Інфраструктура ринку: сутність, основні елементи, функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Кафедра фінансів та кредиту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Інфраструктура ринку: сутність, основні елементи, функції»

Студента I курсу, групи БТ-21

Котилка Ю.М.

Перевірив в. о. завідувача кафедри

фінансів та кредиту,

к.е.н., доц. Гаряга Л.О.

Севастополь - 2012

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ1. Сутність інфраструктури ринку та проблема її формування в Україні

1.1 Інфраструктура як економічна категорія

1.2 Проблема формування інфраструктури ринку в Україні

РОЗДІЛ 2. Основні елементи інфраструктури ринку

2.1 Підсистеми ринкової інфраструктури

2.2 Основні елементи інфраструктури сучасного ринку

2.2.1 Фондова біржа

2.2.2 Товарна біржа

2.2.3 Біржа робочої сили

2.2.4 Валютна біржа

РОЗДІЛ 3. Функції інфраструктури ринку

3.1 Забезпечуюча функція

3.2 Регулююча функція

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства. інфраструктура економічний біржа валютний

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ще Адам Сміт у своєму знаменитому творі "Дослідження про природу і причини багатства народів", а також в інших роботах показав, що власний інтерес кожної окремої людини як члена товариства, заснованого на поділі праці, веде до одержання максимально можливих благ усім товариством у цілому. Передумови для цього власність, конкуренція, ринок і підприємницьке середовище.

Для забезпечення нормального функціонування ринку необхідне існування ряду підсистем, служб, підприємств, які обслуговують, опосередковують ринкові угоди. Без відповідної інфраструктури неможливе існування ринку. Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше вкладати й використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.

Саме тому тема дослідження питання інфраструктури ринку як в цілому так і в межах України є дуже актуальною.

Проблему розвитку інфраструктури ринку досліджували у своїх роботах Жамін В.А. , К. Маркс , А. Сміт та ін. Дослідженню ринкової інфраструктури зокрема в Україні приділяли увагу такі вчені, як Сало І.В., Маслова С.О., Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І.В. та ін.

Мета даної роботи - характеристика й дослідження інфраструктури ринку. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

– з'ясувати поняття інфраструктури ринку як економічної категорії;

– висвітлити проблему формування інфраструктури ринку в Україні та шляхи її вирішення;

– дати характеристику підсистем ринкової інфраструктури та основних її елементів.

Об'єктом дослідження є ринок як полісистемне утворення. Предметом дослідження є інфраструктура ринку.

При написанні даного реферату були використані історичний, структурно-функціональний, емпіричний, графічний, статистичний методи дослідження.

РОЗДІЛ 1. Сутність інфраструктури ринку та проблема її формування в Україні

1.1 Інфраструктура як економічна категорія

Початково поняття «інфраструктура» означало певну сукупність об'єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше (у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги, мости, порти, аеродроми, лінії електропередач тощо).

Оскільки воно походить від латинських слів «інфра» - нижче, і «структура» - будова, розташування, то в найузагальненішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, однак, є малоконструктивним. Із метою надання пізнавальної цінності даній категорії з'ясуємо попередньо погляди окремих учених на цю проблему.

Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна інфраструктура визначається як «мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі». Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції (діяльність щодо експлуатації певної інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки (автодороги, вокзали тощо, наближені до матеріальних мереж, але які не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп'ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктурою є Інтернет.

У «Сучасному економічному словнику», підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як «сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей».

У зв'язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визначенні поняття «інфраструктура» - мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі - це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв'язку з цим говорити про сукупність певних галузей, що перетворює поняття «інфраструктура» на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять «продуктивні сили», «засоби виробництва» тощо.

Діяльність людей у цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об'єктів інфраструктури і характеризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб'єкти діяльності, що більшою мірою відповідає вимогам предмета вивчення в «економікс». Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. З урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей [1, c. 244-245].

1.2 Проблема формування інфраструктури ринку в Україні

Проблема формування ринкової інфраструктури надзвичайно актуальна для країн з перехідною економікою, у тому числі для України. Термін «ринкова інфраструктура» став застосовуватися в українській економічній літературі порівняно недавно. Це не дивно, тому що потреба в інфраструктурі ринкового типу поза ринковою економікою не може не тільки реалізуватися, але і взагалі існувати.

У той же час не розробленість проблеми ринкової інфраструктури в економічній науці України створює чималих труднощів і для господарської практики, оскільки вона дотепер позбавлена системи обґрунтованих рекомендацій зі створення адекватної умовам України інфраструктури, що враховує як світовий досвід, так і наші особливості.

Проблема інфраструктури ринку - одна з центральних у державній політиці розвитку малого підприємництва, що одержала своє відображення в багатьох урядових документах (наприклад, у постанові Кабінету Міністрів від 29 січня 1997 року № 86 і інші). Однак ця проблема залишається однією із найбільш актуальних.

Формування ринкових відносин в Україні передбачає становлення нової господарчої інфраструктури, яка неодмінно включає біржовий ринок. Ще кілька років тому і в Україні на біржу покладались великі надії. Її проголошували основним барометром ринку сільськогосподарської продукції та цін на неї. Але результати торгів за два роки функціонування українських бірж (1995-1996 рр.) не виправдали сподівань. Значною мірою це пояснюється ставленням органів державної влади до ролі і значення біржі у ринковій інфраструктурі аграрного сектора України.

Розвиток біржового ринку, як свідчить аналіз, на початковому етапі стимулювала держава. Указ Президента України від 18. 01. 95р. №63 /95 «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» передбачав створення в Україні системи аграрних бірж. Але це призводить до великих проблем. Виникли проблеми біржової торгівлі, внутрішнього ринку. Влада почала вносити зміни щодо законів.

Але в цьому разі найкраще розв'язання проблеми - повне усунення держави від втручання в ринкові механізми. Тоді був би забезпечений вільний рух товарів, вільне ціноутворення, а ринок усе відрегулював би. Біржі стали б справжніми елементами ринкового маркетингу [4, c.19-21].

РОЗДІЛ 2. Основні елементи іфраструктури ринку

2.1 Підсистеми ринкової інфраструктури

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідного та інформаційного забезпечення, державно-регулятивну інфраструктури ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Одні з цих установ покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги (ярмарки, біржі, виставки, центри), інші - беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, представляють інтереси своїх членів на регіональному, державному та міжнародному рівнях (асоціації, торгові й господарські палати), треті - це спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин (податкові інспекції, служби щодо контролю за цінами і стандартами, страховий нагляд тощо).

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення. На практиці застосовується безліч варіантів прибуткового використання цих коштів, коли, наприклад, фонди громадських організацій передаються в позику комерційним банкам, інвестуються в акції тощо. В ринковій економіці кожен карбованець, долар чи франк повсякчас має працювати, перебувати в обігу, приносити прибуток. Фінансово-кредитна інфраструктура саме й забезпечує вирішення цієї проблеми.

Ринкова інфраструктура науково-дослідного та інформаційного забезпечення включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Державно-регулятивна підсистема - це установи інфраструктури ринку, що забезпечують законодавче регулювання ринкових відносин [6].

Сутність інфраструктури капіталістичного способу виробництва розгортається у цілісність в процесі використання основних об'єктів інфраструктури або її складових та елементів. До них відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі [1, с. 246].

2.2 Основні елементи інфраструктури сучасного ринку

2.2.1 Фондова біржа

У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники -- окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність визначають умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Попередньо зазначимо, що членами головної фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми, а у процесі формування таких умов також розвиваються відносини економічної власності.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюються за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка -- спеціалістом, а інших посередників, які пов'язують спеціаліста з покупцями або продавцями, -- брокерами. За свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторонами -- клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером. Отже, у процесі діяльності посередників виникають відносини економічної власності, формою економічної реалізації яких є привласнення ними винагороди.

Відносини економічної власності виникають і розвиваються у процесі встановлення курсу цінних паперів, особливо під час його коливання. Найрізкіше вони знижуються під час економічної кризи, а підвищуються у період сприятливої кон'юнктури. Нерідко курси акцій знижуються за умов зростання промислового виробництва. Це зумовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Певним чином впливає на курс акцій терміновий тип операцій на біржі, що становить основну масу біржових операцій у більшості розвинених країн (крім них ще існують касові операції, коли оплата цінних паперів проводиться одразу або у найближчі 2--3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. При цьому продавці акцій через засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу) намагаються штучно знизити їхній курс. Це зумовлене тим, що вони продають знецінену акцію за вищою, заздалегідь погодженою ціною (наприклад, куплену за 80 дол. продають за 100 дол.). Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Виконання фондовою біржею своїх функцій не можливе без регулюючої ролі держави. За умов активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою залучалася й Україна) держава, по-перше, у законодавчому порядку регулює процес утворення акціонерних товариств, організацію випуску цінних паперів, реєструє їх перед входженням на ринок та здійснює контроль за цим процесом, а також за фінансовим станом інвестиційних інститутів; по-друге, встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами; по-третє, створює систему інформаційного забезпечення ринку цінних паперів; по-четверте, є суб'єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо); по-п'яте, впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку; по-шосте, створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції та ін. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

2.2.2 Товарна біржа

У політекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф'ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90 % міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. На спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів. На спеціалізованій товарній біржі Англії (де продають каву, какао, цукор) за торговий день укладають до 2,5 тис. контрактів на какао в обсязі 10 т. кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладають майже 14 млн. контрактів.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсних видах товарообороту продаються право на товар (наприклад на майбутній врожай), ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов'язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася), Нерідко ці два види продажу взаємопов'язані. Так, фірма, що продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф'ючерсні контракти) на таку ж кількість товарів і відповідний термін поставок.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф'ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термінових угод. Операції хеджування -- основна сфера діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці операції припадає майже 60 % їхньої діяльності. На ф'ючерсних біржах лише 2 % операцій припадає на реальні товари.

2.2.3 Біржа робочої сили

Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, у країнах Заходу існують приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, учителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов'язковими для підприємців. Кваліфіковані працівники майже не користуються послугами цих бірж. Тому у США через ці установи працевлаштовуються лише 20 % повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія «Менпауер» має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлаштуванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та сприяння можливому просуванню на вищу посаду тощо.

Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позику для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республіканському і місцевому рівнях, він становить не менше 3 % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

2.2.4 Валютна біржа

Як економічна категорія валютна біржа -- це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Основними видами операцій, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу; по-друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, у т. ч. шляхом валютної інтеграції (значного цілеспрямованого разового впливу центрального банку на валютний ринок і валютний курс).

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків -- не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана на певні цілі.

На основі викладеного можна дати таке політекономічне визначення валютної біржі: це установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами, підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, що виникають внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо [1, с. 246-250].

РОЗДІЛ 3. Функції інфраструктури ринку

3.1 Забезпечуюча функція

Інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі - це, насамперед, сукупність елементів, які забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів даної системи. З цього визначення випливає, що інфраструктура, як певна підсистеми в іншій системі, покликана, по-перше, забезпечити функціонування взаємозв'язків між елементами самої системи, до яких належать її об'єкти та суб'єкти. Саме в цьому полягає її основна функція, яка, очевидно, має пасивний характер. Але обмежитися визнанням цієї обставини не можна. Крім функції, яка забезпечує, інфраструктура водночас виконує регулюючу функцію, певним чином впорядковуючи взаємодію елементів самої системи. Ця функція є активною.

3.2 Регулююча функція

Регулююча функція немов би виростає з функції, що забезпечує, є її продовженням, але її властивості інші, прямо протилежні. Насамперед, вона має зовнішній характер. Незважаючи на те, що інфраструктура є підсистемою в економічній системі, ця підсистема існує над процесом взаємодії господарюючих суб'єктів, без якої вони, з одного боку, не можуть взаємодіяти, але яка, з другого боку, за певних обставин здатна справляти дуже істотний вплив на весь процес відтворення. У цін своїй якості дана функція є активною, що особливо помітно у перехідних економічних системах. Нарешті, за своєю природою вона є функцією зворотної дії, сигналізуючи економіці про ті чи інші проблеми у сфері безпосереднього створення продукту.

Обидві функції нерозривно пов'язані і не можуть, реалізуватися одна без одної. Результатом їх взаємодії є цілком певний синтетичний ефект, який можна визначити як оптимізацію руху товарно-грошових потоків. У процесі забезпечення і регулювання руху товарно-грошових потоків інфраструктура сприяє досягненню відповідності між суспільними потребами в товарах і послугах та здатністю виробництва задовольняти їх у потрібних масштабах. Тим самим забезпечується сполученість її реалізації обох функцій, досягається пропорціональність у розподілі ресурсів, що, в свою чергу, веде до мінімізації витрат, пов'язаних з розподілом ресурсів і продуктів. Саме тому інфраструктура завдяки своїм функціям забезпечує ефективність економіки, причому тією мірою і через ті механізми, які властиві тільки їй [5].

Висновки

Ринок - найважливіший атрибут ринкової системи. Сам же термін «ринок» означає систему економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів і послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово-збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує тісний зв'язок, оскільки взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Термін «інфраструктура» походить від латинського infra, що означає «нижче», «під», та structure - «структура», що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок тощо).

Інфраструктура ринку - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Будова інфраструктури ринку досить складна і її елементи можна згрупувати у чотири блоки: організаційно-технічна, фінансово-кредитна, державно-регулятивна, науково-дослідного та інформаційного забезпечення,. Кожен із цих блоків містить велику кількість елементів, які подано на рисунку 2.1.

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб'єктами через свої функції, перелік яких зображено на рисунку 3.1

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим більш розвинутий ринок.

Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури, слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.

Перелік посилань

1. Мочерний, С.В. Політична економія [Текст] : навч. посіб. / С.В. Мочерний, Я.С. Мочерна - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 684 с. - ISBN 966-346-213-2.

2. Економічна теорія: Політекономія [Текст] : підручник / В.Д. Базилевич, В.М. Попов, К.С. Базилевич, Н.І. Гражевська; за ред. В.Д. Базилевича. - 7-ме вид., К.: Знання-Прес, 2008. - 719 с. - ISBN 966-311-058-9.

3. Економічна теорія: політекономія : практикум [Текст] : навч. посіб. / В.Д. Базилевич, Н.І. Гражевська, І.І. Мазур, В.Л. Осецький, К.С. Базилевич [та ін.]; за ред. В.Д. Базилевича. - К. : Знання, 2010. - 494 с. - ISBN 978-966-346-799-3

4. Введение в рыночную экономику [Текст]: учеб. пособие для экон. спец. вузов / А. Я. Лившиц, О. А. Никулина, О. А. Груздева [и др.]; под ред. А. Я. Лившица, И. Н. Никулиной. - М. : Высшая школа, 1994. - 446 с. - ISBN 5-06-003218 .

5. Ринковий механізм, його функції і межі дії [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.znannya.org/?view=economics-market2.

6. Інфраструктура ринку [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://optikomt.narod.ru/Kurs_lekcij/Economics/083.html.

Размещено на Allbest.ru