Лізинг як вид підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність теми. Перехід до ринкових умов господарювання та складна економічна ситуація, в якій опинилася більшість вітчизняних господарюючих суб'єктів, призвели до того, що за останні двадцять років рівень зносу основних фондів на підприємствах досяг критичної позначки. Нагальна необхідність технічного переозброєння виробництв вимагає пошуку шляхів вирішення цієї проблеми. В умовах гострої потреби в оборотних коштах такі суб'єкти не можуть розраховувати на оновлення основних фондів лише за рахунок належних їм фінансових ресурсів. Не завжди можливим є і отримання кредиту на придбання потрібного майна, оскільки банки вимагають надання надійних та високоліквідних гарантій під забезпечення здійснюваних ними кредитних операцій, а господарюючі суб'єкти часто не в змозі їх надати. Досить обмеженими в сучасних умовах є і можливості державного бюджетного фінансування. Це зумовлює необхідність впровадження нових ринкових методів оновлення основних фондів підприємств, одним із яких є лізинг.

Зважаючи на інвестиційні функції лізингу, його правове регулювання в Україні набуває особливо важливого значення. На сьогодні існування певного законодавчого регулювання мало позначилося на розвитку лізингових відносин в Україні, що свідчить про необхідність його удосконалення. У прийнятих Верховною Радою України Господарському та Цивільному кодексах закладені основні засади правового регулювання лізингових відносин, які потребують подальшого розвитку у спеціальному законодавстві про лізинг, Закон України “Про лізинг”.

Необхідність удосконалення законодавства про лізинг та забезпечення розвитку лізингових відносин в економіці України свідчить про актуальність і доцільність проведення дослідження за темою курсової роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналізу існуючих наукових положень, законодавства, правозастосовчої практики та досвіду правового регулювання лізингових відносин у зарубіжних країнах. лізинг господарювання правовий лізингодавець

Відповідно до вказаної мети було поставлено та вирішено наступні задачі:

· сформулювати поняття лізингу як виду господарської діяльності;

· охарактеризувати суб'єктно-об'єктний склад та зміст лізингових відносин і визначити правовий статус лізингодавця і лізингоодержувача;

· дослідити договірну конструкцію, якою опосередковуються лізингові відносини, і визначити систему договорів, укладення яких є необхідним при здійсненні лізингової операції;

· дослідити особливості правового забезпечення державної підтримки лізингових відносин в сфері господарювання і визначити необхідні напрямки його удосконалення;

Об'єктом дослідження є комплекс відносин, пов'язаних із здійсненням лізингової діяльності.

Предметом дослідження є правове регулювання лізингових відносин.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний. При дослідженні правової природи лізингу застосовувався діалектичний метод. За допомогою формально-логічного методу визначене поняття лізингу, а також його місце серед інших господарсько-правових інститутів. Історичний метод використаний для дослідження становлення та розвитку правового регулювання лізингових відносин в Україні.

Теоретичну основу дослідження, становлять праці таких провідних вчених, як Т.Є. Абова, А.Г. Бобкова, В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, О.С. Іоффе, В.П. Єфімочкін, В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, І.А. Танчук, О.О. Чувпило, В.С. Щербина та ін. До джерел дослідження відносяться також праці зарубіжних юристів і економістів, а саме: В.В. Вітрянського, В.Д. Газмана, В.А. Горемикіна, М. Джованьоллі, О.В. Кабатової, А.Л. Смирнова, В. Хойєра, О.М. Чекмарьової, Х.Й. Шпітлера та ін.

План

Вступ

1. Загальна характеристика правового регулювання лізингових відносин

1.1 Поняття та функції лізингу

1.2 Організаційно-правові основи лізингових угод

1.3 Права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів

1.4 Необхідність лізингових відносин для розвитку національної економіки

2. Лізинг як вид підприємницької діяльності

3. Державна підтримка лізингових відносин

Висновки

Список використаної літератури

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

1.1 Поняття та функції лізингу

Відносно економічної сутності лізингу досі ще не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.

Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та саме право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку заключається не просто у володінні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні.

Звідси перш за все випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Дивлячись на те, що лізинг відображає визначену взаємодію елементів виробничих сил та виробничих відносин, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.

Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності та спільної економічної діяльності по вертикалі та горизонталі (з власником, суспільством і т.д.), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речова сторона лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу [7, с. 130].

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий діапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.

Закон України Про фінансовий лізинг дає наступне визначення терміну лізинг:

Лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно якого лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) [1].

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

1.2 Організаційно-правові основи лізингових угод

Організаційно-правові основи здійснення лізингових операцій базуються на чинному законодавстві (Законі України “Про лізинг” та інших нормативно-правових актах України), а також на укладених відповідно до цих актів договорах про лізинг (крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про аренду та приватизацію державного майна). Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу є договір (угода), що укладається між ними.

Договір лізингу - це угода про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків двох або декількох осіб. Він визначає найважливіші умови функціонування суб'єктів лізингових угод, додержання ними діючих в країні законів і прийнятих на себе зобов'язань.Лізингові договірні зв'язки можуть бути двох видів:

1) прості - коли укладається один договір між двома сторонами;

2) складні - якщо укладається декілька договорів при участі трьох і більше суб'єктів.

Лізингова угода, як і будь-який господарський договір, виконує ряд важливих функцій, які можна об'єднати в дві основні групи: загальні і специфічні. До загальних відносяться такі:

а) ініціативна;

б) координаційна;

в) гарантійна;

г) захисна;

д) волевиявлення;

є) інформаційна;

е) критерії оцінки бізнесу;

ж) забезпечення зобов'язань.

В залежності від конкретних умов лізингова угода може забезпечуватися цілим комплексом господарських взаємопов'язаних і взаємообумовлених договорів :

Підприємницькі договори

Обов'язкові - ті, що опосередковують передачу майна.

Виконання робіт

Надання оплачувальних послуг

- залучення коштів

- застави

- гарантії

- доручення

- обміну

- інші

- підряду

- технічного обслуговування

- капітального ремонту

- будівництва

- консультування

- транспортування

- доручення

- страхування

- комплексного сервісного обслуговування

- інші

- купівлі-продажу

- поставки

- лізингу

Серед специфічних функцій основними є :

а) реалізація лізингового проекту;

б) отримання податкових і амортизаційних пільг;

в) забезпечення свободи вибору сфери бізнесу;

г) узгодження інтересів і дій сторін;

д) закріплення відносин сторін в формі зобов'язань;

е) введення санкцій, що передбачені сторонами [4, с. 44].

В загальному вигляді лізингові угоди можуть бути охарактеризовані за допомогою загальноприйнятої системи ознак. Приймаючи до уваги необхідність створення однаково сприятливих умов для розповсюдження лізингових відносин в різних галузях виробництва, при розробці і заключені лізингових угод доцільно керуватися певними принципами:

· рівноправність сторін;

· автономія волі;

· стабільність відносин;

· добровільність, свобода договору;

· відповідність сутності лізингу;

· зацікавленість сторін;

· майнова відповідальність за невиконання;

· обов'язковість виконання;

· захист слабкої сторони.

В залежності від виду лізингу структура договору може змінюватися, однак будь-який лізинговий контракт має включати в себе наступні пункти:

· преамбула;

· предмет договору;

· права і обов'язки сторін;

· умови поставки об'єкту використання і розрахунків;

· ризики, гарантії і відповідальність сторін;

· право власності і право використання майна;

· страхування майна;

· форс-мажорні обставини;

· загальні положення;

· строк дії договору;

· реквізити сторін;

· підписи і місцезнаходження сторін;

· додатки.

Лізинговий договір вступає в силу з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди в експлуатацію і діє протягом встановленого в ньому строку. Після підписання акту прийняття обладнання в експлуатацію і отримання від постачальника лізингодавцем рахунків за поставлену продукцію, останній зобов'язується виконати одну із основних своїх функцій в лізингових відносинах - провести оплату загальної вартості поставки [5, с. 20].

Якщо під час приймання обладнання виявлено дефекти, які можна усунути, то лізингоодержувач повинен їх перелічити в акті прийняття в експлуатацію. При цьому в акті вказується термін, не пізніше якого постачальник повинен усунути перелічені дефекти. Якщо він цього не зробить, то лізингодавець може вимагати заміни об'єкта лізингу. Невиконання постачальником вимог лізингодавця дає підставу останньому розірвати договір купівлі-продажу обладнання. У разі наявності дефектів, що не підлягають усуненню, лізингоодержувач має право відмовитися приймати обладнання і повинен у письмовій формі сповістити про це лізингодавця. Якщо лізингоодержувач незалежно від можливих чинників не прийняв у зазначені в договорі строки майно і не заявив, що відмовляється його прийняти через наявні недоліки, які не можна усунути, майно вважається прийнятим.

Таким чином, підписання акту є важливим моментом лізингової угоди, тому що з цього моменту розпочинається дія лізингового договору і на лізингоодержувача переходять деякі права і обов'язки, а саме:

· лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зовов'язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;

· ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;

· всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають можливість прямо пред'явити претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.

У випадку, коли постачальник може запропонувати лізингоодержувачеві сервісні послуги, між ними окремо укладається договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна. Передача лізингоодержувачем своїх прав та обов'язків третій стороні дозволяється лише при згоді лізингодавця [1].

В лізинговому договорі вказуються умови доставки обладнання і порядок відшкодування витрат, пов'язаних із його транспортуванням до місця доставки, монтажем, пуском і налагодженням. Спеціальний розділ договору має бути присвячений лізинговим платежам. У ньому вказується загальна сума лізингових платежів, порядок сплати, строки, спосіб, санкції при затримці платежів.

У договорі лізингу має бути зазначено, що право власності на майно протягом дії договору належить лізингодавцеві. Лізингоодержувач має виключне право користувача об'єктом лізингу і доходи, отримані в результаті використання майна, належать йому.

Лізингова угода має обов'язково містити розділ ( чи підрозділ) про страхування. При цьому лізингоодержувач виступає як страхувальник, а власник (лізингодавець) - як застрахований, або правонаступник. Контроль за виконанням умов як лізингової угоди, так і договору страхування, лізингодавець повинен здійснювати постійно разом із страхувальником. Це дає змогу аналізувати хід виконання лізингової угоди, вчасно вносити корективи у дії лізингоодержувача, допомагаючи йому за непередбачуваних обставин уникати суттєвого збільшення ризику.

Крім того, в договорі вказується характер лізингових ризиків, які можуть виникнути при експлуатації об'єкта лізингу, і дії сторін при відшкодуванні можливих втрат. Договором можуть бути передбачені також домовленості про подання лізингодавцеві фінансової звітності та іншої інформації, можливість інспекторських перевірок у будь-який слушний час і таке інше.

Усі суперечності між суб'єктами лізингової угоди, що не можуть бути розв'язані на основі взаємного погодження, розглядаються арбітражним судом.

Лізинговий договір вважається припиненням по закінченню строку його дії, тоді лізингоодержувач має право:

· повернути обладнання лізингодавцеві;

· поновити лізингову угоду на колишніх умовах;

· укласти нову лізингову угоду на інших умовах;

· придбати обладнання у власність.

Лізингоотримувач не може відмовитись від лізингу до закінчення строку угоди за виключенням тих випадків, коли при отриманні обладнання виявляються недоліки, які не підлягають усуненню. В інших випадках при скасуванні угоди за ініціативою лізингоодержувача він зобов'язаний надати лізингодавцеві компенсацію у розмірі всієї суми закриття угоди.

Лізинговий договір складається у двох ідентичних примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу. Чим детальніше в договорі будуть сформульовані проблеми, що викликають сумнів на початковій стадії його укладання, тим з меншими проблемами доведеться зіткнутися під час його виконання.

Організацію лізингових операцій схематично зображено на рис.2, додаток 1. У цих операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів:

1) виробник (постачальник, продавець);

2) лізингодавець;

3) лізингоодержувач;

4) банк;

5) страхова установа [6, с. 218].

1.3 Права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів

Чинним законодавством України чітко визначені права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів, які регулюють взаємовідносини між ними.

Лізингодавець має право:

1) здійснювати контроль за умовами експлуатації та належним використанням лізингоодержувачем об'єкта лізингу;

2) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків вимагати повернення переданого в лізинг майна;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності.

Лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на правах власності майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у специфікацію об'єкта лізингу;

3) у повному обсязі та вчасно виконувати взяті на себе зобов'язання щодо утримання об'єкта лізингу відповідно до умов договору;

4) після закінчення договору прийняти об'єкт лізингу, якщо умовами договору не передбачений його викуп лізингоодержувачем.

Права лізингоодержувача:

1) він має право відмовлятися від прийняття об'єкта лізингу у разі порушення умов договору та затримати лізингові платежі до усунення порушення;

2) має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності під час виконання договірних зобов'язань.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти за актом і належно користуватися об'єктом лізингу, утримувати його в відповідному технічному стані;

2) відповідно до договору виплачувати лізингові платежі;

3) за несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) періодично подавати лізингодавцю інформаційні відомості про технічний стан об'єкта лізингу й свій фінансовий стан;

5) у разі, коли він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу і не продовжує строку чинності договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцю.

За необхідності реєстрації об'єкта лізингу в державних наглядових органах (транспортні засоби, обладнання, що вимагає підвищеної безпеки тощо) вона здійснюється за згодою сторін на ім'я однієї з них в установленому порядку.

Майно, що передане за угодою фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг.

Протягом усього строку дії лізингового договору об'єкт лізингу є власністю лізингодавця. При переході права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи, договір лізингу залишається обов'язковим і для нового власника. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на свій розсуд [3, с. 85-86].

1.4 Необхідність лізингових відносин для розвитку національної економіки

Економічна ситуація, що склалася в Україні, створює сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. В національній економіці створилася така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З другого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно, підвищений рівень податків із супутнім цьому “придушенням” виробництва, розширенням “тіньової економіки” і зростаючим відпливом коштів зі сфери банківського обігу.

Для того, щоб організувати будь-яке виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт або розширити масштаби вже розпочатої справи потрібні певні витрати. Дістати у своє розпорядження нові робочі машини, обладнання можна двома способами - придбати чи взяти в оренду. Придбання тих чи інших потужностей можливе тільки тоді, коли покупець має достатні власні кошти або одержить довгостроковий кредит у банку. Більшість суб'єктів підприємницької діяльності в Україні не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти в кредит, бо не спроможні забезпечити його заставою, а за інших умов банки кредитів не надають.

Лізинг дозволяє не залучати позиковий капітал і не “заморожувати” власний, економити на затратах, пов'язаних з володінням майном, установлювати за погодженням з лізингодавцем гнучкий порядок здійснення лізингових платежів. Ось чому останнім часом багато фахівців органів державного управління, господарські керівники, підприємці та менеджери, наукові працівники виявляють інтерес до питань розвитку в Україні лізингу майна.

На відміну від відомої у нас практики прокату (згідно з договорами прокату), договори лізингу укладаються на більш тривалий термін. Якщо при прокаті вид орендованого майна пропонує майнодавець, то при лізингу його обирає лізингоотримувач. Як правило, на момент укладення лізингової угоди об'єкт лізингу ще не є власністю лізингодавача. За договором прокату у тимчасове користування громадянам надається майно культурно-побутового призначення для індивідуального або групового споживання без отримання орендодавцем прибутку від нього, а при лізингу надаються основні засоби, призначені для виробництва продукції або надання послуг з метою отримання прибутку.

У зв'язку з тим, що лізингоотримувач грає визначальну роль у виборі об'єкта лізингу ще на стадії його купівлі-продажу, і об'єкт фінансового лізингу повинен перейти у власність лізингоотримувача, то останній компенсує ризик випадкового знищення або пошкодження (псування) об'єкта і несе затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту об'єкта, якщо інше не передбачене договором.

Загалом, лізинг як форма підприємницької діяльності дуже важливий, оскільки для виробників розширяться можливості збуту власної продукції, особливо тієї, яка дорого коштує. Для лізингодавців лізинг - це більш економічно вигідна форма здачі майна в найм завдяки порівняно високому рівню лізингових платежів. Лізингоотримувачеві надається можливість оперативного поновлення виробничих фондів за рахунок отримання нового дорогого обладнання в користування без його повної оплати. Лізинг одночасно активізує інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшує фінансове становище безпосередніх товаровиробників і підвищує конкурентоспроможність малого і середнього вітчизняного бізнесу [8].

2. ЛІЗИНГ ЯК ВИД ПІЛПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лізинг (від англійського терміну "1еаgе" брати і здавати майно в тимчасове користування) означає оренду. Це вид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, коли за договором лізингу лізингодавець зобов'язується придбати у власність майно за дорученням лізингоодержувача у відповідного продавця майна і надати це майно в користування лізингоодержувачу за плату на визначений строк для підприємницьких цілей.

До основних видів лізингу належать фінансовий і оперативний. Критерієм їх розмежування служать ознаки за обсягом зобов'язань лізингодавця і строками використання лізингового майна. Решта видів лізингу - різновиди основних видів, і залежно від ознак вони можуть бути віднесені до оперативного чи фінансового лізингу.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг.

Лізингова операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним або юридичним особам, тобто врегулювання такої кількості відносин, які дають можливість передати лізингове майно в тимчасове користування на визначений термін за відповідну плату.

До ознак, які дозволяють виділити лізингову операцію з маси інших операцій, належать такі:

· лізингодавець виступає як фінансуюча організація, яка придбає у продавця лізингове майно на умовах, що воно буде передане в лізинг лізингоодержувачу;

· право вибору продавця лізингового майна (об'єкта лізингу) ще до укладання договору купівлі-продажу належить лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором;

· лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в підприємницьких цілях;

· сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна за цінами на момент укладення договору;

· майно, передане в лізинг, протягом всього строку дії лізингового договору є власністю лізингодавця, за винятком майна, придбаного лізинговою компанією за рахунок державних коштів;

· у лізинговому договорі може бути передбачене право викупу лізингового майна лізингоодержувачем до закінчення або після закінчення строку договору;

· за домовленістю сторін, у лізинговому договорі може бути передбачена прискорена амортизація лізингового майна згідно із законодавством України з подальшим повідомленням про це податкових органів;

· термін лізингу майна визначається за домовленістю сторін згідно із законодавством України, але не може бути більшим від строку його повної амортизації.

З точки зору комплексу відносин, лізингова операція складається з двох взаємопов'язаних частин: відносини щодо купівлі-продажу, і відносини щодо тимчасового використання майна. З точки зору права, ці відносини можуть бути реалізовані за допомогою двох видів договорів: купівлі-продажу і лізингу[13, c. 24-27].

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке за діючою класифікацією належить до основних засобів, крім майна, вільний обіг якого на ринку заборонений.

Головна умова лізингу полягає в тому, що майно, яке передається в лізинг, має бути використане тільки в підприємницьких цілях. В агропромисловому комплексі до об'єктів лізингу належать основні засоби, що використовуються у сфері виробництва, заготівлі, переробки сільськогосподарської продукції, громадському харчуванні та інших видах діяльності. Якщо в лізингову компанію звернулись дві організації з пропозицією взяти майно у лізинг, перша з яких - для використання об'єкта лізингу з підприємницькою метою, а друга - некомерційний благодійний фонд, то лише в першому випадку може бути укладена лізингова угода.

Другим важливим критерієм визначення майна є те, що воно не повинно втрачати своїх натуральних властивостей у виробничому процесі, тобто після закінчення строку лізингу предмет повинен бути придатним для продажу або подальшого передавання в лізинг. Цим вимогам відповідають основні засоби виробництва.

Об'єктом лізингу можуть виступати складні речі, наприклад, якщо предметом лізингу є підприємство, то дія угоди поширюється на всі складові частини єдиного цілого: приміщення, споруди, устаткування та інші компоненти.

Об'єктом лізингу може бути сукупність предметів, в якій є головна річ, наприклад приміщення і прибудова до нього. Головна річ має в господарському обігу самостійне значення, а приналежність залежить від неї, слугує головній речі і пов'язана з нею загальним господарським призначенням. Тому, якщо головна річ передана в лізинг, то разом з нею в лізинг передається і приналежність[10, c. 148-149].

Суб'єктами лізингової угоди є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингового договору. Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, оскільки в лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти. В цій схемі лізингових взаємовідносин сторонами угоди виступають: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, який передає в користування об'єкт лізингу за договором лізингу. Ним можуть бути:

* установи банку або його філії, фінансові компанії, кредитні установи, в статуті яких передбачений цей вид підприємницької діяльності;

* фінансово-лізингова компанія, яка створюється спеціально для здійснення лізингових операцій, основною і фактично єдиною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування лізингової операції;

* спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового забезпечення лізингової операції бере на себе весь комплекс послуг нефінансового характеру (утримання, ремонт майна, заміну зношених деталей, консультації щодо його використання та ін.);

* будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг не є профілюючою діяльністю, але й не .забороненою статутом сферою підприємництва, і які мають фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

Другою стороною, лізингоодержувачем, є користувач майна.Лізингоодержувач - юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець, що отримує майно в користування за лізинговим договором. Ним можуть бути юридичні особи будь-якої форми власності або громадяни: державне підприємство, організація, кооператив, громадянин, акціонерне товариство та ін.

Третій учасник лізингової операції - продавець лізингового майна, яким може бути юридична чи фізична особа і підприємство-виробник майна (кооператив, торговельна, постачальницько-збутова організація).

Фінансовий лізинг являє собою комплекс економічних і майнових відносин, що виникають у зв'язку з придбанням майна у власність з подальшим його передаванням у тимчасове користування за відповідну плату на строк, наближений за тривалістю до строку його експлуатації та амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

* участь у лізинговій угоді, крім лізингодавця і лізингоодержувача, третьої сторони (виробника або постачальника лізингового майна);

* придбає лізингодавець майно не для власного використання, а для передачі його в тимчасове користування лізингоо-держувачу;

* право вибору майна та його продавця належить лізинго-одержувачу;

* продавець майна знає, що майно придбається спеціально для передачі його в тимчасове користування лізингоодержувачу;

* майно безпосередньо доставляється лізингоодержувачу і приймається ним в експлуатацію;

* претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів у гарантійний строк лізингоодержувач направляє безпосередньо продавцю майна;

* ризик випадкової загибелі і пошкодження майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта приймання-передавання майна в експлуатацію.

Для сільськогосподарських підприємств фінансовий лізинг є привабливим способом придбання основних засобів. Проте цей вид інвестування не набув широкого застосування в Україні. Розвиток фінансового лізингу стримує високий ризик лізингових операцій для лізингодавця через низьку платоспроможність більшості сільськогосподарських підприємств і низький рівень їх ділової етики.

Підприємство, яке бажає отримати майно у фінансовий лізинг, звертається до потенційного лізингодавця із заявою, де має вказати бажаний об'єкт лізингу, його вартість, бажаний строк лізингової угоди та умови сплати лізингових платежів. Для прийняття попереднього рішення лізингодавцем до заяви потрібно додати інформацію про діяльність та стан підприємства, його керівництво[16, c. 59-63].

Оперативний лізинг характеризується тим, що строк, на який майно передається в тимчасове користування, набагато менший від нормативного строку служби майна. Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

* оскільки строк лізингового договору значно менший від нормативного строку служби майна, лізингодавець не розраховує відшкодувати вартість майна за рахунок платежів від одного лізингового контракту;

* майно передається в лізинг багаторазово;

* у лізинг передається не спеціально придбане майно за замовленням лізингоодержувача, а наявне в лізинговій компанії;

* лізингова операція має двосторонній характер (лізингодавець - лізингоодержувач);

* обов'язки щодо технічного обслуговування, ремонту, страхування покладаються на лізингову компанію;

* лізингоодержувач може розірвати договір, якщо майно через непередбачені обставини виявиться непридатним для використання;

* ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження лізингового майна покладається на лізингодавця;

* після закінчення строку лізингового договору майно, як правило, повертається лізингодавцю.

Лізинговий процес - від концептуальної ідеї до практичної реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки, виробництва продукції і закінчення договору - умовно можна поділити на такі чотири великі етапи: підготовка і обґрунтування; юридичне оформлення; використання об'єкта лізингу; оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

На першому (попередньому) етапі здійснюють всі підготовчі роботи, які необхідно виконати перед укладенням ряду юридичних договорів. На ньому оформляються такі документи: заява майбутнього лізингоодержувача до лізингодавця на придбання лізингового майна; висновок про платоспроможність лізингоодержувача й ефективність лізингового процесу; заява-наряд, яка подається лізингодавцем постачальнику устаткування; заява лізингової компанії банку про надання кредиту для проведення лізингової операції. Проведення великої кількості робіт зумовлене складним характером багатосторонніх відносин при лізингу.

Надзвичайно важливу роль в організації управління лізингом відіграє другий етап - юридичне закріплення лізингової угоди. Для досягнення цієї мети оформляються такі документи: кредитний договір між лізинговою компанією і банком про надання позички для проведення лізингової операції; договір купівлі-продажу об'єкта лізингу; акт приймання-передавання об'єкта лізингу в експлуатацію; договір з технічного обслуговування техніки; договір із страхування майна, переданого в лізинг; лізинговий договір.

Третій етап лізингового процесу - період використання об'єкта лізингу. Він супроводжується тим, що лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, виконує роботи, спрямовані на підтримку його в робочому стані, здійснює виплати лізингових платежів. Лізингові операції відображуються в бухгалтерському обліку і звітності.

Четвертий етап лізингового процесу - період оформлення взаємовідносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем після закінчення строку дії лізингового договору. Лізинговий договір вважається припиненим після закінчення строку його дії. Лізингоодержувач після закінчення або до закінчення строку дії договору може стати власником об'єкта лізингу після повної сплати його вартості відповідно до умов лізингового договору та законодавства України[14, c. 131-134].

3. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

Розвиток ринкових відносин ставить перед українською державою ряд проблем, які потребують їх негайного розв'язання. Одним з актуальних питань на сьогодні є забезпечення сталого розвитку села, що потребує технічного переоснащення та можливостей застосовувати новітні технології.

Лізинг як інструмент кредитно-фінансового обслуговування виділяється в сучасному арсеналі форм та інструментів запровадження інновацій. Він полегшує доступ споживача до передової техніки в умовах її подальшого старіння.

Лізинг виступає тим фінансовим механізмом, що дає змогу підприємствам придбати необхідне устаткування на умовах поступової сплати коштів, зароблених зокрема й на його експлуатації. Тому саме лізинг дасть можливість багатьом суб'єктам господарювання розв'язати проблему оновлення виробництва.

Проблема розвитку й удосконалення лізингової діяльності в АПК України є ключовою, адже у більшості аграрних підприємств на сьогодні відбулося виснаження основного капіталу, насамперед активної частини -- машинно-тракторного парку.

Лізинг є ефективним засобом сприяння економічному розвитку агропромислового комплексу. Для сільськогосподарських товаровиробників це прискорювач темпів виробництва, оновлення устаткування та техно­логій. Виробники техніки, у свою чергу, за рахунок лізингу мають можливість розширювати свій ринок збуту, банківські ж установи, вико­ристовуючи лізинг, мають можливість збільшувати свій прибуток.

Розвиток лізингових відносин в системі АПК України має свої особливості. У розвинених країнах він виник як реакція на високі темпи науково-технічного прогресу, що породив необхідність впровадження у виробництво нових машин і устаткування, що зажадало різкого збільшення інвестицій. В Україні розвиток лізингу обумовлений іншими причинами, зокрема: низька забезпеченість господарств технікою та високий рівень її зносу; обмежена можливість сільгоспвиробників для її придбання.

Слід зазначити, що в Україні складається загальна обстановка, що спонукає і сприяє розвитку лізингових відносин. Зокрема, до таких обставин розвитку лізингу в АПК України можна віднести допомогу держави. Також, слід зазначити, що основну роль у становленні лізингу в Україні відіграє саме держава, тому дослідження механізму державної підтримки лізингових відносин є актуальним в наш час.

З року в рік в сільськогосподарських підприємствах кількість техніки, потрібної для виконання основних технологічних операцій, зменшується. Так, на сьогоднішній час за даними Міністерства аграрної політики, близько 90% наявних у сільськогосподарських підприємствах основних видів техніки повністю вичерпали свій технічний ресурс. За останні З роки кількість тракторів та зернозбиральних комбайнів в сільськогосподарських підприємствах зменшилась на 14 та 13% відповідно.

Обмежене використання лізингових угод для відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва зумов­люється несприятливими умовами їх здійснення. Залучення техніки й інших ос­новних засобів за договорами лізингу, коли норма прибутку по галузі значно нижча від вартості позичкового капіталу, може призводити до ще більших проблем у відтворенні активів. Розв'язання цих проблем пов'язане з вирішен­ням таких питань:

* із законодавчим запровадженням інвестиційних пільг в оподаткуванні суб'єктів господарювання, які здійснюють реальні інвестиції. Завдяки цьому для сільгосппідприємств буде залучено в економічний механізм господарювання ефект податкового щита, підвищиться привабливість лізингових угод;

* зі встановленням реального паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукції, який забезпечував би сільськогосподарським товаровиробникам отримання норми прибутку на вкладений капітал на рівні середнього по народному господарству;

* зі зниженням вартості залучення позикового капіталу, що зробить його дешевшим, знизить обсяги регулярних лізингових платежів, сприятиме розширенню лізингових угод, отже, підвищенню рівня продовольчої безпеки України.

Для технічного переоснащення сільськогосподарських підприємств у 1997 р. створено Державний лізинговий фонд, правонаступни­ком якого нині є НАК «Украгролізинг». Компанія с основним оператором на ринку надан­ня техніки сільськогосподарським товарови­робникам на умовах фінансового лізингу.

Метою діяльності «Украгролізингу» є сприяння реалізації державної політики в АПК, забезпечення ефективного функціонування виробництва шляхом передачі сільгоспвиробникам на умові лізингу техніки, надання послуг, організації технічного сервісу і одержання прибутку віл впровадження підприємницької діяльності.

За період з 1998-го по 2008 рік сільськогосподарським товаровиробникам нашої країни “Украгролізингом” поставлено 20,5 тисячі одиниць техніки на суму 1 665 млн. грин. У тому числі - 6 226 тракторів, 782 зернозбиральних комбайни, 9 802 одиниці ґрунтообробної техніки, понад 2 700 одиниць іншої техніки та обладнання. За 2009 рік компанія передала у власність аграріям 949 одиниць сільгосптехніки на 48,8 млн.грн.

Щодо 2010 року, то перші 29 одиниць нової техніки та обладнання на загальну суму 4 млн. 361 тис. грн. вже передала сільгосптоваровиробникам у фінансовий лізинг НАК «Украгролізинг» з початку 2010 року. Портфель замовлень Компанії на 2010 рік становить 19,4 тисяч одиниць техніки на загальну суму майже два мільярди гривень.

Державну підтримку лізингу, крім відомих шляхів фінансування та кредитування було б доцільно здійснювати через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів, надання державних гарантій за кредитами, які залучаються в іноземний банках для заходів по операціях фінансового лізингу вітчизняної сільськогосподарської техніки, а також звільнення лізингових операцій, у тому числі й винагороди, від обкладання податком на додану вартість.

Одною з головних проблем в процесах державної підтримки є те, що держава намагається одночасно за допомогою одної суми бюджетних коштів підтримати сільськогосподарських товаровиробників та виробників сільсько­господарської техніки. З однієї сторони, сільськогосподарські виробники не мають можливості отримати перевагу під час купівлі високопродуктивної та якісної іноземної техніки, що стримує розвиток передових технологій в сільськогосподарському виробництві, з іншої сторони -- сума державної підтримки є незначною і впливу на технічне онов­лення заводів сільськогосподарського машинобудування не має. В результаті такої державної підтримки бюджетні кошти використовуються з низькою ефективністю не підтримують ані сільськогосподарські підприємства, ані заводи сільгоспмашинобудування.

Також можна зазначити як одну з проблем розвитку лізингу в Україні - це монопольне положення лізингодавців на ринку лізингових послуг, які диктують сільгосптоваровиробникам найвигідніші для себе умови. Зокрема це процентна ставка винагороди лізингодавця, торговельна надбавка тощо. Дана проблема повинна змушувати державу до заходів з приводу створення повноцінного ринку лізингових послуг, зокрема змінити його структуру, урізноманітнити джерела фінансування лізингових операцій, а також застосовувати систему спрощеного оподаткування для підвищення його привабливості.

Важливим джерелом формування ресурсів для здійснення лізингових операцій було б запровадження підвищених коефіцієнтів (2--3) до норм амортизацій, що нараховуються для оподаткування, на нові основні фонди вітчизняного виробництва, які придбані на умовах фінансового лізингу. Це підвищило б заінтересованість у придбанні вітчизняної техніки на умовах лізингу.

Для підтримки розвитку лізингу в аграрній сфері доцільно створити систему страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників і цінового регулювання через механізм державних інтервенцій на аграрному ринку.

Також не маловажно, що основними причинами обмеженого використання фінансового лізингу є недосконалість законодавства про лізинг. Тобто крім основного Закону «Про лізинг», лізингові відносини регулюють ще велика кількість нормативно-правових актів, які суперечать один одному.

Отже, на основі проведених досліджень зробимо висновок, що лізинг є засобом стимулювання продажу нової техніки, який створює попит на продукцію в машинобудівній галузі, а також засіб прискорення відтворення виробничого потенціалу. Основні перешкоди розвитку лізингових відносин приховані в недосконалій законодавчій базі, слабкому фінансовому стані багатьох аграрних підприємств, механізмах оподаткування і страхування, кредитування. Також проблеми приховані в монопольному положенні лізингодавців на ринку лізингових послуг, висока вартість лізингових угод та деякі інші проблеми. Подальша стратегія держави в цій сфері потребує трансформації принципів її реалізації. Зокрема, першочерговими заходами державної політики в сфері лізингових відносин мають бути:

- запровадження заходів щодо активної співпраці українських лізингових компаній з закордонними виробниками техніки;

- створення дієвої законодавчої бази в сфері лізингових відносин, що сприяло б активному розвитку лізингових відносин в державі;

- розробка комплексної державної програми сприяння розвитку лізингової діяльності в Україні;

- створення розгалуженої системи приватних комерційних структур, які б надавали послуги в сфері лізингу в повністю забезпечувати потреби аграрної сфери.

Висновок

Україна стала на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери.

Тут необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг - ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, в Україні він не дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його розвиток, але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України «Про лізинг» недостатньо для стимулювання розвитку лізингового бізнесу.

Проте, активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.

Отже, лізинг - один із головних механізмів фінансової підтримки суб'єктів підприємництва, тому що це - строкове, цільове і платне користування майном відповідно до умов, визначених конкретним договором/контрактом, а також довгострокова/довготермінова оренда обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення тощо (використовується як одне з позикових джерел

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Проведене дослідження дозволяє сформулювати теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового регулювання лізингових відносин в Україні. У вирішення наукової задачі дисертантом обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення лізингового законодавства з метою підвищення ефективності застосування лізингу як засобу інвестування основних фондів суб'єктів господарювання.

Головними науковими та практичними результатами дослідження є розробка визначення кваліфікаційних ознак лізингу, його відмежування від суміжних господарсько-правових категорій, визначення договірної форми опосередкування лізингових відносин, обґрунтування основних напрямків державного регулювання лізингових відносин в Україні; вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства.

1. Лізинг як вид інвестиційної діяльності є системою господарських правовідносин і здійснюється у формі майнового найму, доповненого іншими відносинами, направленими на забезпечення його реалізації. З урахуванням стану економіки України та зарубіжного досвіду становлення лізингу, необхідною умовою його розвитку на даному етапі в Україні є застосування важелів державного стимулювання. Вказані властивості, а також така ознака, як наслідки закінчення строків договору лізингу, є кваліфікуючими ознаками лізингу і відрізнять його від інших видів господарських правовідносин, насамперед від орендних, кредитних.

Інвестиційний характер лізингових відносин, коло його суб'єктів (яке обмежується лише суб'єктами господарювання) та об'єктів (до яких відноситься лише майно, призначене для використання як основні фонди) свідчать про господарсько-правову природу лізингових відносин. Передбачена Цивільним кодексом України та проектом Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг” безпосередня участь фізичних осіб у лізингових правовідносинах є недоцільною. Основні засади лізингових правовідносин повинні визначатись в Господарському кодексі України. Інші нормативні акти, які покликані регулювати лізингові правовідносини у сфері господарювання, повинні розвивати його положення.

2. Лізингові правовідносини є складними, багатосторонніми і опосередковуються в комплексі договорів, серед яких договір лізингу - є основним, а допоміжними угодами можуть бути: договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, договір поставки об'єкта лізингу, договір про технічне обслуговування об'єкта лізингу, кредитний договір тощо. Лізингодавець, окрім основного договору, обов'язково укладає одну або декілька допоміжних угод; в інакшому випадку правовідносини не можуть кваліфікуватися як лізингові.

Багатосторонній характер лізингових відносин обумовлює у деяких випадках необхідність укладення рамкового договору для забезпечення лізингових відносин. Така необхідність виникає при наявності великої кількості учасників лізингових правовідносин та потреби у спеціальному врегулюванні їх взаємовідносин.

Стимулювання лізингових відносин як необхідна умова їх подальшого розвитку в Україні обумовлює необхідність встановлення у Законі України “Про лізинг” вимоги про обов'язкову реєстрацію лізингової угоди. Вказана вимога є однією із форм контролю держави за здійсненням лізингових відносин з метою запобігання зловживань з боку лізингодавців, для яких визначається пільговий режим діяльності. Дана умова також є необхідною умовою для здійснення реєстрації договорів лізингу, що дозволятиме визначати ефективність застосування лізингових відносин в Україні.

3. У розвиток положень прийнятого Господарського кодексу запропоновано спеціально передбачити в законодавстві компенсаційну та бартерну форми лізингу як необхідну у нинішніх умовах альтернативу класичному лізингу з грошовою формою лізингових платежів. Компенсаційний лізинг надасть змогу лізингоодержувачу в рахунок сплати лізингових платежів постачати лізингодавцю товар, вироблений з використанням предмета лізингу. За умовами бартерного лізингу лізингоодержувач в рахунок сплати лізингових платежів може поставляти лізингодавцю будь-який товар, що є у нього в наявності, за умови отримання згоди лізингодавця прийняти цей товар як лізинговий платіж.

У зв'язку з існуючими в законодавстві України обмеженнями щодо товарообмінних (бартерних) операцій доцільно встановити, що вказані обмеження не поширюються на лізингові операції, в тому числі передбачити виключення із загального правила про обмеження правосуб'єктності державних і комунальних підприємств у сфері укладення бартерних угод та надати останнім можливість брати участь у компенсаційній та бартерній формах лізингу.

4. На сьогодні уніфіковані нормативні акти, які регулюють застосування лізингу у сфері господарювання України, незалежно від галузі економіки, в якій укладається дана угода, серед заходів стимулювання лізингових відносин визначають лише амортизаційну пільгу. Диференційовані акти лізингового законодавства діють в окремих галузях економіки та визначають певні пільги для учасників лізингових правовідносин в цих галузях.

...