Ціна та ціноутворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ціна як економічна категорія. Теоретичні аспекти

Розділ 2. Функції цін та методи ринкового ціноутворення

Розділ 3. Роль держави у ціноутворенні на сучасному етапі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В сучасних умовах розвитку економіки для забезпечення конкурентоспроможності більшості підприємств та України загалом, необхідно налагодити ефективний механізм ціноутворення, який безпосередньо впливає на фінансовий результат - прибуток.

Актуальність обраної теми обґрунтовується тим, що проблеми ціноутворення протягом останніх років є одними з перших перед вітчизняними та зарубіжними підприємствами. На сьогодні ціноутворення займає ключове місце в системі ринкових відносин. Важливе значення ціноутворення як економічного інструменту полягає в тому, що воно безпосередньо впливає на характер формування та величину доходу (прибутку) підприємства у процесі реалізації його продукції.

Ціна являє собою економічну категорію, що означає суму грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тобто ціна - грошова вартість товару. Крім того, ціна є одним з елементів керування ринковим механізмом господарювання й відбиває закономірності розвитку економіки й кон'юнктуру ринку. Процес ціноутворення можна охарактеризувати як процес встановлення або формування ціни на товари, роботи, послуги. Проте, в умовах після кризового періоду, підприємствам необхідно ретельно продумувати методику розрахунку цін на свою продукцію або послуги. Успішне здійснення ціноутворення неможливо уявити без заходів державного регулювання та контролю за дотриманням цін.

Мета курсової роботи - поглиблення, узагальнення та закріплення набутих у процесі навчання знань, дослідження ринкового ціноутворення в Україні з урахуванням закордонного досвіду, теоретичне обґрунтування положень та їх практичне застосування у встановленні цін в ринковій економіці.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначенні наступні завдання: ціноутворення економічний попит пропозиція

* узагальнити й уточнити поняття “ринкової ціни” та дослідити теорії ціноутворення;

* розглянути функції ціни, взаємодію попиту та пропозиції;

* обґрунтувати принципи та методи ціноутворення;

* розкрити сутність ціноутворення в ринковій економіці;

* проаналізувати державне регулювання цін, виявити недоліки та впровадити шляхи їх вдосконалення.

Об'єктом дослідження є: процес формування ціни в умовах ринкової економіки.

Предметом дослідження є: теоретичні, методологічні та практичні аспекти формування механізму ринкового ціноутворення.

У курсовій роботі було використано такі методи дослідження: метод аналізу та синтезу, за якими здійснюється аналіз окремих елементів цілісної структури та їх синтезування в єдине ціле. За допомогою логічного методу стало можливим узагальнення і типізування факторів зміни ціни, передбачення можливих варіантів подальшого перебігу змін. Метод графічного моделювання яскраво виражає різні сторони ціноутворення.

Теоретичним та методологічним підґрунтям досліджень стали сучасна економічна теорія, законодавчі та нормативні акти України з економічних питань, спеціальна література вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем ціноутворення, матеріали періодичних видань.



Розділ 1. Ціна як економічна категорія. Теоретичні аспекти

Центральним елементом, серцевиною ринкового механізму, найважливішою складовою практики управління сучасною ринковою економікою є ціна. Ціна є «нервом» економіки , найважливішою ланкою ринкового механізму і елементом програми маркетингу. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування суб'єктів господарювання і цілих галузей економіки та забезпечення матеріального добробуту населення [18, c.164].

Під загальною поширеною назвою «ціна» розуміється комплекс економічних понять, що входять в єдину синтетичну категорію. Реально під одним найменуванням «ціна», існує безліч її видів, що різняться між собою призначенням, сферою застосування, способом формування, тому дати загальне, єдине визначення поняттю «ціна» складно. За визначенням, яке наведено у економічній енциклопедії, ціна - це сума коштів, яку сплачує покупець за товар, який він купує, що представлений у вигляді продукту або послуги. Для розуміння процесу ціноутворення прийнятним є дещо інше визначення ціни. Отже, ми будемо вважати, що ціна - це грошовий вираз вартості товару або,іншими словами, еквівалент обміну товарів [20, c.12].

Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування суб'єктів господарювання і цілих галузей економіки та забезпечення матеріального добробуту населення.

Ціна демонструє ефективність підприємницької діяльності . В ній фокусуються, виявляються, зіштовхуються та узгоджуються матеріальні інтереси індивідуального і сукупного попиту й пропозиції.

Водночас ціна є інформаційним сигналом, який господарюючі суб'єкти отримують у процесі купівлі-продажу товарів стосовно визначення суспільної корисності їх праці. Тобто ціна - це інформація про зв'язок між вартістю та споживчою вартістю товару. Вона також вказує, від чого необхідно відмовитися, щоб отримати бажані товари і послуги, примушує покупців враховувати ціну альтернативних благ, коли приймаються рішення про спосіб використання власного обмеженого доходу [17, c.225].

Що стосується історії вартості і цін, то немає жодної економічної школи, яка не висловлювала б свої судження з цього приводу. Проте перші наукові основи розуміння ціни та її величини були закладені задовго до створення економічної науки. Великий середньовічний філософ Фома Аквінський (1225 - 1274 рр.) розробив свою теорію справедливої ціни, яка спиралась на праці Аристотеля (384 - 322 рр. до н.е.). І хоча багато наступних та сучасних економістів звертались до названих наукових праць, все ж ми будемо виходити із розуміння ціни та вартості, що склалася відповідно до положень теоретиків саме економічної науки. Підходів до визначення цінності товару існує багато. Кожен з них ґрунтується на певній теорії, які умовно можна поділити за такими напрямами:

* теорія попиту і пропозиції;

* теорія трудової вартості;

* теорія граничної корисності;

Отож, спробуємо розібратися в багатогранному світі цін через аналіз теорій вартості.

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). ПопиРазмещено на http://www.allbest.ru/

т і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів -- покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

Цікавий вклад в економічну теорію вніс Джон Локк - знаменитий англійський філософ і політолог, який жив і працював іще в XVII ст. Він почав свої обговорення з основної теорії вартості і на її базі створив власну кількісну теорію грошей. В своїй теорії вартості Локк був стурбований вивченням не внутрішньої, а ринкової вартості,: «Ринкова вартість будь-яких визначених обсягів двох або більше товарів однакова, коли вони обмінюються один на одного». Така ринкова вартість або ціна визначається не міновими співвідношеннями, а рівністю попиту і пропозиції. Це виявив Джон Стюарт Міль. І хоча твердження Локка про те, що «ціна будь-якого товару зростає або знижується у відповідності із співвідношенням кількості продавців і покупців», важко визначити як теорію визначення ринкової ціни, оскільки вона сформована в термінах обсягу і продажу, все ж - це перша сформульована теорія рівноваги попиту та пропозиції як визначника ринкової ціни. Отже, ідеї Дж.Локка співпадають із теорією визначення ціни, виходячи із коливання попиту і пропозиції. І хоча вважається, що остання виникла наприкінці ХІХ - початку ХХ століття (неокласична теорія), все ж до даного напрямку можна із повною впевненістю віднести праці цього великого англійця.

Основними представниками теорії визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції є Дж.С.Міль, В.Парето та А.Маршалл. Згідно з теорією В.Парето на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією.

Узагальнив ідеї своїх попередників і дав єдине визначення ціни товару, що визначена через рівновагу попиту і пропозиції А.Маршалл. Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у праці «Принципи економіки» (1890 р.), полягала в необхідності перенесення акценту в дослідженнях економістів із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та пропозиції і створення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи в однаковій мірі неправомірними спроби надати вирішальне значення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії трудової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об'єднати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов'язав з категорією граничної корисності, а пропозицію -- з вирішальним впливом витрат виробництва.

А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробництва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів підприємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямовує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відіграють певну роль у формуванні ціни. Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексичний обіг нові поняття та категорії. Так, він обґрунтував необхідність, розглядати взаємодію попиту та пропозиції у трьох періодах: період миттєвої рівноваги, короткострокової рівноваги та період довгострокової рівноваги. Взаємодію попиту та пропозиції у трьох періодах зображено на графіках (Рис.1.1 «Умова миттєвої рівноваги», Рис.1.2 «Умови короткострокової рівноваги», Рис.1.3 «Умови довгострокової рівноваги»).



Широке визнання в економічній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності попиту і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Маршалл, у своєму подальшому розвитку склала частину економічної науки, яка називається мікроекономікою.

Із представників української економічної думки до даної теорії вартості можна віднести роботи М.Бунге (1845 - 1895рр.) та Д.І.Піхно (1853 - 1909 рр.). Д.Піхно виводив цінність з корисності та придатності блага задовольняти людську потребу. Д.Піхно розкрив взаємодію законів попиту і пропозиції, теоретичні засади формування цінності та ціни. І все ж, можна сказати, що теорія визначення ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції мала свої недоліки, які проявлялись, перш за все в тому, що вона не дає відповіді на питання, чим же буде визначатися ціна у випадку збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.

Теорія трудової вартості. Підхід, згіднРазмещено на http://www.allbest.ru/

о з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву трудового, а теорія, на якій він заснований,-- трудової. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найбільш повно її розробив К. Маркс. Про трудову теорію вартості мова йде вже у першому розділі першого тому «Капіталу», де формується теза про принципи обміну товарів відповідно до вартості і пропорційно кількості праці, яка потрібна для їх виробництва. Для розуміння суті та особливостей трудової теорії К. Маркса принципове значення має концепція двоїстого характеру праці, втілена в товарі. К.Маркс вважає, що зведення товару до «праці» недостатнє і неповне - необхідно звести його до праці в двоякій формі, а саме в формі конкретної і абстрактної праці. Трактування вартості, засноване на вимірі трудових витрат, є, за Марксом, єдино правильним, незважаючи на те, що залежно від попиту і пропозиції ціна товару може зростати або падати відносно вартості. Концепцію «ціни виробництва» К.Маркс обґрунтовує як вторинну по відношенню до первинної категорії «вартість». Ціна виробництва оголошується завжди такою, що співвідноситься з «купівельною ціною». Було б правильно вважати, що «ціни фактично регулюються виключно законом вартості», тобто у доринковій економіці, а також капіталізмі - рівнем «капіталу середньої органічної будови». У розвиненій економіці, твердить К.Маркс, під перетворенням цінності (вартості) в ціну виробництва приховується сама основа для визначення вартості, тому «ціна виробництва» - це те, що А.Сміт називає природною ціною, Д. Рікардо - ціною виробництва, або вартістю виробництва, а фізіократи - необхідною ціною, оскільки в подальшій перспективі ціна виробництва є обов'язковою умовою пропозиції. Апелюючи до науки і законів ринкової економіки, К.Маркс переконаний, що обмін без дотримання закону вартості не існує в будь-якому суспільстві. Отже, згідно із теорією трудової вартості, в основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор - праця найманого робітника.

Із робіт українських вчених до теорії трудової вартості відносять праці М.Зібера (1844 - 1888 рр.). На основі аналізу різних поглядів на вартість вчений дійшов висновку, що «спеціально корисна праця є єдиним елементом споживчої цінності, так само, як відділена від своїх спеціальностей загальнолюдська праця є єдиним елементом вартості й мінової вартості».

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить сРазмещено на http://www.allbest.ru/

поживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині дев'ятнадцятого століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк. Із українських економістів до даного напрямку можна віднести праці М.І.Туган-Барановського, Є.Є.Слуцького (1880 - 1948 рр.), О.Д.Білімовича. Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме корисність будь-якої одиниці цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить добре відоме явище «дефіциту». Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки. М. Туган-Барановський не тільки провів блискучий порівняльний аналіз теорії попиту й пропозиції і теорії граничної корисності з проблем вартості як вихідної та центральної у полічній економії, й дійшов висновку про можливість синтезу цих теорій вартості двох шкіл. М.І. Туган-Барановський сформулював закон («теорему цінності»), згідно із яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям.

Заслуга широкого застосування математичних методів до аналізу й обґрунтування теорії граничної корисності належить ще одному представнику українських економістів Є.Є.Слуцькому, який також спробував звести погляди окремих представників школи теорії граничної корисності у єдину систему. У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає теорія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції.

Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії цілого комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу та платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Поряд із цим, окремі західні економісти і дотепер продовжують віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб'єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлення ціни.

Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхідності використання будь-якої теорії ціноутворення на сучасному етапі. Безперечно, цей перелік теорій вартості є неповним. В літературі нерідко можна зустріти визначення і теорії факторів виробництва, й інформативної теорії вартості та ряд інших. Перша означає, що ціна товару формується під дією вартості та якості ресурсного набору співтворців економічного результату. Оскільки праця - частина такого набору, то можна вважати, що описана нами теорія трудової вартості і теорія факторів виробництва мають спільну основу в трактуванні ціни виробленого товару. Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основних чинників: праці, капіталу і землі. При цьому земля вважається головним природним чинником.

Ця теорія була викладена в працях французьких економістів ХІХ ст. Ж.Б.Сея та Бастіа. Вони стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал. Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рівну участь у процесі утворення вартості. Використовують дану теорію для обґрунтування, здебільшого, цін на сільськогосподарську продукцію. Тому, саме до такого трактування ціни схиляються сучасні українські економісти в галузі агропромислового виробництва (П.Саблук, Б.Пасхавер).

Теорія факторів виробництва стала методологічною основою економетричного напрямку ціноутворення, досягнення якого вже в наш час оцінені високо, а його автори удостоєні Нобелівських премій з економіки. Розглянуті теорії вартості не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

Розділ 2. Функції цін та методи ринкового ціноутворення

Ринкове ціноутворення базується на принципах ринкового господарювання, до яких належать такі: домінування приватної власності, економічна свобода, конкуренція, автоматичне регулювання за допомогою механізму ринків та цін, невтручання держави. В таких умовах ціни відіграють особливу роль, яка проявляється в їхніх функціях.

Функція ціни - це зовнішній прояв її властивостей в певній системі відносин, а, отже, це спосіб реалізації в реальній дійсності внутрішньої, глибинної суті ціни. Пізнання і чітке визначення функцій ціни дає змогу чіткіше усвідомити її роль і значення в економічному управлінні, а також окреслити коло економічних завдань, які можна розв'язувати за допомогою цін. Зазвичай виділяють п'ять функцій ціни [13, с.14].

Обліково-вимірювальна функціяРазмещено на http://www.allbest.ru/

. Ціни показують, яким коштом обходиться суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції, тобто вимірюють кількість витраченої праці, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо на виготовлення товару. Крім того, ціна показує і величину прибутку. За допомогою ціни також зіставляються цінності (корисності) абсолютно різних товарів у часі та просторі. Облікова функція має прикладний характер, даючи змогу ухвалювати управлінські рішення і на мікро-, і на макрорівнях.

Розподільча функція. За допомогою цін розподіляється і перерозподіляється національний (чистий) дохід між галузями економіки, різними формами власності, регіонами, фондом накопичення і фондом споживання, різними соціальними групами населення. Тим самим регРазмещено на http://www.allbest.ru/

улюються доходи галузей, підприємств, населення. Розподільча функція ціни пов'язана з відхиленнями ціни від вартості під впливом різних чинників і ринкового, і неринкового типу.

Орієнтуюча функція. Вона полягає в тому, що орієнтує продавця та покупця на фРазмещено на http://www.allbest.ru/

ормування пропозиції та вибору товару.

Стимулююча функція. Ціна заохочує чи стримує виробництво і споживання різних товарів. Щодо виробництва, то ціни стимулюють виробників через величину прибутку, який міститься в ціні. Щодо споживання, то ціни стимулюютьРазмещено на http://www.allbest.ru/

оптимальну структуру особистого споживання за допомогою диференціації ставок непрямих податків (ПДВ, акцизів), системи договірних цін та ін. Стимулююча функція допомагає зробити вибір між якомога кращим використанням наявних ресурсів і вимогами покупців; дає змогу відповісти на питання, який саме товар слід виготовити, щоб підприємство отримало найбільший прибуток при мінімальних витратах.

Регулююча функція. Регулююча функція полягає у збалансуванні попиту і пропозиції та передбачає, що за посередництва ціРазмещено на http://www.allbest.ru/

н реалізується зв'язок між виробництвом і споживанням. Ціна сигналізує про появу диспропорцій між попитом і пропозицією та слугує інструментом для їх подолання.

Інформаційна функція. Інформаційна функція полягає в тому, що ціна інформує про пропозицію товРазмещено на http://www.allbest.ru/

ару, його величину і про те, скільки продавець хоче отримати за свій товар. Така сама інформація формує позицію покупця, визначаючи розмір його попиту.

Види цін

Ціни обслуговують різні галузі виробництв, призначаються на різні види продукції (робіт, послуг), а також використовуються як продавцями, так і покупцями. Для кожної зазначеної цілі використовуються свої види цін. Їх номенклатура в сучасному світовому товаровиробництві є значною, тому знати їх треба у всій різноманітності. З метою всебічного та поглибленого вивчення системи цін їх необхідно класифікувати за певними ознаками [20, c.26]. Видову систему цін розглянуто в додатку А.

Розуміння механізму самоорганізації, саморозвитку і саморегулювання економічної системи ґрунтується насамперед на розумінні взаємодії попиту та пропозиції. Саме характер цієї взаємодії визначає цілу низку економічних явищ і процесів як на рівні мікроекономіки, так і на макро- та мегарівнях [10, c.214].

Ринкова економіка має свою особливу систему регулювання, яку іноді розглядають як засіб саморегулювання економіки. Ринкове регулювання здійснюється на основі законів попиту, пропозиції, співвідношення попиту і пропозиції.

Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах і послугах, яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит - це бажання покупців придбати товар. Попит завжди конкретно визначений. Він має властивість формуватися та змінюватись під впливом ряду факторів. Економічну природу попиту розглянуто в додатку Б.

Особливо впливовим фактором, від якого залежить попит і який безпосередньо пов'язаний з платоспроможністю покупців, є ціна товару. Обернена залежність між попитом і ціною називається законом попиту.

Формально закон попиту може бути представлений таким чином: на будь-якому ринку між ціною на товари (при рівності інших умов, що можуть впливати на зміну попиту) і величиною попиту на нього з боку покупців існує зворотня залежність. Якщо ціни на товар зростають, то попит зменшується, якщо ціни знижуються, то попит збільшується [18, c.158].

Отже, згідно з ринковою парадигмою, закон попиту визначає таку функціональну залежність: чим вища ціна товару, тим менший попит на нього з боку покупців. І навпаки, чим менша ціна товару, тим більший попит на нього. Саме це і є сутністю закону попиту.

Проте за різкого зростання цін на певний товар покупцям потрібен час на пошук таких замінників. Тобто мова піде про швидкість пристосувальної реакції на різку зміну ціни. Це означає, що ціна впливає на споживання через певний час. Така пристосувальна реакція називається ціновою еластичністю попиту.

Цінова еластичність попиту - це кількість товарів, на яку споживачі збільшать або зменшать свої придбання внаслідок зміни ціни.

Цінову еластичність попиту (коефіцієнт еластичності - Еп) обчислюють за такою формулою:

Формула цінової еластичності показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту, якщо ціна зміниться на 1%.

1. Якщо зміна P на 1% спричинює зміну обсягу попиту, що перевищує 1%, то це свідчить про наявність еластичного попиту.

2. Якщо зміна P на 1% зумовлює меншу зміну обсягу попиту, то має місце нееластичний попит.

3. Якщо зміна P на 1% зумовлює таку саму зміну попиту на 1%, то це одинична еластичність попиту.

4. Якщо зміна P не впливає на зміну обсягу попиту, то має місце абсолютно нееластичний попит.

5. Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінченного зростання обсягу попиту, то має місце абсолютно еластичний попит.

Зауважимо, що на абсолютно нееластичний та абсолютно еластичний попити закон попиту не поширюється.

Окрім еластичного і нееластичного попиту, можлива й нетипова реакція попиту. Йдеться про ситуацію, за якої зростання цін на певний товар супроводжується зростанням на нього попиту (престижні товари, товари відомих у світі фірм, медичні препарати). Цей феномен називається ефектом Веблена. Економічна теорія наводить і такі приклади, коли зменшення ціни призводить до скорочення попиту. Цей ефект ще в ХІХ ст. описав англійський статистик Р. Гіффен.

Пропозиція - це обсяг товарів і послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. При цьому в економічній теорії виділяють поняття «величина пропозиції» і сама «пропозиція».

Під величиною пропозиції розуміється та кількість благ, що може бути запропонована на ринку при певному рівні цін. Залежність поведінки виробників від зміни цін на товар називають законом пропозиції.

Чим вища ціна на товар, тим більше його буде вироблено і запропоновано на ринку, тобто збільшиться величина пропозиції і навпаки [18, c.160]. Більш детально економічну природу пропозиції розглянуто в додатку В, а саме фактори формування - об'єктивні та суб'єктивні.

Як і «крива попиту», «крива пропозиції» будується, виходячи з припущення «при рівності інших умов», тобто припускається, що ціни на інші товари, технологія виробництва та інші умови залишаються незмінними.

У випадках, коли зміни в пропозиції зумовлені не ціною, а неціновими чинниками (технологічний процес, зміни цін на ресурси, зміни у фіскальній політиці, очікування виробників), то крива пропозиції зміщується праворуч або ліворуч.

Ринок постійно спонукає товаровиробників відстежувати, прогнозувати кон'юнктуру цін на свій та споріднені товари, адекватно реагувати на реальні процеси. Досягається це завдяки глибокому знанню сутності цінової еластичності пропозиції.

Цінова еластичність пропозиції - кількісна характеристика чутливості пропозиції до зміни ринкової ціни товару.

Мірою еластичності пропозиції є коефіцієнт еластичності пропозиції. Він виражається такою формулою:

Оскільки для успішного здійснення продажу товару виробник має активно відреагувати на зміну ціни, то найголовнішим визначником, який впливає на пропозицію, є певний період часу.

Ціна рівноваги (рівноважна ціна) - це така ціна на конкурентному ринку, за якої попит дорівнює пропозиції - точка Е.

Однак, не варто забувати, що стан рівноваги є теоретичною абстракціє. У реальному житті така ситуація виникає лише подекуди і рівновага дуже швидко порушується.

Розуміння механізму встановлення і порушення рівноваги має надзвичайно важливе значення для розуміння закономірностей функціонування економічної системи.

У випадку, якщо ціна стане вищою за рівноважну, то на ринку утвориться надлишок -точка Е1 Якщо ціна буде нижчою за рівноважну, то на ринку утвориться дефіцит товару - точка Е2. В результаті, як у першому, так і в другому випадках починають діяти ринкові механізми, змінюватися ціни, відповідно до цього змінюватиметься співвідношення попиту та пропозиції, поки ринок даного товару не потрапить до стану рівноваги [10, c.231].

Для обґрунтованого розуміння ринкового механізму формування цін слід розглянути принципи та методи ціноутворення.

Принципи ціноутворення - це основні положення (правила, закони), що постійно діють, характерні для усієї системи цін і містяться в її основі. Найважливішими принципами ринкового ціноутворення є:

Принцип наукового обґрунтування цін полягає у необхідності пізнання й використання в ціноутворенні об'єктивних економічних законів розвитку ринкової економіки і перш за все закону вартості, законів попиту і пропозиції. Наукове обґрунтування цін полягає у глибокому аналізі кон'юнктури ринку, усіх ринкових чинників та ін.

Принцип цільового спрямування цін - необхідність чіткого визначення проблем, які повинні вирішуватися за допомогою цін (наприклад, проблеми соціального захисту населення, орієнтації цін на освоєння прогресивної продукції - для цього на певний період часу припускається встановлення високих цін з метою отримання монопольного прибутку).

Принцип безперервного процесу ціноутворення - до діючих цін необхідно постійно вносити зміни і доповнення у зв'язку із зняттям з виробництва застарілих товарів і освоєнням нових, зі змінами в податковому законодавстві та ін. З розвитком ринкових відносин і посиленням конкуренції цей процес набуває динамічності.

Принцип єдності процесу ціноутворення і контролю за дотриманням цін - державні органи зобов'язані контролювати встановлення цін перш за все на продукцію підприємств-монополістів (газ, електроенергія, послуги транспорту та ін.). Також держава має проводити контроль за товарами з вільним ціноутворенням, щоб перевірити правильність застосування встановлених законодавством загальних для всіх суб'єктів принципів ціноутворення.

Принцип зв'язку ціноутворення із загальною політикою підприємства і ринковою кон'юнктурою означає, що будь-яке рішення стосовно встановлення ціни не повинне суперечити ані стратегічній меті, ані тактичним цілям підприємства, а також має враховувати особливості поточного стану ринкового довкілля (поведінки конкурентів та постачальників, запитів споживачів та ін. [13, c.20-21].

Існують різні методи ціноутворення, які групуються у дві групи: витратні методи та маркетингові. При витратних (бухгалтерських) методах ціна встановлюється на основі додавання до виробничої собівартості інших витрат. А при маркетингових (ринкових) - відштовхуються від ціни і в залежності від її величини, формують собівартість. Наведемо методи кожної з вищевказаних груп.

Для встановлення найраціональнішої ціни як для продавця, так і для покупця рекомендується використовувати маркетингові методи поруч із затратними. Найбільш широко в світовій практиці використовують наступні методи формування ціни:

- на основі визначення повних витрат;

- на основі визначення змінних витрат;

- на основі аналізу графіка беззбитковості і забезпечення цільового прибутку;

- на основі цінності товару для покупця;

- на основі рівня поточних цін.

В додатку Г проаналізовано нормативні параметри методів ціноутворення, їх переваги та недоліки.

Історично витратний підхід до ціноутворення є найпоширенішим і, на перший погляд, найнадійнішим. Основою методу слугує така реальна категорія, як витрати фірми на виробництво і збут товарів або витрати, підтверджені документами бухгалтерії. Авторитетність цього підходу підтримується й економічною теорією, що розглядає ціноутворення як засіб забезпечення повного відшкодування витрат і одержання планового прибутку. Ринкові (маркетингові) методи ціноутворення, хоча і є більш різноманітними, значно менше використовуються в Україні.

Оскільки витратні методи ціноутворення є найбільш поширеними, я вважаю їх потрібно розглянути більш детально.

1. Витрати плюс - суть даного методу ціноутворення полягає у тому, що до величини витрат додається певна наперед визначена маржа. Як правило, використання даного методу характерне для висококонкурентного ринку, при цьому підприємство не має жодних переваг порівняно з конкурентами. Особливим випадком методу «витрати-плюс» є метод мінімальних витрат, при якому ціна встановлюється на мінімально можливому для підприємства рівні, (лише щоб забезпечити покриття витрат). Однак, така стратегія ціноутворення ринку не є оптимальною і, зазвичай використовується у випадку цінової війни чи для завоювання більшої частки ринку.

2. Аналіз точки беззбитковості для забезпечення отримання планового прибутку підприємства. Точка беззбитковості виникає у випадку, коли доходи від продажів покривають тільки витрати підприємства (прибуток дорівнює нулю). Основним показником, який дозволяє здійснити такий аналіз, є коефіцієнт покриття фіксованих витрат, який відображає частку обсягів продажів, що необхідна для покриття фіксованих витрат і прибутків після вирахування змінних витрат.

3. Метод надбавки. Суть його полягає у тому, що ціна закупівлі товарів (сировини) дисконтується на визначений коефіцієнт прибутковості продажів (співвідношення очікуваних прибутків від продажів до середніх витрат на їх виробництво). Даний метод часто використовується підприємствами-посередниками у процесі торгівлі.

4. Метод приросту та аналізу витрат, суть якого полягає у аналізі величини приросту сукупного доходу і витрат, що виникли в результаті прийняття рішення і сприяли підвищенню доходу. Однак, при використанні даного методу необхідно чітко розділяти витрати та доходи, що змінюються із прийняттям певного рішення.

Вибираючи метод ціноутворення, зважають на такі фактори:

- за надто низької ціни отримання прибутку проблематичне;

- за мінімальної ціни її межею буде собівартість;

- середньою межею буде ціна конкурентів і ціна товару-замінника;

- за максимальної ціни межею є наявність у товару унікальних властивостей.

На сьогодні в Україні наявне усвідомлення важливого значення ціноутворення, що є одним із чинників впливу на ефективність діяльності суб'єктів діяльності, саме тому даному питанню приділяється багато уваги як у науковій літературі, так і в практиці управління підприємством. Як основні чинники ціноутворення розглядаються результати дослідження ринку, що враховують, при встановленні ціни, мотивацію споживачів щодо придбання тих чи інших товарів, а також витрати на виробництво, продаж товарів (робіт, послуг). Значну частку займає також дослідження такої складової ціноутворення як планування ціни. Планування ціни включає в себе плановий розрахунок витрат підприємства та його прибутку. Проблемою на цьому етапі є те, що на більшості вітчизняних підприємств планування носить формальний характер. Я вважаю, що основною причиною цього є використання застарілої нормативної бази. Нормативна база є основою планування і являє собою сукупність норм і нормативів витрат трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів підприємства. Основними критеріями якості норм і нормативів є їх прогресивність та економічність, які є взаємозалежними. Тому, для ефективного планування необхідне створення прогресивної нормативної бази.



Розділ 3. Роль держави у ціноутворенні на сучасному етапі

Питання державного регулювання цін доволі давно вивчається на сторінках наукових праць, що, власне, і не дивно з огляду на його значення та вагу для функціонування ринкової економіки. З іншого боку, увага до цієї проблематики пояснюється також і тим, що під час державного регулювання цін має бути дотриманий баланс інтересів держави та суб'єктів господарювання, оскільки у протилежному випадку застосування зазначеного інституту може мати руйнівні наслідки для економіки.

Державне регулювання цін - невід'ємний компонент господарської системи, оскільки за його рахунок досягається ціла низка надзвичайно важливих цілей, а саме: забезпечується спрямованість форм і методів державного регулювання цін на реалізацію стратегії економічного та соціального розвитку країни; здійснюється запобігання руйнівного впливу цін на економіку; створюються рівні, економічні умови розвитку в ринковому середовищі суб'єктам різних форм власності та організаційно-правових форм функціонування; забезпечується ефективна протидія монопольним тенденціям ціноутворення виробників продукції на окремих ринках; здійснюється збалансування розвитку окремих видів товарних ринків за елементами попиту і пропозиції у процесі зростання їхньої ємності тощо.

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін -- це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів [20, c.81].

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділі праці. Метою державного регулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

* забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

* стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення;

* соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, у забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

* формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

* запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини [20, c.81-82].

Досягнення поставлених цілей (мети) державного регулювання ціноутворення здійснюється системно, через вирішення основних завдань економічного розвитку країни, формування державної політики ціноутворення, визначення пріоритетів регулювання. Так, в першу чергу державному регулюванню і контролю підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги, квартирна плата, послуги зв'язку та ін. Практика засвідчує, що найчастіше як в Україні, так і світі ціни регулюються на електроенергію. Зростання цін на цей вид ресурсу означає однозначне підвищення цін на всі товари, що виробляються в даній економіці.

Державне регулювання цін реалізується у двох формах: прямого (адміністративного) та непрямого (економічного). Кожна із зазначених вище форм передбачає застосування конкретних методів.

Суть адміністративних (прямих) методів така: в умовах ринкової економіки держава запроваджує фіксовані елементи ціни і підприємство-виробник встановлюючи ціни на свої вироби враховує чинні державні законодавчі та нормативні акти. Відхилення від встановлених норм і правил проявляється у процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою і банківською системою, податковою адміністрацією та ін. Пряме регулювання найчастіше здійснюється в періоди інфляції та дефіциту товарів. За цих умов держава втручається в діяльність підприємств, регулюючи ціни на найважливіші товари та послуги для населення, вживаючи антимонопольних заходів, намагаючись зменшити соціальне напруження в суспільстві.

Пряме регулювання здійснюється в так званих галузях суспільного користування. До методів прямого регулювання процесів ціноутворення належать:

* встановлення фіксованих (граничних) цін;

* встановлення регульованих (мінімальних та максимальних) цін;

* встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів;

* нормування окремих співвідношень у межах цінової структури (матеріальних витрат, заробітної плати, рівня рентабельності тощо).

Непрямі методи передбачають зміну кон'юнктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією. Вони здійснюються в різних формах - від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через встановлення норм і нормативів. Ці методи не мають безпосередньої дії, але сприяють уповільненню підвищення цін у масштабах економіки.

До непрямих (економічних) методів належать такі:

* насичення ринку споживчими товарами. Коли на ринку виникає дефіцит окремих товарів, то ціни на них підвищуються. Держава, закуповуючи ці товари з різних джерел, сприяє насиченості ринку, а це зумовлює зниження цін на ці товари;

* надання податкових пільг. Встановлюються різні пільги або пільгові ставки оподаткування для виробників товарів, у виготовленні яких держава зацікавлена або бажає збільшити обсяг їх реалізації. В окремих випадках виробники на деякий час взагалі звільняються від сплати якогось податку;

* система кредитування підприємств;

* суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства;

* державна інвестиційна політика. Передбачає формування таких умов, які б сприяли нормальному інвестиційному клімату, забезпечувати недоторканість інвестицій зарубіжних партнерів, громадян;

* виважена імпортно-експортна та митна політика. Передусім це стосується встановлення виважених і диференційованих тарифів та ставок мита;

* державне замовлення. Держава укладає з окремими виробниками угоди, згідно з якими зобов'язується купити у виробника продукцію за певною ціною у певні строки за умови дотримання ним правил і технологічних вимог виробництва. У більшості випадків підприємства прагнуть отримати державне замовлення, оскільки цим деякою мірою розв'язують проблему збуту своєї продукції [20, c.84-85]. На сьогодні, в Україні формування ринку відбувається складно і суперечливо, результатом чого є безліч проблем, необхідність невідкладного вирішення яких зрозуміла для всіх. Серед найважливіших завдань, що поставлені перед Україною сьогодні, провідне місце займає створення і впровадження такого механізму правового регулювання господарської діяльності, який забезпечив би фінансово-економічну стабільність підприємств України і детінізацію її економіки. Важливу роль у забезпеченні цієї стабільності відіграє цінова політика держави та правове регулювання цін і ціноутворення.

Для вирішення проблем, що постали перед нашою країною у сфері ринкового ціноутворення, необхідно врахувати закордонний досвід. Слід розглянути системи формування цін в інших країнах та механізм їх взаємодії.

Вивчення досвіду ціноутворення зарубіжних країн дає змогу зрозуміти його закономірності і тенденції; використати отриманні знання при формуванні цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку. Застосування ефективних методів управління ринковими відносинами, вбудова у господарський механізм державних регуляторів у багатьох зарубіжних країнах сприяли досягненню позитивних результатів у розвитку економіки. У ряді цих країн створена правова основа державного регулювання цін у вигляді виданих законів, наказів, постанов.

Розглянемо особливості цінового регулювання в деяких країнах світу.

США. Помітне прискорення темпів росту і роздрібних цін на внутрішньому ринку в 70-х роках ХХ ст., наростання надмірної інфляції в галопуючу привели до необхідності Размещено на http://www.allbest.ru/

модифікації економічної стратегії країни. Першою найбільш природною реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію з допомогою методів прямого регулювання цін. Слід зазначити, що в короткостроковому плані пряме регулювання цін сприяло певній стабілізації економіки країни. У даний час американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін в окремих товарних групах, надає перевагу активному використанню ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоровленню економічного стану в країні. В цілому такий підхід зробив в останні роки стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів. Всього в США державою регулюється від 5 до 10 % цін.

Франція. Незважаючи на дію принципу вільного встановлення цін, в уРазмещено на http://www.allbest.ru/

мовах ринкового господарства роль держави полягає у прямому регулюванні цін на с/г продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги або у здійсненні контролю за цінами в умовах конкуренції. Державний сектор в економіці Франції займає невелику частку в ВНП і включає галузі_монополісти (наприклад газова, електроенергетика, транспорт), а також деякі галузі, що працюють у режимі ринкової конкуренції (наприклад Національний і комерційні банки, страхові компанії і окремі фірми). Така специфіка економіки Франції визначила співвідношення між регульованими і вільними цінами на товари і послуги: близько 20 % цін регулюються державою, а інші 80 % перебувають у режимі вільного ринкового ціноутворення.

Іспанія. Держава здійснює регулювання та контроль за цінами на товРазмещено на http://www.allbest.ru/

ари першої необхідності, а також на товари і послуги, що підпадають під монополізацію. Списки товарів і послуг, які регулюються, постійно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується в основному продукції підприємств держсектора і деяких приватних компаній. Контроль за формуванням цін здійснюється Вищою радою з ціни при Міністерстві економіки і фінансів, який є робочим органом Урядової комісії з економічних питань. Список товарів і послуг, ціни на які підлягають державному регулюванню, значно скоротилися в останні роки. Так, число галузей економіки, де було активне державне втручання, зменшилося з 171 до 21. На даний момент державою регулюється близько 10 % споживчих цін.

Данія. Система ціноутворення в цій країні складається більшою мірою пРазмещено на http://www.allbest.ru/

ід впливом ринкових факторів. Державний вплив на формування цін дуже обмежений і полягає головним чином у створенні максимально сприятливих умов для вільної конкуренції приватних виробників, які самі встановлюють ціни на свою продукцію. Гнучке застосування системи споживчих податків дає змогу уряду впливати на рівень цін тих чи інших товарів і здійснювати вплив на споживання в потрібному напрямку (наприклад, обмежити вживання спиртних напоїв і т.д.). Ціни і тарифи в державному секторі, масштаби якого невеликі, визначаються вищим органом законодавчої влади - парламентом (фолькетингом), муніципальними і міською владою. Питома вага цін, що встановлюється чи регулюється, становить 6 %.

Греція. Державне регулювання в галузі ціноутворення здійснюється як шляхом беРазмещено на http://www.allbest.ru/

зпосереднього визначення цін і контролю за їх виконанням, так і проведенням політики цін і доходів на певних етапах розвитку країни в межах загальноекономічної політики чи в окремих галузях економіки. У даний час ціни на 20 % найменувань споживчих товарів і послуг регулюються державою.

Швеція. В цій державі нагляд і контроль за цінами веде спеціальний орган - Державне управління цін і конкуренції, який підпорядкований Міністерству громадської адміністрації. Крім того, у всіх 24 ленах (адміністративно_теритоРазмещено на http://www.allbest.ru/

ріальна одиниця Швеції) діють контори чисельністю від 2 до 10 чоловік, які виконують відповідні функції. Закон про регулювання цін дає право здійснювати заходи прямого впливу на ціни (заморожування) у випадку війни чи можливості її виникнення, або при загрозі загального підвищення цін. Законом передбачено також можливість для держави встановлювати максимальний рівень цін на окремі товари, вводити порядок, при якому підвищення цін допускається лише після надання попереднього повідомлення про це і обґрунтування розміру підвищення цін. Слід зазначити, що в Швеції з врахуванням росту цін ведеться індексація доходів населення (один раз у рік). Також є обмеження частки зарплати, яку компанії мають переносити на ціни (в останні роки від 10 до 65 %).

Японія. В цій кРазмещено на http://www.allbest.ru/

раїні заборонено встановлювати несправедливі як монопольно великі, так і монопольно низькі ціни, які мають за мету «вибити» конкурента з ринку. Введено обмежувальні заходи щодо одночасного підвищення цін. Вони поширюються на галузі, де обсяг виробництва перевищує 30 млрд. єн. Якщо в таких галузях більш як дві фірми протягом трьох місяців підняли ціну приблизно на одну і ту ж саму величину, то Комісія зі справедливих угод має право вимагати від них доповісти про причини такого підвищення і при необхідності розпочати розслідування. В Японії є особливий урядовий орган - Бюро цін при управлінні економічного планування. Держава регулює ціни на рис, пшеницю, м'ясні і молочні продукти, залізничні тарифи, тарифи на тепло_ і водопостачання, електроенергію і газ, освіту і медичне обслуговування. В цілому регулюється близько 20 % споживчих цін.

Таким чином, можна зазначити, що лібералізація цін не послаблює, а навпаки, підвищує роль держави в здійсненні політики ціноутворення. Вона полягає не у встановленні конкретних цін, а у впливі з допомогою економічних заходів на прийняття товаровиробниками оптимальних рішень щодо цін, надання їм методологічної і методичної допомоги, розробці правових норм і законів з ціноутворення. Цілі державного регулювання полягають у тому, щоб не допустити інфляційного росту цін в результаті виникнення дефіциту, різкого подорожчання сировини і палива, монополізму виробників, сприяти створенню умов для нормальної конкуренції.

...