Елементи виробничого процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіка підприємства -- це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Економіка підприємства як конкретна галузь науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва.

Предметом вивчення економіки підприємства є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу на рівні підприємства.

Методологія курсу „Економіка підприємств” грунтується на діалектичному методі вивчення економічних явищ і процесів.

Методами економічних досліджень є:

- історичний підхід до вивчення питань організації і планування в-ва;

- народногосподарський підхід, який має на увазі впровадження на п-ві інновацій: п-ва інноваційної діяльності

- на 30% підвищують власну ефективність і на 70% - ефективність інших п-в у галузі;

- метод оптимізації полягає у виборі найкращого варіанту з усіх можливих; економічний фінансовий банківський

- метод проведення економічного експерименту з метою практичної апробації нових наукових досліджень.

Предметом вивчення науки Економіки підприємства є економічний механізм функціонування підприємства, формування та використання його ресурсного потенціалу з метою оптимізації економічних результатів діяльності.

Економіка підприємства як окрема галузь економічної науки повинна мати потужну теоретичну та методологічну основу, що стане міцним підґрунтям для забезпечення ефективного функціонування конкретних суб'єктів господарювання.

Відтак метою економіки підприємства як загальнообов'язкової навчальної дисципліни для підготовки спеціалістів з економіки є вивчення, узагальнення і систематизація ключових понять прикладної економіки, визначення особливостей організації та ефективного функціонування первинної ланки ринкової системи господарювання, систематизація теоретичних і практичних знань з питань ефективного управління їх діяльністю.

Головними завданнями курсу є:

- вивчення сучасної кадрової політики, відтворення і використання основних фондів, формування і визначення ефективності фінансових і виробничих інвестицій, особливостей розвитку підприємства на базі науково-технічного і організаційного прогресу, визначення мотивації праці, якості і конкурентоспроможності виробів, напрямків ефективної діяльності в умовах ринкової економіки;

- вироблення творчого підходу до обґрунтування і прийняття управлінських рішень, характеристики структури і напрямків діяльності підприємства, розробки і реалізації плану його розвитку, аналізу і узагальнення результатів виробничо-господарської і комерційно-фінансової діяльності, опрацювання пропозицій щодо підвищення ефективності заходів господарювання і контролю за їх здійсненням при зміні ситуації у ринковому середовищі.

Об'єктом навчальної дисципліни є економічні процеси, що відбуваються на вітчизняних підприємствах.

Класифікація та види підприємств

Класифікаційні ознаки	Види підприємств
Мета і характер	Комерційні і некомерційні
Форми власності майна	Приватні, колективні, державні, спільні
Належність капіталу	Національні, закордонні, змішані (спільні)
Правовий статус і форма господарювання	Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства
Галузево-функціональний вид діяльності	Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджу вальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо
Технологічна, територіальна цілісність і ступінь підпорядкування	Головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії
Розмір за середньообліковою чисельністю працівників і сумою валового доходу від реалізації продукції	Малі, середні, великі

У сучасних умовах пріоритетність в управлінні матеріальними ресурсами відводиться безпосередньо процесу відтворення та вдосконалення основних засобів. Основні засоби є головним елементом виробництва. Від їхнього стану, відповідності розвитку технологій в багатьох випадках залежить економіка та фінанси підприємства вцілому. На моменті вводу підприємства в експлуатацію воно оснащується необхідними основними засобами (обладнанням, будинками, спорудами, землею і т.і.), які формуються зі статутного капіталу. Як і будь-яка річ, так і основні засоби в процесі експлуатації фізично та морально зношуються, втрачая частину своєї вартості. Наслідком цього є виникнення необхідності у відтворенні основних засобів.

Мета даної роботи полягає у розгляді та визначенні форм відтворення та вдосконалення основних засобів, розкриття змісту видів спрацювання основних засобів - фізичного та морального.

Основні засоби, які приймають участь у процесі виробництва поступово втрачають свої первісні характеристики та властивості та природньо зношуються. В свою чергу знос поділяється на фізичний та моральний.

Під фізичним (матеріальним) зносом основних засобів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного зносу основних засобів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори. Процес фізичного зносу є абсолютно закономірним.

Під моральним зносом основних засобів розуміють знецінення засобів праці, втрату їх мінової втрати вартості до закінчення строку фізичної експлуатації. Цей вид зносу зумовлюється інтенсивним розвитком економічного прогресу. Моральний знос може виявлятися у двох напрямах:

- зменшення вартості машин та обладнання внаслідок

здешевлення їх виробництва та підвишення технічного рівня заводів - виробників;

- виготовлення більш економічних, технічно досконалих та

виробничих машин, обладнання, устаткування у результаті НТП.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що підприємству постійно треба слідкувати за рівнем як фізичного, так і морального зносу основних засобів.

Техніко-економічне старіння основних засобів (моральний знос) характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Моральний знос властив передовсім засобам праціі пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Фізичний та моральний зноси діючих основних засобів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між фізичним та моральним зносами та формами їх відтворення існує певний взаємозв'язок.

Процес відтворення основних засобів являє собою заміну фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає як встановлення їх оптимальних строків експлуатації, так і розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних засобів.

Нормування оборотних засобів полягає в розробці норм по видах товарно-матеріальних цінностей і витрат, а також заходів, що сприяють підвищенню ефективності використання оборотних засобів. Для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції підприємства користуються типовими чи власними нормами оборотних засобів по видах товарно-матеріальних цінностей і витрат, виражених у відносних величинах (днях, відсотках і т.д.), і нормативами оборотних засобів у грошовому вираженні. По джерелах утворення оборотні засоби підприємств поділяються на: * власні і прирівняні до них; * позикові; * притягнуті. Власні оборотні засоби утворяться за рахунок статутного фонду і прибутку підприємства шляхом нормування. Джерелом оборотних засобів, прирівняних до власних, є стійка кредиторська заборгованість підприємства, наприклад, заборгованість по заробітній платі, страховим платежам і іншим стійким пасивам. Оскільки потреба в оборотних засобах підприємств протягом року не завжди однакова, формувати їх тільки за рахунок власних джерел недоцільно, економічно невигідно. У зв'язку з цим додаткова потреба в оборотних засобах, обумовлена тимчасовими нестатками, забезпечується за рахунок позикових засобів у виді короткострокових банківських чи позичок притягнутих засобів асоціацій, концернів, холдингових, інвестиційних і інших компаній. При нормуванні оборотних засобів необхідно враховувати залежність норм від наступних факторів:

* тривалості виробничого циклу виготовлення продукції;

* погодженості і чіткості в роботі заготівельних, обробних і випускаючих цехів;

* умов постачання (тривалості інтервалів постачання, розмірів партій, що поставляюся,); віддаленості постачальників від споживачів;

* швидкості перевезень, виду і безперебійності роботи транспорту;

* часу підготовки матеріалів для запуску їх у виробництво;

* періодичності запуску матеріалів у виробництво;

* умов реалізації продукції;

* системи і форми розрахунків, швидкості документообігу, можливості використання факторингу.

Розроблені на підприємстві норми по кожнім елементі оборотних засобів діють протягом ряду років. Однак у випадку істотних змін технології й організації виробництва, номенклатури й обсягу продукції, адрес кооперованих підприємств, цін попиту і кредитної політики норми оборотних засобів уточнюються з урахуванням відповідних реагентів. Нормуються наступні елементи оборотних засобів:

* виробничі запаси;

* незавершене виробництво;

* витрати майбутніх періодів;

* готова продукція на складі підприємства;

* засоби в касі на збереженні.

Виробничими запасами називаються матеріальні ресурси, що знаходяться на підприємстві, але не вступили у виробничий процес. Потреба в запасах матеріальних ресурсів обумовлена суспільним поділом праці і виробництва, тобто розривом у часі й у просторі між виробництвом і споживанням більшості видів промислової продукції. Сумарний норматив оборотних засобів у виробничих запасах, що відносяться до оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання матеріальних ресурсів у вартісному вираженні на норму запасу в днях: Шляхом нормування визначається мінімальний розмір обороти фондів, що необхідний для забезпечення безперервного нормального функціонування виробництва. На сьогодні існує три найпоширеніших методи нормування оборотних засобів:

1. Аналітичний, що ґрунтується на докладному аналізі наявних оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно від умов виробництва і вилученням з них надлишкових.

2. Коефіцієнтний, що полягає в уточненні фактичних запасів і товарно-матеріальних цінностей на величину коефіцієнта, змін ум виробництва, що розраховується на основі динаміки розвитку підприємства впродовж кількох попередніх років.

3. Прямого розрахунку, що ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах.

Цей метод є найпоширенішим, оскільки він дає змогу точніше пронормувати оборотні засоби підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім того, за допомогою цього методу можна проаналізувати, яку із складових частин пронормовано оптимально, а яку -- не оптимально і через що. Норматив оборотних засобів -- це їх мінімальний плановий розмір, необхідний для нормального функціонування підприємства.

Політика залучення банківського кредиту Політика залучення банківського кредиту є частиною загальної політики залучення позикових засобів, що конкретизує умови залучення, використання й обслуговування банківського кредиту. Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими основними етапами:

1. Визначення цілей використання банківського кредиту.

2. Оцінка власної кредитоспроможності.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається.

4. Вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредиту.

5. «Вирівнювання» кредитних умов у процесі укладання кредитного договору.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту.

8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу за банківськими кредитами.

1. Визначення цілей використання банківського кредиту. Цілі використання банківського кредиту випливають із загальних цілей залучення позикового капіталу.

2. Оцінка власної кредитоспроможності. Для того, щоб підприємство могло розпочати переговори з банками про умови кредитування, воно повинно попередньо оцінити рівень своєї кредитоспроможності. У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить із двох основних критеріїв:

1) рівня фінансового стану підприємства;

2) характеру погашення підприємством раніше отриманих їм кредитів - як відсотків за ними, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості та рентабельності. Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

· хороший, якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним виплачуються у встановлені терміни, а також при пролонгації кредиту не більш одного разу на термін не більше 90 днів;

· слабкий, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотків за ним складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків за ним);

· недостатній, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотків за ним складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін понад 90 днів без виплати відсотків за ним. З цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності одержання кредиту у вітчизняних банках. Закордонні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш складною системою характеристик і показників. Як правило, у цих цілях використовують системи - "6С" і "COMPARI" - засновані на оцінках репутації позичальника; розміру і складу капіталу, що він використовує; суми та цілі залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну використання позикових засобів, умов кон'юнктури ринку, на якому позичальник здійснює свою господарську діяльність, і інших характеристиках, що викладаються в складі кредитного меморандуму конкретного банку. Результати оцінки кредитоспроможності одержують свій відбиток у присвоєнні позичальнику відповідного кредитного рейтингу (групи кредитного ризику), відповідно до яких диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може попередньо визначити самостійно, керуючись відповідними методами його оцінки комерційними банками.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається. Даний вибір визначається в основному такими умовами:

· цілями використання кредиту;

· періодом використання позикових засобів;

· визначенням термінів початку і закінчення використання засобів, що залучаються;

· можливостями забезпечення кредиту, що залучається. Відповідно до встановленого переліку видів кредиту підприємство проводить вивчення комерційних банків, які можуть надати йому дані види кредитів.

4. Вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів. Даний етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різних оцінювальних умов і здійснення численних розрахунків. До складу основних кредитних умов, що підлягають вивченню у процесі формування політики залучення підприємством банківського кредиту належать:

1. Граничний розмір кредиту.

2. Граничний термін кредиту.

3. Валюта кредиту.

4. Рівень кредитної ставки.

5. Форма кредитної ставки.

6. Вид кредитної ставки.

7. Умови виплати процента.

8. Умови погашення (амортизації) основного боргу.

9. Форми забезпечення кредиту. У процесі оцінки умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник - "грант-елемент", що дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку, наприклад, на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду

Ресурсний потенціал підприємства -- це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів, включаючи здатність робітників підприємства ефективно використовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних та стратегічних цілей підприємства. Необхідно звернути увагу на те, що економічні можливості підприємства не можуть визначатися тільки наявністю перелічених ресурсів. В підприємстві обов'язково мають бути кадри робітників, які здатні привести до дц ресурси, забезпечити їх ефективне використання. Ресурсний потенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями: - реальними можливостями підприємства в той чи іншій сфері діяльності (включаючи і нереалізовані можливості); - обсягом ресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання у виробництві; - здатністю кадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсами підприємства; - формою підприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва. Склад ресурсного потенціалу.

1. Матеріальні ресурси -- це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарчій) діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка обіжних фондів: Основні фонди -- це матеріально-речовинні цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці. За класичною економічною теорією засобами праці є "річ або комплекс речей", які людина поміщає між собою та предметом праці для впливу на предмет праці та створювання умов для виробничої діяльності. До основних фондів відносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби та ін. Не всі матеріальні цінності відносяться до основних фондів, а тільки ті, термін служби яких більше 1 року й вартість в Україні більше 500 грн. за одиницю. Інші відрізняючи ознаки: основні фонди фізично зношуються, морально старіють, втрачаючи свою споживацьку вартість у зв'язку з появою нових, більш досконалих, або меншої вартості видів обладнання, машин та ін. Особливий характер поповнення зносу, а саме -- через механізм регулярної амортизації та віднесення суми амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та включення їх в собівартість продукції (робіт, послуг). Частина обіжних фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін.

2. Нематеріальні ресурси -- об'єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користь тривалий час: гудвил, ноу-хау, база знань, база даних, патент, винахід та ін.

3. Трудові ресурси підприємства -- кількість робітників, зайнятих на підприємстві, та тих, хто входе до його складу за основною та допоміжною діяльністю.

4. Фінансові ресурси -- сукупність грошових прибутків та надходжень, які знаходяться в розпорядженні підприємства для виконання фінансових обов'язків, здійснення витрат на відтворення підприємства та для стимулювання робітників. Фінансові ресурси дуже важливі як вихідний вид ресурсів для створення та діяльності підприємства, забезпечують процес виробництва, є неодмінною умовою безупинності процесу виробництва. Зверніть увагу на те, що в теперішній час, маючи достатню наявність на підприємстві основних фондів та кадрів, підприємства іноді не здатні працювати, тому що не мають необхідної суми готівкових грошових коштів (фінансових ресурсів).

5. Методи управління та організації ефективного використання ресурсів підприємства. Ефективність використання ресурсного потенціалу. Загальним для всіх видів ресурсів є питання про ефективність їх використання. Встановлено певного методичного підходу в оцінці ефективності використання ресурсів. Головне полягає в тому, що для оцінки ефективності того чи іншого виду ресурсів корисний результат діяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату. Якщо йдеться про матеріальні ресурси, то витрати -- це середня вартість матеріальних витрат за період, який досліджується; якщо йдеться про трудові ресурси, то витрати -- це фонд оплати праці та ін. Корисний результат від діяльності підприємства та одночасно від використання ресурсів називають ефектом. Основними двома показниками господарчої діяльності, які називають ефектом, є: перший -- обсяг виручки від реалізації (товарообіг), другий -- прибуток (доход). Порівняння цих показників із розміром ресурсів, які використовуються, дає показник ефективність використання ресурсів. Таким чином, ефект -- це корисний результат діяльності підприємства. Враховуючи специфіку діяльності ряду підприємств, ефект підрозділяють на економічний та соціальний. Наприклад, для торгівельного підприємства показникоми економічного ефекту можуть бути товарообіг, валовий доход, прибуток, прискорення оборотності обіжних коштів. Соціальний ефект торгівельного підприємства -- це ті результати діяльності, які безпосередньо забезпечують формування необхідного стилю (способу) життя. Для кількісної оцінки, с певним ступенем умовності, соціальний ефект оцінюється системою показників "культури обслуговування".

Заробітна плата - це винагорода, розрахована, як правило, у грошовому вимірі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структура зарплати складається з наступних її видів:

основна з/п - це винагорода за виконану роботу, згідно з встановленими нормами праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

додаткова з/п - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

інші компенсаційні та заохочувальні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами діючого законодавства, або які проводяться понад встановлені такими актами норми.

Форми і системи оплати праці - це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці - кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Можна виділити дві основні форми оплати праці:

погодинна - це оплата праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом)

відрядна - це оплата праці за кількість виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг (тобто кількість праці визначається кількістю і якістю виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Вказані форми мають свої різновиди. Так при погодинній оплаті праці виділяють просту погодинну і погодинно-преміальну форми оплати праці. Проста погодинна форма оплати праці ставить оплату праці у залежність від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Погодинно-преміальна -- до посадових окладів або ставок за одиницю часу роботи додають надбавки (премії) за досягнення певних якісних і кількісних показників.

В свою чергу відрядна форма оплати праці має наступні різновиди: пряма відрядна, відрядно-прогресивна, відрядно-преміальна, акордна, опосередковано відрядна. Розглянемо найбільш поширені з них.

При прямій відрядній формі оплати праці основу оплати становить відрядна розцінка, котра визначається діленням годинної ставки, що відповідає розряду конкретної роботи, на годинну норму виробітку (або множенням цієї ставки на норму часу).

Відрядно-прогресивна форма передбачає збільшення відрядної розцінки зі збільшенням виробництва продукції, виконанням робіт чи наданням послуг протягом встановленого робочого дня, зміни.

За відрядно-преміальною формою робітнику-відряднику здійснюють виплату, крім заробітку за відрядними розцінками, премії за перевиконання кількісних та якісних показників.

Виробнимча потумжність (рос. производственная мощность, англ. production capacity, productive capacity; нім. Betriebskapazitдt f) -- розрахунковий, максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробкисировини в номенклатурі і асортименті, що передбачається на плановий період при повному використанні виробничого обладнання і площ з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Економічне обгрунтування виробничої потужності -- найважливіший інструмент планування промислового виробництва. Іншими словами, це потенційна можливість валового випуску промислової продукції.

При формуванні виробничої потужності враховується вплив таких чинників, як номенклатура, асортимент, якість продукції, парк основного технологічного обладнання, середній вік обладнання і ефективний річний фонд часу його роботи при встановленому режимі, розмір виробничих площ тощо.

Від виробничої потужності залежить ступінь задоволення ринкового попиту, що може змінюватися від обсягу, номенклатури і асортименту, тому виробнича потужність повинна передбачати гнучкість всіх технологічних операцій, тобто можливість вчасно перебудувати виробничий процес в залежності від зростання конкурентноспроможності продукції, зміни обсягу, номенклатури і асортименту.

Виробнича потужність розраховується по повному переліку номенклатури і асортименту продукції, що випускається. В умовах багатономенклатурного виробництва, коли продукція, що випускається, характеризується сотнями найменувань виробів, кожне з яких відрізняється не тільки за призначенням або конструктивними особливостями, але і технологією виготовлення, здійснюються згруповування всієї номенклатури створюваної продукції і вибір виробу-представника.

Виробнича потужність розраховується по ведучих виробничих цехах, дільницях і обладнанні з урахуванням кооперації, що склалася і заходів по ліквідації «вузьких місць».

До провідного підрозділу відносяться підрозділи, в яких виконуються основні технологічні операції з виготовлення планової продукції.

Під «вузьким місцем» розуміють невідповідність потужності окремих цехів, дільниць, груп обладнання мінімальної потужності відповідного підрозділу, дільниці або групи обладнання. Виникнення вузького місця є наслідком невідповідності між цехами, дільницями або групами обладнання.

Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання.

Розглянемо окремі типи організаційних структур, найбільш розповсюджених у вітчизняній ринковій та розвинутій економіці.

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м'яких форм об'єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Учасники асоціації володіють правом входити до будь-яких інших асоціацій.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових ринків тощо). Асоціація набула поширення як один з провідних видів збуту, сфер споживання, розробки і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності (Асоціація "Меблідеревпром").

Корпорація - це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб'єктом підприємницької діяльності ("Богдан", "УкрАвто" - ZAZ, ROSHEN).

Трест - форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано (ВАТ трест "Київміськбуд-1", ОАО "Трест Житлобуд-1", ЗАТ "Трест Стахановшахтобуд").

Концерн - багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, Концерн "Стирол"). В Україні концерни створюються на базі великих державних підприємств і об'єднань.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям диверсифікації виробництва володіють певною стійкістю до коливань ринкової кон'юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямах.

Виникнення концернів у країнах з розвинутою ринковою економікою історично було обумовлено перш за все концентрацією капіталу, його пере накопиченням в окремих товаровиробників. Важливою ознакою концернів стало об'єднання власності фірм, що входять до них, підприємств, банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а за суттю економічних стосунків.

Консорціум - форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму

Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об'єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами

Нематеріальний актив -- це об'єкт інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" № 242 від 18.10.99 р. визначає методологію обліку нематеріальних активів, придбаних чи створених підприємством, яка включає:

-- порядок їх визначення та оцінки;

-- нарахування їх амортизації;

-- списання з балансу;

розкриття інформації.

Положення цього стандарту застосовуються підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами всіх форм власності.

Витрати, пов'язані із створенням чи придбанням нематеріального активу, які були відображені як витрати звітного періоду, не підлягають у наступні звітні періоди визнанню як актив.

Не визнаються як актив, а завжди відображаються в складі витрат звітного періоду:

-- витрати на рекламу;

-- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

-- витрати на створення підприємства та підготовку його основної діяльності;

-- витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.

Нематеріальний актив визнається як актив, якщо:

-- існує ймовірність отримати в майбутньому економічні вигоди підприємством внаслідок його використання;

-- його оцінка може бути достовірно визначена.

Надходження і оприбуткування будь-якого об'єкта нематеріальних активів на підприємстві мають підтверджуватися відповідними первинними документами, в яких наводяться детальна характеристика об'єкта, його первісна вартість, термін корисного використання, норми зносу (амортизації), місце, де буде використовуватися об'єкт.

Нематеріальні активи -- це об'єкти права інтелектуальної власності, інші об'єкти права власності та користування. Нематеріальні активи поділяються на такі види.

1. Об'єкти права інтелектуальної власності. До них належать:

1.1. Право власності на винахід. Право власності на винахід засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини); спосіб.

1.2. Право власності на корисну модель. Право власності на корисну модель засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

1.3. Право власності на промисловий зразок. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка^ може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

1.4. Право власності на знаки для товарів і послуг. Право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів,

1.5. Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.

1.6. Право власності на фірмове найменування. Юридична особа має своє найменування. Право і обов'язки господарських організацій, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.

1.7. Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.

1.8. Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків, тощо), які систематизовані для пошуку і оброблення за допомогою ЕОМ.

1.9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

2. Об'єкти права користування ресурсами природного середовища. До них належать:

2.1. Право користування земельною ділянкою. Право покупця на подальше господарське або інше використання земельної ділянки. До цього права належить також право оренди земельної ділянки.

2.2. Право користування надрами, в тому числі на розробку корисних копалин.

2.3. Право на користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище. Право на використання геологічної, геоморфологічної та іншої інформації про стан та можливості господарського використання елементів природного середовища, природного середовища в цілому, яка міститься в звітах, картах та інших матеріалах.

2.4. Право на користування іншими ресурсами природного середовища. Право на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону тощо.

3. Об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами. До них належать:

3.1. Економічні вигоди від користування монопольним положенням ринку. Факт монопольного панування на ринку виробництва товарів та здійснення послуг. Визначається на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України.

3.2. Права на використання економічних та інших привілей. Право на користування податковими, господарськими та іншими привілеями та користування майном. Визначаються на підставі документів, що засвідчують ці права. Право користування податковими привілеями визначається на підставі інформації, наданої податковою інспекцією.

4. Гудвіл (ділова репутація) -- це комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Під час приватизації експертному оцінюванню підлягає лише позитивна ділова репутація.

Методи формування та розподілу фонду оплати праці

Україна знаходиться на етапі переходу від планових до ринкових форм побудови економічних відносин, що спричинило перегляд майже усіх елементів регулювання форм та систем оплати праці.

Фонд оплати праці являє собою внутрішній фонд, який охоплює грошові суми, що нараховуються і виплачуються працівникам у певному періоді згідно з установленими формами і системами оплати праці. Іншими словами, фонд оплати праці -загальна сума витрат на оплату праці працівників підприємства і виплат соціального характеру [2].

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 ( z0114-04 ), фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відомим є те, що побудова фонд оплати праці враховує його базову частку, яка формується в залежності від досягнутого рівня показників, що приймаються для аналізу (найчастіше це «продуктивність праці», «якість продукції», «собівартість», «обсяг виробництва та реалізації продукції »), та змінну частку, яка знаходиться у прямій залежності від прибутків підприємства.

Існувало і існує чимало методів формування та розподілу фонду оплати праці, серед яких можна виділити ряд прогресивних.

? нормативний метод планування фонду оплати праці, розроблений у 1989 році науковцями НДІ праці (м.Москва) з усіма своїми перевагами, до яких слід віднести урахування кількісних показників (трудомісткість, собівартість та обсяг реалізації), мав суттєвий недолік: при плануванні враховувалася продуктивність праці лише працівників із відрядною формою оплати праці за аналізом технологічної трудомісткості;

? формування фонду оплати праці на основі методів економічних нормативів, коефіцієнтів трудового внеску підрозділів, прямого та розподільного розрахунку основного та заохочувального фонду оплати праці, які розроблені НДІ праці (м. Москва) на початку ринкових реформ у 1992 році, вперше урахували показник «ефективність праці», але лише за умови отриманого прибутку та за обсягами виготовленої, а не реалізованої продукції;

? формування фонду оплати праці нормативним методом, розробленим науковцями НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України (м. Луганськ) у 2001 році, за наявністю суттєвих переваг (урахування обсягу реалізованої продукції та продуктивності виробництва) спирається на застосування продуктивності праці, який дозволяє коригувати розмір фонду оплати праці щомісячно при зміні фонду робочого часу.

Але в сучасних умовах процес формування і розподіл фонду оплати праці повинен коригувати заробітну плату працівника відповідно до ефективності його праці , яка визначає ступінь раціонального використання ресурсів.

Тарифна система - сукупність норм і нормативів, які забезпечують диференціацію оплати праці виходячи з відмінностей у складнощах виконуваних робіт і умов праці, її інтенсивності та характеру. Вона складається з таких основних елементів: тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифна сітка, тарифні розряди і відповідні до них коефіцієнти, тарифні ставки (зокрема 1-го розряду), доплати до тарифних ставок та надбавки за відхилення від нормальних умов праці.

Тарифно-кваліфікаційний довідник передбачає застосування тарифних ставок першого розряду і тарифних сіток. Існують Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців виробничих галузей, Кваліфікаційний довідник посад службовців бюджетної сфери.

Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД)слугує для визначення розрядів робіт і робітників. У більшості галузей промисловості праця поділяється на шість розрядів, у деяких галузях - на вісім. За допомогою ЄТДК вирішується найбільш важливе завдання зіставлення (порівняння) різних видів робіт за ступенем їхньої складності, а отже, і за рівнем кваліфікації. Тарифікація робітників, тобто присвоєння їм залежно від рівня професійних знань і трудових навичок певного розряду, здійснюється комісією на основі ЄТДК, який включає велику кількість професій, загальних в усіх галузях народного господарства і є обов'язковим для застосування на державних підприємствах та рекомендаційним для підприємств інших форм власності.

Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизація (Depreciation) - це перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції, з метою відшкодування їх зношеної частини.

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно балансової вартості об'єкта основних фондів.

Норма амортизації (Rate of depreciation) - це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розрахунку дуже важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс.

За статтею 1 Закону України «Про господарські товариства», до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах вартості належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства

Види акціонерних товариств. До акціонерних товариств належать:

* відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

* закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства відповідно до вимог Закону України «Про господарські товариства».

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства, У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

Установчі документи господарських товариств, їх зміст.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Бізнес-планування. Бізнес-плани підприємств (організацій) ^ Бізнес-план (БП) підприємства чи організації -- це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій для розробки та реалізації підприємницької ідеї, будь-яких інноваційно-інвестиційних проектів. У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі функції:

зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї)

внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Конкретними цілями розробки БП як багатофункціонального документа є: * налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;

проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері діяльності;

своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власного діла;

формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

перевірка життєздатності підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою за умови започаткування нової справи; вона передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється стратегія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП. На зміст і структуру БП істотно впливають:

...