Політика ціноутворення в Україні

66

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

ціна конкурентний витрата

Актуальність теми полягає в тому, що ціноутворення є основним напрямом економічної діяльності підприємств для досягнення основної мети любого підприємства - одержання прибутку.

За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя населення, є ціна. Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільне необхідних витрат праці.

Ціноутворення на підприємстві організовується відповідно до державної політики ціноутворення, яка є складовою частиною загальної економічної політики України.

Політика ціноутворення в Україні спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій, у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, а також системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. Реалізацію політики ціноутворення покладено на Кабінет Міністрів України, який наділено такими повноваженнями:

- забезпечувати здійснення в республіці державної політики цін;

- визначати перелік продукції, товарів і послуг, встановлювати державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, які затверджуються відповідними органами державного управління;

В усіх галузях економіки України застосовуються вільні ціни й тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни й тарифи.

Суттєвий внесок у дослідження ціноутворення на підприємстві внесли такі зарубіжні дослідники, як Ф. Кене, Д. Рікардо, Т. Нейгл, Р. Холден, Т. Бень. Серед вітчизняних економістів дану проблему досліджували: М. Виноградський, С. Дгіна, В. Корінєва, І. Ліпсіц, О. Цацуліна, Н. Яковлєва та ін.

Але, незважаючи на вагомі здобутки в дослідженні проблеми формування цінової політики, необхідно відмітити, що задля вирішення її проблем на підприємстві необхідно більш глибоке та комплексне дослідження даного питання. Саме тому метою цієї роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності цінової політики підприємства в сучасних умовах господарювання.

Таким чином, сказане дає підстави говорити про актуальність теми особливості цінової політики в сучасних умовах господарювання.

Метою курсової роботи є визначення ролі ціноутворення в сучасних умовах господарювання, обґрунтування доцільності підвищення або зниження цін.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких основних завдань:

- визначити економічну сутність ціни та ціноутворення та виділити основні види;

- обґрунтувати фактори, які впливають на ціну;

- зробити аналіз цінової політики підприємства;

- розкрити політику ціноутворення.

Об'єктом даної курсової роботи є процес ціноутворення на продукцію промислових підприємств.

Предметом курсової роботи є теоретичні основи, принципи, методи та інструменти цінової політики підприємства.



Розділ 1. Теоретичні положення ціноутворення в сучасних умовах господарювання

1.1 Основні фактори, що впливають на ціну

Основними завданнями при розрахунку цін є врахування відповідних обмежень, тобто факторів, які зменшують чи розширюють можливий інтервал варіацій цін на той чи інший товар. Значення фактора ціни - одна з головних проблем промислового підприємства. Це пояснюється рядом обставин: ціна--найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в забезпеченні доходу від продажу товарів; визначення ціни часто залежить від труднощів, що виникли у підприємства в попередній період і не відображають змін, які відбулися за цей час; в ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і, крім того, є об'єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства і державних служб. Взагалі фактори ціноутворення поділяють на зовнішні та внутрішні, я зображено на рис. 1.

66

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Фактори ціноутворення[3, с. 254]

До груп факторів мікросередовища, які впливають на ціни, входять:

- Попит. Характеристики споживача, що впливають на ціни - це чутливість до цін, яка є різною в сегментах споживачів і залежить від цінності товару для споживача, споживчих хаатеристик, престижності товару, уподобань; поінформованості споживачів щодо наявності на ринку товарів-замінників, можливості зіставляти товари.

- Конкуренція. Вибір цінової стратегії залежить від характеру конкурентної структури ринку. Виділяють 4 типи ринкових структур: чиста (досконала) конкуренція; олігополія; монополістична конкуренція; монополія.

Кожну конкурентну ситуацію оцінюють щонайменше за 3 критеріями (рис. 2):

кількість продавців на ринку;

ринкова поведінка продавців стосовно покупців;

ступінь чутливості до конкуренції. [1, с. 283-285].

Посередники. Цей фактор належить до факторів мікросередовища підприємства і є слабко контрольованим підприємством. Підприємство має враховувати інтереси інших учасників товароруху - оптової та роздрібної торгівлі. Цього можна досягти шляхом надання посередниками певних гарантій, безплатних зразків, знижок ціни на певний період.

Етап життєвого циклу товару. Цінова стратегія залежить від того, на якому етапі життєвого циклу перебуває товар. На етапі виведення товару на ринок використовується одна з двох протилежних стратегій: стратегія встановлення високої ціни або стратегія встановлення низької ціни, яка має забезпечити значні обсяги продажу.

Другий етап - етап зростання - характеризується зростаючою конкуренцією і супроводжується швидким зростанням обсягу продаж, діапазоном цін і можливостями підприємства маневрувати в межах цього діапазону.



Рис. 2. Ціноутворення на різних типах ринку [1, с. 284-285]

Чиста конкуренція	Олігополія
Кількість продавців - багато продавців Товари - повністю взаємозамінні і недиференційовані Ступінь чутливості до дій конкурентів - жоден з конкурентів не впливає на рівень цін; роль маркетингових досліджень, ціноутворення, стимулювання збуту мінімальна або відсутня Особливості ціноутворення	Кількість продавців - незначна або кілька фірм домінують на ринку Товари - недиференційовані або диференційовані Ступінь чутливості до дій конкурентів - фірми чутливі до маркетингових заходів конкурентів Особливості ціноутворення
Ціни формуються під впливом попиту і пропозиції	- стратегія цінового лідера; - стратегія «наслідування лідера»; - координація дій у встановленні цін на товари
Монополістична конкуренція	Чиста монополія
Кількість продавців - багато продавців Товари - диференційовані Ступінь чутливості до дій конкурентів - вплив маркетингових заходів менший порівняно з олігополістичними ринками Особливості ціноутворення	Кількість продавців - на ринку один продавець Товари - замінників немає Ступінь чутливості до дій конкурентів - відсутність конкуренції Особливості ціноутворення

Етап зрілості характеризується зниженням цін, які досягають свого мінімального рівня на етапі спаду.

Серед факторів макросередовища, що впливають на ціни, можна виділити загальний стан економіки, політичні фактори, податкову, кредитно-грошову, зовнішньоекономічну політику держави та політику державного регулювання цін. Окрема компанія не в змозі змінити економічну ситуацію в країні, протистояти політичному тиску щодо встановлення рівня цін на певні групи товарів, але повинна враховувати їхній вплив у своїй діяльності. Особливе значення при цьому має державне регулювання цін.

Державне регулювання цін. Цей фактор, як і інші зовнішні фактори, підприємство вимушене взяти до уваги (в разі застосування жорстокого регулювання цін) і знайти в межах закону шляхи пристосування до цих факторів.

Розглянувши фактори, що впливають на ціну, перейдемо до політики ціноутворення та етапів процесу ціноутворення.

1.2 Політика ціноутворення

Ціноутворення -- це процес встановлення цін на товари та послуги, що пропонуються на ринку. Цінова політика підприємства в умовах ринкової економіки надто тісно пов'язана з його цілями у сфері комерційної діяльності. Підприємства промислової галузі можуть мати різні цілі і відповідно впроваджувати різну цінову політику. Чим краще компанія орієнтується в своїх цілях, тим простіше їй встановити ціну на товар.

Цінова політика - це комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку,стратегічних і тактичних цілей фірми [1, с. 277].

Політика цін традиційно є одним із елементів маркетингу з кількох причин. По-перше, ціна -- один із основних інструментів у конкурентній боротьбі. По-друге, за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогу виробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги.

По-третє, ціна -- це чітко і просто вимірювана змінна, яка традиційно використовується в економічних розрахунках підприємства.

По-четверте, в ринковій економіці ціна є надійним зрівнювачем попиту та пропонування товарів чи послуг.

Існують три основні групи цілей ціноутворення, на які може орієнтуватися підприємство (рис. 3):

- орієнтовані на прибуток (забезпечити отримання максимального або задовільного прибутку, доходу від інвестицій);

- орієнтовані на збут (забезпечити певний обсяг продажу, максимізувати виручку);

- пов'язані з конкуренцією - забезпечити стабілізацію цін на конкуруючі товари, суттєве коливання яких може спровокувати негативну реакцію споживачів.

Отже, ціни можуть відігравати вирішальну роль в досягненні поставлених цілей на всіх рівнях товарної політики компанії. Проте вказані цілі цінової політики співвідносяться між собою, далеко не завжди співпадаючи. На різних етапах підприємство приділяє приорітетну увагу різним цілям.

У галузях, які виробляють промислові товари, більше значення приділяється одержанню прибутку на інвестований капітал. При виробництві унікальних товарів і товарів на замовлення найважливішою метою може бути збереження кадрового потенціалу і завантаження унікального устаткування. При цьому ціни не будуть постійними, встановленими раз і назавжди. При зміні обставин (витрат, умов ринку) керівництво може переглянути пріоритетність цілей, що призведе до коригування цінової політики.

66

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Цілі ціноутворення [5, с. 359]



Надалі ціни постійно регулюються підприємством і державою, згідно з мінливою кон'юнктурою ринку та необхідними уточненнями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.

Процес ціноутворення перебуває під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів і складається із 7 послідовних етапів:

1 етап - визначення цілей ціноутворення

2 етап - аналіз попиту на товар

3 етап - аналіз витрат

4 етап - аналіз цін конкурентів

5 етап - вибір методу ціноутворення

6 етап - вибір цінової стратегії

7 етап - встановлення остаточних цін

Розглянемо більш детально кожен з етапів ціноутворення.

1 етап. Визначення цілей ціноутворення. Метою ціноутворення можуть бути цілі, пов'язані з прибутком (максимізація виручки або збільшення частки ринку), з конкуренцією (стабілізація цін), виживання.

2 етап. Аналіз попиту на товар. Цей аналіз передбачає визначення обсягу та динаміки продажу та залежністю між попитом та ціною; еластичності попиту; економічних можливостей покупця; відчутної цінності даного товару для споживачів.

3 етап. Аналіз витрат. Попит визначає верхній рівень ціни, а її мінімальну величину - витрати.

4 етап. Аналіз цін конкурентів, який проводиться за допомогою прейскурантних цін, через опитуваня покупців, а їх урахування дає можливість чітко позиціювати свій товар або послугу. Цей аналіз дає змогу визначитися щодо цін у межах з огляду на ціни конкурентів.

5 етап. Вибір цінової стратегії. Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства.

Стратегія ціноутворення -- це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики. Проблема визначення ціни має особливе значення, коли розпочинається випуск принципово нової продукції, коли обставини вимушують змінювати ціни внаслідок надходження на ринок дешевших товарів і т. д. Фахівці вважають, що встановлення ціни це не разовий акт, а процес, який триває протягом усього ринкового життя товару. Тому підприємство з метою прийняття правильного рішення щодо встановлення ціни на свою продукцію, має розробляти стратегію ціноутворення.

6 етап. Вибір методу ціноутворення. Цей етап передбачає вибір певного підходу до ціноутворення. Таких орієнтирів можна визначити три: витрати, попит, конкуренція.

Знаючи попит, витрати і ціни конкурентів, фірма готова до вибору ціни власного товару. Ціна буде знаходитись приблизно у проміжку між надто низькою, що не забезпечує прибутку, і надто високою, яка перешкоджає формуванню попиту.

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. У цілому всі методи ціноутворення можна поділити на витратні та маркетингові. До кожної із зазначених груп входить значна кількість методів, кожен з яких має свої позитивні та негативні сторони. Головні з них наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Методи ціноутворення

Методи ціноутворення
Витратні	Маркетингові
1. Установлення ціни на підставі рівня поточних цін. 2. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару. 3. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів. 4. Метод ціноутворення «за рівнем попиту». 5. Метод установлення ціни за місцем походження товару. 6.Метод установлення єдиної ціни з включенням у неї витрат на доставку.	1. Установлення цін зі знижами. 2. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток». 3. Метод установлення ціни з прийняттям на себе витрат на поставку. 4. Метод установлення зональних цін. 5. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту. 6. Методи ціноутворення на продукцію(послуги).

Існує багато цінових стратегій, які можна об'єднати в три групи: стратегія низьких цін; стратегія високих цін; стратегія нейтральних (середніх) цін. Кожна з перелічених груп об'єднує різні види конкретних стратегій. Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву.

Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами виробництва, витратами та якістю продукції. У таких умовах, для забезпечення реалізації і на цій основі, як мінімум, відшкодування своїх витрат, підприємство має спиратись на низькі ціни в надії на позитивну реакцію покупців. Іншими словами, щоб вижити, необхідно йти на цінові знижки і відповідно на зменшення величини прибутку. Але така стратегія не може бути довгостроковою. Тому підприємству необхідно проводити активну інвестиційну політику, яка спрямована на технічне переозброєння виробництва і розроблення нових конкурентоспроможних варіантів продукції. Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає підприємство, коли в нього з'явилися можливості до значного зменшення витрат і підвищення якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство має можливість суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших конкурентів.

Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія «знімання вершків» та стратегія лідерства за якістю товару. Сутність стратегії «знімання вершків» полягає в тому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.

Стратегію лідерства за якістю товару може використовувати підприємство, коли воно має сприятливі умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це дає можливість йому випереджати конкурентів у виробництві нової високоякісної продукції. У таких умовах встановлення підприємством високих цін на свої товари зумовлюється необхідністю відшкодування значних витрат, які пов'язані з проведенням науково-дослідних і конструкторських розробок. Дана стратегія ефективна, якщо товар орієнтований на такий ринок, де, як правило, попит нееластичний. Це ринок багатих покупців, яких більше цікавить унікальність та якість продукції, ніж її ціна. Тому вони згодні заплатити за товар ціну, яка більша, ніж ринкова.

Стратегія високих цін найефективніша відносно товарів, у цінах яких основну частку складають змінні витрати. У цьому випадку навіть незначне підвищення ціни веде до істотного збільшення маржинального доходу, який буде компенсувати втрати доходу від падіння обсягів продажу.

До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався на ринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики підприємства не має великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим, що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціну, тому що вона не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну. Таким чином, нейтральне ціноутворення є вимушеною стратегією для підприємства, яке працює на ринку, де попит істотно залежить від рівня цін, а конкуренти готові застосувати проти нього засоби «цінової війни».

Цінова стратегія підприємства не може бути сталою. Підприємство має контролювати ринкову ситуацію, оцінювати міцність своїх позицій і при необхідності вносити зміни в стратегію формування цін.



1.3 Планування цін на підприємстві

Планування ціни є одним з етапів обґрунтування обсягу продажу. Від правильності її розрахунку залежить ефективність роботи підприємства, тому необхідно враховувати вплив певних обмежень на її формування. Занадто висока ціна може знизити попит на продукцію даного підприємства або сприяти повній відмові споживачів від її покупки. При цьому слід пам'ятати, що ціна продукції повинна забезпечити підприємству покриття витрат та отримання бажаного прибутку. Це означає, що вона не повинна бути нижчою за певний припустимий рівень.

Ціна перебуває під впливом безлічі різноманітних чинників, причому ці чинники діють з різною силою у різних напрямах, і у різні періоди часу. Ціноутворюючі чинники надають різний вплив на процес створення цін. До істотним чинникам ціноутворення відносяться: регулювання ціноутворення; споживачі; витрати підприємства; конкуренція; учасники каналів товароруху.

При обґрунтуванні ціни на продукцію необхідно правильно визначити її основні складові. Однією із таких складових є витрати, зокрема витрати на одиницю продукції, що залежать від обсягів виробництва, тож підприємство має орієнтуватися на плановий обсяг випуску продукції. Для розрахунку ціни необхідно також визначити бажану норму прибутку на плановий період. Підприємство мусить оптимізувати співвідношення планових обсягів виробництва та рівня розрахункових цін для конкретних умов його діяльності. При плануванні ціни необхідно також враховувати ринкові умови.

Планування ціни здійснюється за наступною послідовністю: визначення цілей; розробка цінової стратегії; вибір методу ціноутворення та визначення ціни.

Визначення цілей. Планування ціни повинно сприяти досягненню підприємством встановлених цілей, які можуть бути різними для тих чи інших періодів його діяльності. В залежності від поставлених цілей та завдань обираються відповідні методи ціноутворення.

Розробка цінової стратегії. Цінова стратегія - це сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей ціноутворення. Дана стратегія підприємства залежить від ступеня новизни продукції.

Вибір методу ціноутворення та визначення ціни. Вибір методу ціноутворення залежить від ряду зовнішніх чинників, що визначають рівень цін в конкретній ситуації:

1) Ринкове середовище. При високому рівні конкуренції та однорідності продукції ціни практично контролюються ринком. Для підприємства такий контроль можливий при невисокому рівні конкуренції та обмеженому асортименті продукції.

2) Покупці, тобто тип покупців, з яким працює підприємство: ощадливі (гостро реагують на зміну ціни та якості), емоційні (менше приділяють уваги цінам, але чутливі до бренду та якості обслуговування), патріоти (прихильники певних виробників, що приймають будь-яку їх цінову політику), апатичні (більше цікавляться якістю, надійністю, відповідністю модним тенденціям). Важлива також ступінь поінформованості покупців про ринкові ціни. Підприємству варто утримуватися від підвищення ціни на свою продукцію відносно ринкової при достатньо високій поінформованості покупців.

3) Посередники. Наявність посередників між виробником та кінцевим споживачем також впливає на цінову політику підприємства. Підсилити контроль над ціною в цьому випадку можна, наприклад, створенням мережі фірмової торгівлі або врахуванням при формуванні цін інтересів посередників.

4) Держава, яка також може впливати на рівень цін через встановлення визначеного порядку ціноутворення й основних параметрів ціни (рентабельність, податки).

Дані методи дають змогу підприємству визначити оптимальний обсяг продажу (виробництва) при орієнтації на ринкову ціну. За умови запровадження нової продукції вони дозволяють розрахувати оптимальні значення обсягу продажу та ціни реалізації, що забезпечують найбільший прибуток.

Отже, розглянувши в даному розділі фактори, що впливають на ціну, політику ціноутворення та планування цін н підприємстві, перейдемо до розділу 2, зробивши в ньому аналіз цінової політики на підприємстві.



Розділ 2. Аналіз цінової політики на підприємстві (на прикладі ПП «Українська державна лісонасіннєва інспекція»)

2.1 Аналіз витрат підприємства

В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни , як відомо , є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства , для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов'язано з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни , при якому будуть досягнуті обсяги продажу , які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку:

P = S - C - V (2.1)

S - вартість реалізованої продукції;

C - сумарні постійні (умовно-постійні) витрати;

V - сумарні змінні (умовно-змінні) витрати;

P - прибуток.

Як наслідок будемо мати:

S - V = C + P (2.2)

У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо, дана модель основана на положенні, що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.

Під постійними витратами розуміють ті, що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва , оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. В зарубіжній практиці визначення витрат виробництва, постійні витрати підрозділяються на дві групи. Це залишкові і стартові витрати. До залишкових відносяться ті постійні витрати, які фірма продовжує нести в період тимчасової зупинки процесу виробництва і реалізації продукції (витрати на аренду, податок на майно та ін.). Стартові створює та частина постійних витрат, які з'являються з поновленням виробництва і реалізації продукції (оклади окремих категорій працівників та ін.).

Чіткого розподілу між залишковими і стартовими витратами не існує. Включення окремих витрат в ту чи іншу групу залежить від періоду часу, на який зупинено виробництво і реалізацію продукції. До змінних відносяться ті види витрат, які змінюються в цілому прямо пропорційно змінам обсягу виробництва і залежать від структури витрат кількох видів продукції. До цих витрат відносяться: витрати на сировину і основні матеріали, палива і енергії, комісійних продавцям і оплата робочої сили, деякі витрати по забезпеченню та ін.

Розрізняють також змішані витрати, які включають елементи як постійних, так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії, яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства).

Існує три основних методи диференціації витрат [21, с. 36].

Метод “Високий-Низький»(“High-Low”), названий також методом максимальної і мінімальної точки.

Графічний (статистичний) метод.

Метод найменьших квадратів.

Валові витрати підприємства складає сума постійних і змінних витрат. Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продукції), постійними витратами, ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу.

В основі операційного аналізу , який ще називається аналізом “Витрати - обсяг - прибуток ”, - вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості, тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі), при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості, тобто критичну, оскільки продаж в обсязі меншому цієї точки веде за собою збитки, а вище - забезпечують прибуток.

2.2 Аналіз ціноутворення на підприємстві

Одними з головних факторів, що впливають на фінансові результати та ефективність діяльності підприємства є цінова політика, собівартість продукції. В цьому розділі розрахуємо основні фонди, амортизаційні відрахування, показники, що характеризують основні фонди та фінансові показники.

1. Основні фонди

1. Первісна вартість 1 група

Будівлі = 209957 тис. грн.

Споруди = 132588 тис. грн.

Передавальні пристрої = 33826 тис. грн.

ПВі= Вб_уд+ В_сп+ В_мр

Вбуд - первісна вартість будівель В_сп - первісна вартість споруд

В_Іф - первісна вартість пристроїв

ПВ_1гр = 209957 +132588 + 33826 = 376371 тис. грн.

ПВ_2гр = 106728 тис. грн..

ПВ_згр = 99146 тис. грн..

ПВ_4гр = (376371 +106728 +99146)*0,07 = 40757,15 тис. грн.

2. Сума зносу

АВ= ПВ* Відсоток спрацювання

АВ_1гр = 209957 *0,66+132588 *0,72+33826 *0,61 =

= 138571,62+ 95463,36+ 20633,86= 254668,84 тис. грн.

АВ_2гр = 106728 *0,77 = 82180,56 тис. грн.

АВ_3гр = 99146 *0,72 = 71385,12 тис. грн.

АВ_4гр = 40757,15 *0,43 = 17525,57 тис. грн.

АВ_разом = 254668,84 + 82180,56 + 71385,12 +17525,57 = 425760,09 тис. грн.

3. Балансова вартість ОФ на початок року

БВ_П._Р = ПВ- АВ

БВ_{пр 1гр}= 376371 - 254668,84 = 121702,16 тис.грн.

БВ_пр2гр = 106728 - 82180,56 = 24547,44 тис. грн.

БВ_пр3гр = 99146 - 71385,12 =27760,88 тис. грн.

БВ_пр4гр = 40757,15 - 17525,57 =23231,55 тис. грн.

Таблиця 2. Розрахунок балансової вартості основних фондів (ОФ) за групами

	Первісна вартість ОФ, т. грн.	Сума зносу	Балансова вартість групи ОФ на початок року, т. грн.
1 група	209957	138571,62	71385,38
	132588	95463,36	37124,64
	33826	20633,86	13192,14
Разом	376371	254668,84	121702,16
2 група	106728	82180,56	24547,44
Разом	106728	82180,56	24547,44
3 група	99146	71385,12	27760,88
Разом	99146	71385,12	27760,88
4 група	40757,15	17525,57	23231,58
Разом	40757,15	17525,57	23231,58
Всього	623002,15	425760,09	197242,06

Балансова вартість по всьому підприємству склала 197242,06 тис. грн.: по І гр. ОФ - 121702,16 тис.грн., по II гр. ОФ - 24547,44 тис. грн., а по III гр. основних фондів -27760,88 тис. грн., по 4 групі - 23231,58 грн.

2. Розрахунок амортизаційних відрахувань.

Розрахунок амортизаційних відрахувань здійснюємо за податковим методом, використовуючи відповідні норми амортизації (поквартально): І гр.= 2%; II гр. = 10%; III гр.= 6%., 4 гр.-15%

Розрахунок по нарахуванню амортизації включаються витрати на ремонт основних фондів, розмір яких перевищує 5% балансової вартості відповідної групи на початок розрахункового року.

Витрати на ремонт в межах 5% вартості основних фондів відносяться на собівартість продукції.

АВ = БВ_ПКВ * Н_а

БВ_пкв - балансова вартість на початок кварталу;

Н_а - норма амортизації;

Загальний розмір амортизаційних відрахувань за рік визначається як сума квартальних величин.

При розрахунку балансової вартості на кожний квартал враховуємо введення ОФ (придбання) та виведення ОФ (ремонт, реконструкція, продаж). У разі виведення з експлуатації основних фондів групи № 1 в зв'язку з капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією балансова вартість таких об'єктів для цілей амортизації прирівнюється до нуля.

БВ = БВ_пР + В_п.р + В_пол - В_вив - АВ

БВ_п.р - балансова вартість на початок року;

В_пр - вартість на придбання;

В_пол - вартість поліпшення;

В_вив - вартість виведених ОФ;

АВ - амортизаційні відрахування

І група ОФ.

БВ_{п І кв} = 121702,16 грн.

АВ_{І кв}= 121702,16 *0,02=2434,04 тис. грн.

БВ_{к. І кв} = 121702,16 - 2434,04 =119268,12 тис. грн.

БВ_п.,_ІІкв= 119268,12 тис. грн.

АВ_{ІІ кв} = 119268,12 *0,02=2385,36 тис. грн.

БВ_к._ІІкв. = 119268,12 -2385,36 -129,908=116752,85 тис. грн.

БВ_п._{ІІІ кв}⁼ 116752,85 тис. грн.

АВІІІ_кв= 116752,85 *0,02=2335,057 тис. грн.

БВ_{к ІІІкв}. =116752,85 - 2335,057 = 114417,8 тис. грн.

БВ_п._ІVкв= 114417,8 тис. грн.

АВ_IVкв = 114417,8 *0,02=2288,356 тис. грн.

БВ _{к IVкв}. = 114417,8 -2288,356 +133,056 = 112262,5 тис. грн.

Рем = (25,300*100%) /121702,16= 0,02 %

Вартість ремонту 0,02 % не перевищує 5% балансової вартості І гр. ОФ, тому цю суму відносимо на собівартість.

У другому кварталі зменшилась балансова вартість групи основних фондів на суму вартості складу(129908 грн.), на якому розпочата реконструкція. У 4 кварталі відбулось збільшення балансової вартості ОФ на суму введеної в експлуатацію автостоянки (133056 грн.).

II група ОФ

Розрахуємо первісну вартість введених в експлуатацію на протязі року об'єктів ІІ-ої групи:

Впер = Вобл + Вдост + Вмонт

Вобл - вартість одиниці лінійного обладнання;

Вмонт - вартість монтажних робіт;

Вдост - транспорті витрати на доставку одиниці обладнання.

В_перІІ = 3717,860+1,239+10,052= 3729,151 тис. грн.

БВ_{п І кв} = 24547,44 тис. грн.

АВ_1кв= 24547,44*0,1 = 2457,744 тис. грн.

БВ_к._1кв= 24547,44-2457,744 +3729,151 *1-334,247*1= 25484,6 тис. грн.

БВ _{п ІІ кв}= 25484,6 тис. грн.

АВ_ІІкв= 25484,6 *0,1 =2548,46 тис. грн.

БВ_{к ІІ кв} = 25484,6 - 2548,46 - 191,401 = 22744,739 тис. грн.

БВ_{п ІІІ кв} = 22744,739 тис. грн

АВ_{ІІІ кв}= 22744,739 *0,1 =2274,47 тис. грн.

БВ _{к ІІІ кв} = 22744,739 - 2274,47 =20470,266 тис грн.

БВ_{п IV кв} = 20470,266 тис. грн.

АВ_IVкв= 20470,266 *0,1 =2047,027 тис. грн.

БВ_{к IV кв} =20470,266 - 2047,027 -3729,151 *3= 7235,787 тис. грн.

III група основних фондів

Розрахуємо первісну вартість введених в експлуатацію на протязі року об'єктів 3-ої групи:

В _{пер ІІІ гр} = 2478,57+1,239+10,052=2489,861 тис. грн.

БВ _{п. І кв} = 27760,88 тис. грн.

АВ _ІКВ =27760,88*0,06 =1665,653 тис. грн.

БВ_К._ІКВ= 27760,88- 1665,653 =26095,228 тис. грн.

БВ _{п. ІІ кв} = 26095,228 тис. грн.

АВ _{ІІ кв} = 26095,228 * 0,06 =1565,714 тис. грн.

БВ_{к ІІ кв}= 26095,228 - 1565,714 =24529,515 тис. грн.

БВ _{п. ІІІ кв} = 24529,515 тис. грн.

АВ _ІІІкв = 24529,515 * 0,06 =1471,771 тис. грн.

БВ_{к ІІІкв} = 24529,515 - 1471,771 -2489,861 *4 = 13098,301 тис. грн.

БВ_{п. IV кв}= 13098,301 тис. грн.

АВ_IVкв = 13098,301 * 0,06 =785,898 тис. грн.

БВ_{к IV кв} = 13098,301 -785,898 +2489,861=14802,264 тис. грн.

Рем = (198,47*100%)/27760,88=0,71%

Вартість ремонту технологічного обладнання 0,71% , що не перевищує 5% балансової вартості III гр..ОФ, тому її відносимо на собівартість.

ІV група ОФ

БВ_{п І кв} = 23231,58 тис. грн.

АВ_{І кв}= 23231,58*0,15=3484,737 тис. грн.

БВ_{к. І кв} = 23231,58- 3484,737 =19746,843 тис. грн.

БВ_п.,_ІІкв= 19746,843 тис. грн.

АВ_{ІІ кв} = 19746,843 *0,15=2962,026 тис. грн.

БВ_к._ІІкв. = 19746,843 -2962,026 =16784,817 тис. грн.

БВ_п._{ІІІ кв}⁼ 16784,817 тис. грн.

АВІІІ_кв= 16784,817 *0,15=2517,722 тис. грн.

БВ_{к ІІІкв}. =16784,817 - 2517,722 = 14267,095 тис. грн.

БВ_п._ІVкв= 14267,095 тис. грн.

АВ_IVкв=14267,095*0,15=2140,064 тис. грн.

БВ _{к IVкв}. = 14267,095 - 2140,064 = 12127,031 тис. грн.

Всі наведені розрахунки приведені в таблиці 3.

Показники, що характеризують основні фонди

1. Середньорічна вартість ОФ

Всер = Впр+ В_вв n В_вивm



В_пр - вартість ОФ на початок року

В_вв - вартість ОФ введених на протязі року

n -кількість повних місяців роботи

В_вив - вартість ОФ виведених

m -кількість повних місяців нероботи

В_сер = 197242,06 + (3729,151 *1 *10 +2489,861 * 1*3 + 133,056) / 12 -(3729,151 * 3*9 + 2489,861 *4*5 + 344,247*10 + 191,401*8 + 129,908*6) / 12 = 197242,06 -9278,605 =187963,46 тис. грн.

2. Коефіцієнт спрацювання на початок року

Кспр п.р. = ПВп.р / АВп.р *100%

К _{спр п}._р = 425760,09/623002,15* 100% = 68,34%

3. Коефіцієнт спрацювання на кінець року:

К _{спр.к.р.} = АВ п.р. + АВ к.р. / ПВ п.р

Кспр к.р. = 425760,09+35364,099 / 323002,15 * 100% = 74,02%

4. Коефіцієнт придатності на початок року:

Кп п.р=100 - Кспр. п.р

Кп п.р. =100 - 68,34% =31,66 %

5. Коефіцієнт придатності ОФ на кінець року:

К пр. к.р=100 - Кспр к.р.

К пр. к.р. =100 - 74,02=25,98 %

6. Коефіцієнт оновлення:



К _{оновлення} = Ввв / ВП к.р * 100%

Ввв = 3729,151 +2489,861 + 133,056=6352,068 тис. грн.

Ввив = 3729,151 * 3+2489,861 *4+344,247+191,401+129,908= 21812,453 тис. грн.

ВП_К._Р = ВП_П._Р+В_ВВ-В_ВИВ

ВП_кр =197242,06 + 6352,068 - 21812,453 =181781,67 тис. грн.

К _{оновлення} = 6352,068 /181781,67 *100% =3,49%

7. Коефіцієнт вибуття:

К _{вибуття} = Ввив / ВПп.р * 100% = 21812,453 /197242,06 *100%=11,06%

Коефіцієнт вибуття на 7,57 % більший за коефіцієнт оновлення, що свідчить про скорочення парку обладнання.

Коефіцієнт приросту

К _прир = Ввв - В вив/ ВПк.р *100%

К _прир = (6352,068 -21812,453)/ 181781,67 *100%= - 8,5 %

Здійснимо порівняння коефіцієнту вибуття з середньою нормою амортизації, яка розраховується за формулою:

На = x1*f1 +x2*f2 +x3*f3 +x4*f4 / x*100%

де х_1,2,3 - первісна вартість відповідно груп ОФ

f_1,2,3 - рівномірна норма амортизації відповідно I, II, III -ої груп ОФ



f₁ =2% f₂ =10% f₃ =6% f₄ =15%

376371*0,02 +106728*0,1 +99146*0,06+40757,15*0,15

На =4,85% / 623002,15 * 100% = 0,7

Коефіцієнт вибуття (11,06%) більше, ніж середня норма амортизації 4,85 %). Це свідчить про інтенсивне виведення з експлуатації основних фондів.

8. Фондовіддача:

Фвід. =Q*Ц/Всер Ф_від = 4422*38/187963,46 =0,89

9. Фондомісткість:

Ф_міс = 1/Ф_від = 1/0,89 = 1,12 грн/грн

10. Фондоозброєність:

Ф_озб = Всер/Ч пвп = 187963,46 /4127=45,545 тис. грн/люд.

11. Рентабельність ОФ:

Роф =Прибуток/С_оф * 100%

Р_оф. = 13457,65/ 187963,46 *100% = 7,15 %

Показники, які характеризують використання основних фондів наведені у табл. 2.

Отже, середньорічна вартість основних фондів склала 187963,46 грн. На початок року коефіцієнт спрацювання становив 68,34%, на кінець року -збільшився на 5,68%. Коефіцієнт вибуття основних фондів перевищує середню норму амортизації та становить 11,06%.

Аналіз руху основних фондів виявив тенденцію до зменшення парку обладнання (коефіцієнт приросту склав -8,5 %).

Аналіз показників використання основних фондів свідчить про неефективність їх використання, а саме: фондомісткість дорівнювала 1,12 грн./грн., а фондовіддача 0,89 грн./грн., рентабельність основних фондів - 7,15 %, фондоозброєність склала 45545 грн./особу. Отже підприємству доцільно зменшувати вартість основних фондів.

Таблиця 3

		Балансова вартість ОФ та амортизаційні	відрахування , т.грн.
	1 квартал	2 квартал	3 квартал	4 квартал	Річні аморт.
	Баланс.	Аморт	Баланс.	Аморт.	Баланс.	Аморт.	Баланс.	Аморт.	відрахування
1 група На початок	121702,16 -2434,04	2434,04	119268,12 -2385,36 -129,908	2385,36	116752,85 -2335,057	2335,057	114417,8 -2288,356 +133,056	2288,356	2434,04 +2385,36 + 2335,057 +2288,356
На кінець	119268,12		116752,85		114417,8		112262,5		9442,813
2 група На початок	24547,44 -2457,744 -334,247 +3729,151	2457,744	25484,6 -2548,46 - 191,401	2548,46	22744,739 -2274,47	2274,47	20470,266 -2047,027-3729,151 *3	2047,027	2457,744 + +2548,46 +2274,47 +2047,027
На кінець	25484,6		22744,739		20470,266		7235,787		9327,701
3 група На початок	27760,88 -1665,653	1665,653	26095,228 -1565,714	1565,714	24529,515 -1471,771 -2489,861 *4	1471,771	13098,301 -785,898+2489,861	785,898	1665,653 + 1565,714 +1471,771
									+785,898
На кінець	26095,228		24529,515		13098,301		14802,264		5489,036
4 група На початок	23231,58 -3484,737	3484,737	19746,843 -2962,026	2962,026	16784,817 -2517,722	2517,722	14267,095 -2140,064	2140,064	3484,737 +2962,026 +2517,722 +2140,064
На кінець	19746,843		16784,817		14267,095		12127,031		11104,549
Разом		10042,174		9461,56		8599,02		7261,345	35364,099

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 4. Показники, що характеризують використання основних фондів

Показники	Одиниця виміру	Значення
Середньорічна вартість основних фондів	Грн.	187963,46
Коефіцієнт спрацювання на початок року	%	68,34
Коефіцієнт спрацювання на кінець року	%	74,02
Коефіцієнт придатності на початок року	%	31,66
Коефіцієнт придатності на кінець року	%	25,98
Середня норма амортизації	%	4,85
Коефіцієнт оновлення	%	3,49
Коефіцієнт вибуття	%	11,06
Коефіцієнт приросту ОФ	%	8,5
Фондовіддача	грн./ грн.	0,89
Фондомісткість	грн./ грн.	1,12
Фондоозброєність	грн./ чол.	45545
Рентабельність основних фондів	%	7,15

3. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Калькуляцію собівартості продукції здійснюємо за економічними елементами; витрати на 1 тону продукції: сировина та матеріали 4,1 грн.,

покупні напівфабрикати 5,9 грн., паливо: 5,3 грн./тону;

Оплата праці: Оп = 21746,124/4864,2 = 4,47 грн/тону

Відрахування: Від = 8046,066 /4864,2 = 1,65 грн/тону

Амортизаційні відрахування: Ав = 35364,099/4864,2 = 7,27 грн/тону

Ремонт: Рем = (25,300+198,470)/ 4864,2 = 0,05 грн/тону

Інші виробничі витрати:

В_інші = Вв *В_інші(%), грн.

Витрати = Вмат + Вн/ф + Впал + ОП. + Від. + АВ + Рем = 4,1+5,9+5,3+4,47+1,65+7,27+0,05=28,74 В_інші = 28,74* 0,08= 2,3 грн/тону.

Виробнича собівартість:



С_вир. = Вв + В_інші;

С_вир. = 28,74 + 2,3= 31,04 (грн./тону)

Позавиробничі витрати:

В_пв. = С_вир.*В_п._в.(%), грн.

В_п._в. = 31,04*0,07 =2,17(грн./тону.)

Повна собівартість:

С_повна = С_вир. + В_п._в, грн

Таблиця 5.

Витрати на виробництво
Статті витрат	Витрати на 1 т.продукції, грн.	Витрати на весь випуск, грн.
Сировина	4,1	19943,22
Покупні напівфабрикати	5,9	28698,78
Паливо	5,3	25780,26
Оплата праці	4,47	21742,974
Відрахування на соц. страхування	1,65	8025,93
Амортизаційні відрахування	7,27	35263,734
Ремонт	0,05	243,21
Інші виробничі витрати	2,3	11187,66
Виробнича собівартість	31,04	150984,76
Позавиробничі витрати	2,17	10555,313
Повна собівартість	33,21	161540,06

С_повна = 31,04 + 2,17 =33,21 (грн./тону)

Повна собівартість виробленої продукції в цілому по підприємству становить 161540,06 тис.грн., що на одну тону продукції складає 33,21 грн.

4. Фінансові результати

1. Виручка від реалізації продукції:



Вир. = Q*Р

Вир. = 4422* 1,1 *39,5 = 192135,9 тис. грн.

2. Прибуток від реалізації продукції:

Приб. = Вир. - С_повна - ПДВ

ПДВ = П_зоб. - П_кр,

де П зоб - податкові зобов'язання;

Пкр - податковий кредит;

П зоб = Q*Р*20%/120%

Пзоб = 192135,9 *20%/120% = 32022,65 тис. грн.

Пкр = ((Вм+Вп/ф+Впаливо)*Q/100%)*20%

П кр = 4864,2 *(4,1+5,9+5,3)*20/100 = 14884,452 тис. грн.

ПДВ = 32022,65 -14884,452 = 17138,198 тис. грн.

Приб. = 192135,9 -161540,06-17138,198 = 13457,65 тис. грн.

3. Податок на прибуток:

Ппр. = Приб.*25%, грн.

Ппр. = 13457,65 *25% = 3364,41 тис. грн.

4. Чистий прибуток.

ЧП = Приб. - Ппр.



ЧП = 13457,65 -3364,41 = 10093,24 грн.

5. Рентабельність продукції:

Рпр = Пприб/С_повна *100%

Рпр = 13457,65 /161540,06* 100% = 8,33%

Таблиця 6

Показник	Значення, тис. грн.
Виручка від реалізації продукції	192135,90
ПДВ	17138,20
Прибуток від реалізації	13457,65
Податок на прибуток	3364,41
Чистий прибуток	10093,24
Рентабельність продукції	8,33%

Отже, провівши розрахунки по підприємству «УДЛІ», можемо зробити висновок, що балансова вартість по всьому підприємству склала 197242,06 тис. грн.: по І гр. ОФ - 121702,16 тис.грн., по II гр. ОФ - 24547,44 тис. грн., а по III гр. основних фондів -27760,88 тис. грн., по 4 групі - 23231,58 грн. При розрахунку балансової вартості на кожний квартал врахували введення ОФ (придбання) та виведення ОФ (ремонт, реконструкція, продаж).

Повна собівартість виробленої продукції в цілому по підприємству становить 161540,06 тис. грн., що на одну тону продукції складає 33,21 грн.

Аналіз показників використання основних фондів свідчить про неефективність їх використання, а саме: фондомісткість дорівнювала 1,12 грн./грн., а фондовіддача 0,89 грн./грн., рентабельність основних фондів - 7,15 %, фондоозброєність склала 45545 грн./особу. Отже підприємству доцільно зменшувати вартість основних фондів.



2.3 Аналіз беззбитковості

За допомогою аналізу беззбитковості можна визначити вплив обсягу виробництва на фінансові результати діяльності підприємства. Це особливо важливо, оскільки обсяг виробництва - один з найважливіших факторів зміни сукупних витрат, виручки від реалізації та прибутку.

Аналіз беззбитковості базується на залежності між виручкою від реалізації, витратами і прибутком протягом короткострокового періоду, коли виробництво продукції обмежене певними виробничими потужностями, збільшення або зменшення яких за короткий відрізок часу неможливо. Однак залучення додаткових трудових чи матеріальних ресурсів протягом короткого проміжку часу цілком реально.

В основі аналізу беззбитковості лежить розподіл сукупних витрат з постачання, виробництва і реалізації продукції на постійні та змінні.

Завдання аналізу беззбитковості: визначення точки беззбитковості; визначення кількості одиниць продукції, яку треба реалізувати для отримання запланованого прибутку; встановлення ціни продукції, що дозволяє забезпечити попит і прибуток на запланованому рівні.

Розглянемо математичний підхід до віддзеркалення і обробки початкової інформації про витрати і результати виробничо-комерційної діяльності підприємства «Українська лісонасіннєва інспекція».

Точка беззбитковості - це такий обсяг продукції, при реалізації якого виручка покриває сукупні витрати. У цій точці виручка не дозволяє підприємству отримати прибуток, але і збитки теж відсутні.

Для нашого підприємства точка беззбитковості є

4,24 q = 32860 +1,272 q,

звідси



4,24 q-1, 272q = 32860, 2,968 q = 32860, q = 11071,429 (шт.).

Для визначення точки беззбитковості можна також використовувати показник валового або маржинального прибутку (MR):

MR = p - v (1.3)

Підтвердимо правильність нашого розрахунку.

Обсяг виручки від реалізації обсягу, що забезпечує беззбитковість діяльності підприємства

4,24 * 11071,429 = 46942,859 грош. од.

Сукупні змінні витрати

1,272 * 11071,429 = 14082,858 грош. од.

Прибуток за вирахуванням змінних витрат

46942,859 - 14082,858 = 32860 грош. од.

Постійні витрати 32860 грош. од.

Прибуток 0

Зауважимо, що прибуток за вирахуванням змінних витрат дорівнює маржинальної прибутку на обсяг продажів. Для нашого прикладу:

2,968 * 11071,429 = 32860 грош. од.

Математичний метод доповнюється графіком беззбитковості (рис. 4).

Рис. 4. Графік беззбитковості

З даної ситуації ми бачимо, що точка беззбитковості, як аналітичним, так і графічним методом для підприємства має однакові значення. Порогова виручка дорівнює 46 942,859 грош. од., а граничний обсяг продажів складе 11071,429 шт.



Розділ 3. Вдосконалення цінової політики

3.1 Планування напрямів вдосконалення цінової політики

Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити три напрямки підвищення вище згаданих показників - організаційний, технологічний та ресурсний [3, с. 152].

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт - від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва.

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів.

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання.

Визначальними напрямами є: прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Будь-яий суб'єкт господарювання мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання [5, с. 63-64].

1. Технологія. Технологічні нововведе...