У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, задачі дослідження, об'єкт і предмет дослідження, теоретичну і методологічну основу роботи, інформаційну базу, розкрито наукову новизну, практичне значення та апробацію одержаних результатів.

У розділі 1 “Відносини акціонерної власності: суть і роль в системі економічних відносин” проведено комплексний аналіз відносин акціонерної власності, її особливостей, суперечливих сторін та чинників, які зумовлюють підвищення цієї форми власності в системі економічних відносин. У зв'язку з цим, подається аналіз літератури з теорії відносин власності в системі корпоративного сектора. Визначено основні напрями авторського дослідження особливостей відносин акціонерної власності в перехідній економіці України та її визначальному секторі - промисловості.

Досліджуючи сутність акціонерної власності на сучасному етапі її розвитку, автор звертає увагу на те, що у вітчизняній літературі цей аспект відносин розглядається без урахування сучасного рівня зрілості цієї провідної форми власності. Автор критично ставиться до концепції, згідно якої акціонерна власність є приватно-колективною.

Застосовуючи діалектичний метод пізнання в поєднанні з логічним і історичним методом, дисертант вперше в науковій літературі пропонує у процесі дослідження відносин акціонерної власності розглядати окремо базові і похідні відносини та зв'язки. Відносини акціонерної власності мають два об'єкти, щодо яких здійснюється привласнення суб'єктами акціонерного товариства: реальний капітал та його відчужена і поверхова форма існування - фіктивний капітал. Останній представлений атрибутами пайових внесків членів акціонерного товариства - простими, привілейованими й іншими акціями. Оскільки реальний капітал є капіталом продуктивним, то відносини привласнення акціонерами його об'єктів є основними відносинами акціонерної власності. економічний україна акціонерний капітал

Показано, що акціонерна власність у її новій соціально-економічній якості займає провідне становище в усій системі відносин власності суспільства. Акціонерні відносини вважаються стрижнем сучасного ринкового господарства, головним інструментом досягнення науково-технічних висот матеріального виробництва і ефективної соціальної сфери. В умовах ринкової економіки акціонерні підприємства є головною організаційно-правовою формою ведення господарської діяльності, в яку втягнуто величезні промислові, торгівельні, транспортні компанії, страхові інститути та банки. Їм підпорядковується велика кількість дрібних підприємств з відносно простою технічною структурою і швидким оборотом капіталу. Так, наприклад, у США 200 гігантських корпорацій володіють 40% загальної суми активів у всіх нефінансових корпорацій, понад 1/3 усіх банківських активів і 85% усіх активів зі страхування життя. На корпораціях, які становлять 18% ділових підприємств, виробляють 90% валового національного продукту, а їх власниками є понад 42 млн. громадян цієї країни. У роботі досліджуються чинники неухильного підвищення ролі акціонерної власності. До них дисертант відносить такі: універсальність відносин акціонерної власності, яка виявляється в діалектичному поєднанні спільного (суспільного) і приватно-індивідуального, що забезпечує задоволення інтересів кожного акціонера як індивідуальної особи та інтересів усієї сукупності акціонерів як єдиного (спільного) суб'єкта власності на реальний капітал і єдиного (сукупного) господаря акціонерного товариства (корпорації); найвищий ступінь мобілізації коштів, що є джерелом розширеного відтворення; висока виробнича гнучкість та мобільність, що забезпечує умови для оперативного перерозподілу ресурсів у своїй сфері діяльності та в економіці в цілому; принцип обмеженої відповідальності, що дає можливість розв'язувати суперечність між величиною функціонуючого капіталу і мірою відповідальності; достатня єдність праці та капіталу, що дає можливість відчутно долати відчуження робітника від засобів і результатів праці та управління виробництвом; децентралізація й демократизація власності; практично необмежена життєздатність; адекватність сутності соціально орієнтованій ринковій економіці.

Ці та інші позитивні сторони акціонерної власності й акціонерної форми господарювання є тим об'єктивним чинником, що спонукав українське суспільство проводити роздержавлення і приватизацію майна державних і недержавних підприємств з метою створення, здебільшого, не приватних, кооперативних підприємств чи товариств з повною відповідальністю, а акціонерних товариств - закритих і відкритих. В Україні створено близько 40 тис. ВАТ і ЗАТ, ними вироблено 78,6% загального обсягу продукції промисловості. Емісія акцій склала 24,162 млрд.грн., зареєстровано 15 млн. акціонерів. У промисловості України акціоновано 5257 підприємств, або 50,2%, які володіють 52,6% загального обсягу основних фондів. Середньооблікова кількість працівників акціонерних товариств становить 2580 тис.чол., або 58% від середньооблікової кількості працівників промисловості.

У розділі 2 “Основні напрями удосконалення відносин власності на акціонерний капітал в промисловому секторі України” досліджуються соціально-економічні наслідки акціонерної форми приватизації, прорахунки у її здійсненні та шляхи коригування розвитку акціонерних відносин з урахуванням кращих зразків зарубіжного та вітчизняного досвіду.

У результаті всебічного аналізу соціально-економічних наслідків трансформування державно-соціалістичних відносин переважно в акціонерні як найбільш прогресивні, автором доведено, що засад, на яких мали будуватися акціонерні відносини в нашій державі не було створено. Процеси роздержавлення, приватизації, акціонування в усій їх сукупності очікуваного процвітання поки що не принесли. Незважаючи на досягнуті кількісні показники створення акціонерного сектора економіки України, унікальні можливості акціонерної власності не реалізувалися ні в зростанні ефективності економіки, ні в утвердженні соціальної справедливості в суспільстві. Так, в офіційних звітах про хід приватизації зазначається, що на приватизованих підприємствах відсутні ефективні власники і процес їх формування відбувається дуже повільними темпами, а зміна форми власності і систем управління цими підприємствами не має істотного позитивного впливу на результати їхньої виробничо-фінансової діяльності. Це відбувається тому, що, як відзначають спеціалісти, на практиці реальний процес сертифікатної приватизації, в тому числі і шляхом акціонування, здійснювався з метою побудови в Україні номенклатурно-капіталістичної економічної системи, яка в нашій країні доповнена потужним сектором так званої тіньової економіки. Тому не вдалося створити акціонерні товариства як господарства, що втілюють у собі відносини спільної (суспільної) власності на реальний капітал. Уже на самому початковому етапі роздержавлення і приватизації масовим стало таке антизаконне явище, яке одержало в народі назву “прихватизація”. Заборонений законом вільний обіг приватизаційних паперів порушувався в широких масштабах: вони вільно купувалися у населення спритними ділками, безліччю фінансових посередників на стихійно створених торговищах і використовувалися для придбання контрольного пакету акцій перспективних промислових підприємств, що акціонувалися. Здійснюваному таким шляхом акціонуванню державних підприємств відповідальні державні органи, в тому числі фонд державного майна України, не заважали. У сфері приватизації фактично діяли не закони держави, а відомий принцип раннього капіталізму laisser faire. Тому в Україні поширилася неформальна приватизація, названа “паперовою”, яка породила мафіозно-номенклатурну капіталістичну власність в корпоративному секторі; особи, що з погляду чинних законів не мають прав власності, фактично контролюють акціонерні товариства як їх реальні господарі. У таких умовах неможливо реалізувати сутність акціонерної власності, якою вона має бути на сучасному етапі її розвитку в передових країнах. Колективи більшості акціонерних товариств промисловості розчленувалися на дві полярні групи: групу акціонерів, яка здебільшого незаконно зосередила в своїх руках контрольний пакет акцій, і акціонерів, кожен з яких законно є власником пакету акцій, еквівалентному вартості одного приватизаційного майнового сертифіката. Остання група акціонерів одержала назву “акціонерна меншість”.

Досліджуючи зміст управління в акціонерних товариствах, дисертант дійшов висновку, що воно функціонує у вигляді адміністративно-командної системи. У руках засновників ВАТ і ЗАТ монополізована вся система управління і влада в акціонерних товариствах. У таких товариствах сформувалася мікроолігархія, тобто панування небагатьох. Акціонерна меншість, яка є основною частиною трудового колективу, перетворилася фактично в найману і підневільну робочу силу. Внаслідок юридичної незахищеності прав акціонерів, відсутність належного контролю за управлінням діяльності адміністрації (правління), дії керівництва акціонерних товариств не відповідають вимогам виробництва, а спрямовані на досягнення власних корисливих цілей шляхом різних зловживань, які поділяються на два різновиди: зловживання при залученні інвестицій і зловживання, пов'язані з отриманням прибутку із коливання вартості цінних паперів. До перших дисертант відносить такі: надання недостовірної інформації про дохідність і надійність цінних паперів; заснування фіктивних акціонерних товариств і шляхом відкритої підписки на акції залучення капіталу, який потім вилучається з фонду цього акціонерного товариства в статутний фонд інших підприємств. Другий вид зловживань поширився внаслідок прямого чи опосередкованого впливу керівництва ВАТ на курс випущених акцій. До них відносять: імітацію фінансової неспроможності (банкрутство), політику необумовленої невиплати дивідендів чи явно занижену їх виплату; розповсюдження недостовірної інформації в трудовому колективі акціонерного товариства стосовно постійного зниження ринкової вартості акцій їх підприємства; підкуп державного чиновника з метою арешту на визначений строк рахунків акціонерного товариства, що призводить до різкого падіння курсу акцій. Все це є наслідком недосконалості законодавчої бази та української моделі корпоративного управління, яка не відповідає принципам практичної демократії в системі ринкової економіки.

Розглядаючи основні моделі корпоративного управління країн з розвинутими ринками капіталу (англо-американську, японську і німецьку моделі), дисертант дійшов висновку, що серед всіх цих моделей найбільш адекватною демократичним принципам в системі ринкового господарювання виявилася німецька модель корпоративного управління, яка використовується в німецьких, австрійських, французьких, нідерландських, бельгійських корпораціях. Передумова цього - структурний поділ керівництва фірмою на два рівні - рівень менеджменту і рівень спостережної ради, на відміну від “колегіальної” системи (в англо-американській моделі), що об'єднує ці дві функції і тому меншою мірою придатна для рівноправного врахування групових інтересів.

Крім того, основним документом, що встановлює законодавчі рамки для управління персоналом і соціального партнерства роботодавців і найманих робітників в Німеччині, є Закон “Про конституцію підприємства”. Це трудове законодавство покликане створити умови для покращання відносин між людьми на підприємствах і надавати найманим робітникам в рамках активного трудового процесу мінімального захисту і демократичних прав на участь у вирішенні питань розвитку підприємства, допомагає створити і забезпечити дієздатність на підприємствах і фірмах таких механізмів, які дозволяють сприяти розвитку виробничих трудових процесів, гідних людини, і враховує самосвідомість і готовність найманих робітників брати на себе відповідальність у високорозвинутій індустріальній економіці.

Тому принципово важливим для забезпечення руху трансформаційних процесів в Україні в ХХІ столітті в напрямі формування соціально орієнтованої економіки є врахування передового досвіду зарубіжних країн і розробка оновленої стратегії соціально-економічних перетворень, прискорення адміністративної та законодавчої реформ, завершення приватизації в дусі вимог Конституції України, удосконалення правового забезпечення і захисту власності, подолання номенклатурного, зрощеного з державою і олігархічного капіталізму в країні.

У напрямку досягнення стратегічної мети реформ на основі акціонування власності ми пропонуємо істотні зміни в управлінні ВАТ і ЗАТ таким способом, який рішуче посилить роль акціонерної меншості і найманого персоналу в управлінні господарством та розподільчими відносинами. По-перше, необхідно у спостережних радах акціонерних товариств відвести місця для представників від акціонерної меншості і найманих робітників, які, будучи членами цих рад на виборчих засадах, мали б можливість сприяти демократизації управління, поступовому подоланню мікроолігархії та її необмеженої, ніким не контрольованої влади в акціонерних товариствах. По-друге, в акціонерних товариствах має бути рішуче піднята роль трудових угод між працівниками акціонерного товариства, керівництвом і його правлінням. У зв'язку з цим, у товариствах, як і на інших підприємствах , необхідно посилити роль професійних спілок в укладанні трудових угод та захисті законних інтересів трудящих.

Важливим напрямком оновлення відносин акціонерної власності є корінне удосконалення розподільчих відносин, оскільки саме через цей інструмент теоретично найповніше реалізується той аспект відносин акціонерної власності, яка втілює в собі її приватно-індивідуальний характер. Практично цей аспект акціонерних відносин здійснюється в промисловому секторі України незадовільно. Це зумовлено тим, що олігархічна верхівка сучасних акціонерних товариств перерозподіляє на свою користь як легально, так і нелегально, значну частку прибутків господарств, що зумовлює істотне розшарування населення на багатих і бідних.

У дисертації пропонуються конкретні шляхи трудових і розподільчих відносин в акціонерних товариствах, які можна буде закріпити в змінах Закону “Про оплату праці” та у новому Законі “Про акціонерні товариства в Україні”, а саме:

удосконалення механізму залучення працівників до управління виробництвом;

розробка програми щодо прискореного підвищення мінімальної і середньої заробітної плати працівників ЗАТ і ВАТ до рівня прожиткового мінімуму за рахунок реформи розподільчих відносин та ліквідації в акціонерних товариствах необґрунтованих та незаконних доходів мікроолігархії;

Відносини власності на титули пайових внесків, тобто на атрибути фіктивного акціонерного капіталу за своєю сутністю є приватно-індивідуальними. Цей зріз відносин є вторинним у системі акціонерної власності. Показано, що ці дві підсистеми відносин корпоративної власності функціонують в діалектичній єдності і суперечливому взаємозв'язку. Тому акціонерна власність виступає водночас як спільна (суспільна) і приватно-індивідуальна.

Дослідження показує, що акціонерна власність у її новій якості, в поєднанні з кількісними досягненнями, займає провідне становище у всій системі відносин власності на продуктивний капітал суспільства. Виявлено чинники розвитку акціонерної власності. До них дисертант відносить такі: універсальність відносин акціонерної власності, яка виявляється в діалектичному поєднанні спільного (суспільного) і приватно-індивідуального, що забезпечує задоволення інтересів кожного акціонера як індивідуальної особи та інтересів усієї сукупності акціонерів як єдиного спільного суб'єкта власності на реальний капітал корпорації і єдиного (сукупного) її господаря; найвищий ступінь мобілізації коштів суспільства, які є важливим джерелом розширеного відтворення; висока виробнича гнучкість та мобільність, що забезпечує умови для оперативного перерозподілу ресурсів у сфері діяльності та економіці в цілому; принцип обмеженої відповідальності, який дозволяє розв'язувати суперечність між величиною функціонуючого капіталу і мірою відповідальності; достатня єдність праці та капіталу, що дає змогу відчутно долати відчуження праці робітника від засобів виробництва та управління ним; децентралізація та демократизація власності; практично необмежена життєздатність; адекватність сутності соціально орієнтованої ринкової економіки.

Обґрунтовано засади, на яких повинні будуватися відносини акціонерної власності в промисловому секторі України на етапі подальшого усуспільнення капіталу і виробництва (більш повне поєднання спільного (суспільного), що якісно розвивається, з приватно-індивідуальним; прагматизм і соціально-економічна доцільність тощо). Показано, що вони в нашій державі створені не були. У процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств діяли не закони держави, а відомий принцип раннього капіталізму laisser faire. Тому в Україні поширилася неформальна приватизація, яка породила в корпоративному секторі мафіозно-номенклатурну капіталістичну власність.

У наукових фахових виданнях:

Загарій В.К. Акціонерна власність як фактор демократизації ринкових перетворень // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 5 / Ред. кол.: С.Ф.Покропивний, О.А.Пєтухова, В.Г.Андрійчук та ін. - К.: КНЕУ, 1997.- С.59-63 (0,2 д.а.).

Загарій В.К. Новітні тенденції розвитку корпоративної власності // Економіка та підприємництво: Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип.2. - К.: КНЕУ, 1998. - С.8-13 (0,24 д.а.).

Загарій В.К. Роздержавлення, приватизація і становлення акціонерної форми власності в Україні // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 6 / Ред. кол.: С.Ф.Покропивний, О.А.Пєтухова, В.Г.Андрійчук та ін. - К.: КНЕУ, 1998.- С.7-11 (0,2 д.а.).

Загарій В.К. Проблеми становлення та розвитку перспективних форм акціонерних підприємств в Україні // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 7 / Ред. кол.: С.Ф.Покропивний, О.А.Пєтухова, В.Г.Андрійчук та ін. - К.: КНЕУ, 1998.- С.35-40 (0,24 д.а.).

Загарій В.К. Система управління акціонерними товариствами в ринкових умовах господарювання // Економіка та підприємництво: Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів. Вип.5. - К.: КНЕУ, 2000. - С.77-82 (0,3 д.а.).

В інших виданнях:

6. Загарій В.К. Відродження акціонерних відносин в Україні // Тези доповідей І Міжнародної конференції “Наука і освіта - 98”. - Т. 17. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 727 (0,04 д.а.).

7. Загарій В.К. Проблеми вибору форми акціонерного підприємства у процесі реформування державної власності в Україні // Тези доповідей ІІ Міжнародної конференції “Наука і освіта - 99”. - Т. 18. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 15-16 (0,04 д.а.).

8. Загарій В.К. Проблеми удосконалення розподільчих відносин в акціонерному секторі української економіки // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” - Київ. - 2000. - С.82-83 (0,04 д.а.).

АНОТАЦІЯ