Досвід економічного розвитку соціально орієнтованих країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід економічного розвитку соціально орієнтованих країн

Поняття і сутність соціальної політики держави

Економічний розвиток суспільства пов'язано з вирішенням соціальних проблем, таких як зайнятість, оплата праці, соціальна справедливість і соціальна захищеність. Ринкова економіка не в змозі впоратися з їх вирішенням.

Державна соціальна політика - комплекс заходів держави, спрямованих на підтримання нормальних умов життєдіяльності, соціальної справедливості та соціального захисту населення.

Цілями економічної політики є: підтримка стійкості економічного зростання та прискорення науково-технічного прогресу. Ця мета має двоякий сенс. У міру економічного зростання, накопичення багатства створюються умови для підвищення рівня життя. Одночасно, чим вище досягнута ступінь економічного зростання, тим вище вимога до людей - їх знанням, професійній підготовці, фізичному і моральному розвитку, що вимагає розвитку соціальної сфери. Не випадково видні економісти (Д.Кейнс, В. Ойкен, Л. Ерхард) розглядали соціальні проблеми в тісному зв'язку з проблемами економічного зростання [7, с.69]:

- Створення соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів до праці;

- Підтримка стабільності у відносинах соціальних груп поселення і всередині них;

- Підтримку економічної стабільності і безпеки.

Результативність соціальної політики можна оцінити таким показником, як рівень життя населення. Фахівці "Програми розвитку ООН" розробили узагальнюючий індикатор рівня життя, що обчислюється як середня з трьох величин: ВВП в розрахунку на душу населення (з урахуванням порогу бідності), очікуваної тривалості життя та рівня освіти населення (25 років і старше), віднесених до найвищих рівнів цих показників, досягнутих у світі. Цей індикатор названий "Індикатором людського розвитку".

Досвід формування соціальної ринкової економіки в країнах Заходу дозволяє сформулювати основні принципи цього виду економічної системи [12, с.31].

1. Принцип верховенства права. Соціальна ринкова економіка може бути реалізована тільки в правовій державі, де стверджується загальну повагу і дотримання суспільних законів, особливо у сфері економіки.

2. Принцип стійкості економічного зростання як матеріальної основи для загального і справедливого добробуту.

3. Принцип свободи економічної діяльності суб'єктів господарювання в рамках існуючих законів.

4. Принцип повної зайнятості працездатного населення, умови для якого має створювати держава.

5. Принцип встановлення соц. гарантій населенню.

6. Принцип соціальної справедливості.

7. Принцип соціального захисту людей.

8. Принцип соціального партнерства, що забезпечує рівноправність і равноответственние відносини між наймачами, працівниками та державою.

9. Принцип відповідальності громадян за економічну ефективність як своєї, так і загальної діяльності, а також за свій спосіб життя.

Виходячи з принципів, можна представити основні функції соціальної ринкової економіки. Таким чином, якщо загальною функцією будь-якої економічної системи є забезпечення матеріальних умов життєздатності суспільства, то вона, природно, залишається такою і для соціальної ринкової економіки. Тоді іншими, специфічними її функціями буде [9, с.12]:

задоволення соціальних потреб суспільства громадян;

забезпечення соціальної справедливості;

забезпечення зростання матеріального і духовного добробуту всіх верств суспільства в міру економічного зростання;

соціальне умиротворення, пом'якшення соціальних протиріч.

Головними складовими соціально орієнтованої ринкової економіки є ринок і держава. При цьому співвідношення між соціальним добробутом та економічним зростанням не може позначатися суворо, оскільки воно буде, безсумнівно, залежатиме від конкретних умов реалізації моделі економічної системи (від країни, її розвиненості, потенціалу, менталітету громадян). Разом з тим на сучасному етапі розвитку економіка має переваги в порівнянні з іншими економічними системами, оскільки вона дозволяє створювати моделі, які в різних умовах призводять до більш (або менш) позитивних економічних і соціальних результатів.

2Як показує досвід розвинених країн, наявність збалансованих систем соціального захисту трудящих і всього населення розширює, зміцнює трудові ресурси країни, посилює національний потенціал економічного зростання, є необхідною умовою проведення реформ, а також сприяє політичній та економічній стабілізації суспільства.

Соціальне партнерство

Визначальну роль у здійсненні соціальної політики на державному рівні відіграє інститут соціального партнерства. Показником перетворення соціального партнерства в офіційну політику може служити законодавче формування в західноєвропейських країнах тристоронніх економіко-соціальних рад із представників об'єднань підприємців, профспілок і держави. У різних країнах вони мають різне найменування. В Італії в 1947 р. був утворений Національна рада економіки і праці, в Бельгії в 1948 р. був створений аналогічний орган, у Франції економічний і соціальний комітет діє з 1958 р. Подібні поради створені в Голландії (1950 р.), Англії (1962 м.), Ірландії (1973 р.), Люксембурзі (1966 р.).

У рамках Європейського Союзу діє економічний і соціальний комітет, який, крім інших функцій, сприяє координації діяльності національних рад. Політика соціального партнерства переступає національні рамки і перетворюється на скоординовану міжнародну (регіональну) політику.

Однією з функцій механізму соціального партнерства є забезпечення консенсусу в масштабах країни. Для виконання цієї функції економічні та соціальні поради систематично консультують уряд і парламент за законопроектами та проектами рішень, що стосуються соціальних проблем, виробляють узгоджену політику щодо захисту інтересів суб'єктів трудових відносин, соціальної справедливості [16, с.27].

Вплив державних фінансів на соціально-економічні процеси в суспільстві залежить багато в чому від правильно виробленої фінансової політики держави. Фінансова політика - це сукупність фінансових заходів, здійснюваних урядовими органами через ланки та елементи фінансової системи. Вона має два аспекти: регулювання економіки за допомогою доходів і витрат (фіскальна політика) та регулювання бюджетних процесів (досягнення бюджетної рівноваги), що називають бюджетною політикою ("бюджетуванням").

У цьому регулюючому процесі беруть участь всі елементи фінансової системи, але, перш за все мова йде про витрати і доходи. В економічній літературі під державними витратами розуміють витрати держави на придбання матеріальних благ і послуг, пов'язаних із задоволенням суспільних потреб. Деякі економісти характеризують державні витрати як грошові угоди між громадськими та приватними секторами народного господарства. Дані операції прийнято також називати "монетарними трансакціями", здійснюваними з державного у приватний сектор [8, с.68].

Існують різні класифікації державних витрат. Виділяють так звані трансформаційні та трансфертні витрати. До трансформаційним відносять державні інвестиції, державне споживання товарів і послуг, виплату з бюджету заробітної плати. У цьому випадку потоку грошових коштів держави протистоїть послуга, виражена в товарі або працю. При трансфертних витратах витрати держави не припускають зустрічну послугу і виступають як пряма передача коштів (трансферт). Серед трансфертних витрат - субсидії, допомоги домашнім господарствам, соціальне забезпечення. У розвинених країнах на соціальні цілі витрачається до 30% бюджетних коштів.

Цілеспрямоване регулювання соціальних процесів на державному рівні здійснюється шляхом перерозподілу національного доходу. Ян Тінберген для ряду країн оцінив частку перерозподілу національного доходу на соціальні потреби населення, яку умовно можна було б назвати показником соціалізації. Цей показник для чотирьох країн виглядає таким чином: Швеція - 0,299, Нідерланди - 0,28, США - 0,125, Японія - 0,1. Показники інших країн Західної Європи лежать між екстремальними значеннями Швеції - Японії [18, с.19].

Державний бюджет Швеції підтверджує, що шведська економічна система орієнтована на досягнення соціальних цілей: забезпечення відносної егалітарності, що розуміється як зменшення за допомогою податків різкої диференціації доходів, зменшення бідності при забезпеченні повної зайнятості. Більше 50% ВВП країни проходить перерозподіл через державний бюджет, у тому числі понад 2/3 цієї частини валового продукту країни спрямовується на послуги соціальної спрямованості, включаючи безкоштовну охорону здоров'я, освіту та ін [18, с.19]

Проблеми використання в Україні досвіду економічного розвитку соціально орієнтованих країн

Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи -- узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.

Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової -- робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.

Політика в галузі заробітної плати

соціальний політика держава партнерство

Регулює втручання держави в галузі заробітної плати припускає законодавче встановлення мінімальної заробітної плати. Це в основному стосується тих видів трудових процесів, які вимагають некваліфікованої праці. За допомогою законів держава визначає також режим оплати праці (через два тижні або щомісяця, наприклад).

У деяких випадках політика заробітної плати передбачає введення її граничного рівня і збереження цього рівня протягом певного часу. Використовуються також обмеження на темпи зростання оплати праці. Ці заходи застосовуються для запобігання інфляції. З іншого боку, для зменшення негативних наслідків інфляції, і, перш за все зростання цін, у розвинених країнах використовується механізм індексації заробітної плати. Порядок індексації різний. Він може носити загальнонаціональний характер, а може бути зафіксований в угодах, які укладаються в рамках соціального партнерства (між підприємцями, профспілками та державою). Індексація може проводитися на рівні фірм або окремих галузей і фіксуватися в колективних договорах підприємців і профспілок.

Різна величина индексируемой заробітної плати. Повна індексація може бути здійснена мінімальної заробітної плати, потім індексація починає носити частковий характер, що сприяє стримуванню інфляції [13, с.28].

Висновок

Для соціально орієнтованої економіки характерні сильні позиції держави в регулюванні відтворювальних процесів і вирішенні соціальних проблем. Соціальна політика держави спрямована по відношенню до всіх членів суспільства.

Регулюються зайнятість населення, рівень доходів, в окремих випадках - і населення, рівень доходів, в окремих випадках і - ціни. При цьому регламентуючі функції держави поширюються не тільки на макрорівень господарської діяльності, але і на діяльність суб'єктів мікроекономіки.

Безумовно, для Росії величезне значення має зарубіжний досвід, але разом з тим він не повинен стати предметом ідеологічного захоплення. Є дві крайності, від яких потрібно уберегтися в процесі формування соціально орієнтованої ринкової економіки в Російській Федерації:

1) винаходу "своєї" моделі, вважаючи, що в світі немає нічого подібного;

2) спроб сліпого запозичення західних моделей економіки.

Життєвість і дієздатність ринку як форми функціонування товарного виробництва підтверджена тривалим періодом людської історії. Таке його "довголіття" зумовлене тим, що в самій суті розвиненого ринку міститися механізми її саморозвитку і саморегулювання. Держава своєю економічною діяльністю лише доповнює і направляє ці процеси.

У Росії, яка переживає перехідний період, соціальної політики, що проводиться в країнах з ринковою економікою, поки немає.

По-перше, відсутні ресурси, на базі яких можна вирішувати економічні та соціальні завдання. По-друге, необхідно подолати утриманські схильності основної маси населення, яка звикла отримувати від держави значну частину соціальних і матеріальних благ.

У той же час на сучасному етапі реформування проблеми соціального захисту населення стали центральними. Від їх рішення багато в чому залежать спрямованість і темпи подальших перетворень. Необхідне створення міцної "соціальної сітки безпеки", яка могла б пом'якшити хворобливі соціальні наслідки проведених структурних перетворень. Необхідні досить відчутні допомоги по безробіттю, дієва державна служба зайнятості, розгалужені громадські роботи, ефективна система перепідготовки вивільняється внаслідок структурних зрушень робочої сили, переміщення її до нових місць роботи, будівництво для неї в нових місцях житла, шкіл, лікарень і т.д.

Необхідно на рівні реального прожиткового мінімуму встановити мінімальний рівень зарплати, пенсій, допомог. З іншого боку, держава повинна прямо або побічно визначати максимально допустимий рівень доходу громадян. У розвинених країнах це досягається жорсткими податками на високі та надвисокі дох

Размещено на Allbest.ru