Тривалість життя населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство Охорони Здоров'я

Реферат

на тему: «Тривалість життя населення»

Підготувала

Донець Д.Г.

Івано-Франківсь 2014

1. Демографічна ситуація і її демоекономічні впливи в Україні

Специфіка демографічної ситуації в Україні періоду незалежності полягає у поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням якісних характеристик населення (насамперед, здоров'я), що дає підстави кваліфікувати її як затяжну демографічну кризу. Своєї максимальної чисельності населення України сягнуло у 1992-1993 рр., коли нас було 52,2 млн. Вже протягом чотирнадцяти останніх років чисельність населення України неухильно скорочується і на початок поточного року вона становила 46 млн. 646 тис. осіб. Таким чином, кількість жителів країни за цей період скоротилась на більш ніж на п'ять з половиною мільйонів осіб (5,6 млн.), причому переважно Ї за рахунок депопуляції, тобто перевищення числа померлих над числом народжених, яке на загальнонаціональному рівні фіксується в Україні з 1991 року. З того часу лише за рахунок депопуляції чисельність населення країни скоротилась на 4,6 млн. Протягом десятиріччя - з 1994 по 2004 рік у скороченні чисельності населення певну роль відігравало й від'ємне міграційне сальдо, однак за підсумками 2005-2006 рр. баланс міграційного руху населення вже додатний, хоч міграційний приріст і незначний (4,6 тис. у 2005 р., 14,2 - у 2006-му)

Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не є таким вже екстраординарним явищем -- понад третину європейських країн нині охоплені депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляції щорічно втрачала у середньому 350 тис. осіб (за минулий рік Ї 297,7 тис. осіб), при цьому коефіцієнт природного убутку населення в Україні принаймні станом 2005 р. був дійсно найвищий у ряду європейських держав (за підсумками 2005 р. - (-7,6‰), 2006 - (-6,4‰)). Росія - 6‰.

Число народжених у 2006 р. - 460368, коефіцієнт 9,8 (2005 - 9%)

Число померлих у 2006 р. - 758092, коефіцієнт 16,2 (2005 - 16,6%)

Найбільш виразними є прояви неблагополуччя саме у медико-демографічній сфері: на високому рівні утримується захворюваність (особливо дітей), поповнюються контингенти хронічних хворих та інвалідів, і, зокрема, підвищується дитяча інвалідність, є проблеми у царині репродуктивного здоров'я, зберігається складна епідемічна ситуація щодо туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, переважно несприятливою є динаміка передчасної смертності і, як результат Ї триває скорочення тривалості життя населення За роки незалежності тривалість життя чоловіків в Україні скоротилась більш ніж на 4 роки, жінок - більш ніж на 1,5 року. Найбільших втрат від підвищення смертності у цілому за трансформаційний період зазнало населення у квітучому працездатному віці, зросла чоловіча надсмертність, збільшився статевий розрив щодо тривалості життя, що нині є вже абсолютно непристойним (разючим) (в Україні він становить близько 12 років проти 5-6 - у країнах Європейського Союзу). Нині ж ми маємо тривалість життя на рівні 68 років і за тривалістю життя жінок (у 2005 р.- 73,4 р.) ми відстаємо від провідних європейських країн на 8-9 років, за середньою ж тривалістю життя для чоловіків (61,5 р.) Ї на 12-13 років.

Негативні зрушення у смертності населення України розпочалися ще задовго до початку 1990-х років, неблагополуччя у царині смертності й тривалості життя - вже застаріле лихо, запущена проблема. Соціально-економічна ж криза 1990-х років прискорила і посилила несприятливі тенденції в динаміці і структурі смертності. Цікаво, що у середині 1960-х, тобто сорок років тому Україна мала вищу тривалість життя, ніж сьогодні і при цьому цілком співставну з тогочасними показниками для провідних європейських країн (За тривалості життя в Україні на рівні 71 року така ж її тривалість була у Великобританії, 70 років у Франції, 69- у Німеччині, на 1-2 роки вища за Україну - лише у Швеції).

Прорив у царині подовження тривалості життя потребував змін у способі життя й самозбережувальній поведінці, переорієнтації діяльності системи охорони здоров'я, підвищення стандартів життєвого рівня, оздоровлення екології, тобто комплексу заходів, що торкнулися б усього укладу суспільного життя.

Найбільш вагомі резерви подовження тривалості життя стають очевидними, якщо уважно придивитися до структури причин смерті в Україні: в якій висока передчасна смертність від ендогенних причин поєднується з вагомою часткою смертей від тих хвороб і зовнішніх дій (нещасних випадків, отруєнь тощо), яким у прийнятних соціальних та власне санітарно гігієнічних умовах можна запобігти. Так, у працездатного населення віком до 45 років на першому місці серед причин смерті - нещасні випадки, отруєння і травми, рівень передчасної смертності від яких в Україні вчетверо перевищує такий за країнами Європейського Союзу; а чільне місце серед них посідають самогубства, випадкові отруєння алкоголем, убивства, дорожньо-транспортні пригоди (причому загальне число смертей від зовнішніх дій у чоловіків (55131) більш ніж у 3,5 рази перевищує їх кількість щодо жінок (14823)).

Друге місце у структурі смертності працездатної молоді в останні роки посідають інфекційні й паразитарні хвороби в особі СНІДУ Й ТУБЕРКУЛЬОЗУ, що викликає серйозне занепокоєння. У цілому ж від такої виліковної недуги як туберкульоз в Україні щорічно помирає близько10,5 тисяч осіб (8-9 тис. ж ідуть з життя через випадкові алкогольні отруєння, 10 тис. - через самогубства)(переважно (по туберкульозу)- чоловіків працездатного віку - близько 8 тисяч) і хоча смертність від туберкульозу останніми роками стабілізувалася, захворюваність продовжує зростати - щорічно діагноз вперше виявленого активного туберкульозу ставлять близько 40 тис. особам, у тому числі 1,5 тис. дітей та підлітків. Понад 4 тисячі осіб минулого року померло від СНІДу, станом на 1 січня 2007 р. в Україні чисельність офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих становила майже 117 тис. (в т.ч. 16,1 тис. дітей); захворіли на СНІД 21,7 тис. осіб, померло від СНІДу Ї 11,9 тис. Водночас за останньою оцінкою вітчизняних фахівців та експертів ЮНЕЙДС загальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні у 2005 р. може становити близько 300 тис. осіб, що становить 1,3% населення віком 15-49 років). На четверте місце у структурі смертності населення працездатного віку нині вийшли хвороби органів травлення, вагомий внесок яких пов'язаний як із нераціональною структурою харчування населення, так і незадовільною якістю продуктів харчування і впливом екологічної ситуації.

Мають місце й інші проблеми та диспропорції, що стосуються якісних характеристик населення країни: попри доволі високий загальноосвітній рівень населення (близько половини зайнятого населення має вищу освіту того чи іншого рівня, при цьому кожен п'ятий - повну вищу освіту), кожний четвертий зайнятий в Україні є представником так званих „найпростіших професій”, тобто зайнятий некваліфікованою, часто важкою або ручною працею і частка такої низько кваліфікованої й погано оплачуваної робочої сили у структурі зайнятих вже й протягом поточного десятиріччя зростала.

Протягом 1990-х років в Україні під впливом падіння життєвого рівня, загострення ситуації на ринку праці, соціально-психологічної адаптації населення відбувалося обвальне падіння народжуваності (аж до 2001 року)

Підвищення рівня народжуваності в Україні в останнє п'ятиріччя після обвального його падіння протягом 12 років має яскраво виражений „компенсаційний характер” - у цей період було реалізовано народження дітей (причому переважно первістків), які були відкладені у найтяжчі роки соціально-економічної кризи. Збільшенню загального числа народжень (на 17 тисяч у середньому за 2002-2004 рр. і на 34,3 тисячі - у 2006 році) почасти сприяла і дія „демографічної хвилі” - вступ у дітородний вік більш численних поколінь жінок народжених на початку-у середині 1980-х років. Нарешті, зрушення у традиційному „календарі народжень” і реалізації запланованих на більш пізній термін народжень у минулому році зумовила й активізація соціально-демографічної політики - зокрема, введення з 1 квітня 2005 року одноразової допомоги при народженні дитини на рівні 8500 грн. (з 1 січня 2007 р. - фіксована сума, раніше 22,6 прожиткових мінім.).

Водночас число народжень минулого 2006 року-460368) на сьогодні лишається значно нижчим (більш ніж на 200тисяч), ніж кількість новонароджених в Україні у докризовий період, на межі 1980-х і 1990х років, а сумарний коефіцієнт народжуваності (за підсумками 2005 р. це 1,2 дитини (2005; місто -1,11, село - 1,47) - 1,3 за оцінкою на 2006 рік) лишається одним із найбільш низьких у Європі. Тож говорити про бебі-бум у традиційному розумінні цього поняття (як підняття народжуваності понад звичний або колишній рівень) не доводиться.

Слід зазначити, що даний захід дав як демографічний (число народжень 2006 р. - 460368), так і соціальний ефект, що виявився у зниженні рівня бідності сімей з дітьми віком до 3 років (з 44,2% у 2004 р. до 36,4% - у 2005-му (за підсумками 9 місяців 2006 року цей показник становив 42,3%). Разом з тим, як показує досвід, марно розраховувати на довгостроковий ефект даного заходу (такі допомоги діють за принципом доза-ефект), а отже очікувати відчутного зростання народжуваності на перспективу. Хоча, очевидно, у вітчизняних умовах можна розраховувати на сприятливий вплив на народжуваність саме поліпшення рівня життя (і, зокрема, на даному етапі не так пільг та допомог, як суттєвого підвищення оплати праці, а також реальних кроків у вирішенні житлової проблеми), однак слід враховувати, що за роки трансформацій відбулися зрушення у репродуктивній поведінці у цілому дітолюбного й матримоніально орієнтованого населення України.

Нині воно більш орієнтоване на західні стандарти рівня життя і буде намагатися підвищити власний рівень життя і умови навчання та виховання дитини (часто єдиної) за рахунок обмеження або відкладання дітонародження. На народжуваність впливатимуть актуалізація цінностей індивідуальної свободи й незалежності, домінування у життєвих планах молоді стратегій досягнення особистого успіху, її більша зацікавленість у цінностях, пов'язаних с освітою й професійною кар'єрою. Тож розраховувати на вагоме й невпинне підвищення народжуваності і підтримання сумарного показника народжуваності на рівні простого відтворення чи ж просто вищому за 1,5 дитини, навіть за сприятливих соціально-економічних умов ми навряд чи можемо. Інша справа, що нині у нашій країні умови дітородної діяльності не є сприятливими для задоволення навіть наявної потреби у дітях, яка (як це показують дані опитувань) для багатьох верств населення, відповідає 2, а подекуди (у сільській місцевості, західних регіонах країни) й 3 дітям. Крім того, економіка, ймовірно, здатна створити умови для реалізації вже сформованих репродуктивних установок, а у їх формуванні (ще з юного віку) велику роль відіграють соціально-психологічні чинники та неформальні інститути - сімейні цінності й традиції, ступінь престижу материнства й батьківства, що підтверджує й досвід західних країн. (Частка позашлюбних народжень (2006) - 21,1%, сер. вік народження - 25,4 р., сер. За рівнем Євросоюзу - 29,9).

У українського народу зберігаються основні традицій сімейного способу життя й сім'я продовжує виконувати свої основні функції Ї забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь. демографічний народжуваність смертність населення

Згідно з даними Першого Всеукраїнського перепису населення майже 90% населення країни проживає у складі сім'ї. Більшість дітей (у 2004 р. Ї 79,6%, у 2005 р. Ї 78,6%) народжується у батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Україна відноситься до країн Європи з доволі високим рівнем шлюбності (2006 рік -7,6‰ (зростаючий в останні роки), однак і рівень розлучуваності, поряд з Росією, один із найвищих у Європі - 3,8% (стабільно високий). За взірцем західноєвропейських країн в Україні зростає частка незареєстрованих, консенсуальних шлюбів (особливо серед молоді і літніх осіб). Спираючись на досвід країн Європи, можна припустити, що й певна частина позашлюбних народжень Ї це народження дітей у батьків, які перебувають в офіційно не зареєстрованому у шлюбі. Разом з тим слід зазначити, що консенсуальні шлюби зазвичай є менш репродуктивно орієнтованими, в них народження дітей відкладається надовше або й віддається перевага бездітності, що також впливає на загальний рівень народжуваності.

Серед проблемних моментів у шлюбно-сімейній сфері я б виділила доволі високу частку неповних сімей в Україні, що формується на тлі власне позашлюбної народжуваності, раннього овдовіння, але більшою мірою - розлучень:: 27,5% сімейних осередків, де є діти у віці до 18 років Ї це неповні сім'ї (у тому числі 25,4% Ї неповні сім'ї у складі з матері з дітьми; 2,1% Ї батька з дітьми). (У ряді східних і південних регіонів країни ця частка перевищує 1/3).

Зростання кількості неповних сімей з дітьми навіть в економічно благополучних розвинених країнах оцінюється негативно, адже виховна функція сім'ї в цьому випадку деформована і діти, які зростають в них, більш схильні до асоціальної поведінки, їм важче у майбутньому орієнтуватись у гендерних відносинах соціуму, створити повну життєздатну сім'ю. В умовах сучасної України, коли витрати на утримання дітей не закладені в повному обсязі у заробітну плату і навіть сім'ям, де працюють і батько, і мати, важко матеріально забезпечити життєдіяльність і розвиток дітей на рівні сучасних вимог і потреб, неповні сім'ї є особливо вразливими в економічному й соціальному відношенні.

Щорічно близько 130-135 тисяч дітей в Україні переживають розлучення батьків, частка пар, які при розірванні шлюбу мають спільних неповнолітніх дітей нині становить близько 3/5 (або 59%, на початку 1990-х - це було 63%) від загальної кількості розлучень.

Нестабільність сім'ї в умовах, коли відбувається маргіналізація частини населення внаслідок таких соціальних патологій, як алкоголізм, наркоманія, насильство, породжує такі небезпечні явища, як соціальне сирітство, безпритульність та бездоглядність дітей. В Україні зростає кількість дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав: у 2004 р. їх було 7,8 тисяч, у 2005 р. Ї 8,6 тисяч. Нехтування батьками своїми родинними обов'язками призвело до появи особливої маргінальної групи Ї «діти вулиці», які займаються бродяжництвом та жебрацтвом. Поширення дитячої безпритульності й бездоглядності є однією з найгостріших соціальних проблем сучасної України, яка впливає насамперед на майбутню якість населення України.

Внаслідок зниження народжуваності та постаріння населення протягом трансформаційного періоду знизилась дітність української сім'ї: якщо за даними перепису населення 1989 р. домогосподарства з дітьми до 18 років становили 56,4% загальної кількості домогосподарств і у майже 48% з них було двоє і більше дітей, то за даними перепису населення 2001 р. неповнолітні діти проживали у 38,1% домогосподарств, причому у 64% з них Ї лише одна дитина. Зрештою, загострюються й проблеми самотності людей похилого віку.

Практично за будь-яких (принаймні передбачуваних) умов народжуваності й смертності Україна в осяжній перспективі житиме в умовах звуженого відтворення поколінь. Згідно з найбільш імовірним середнім варіантом демографічного прогнозу, розробленого фахівцями ІДСД НАНУ, загальна чисельність населення у нашій країні до 2010 року зменшиться до 45,5 млн. осіб, у 2020 році Ї до 42,8 млн., до 2030 Ї становитиме 40,7 млн. осіб, а у 2050-му Ї близько 36,3 млн. осіб, тобто скоротиться, порівняно з нинішньою його чисельністю, майже на десять з половиною мільйонів або на 22%.

Таблиця 1

Комбінація відповідних гіпотез природного та механічного руху населення дає три основних варіантів прогнозу чисельності та статево-вікової структури населення України. Так, за „середнім” варіантом кількість постійних мешканців України на початок 2051 р. становитиме 36,0 млн. осіб. Рівень старіння (частка населення у віці 60 років і старше) складе 32,5%. Частка осіб у працездатному віці 49,4%. Частка осіб до 19 років 17,2%.

Размещено на Allbest.ru