Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УДК 331.101.264.2

ЗАЙНЯТІСТЬ У НЕФОРМАЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ: МЕТОДОЛОГІЯ, АНАЛІЗ, НАПРЯМИ РЕГУЛЮВАННЯ

Спеціальність 08.09.01 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Ткаченко Лідія Григорівна

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Лібанова Елла Марленівна, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу дослідження проблем людського розвитку

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Кравченко Ірина Семенівна, Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів Української академії державного управління при Президентові України, заступник директора

кандидат економічних наук, Баланда Анатолій Людвігович, Центр наукових досліджень Національної академії Служби безпеки України, заступник начальника

Провідна установа: Інститут економіки НАН України, відділ економіки праці та зайнятості населення, м. Київ

Захист відбудеться 18 лютого 2002 р. об 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032 м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032 м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 16 січня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор С.І. Бандур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення української державності має на меті побудову сучасної європейської країни з розвинутою економікою, спроможною задовольнити соціальні потреби її громадян. Але затяжний період складних політичних і економічних трансформацій призвів до кризової ситуації практично в усіх сферах. За таких умов держава не здатна в повній мірі забезпечити соціальні гарантії для реалізації одного з основоположних прав людини - права на працю.

Сучасний стан ринку праці України характеризується зниженням рівня зайнятості населення, неефективним використанням робочої сили, зростанням довготривалого безробіття. Суперечливість ситуації полягає в тому, що прихована неповна зайнятість та часткове безробіття набули надзвичайного розповсюдження, а рівень зареєстрованого безробіття залишається досить низьким. У зв'язку з цим дуже актуальною стає проблема наукового дослідження різновидів неадекватної, паліативної зайнятості, серед яких одним з найменш вивчених є зайнятість в неформальному секторі економіки.

На міжнародному рівні вивчення проблеми неформального сектора економіки (або більш коротко - неформального сектора) ведеться з початку 1970-х років. Ініціатором досліджень виступила Міжнародна організація праці, до них прилучилися й інші міжнародні організації, зокрема Департамент ООН з міжнародних економічних та соціальних питань, Міжнародний учбовий і науково-дослідний інститут по покращанню становища жінок, Світовий банк. Але їх спостереження стосуються переважно країн, що розвиваються.

В країнах з розвинутою економікою до неформального сектора, як правило, відносять дрібне виробництво в домашніх господарствах для самозабезпечення, діяльність добровільних об'єднань споживачів, взаємний обмін послугами, випадкову чи тимчасову зайнятість. Дослідження в цьому напрямку проводили Е. Фейг, Е. Гіденс, інші науковці. Для України при теперішньому рівні життя і ситуації на ринку праці такий підхід є недостатнім.

В країнах Східної Європи та СНД, які знаходяться у більш схожій з Україною ситуації, неформальний сектор найчастіше пов'язується з так званою тіньовою економікою та незареєстрованою діяльністю, що теж не зовсім адекватно відображає його сутність. Серед дослідників у цьому напрямку - І. Масакова, О. Пономаренко, О. Синдяшкіна, Н. Черніна (Російська Федерація), Т. Терлемезян, Г. Манасян (Вірменія), Я. Вітковський, С. Кострубець (Польща).

Хоча в Україні цій темі присвячено дуже мало спеціальних, окремих досліджень, питання неформального сектора порушується в багатьох роботах, де розглядаються злободенні проблеми економіки та ринку праці. Значний внесок у створення національної концепції неформального сектора зробили А. Баланда, С. Бандур, С. Коваленко, І. Кравченко, Е. Лібанова, В. Мандибура, Г. Мімандусова, Р. Михайлишин, І. Петрова, В. Онікієнко, О. Турчинов, М. Шаленко.

Разом з тим, серед науковців немає єдності в тлумаченні самого поняття “неформальний сектор економіки”. Для його визначення застосовуються принципово різні критерії і методи розрахунку, відповідно, відрізняються оцінки діяльності і прогнози на перспективу. Відсутність методології спостереження соціально-економічних характеристик населення, зайнятого в неформальному секторі, не дозволяє встановити істинне значення цього сектора для нашого суспільства. Не створено комплексного, цілеспрямованого механізму державного регулювання зайнятості в неформальному секторі економіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота підготовлена на базі особистих розробок дисертанта по плановій темі “Розробка методологічних засад дослідження зайнятості населення у неформальному секторі економіки на базі вибіркових обстежень домашніх господарств та інших джерел інформації”, яка здійснювалась НДІ статистики Держкомстату України протягом 1997-1999 рр. в рамках договору “Розробка методологічних положень статистики соціально-економічного розвитку України” (державний реєстраційний № 0199U003752). Тема була включена до плану на виконання Заходів щодо аналізу причин та наслідків існування тіньової економіки в Україні, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1996 року № 207-р. Здобувач була головним виконавцем зазначеної теми, нею розроблено теоретико-методологічні засади дослідження зайнятості в неформальному секторі на базі поточних національних вибіркових обстежень і проведено їх апробацію на фактичних даних (довідка НДІ статистики Держкомстату України від 7.05.2001 р. № 24/72).

Тема дисертації тісно пов'язана з науково-дослідними роботами, що проводяться Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України. В межах теми 3.1.5.64 “Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України” (державний реєстраційний № 0101V007882) здобувачем досліджено методологічні аспекти формування неформального сектора економіки, його роль і функції в умовах перехідного періоду, оцінено соціальну якість зайнятості в неформальному секторі, визначено задачі державної політики та розроблено пропозиції щодо напрямів і механізму її регулювання (довідка Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України від 20.12.2001 р. № 25/698-1-12).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є створення методологічного забезпечення дослідження зайнятості в неформальному секторі економіки України, оцінка соціальних характеристик зайнятих та розробка пропозицій щодо державного регулювання цього сектора.

Для досягнення цієї мети в ході дослідження були поставлені і розв'язані такі задачі:

- уточнення понятійного апарата, що використовується в фаховій науковій літературі при вивченні зайнятості в неформальному секторі;

- обґрунтування необхідності застосування нормативних документів Міжнародної організації праці та їх адаптація до умов України;

- оцінка соціальних та економічних передумов поширення неформального сектора в Україні;

- визначення критеріїв виробничих одиниць неформального сектора, його місця в структурі економіки та ринку праці країни;

- розробка методологічних та методичних засад вимірювання масштабів і характеристик зайнятості в неформальному секторі на базі регулярних національних обстежень;

- визначення особливостей та закономірностей зайнятості в неформальному секторі України за даними вибіркових обстежень домашніх господарств;

- пропозиції щодо напрямів і механізму державного регулювання зайнятості в неформальному секторі економіки.

Об'єктом дослідження є процес формування та розвитку зайнятості в неформальному секторі економіки України.

Предметом дослідження обрано якісні характеристики зайнятості в неформальному секторі економіки України, які визначають її роль для суспільства в цілому і для населення, залученого до цього сектора.

Методи дослідження базуються на фундаментальних положеннях економічної та соціологічної науки. Для створення теоретико-методологічної бази роботи використано методи критичного осмислення, порівняльного аналізу, систематизації і синтезу основних наукових концепцій та досвіду практичних досліджень зайнятості в неформальному секторі, системний аналіз чинних національних і міжнародних нормативних документів, що стосуються цієї сфери.

Для одержання структурних характеристик населення, зайнятого в неформальному секторі, широко застосовувались статистичні та математико-статистичні методи, зокрема аналітичне групування, статистичні таблиці і графіки, аналіз рядів розподілу, аналіз динаміки і сезонності, аналіз квартільних груп. Розрахунки проводились дисертантом за допомогою пакету програм SPSS по масивах даних вибіркових обстежень домашніх господарств з питань економічної активності та умов життя домогосподарств, проведених Держкомстатом України в 1999-2000 роках.

Для узагальнення результатів дослідження і підготовки пропозицій стосовно механізму та напрямів державного регулювання зайнятості в неформальному секторі України використано методи системного соціологічного аналізу, експертної оцінки, структурно-функціонального та абстрактно-логічного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає в створенні комплексної методології визначення, аналізу та регулювання зайнятості в неформальному секторі економіки України.

Основні здобутки дисертанта, що містять наукову новизну, такі:

- уточнено категоріальний апарат дослідження зайнятості в неформальному секторі економіки; з метою прямого і однозначного співвідношення понять категорії “зайнятість” та “зайняте населення” розглядаються як вторинні, похідні, визначення яких здійснюється за характерними ознаками виробничих одиниць, що утворюють неформальний сектор економіки; зайнятість неформальний праця організація

- адаптовано до умов України діючі міжнародні стандарти щодо зайнятості в неформальному секторі економіки; враховуючи особливості національної ситуації, в основу визначення понять закладено такі риси як мотивація, спрямованість та масштабність діяльності, при цьому наголос робиться на використанні домашніми господарствами власних внутрішніх резервів;

- визначено основні чинники і особливості поширення неформального сектора в Україні впродовж перехідного періоду;

- розроблено універсальну систему критеріїв, яка, на відміну від вже існуючих, орієнтована на характеристики виробничих одиниць і придатна для практичного вимірювання зайнятості в неформальному секторі; відповідно до прийнятих критеріїв уточнено місце неформального сектора в структурі економіки та сектора домашніх господарств, визначено форми його прояву на ринку праці;

- на підставі узагальнення міжнародного і національного досвіду статистичних спостережень виявлено закономірність між підходом до визначення поняття неформального сектора і вибором методу його вимірювання; оцінено ступінь придатності різних методів для вивчення соціальної природи явища і можливості їх застосування в Україні;

- розроблено методичні засади і систему показників для аналізу зайнятості в неформальному секторі України прямими методами (а саме - на базі щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності), які на відміну від розрахункових дають можливість оцінити не лише її масштаби, але й структурні характеристики;

- за фактичними даними національних обстежень домашніх господарств визначено соціально-економічну структуру населення України, зайнятого в неформальному секторі, виявлено її відмінності від характеристик зайнятих в інших секторах економіки України та зайнятих у неформальному секторі країн, що розвиваються;

- доповнено існуючі погляди стосовно ролі неформального сектора і функцій, які він виконує в умовах перехідного періоду України; оцінено соціальну якість зайнятості в неформальному секторі, що дозволяє визначити задачі державної політики стосовно неї;

- розроблено новий підхід до визначення напрямів і механізму державного регулювання зайнятості в неформальному секторі економіки, в основу якого закладено орієнтацію заходів на основні соціальні групи зайнятого в цьому секторі населення.

Практичне значення одержаних результатів. Методологічні і методичні розробки здобувача щодо критеріїв та способів визначення зайнятості в неформальному секторі економіки використані Державним комітетом статистики України при формуванні анкети щоквартального вибіркового обстеження населення з питань економічної активності і послужили теоретичним підґрунтям для створення методики визначення обсягів зайнятості в неформальному секторі економіки на базі матеріалів цих обстежень. Методика затверджена наказом Держкомстату України від 29.02.2000 р. № 75 і з І кварталу 2000 року впроваджена в практику роботи органів державної статистики (довідка Держкомстату України від 02.02.2001 р. № 7-3-7/15).

Результати експериментально-аналітичної частини дослідження та рекомендації щодо поліпшення статистичного спостереження неформального сектора використовуються в роботі Управління статистики праці Держкомстату України.

Пропозиції дисертанта стосовно напрямів і механізму державного регулювання зайнятості в неформальному секторі використані Міністерством праці та соціальної політики України при розробці проекту Заходів щодо здійснення політики ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного підприємництва, малого та середнього бізнесу, вдосконалення системи надання допомоги безробітним та їх професійно-психологічної реабілітації, збільшення обсягів громадських робіт, які були затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 року № 306-р, а також при розробці проекту Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки (довідка Мінпраці України від 06.11.2001 р. № 03-3/5651-2).

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані для визначення напрямків подальших досліджень проблем соціального та економічного розвитку, зайнятості, рівня життя населення України, при формуванні державної економічної та соціальної політики.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові розробки, представлені на захист, напрацьовані здобувачем особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження презентувались на науково-практичних конференціях “Соціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики-98” (смт. Шкло Львівської обл., 1998 р.), “Соціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики-99” (смт. Коктебель, АР Крим, 1999 р.) та “Статистика в країнах з перехідною економікою” (смт. Гурзуф, АР Крим, 2000 р.), а також на міжнародній конференції “Тіньова економіка: соціально-економічні проблеми неофіційної економічної діяльності” (м. Київ, 2000 р.).

Публікації. Результати досліджень за темою дисертації відображені у дев'яти особистих публікаціях дисертанта в наукових виданнях, з яких п'ять - у фахових виданнях, що входять до переліків, затверджених ВАК України; загальний обсяг публікацій становить 3,5 др. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (166 найменувань), двох додатків; містить 6 таблиць і 13 ілюстрацій. Повний обсяг роботи становить 214 сторінок, з них займають: ілюстрації - 5, список використаних джерел - 15, додатки - 25 сторінок.

Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження зайнятості в неформальному секторі економіки” сформовано понятійний апарат роботи, проаналізовано чинники поширення неформального сектора економіки в Україні, визначено критерії виробничих одиниць цього сектора.

Дослідження проведено на засадах, викладених у міжнародних нормативних документах, зокрема Системи національних рахунків ООН (СНР) та Резолюції Міжнародної конференції статистиків праці 1993 року про статистику зайнятості в неформальному секторі, з урахуванням чинного національного законодавства і особливостей соціально-економічної ситуації в Україні.

Відмінність підходу до визначення основних понять полягає в тому, що за первісну, початкову категорію приймається неформальний сектор економіки, в основу визначення якого закладено характерні риси його виробничих одиниць. Ці риси обрані таким чином, щоб забезпечувати чітку і недвозначну ідентифікацію підприємств неформального сектора, враховуючи при цьому встановлені СНР межі виробництва і поділ суб'єктів економіки на інституціональні сектори. Категорії “зайнятість в неформальному секторі” та “населення, зайняте в неформальному секторі” трактуються як вторинні, похідні, визначення яких проводиться за ознаками неформального сектора. Новизна методологічного підходу полягає також в тому, що неформальний сектор не розглядається як структурна частка в складі підпільної економіки і його взаємовідносинам з законом не надається вирішального значення. Натомість головною рисою вважається масштабність діяльності, що знаходить відображення в приналежності до інституціонального сектора домашніх господарств.

Згідно з прийнятою концепцією, поняття “неформальний сектор економіки” визначається як економічні відносини, створені підприємницькою діяльністю громадян з метою власними засобами та працею здобути доходи для себе і своїх сімей. Удосконалення стандартного (що наводиться в міжнародних нормативних актах) визначення неформального сектора полягає в тому, що авторське формулювання більш чітко вказує на мотивацію, спрямованість і масштабність діяльності, робить наголос на використанні домашніми господарствами власних внутрішніх резервів для підтримки свого матеріального становища.

Проведений аналіз стану ринку праці та соціального захисту населення засвідчив об'єктивний характер існування неформального сектора на сучасному етапі розвитку України. Головним фактором його поширення впродовж перехідного періоду стали повільні темпи і непослідовність соціально-політичних та економічних перетворень, що проявляються через такі чинники: незадовільні умови для повноцінного розвитку приватної підприємницької діяльності; загострення ситуації на ринку праці (надзвичайне поширення неповної зайнятості та часткового безробіття, “ерозія” соціального захисту на робочому місці, зростання безробіття); криза системи соціального забезпечення (мізерні рівні допомоги по безробіттю, пенсій й інших видів соціальної допомоги, заборгованість по їх виплатах); соціально-психологічний фактор: недовіра населення до органів влади на всіх рівнях, брак авторитету держави.

Традиційно розвинута “домашня” економіка в кризових умовах набула нової якості: вона стала все частіше спрямовуватись на ринок, стала розповсюдженим джерелом грошових надходжень. Відмінністю обставин поширення неформального сектора в Україні можна назвати те, що воно проходить на фоні тривалої дії режиму звуженого відтворення населення і відсутності значного надлишку робочої сили на відкритому ринку праці. Тобто, безпосередньою “рушійною силою” є низький рівень оплати праці та соціальних виплат, що змушує населення шукати додаткових доходів для подолання бідності.

Враховуючи економічну ситуацію і національне законодавство, дисертантом розроблено універсальну систему робочих критеріїв підприємств неформального сектора, придатну для практичного вимірювання масштабів та характеристик зайнятості в цьому секторі економіки. Удосконалення стандартного підходу до визначення критеріїв полягає в тому, що обґрунтовано необхідність застосування однакового набору робочих критеріїв для всіх виробничих одиниць, незалежно від наявності постійних найманих працівників. Обмеження розміру встановлюється по загальній чисельності працівників, критерій відсутності реєстрації - стосовно підприємницької діяльності (підприємства), а не трудових відносин з найманими працівниками. До вказаної системи входять такі риси підприємств:

ринкова спрямованість;

приватна некорпоративна власність;

обмежений розмір по загальному числу працюючих;

відсутність реєстрації підприємницької діяльності або підприємства як юридичної особи.

В якому формулюванні запроваджувати четвертий критерій, залежить від наявної інформації та мети дослідження. На практиці одержання достовірних даних щодо наявності реєстрації підприємницької діяльності може виявитись проблематичним. Тому більш прийнятним для користування видається критерій відсутності реєстрації підприємства як юридичної особи, - ця ознака в будь-якому разі є необхідною умовою віднесення до неформального сектора.

Висування інших критеріїв, таких як несплата податків, відсутність відображення в офіційній статистиці чи недотримання вимог трудового законодавства, не доцільно, тому що ці явища можуть спостерігатись практично на будь-яких підприємствах в будь-яких інституціональних секторах економіки.

Згідно з окресленими критеріями, до неформального сектора економіки в Україні слід віднести приватні некорпоративні підприємства, які виробляють товари чи послуги для ринку, незареєстровані місцевими органами влади як суб'єкти підприємницької діяльності (чи як підприємства - юридичні особи) і мають невелику чисельність працівників. Місце неформального сектора в структурі економіки України схематично зображено на рис. 1.

За методологічним підходом роботи, до сфери зайнятості в неформальному секторі економіки в Україні слід віднести зайнятість на підприємствах, які відповідають критеріям неформального сектора. Особи, працюючі на підприємствах неформального сектора, створюють окремий сегмент в структурі зайнятості населення, який є однією із складових сектора самостійної зайнятості. Сектор самостійної зайнятості включає власників некорпоративних, не акціонованих (тобто, які їм прямо належать і управляються безпосередньо ними) підприємств і всіх трудящих, які працюють на цих підприємствах.

Можливі форми зайнятості в неформальному секторі економіки представлені на рис. 2.

У другому розділі “Методичні підходи до вимірювання і аналізу зайнятості в неформальному секторі економіки України” на підставі узагальнення світового досвіду дисертантом встановлено безпосередню закономірність між підходом до визначення неформального сектора і вибором методу його вимірювання. Коли неформальний сектор розглядається як складова частина підпільної чи неврахованої економіки, застосовують переважно розрахункові способи. Але на прикладі досліджень, проведених в Україні раніше, здобувачем доведено, що при непрямому вимірюванні неможливо врахувати означені критерії неформального сектора, і тим більше - одержати характеристику зайнятості. Тому для практичних досліджень значно ефективнішим є підхід до визначення неформального сектора з позицій масштабності, що дозволяє досить успішно використовувати прямі методи. Хоча їх об'ємні показники, як правило, бувають дещо заниженими, тільки вони дають можливість оцінити структурні характеристики зайнятого в цьому секторі населення.

Вивчення міжнародного досвіду статистичних спостережень неформального сектора показало також, що серед прямих методів найчастіше застосовуються і мають найвищу ефективність змішані вибіркові обстеження домашніх господарств та підприємств. Цей метод передбачає створення програми обстеження домашніх господарств, що дозволяє згідно з визначеними критеріями виявити осіб, зайнятих на виробничих одиницях неформального сектора. Одержані дані стосовно масштабів і структури зайнятості в неформальному секторі доповнюються інформацією додаткового опитування виявлених власників стосовно характеристик їх підприємств та виробничої діяльності.

Методологічні і методичні розробки здобувача щодо критеріїв та способів визначення зайнятості в неформальному секторі економіки були використані Держкомстатом України при укладанні запитальника та розробці методики обчислення зайнятості в неформальному секторі на базі вибіркових обстежень домашніх господарств з питань економічної активності. Внесок дисертанта в цю роботу полягає в створенні теоретико-методологічного підґрунтя: узагальнення міжнародного досвіду проведення подібних обстежень, обґрунтування способу обчислення та набору робочих критеріїв, аналіз можливостей їх реалізації через відповіді на запитання анкети, розробка системи вихідних показників. Крім того, проведена велика експериментальна робота по апробації методичних підходів на фактичних даних та аналізу одержаних результатів.

Згідно з зазначеною методикою, до неформального сектора відносяться особи, які зайняті в особистому підсобному сільському господарстві з ринковим спрямуванням або на незареєстрованих підприємствах з чисельністю працюючих не більше 5 осіб. Для оцінки поширення неформального сектора використовується показник “рівень участі в неформальному секторі”, що визначається як питома вага зайнятих у неформальному секторі в загальній чисельності відповідної групи зайнятого населення і вимірюється у відсотках.

Розрахована за даною методикою середньорічна чисельність зайнятих в неформальному секторі економіки України в 1999 р. становила 2,1 млн. чол., - 10,3 % від загальної чисельності зайнятих. У 2000 р. зайнятість в неформальному секторі набула ще більших масштабів: відповідно 2,4 млн. чол. і 11,5 %. Приріст зайнятості в цьому секторі (305,2 тис. чол.) забезпечив переважну частину приросту загальної чисельності зайнятого населення (див. табл. 1).

Таблиця 1

Зайнятість населення України в неформальному секторі економіки в 1999-2000 рр

	Все населення	Міська місцевість	Сільська місцевість	Жінки	Чоловіки
Чисельність зайнятих у неформальному секторі, тис. чол.
1999 р.	2053,0	485,5	1567,5	1057,0	996,0
2000 р.	2358,2	438,1	1920,1	1230,1	1128,1
Приріст (зменшення)	+305,2	-47,4	+352,6	+173,1	+132,1
Рівень участі в неформальному секторі, %
1999 р.	10,3	3,5	26,2	10,9	9,7
2000 р.	11,5	3,1	30,7	12,4	10,7
Приріст (зменшення)	+11,7	-11,4	+17,2	+13,8	+10,3

Зростання зайнятості в неформальному секторі спостерігалося лише по сільській місцевості, де її частка за цей час збільшилася з 26,2 % до 30,7 %. У міській місцевості показники зайнятості в неформальному секторі досить низькі (біля 3 %), і в динаміці ще відбулося їх зниження. У зв'язку з цим, питома вага селян серед зайнятих в неформальному секторі зросла від 76 % до 81 %.

В територіальному аспекті (див. рис. 3) необхідно відзначити, що найвищі рівні участі в неформальному секторі спостерігаються в регіонах, де загострені проблеми з працевлаштуванням, але населення має можливість вести сільське господарство (Карпатський, Поліський, Подільський економічні райони За схемою економічного районування, розробленою Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України.). Останній чинник пояснюється тим, що найпоширенішим видом діяльності в неформальному секторі є виробництво і продаж продукції з особистого підсобного сільського господарства, яке в сучасних умовах стало найбільш доступним і відкритим видом підприємництва.

По первинній зайнятості рівень участі в неформальному секторі був відносно невисоким (7,4 % у 1999 р. та 8,6 % у 2000 р.), тоді як по вторинній - більше 90 %.

В сільській місцевості число зайнятих і рівень участі в неформальному секторі дуже залежать від пори року, а найвищі рівні участі спостерігаються серед молоді віком 15-19 років і осіб пенсійного віку. У містах вплив фактора сезонності не такий помітний, значно менші також коливання вікових рівнів участі. Це свідчить про більш широкі можливості міських мешканців, в тому числі і пенсіонерів, щодо працевлаштування в інших секторах економіки.

В загальній чисельності зайнятих у неформальному секторі більшість належить жінкам, але це викликано нижчим порогом офіційного віку виходу на пенсію, внаслідок чого жінки раніше втрачають можливість працювати в інших секторах економіки. У молодих і середніх вікових групах спостерігається трохи більша активність чоловіків, а після 55 років рівень участі жінок різко зростає і перевищує аналогічний показник чоловіків майже вдвічі.

Переважання сільського населення і пенсіонерів серед зайнятих в неформальному секторі зумовлює набагато “старішу” вікову структуру і значно нижчий рівень освіти порівняно з рештою зайнятого населення. З'ясувалось також, що значна частина зайнятих в неформальному секторі шукають іншу роботу через невдоволеність умовами праці та рівнем доходу.

Для перевірки та доповнення результатів обстеження економічної активності дисертантом використано інформацію з інших джерел. Зокрема, дані обстеження умов життя домогосподарств абсолютно підтверджують той факт, що найбільш поширеним видом приватної підприємницької діяльності в Україні є ринкове виробництво в підсобних господарствах населення. У 1999 р. ринкове сільське господарство вели 26,5 % домашніх господарств, їх річний грошовий дохід від цієї діяльності становив 2,7 млрд. грн. У 2000 р. спостерігається стрімке наростання масштабів неформального сільського господарства: до нього залучилося вже 30 % домашніх господарств, а обсяги продажу продукції з особистого підсобного сільського господарства досягли 4,7 млрд. грн. В цей же час кількість домашніх господарств, що отримували доходи від інших видів підприємницької діяльності, зменшилася з 1,7 до 1,4 млн. (відповідно 9,8 і 8,0 % від їх загального числа).

Серед домогосподарств, які продають вироблену сільгосппродукцію, майже половина - домашні господарства пенсіонерів, ще 9 % очолюють безробітні.

Найбільше значення доходи від продажу сільгосппродукції мають для сільського населення. Для чверті сільських домашніх господарств вони становлять 20-50 %, а для 13 % - більше половини всіх грошових доходів. Це пояснюється не тільки тим, що в селі більше можливостей для виробництва, але й гіршим становищем із надходженнями від інших джерел. Разом з тим, аналіз структури грошових доходів по квартільних групах домашніх господарств показує, що доходи від продажу продукції з підсобного сільського господарства не можуть бути рівноцінною заміною заробітній платі, тому праця в неформальному секторі більш розповсюджена як вторинна зайнятість і додаткове джерело засобів існування.

З'ясувалось також, що доходи від продажу сільгосппродукції значно вищі в домашніх господарствах, де є діти, що свідчить про поширеність використання дитячої праці. Це підтверджується і даними модульних обстежень домашніх господарств стосовно дитячої праці. Хоча переважна більшість дітей зайняті в сімейному сільському господарстві, при ускладненні економічного становища діти вимушені шукати самостійне заняття або роботу по найму. Із 350 тис. дітей, зайнятих поза підсобним господарством, більше половини (52 %) працювали по найму, причому переважна більшість їх (82 %) були прийняті на роботу за усною домовленістю. Як наслідок, лише 17 % працюючих по найму дітей користувались передбаченими законодавством гарантіями та пільгами на робочому місці. В цілому ж, зайнятість переважної більшості дітей була незареєстрованою.

У третьому розділі “Напрями державного регулювання зайнятості в неформальному секторі економіки України” на підставі одержаних результатів дано оцінку соціальної якості цього явища. В умовах перехідного періоду неформальний сектор виконує такі основні функції:

- поглинає надлишкову робочу силу, яка не знаходить попиту в інших секторах економіки,

- забезпечує доходом зайнятих в ньому осіб та їх сім'ї, протидіє процесу зубожіння, і таким чином виконує роль соціального амортизатору;

- заповнює ніші на ринку споживчих товарів і послуг, задовольняє попит населення з низькою платоспроможністю.

Ці властивості неформального сектора відіграють певну позитивну роль у стабілізації соціально-економічної ситуації та підтримці життєвого рівня населення. З другого боку, соціальна якість зайнятості в неформальному секторі - дуже низька, вона не відповідає нормам трудового законодавства, неспроможна забезпечити повноцінної реалізації права людини на працю і не дає жодних соціальних гарантій. Як показало проведене дослідження, найвищі рівні участі спостерігаються серед сільського населення, людей пенсійного віку та підлітків, а також серед офіційно зареєстрованих безробітних, тобто у категорій населення, які мають обмежені можливості працевлаштування і відчувають найбільш гостру нестачу грошових коштів. Це свідчить, що зайнятість у неформальному секторі виникає не як результат свідомого, вільного вибору серед різних форм і видів зайнятості, а як намагання якимось чином компенсувати, замінити відсутність такого вибору, тому їй притаманний чітко виражений вимушений характер.

Враховуючи те, що зайнятість в неформальному секторі не відповідає обраному курсу на побудову соціально орієнтованої економіки, головною метою державної політики щодо неформального сектора в Україні повинно бути поступове переведення його виробничих одиниць і працівників до структур більш високого рівня організації. Для цього необхідно створити комплексний, цілеспрямований механізм державного регулювання, який включатиме такі основні елементи: державний статистичний моніторинг; оперативна оцінка та визначення напрямів регулювання неформального сектора; удосконалення законодавчої бази і правового регулювання підприємницької діяльності, трудових відносин та соціальних нормативів; запровадження програм сприяння розвитку мікропідприємництва; створення системи стимулів і заохочень для населення з метою легалізації і подальшого розвитку підприємницької діяльності.

Державний статистичний моніторинг має забезпечити надійну інформаційну базу для оцінки діяльності неформального сектора, визначення напрямів і заходів по його регулюванню, контролю за ходом виконання програм і аналізу одержаних результатів. Основним джерелом даних про діяльність неформального сектора є вибіркові обстеження домашніх господарств, оскільки його виробничі одиниці не існують окремо від своїх власників. Пропозиції здобувача по вдосконаленню програм існуючих обстежень такі:

- по обстеженню економічної активності населення: усунути надмірні обмеження генеральної сукупності, запровадити єдиний для всіх статусів і видів зайнятості 1-годинний критерій мінімального відпрацьованого часу, привести у відповідність блоки запитань для виявлення первинної і вторинної зайнятості, додати відомості про характеристику домашнього господарства в цілому, доопрацювати редакцію запитань, які служать критеріями зайнятості в неформальному секторі;

- по обстеженню умов життя домогосподарств: додати відомості стосовно витрат робочого часу, виду діяльності, професії (посади), вторинної зайнятості, чітко розмежувати доходи від різних видів занять, охоплювати всі види економічної діяльності домашніх господарств;

- по обстеженню сільськогосподарської діяльності домогосподарств у сільській місцевості: ввести показники трудової участі членів домашнього господарства і обсягів ринкової реалізації продукції, додати запитання про наявність постійних виробничих зв'язків і кооперації.

Висунуто пропозиції по запровадженню нових обстежень, зокрема модульного обстеження власників підприємств неформального сектора, для якого підготовлено проект запитальника. Запропоновано також заходи, що могли б сприяти підвищенню рівня відвертості населення при опитуванні.

Регулювання зайнятості в неформальному секторі має стати невід'ємною складовою державної політики щодо забезпечення реалізації прав людини в сфері праці, сприяння повній, ефективній та вільно обраній зайнятості. Оскільки підприємства неформального сектора не існують як окремі інституціональні одиниці, доцільно проводити диференціацію регулюючих заходів за категоріями працюючих. Пропонується розрізняти дві основні групи населення, зайнятого в неформальному секторі економіки України:

1) працездатні особи, що вимушені працювати в неформальному секторі через неможливість повною мірою реалізувати своє право на працю в інших секторах економіки, хоча готові і бажають працювати;

2) особи з обмеженою працездатністю, що вимушені працювати в неформальному секторі через неможливість існування, хоча соціальний статус цих людей дозволяє їм не працювати (особи пенсійного віку, інваліди, діти).

Для першої категорії населення заходи державної політики повинні бути спрямовані на сприяння зайнятості чи то на власному підприємстві, чи то по найму, для другої - на створення дієвого механізму соціального захисту, який в достатній мірі забезпечуватиме повноту охоплення і гідний рівень життя вразливих верств населення, а також створення робочих місць, де може використовуватись їх праця. Запропоновано також окремі регулюючі заходи, що сприятимуть виведенню населення з неформального сектора. В цілому ж державна політика має передбачати не ліквідацію неформального сектора як такого, а усунення причин, що викликають його появу.

Висновки

В результаті здійсненого дисертантом дослідження створено теоретико-методологічні засади вивчення зайнятості в неформальному секторі, реалізація яких дозволяє одержати оцінку соціальної якості цього явища в Україні. Основні положення концепції автора такі:

- первинною є категорія “неформальний сектор економіки”, під якою маються на увазі економічні відносини, створені підприємницькою діяльністю громадян з метою власними засобами і працею здобути доходи для себе та своїх сімей. Трудова діяльність в цьому секторі створює “зайнятість у неформальному секторі”. До “населення, зайнятого в неформальному секторі” належать особи, що працюють на виробничих одиницях (підприємствах) неформального сектора;

- головним фактором поширення неформального сектора в Україні впродовж перехідного періоду стали повільні темпи і непослідовність соціально-політичних та економічних перетворень; безпосередньою “рушійною силою” є низький рівень оплати праці та соціальних виплат, що змушує населення шукати додаткових доходів для подолання бідності;

- для визначення зайнятості в неформальному секторі необхідно застосовувати систему критеріїв, засновану на характерних рисах виробничих одиниць;

- одержати характеристику зайнятого населення і належним чином врахувати означені критерії неформального сектора дозволяють лише прямі методи вимірювання, найвищу ефективність дають обстеження домашніх господарств;

- структура зайнятості в неформальному секторі України дуже суттєво відрізняється від інших секторів економіки та зайнятості в неформальному секторі країн, що розвиваються;

- в неформальному секторі створюють для себе робочі місця переважно групи населення, які мають обмежені можливості працевлаштування і відчувають найбільш гостру нестачу грошових коштів; зайнятість в неформальному секторі має чітко виражений вимушений характер;

- головною метою державної політики щодо неформального сектора в Україні повинно бути поступове переведення його виробничих одиниць і працівників до структур більш високого рівня організації, для цього потрібен комплексний, цілеспрямований механізм державного регулювання;

- заходи державної політики необхідно орієнтувати на дві основні групи населення: 1) працездатні особи, що вимушені працювати в неформальному секторі через неможливість повною мірою реалізувати своє право на працю у “формальному” секторі економіки, і 2) особи з обмеженою працездатністю, що вимушені працювати в неформальному секторі через неможливість існування, хоча соціальний статус цих людей дозволяє їм не працювати.

Список публікацій за темою дисертації

1. Ткаченко Л.Г. Критерії визначення неформального сектора економіки в Україні // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. К.: РВПС України НАН України. 1998. Вип. 7. С. 91 95.

2. Ткаченко Л.Г. Неформальний сектор економіки: підходи до визначення поняття // Економіка України. 1999. № 4. С. 33 39.

3. Ткаченко Л.Г. Інформаційне забезпечення досліджень зайнятості в неформальному секторі: аналіз міжнародного досвіду та можливості в Україні // Статистика України. 2000. № 2. С. 45-51.

4. Ткаченко Л.Г. Напрями вдосконалення статистичного спостереження неформального сектора економіки в Україні // Статистика України. 2001. № 2. С. 46-51.

5. Ткаченко Л.Г. Система показників статистики праці в сільському господарстві та її інформаційне забезпечення // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. К.: РВПС України НАН України. 2001. Вип. 15. С. 87-97.

6. Ткаченко Л.Г. Методологічні засади визначення зайнятості населення України в неформальному секторі економіки // Україна: аспекти праці. 2000. № 3. С. 17-22.

7. Ткаченко Л.Г. Основні поняття міжнародної статистики економічної активності та їх використання у вибіркових обстеженнях домашніх господарств України // Проблеми статистики: Зб. наук. праць. К.: НДІ статистики Держкомстату України. 1999. Вип. 1. С. 152-155.

8. Ткаченко Л.Г. Методологічні проблеми визначення неформального сектора економіки за даними обстежень економічної активності населення України 1997-1998 років // Проблеми статистики: Зб. наук. праць. К.: НДІ статистики Держкомстату України. 2000. Вип. 2. С. 188-193.

9. Ткаченко Л.Г. Неформальний сектор економіки в Україні: визначення, критерії та методи дослідження // Доповіді міжнар. конф. “Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні”. К.: Ін-т соціології НАНУ. 2000. С. 142-145.

Анотація

Ткаченко Л.Г. Зайнятість у неформальному секторі економіки України: методологія, аналіз, напрями регулювання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 - демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено розвитку концепції зайнятості в неформальному секторі економіки України. Дослідження здійснено на засадах діючих міжнародних стандартів, адаптованих автором до національних умов. В основу визначення неформального сектора і зайнятості в ньому закладено характерні риси виробничих одиниць, такі як мотивація, спрямованість та масштабність діяльності. Обґрунтовано об'єктивний характер поширення неформального сектора впродовж перехідного періоду, виявлено основні чинники і особливості цього процесу. Розроблено універсальну систему робочих критеріїв, придатних для практичного вимірювання, уточнено місце цього сектора в структурі економіки та ринку праці країни.

Узагальнено міжнародний досвід спостереження неформального сектора, розроблено методичні засади для вимірювання масштабів і структури зайнятості в неформальному секторі України на базі вибіркових обстежень домашніх господарств. За фактичними даними обстежень економічної активності, умов життя домогосподарств та дитячої праці, проведених Держкомстатом у 1999-2000 роках, виявлено особливості та закономірності зайнятості в неформальному секторі України. На підставі одержаних результатів визначено роль і функції зайнятості в неформальному секторі, оцінено її соціальну якість, а також розроблено пропозиції щодо напрямів і механізму державного регулювання.

Ключові слова: неформальний сектор економіки, зайнятість в неформальному секторі, самостійна зайнятість, домашнє господарство, вибіркове обстеження.

Аннотация

Ткаченко Л.Г. Занятость в неформальном секторе экономики Украины: методология, анализ, направления регулирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.09.01 - демография, экономика труда, социальная экономика и политика. - Совет по изучению продуктивных сил Украины НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена развитию концепции занятости в неформальном секторе экономики Украины. Исследование осуществлено на базе современных международных стандартов, адаптированных автором к национальным условиям. За исходную категорию принято понятие “неформальный сектор экономики”, под которым имеются в виду экономические отношения, образованные предпринимательской деятельностью граждан с целью собственными средствами и трудом обеспечить доходом себя и свои семьи.

Распространение неформального сектора в переходной экономике Украины носит объективный характер. Основной причиной этого стали медленные темпы и непоследовательность социально-политических и экономических преобразований, непосредственным же мотивом является низкий уровень оплаты труда и социальных пособий, что заставляет население искать дополнительные доходы для борьбы с бедностью.

Разработана универсальная система критериев для практических измерений, основанная на характерных особенностях производственных единиц неформального сектора, среди которых: рыночная направленность, частная некорпоративная собственность, незначительная численность работников, отсутствие регистрации предпринимательской деятельности (или предприятия як юридического лица). К сфере занятости в неформальном секторе экономики относится занятость на производственных единицах, отвечающих критериям неформального сектора. Лица, работающие на этих предприятиях, образуют отдельный сегмент в структуре занятости населения, который является одной из составляющих сектора самостоятельной занятости.

Обобщение международного и отечественного опыта свидетельствует, что методы косвенных расчетов не позволяют учесть принятые критерии и получить характеристику занятости в неформальном секторе. Поэтому для практических исследований гораздо эффективнее использовать прямые методы, хотя их объемные показатели могут быть несколько заниженными. Диссертантом разработаны методические основы для измерения масштабов и структуры занятости в неформальном секторе Украины на базе выборочных обследований домашних хозяйств. По результатам обследований экономической активности, условий жизни домохозяйств и детского труда, проведенных Госкомстатом Украины в 1999-2000 годах, выявлены особенности и закономерности занятости в неформальном секторе. Как показал анализ, она имеет очень существенные отличия от занятости в других секторах экономики.

В неформальном секторе создают для себя рабочие места преимущественно группы населения, которые имеют ограниченные возможности трудоустройства и ощущают наиболее острый недостаток денежных средств: сельское население, люди пенсионного возраста и подростки, а также официально зарегистрированные безработные. Наиболее распространенный вид деятельности в неформальном секторе - производство сельскохозяйственной продукции в личных подсобных хозяйствах на продажу, которое в современных условиях является самым доступным и открытым видом предпринимательской деятельности. Особенности социально-производственной структуры занятости в неформальном секторе предопределяют другие ее характерные черты: четко выраженную сезонность, намного “старшую” возрастную структуру и значительно низший уровень образования сравнительно с остальным занятым населением, очень незначительную роль наемной рабочей силы и распространенность использования детского труда. Наблюдается также некоторое преобладание женщин среди занятых в неформальном секторе и более высокий уровень их участия, что вызвано более ранним возрастом официального выхода женщин на пенсию. Работа в неформальном секторе больше распространенна как вторичная занятость и дополнительный источник средств существования, но доходы от нее не являются равноценной заменой доходам от занятости в других секторах экономики. Значительная часть занятых в неформальном секторе ищут другую или дополнительную работу из-за неудовлетворенности условиями труда и уровнем дохода.

Свойства неформального сектора поглощать избыточную рабочую силу и противостоять обнищанию играют определенную положительную роль в стабилизации социально-экономической ситуации и поддержке жизненного уровня населения. Вместе с тем, социальное качество занятости в неформальном секторе очень низко, она не отвечает нормам трудового законодательства, не способна обеспечить полноценную реализацию права человека на труд и не дает никаких социальных гарантий. Основная черта занятости в неформальном секторе - четко выраженный вынужденный характер: она возникает не как результат сознательного и свободного выбора среди разных форм и видов занятости, а как попытка каким-то образом компенсировать отсутствие такого выбора.

Главной целью государственной политики относительно неформального сектора в Украине должен быть постепенный перевод его производственных единиц и работников к структурам более высокого уровня организации, что невозможно без комплексного механизма регулирования. Меры государственной политики необходимо ориентировать на две основные группы населения: 1) трудоспособные лица, которые вынуждены работать в неформальном секторе из-за невозможности в полной мере реализовать свое право на труд в других секторах экономики, и 2) лица с ограниченной трудоспособностью, которые вынуждены работать в неформальном секторе из-за невозможности существования, хотя социальный статус этих людей позволяет им не работать.

Ключевые слова: неформальный сектор экономики, занятость в неформальном секторе, самостоятельная занятость, домашнее хозяйство, выборочное обследование.

Summary

Tkachenko L.G. Employment in Informal Economic Sector of Ukraine: Methodology, Analysis, Regulation Areas. - Manuscript.

Thesis for Awarding Scientific Degree of Cand. Sc. (Economics) by the Specialty 08.09.01. - Demography, Labour Economics, Social Economics and Policies. Council on Studies of Productive Forces of the Ukraine, National Academy of Sciences of the Ukraine, Kyiv, 2001.

The thesis aims to develop the concept of employment in an informal economic sector of the Ukraine. The study has been performed in a view of the existing international standards adapted by the author to the specific conditions of the Ukraine. The notion of informal sector and its employment are defined in a view of specific features of production units, such as motivation, orientation and scopes of activities. The author's argumentation concerns objective nature of expansion in the informal sector over the transitional period, with identifying the basic factors and particularities of this expansion. An all-purpose system of operative criteria has been designed that meets the objectives of practical measurement; the sector concerned has been assigned more appropriate position within economic structure and labour market of the Ukraine.

...