Особливості розвитку капіталістичних відносин в Німеччині

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії та основ підприємства

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Історія економіки та економічної думки ”

на тему:

“Особливості розвитку капіталістичних відносин в Німеччині»

Виконала: ст.гр ФК фе 13-1

Ільющенко П.А.

Перевірив викладач:

доц. Чорнобаєв В. В.

Дніпропетровськ 2014

Зміст

Вступ

1. Капіталізм

2. Причини виникнення капіталізму в Німеччині

3. Виникнення історичної школи

4. Сутність методу історизму

5. Ідеологія та погляди на ідеальну модель суспільного розвитку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ми живемо в епоху видимої урочистості економічних знань. Але, зіткнувшись з необхідністю аналізу тієї чи іншої господарської проблеми не можна не звернути уваги на те, що досліджуване явище може бути пізнане лише в динаміці його розвитку. Ні питання кредитування, ні торговельні угоди, ні виробничі завдання не можуть трактуватися в статичній формі, вони в ній просто непредставлені. Навіть простий опис будь-якого феномена, що відноситься до галузі господарювання, передбачає ту чи іншу ступінь заглиблення в історію його розвитку, а наукове трактування цього феномену - знання економічної історії. Остання є, таким чином, базовою дисципліною, на ній, як на фундаменті, має будуватися будь-яке об'єктивне дослідження у сфері господарських відносин. Додамо, що цінність економічної історії визначається і тією фундаментальною обставиною, що вона, за висловом І. Шумпетера, найбільшого економіста минулого сторіччя, "дозволяє найкраще зрозуміти взаємини економічних і не економічних фактів і правильне співвідношення економічних наук.

У представленій роботі історія розвитку капіталістичних відносин відображена з епохи середньовіччя і аж до наших днів в дуже стислій формі зважаючи на вузькі рамки реферата. При цьому зі всього різноманіття спектру проблем, що відносяться до історії господарства, відібрані лише ті, які пов'язані з революційними змінами в розвитку продуктивних сил або ж відображають істотні аспекти трансформації економічної політики.

капіталізм економічний продуктивний німеччіна

1. Капіталізм

Капіталімзм -- суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці,машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність^[1]

Сутність капіталізму в економічному примусі до праці -- кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму -- laissez-faire (дозвольте робити), хоча чистого капіталістичного суспільства ніколи не існувало -- держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. В сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.

Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту -- власнику засобів виробництва.

Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.

2. Причини виникнення капіталізму в Німеччині

Після розгрому наполеонівської армії рішенням Віденського конгресу 1815 р. було створено Німецький союз. До нього входили 35 суверенних монархій і "вільні міста" Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Представницький орган союзу -- Бундестаг -- складався з посланців держав і працював у Франкфурті-на-Майні. Його рішення не були обов'язковими для окремих членів союзу, найсильнішими серед яких були Австрія та Пруссія. Всі найважливіші рішення Бундестагу приймалися після попереднього обговорення саме ними.

Фактично Німецький союз був конфедерацією лише формально самостійних держав: він не мав спільних армії, дипломатичного представництва, фінансів, законодавства. У країні був відсутній національний ринок, феодальні порядки на селі гальмували створення ринку вільної робочої сили.

Пруссія першою із членів союзу ліквідувала внутрішні митні перепони і запровадила єдиний митний податок для всіх провінцій, а згодом усунула митні бар'єри. Наслідком цього було створення Німецького митного союзу, що об'єднував 18 держав. Пруссії належала у ньому провідна роль.

Уперше в історії німецького народу завдяки митному союзу утворився національний внутрішній ринок. У ЗО--40-ві рр. у німецьких державах відбувся промисловий переворот: споруджувалися залізниці, розвивалися металургія та машинобудування.

Велика промисловість була сконцентрована насамперед у Вестфалії та Сілезії, а також у Саксонському королівстві. Наприкінці 40-х рр. значним промисловим центром стала столиця Пруссії -- Берлін. Із 400 тис. населення Берліна близько 70 тис. були найманими робітниками, які працювали на мануфактурах, великих фабриках і заводах, зокрема машинобудівному заводі, що випускав потяги.

Проте до середини XIX ст. Німеччина залишалася аграрною країною: понад 70 % населення працювало у сільському господарстві. У Німеччині не було кріпаків, але значна частина селян сплачувала поміщикам грошові повинності.

На відміну від Франції та Англії, де буржуазія посіла провідні позиції у суспільстві та економіці, у Німеччині панувало дворянство.

Поміщикам Пруссії належало 60% усієї землі. Капіталізм тут розвивався "прусським шляхом": феодальні відносини не було ліквідовано остаточно, тому тривалий час зберігалися напівфеодальні риси.

За рівнем промислового розвитку Німеччина до кінця 40-х рр. відставала від Англії, а за багатьма показниками і від Франції. Пруссія і загалом Німецький союз наприкінці 40-х рр. видобували менше залізної руди і виробляли в 2--3 рази менше чавуну, ніж Франція. Німеччина випереджала Францію за потужністю парових двигунів, видобутком вугілля.

Крім того, якщо Англія, Франція, Росія і США сформувалися як єдині національні держави, Німеччина була політичне роздробленою.

3. Виникнення історичної школи

Під впливом усіх суперечностей у 70-х роках XIX ст. сформувалася нова історична школа в особі Густава Шмоллера (1838--1917), Карла Бюхера (1847--1930) та Луйо Брентано (1844--1931). Вони виступили передусім проти марксизму, революційного руху на відміну від старої історичної школи, яка апелювала до класичної політекономії та утопічного соціалізму.

Якщо метою старої історичної школи була боротьба проти буржуазно-демократичної революції в Німеччині, то метою молодої -- боротьба проти робітничого класу. Перша виникла в умовах роздробленої Німеччини, виступала за об'єднання земель і була пов'язана з розвитком виробництва; друга визріла в умовах об'єднаної Німеччини й вивчала переважно сферу обігу.

Незважаючи на певні розбіжності в поглядах, існують деякі спільні риси старої та молодої історичних шкіл:

· спроба періодизації економічного розвитку з точки зору функціонування всієї системи народного господарства, а не на основі поділу праці;

· дотримання принципу історизму;

· використання емпіричного аналізу матеріалу;

· дискредитація класичної школи, теорії марксизму, маржиналізму, абстрактного методу пізнання.

· У публікаціях нової історичної школи не розглядалися теоретичні проблеми капіталізму -- вартості, додаткової вартості, капіталу, нагромадження; заперечувалася ідея економічного закону. Г. Шмоллер, наприклад, стверджував, що економічна наука перебуває на стадії емпірії, "дослідного вивчення фактів" і лише після багатьох років такого функціонування, у міру нагромадження матеріалу може настати "епоха вищого раціонального пояснення дослідних даних".

Л. Брентано наголошував на вторинному значенні загальної, теоретичної економії, протиставляючи їй завдання безпосереднього споглядання економічних явищ. Таке проповідування емпіризму в 1888 р. піддав критиці Ф. Енгельс, який писав, що Л. Брентано "проголошує: загальна, або теоретична, політична економія нічого не варта; вся сила лежить у спеціальній, або практичній, політичній економії.

Як і в природознавстві, ми повинні обмежуватись описуванням фактів; такі дослідження безкінечно вищі й цінніші, ніж усі апріорні висновки". Г. Шмоллер з цього приводу дозволяв собі досить категоричні вислови на адресу А. Сміта, який, на його думку, "споглядав господарське життя в дрібницях", а також К. Маркса як типового "спекулятивного книжного вченого, без знання світу й людини".

4. Сутність методу історизму

Сутність методу історизму становить вивчення локального господарського розвитку Німеччини, історичний розгляд економіки міст, торгових гільдій, ремісничих цехів і окремих підприємств, ігнорування теоретичного аналізу великих суспільно-економічних проблем. По суті, політична економія зводилася представниками молодої історичної школи до історії народного господарства (передусім німецького).

Слід зазначити, що представники цієї школи зібрали й нагромадили величезний фактичний матеріал, який, на жаль, не був належним чином теоретично опрацьований і залишився лише констатацією фактів.

Дослідник історії народного господарства К. Бюхер поділяв економічну історію на три стадії: домашнє господарство (без обміну); господарство міст, пов'язане з роботою ремісників на замовлення чи на найближчий ринок; народне господарство, де сформовано загальнонаціональний ринок з багатьма посередниками обміну. Періодизація К. Бюхера була витримана в дусі мінової концепції, яка абсолютизувала сферу обміну та ігнорувала сферу виробництва.

У 1872 р. в Ейзенаху було створено "Союз соціальної політики", програму якого називали "катедер-соціалізмом" (соціалізмом на кафедрі). Ця програма передбачала запровадження обов'язкової початкової освіти, державне регулювання праці дітей і жінок, страхування робітників, установлення пенсій, організацію споживчої й житлової кооперації робітників, тобто все те, що має назву "буржуазний реформізм".

Катедер-соціалісти завжди наголошували, що їхні пропозиції не заперечують приватної власності на засоби виробництва, землю й капітал. Праве, консервативне крило "Союзу соціальної політики", очолюване Г. Шмоллером, робило наголос на "священних традиціях німецької нації", "законному монархізмі" й необхідності в такому уряді, який здатний перешкодити будь-яким проявам "класового егоїзму та класових зловживань".

Щодо робітничого питання консерватори рекомендували боротись як проти радикальної соціал-демократії, так і проти тих буржуазних економістів, які негативно ставилися до державного втручання в господарське життя. Визнаючи необхідність соціальних реформ уряду, консерватори все-таки виступали проти регламентації робочого дня та широкого профспілкового руху.

У рамках катедер-соціалізму існувало ще одне угруповання --ліберальне крило на чолі з Л. Брентано. На відміну від консерваторів ліберали вважали головним чинником класового миру не "освічений монархізм", а активну діяльність профспілок. Л. Брентано пропонував перенести досвід британського тред-юніонізму на німецький ґрунт. На думку Л. Брентано, робітник має для продажу лише свою працю, яку майже завжди продає підприємцю на невигідних умовах.

Він стверджував, що умови купівлі-продажу праці різко змінюються, якщо місце окремих робітників займають добре організовані профспілки. Ф. Енгельс, полемізуючи з Л. Брентано, зазначав, що справжній вплив профспілок як протидіючого капіталістам чинника обмежується періодами середньої й високої кон'юнктури, а в періоди застою та кризи вони фактично бездіяльні. Л. Брентано, апелюючи до марксизму, проголошував картелі та профспілки могутнім засобом планомірного регулювання й усунення криз і безробіття за капіталізму.

5. Ідеологія та погляди на ідеальну модель суспільного розвитку

Таким чином, ідейна спадщина нової історичної школи була досить різноманітною. До нашого часу дійшли положення про виключний національний характер і культ держави, які є вирішальними елементами економіки Німеччини. Нова історична школа не внесла майже нічого нового в економічну теорію, бо займалася переважно проблемами історії народного господарства; вона не мала власного категоріального апарату й користувалася категоріями, запозиченими з різних теорій.

Група Г. Шмоллера була виразником ідей монархізму, "сильної руки" держави в економіці, націоналізму та консерватизму, які спричинили появу економічних програм правого штибу, зокрема фашистських. Напрямок Л. Брентано, який пропагував класовий мир, став близький більш пізнім реформістським течіям, таким як соціальна школа та інституціоналізм.Соціальний напрямок виник у Німеччині в період переходу до монополістичної стадії капіталізму, під час посилення ролі держави, корпорацій та інститутів в управлінні економікою. Метою соціальної школи було відображення в економічній теорії соціальної мотивації й соціальної обумовленості поведінки агентів виробництва.

Продовжуючи ідеї нової історичної школи, вона розглядала етичні та правові норми суспільства як вирішальний чинник економічного життя, але прагнула побудувати саме економічну теорію, а не збирати фактичний матеріал. Засновниками соціальної школи були Рудольф Штаммлер (1856--1938), Р. Штольцман, А. Амонн, які трактували соціальні явища як правові або етичні, що передбачають свідоме цілепокладання. Вони стверджували, що суспільне життя регулюється правовими й етичними нормами.

Лише останні встановлюють певні зв'язки між людьми й тільки вони мають стати предметом економічної науки. Об'єктом свого дослідження представники цієї школи обрали правове регулювання обміну між товаровиробниками, розглядаючи сферу виробництва лише як технічний, технологічний процес. Методологія соціальної школи є відображенням неокантіанства в політичній економії, коли "чисті цілі пізнання" мало пов'язані з економічною реальністю.

Соціальна школа не була єдиною ідейно й методологічно, маючи в собі кілька груп і напрямків. Поряд з течією, очолюваною Р. Штам-млером і Р. Штольцманом, яка дістала назву соціально-правового чи соціально-етичного напрямку, до соціальної школи належать теорія "ліберального соціалізму" Ф. Оппенгеймера та теорія "універсалізму" Отмара Шпанна (1878--1950). Різні течії всередині соціальної школи по-різному розуміли зміст самого "соціального підходу".

Такий підхід для Ф. Оппенгеймера означав аналіз соціальних умов, що призвели до виникнення монополій, відходу суспільства від природного стану, який ототожнювався вченим з простим товарним виробництвом. Метою суспільства Ф. Оппенгеймер вважав повернення до простого товарного виробництва, яке він називав "ліберальним соціалізмом", на базі приватної власності й обміну.

О. Шпанн був представником правого крила соціальної школи. Соціальний підхід для нього -- це обґрунтування примату цілого над частиною, держави -- над великими корпораціями, останніх -- над дрібними об'єднаннями й окремими капіталістами, капіталістичних підприємств -- над робітниками. Такою була ідеальна система "універсалізму" О. Шпанна, де держава й корпорації панують над індивідом. На його думку, суто ринкового господарства ніколи не існувало; завжди поряд з регулюванням через обмін існувало регулювання держави. "Універсалізм", що прийде на зміну капіталізму, буде реставрацією середньовічних відносин на новій технічній основі, а втручання держави торкатиметься не тільки загальних умов виробництва, а й самого виробничого процесу.

У теорії вартості О. Шпанн дотримувався одного з різновидів теорії граничної корисності, причому корисність блага він визначав тим, наскільки воно сприяє досягненню мети, сформульованої державою й корпораціями.

Теоретичний доробок соціальної школи, що враховувала соціальні суперечності капіталістичного суспільства й намагалася позбутися їх, охоплює низку цікавих теорій і концепцій. Методологія й традиції соціальної школи вплинули на подальший розвиток економічної теорії і дали початок інституціональному напрямку, соціальному напрямку у Франції, неолібералізму в Німеччині, а також фашистським економічним теоріям.

Висновок

Розвиток капіталізму в Німеччині зумовив збільшення чисельності робітництва, що почало виступати на захист своїх інтересів. Так, у 1844 р. ткачі Сілезії організували повстання. Німецькі ремісники і робітники у Парижі створили товариство "Союз справедливих", що перебувало під впливом ідей французьких соціалістів. 1847 р. на основі "Союзу справедливих" зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса засновано Союз комуністів. Його програмою став "Маніфест комуністичної партії", написаний Марксом і Енгельсом 1848 р.

Наприкінці 40-х рр. у німецьких державах посилилося прагнення до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької' держави, ліквідації рештків феодалізму, прийняття Конституції.

Список використаної літератури

1. Антология экономической классики: В 2 т. -- М.: Эконов-Ключ, 1993.

2. Бартенев С. А. Экономические теории и школы. История и

3. Бодров В. Г. Современный экономический консерватизм: переоценка ценностей или повторение прошлого? -- К.: Лыбидь, 1990. -- 136 с.

4. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество: Пер. с англ. / Под ред. Н. Н. Иноземцева. -- М.: Прогресс, 1969. -- 480 с.

5. Жамс Э. История экономической мысли XX века: Пер. с фр. / Под ред. И. Г. Блю-мина. -- М.: Изд-во иностр. лит., 1959. -- 572 с.

6. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с англ. -- М.: Экономика, 1995. -- 543 с.

7. Игнатенко А. А. Ибн Хальдун. -- М.: Мысль, 1980. -- 160 с.

Размещено на Allbest.ru