Теоретико-економічна спадщина М.І. Туган-Барановського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-економічна спадщина М.І. Туган-Барановського

Михайло Іванович Туган-Барановський був теоретиком економічної науки, міністром фінансів Центральної Ради Української Народної Республіки, професором Київського університету, академіком АН України. Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після нього.

Вчений зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, критику економічних доктрин марксизму. Світове визнання М.І. Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон'юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон'юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п'ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мільтона Фрідмена.

"Кон'юнктурний"варіант М.І. Туган-Барановського. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. пожвавилися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин.

По-перше, йдеться про високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, що спричинило активне втручання держав в економічне життя. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що відповідні пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися на ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя, вузькість старих уявлень про сутність і принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду. Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісну теорію, був український економіст М.І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці "Паперові гроші і метал", що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М.І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише "вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі".

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

- її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

- ігнорування "некількісних" факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Така критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої Навпаки, вона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток:

- по-перше, український економіст доводить, усупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високо-плинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків у дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо;

- по-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, яким його визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

1) через зміну суспільного попиту на товари;

2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань). У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення виробництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками, і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одночасно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнявся простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності;

- по-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і непропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей;

- по-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, та довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно стосовно фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Усі ці ідеї Туган-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, що підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою, і з якої виникла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її що до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією грошей, мабуть, щоб відмежуватися від надто спрощеного її варіанта.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже, і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку або загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується.

А у фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом не грошових чинників.

Кон'юнктурну теорію грошей М. Туган-Барановський вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: опісля вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, "кон'юнктурна теорія" започаткувала новий - неокласичний - етап у розвитку кількісної теорії.

Адже кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського - не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули "рівняння обміну" в процесі критичного розгляду позиції І. Фішера. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту - це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції - це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Отже, кількісний фактор у кон'юнктурній теорії грошей Туган-Барановського присутній, і не як звичайний, рівний багатьом іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи іншою мірою і на всі інші чинники: на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому кон'юнктурна теорія грошей за своєю суттю була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості. І цього не міг не розуміти М. Туган-Барановський, через що його ставлення до кількісної теорії взагалі було досить терпимим: "Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива", - пише автор.

Далі уточнює своє розуміння дії кількісного фактора: Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті". Це був істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не його заперечення. І зроблено це в межах "кон'юнктурної теорії" грошей.

Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку "гроші - ціни" кількісна теорія повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об'єктом. Так, М. Фрідман зазначив: "Сучасна кількісна теорія - це передусім наука про попит та гроші".

Переданий механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі "кон'юнктурної теорії" Туган-Барановського можна подати у такому вигляді:

Де:

М - кількість грошей;

К - кон'юнктура ринку;

Р - ціни;

В - виробництво.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей - більш гнучкий. Він відрізняється від трансакційного новими методологічними підходами, що можуть розглядатися як його доповнення. Зміст цих доповнень:

- по-перше, якщо в рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні функціонування економіки, то науковці кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки. Як наслідок - макроекономічний аналіз доповнюється мікроекономічним;

- по-друге, рівняння Фішера базується на методологічній передумові про те, що гроші за своєю суттю є засобом обігу. На противагу цьому у кембриджському варіанті сутність грошей розглядається не лише в названій функції, а й у ролі засобу збереження вартості та нагромадження;

- по-третє, у кембриджському варіанті увага теорії акцентується не лише на об'єктивних аспектах обігу грошей, а й на визначенні його суб'єктивних засад, на характеристиці психологічної реакції господарських суб'єктів щодо використання грошової готівки;

- по-четверте, представники англійської школи економістів докладніше розглядають і проблему забезпечення грошової рівноваги. Якщо у концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Мб), то в новому варіанті кількісної теорії грошей центральною проблемою стає проблема попиту на гроші (Мсі), визначення мотивів їх нагромадження у касах та на рахунках окремих господарських суб'єктів ринку. Відповідно до цього кембриджський варіант отримав у західній літературі назву теорії касових залишків.

Зміст цієї теорії виражено широковідомою формулою Л. Пігу, або кембриджським рівнянням:

Де:

Мd - попит на наявні касові залишки, або реальна потреба у грошах;

к - кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей;

Р - ціна продукції (товарів і послуг), що реалізується;

Y - обсяг виробництва у фізичному вираженні.

За умов постійності к - "виникає обернено пропорційний зв'язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін - на виробництво, визнає: цей механізм впливає на прийняття рішень про майбутні капіталовкладення. Істинної важливості, за словами Дж. Кейнса, гроші набувають лише у теорії процента. Чим сильніша неясність щодо динаміки процента, тим більші запаси грошей створює господарюючий агент і тим більше скорочується його попит на продукцію поточного виробництва.

Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. Вони переважно об'єднуються під загальною рубрикою трансакційного попиту, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу.

Але головна новизна у Дж. Кейнса - визначення третього елемента попиту на гроші - попиту на спекулятивні залишки. Дж. Кейнс пов'язував його з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій. Тим самим він увів в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу проблему вибору. І, що є дуже важливим, в ролі фактора, що регулює цей елемент попиту на гроші, як і весь попит, виступає норма процента.

Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин - трансакційного (ЛІІ), що є функцією доходу, і спекулятивного (МІІ), що є функцією процента:

Учасник господарського обороту, з одного боку, намагається максимізувати прибуток і з цією метою інвестує тимчасово вільні грошові кошти в різноманітні види фінансових активів, а з іншого - створити ліквідний резерв, необхідний для господарського маневру за умови змін кон'юнктури.

Врахування протилежних факторів приводить його до "точки рівноваги", що визначає співвідношення грошей та "облігацій" у його балансі. Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей та цін. Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак після кейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема.

Це можна пояснити тим, що кейнсіанська доктрина народилась у розпалі великої економічної депресії, коли грошово-кредитна політика була паралізована і не могла забезпечити виходу капіталістичної економіки із хронічної кризи. Пропозиції Дж. Кейнса давали можливість впливати передусім на зайнятість та обсяги виробництва як найбільш "вузькі" місця в розвитку економіки. Разом з тим кейнсіанські "рецепти", що базувалися на політиці "дешевих грошей", неминуче включали інфляційний елемент: надходження в обіг великої кількості платіжних засобів вело до порушення пропорцій у грошовій сфері, підживлювало процеси знецінення грошей і стимулювало зростання цін.

І коли період великої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці "дешевих грошей", погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон'юнктуру - до системи бюджетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.

Зниженню авторитету вчення Дж. Кейнса сприяла непристосованість його моделі для аналізу господарських ситуацій, що характеризуються стійким підвищенням загального рівня цін.

Це призвело до критики кейнсіанства наприкінці 60-х - на початку 70-х років XX століття і до швидкого розчарування у ньому вчених.

На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових факторів.

Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація "проінфляційної доктрини", що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного зростання.

Підсумовуючи розгляд кейнсіаноького напряму у кількісній теорії грошей, необхідно зазначити, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку. Він зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу та його значення. Дж.М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого й потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики.

У механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес, а не зміну цін.

Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули концепцію монетаризму.

Важливе значення для становлення економічної теорії як науки має його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання про причини різниць у багатстві та убогості народів, неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові".

М.І. Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу. М. Туган-Барановський став першовідкривачем сучасної інвестиційної теорії циклів. Ще 1894 p. він опублікував працю «Промий» лові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя й у яку захистив як магістерську дисертацію у Московському університеті. Це дослідження (доповнене й перероблене) було згодом видане майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величезний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження - інвестиції» як головну рушійну силу економічних активностей.

Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими економічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став прямим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політично-економічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової економічної думки.

У багатьох дослідженнях: «Учення про граничну корисність господарських благ» (1890), «Основна помилка абстрактної теорії капіталізму К. Маркса» (1898), «Нариси з новітньої історії політичної економії і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи політичної економії» (1909) - учений намагався переорієнтувати політекономію в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-психологічної школи та неокласицизму.

Уже 1890 р. у «Вченні про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу.

На Заході цю ідею здійснив Маршалл у праці «Принципи економічної науки» (1890), що ознаменувала початок неокласичного напрямку в політичній економії. Хоч підходи до такого синтезу в Туган-Барановського і Маршалла не були цілком ідентичними, вони свідчили про єдність наукового пошуку обох визначних економістів.

Загальновизнаним у світовій економічній літературі є внесок М. Туган-Барановського в розробку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

Висновки з теорії криз М.І. Туган-Барановського є дуже важливими для нас і ними можна скористатися на практиці в нашій країні для виходу на новий рівень розвитку після затяжної кризи середини 90-х років, що спричинила важкі соціально-економічні наслідки.

Для цього необхідно за допомогою активної державної інвестиційної політики домогтися розширення основного капіталу, стимулювати підвищення попиту, що створить додаткову потребу в основних фондах, на яких буде організоване нарощування об'ємів виробництва необхідних товарів, сприяти вільній конкуренції через антимонопольну політику, використовувати накопичений за роки рецесії і депресії вільний фінансовий капітал на освоєння інвестицій у реальному секторі, насамперед через інновації в конкурентоспроможних виробництвах і структурну перебудову всього господарства. марксизм економіст ринок

Останнім часом в Україні вже більше звертаються до визначної спадщини нашого славетного співвітчизника. Видано його праці “Паперові гроші та метал” та “Промислові кризи”. Праці нашого видатного науковці ніколи не втратять свого значення і ми маємо ще пильніше та уважніше вивчати його науковий спадок, розуміючи свою причетність до розвитку провідної світової економічної думки.

Список використаної літератури

1. Бобровников А. // Бізнес. -2004. - №41 (612). - С. 54-55.

2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - 305 с.

3. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2002. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru