Поняття та значення конкурентної (антимонопольної) політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та значення конкурентної (антимонопольної) політики держави

Зміст

Вступ

1. Здійснення антимонопольної політики в Україні

2. Процес монополізації та його наслідки

3. Основні напрями конкурентної політики держави

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ринкова економіка - це економіка динамічного коливання попиту та пропозиції, економіка порівняльних переваг та ефективного господарювання і для її існування необхідна конкуренція. "Якщо є справді ринкова економіка, то конкуренція в ній просто неминуча", зазначав український економіст І.І. Дахно. За образним виразом О.Л. Завади (першого Голови Антимонопольного комітету України) "Закони конкуренції - це "Правила руху в ринковій економіці".

Основні засади економічної та правової політики протидії монополізації ринку, запобігання зловживанням монопольним становищем, недопущення недобросовісної конкуренції та сприяння розвитку економічної конкуренції закріплені у Конституції України та в законах, які є основою законодавства про захист економічної конкуренції. Законодавство України про захист економічної конкуренції - це новий, комплексний інститут в законодавстві України, який притаманний країнам з розвинутими ринковими відносинами. [2, c. 5.]

Тому можна сказати, що держава на базі цих законів і здійснює свою антимонопольну політику з метою захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур.

Актуальність антимонопольного законодавства в наш час є беззаперечною, оскільки чи не щодня проводиться безліч справ щодо його порушення. Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах, тому актуальність цієї теми безперечно знаходиться на досить високому рівні.

Метою роботи є дослідження антимонопольної політики держави, дій, які здійснює держава для забезпечення умов формування та захисту конкурентного середовища.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі основні завдання:

· дослідити який зміст і значення має конкурентна політика держави;

· дослідити як конкурентна політика здійснюється в Україні;

· дослідити основні напрями конкурентної політики держави;

· дослідити дії держави щодо боротьби із монополізацією ринку.

1. Здійснення антимонопольної політики в Україні

Інтенсивний розвиток світової економіки і поглиблення економічних відносин посилює конкуренцію між суб'єктами господарювання. Забезпечення конкурентної основи функціонування ринкової економіки передбачає формування ефективних механізмів її регулювання та управління. Однією з форм регулювання конкуренції є реалізація конкурентної політики. Конкуренція є рушійною силою ринкової економіки і її визначають як боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва, збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. [7]

Конкурентна (антимонопольна) політика держави - це діяльність держави, спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, антимонопольне регулювання з метою сприяння зростанню ефективності виробництва, кращому задоволенню потреб суспільства, підвищенню конкурентоздатності національної економіки

Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Основними напрямками конкурентної політики держави є:

· демонополізація економіки;

· захист та сприяння розвитку економічної конкуренції;

· антимонопольне регулювання;

· державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвитку змагальності у сфері господарювання на основі Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції, що затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Метою програми є формування та розвиток конкурентного середовища, яке забезпечує ефективне використання суспільних ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів вищої якості за нижчими цінами.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму у господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади (Антимонопольним комітетом і Його територіальними управліннями в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) й органами місцевого самоврядування. Антимонопольний комітет та його територіальні управління виконують безпосередню практичну роботу з реалізації антимонопольної (конкурентної) політики та здійснюють контроль над антимонопольним законодавством (статус Антимонопольного комітету визначено Законом України "Про Антимонопольний комітет України"). А взагалі суб'єктами антимонопольної політики, які забезпечують процес демонополізації та розвиток конкуренції, окрім Антимонопольного комітету України, виступають також: ВР України, Президент України, КМ України, ФДМ України, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, керівництво та трудові колективи підприємств, покупці.

Правила конкуренції і норми антимонопольного регулювання визначаються Господарським кодексом України (ст. 25-41), Законами України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001р.) та іншими законодавчими актами. [4, c. 294].

Закон України "Про Антимонопольний комітет України" був прийнятий 26 листопада 1993 р. Із затвердження цього закону розпочався процес формування системи органів Антимонопольного комітету і завершився на початку 1995 р. створенням територіальних відділень в усіх регіонах. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", введений в дію з 1 січня 1997 р., встановлює правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від несумлінної конкуренції. Під несумлінною конкуренцією Закон визначає будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Із перетвореннями в економіці та змінами пріоритетів державної політики виникла необхідність розширення нормативної бази Законом України "Про захист економічної конкуренції", прийнятий 11 січня 2001 р., який набув чинності 2 березня 2002 р. Особливістю цього Закону є те, що під час його розроблення було враховано практичний досвід діяльності Антимонопольного комітету та досягнення світової економічної та правової думки у сфері антимонопольного та конкурентного права. Закон України "Про захист економічної конкуренції" регулює відносини суб'єктів господарювання, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання, споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовують до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України. [8, c. 389-390]

2. Процес монополізації та його наслідки

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі.

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом (понад 35 %). Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр для входження на нього інших суб'єктів господарювання, визнається монополізованим. У разі суспільної необхідності таз метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Природною монополією вважається стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги).

Мета антимонопольного регулювання - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних ефектів монопольної діяльності окремих (конкретних) суб'єктів господарювання.

Методами антимонопольного регулювання є:

· законодавче регулювання;

· адміністративне регулювання (штрафи, судові рішення, дозволи, заборони, примус);

· фінансово-економічне стимулювання розвитку конкурентного середовища.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства застосовується у таких випадках:

· у випадку зловживання монопольним становищем на ринку;

· у випадку дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади;

· у випадку антиконкурентних узгоджених дій;

· у випадку недобросовісної конкуренції.

Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. [4, c. 277]

Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

- по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

- по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

- по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

- по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

- по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;

- по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку;

- по-сьоме, здійснюють тиск на уряду пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо. [1]

У сучасній економіці прагнення до монополізації, чи хоча б часткової монополізації, охопило всі ринки, зокрема ринок продовольчих товарів. Монополіст - це лідер у своїй галузі, і поступово він своїми діями стримує конкуренцію. Монопольно регулювальні сили в короткостроковому періоді можуть обмежувати руйнівні впливи цінової конкуренції і сприяти збалансованому розвитку всієї економіки, окремих її ринків та створювати умови для задоволення потреб кінцевих споживачів у споживчих товарах. У довгостроковому періоді монополії призводять до застійних явищ, зокрема не запровадження наукових досягнень, зниження ефективності виробництва й добробуту споживачів. Монополії зазвичай нав'язують партнерам такі умови угод, що ставлять їх у неоднакові умови. Вони можуть штучно зменшувати обсяг виробництва продовольчих товарів для створення дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін. Саме антимонопольна політика держави має коригувати таку діяльність підприємств. [10, c. 336]

Держава використовує різні інструменти, зокрема стимулювальні та примусові, під час регулювання ринку продовольства та поведінки суб'єктів цього ринку. Важливими є механізми підтримки ініціативи на ринку продовольчих товарів, до яких відносяться методи стимулювання підприємницької активності (бюджетне фінансування, цінова підтримка, пільгове кредитування, фінансове забезпечення лізингових процедур, страхування ризиків, пільгове оподаткування), методи примусу та дотримання правил (антимонопольне регулювання, стандартизація та сертифікація), методичні інструменти (захист прав власності, інформаційне та юридичне обслуговування).

Державне регулювання в контексті антимонопольного регулювання сьогодні відіграє важливу роль у забезпеченні умов для розвитку підприємницької діяльності. Стосунки між монополістами набувають різних форм: відкрита та прихована змова, співпраця шляхом поглинання, злиття тощо. Монополізація ринку передбачає встановлення панування невеликої групи монополій, які диктують свої умови гри на ринку і нав'язують поведінку всім його учасникам. Монополізація ринку передбачає:

? регулювання ринкового попиту, виходячи з поведінки монополій;

? проведення такої політики цін, де ціна не формується під впливом ринкових факторів;

? узгодження обсягів виробництва найважливішими постачальниками однотипної продукції;

? формування нових потреб у кінцевих споживачів продукції, яку виробляє монополіст [6, c. 139-148.]

Конкуренція забезпечує рушійні сили на ринку, які стимулюють виробництво продовольства, вдосконалення і підвищення ефективності виробництва, застосування модернізаційних процесів, повніше і якісне задоволення потреб споживачів, монополіст поступово своїми діями стримує конкуренцію. Сьогодні необхідно усвідомити, що конкурентна політика на ринку продовольчих товарів сама по собі не здатна забезпечити ефективність на ринку. Для цього держава шляхом антимонопольного регулювання діяльності монополій має підтримувати конкуренцію на ринку і забезпечити оптимальне співвідношення частки монополії до конкурентних сил та при цьому зберегти сталий економічний розвиток.

Державне регулювання продовольчого ринку - це спрямування діяльності суб'єктів ринку за допомогою сукупності методів і важелів у напрямі формування продовольчої безпеки країни та підвищення конкурентоспроможності виробництва продовольства.

Антимонопольне регулювання - це комплекс адміністративних та економічних дій, які здійснює держава для забезпечення умов формування та захисту конкурентного середовища. Важливо відзначити, що такі дії спрямовані не проти монополій взагалі, а проти негативних наслідків монополізації, які не дають розвиватись або стримують розвиток харчової промисловості. Адже є випадки, коли концентрація активів в одних руках без зловживань може призвести до впровадження нових дорогих інновацій, які не під силу дрібним підприємствам. Застосування антимонопольних дій чи покарань має бути не за концентрацію капіталу, а за зловживання своїм переважним становищем на ринку (наприклад, відмова в продажі ресурсів) [5, с. 168]. конкурентний політика монополізація ринок

Найбільш поширеними зловживаннями монопольним становищем є цінові зловживання, поширення неправдивої інформації, недобросовісна конкуренція, встановлюють економічно необґрунтовані тарифи на різні послуги (наприклад, утримання місць на торгівлю, прокат ваговимірювальних приладів, спецодягу тощо).

Стаються випадки встановлення однакової плати за оренду торгових місць з різним матеріально-технічним облаштуванням, безпідставне застосування різних цін та умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання.

Так, для прикладу, у звіті АМК за 2011 р. в агропромисловому комплексі першочергову увагу органів Антимонопольного комітету України у 2011 р. привертали цінові зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринках продуктів харчування, насамперед хліба та борошна, яєць, молока та масла. Протягом року виявлено та припинено понад 50 таких порушень у Волинській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях, Автономній Республіці Крим та місті Києві.

До прикладу, Волинське відділення Комітету притягнуло до відповідальності ВАТ "Хліб", яке, займаючи на ринку хліба в регіоні монопольне (домінуюче) становище, необґрунтовано підвищувало оптово-відпускні ціни на хліб "Січовий" внаслідок безпідставного завищення планових витрат на пшеничне борошно першого ґатунку. Такі дії були визнані зловживанням монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку [3].

Ще одним поширеним порушенням є надання інформації, що вводить в оману, на упаковках продовольчих товарів. Наприклад, виробники дезінформують щодо складу продукту, щодо виду продукту, щодо ваги продукту або поширюють неповну інформацію про продукт. За умови ведення недобросовісної конкуренції поширеною є практика щодо надання споживачам неповної та недостовірної інформації про ціни та умови реалізації продукції.

Ще одним негативним аспектом існування монополій є послаблення стимулів до впровадження інновацій за відсутності конкуренції та зниження прагнення до повнішого використання капітальних благ [1, c. 413 ].

Отже, для збалансування структури ринкової економіки та зрівноваження наслідків конкуренції та монополізації держава вимушена проводити конкурентну політику.

3. Основні напрями конкурентної політики держави

Серед основних напрямів конкурентної політики держави можна виокремити такі: демонополізація економіки; захист та сприяння розвитку економічної конкуренції; антимонопольне регулювання; державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

У науковій літературі часто визначають демонополізацію як здійснюваний державою комплекс заходів, зокрема примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків [9, с. 376 ]. Проте деякі науковці ототожнюють поняття демонополізації тільки із процесом переходу компаній, які перебували у власності держави, в приватні руки. Такі міркування базуються на подіях, що відбувалися у постсоціалістичних країнах та в другій половині ХХ ст. у США, Канаді та Європі, де були приватизовані промисловість та сфера комунальних послуг. Захист та сприяння розвитку економічної конкуренції передбачає створення та застосування регуляторних норм, за яких недобросовісна конкуренція не надає суб'єктам господарювання жодних економічних переваг.

В економічній науці існує таке визначення антимонопольної політики - це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, запобігання й обмеження монопольної діяльності, а також створення відповідного законодавства [7, c. 192]. Антимонопольне регулювання передбачає розроблення та прийняття спеціалізованих нормативно-правових актів і створення системи органів, які б слідкували за дотриманням законодавства та вносили пропозиції щодо реформування відповідної нормативної бази.

Конкурентна політика реалізується через економічний та інституційний механізми. Чіткого визначення інституційного механізму в економічній науці не існує, тому на основі ґрунтовного аналізу сутності цього явища, інституційний механізм можна визначити як сукупність взаємозв'язків між формальними і неформальними інституціями та інститутами, які сприяють реалізації принципів конкурентної політики, здійснюють вплив на ефективний розвиток конкурентного середовища та забезпечують формування конкурентних відносин за допомогою інституційних методів, важелів, інструментів і стимулів.

Багато науковців визначають економічний механізм як цілісну систему взаємозалежних важелів та методів планування, стимулювання, фінансування, управління, правового та інформаційного забезпечення, які використовують в якості впливу на економічні відносини та процеси. Проте у міжнародній практиці використовують дещо інше визначення. Відтак під економічним механізмом розуміють сукупність економічних ресурсів і способів їх взаємодії для реалізації певних економічних процесів.

Як бачимо, не існує чіткої межі між "економічним механізмом" та"інституційним механізмом". Вважаємо, що доцільно їх синтезувати в єдине поняття економіко-інституційний механізм, яке відображає цілісність процесу управління сферою конкуренції. Розглянувши різні підходи вчених-економістів до визначення цих понять, вважаємо, що економіко-інституційний механізм реалізації конкурентної політики - це сукупність економічних ресурсів, інститутів, інституцій, методів, способів та форм їх взаємодії, спрямованих на дотримання принципів ефективної конкурентної політики. [8,c. 388-389]

Висновки

У підсумку роботи, необхідно зазначити, що процес монополізації економіки має деякі негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну; є схильними до уповільнення науково-технічного прогресу; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямі тощо.

Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію та здійснює інші негативні дії. Саме з метою збалансування структури ринкової економіки та зрівноваження наслідків конкуренції та монополізації держава вимушена проводити конкурентну політику. Під конкурентною політикою розуміємо діяльність держави, спрямовану на створення і розвиток конкурентного середовища, подолання та стримування процесів неефективної монополізації з метою сприяння зростанню ефективності виробництва, кращому задоволенню потреб суспільства, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополій на державний контроль. Для цього створюються антимонопольні служби. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства, але всі інші їх рішення є обов'язковими для виконання, оскільки інакше накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону.

Список використаних джерел

1. Економічна теорія: вступ, макроекономіка, мікроекономіка: навч. посібн. / за ред. З.Г. Ватаманюк та О.З. Ватаманюк. - Львів: Вид-во "Інтелект-Захід ", 2008. - 540 с

2. Журик Ю.В. Антимонопольно-конкурентне право України: навчальний посібник - 2011. - С. 5.

3. Звіт Антимонопольного комітету України за 2011 рік. - Доступний зhttp://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/artic le?art_id=212425&cat_id= 212422. - Звіт Антимонопольного комітету України за 2011 рік

4. Калетнік Г.М., Мазур А.Г., Кубай О.Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - К.: "Хай-Тек Прес", 2011. - 428 с.

5. Латинін М.А. Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання: монографія / М.А. Латинін. - Харків: Вид-во "Магістр", 2006. - 320 с

6. Лозинська Т.М. Методологічні основи державного управління розвитком продовольчого ринку України / ЛРІДУ НАДУ/ за заг. ред. А.О. Чемериса. - Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ. - 2006. - Вип. 10. - С. 139-148]

7. Мочерний С.В. Основи економічної теорії: навч. посібн. [для студ. ВНЗ] / С.В. Мочерний. - К.: Вид. дім "Академія", 2002. - 472 с.

8. Сохецька А.В. Економіко-інституційний механізм реалізації конкурентної політики держави // Науковий вісник НЛТУ України. - 2013. - Вип. 23.10 - С. 388- 390.

9. Удалов Т.Г. Конкурентне право: навч. посібн. / Т.Г. Удалов. - К.: Вид-во "Школа", 2004. - 496 с.

10. Хміль І.Р. Антимонопольна політика в контексті розвитку та модернізації продовольчого ринку України // Науковий вісник НЛТУ України. - 2013. - Вип. 23.13 - С. 336

Размещено на Allbest.ru