Нова політика, що проводиться Україною в цій області, повинна не тільки перебороти несприятливі наслідки її визначеної ізоляції від світового науково-технічного співтовариства, але і сприяти зменшенню регіональних диспропорцій, зближенню рівнів науково-технічних потенціалів ведучих європейських держав, переростанню західноєвропейської науково-технічної інтеграції в загальноєвропейську.

Однак, слід зазначити, що обмін технологіями між ЄС, як центром інтеграційних процесів у регіоні, і Україною, навіть в умовах його активізації, досить довго буде мати пасивний для України баланс. Це пояснюється: 1) насамперед, імпортом готового устаткування з-за кордону;

2) по-друге, технологічною неоднорідністю України і країн ЄС;

3) по-третє, тим, що Україна не бере безпосередню участь у найбільш розвинених і впливових міжнародних організаціях, через що аналогічна продукція і технології з України зустрічають різні митні перешкоди і санкції; 4) по-четверте, недоліками в організації і керуванні експортною діяльністю, проблемами прискорення науково-технічного прогресу.

Іншими словами, перспективи виходу України з ізольованого науково-технічного простору й активної взаємодії з європейським науково-виробничим комплексом цілком залежать від успіху переходу від традиційної до кардинально нової інноваційної політики, що передбачає створення сприятливих умов для ефективної інтеграції українського науково-технічного потенціалу в світогосподарську систему, особливо в європейському напрямку. Отже, рівноправна участь України в процесі європейської інтеграції можлива лише за умови ефективного виконання ряду довгострокових заходів.

У сформованих умовах більш перспективним і ефективним може стати партнерство України з Росією. Обидві країни поєднує загальне минуле, схожі проблеми і труднощі, порівняний інтелектуальний і науково-технічний потенціал. І в Україні, і в Росії спостерігається зниження престижу наукової праці, старіння устаткування, несприйнятливість галузей до новітніх розробок і технологій. Крім того, обидві держави намагаються впроваджувати схожу науково-технічну політику і загальну схему керування науково-технічною сферою. Прагнучи стабілізувати національні економіки, удосконалювати технічну базу галузей, успішно вийти на світові ринки як повноправні члени світового співтовариства, Україна і Росія можуть стати друг для друга найбільш перспективними і вигідними партнерами, що здійснюють спільну довгострокову економічну і науково-технічну політику, що забезпечить їм можливість участі в багатобічних формах науково-технічного співробітництва в європейському напрямку.

3. Необхідність формування зовнішньо-економічної стратегії та інтеграція економіки України у світове господарство

3.1 Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети

На мою думку, важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

Значна увага приділяється торгівлі й реформі ринкових відносин.

Поступово будуть скасовані всі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасування експортного мита на брухт чорних металів відповідно до двосторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово будуть усунені кількісні обмеження імпорту, його ліцензування.

Також, буде створення сприятливих умов для руху капіталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне дотримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України, мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обмеження щодо заснування компаній.

Це все, декларує необхідність забезпечення вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантування захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

У сфері транспорту вважається за необхідне розробити і впровадити національну транспортну стратегію, яка включала б розвиток національної транспортної інфраструктури. Передбачається продовжувати участь у спільному розвитку транс'європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової навігації.

У галузі енергетики передбачається затвердити спільну енергетичну політику України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за доцільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса--Броди--Польща. Важливе значення має впровадження реструктуризації українських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

Передбачаються також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України в робочій групі Дунай -- Чорне море.

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з метою поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямках наближення до європейських стандартів у рамках Болонського процесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфері неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програми. Реалізація цього завдання полягає в допомозі підприємствам у реструктуризації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підприємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора.

Як уже говорилося, Україна реально є учасницею таких регіональних об'єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Проблеми, пов'язані з членством нашої країни в Співдружності Незалежних Держав, розглядалися в попередньому розділі. Слід додати, що економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на те, що частка СНД в зовнішній торгівлі нашої країни останнім часом зменшується, вона залишається ще досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнерами із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі наш імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх радянських республік. Більшість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне переміщення робочої сили.

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав--учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

У межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки з Росією. Вона визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. У «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002--2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом нашої держави. Наголошується, що ці стратегічні стосунки мають грунтуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» вважають:

· співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

· науково-технічне та інноваційне співробітництво;

· розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

· інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

· розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

· взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

· спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн; взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;

· співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міфації.

Що ж до СНД, то очевидно, що ця організація потребує серйозного реформування. Ті цілі, що ставилися в момент її заснування в 1991 р., не в усьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Ще більше це стосується механізму функціонування організації. Головна мета реформування -- перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є, на організацію, яка активно працювала б у напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. В такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

Я вважаю, що в такому контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо тільки, щоб угоди, які підписуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС.

3.2 Інтеграція України у світове господарство

Світове господарство - це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці.

Для того, щоб Україна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. Реалізація цього завдання об'єктивно вимагає проведення комплексних досліджень і визначає масштаби аналізу та розробок щодо удосконалення механізму державної підтримки українських підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Разом з тим недосконалість наявних методів оцінки товарної та географічної структури експорту знижує результативність заходів зовнішньоторговельної політики країни.

Актуальність теми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку світового господарства економічний стан держави визначається такими важливими факторами, як внутрішні ресурси країни і ступінь її інтеграції в світогосподарську систему. Одним з найважливіших факторів інтеграції України до світового господарства є створення механізму сталого розвитку експорту, що в сучасних умовах залежить від можливостей вітчизняних підприємств виробляти і реалізовувати товари, які відповідають вимогам світового ринку за якістю, ціною та рівнем сервісу.

Вирішенню проблем організації зовнішньої торгівлі та входження України до системи світового господарства присвячено роботи багатьох українських учених: Б.Данилишина, В. Веклича, О.О. Дяченка, О.П. Пристайка, Г.П. Дедеркала, Н.К. Черкашиної-Нагорної та багато інших.

На сьогоднішній час торговельно-економічні зв'язки здійснюються більш як із 150 країнами в різних регіонах Земної кулі, з неоднаковими масштабами й ефективністю. Балансування зовнішньої торгівлі здійснюється за рахунок товарообігу з країнами Азії, Африки й Америки.

Основними напрямками зовнішньої економічної та інтеграційної діяльності України є: Азіатський вектор (АРЕС, Індія), Східноєвропейський вектор (СНД, Чорноморське товариство), Західноєвропейський вектор (ЄС), Африканський вектор («Велика африканська п'ятірка») та Американський вектор (США, Латинська Америка).

Велике значення для України має Індія як ринок збуту продукції хімічної промисловості та сільськогосподарського машинобудування. Нині на Індію припадає близько 10 % українського експорту мінеральних добрив, і ця частка може бути істотно збільшена.

Щоб утвердитись на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з АРЕС та Індією (перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка).

У перспективі на найближчі 3-5 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД та Балтії. Нині український товарообіг із країнами СНД та Чорноморським економічним співробітництвом складає близько 80 %.

Одним із найважливіших напрямків у зовнішньоекономічній діяльності України є інтеграційна політика щодо ЄС. Ринок ЄС - другий за значенням після ринку країн СНД (фактично - Росії), але після розширення ЄС стане головним експортним ринком України. На ЄС припадає 35,8 % українського експорту. Обсяг торгівлі між Україною та ЄС у 7 разів перевищує обсяг торгівлі України зі США.

Основними споживачами українських товарів залишається Єгипет (питома вага якого становить 33,66 % усього українського експорту в країни Африки), Нігерія (23,41 %), Алжир (19,47 %), Марокко (8,44 %), Туніс (5,08 %) [8, с. 66].

Варто зазначити, що США займає перше місце на інвестиційному ринку України. Але через недосконалу правову базу України частка американських інвестицій в Україну не збільшується.

Головна мета державної зовнішньоекономічної політики полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників.

Україна має значні природні переваги: достатнє число робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси тощо. Але це тільки можливі потенційні переваги, їх ще треба розвивати і реалізувати.

Для використання конкурентних переваг українській економіці потрібно зосередити свою діяльність на: дешеву робочу силу, розвинену промисловість, наявність високих технологій тощо.

При дослідженні інтеграції України у світову систему слід врахувати основні макроекономічні показники країни. Згідно з прогнозом Світового банку, падіння ВВП цього року в Україні становитиме 15%, інфляція буде на рівні 13,4%. В 2010 р. очікується повільне відновлення економічного зростання до 1%, в 2011-2012 р. - до 3% [11].

Глобальне економічне середовище погіршилося. Очікується, що глобальний ВВП поточного року скоротиться на 2,9%, при падінні обсягів торгівлі на 9,7%. У регіоні Східної Європи і Центральної Азії ВВП знизиться на 4,7% [11].

В Україні у першому кварталі 2009 року реальний ВВП впав на 20,3%, обсяги інвестицій - на 48,7%, приватне споживання - на 11,6%. Реальний експорт впав на 15,9%, імпорт скоротився на 36,6%. Протягом шести місяців цього року скорочення виробництва становило близько 31%. Водночас, фактичне рефінансування зовнішнього боргу банків та корпорацій є кращим, ніж очікувалося. Сальдо платіжного балансу у травні досягло позитивного значення [11].

На стан України у світовому господарстві значною мірою впливають також міжнародні рейтинги, які є значним визначником місця країни у світовій системі координат.

Загальновідомий світовий рейтинг конкурентоспроможності національних економік дає оцінку середньострокових перспектив економічного зростання (на 5-8 років) (табл.1) [2, с. 14].

Таблиця 1

Зміни позицій України за конкурентоспроможністю економіки серед інших країн (оцінка Світового економічного форуму)

Щодо дешевої робочої сили, що забезпечується в Україні людським потенціалом та відповідною якістю життя, дають позиції України за цими показниками у міжнародному рейтингу (табл.2, табл.3) [2, с. 18].

Таблиця 2

Позиція України за рівнем розвитку людського потенціалу серед інших країн

Можемо говорити про наявність певної сталості в соціальних вимірах розвитку України за параметрами індексу розвитку людського потенціалу.

Таблиця 3

Місце України в міжнародному рейтингу за індексом якості життя

Отже, пріоритетним напрямком інтеграції України у світовий економічний простір є інтеграція України до ЄС. Важливими чинниками розвитку українських відносин є інтеграційні процеси в СНД, ЧЕС, співпраця з США, «Великою африканською п'ятіркою».

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світове господарство є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його капіталу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Для України сталий розвиток та інтеграція у світове господарство є поки що декларацією про наміри. Мета - здійснення переходу на шлях сталого розвитку - нагально вимагає радикальних реформ національної економіки:

? потрібно врахувати досвід європейських країн та специфіку розвитку молодої ринкової економіки України;

? більш докорінно реформувати сферу економічної і соціальної політики держави;

? надати регіонам широкі можливості для здійснення економічних реформ на місцях, наприклад надати більші повноваження фінансових органам;

? створення та розвиток спільних підприємств та спеціальних зон «вільного підприємництва» на території України;

? приділяти велику увагу міжнародному туризму;

? проводити раціональну експортну політику;

? здійснювати контроль за виконанням плану дій «Україна - ЄС» і застосування санкції у разі зниження ефективності економічних реформ.

Реалізацію цих реформ забезпечить виважена, послідовна зовнішньоекономічна державна політика, результативність якої засвідчуватиметься майбутнім високим рейтинговим статусом нашої країни у світовому співтоваристві.

Висновок

В результаті моєї роботи над курсовою роботою можна зробити наступні висновки щодо розвитку економіки України і її включення в світову економічну систему.

Магістральним шляхом розвитку економіки України в XXI в. стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економічної системи, що останнім часом набрала найбільше число прихильників у світі. Це, з одного боку, дозволить Україні, що відкрилася світу, стати зрозумілою країнам-партнерам і говорити з ними на одній мові бізнесу, а з іншого боку, відкриє для ТНК дорогу в Україну.

З метою входження у світовий економічний простір Україна зобов'язана впровадити в практику принципи вільної торгівлі і сповідати в зв'язку з цим відкритість економіки, послідовно і неухильно проводити приватизацію і створити ефективну, скорочену до мінімуму державну адміністрацію.

На ці процеси в Україні будуть впливати також і ТНК, що поділили між собою світовий простір і національні уряди, які вони використовують у своїх інтересах, диктуючи їм умови і визначаючи коло пільг, необхідних для своєї діяльності в країні. Практика виступу ТНК на національних ринках розкриває методику використання ними політичних кіл національних держав, інфраструктуру, національну систему інновацій і захисту авторських прав. У результаті складається ситуація, коли ТНК має потребу в організації допомоги з боку національної держави, якому у свою чергу потрібні ТНК для досягнення своїх цілей.

Однієї з головних задач України в розвитку регіонального співробітництва є розширення експортної бази, орієнтованої на ринки сусідніх країн, налагодження з ними виробничо-коопераційних зв'язків і науково-технічного співробітництва. Більш того, участь України в регіональному співробітництві вимагає створення необхідної інфраструктури економічного і культурного спілкування. Адже зріст мобільності населення в зв'язку з полегшенням громадянам України умов виїзду за кордон має, у першу чергу, економічну природу. Напрямок потоків українських «комерційних туристів» визначається, у першу чергу, кон'юнктурою різних видів споживчих товарів як на внутрішньому ринку, так і на ринках сусідніх країн.

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на конкурентоспроможність економіки України:

1. Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі);

2. Посилення цінової конкуренції;

3. Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;

4. Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР);

5. Структурні зрушення у світовому господарстві;

5. Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини: Підручник/ Людмила Горбач, Олексій Плотніков. К.: Кондор, 2005. 263 с.

2. Данилишин Б., Веклич О.Україна в міжнародних рейтингах сталого розвитку // Економіка України. 2008.

3. Дедеркал Г.П., Черкашина-Нагорна Н.К. Напрямки інтегрування України в сучасну світову економічну систему // Наукові доробки молоді - вирішенню проблем європейської інтеграції: Збірник наукових статей в 2 т. Х.: Контингент, 2008. Т.1. 2008.

4. Дяченко О.О., Пристайко О.П. Особливості входу України до системи світового господарства // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. 2008. Вип. 5.

5. Економічна теорія: Підручник / В.М. Тарасевич, В.В. Білоцерківець, С.П. Горобець, О.В. Давидов та ін.; За ред. В.М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 779 с.

6. Картунов О., Лаптєв С. Західні теорії економічної та політичної інтеграції: спроби стислого аналізу // Зовнішня торгівля. 1999. № 3--4. С. 143.

7. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу за 2005 рік. http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006.

8. Танці В. Роль государства в экономике: эволюция концепции // Мировая экономика и международные отношения. 2005. № 10.

9. Токарев О. ПАР - наш новий зовнішньоекономічний партнер. Економіка України, №5, 2007.

10. Филипович О.В. Напрями впливу зовнішнього сектору на розвиток економіки України. // Финансовая консультация. № 15. с. 17.

11. vvp.org.ua/?feed=rss2 Все про ВВП.

Размещено на Allbest.ru