Перспективи інноваційного розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський торгівельно-економічний інститут

Київського національного торгівельно-економічного університету

Кафедра економіки підприємства та економічної теорії

Курсова робота з дисципліни: «Макроекономіка»

на тему: «Перспективи інноваційного розвитку України»

студентки ІІ курсу гр. ЕП-11

напряму підготовки: «Економіка та підприємництво»

спеціальність: «Економіка підприємства»

Скоць М.В.

Харків 2013

Реферат

Обсяг даної роботи складає 22 сторінки.

Предмет дослідження - інноваційна діяльність.

Об'єкт дослідження - підприємство, що вкладає інвестиції в інноваційну діяльність.

Метою даної роботи є всебічний розгляд питання інвестиційної та інноваційної діяльності, а саме стан та перспективи розвитку інноваційних технологій в Україні, а також, поняття, цілі, завдання та аналіз інвестиційної та інноваційної діяльності.

Успіх інноваційної діяльності в значній мірі визначається формами її організації і способами фінансової підтримки. У міру того як нові наукові розробки та технології стають засадничими складовими національної сили держави, розвинені країни знаходять різноманітні можливості для підтримки та розвитку інновацій. При цьому розширюєтся різноманітність методів фінансування інноваційної діяльності та спектр заходів щодо непрямої підтримки інновацій. На сьогоднішній день інноваційна діяльність - це основоположний стрижень в управлінні підприємством, який повинен забезпечувати сталий економічний розвиток підприємства, підвищення конкурентоспроможності виробленої ним продукції і послуг, що надаються.

Без застосування інновацій практично неможливо створити конкурентоспроможну продукцію, що має високий ступінь наукомісткості і новизни. Таким чином, у ринковій економіці інновації являють собою ефективний засіб конкурентної боротьби, оскільки ведуть до створення нових потреб, до зниження собівартості продукції, до припливу інвестицій, до підвищення іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі і зовнішніх.

Ключові слова: Вкладення, витрати, джерела фінансування, економічне зростання, інвестиції, інновації.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Інноваційна діяльність як об'єкт інвестування

2. Стан інвестиційно-інноваційної моделі розвитку України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасна динамічно мінлива світова економіка потерпає від негативних наслідків глобальної фінансово-економічної кризи. Відтак першочерговим завданням для її стабілізації є адаптація до нових реалій сьогодення. Власне така ситуація забезпечує формування передумов для інтелектуального та інноваційного оновлення економіки і суспільства. Очевидно, що для забезпечення ефективного функціонування у ринковій економіці постає проблема формування механізму управління інноваційним розвитком і підвищенням інноваційної активності підприємств.

У ринкових умовах господарювання основною рушійною силою економічного зростання є інновації, впроваджувані як на виробництві, так і в експлуатації і при споживанні. Вони в кінцевому рахунку визначають зростання доходу підприємців, а також підвищення стандартів рівня життя населення.

Успіх інноваційної діяльності в значній мірі визначається формами її організації і способами фінансової підтримки. У міру того як нові наукові розробки та технології стають засадничими складовими національної сили держави, розвинені країни знаходять різноманітні можливості для підтримки та розвитку інновацій. При цьому розширюється різноманітність методів фінансування інноваційної діяльності та спектр заходів щодо непрямої підтримки інновацій. інвестування інноваційний економічний

Актуальність даної теми полягає в тому, що на сьогоднішній день інноваційна діяльність - це основоположний стрижень в управлінні підприємством, який повинен забезпечувати сталий економічний розвиток підприємства, підвищення конкурентоспроможності виробленої ним продукції і послуг, що надаються.

Предмет дослідження - інноваційна діяльність.

Об'єкт дослідження - підприємство, що вкладає інвестиції в інноваційну діяльність.

Метою даної роботи є всебічний розгляд питання інвестиційної та інноваційної діяльності, а саме стан та перспективи розвитку інноваційних технологій в Україні, а також, поняття, цілі, завдання та аналіз інвестиційної та інноваційної діяльності.

Для реалізації даної мети були поставлені наступні завдання:

1. Проаналізувати поняття і вивчити сутність інновацій.

2. Виявити потребу інвестування інноваційної діяльності.

1. Інноваційна діяльність як об'єкт інвестування

У літературних джерелах є чимало визначень інновацій. Наприклад, за змістом чи внутрішньою структурою розрізняють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін.

В економічній літературі термін «інновація» інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об'єкта свого дослідження. Щодо змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий і вузький. Класичним широким підходом вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці "Теорія економічного розвитку" розуміння цього процесу як такого, що складається з п'яти основних варіантів:

* введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);

* впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше не використовувався у цій галузі промисловості);

* відкриття нового ринку, на якому цю галузь промисловості цієї країни не було представлено;

* завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

* впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.[7]

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Приблизно так трактується це поняття і в більшості сучасних словників та довідників, наприклад: "Інновація -- це процес, у ході якого винахід чи відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект, новий поштовх науково-технічних знань, що забезпечують ринковий успіх" або: "Інновація -- це процес, спрямований на створення, виробництво, розвиток та якісне удосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм".

Термін "інновація" почав застосовуватись у вітчизняній літературі пізніше, ніж за кордоном. Його зміст розкривають, зокрема, словники. У виданнях до 1990 р. терміна "інновація" ще немає. Водночас за кордоном це поняття виникло на початку XX ст. і дістало подальший розвиток та аналіз у 30-ті роки. Найінтенсивніше проблема інновацій та їх оцінки почала розвиватися у 60-ті роки XX ст. у зв'язку з різким зростанням масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо в авіакосмічній, атомній та радіоелектронній промисловості, з розвитком біотехнологій.[3]

Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 № 40-IV трактує інновації як “новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і ( або) соціальної сфери”.

Проведені дослідження дозволили прийти до висновку, що інновації - це нововведення, які суттєво підвищують економічний розвиток країни, але неможливі без інвестування.

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції бувають: державні, приватні, іноземні.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється на базі двох основних принципів: прямої участі в інвестиціях; опосередкованої участі в інвестиціях, тобто створення умов, що стимулюють інвестиційну діяльність в регіоні. Пряма участь в інвестиціях, на думку автора, має здійснюватися за принципом: основна частина федеральних коштів повинна йти на підтримку фундаментальних програм, що визначають вирішення першочергових завдань стабілізації економіки, що зачіпають ті сфери і галузі економіки, які не стане фінансувати приватний інвестор. Інвестиційної підтримки держави вимагають також виробництва і підприємства, що реалізують ефективні програми реконструкції на базі прогресивних технологій.

Прийняття та здійснення інвестиційних рішень - процес складний і важливий. Інвестиції - чинник успішної роботи галузей народного господарства, регіону, економіки країни в цілому. Інвестиційна політика країни, регіону, галузі або підприємства має визначити найбільш пріоритетні напрями використання інвестиційного капіталу, від якого залежить підвищення ефективності економіки, забезпечення приросту продукції, національного доходу на кожну гривню видатків.

У свою чергу, економічна ефективність інвестицій визначатиметься передусім економічним результатом, який досягатиметься в народному господарстві від реалізації інвестиційних проектів.

Так основним джерелом фінансування інноваційної діяльності протягом 2005-2010років були власні кошти суб'єктів господарювання. Так у 2009 році на реалізацію інноваційних проектів вітчизняними промисловими підприємствами було спрямовано 5169,4 млн. грн., що на 2094,6 млн. грн. менше ніж у 2008 році у зв'язку з фінансовою кризою.

Частка коштів, що виділяється з державного та місцевого бюджетів на інноваційну діяльність протягом 2005-2010 років була незначною і коливалася у діапазоні 0,5 - 2,8%. У 2010 році вона склала 1,1% загального обсягу грошових коштів, спрямованих на фінансування інноваційної діяльності підприємств.[14]

Глобалізація, як властива риса сучасної світової економіки, вимагає адаптації національного середовища до вимог світового співтовариства. Ступінь розвитку економіки тієї чи іншої країни та характер економічного зростання все більшою мірою визначаються запровадженням науково-технічних досягнень та інновацій. Отже, інноваційний тип економічного розвитку стає тим підґрунтям, що визначає економічну могутність країни та її місце у міжнародному поділі праці.

Відтак запровадження в Україні інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання є об'єктивною необхідністю, альтернативою якій може стати занепад національної економіки. Все це і обумовлює актуальність досліджень, пов'язаних з особливостями розвитку інноваційної сфери.

2. Стан інвестиційно-інноваційної моделі розвитку України

На нашу думку, сучасний етап розвитку інноваційної сфери в Україні слід визнати таким, що не відповідає потребам економіки та рівневі розвитку інноваційних процесів у промислово розвинених країнах.

Продовжує зростати зношеність основних засобів та виробничої інфраструктури, залишається низьким технологічний рівень виробництва, зумовлюючи його високу енерго- та матеріаломісткість.

Аналіз структури фінансових ресурсів вітчизняних промислових підприємств інноваційного характеру протягом 2005 - 2010 років дозволяє констатувати, що абсолютна величина інноваційних витрат з 2005 до 2008року мала тенденцію до зростання. У 2009 році у зв'язку з фінансовою кризою ця величина різко зменшилася - на 44044,3 млн. грн. або більш ніж на третину. загалом за 2005 - 2010 роки загальна сума витрат на реалізацію інновацій зросла більш ніж у 1,5 разу. На перший погляд представлені дані відбивають позитивні тенденції, проте, якщо порівняти розмір інноваційних витрат промислових підприємств із розміром їх операційних витрат, то останні у 2010 році були більшими аж у 128 разів.[8]

Аналіз структури інноваційних витрат у 2010 році показує, що найбільшу частку серед витрат інноваційного характеру склали витрати на придбання машин та обладнання, пов'язаних з упровадженням інновацій (62,7%), друге місце посідають інші витрати (23,1%), третє - втрати на дослідження та розробки (12,4%). Витрати на придбання нових технологій складають лише 1,8% від загальної суми витрат на реалізацію інновацій.[13]

Інновації в будь-якому із секторів економіки вимагають фінансових вкладень. Для того щоб отримати додатковий прибуток, підвищити ефективність діяльності організації, отримати соціально-економічний ефект, необхідно здійснити фінансові вкладення. При цьому встановлена ??залежність: чим на більший успіх розраховує підприємець у майбутньому, тим до більших витрат він повинен бути готовий в сьогоденні.

Тим не менше, проблема вибору об'єкта фінансових вкладень для підприємця не обмежується граничною сумою інвестицій. Дослідження показали, що найбільшою ефективністю володіють вкладення в інновації, де підприємець має можливість одержувати надприбуток. Високий потенціал ефективності інновацій забезпечує попит на нововведення з боку підприємців, формуючи ринок науково-технічних, організаційних, економічних і соціальних нововведень.

В якості джерел інвестицій можуть виступати асигнування бюджетів усіх рівнів, іноземні інвестиції, власні кошти організацій, а також акумульовані у формі фінансового капіталу тимчасово вільні засоби організацій, фінансово-кредитних установ і заощадження населення.[5]

Спад обсягів інвестицій зумовлює подальше зменшення ВВП, а це, в свою чергу, призводить до скорочення інвестиційних ресурсів через нестачу джерел фінансування капітальних вкладень.

Внутрішнім джерелом нагромадження основного капіталу та інвестування є власні кошти підприємств, залучені кошти (банківські кредити, кошти державного бюджету, населення тощо), зовнішнім джерелом - прямі іноземні інвестиції.

Зменшення частки амортизаційних відрахувань в інвестиційних ресурсах пояснюється як зменшення їх абсолютної величини, так і відсутністю ефективних механізмів державного контролю над цільовим використанням цих коштів, внаслідок чого значна їх частка спрямовується на цілі, не пов'язані з інвестуванням.

Основні чинники зростання внутрішнього інвестування: відкриття нових джерел корисних копалин на території країни; технологічні відкриття та науковий процес, що дає можливість впровадження привабливих виробництв; структурні реформи, макроекономічна стабілізація. Усі зазначені чинники можуть слугувати основою для швидкого економічного зростання, забезпечуючи високу прибутковість інвестиційних проектів.

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестицій є кредити банків та інших фінансових структур і емісія цінних паперів підприємствами. В Україні зменшення частки довгострокових кредитів у капітальні вкладення пояснюється, з одного боку, значними ризиками та низькою ефективністю цих вкладень, наявністю таких сфер вкладення капіталів, як ринок державних цінних паперів та валюти, що призвело, однак, до фінансової кризи; з другого боку, тим, що вітчизняний кредитний ринок має обмежену фінансову базу кредитних установ і недостатньо розвинену систему небанківських фінансових організацій.[2]

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестиційних видатків є заощадження населення, які можуть з'явитися тільки після збільшення реальних доходів його основної маси та підвищення рівня кінцевого споживання, що сприятиме, розвитку виробництва.

Отже, збільшення кількості внутрішніх джерел інвестицій можливе тільки в разі економічного зростання та впровадження ефективного механізму залучення коштів у вітчизняне виробництво.

Зовнішнім джерелом фінансування інвестицій є іноземний капітал, який надходить в Україну у вигляді довгострокових кредитів, прямих та портфельних інвестицій тощо. Найефективнішими для економічного розвитку є прямі іноземні інвестиції.[1]

Забезпечення надходження іноземних інвестицій буде залежати від покращення макроекономічної ситуації в країні в цілому, так і, насамперед, від послідовної реалізації системи взаємоузгоджених, організаційних та інформаційних заходів щодо вдосконалення державного регулювання процесом надходження іноземних інвестицій. Мотивом для участі іноземного капіталу в реалізації українських національних проектах являється їх інтегрованість в загальноєвропейські плани розвитку. Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів.[4]

В економіку України іноземними інвесторами в I півріччі 2012 р. вкладено 3 млрд 224,2 млн дол. прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Про це повідомляє Державна служба статистики (Держкомстат). Таким чином, у порівнянні з даними за I півріччя (2 млрд 788,2 млн дол.), інвестиції збільшилися на 15,6%.

Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України ПІІ на 1 липня 2012 р. склав 52 млрд 426,7 млн. дол., що на 4,7% більше обсягів інвестицій на початок 2012 р., і в розрахунку на одну особу населення становить 1 тис . 151,6 дол. З країн ЄС внесено 41 млрд 336,4 млн. дол. інвестицій (78,8% загального обсягу акціонерного капіталу), з країн СНД - 4 млрд 122,7 млн. дол. (7,9%), з інших країн світу - 6 млрд 967,6 млн. дол. (13,3%).[13]

Наслідком інвестиційної кризи стало погіршення стану основних фондів України. Інвестиційно привабливими є тільки основні фонди таких галузей, як зв'язок, матеріально-технічне постачання та збут, торгівля та громадське харчування. Загальний відсоток підприємств які впроваджують інновації за останні десять років скоротився з 14,6% у 2002 році до 12,8% у 2011році.

Інвестиції у житлове будівництво також зменшилися, але це зменшення було не таким інтенсивним, як загальне, тому частка інвестицій у житло в їх загальних обсягах дещо зросла, але житлова проблема ще більше загострилася.

У структурі обігових коштів відбулися несприятливі зміни: зменшилася частка запасів у коштах, натомість зросла заборгованість.

На інвестування впливає політика Національного банку України. Обсяг інвестицій зростає зі збільшенням пропозиції грошей і зниженням відсоткових ставок. Позичкові кошти збільшуються залежно від грошового мультиплікатора, який пов'язаний з нормою резервування.

Пропозиція грошей визначається величиною монетизації економіки, обсяги якої в Україні знизилися до рівня, що інтенсифікував спад виробництва та спричинив витіснення загальновизнаних платіжних засобів бартером, неплатежами та іншими активами. Крім того, погіршилася структура грошової маси - в ній збільшилася частка готівки, яка не мультиплікує і переміщується в тіньову економіку.

Згідно з даними однієї з аналітичних записок, що супроводжує урядовий законопроект №11285 («Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з подальшим удосконаленням податків і зборів»), тільки за підсумками першого півріччя поточного року обсяги відтоку капіталу з країни склали $4,5-5 млрд., пише ZN.UA. У 2012 р. українські банки виведуть з країни від $ 4 до $ 8 млрд., що стане рекордом відтоку капіталу з 2008 р. Такий стрімкий відхід зовнішніх кредитів пов'язаний насамперед зі зростаючою вартістю капіталу для країн Східної Європи. Експерти вважають, що зупинити відплив капіталу при збереженні заборони на валютні кредити неможливо. Для того щоб запустити процес заміщення банківських грошей на капітальні інвестиції, владі потрібно приділити більше уваги захисту прав кредиторів і думати над монетизацією економіки власними силами.

Натомість частка коштів у банках зменшилася, що знизило інвестиційні можливості банківського сектора. Основна проблема вітчизняної економіки - недосконалість структури фінансових потоків, що призводить до загострення інвестиційної та платіжної криз та подальшого спаду виробництва.

Так, наприклад, в інвестування за I квартал 2012 року у Харківському регіоні підприємств та організацій за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 2076,6 млн. грн. капітальних інвестицій, або 101,2% до капітальних інвестицій відповідного періоду минулого року.

Вагому частку з них (95,0% від загального обсягу капітальних інвестицій по області) склали капітальні інвестиції в матеріальні активи, в т.ч.: житлові будівлі - 11,4% від загального обсягу капітальних інвестицій, нежитлові будівлі - 13,9% , інженерні споруди - 26,0%, витрати на придбання (створення) машин, обладнання та інвентарю - 32,0%, транспортних засобів - 8,1%, інших матеріальних активів - 2,5%, на довгострокові біологічні активи рослинництва і тваринництва -0,5%.

У нематеріальні активи вкладено 5,0% загального обсягу капітальних інвестицій, з яких 3,5% становили права на комерційні об'єкти, об'єкти промислової власності, авторські та суміжні права, патенти, ліцензії тощо, витрати на придбання (створення) програмного забезпечення бази даних-1, 5%

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких освоєно 71,3% капітальних інвестицій. Частка кредитів банків та інших позик у загальному обсязі капітальних інвестицій склала 10,7%; коштів державного і місцевих бюджетів - 4,6%.

Обсяг капітальних інвестицій в розвиток промислових підприємств склав 409,9 млн. грн. (19,7% від загального обсягу капітальних інвестицій по області). Темп освоєння капітальних інвестицій у розвиток підприємств переробної промисловості - 99,8%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води - 70,3%. Разом, темп освоєння капітальних інвестицій у розвиток підприємств добувної промисловості - 62,4% (0,6% всіх капітальних інвестицій в промисловість).[14]

Слід зазначити, що темп освоєння капітальних інвестицій за I квартал 2012р. підприємств, основним видом діяльності яких є: діяльність транспорту та зв'язку - виріс в 2,4 рази, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги - в 1,6 рази, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємствам - в 1,5 рази .

За обсягами освоєних капітальних інвестицій за січень-березень 2012р. Харківська область знаходиться на сьомому місці серед регіонів України після м.Києва, Донецької, Дніпропетровської, Київської, Автономної Республіки Крим та Львівської областей (по темпах зростання капітальних інвестицій - на дев'ятнадцятому).[13]

Таким чином можна зробити висновки, що темп зростання капітальних інвестицій у різні галузі підприємництва в Харківській області незначний(1,2%). Між тим, за обсягами освоєння капітальних інвестицій вона входить в першу десятку областей.

В Україні розроблена програма економічних реформ 2010-2014 «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» за якої індикаторами успіху являються:

- збільшення частки інноваційно-активних промислових підприємств з 10,7 % до 25 %;

- підвищення наукоємності ВВП за рахунок усіх джерел фінансування з 0,95 % до 1,5 %.

Перехід економіки на інноваційну модель розвитку передбачає створення на фоні наукомістких виробництв проривних конкурентоспроможних технологій. Наявний вітчизняний потужний науково-технічний потенціал достатній для інтенсивного інноваційного піднесення економічної сфери. Але підвищення ефективності не може здійснюватися без вкладень капіталу (інвестицій) в модернізацію держави. Тому все ще істотною проблемою залишається невідповідність між накопиченим науково-технічним потенціалом і продуктивністю національної економіки.

Інноваційна модель розвитку економіки - це модель, яка ґрунтується безпосередньо на одержанні нових наукових результатів та їх технологічному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП переважно за рахунок виробництва і реалізації наукомісткої продукції і послуг. Її головною метою є забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки за рахунок використання вітчизняного і світового науково - технічного та освітнього потенціалів.

Збільшилася з 11,9% у 2005 році до 16,2% в 2011 році, частка організацій що займаються розробкою і використанням нововведень . Однак, це нижче, ніж у 2000 році, коли цей показник становив 18%. Приріст ВВП за рахунок нових технологій в Україні складає приблизно 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60-80%. Обсяг інноваційної продукції в Україні склав 6,7%.

Для України досягнення істотних результатів у розвитку інноваційної сфери в найближчому часі представляється проблематичним у зв'язку існуванні ряду факторів, що стримують інноваційну активність. Тим більше, що сучасне становище в Україні таке, що вона не має чіткої інноваційної політики. В країні затверджено близько 120 пріоритетним напрямкам інноваційної діяльності. Визначення двох - трьох напрямків підвищило б ефективність витрат бюджетних коштів. На фінансування науки виділяється приблизно 0,5% ВВП. Хоча, як показує світовий досвід, для цього потрібно близько 3-4%.

Рівень державної підтримки науки в Україні є доволі низьким. Упродовж років незалежності України статистичні дані щодо фінансування інноваційної та дослідницької діяльності змінювалися кілька разів, і саме тому найбільш прийнятними для структурних і кількісних порівнянь є показники, що починаючи з 1995р.

Впродовж 1991-2011 рр. номінальні показники витрат на дослідні роботи виросли у 101970 разів у поточних, але після вилучення чинника інфляції витрати на дослідні роботи надзвичайно знизилися - у 1,51 разів, і впродовж п'яти останніх років знову знизилися у 1.40 разів відносно рівня 2006 р. Історичний максимум витрат на дослідні роботи у перерахунку на міжнародний долар у паритеті купівельної спроможності національної валюти був встановлений у 2004 р. (3085,44 млн. доларів), а мінімум (1744,16 млн. доларів) - у 1999 р.

Починаючи з 2005 р. рівень державної підтримки науки в Україні різко знизився (до 0,37%), що відобразилося у зниженні частки загального фінансування наукової галузі у ВВП. яка у 2008 р. впала до 0,85%. і це найгірший показник для України впродовж останніх 50 років. Для порівняння зазначимо, що в Радянській Україні цей показник перевищував 3% у 1990 р. і саме такий результат є програмною метою для країн ЄС, яку необхідно було досягти у 2010.

Якщо б гіпотетично наукова інтенсивність ВВП підтримувалася на рівні 2004 р., обсяг витрат на науку у 2007 р. (із запровадженням рівня контролю над інфляцією) міг досягти рівня 1992 р., а до 2015 р. він міг досягти рівня 1991 р. На жаль, зараз можна зробити висновок, що формально Україна суттєво відхилилася від траєкторії 2003-2007 рр. Таким чином, чіткий зв'язок між рівнями підтримки науково-технічної галузі та особливостями макроекономічних тенденцій спостерігається і його можна сприймати переважно у негативному аспекті.[8]

Незважаючи на значне відставання України у багатьох сферах від провідних країн Європи, слабку підтримку науки й освіти з боку держави в останні 10 років і значний відтік перспективних фахівців за кордон, Україна ще має досить потужній інтелектуальний потенціал приблизно.. Саме це і є, чи не єдиною, надією для будування нової економіки - економіки, заснованій на знаннях.

Україна має всі передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Це - і високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, і розвинута навчально-наукова система, наявність галузевих всесвітньо відомих наукових шкіл, структурно розважальних наукових комплексів і ряду наукомістких високотехнологічних секторів. Однак стратегічна помилка, допущена на старті ринкового реформування вітчизняної економіки, яка полягала у визначенні України як економічно і науково-технічно нерозвиненого держави, призвела до того, що країна фактично почала рухатися в напрямку демонтажу накопиченого інноваційного потенціалу. З 2000 р. ситуація дещо покращилася: припинилося різке скорочення кількості підприємств, які впроваджують інновації, та їх частки у загальній кількості промислових підприємств; дещо активізувався процес освоєння нових видів техніки і впровадження технологічних процесів; виникли певні реальні напрацювання в законодавчій базі. Для прискорення процесу утвердження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки необхідно посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності. До першочергових заходів у цій сфері слід віднести збільшення фінансування інноваційної діяльності та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.

Сьогодні в Україні на порядку денному стоїть питання розробки і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, що розробляють і впроваджують інновації та виробляють інноваційну продукцію. Форми підтримки інноваційного підприємництва можуть бути різними: встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету або позабюджетного фонду, державні замовлення інноваційної продукції і т.д.

Ситуація загострюється тією обставиною, що навіть наявна нормативно-правова база з цих питань не діє (не в останню чергу - з політичних міркувань). В інноваційній сфері, як і в інших сферах діяльності, набула поширення практика ігнорування законодавства або призупинення дії статей законів, що стосуються фінансування та стимулювання інноваційної діяльності. Це в значній мірі нівелювало позитивний потенціал напрацьованої нормативної бази та не заохочує корпоративний сектор до здійснення інноваційних проектів.

Таким чином, необхідно, перш за все, відновити в повному обсязі дію напрацьованої законодавчої бази з питань податкового та митного стимулювання інноваційної та науково-технічної діяльності корпоративного сектору економіки (закріплених, зокрема, в Законі України «Про інноваційну діяльність»)

ВИСНОВКИ

Успішна реалізація завдань соціально-економічного розвитку держави значною мірою залежить від утворення та функціонування ефективної системи активізації інвестиційної діяльності.

У багатьох галузях економіки спостерігається така ситуація: старіння основних фондів, зменшення загальних виробничих потужностей, зниження активності виробничої діяльності та фінансово-активних показників.

Для подолання кризових явищ в економіці України та забезпечення високого економічного розвитку надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційної діяльності, оскільки без цього неможливо підвищити конкурентоспроможність національної економіки, здійснити прогресивні зрушення в її структурі та інтегруватися у світове співтовариство. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати формування організаційно-економічного механізму активізації інвестиційної діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату, що забезпечило б залучення коштів та їх інвестування в реальний сектор економіки.

Інвестування являє собою сукупність економічних відносин між суб'єктами економіки, тобто її секторами (не фінансових та фінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домашніх господарств), що виникають на всіх стадіях виробничого відтворення, характеризуючи потоки інвестиційних ресурсів впродовж повного циклу їх кругообігу. При цьому інвестиційна діяльність як сукупність цілеспрямованих дій в реалізації окремих інвестиційних проектів є лише механізмом інвестування. Реалізація інвестування і складових його механізмів забезпечує відтворення економічного потенціалу країни на якісно новій технічній та технологічній основі.

Найважливіші чинники, що впливають на інвестиційний процес: зростання загального розміру й нормалізація структури попиту; зниження норми відсотка; рівень розвинутості фондоутворюючих галузей; потенційна динаміка структурних змін; створення сприятливих умов для трансформації заощаджень в інвестиції; забезпечення стійких характеристик грошей.

Аналіз сукупності цих чинників свідчить, що державний вплив на інвестиції далеко не вичерпується заходами для безпосереднього збільшення їх обсягів за рахунок виділення коштів із держбюджету, залучення іноземних інвестицій і встановлення різноманітних пільг для суб'єктів економіки, що інвестують виробництво. На перший план виступають заходи регулюючого характеру.

Розглядаючи інвестиційний процес як економічне явище, доцільно враховувати та передбачити процес організації відносин взаємодії суб'єктів інвестування, який побудован на принципах партнерства їх учасників. Інвестиційне партнерство є принципом здійснення інвестиційної політики, що передбачає узгодження суб'єктами інвестиційних відносин цілеспрямованої діяльності, покликаної забезпечити її активізацію для якісних зрушень в розвитку національної економіки.

Без застосування інновацій практично неможливо створити конкурентоспроможну продукцію, що має високий ступінь наукомісткості і новизни. Таким чином, у ринковій економіці інновації являють собою ефективний засіб конкурентної боротьби, оскільки ведуть до створення нових потреб, до зниження собівартості продукції, до припливу інвестицій, до підвищення іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі і зовнішніх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артемова Л.В., Бор М.З., Денисов А.Ю., Пятенко В.Г., Резчикова А.С., Хижняк А.В., ИНВЕСТИЦИИ И ИННОВАЦИИ Словарь-справочник от А до Я / М. З. Бор./ - М.: ДИС, 1998. - 208 с.

2. Бодров В.Г. Інноваційно-інвестиційна модель сталого розвитку національної економіки: навч.-метод. матеріали / В.Г. Бодров.- К.: НАДУ, 2009. - 60 с.

3. Інституційні основи інноваційного розвитку економіки: Навчальний посібник./ За заг. ред. В.Є. Новицького. - К.: КНТ, 2008. - 360 с.

4. Лапко О.О., Інноваційна діяльність в системі державного регулювання./ О.О. Лапко. - К.: ІЕП НАНУ, 1999. - 254 с.

5. Петкова Л.О., Інвестиційна привабливість регіонів/ Л. О. Петкова // Фінанси України. - 2005. - №9. - С.40-46.

6. Фінансово-економічні механізми інноваційно-інвестиційного розвитку України: Колективна наукова монографія / Кириченко О.А., Єрохін С.А. та ін.; Під наук. ред. д.е.н. проф. О.А. Кириченко. - К.: Національна академія управління, 2008. - 252 с.

7. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития./Й.А. Шумпетер. - М: Прогресс, 1982. - 454 с.

8. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення /О.Амоша// Економіст. - 2005. - №6. - С.28-32.

9. Постанова КМУ № 376 «Питання Державного комітету з питань науково-технічного та інноваційного розвитку» від 31 травня 2010 р.

10. Постанова КМУ № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28 грудня 2001 р.

11. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. №40-IV

12. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційного діяльності в Україні» від 16.01.2003 р.

13. . Федулова Л., Пашута Н.: Развитие национальной инновационной системы Украины// Экономика Украины. - 2005. - № 4. - с. 35.

14. http://www.ukrstat.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru

...