Напрями формування ефективної системи соціального партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТА ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ

ТВОРЧА РОБОТА

З дисципліни: «Економіка праці та соціально-трудові відносини»

З теми: «Напрями формування ефективної системи соціального партнерства»

Дніпропетровськ - 2012

Постановка проблеми. В сучасних умовах система соціального партнерства є однією із важливих елементів ринкової системи регулювання доходів, цінність якого підтверджується досвідом економічно розвинутих країн. Проте, на жаль, теперішня система соціального партнерства не є ефективною, тому потрібно розглянути її сучасний стан в Україні, щоб визначити шляхи для її покращення.

Метою роботи є дослідження особливостей становлення і сучасних тенденцій розвитку соціального партнерства в Україні.

Впровадження в Україні концепції соціального партнерства відбувається в якісно інших, ніж в розвинених країнах Заходу, умовах, тому аналіз особливостей розвитку соціального партнерства в Україні потрібен, щоб виявити проблеми його розвитку та знайти нові шляхи вдосконалення.

Аналіз досліджень і публікацій. Питанням соціального партнерства багато уваги приділяється у наукових працях вітчизняних і іноземних вчених, а саме: Баккаро Л., Борисов В., Лібнер С., Одонолл Р., Сімоні М., Фолкнер Г., Грішнова О., Колот А., Новіков В., Осовий Г.

Водночас, недостатньо вивченими залишаються проблеми функціонування системи соціального партнерства, її значення і особливостей розвитку в Україні. соціальне партнерство економіка

Виклад основного матеріалу

Сьогодні, в складних умовах економіки, існуюча національна модель соціального діалогу є недостатньо ефективною. Зростання соціальної нерівності та напруги в суспільстві породжує велику кількість проблем у соціально-трудовій сфері [1, с.116]. Оскільки глибока і довготривала економічна криза спричинила загострення соціальних суперечностей. Випробуваним способом вирішення протиріч в суспільстві, як свідчить світовий досвід, є соціальне партнерство, яке демонструє можливість забезпечення балансу інтересів найманих робітників, підприємців і влади на користь усього суспільства.

Як особливий інститут ринкової економіки і соціальної правової держави, соціальне партнерство виконує функції регулювання різних аспектів трудових відносин, забезпечує розв'язання трудових спорів, конфліктів і суперечностей, сприяє збереженню класового миру і злагоди у суспільстві. Воно має стратегічний характер, оскільки дозволяє сформувати і безконфліктно реалізувати довгострокові завдання уряду, націлені на забезпечення соціально-економічного розвитку [5, с.13].

Отже, соціальне партнерство - це механізм для функціонування розвинутого, здорового суспільства. Він успішно «працює» в умовах стабільної економіки і злагодженості суспільства. Такі нагальні українські проблеми як корумпованість, податковий, адміністративний та кримінальний тиск, порушення законів, примусовий переділ власності дають зрозуміти, що українському суспільству треба перейти на новий етап суспільно-трудових відносин, а це і є соціальне партнерство [2, с.185].

Про значний досвід, накопичений розвиненими країнами, в площині соціального партнерства свідчить різноманіття його моделей, обумовлене національними й регіональними особливостями кожної з країн. МОП у своїх документах притримується позиції, що єдиної моделі соціального партнерства, яка була б придатна для всіх країн не існує. В найзагальнішому вигляді сформовані моделі соціального партнерства можна розділити на наступні: ”американська”, яка ґрунтується на широкій участі найманих працівників у власності підприємства; ”німецька” - що базується на залученні найманих працівників в управління виробництвом через спеціально створені органи, на тарифній автономії; ”скандинавська”, яка полягає в залученні персоналу в розподіл результатів виробництва.

Українську модель соціального партнерства характеризують риси класичного трипартизму, тобто регулювання трудових і пов'язаних з ними економічних і політичних стосунків на основі рівноправної взаємодії, співпраці представників найманих працівників, роботодавців і держави. Враховуючи схильність нашої країни до патерналістських відносин, можна прогнозувати й подальшу вагому участь держави як дієвого соціального партнера.

Елементи системи соціального партнерства використовувались ще за радянських часів, такі як підписання колективних угод, існування профспілкових організацій тощо. Але українська модель соціального партнерства почала формуватися лише з переходом країни до ринкової економіки.

До основних принципів соціального партнерства відносять: дотримання норм законодавства; повноважність представників сторін; рівноправ'я сторін в свободі вибору і обговоренні питань, які складають вміст колективних договорів і відносин; добровільність сторін в прийнятті на себе зобов'язань; систематичність контролю і відповідальність за виконання зобов'язань.

Наслідуючи приклад розвинених країн, Україна приступила до розбудови системи соціального партнерства, який започаткував Указ Президента України "Про створення Національної ради соціального партнерства" від 27 квітня 1993 р [5, с.13]. Як вже було зазначено партнерство між владою, роботодавцями і робітниками є запорукою соціально-економічної стабільності країни. Для його ефективного функціонування необхідна сформованість сторін партнерських відносин. Державу у цьому процесі представляє Кабінет Міністрів України, який є повноцінною інституцією в системі соціально-трудових відносин. Щодо інших сторін соціального партнерства, то вони ще знаходяться у стадії формування та трансформації - як Об'єднання організацій роботодавців (Федерація роботодавців України, Конфедерація роботодавців України тощо), так і Спільний представницький орган профспілок (Федерація профспілок України тощо).

Федерація роботодавців України - це найпотужніше всеукраїнське об'єднання, яке представляє інтереси роботодавців у соціально-трудових відносинах на національному рівні. До його складу входять близько 470 територіальних і галузевих об'єднань роботодавців, які охоплюють понад 10 млн. найманих робітників. Основна мета їхньої діяльності є представництво і захист своїх інтересів [4, с.76-77].

Одним з учасників соціального партнерства в нашій країні є Федерація професійних спілок України (ФПУ), яка є найбільш чисельним профспілковим об'єднанням в Україні, нараховує понад 10 млн. членів профспілок. До складу ФПУ входить 45 всеукраїнських профспілок і 26 територіальних об'єднань організацій профспілок. Метою діяльності ФПУ є вираження, представлення інтересів і захист прав організацій - членів ФПУ, координація їхніх колективних дій, представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, у стосунках з роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян [4, с. 78].

Отже, для формування ефективної системи соціального партнерства в Україні склалися всі необхідні умови, а саме: здійснився перехід до ринкових форм господарювання; є профспілки як організації, які представляють і захищають інтереси працюючих; сформувався клас підприємців; держава заявила виступити в якості посередника у відносинах між працівниками і роботодавцями; існує мінімально необхідна правова основа для розвитку соціального партнерства; сформовані базові інститути і механізми проведення колективних переговорів.

Тим не менше, дослідники і учасники соціально-трудових відносин продовжують відзначати неефективність системи соціального партнерства, формальність і невиконання колективних угод і договорів. Чітко проявляється одностороння монополізація ринку праці роботодавцем, яка супроводжується ростом соціальної незахищеності працюючих і соціальною напруженістю в суспільстві, появою нових форм трудових конфліктів.

Основним засобом соціального партнерства є колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин, яке реалізується через систему угод на федеральному, галузевому, територіальному, професійному рівнях, а також за допомогою укладання колективних договорів на підприємствах, в організаціях і установах. Зміст колективних угод не охоплює всі важливі сторони соціально-трудових відносин, у зв'язку з чим не забезпечується достатній соціальних захист, не здійснюється належна підтримка і збереження знань і навичок найманих працівників.

Необхідним є додаткове, більш конкретизоване прописування змісту угод, особливо стосовно постійного підвищення кваліфікації працівників і додаткових соціальних гарантій.

Недостатньо використовуються можливості колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на підприємствах недержавної форм власності. В деяких акціонерних товариствах не створено профспілкових організацій, а ті що існують діють недостатньо ефективно.

Отже, система соціального партнерства в Україні не є цілком сформованою і має наступні недоліки:

- недорозвинені деякі елементи системи: законодавчі, організаційні, соціально-економічні тощо;

- зміст колективних угод не охоплює всі важливі сторони соціально-трудових відносин;

- недостатня кількість залучення найманих працівників до процесу колективно-договірного регулювання;

- недостатньо налагодженою є взаємодія соціальних партнерів на регіональному і галузевому рівнях;

- профспілки не виконують повною мірою своїх функцій, стосовно захисту соціально-економічних прав і інтересів найманих працівників;

- не має цілком сформованого класу роботодавців, як активного суб'єкту соціального партнерства;

- підписання колективних угод не гарантує їх сумлінного виконання, що подекуди пов'язано з невмінням і небажанням соціальних партнерів досягати компромісу;

- недостатньою є матеріальна база громадських організацій, які опікуються питаннями соціального партнерства.

Таким чином, створена інституціональна структура соціального партнерства, що призначена для захисту найманих працівників не є достатньо ефективною в плані реалізації основних соціально-економічних напрямків державної політики, що можна пояснити специфічними умовами формування і розвитку соціального партнерства в Україні:

1. Відсутність соціально-економічних передумов. Колективно-договірне регулювання може бути ефективним лише в умовах відносно стабільного економічного і соціального розвитку. І якщо на Заході становлення соціального партнерства відбувалося в умовах економічного підйому розвинених структур громадського суспільства, активної ролі профспілок, то в Україні зовсім інша ситуація - до сих пір не сформувалися розвинуті ринкові відносини і, що особливо важливо, - соціальна держава. У теперішній час основна тенденція розвитку виробництва і робочої сили обернена у своєму направленні, регресивна і направлена на деградацію виробничих сил і знецінення людського капіталу.

2. Неефективність та слабкість профспілок. Процес становлення інституту соціального партнерства в розвинених країнах був безпосередньо зв'язаний з розвитком профспілкового руху. Структура сучасних вітчизняних профспілок є продуктом будови і функцій ще радянських профспілок, на базі яких вони були засновані. Характерною рисою нових відносин між профспілками та адміністрацією підприємства у більшості випадках приватного сектору стало не відстоювання профспілкою прав та інтересів робітників, а співпраця з адміністрацією підприємства для проведення виробничої і трудової політики. Це можна пояснити технічною і матеріальною залежністю профспілок від роботодавця [3, с. 93-95].

3. Україна тривалий час була охоплена глибокою і гострою кризою, яка вразила не лише економіку, а й усі соціальні та політичні структури одночасно, і нині ледь проглядаються початок стабілізації та покращення становища.

4. Ринкові відносини й інститути, як необхідна умова широкого розвитку соціального партнерства, ще лише формуються в нашій країні. Соціально орієнтована ринкова економіка є скоріше декларацією, ніж фактом.

5. В Україні сформувалася вкрай поляризована соціальна структура, відбулося недопустиме для цивілізованих країн майнове розшарування населення.

6. Суттєвою перешкодою на шляху цивілізованого соціального партнерства є поширена в Україні корупція, переважання корпоративних інтересів і настроїв, зрощення підприємництва з апаратними структурами.

7. Недосконале законодавче забезпечення системи партнерських відносин, склалася практика ігнорування чи невиконання законів.

8. Недосконала і непродуктивна сформованість суб'єктів соціального партнерства та їхніх представників.

9. Значна частина «тіньової» економіки в Україні також не сприяє розвитку соціального партнерства [2, с. 189-192].

Ідея соціального партнерства і розвиток її в Україні привертають дедалі більшу увагу представників самих різних суспільних прошарків, оскільки досвід індустріально розвинутих країн свідчить про необхідність співробітництва найманого працівника, роботодавця і самої держави через розвиток системи найманої праці з надійним соціальним страхуванням, охороною здоров'я, гарантіями зайнятості [6, с.93]. Тому, щоб система соціального партнерства розвивалася продуктивніше, потрібно вже вирішувати ті питання, які були викладені раніше.

Висновок

Для подальшого вдосконалення системи соціального партнерства в Україні доцільним є: залучення до системи партнерських відносин соціальних груп і прошарків, які в даний час в неї не включені; реформування законодавчих й нормативних актів з питань соціального партнерства й соціально-трудових відносин, з метою приведення їх у відповідність із нормами міжнародного права; прискорення ухвалення законодавчих актів, які безпосередньо стосуються системи соціального партнерства і її складових; проведення додаткових заходів з боку держави, щодо мотивації роботодавців до участі в соціальному діалозі; проведення заходів по підвищенню поінформованості широких мас суспільства про соціальне партнерство тощо.

Список використаних джерел

1. Акуліна О. В. Розвиток соціального партнерства в Україні. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №10. - С.116-122.

2. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. // Знання. - 2007. - С. 559.

3. Кинько Е.Н. Институт социального партнерства в Украине: параметры состояния и проблемы развития. // Економічний простір. - 2008. - №14. - С.92-99.

4. Колосок А. М. Інституційне забезпечення соціального партнерства. // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 10. - С. 74-79.

5. Лебедєв І. В. Соціальне партнерство як засіб подолання економічної кризи. // Економіка та держава. - 2009. - №4. - С. 12-15.

6. Єсінова Н. І. Экономика труда и социально-трудовые отношения. // Кондор. - 2003. - С. 462.

Размещено на Allbest.ru