Фірма як об’єкт мікроекономічного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Фірма як об'єкт мікроекономічного аналізу »

Науковий керівник:

к.е.н., викл. Ришняк Н.М.

Студентка гр. 2411 Могилевська Н.І.

Миколаїв - 2011

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Фірма як об'єкт мікроекономічного аналізу

1.1 Поняття фірми та її роль в мікросистемі

1.2 Класифікація фірм

1.3 Показники діяльності фірм

Розділ II. Стратегія поведінки фірми на ринку

2.1 Моделювання діяльності фірми в короткостроковому періоді

2.2 Моделювання діяльності фірми в довгостроковому періоді

Розділ III. Практична частина. Моделювання поведінки виробника в умовах досконалої конкуренції

3.1 Умова задачі

3.2 Розв'язок задачі. Пояснення до розрахунків

3.3 Відповіді на питання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

мікроекономічний виробник конкуренція

Актуальність теми дослідження. Економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві. Поділ економічної науки на "мікроекономіку" і "макроекономіку " пов'язаний насамперед з розглядом різних рівнів, на яких ухвалюються рішення. Так, якщо макроекономіка має справу з вищим рівнем - економікою в цілому - і оперує низкою агрегованих показників (детально див. частину II), то мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т. ін.

Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем. Виходячи з цього Мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.

Підприємство є другим суб'єктом мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).

У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Воно є суб'єктом господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

Викладене вище зумовлює актуальність дослідження фірми (підприємства) з точки зору особливостей її функціонування у ринковій економіці. фірма виробник конкуренція

Метою курсової роботи є дослідження фірми як об'єкту мікроекономічного аналізу..

Мета курсової роботи передбачає виконання таких завдань:

- розглянути сутність і види підприємств ;

- з'ясувати показники діяльності фірм ;

- визначити умови максимізації прибутку в короткостроковому і довгостроковому періоді ;

Головні завдання курсової роботи обумовили її структуру. Робота складається із вступу, двох розділів, задачі , висновків і списку використаної літератури.

Розділ I. Фірма як об'єкт мікроекономічного аналізу

1.1 Поняття фірми та її роль в мікросистемі

Ініціативну діяльність, пов'язану з виробництвом товарів і послуг, називають підприємництвом. Підприємництво передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання прибутку.

Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної продукції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат. Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, відмінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати стосовно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.

Модель фірми як мікроекономічного суб'єкта ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки. Це означає, що головною метою економічної діяльності фірми її власник вважає отримання максимальної вигоди у вигляді суми прибутку за певний період. Ця мета і визначає всі рішення фірми відносно того, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

Більшість сучасних економістів виходять з того, що максимізація прибутку є безпосередньою метою фірми, незалежно від її організаційної форми чи форми власності. Адже прибуток є основним фінансовим джерелом нагромадження (розширення виробництва), модернізації технології, стимулювання та соціального розвитку колективу будь-якого підприємства.

Проте знаходяться і критики припущення щодо максимізації прибутку як домінуючої мети довгострокової діяльності фірми. Для підтвердження своєї позиції вони наводять різні аргументи.

Деякі економісти вважають, що господарські рішення настільки складні, а умови їх реалізації настільки невизначені, що припущення щодо максимізації прибутку є нереальним. Здебільшого неможливо точно передбачити, який результат буде одержаний від реалізації рішення. Невизначеність результатів господарської діяльності, дійсно, має місце в реальних ринкових умовах, алеце не відміняє теоретичного підходу до поведінки виробника як такої, що спрямована на максимізацію прибутку. Шукати шляхи максимізації прибутку виробників примушує конкуренція між ними, інакше фірма не може втриматись в галузі і на ринку, вона буде витіснена в ході конкурентної боротьби.

Інші критики виходять з того, що керівники і власники часто переслідують різні цілі. Користуючись тим, що акціонери в основній своїй масі не можуть ефективно контролювати управлінські рішення, менеджери реалізують свої інтереси. Наприклад, збільшують свою заробітну плату, мотивуючи це розширенням обсягів виробництва, тощо. Дійсно, випадки неефективних дій менеджерів трапляються, але, з іншого боку, керівники часто самі мають акції підприємств, на яких працюють, а їх заробітна плата залежить від зростання прибутку, що утримує їх від неефективних дій.

У 60-х роках ХХ ст. набула популярності точка зору, що великі корпорації змінили свою мету і тепер переслідують насамперед соціальні цілі. Підтвердження цього вбачають у великих благодійницьких пожертвах корпорацій на благоустрій міст, програми охорони здоров'я та освітні програми тощо. Насправді благодійність, з одного боку, опосередковано сприяє максимізації прибутку в довгостроковій перспективі, оскільки покращує імідж фірми, яка може сподіватись на пільги від влади, одержання замовлень тощо, а з іншого боку, фірма, яка не прагне максимізувати прибуток, у довгостроковій перспективі не матиме коштів і на соціальні цілі. Отже, побіжний аналіз критики показує, що вона не має достатнього обґрунтування, а припущення, що основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку правомірно покладено в основу моделі поведінки фірми.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях.

Основні функції підприємств. Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов'язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров'я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо. [16, c. 33]

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

Умови функціонування підприємства

Реальними суб'єктами ринкових відносин підприємства незалежно від їхніх масштабів, форм організації, структури власності та сфери діяльності можуть бути за таких умов:

Якщо вони є економічно самостійними товаровиробниками.Цедаєїм можливість на свій розсуд використовувати належне їм майно, визначати програму дій, обиратипостачальників і споживачів,розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.

Стимулом їхньої діяльності є прибуток, який створюється під час кругообороту капіталу.

Підприємство несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності -- як поточними доходами, так і капіталом.

Створення таких умов й означає перехід країни до ринкової економіки. Це складний процесу, що потребує багато часу. Потрібно також, щоб відбулися трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

Сьогодні в Україні відбувається активний процес утвердження механізмів недержавної власності, розширення корпоративного та приватного секторів економіки, реформування відносин власності.

1.2 Класифікація фірм

У країнах з розвиненою ринковою економікою існують мільйони різних типів і видів фірм, які відображають різні форми і напрями залучення та використання капіталу.

Усі фірми класифікуються за рядом ознак: [22, с.105]

· вид господарської діяльності;

· форма власності;

· з точки зору галузевої сфери;

· з точки зору територіально-національних масштабів діяльності;

· за кількісними критеріями.

Найважливішою із зазначених ознак є організаційно-правова.

Ознаки класифікації фірм

1) За видом господарської діяльності:

· виробничі;

· торговельні;

· інноваційні;

· фірми, які спеціалізуються в галузі зв'язку та транспорту;

· інжинірингові;

· банківські і фінансово-інвестиційні та ін.

2) За галузевою сферою діяльності:

· моногалузеві;

· диверсифікаційні;

· багатогалузеві, які включають у свою діяльність фінансові операції.

3) За територіально-національними масштабами діяльності:

· національні;

· транснаціональні.

4) Кількісний критерій:

· великі;

· середні;

· дрібні.

5) За організаційною формою:

· приватна власність;

· партнерство;

· акціонерні товариства або корпорації.

6) За напрямом діяльності:

· багатопрофільні;

· галузеві і міжгалузеві;

· техніко-інноваційні.

Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна

підприємницька фірма, партнерство та корпорація.

Індивідуальна фірма має одного власника, який водночас є і менеджером. Суверенітет у прийнятті рішень, простота в організації і ліквідації підприємства, податкові пільги, розвинене почуття господаря складають переваги одноосібного володіння. Але обмежені фінансові ресурси, недостатня ефективність управління, повна відповідальність аж до конфіскації майна власника ведуть до частих банкрутств, так що ця форма підприємництва найменш стійка, вона можлива у галузях, де існує виробництво з коротким циклом.

Рис.2.1. Переваги та недоліки одноосібного володіння[4,c.249]

Партнерство - колективне підприємство, яке знаходиться у спільній власності кількох осіб, що об'єднують свої фінансові ресурси; має більші можливості щодо одержання кредитів, кваліфікованого управління, але часті непорозуміння між партнерами, негнучкість і складність реорганізації, значна небезпека розпаду у випадку несподіваного виходу одного з партнерів та необмежена відповідальність роблять існування партнерств не дуже перспективним. Вони поширені у невиробничій сфері (аудит, юриспруденція, медицина та ін.).



Рис. 2.2. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

Корпорація - форма організації підприємств, яка має особливі методи залучення капіталу та особливі форми управління. Це - акціонерне товариство. Свій капітал утворює шляхом випуску акцій і облігацій. Вищим

органом управління є збори акціонерів. Значні фінансові ресурси, які утворюються за рахунок трьох джерел: нерозподіленого прибутку, кредитів банків та продажу акцій і облігацій, обмежена відповідальність, досконалий менеджмент, переваги великого підприємства (ефект масштабу) та необмежений термін діяльності роблять корпорацію найбільш поширеною і стійкою формою фірми в сучасному ринковому господарстві, незважаючи на те, що вона також має недоліки, такі як: бюрократизація управління, можливі суперечності інтересів і зловживання управлінського персоналу тощо.



Рис. 2.3. Переваги та недоліки корпорації

У мікроекономіці не приймають до уваги всю цю різноманітність форм і структур. Всі підприємства і організації об'єднують узагальненим поняттям фірма. Модель поведінки фірми будується для індивідуальної підприємницької фірми, яка може бути як великим промисловим підприємством, так і дрібним фермерським господарством. Це стосується і різноманітних функцій фірми. Фірма виконує виробничо-технологічну, економічну, соціальну, зовнішньоекономічну функцію, але вони не є предметом дослідження мікроекономіки. Ми зосереджуємо свою увагу на основній функції підприємства - функції виробництва, яка є економічною моделлю технології, описує зв'язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом випуску продукції.

1.3 Показники діяльності фірм

Існують наступні показники діяльності фірми :

- витрати;

- доходи;

- прибуток;

- рентабельність;

Витрати виробництва - одна з найважливіших категорій господарювання. Без витрат неможливо здійснення виробництва, вони є передумовою виробництва. Одночасно витрати виступають як базис конкуренції: в умовах конкурентної боротьби виграє той, хто постійно знижує свої витрати, тобто витрати суттєво впливають на те, чи залишиться фірма (підприємство) на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його. Представники західної економічної науки, виходячи з конкуренції обмеженості ресурсів і неможливості їхнього альтернативного використання, ввели категорію "вмінені витрати" (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати, якби витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому (альтернативно).

Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділяють на явні та неявні . Явні, в свою чергу, поділяються на зовнішні і внутрішні і обліковуються бухгалтерією.

- Зовнішні витрати пов'язані з придбанням підприємством ресурсів (сировину, матеріалу, робочої сили тощо) на стороні, на ринку.

- Внутрішні витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самого підприємства (органічні добрива власного виробництва у сільськогосподарському підприємстві).

Неявні витрати пов'язують із втраченою (упущеною) вигодою при зайнятості саме даного підприємницькою діяльністю, а не іншою. Якщо найманий працівник, який одержував заробітну плату в 200 грн., вирішив стати підприємцем (власником фірми), то він 200 грн. втрачає. Це є його упущена вигода. Неявні витрати бухгалтерією не обліковуються. Витрати підприємства на виробництво певного обсягу продукції залежать від строку, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються. У зв'язку з цим розрізняють поняття "постійні витрати" (обладнання, верстати, будівлі, оплата вищого управлінського персоналу тощо, які залишаються незмінними) та "змінні витрати" (праця, сировина, матеріали тощо, які змінюються зі зміною обсягу виробництва. Це протягом короткого строку. За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі виробничі потужності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні. Розмежування витрат виробництва протягом короткого строку на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростання все повільніше, якщо все більше робітників залучатимуться до його обслуговування. Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Витрати на весь обсяг виробленої продукції звуть валовими: валові постійні, валові змінні, валові загальні. [7, c. 581]

Доход - це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період і за вирахуванням податків може бути використана на інвестування і споживання.

Загальна величина доходу підприємства включає доход від

реалізації продукції, робіт, послуг;

реалізації матеріальних цінностей і майна;

позареалізаційних операцій (пайова участь у спільних підприємствах, здача майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень від економічних санкцій).

Доход від реалізації продукції обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними і прирівняними до них витратами. При цьому не враховується податок на додану вартість і акцизний збір. Прирівняні витрати до матеріальних - це амортизація основних фондів, відрахування на соціальні потреби, платежі та виплати, які об'єднуються у кошторисі виробництва під назвою “Інші витрати”. Таким чином до матеріальних і прирівняних витрат належать всі витрати крім зарплати.

Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна - це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію, відповідно доході від реалізації основних фондів - різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію.

На підприємствах для яких доход є об'єктом оподаткування після вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний і страховий. Фонд споживання використовується на оплату праці персоналу підприємства (фонд зарплати) і виплату за підсумком роботи за певний період за частку в статутному фонді (дивіденд), матеріальну допомогу.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.

Існує декілька видів прибутку:

загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше - це балансовий прибуток.

прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

У зарубіжній практиці існує поняття

валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Моржинальний прибуток - обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

Показники рентабельності

Аналіз рентабельності здійснюється на основі розрахунку показника чистого прибутку.

Розрахунок чистого прибутку підприємства

Виручка від реалізації Податок на додану вартість Акцизний збір Чистий обсяг продажів (1-2-3) Прямі трудові витрати Операційні витрати Амортизація Б. Поточні витрати (4+5+6+7) В. Прибуток до виплати податків, дивідендів і процентів (А-Б) Податок на прибуток Інші податки за рахунок прибутку Нараховані дивіденди, проценти, включаючи податок на дивіденди й проценти Г. Чистий прибуток (В-8-9-10)	Сума

Аналіз рентабельності підприємства виконується на основі використання системи показників "Каскад" (метод Дюпона).



При плануванні використовується кілька показників рентабельності:

Рентабельність власного капіталу = Чистий прибуток х 100%

(Return on Equity /ROE Власний капітал

Рентабельність власного капіталу показує, яка віддача (норма прибутку) на вкладений власний капітал. Максимізація цього показника - головне завдання управління підприємством. Якщо чистий прибуток і власний капітал мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність, не менша 20%.

Для оцінки рентабельності власних вкладень на здійснення проекту рекомендується використовувати дещо іншу формулу розрахунків.

Рентабельність власного = Чистий прибуток х 100%

капіталу проекту Власний кошти, вкладені в проект

Рентабельність активів = Чистий прибуток х 100%

(Return on Total Assets/ROA) Активи

Рентабельність активів показує, наскільки ефективно використовуються активи підприємства. Якщо чистий прибуток та активи мають адекватну оцінку, то нормальною вважається рентабельність, не менша 14%.

Для оцінки рентабельності проекти рекомендується використовувати і таку формулу:

Рентабельність капітальних витрат = Чистий прибуток х 100%

Капітальні витрати

Рентабельність продажів = Чистий прибуток х 100%

(Return on Sales /ROS or MARGIN/) Виручка від реалізації

Рентабельність продажів показує, яку частку становить чистий прибуток у виручці реалізації. Нормальною вважається рентабельність не менша 30%, в умовах високого податкового тиску - 15%.

Рентабельність інвестованого Чистий прибуток

Капіталу ( Return on Invested = Власний капітал +

Capital /ROIC/ + Довгострокові пасиви

Цей показник характеризує ефективність використання не тільки власного капіталу, й довгострокових кредитів та позик. Якщо прийняти, що рентабельність власного капіталу не менша 20%, а середня вартість довгострокових кредитів - 8%, співвідношення власного капіталу і довгострокових пасивів не менше 1, нормальною вважається рентабельність інвестованого капіталу не менша 14%.

Розрахунок показників ліквідності й рентабельності “без проекту” - це розрахунок динамічного ряду на прогнозний період.

Розрахунок показників ліквідності й рентабельності “з проектом” - це розрахунок значень цих показників на основі проектних даних.

Різниця між ними показує вплив проекту на фінансовий стан і результатів діяльності підприємства. [24, c. 245]

Розділ II. Стратегія поведінки фірми на ринку

2.1 Моделювання діяльності фірми в короткостроковому періоді

Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший -- шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий -- зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожне підприємство виробляє продукцію тоді, коли це йому приносить прибуток. Тобто підприємство здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо воно може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості виготовленої продукції, то в короткостроковому періоді підприємство виготовлятиме такий обсяг продукції, за якого воно максимізує прибутки або мінімізує збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожне підприємство максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати -- випадок закриття) (табл. 15.2).

Припустимо, що ринкова ціна складає 100 грн, тоді, користуючись цією таблицею, можна вирахувати валовий дохід для кожного рівня виробництва, перемноживши кількість на ціну.

Ці дані подані у стовпчику 2. У стовпчику 6 знаходимо прибуток або збитки, з якими підприємство стикатиметься за певного обсягу виробництва, шляхом вирахування валових витрат (стовпчик 5) із валового доходу (стовпчик 2). Тепер маємо всі дані, необхідні для відповіді на поставлені вище три питання.

По-перше, підприємству треба виробляти, оскільки це дасть йому можливість отримувати прибуток. По-друге, найвигідніше виготовляти сім одиниць, бо стовпчик 6 показує, що це саме той обсяг виробництва, за якого сукупний економічний прибуток, буде максимальним і становитиме 60 грн. Рис. 15.2 графічно порівнює валовий дохід і валові витрати. Валовий дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує валовий дохід на одну і ту ж величину -- її ціну (див. табл. 15.2). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат міняється залежно від ефективності підприємства.

Рис. 15.2 Валовий дохід, валові витрати та прибуток

Дані про витрати відображають дію закону спадної віддачі, згідно з яким з часом темп зростання валових витрат уповільнюється, оскільки підприємство ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування підприємства.

Порівнюючи валові витрати з валовим доходом на рис. 15.2, помічаємо, що точки критичного обсягу виробництва розташовані десь на рівні чотирьох та 9,8 одиниць продукції, тобто там, де валові витрати зрівнялись би з валовим доходом. Будь-яке виробництво за межами цих точок буде збитковим, а в межах цих точок критичного обсягу виробництво принесе економічний прибуток. Максимальний прибуток буває тоді, коли різниця по вертикалі між графіками валового доходу і валових витрат найбільша. На нашому графіку -- це сім одиниць випуску за відповідного максимального прибутку 60 грн.

Припустимо, що витрати залишаються незмінними, в такому разі фірма не отримає економічного прибутку за умови, що ринкова ціна значно нижча 100 грн. Якщо ж валовий дохід перевищує сукупні змінні витрати, фірма здійснюватиме виробництво, бо ці витрати, так само як і певна частина сукупних постійних витрат, можуть бути оплачені з доходу.

Коли підприємство змушене закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені підприємством. Якщо при виробництві будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри підприємства можна іншим способом, а саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру підприємства знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу -- аналізу прибутку. [19, c. 304]

2.2 Моделювання діяльності фірми в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні підприємства тільки покривають свої повні конкурентні витрати. Якщо ринкова ціна нижча за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові підприємства, що спонукає вже існуючі підприємства знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість підприємств з ідентичними витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімумові середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

У реальному житті за умов досконалої конкуренції в основному розвивається сільське господарство. Для багатьох обробних галузей промисловості характерне поступове зменшення середніх витрат. За таких умов одне або декілька підприємств розширюватимуть випуск продукції, допоки стануть суттєвою частиною ринку продукції галузі. Тут можливі три варіанти: по-перше, фірма -- монополіст, що домінує в галузі; по-друге, декілька великих фірм-продавців -- "олігополістів п -- спільно домінують у галузі; по-третє, використання певного виду конкуренції, що являє собою відхилення від економічної моделі досконалої конкуренції.

У чисто конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку, призведуть до такого розподілу ресурсів, який максимізуе задоволення потреб споживачів. Якщо у довгостроковому періоді ціна і мінімум середніх витрат однакові, це означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків. Отже, на ринках з чистою конкуренцією у довгостроковому періоді досягається і виробнича ефективність, і розподільна ефективність.

Розглянемо тепер ціну і випуск продукції в умовах чистої монополії в довгостроковому періоді. У разі ринкової рівноваги чистого монополіста в цьому періоді в нього завжди є економічний прибуток. Якщо монополіст отримує економічний прибуток в короткому періоді часу то він буде його отримувати і у довгому, оскільки не зіткнеться з конкурентами, яких у галузі просто немає. Якщо ж монополіст в короткостроковому періоді має збитки, то він змушений буде шукати іншого, більш прибуткового застосування для своїх ресурсів. Аби домогтися прибутків, йому доведеться змінити структуру підприємства.

Якщо ж монополіст у короткому періоді отримує економічний прибуток, то він має вирішити, чи буде більшим прибуток у довгому періоді після зміни розміру підприємства.

Проілюструємо довгострокову рівновагу прибуткової монопольної фірми. Монополіст у довгому періоді збільшує розмір свого підприємства доти, доки не досягне виробництва продукції в обсязі Qm одиниць, за якого MR=LRMC.

Ринкова рівновага монополіста в довгостроковому періоді

На рисунку зображено випадок, коли рівень попиту такий, що MR=LRMC у точці, де LRМС = LRАС. У цьому випадку монополія будує підприємство, розмір якого відповідає мінімальним довгостроковим середнім витратам LRАСmin. Крива короткострокових середніх витрат монополії позначена як SRАТС*. Її мінімальне значення (SRАТС*min) досягається за обсягу виробництва Qm, який характеризує довгострокову рівновагу. Це означає, що монополія домагається всієї можливої в довгостроковому плані економії від масштабу виробництва. Однак монопольна ціна Рm перевищує LRАCmin і LRMC.

Таким чином, при випуску Qm монополія отримує монопольний прибуток, а споживачі не дістають переваг від низьких середніх витрат, оскільки монополіст може встановити ціну вищу, ніж LRАCmin.

5.

Монопольна рівновага і конкурентна рівновага

QK --рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми:

QM --рівноважний обсяг виробництва монополії;

PM --монопольна ціна:

PK -- конкурентна ціна;

MC --граничні витрати:

МR -- граничний доход;

d --крива попиту конкурентної фірми;

D -- ринкова крива попиту (попит монополії).

На конкурентному ринку Р = МС, а монопольна влада передбачає, що Р > МС Монопольна влада зумовлює підвищення цін і зменшення обсягів виробництва. [20, c. 351].

Розділ III. Практична частина. Моделювання поведінки виробника в умовах досконалої конкуренції

3.1 Умова задачі

Підприємство випускає консерви. Структура витрат включає:

1) оренда будівлі заводу - 120000 грошових одиниць в місяць;

2) витрати на утримання будівлі заводу - 30000 грошових одиниць в місяць;

3) амортизація обладнання - 20000 грошових одиниць в місяць;

4) фонд заробітної плати директора заводу, бухгалтерії, відділу кадрів разом з відрахуваннями на соціальне страхування - 100000 грошових одиниць в місяць;

5) вартість жерсті, що йде на одну консервну банку, - 15 грошових одиниць;

6) вартість етикетки - 5 грошових одиниць;

7) витрати на оплату праці разом з відрахуваннями на соціальне страхування основних робітників складає:

при виробництві 1 тисячі штук 1820 грошових одиниць

при виробництві 2 тисяч штук 4200 грошових одиниць

при виробництві 3 тисяч штук 3820 грошових одиниць

при виробництві 4 тисяч штук 1820 грошових одиниць

при виробництві 5 тисяч штук 4200 грошових одиниць

при виробництві 6 тисяч штук 8200 грошових одиниць

при виробництві 7 тисяч штук 12200 грошових одиниць

при виробництві 8 тисяч штук 32200 грошових одиниць

при виробництві 9 тисяч штук 52200 грошових одиниць

при виробництві 10 тисяч штук 72200 грошових одиниць

8) витрати на сировину складають - 160 грошових одиниць за 1кг. Ємність тари складає - 250 грам. Нормальний прибуток в галузі складає - 20%

Враховуючи, що підприємство діє в умовах чистої конкуренції, дайте відповіді на наступні питання.

1) Який обсяг виробництва (згідно бухгалтерського та граничного аналізу) за ціною 139 грошових одиниць дасть можливість отримати максимальний прибуток?

2) За якої ціни підприємство отримає нульовий прибуток?

3) Який обсяг виробництва відповідає цій стуації?

4) До якого рівня падіння ціни не призведе до зупинки підприємства?

5) Який обсяг виробництва відповідає цьому рівню ціни?

6) Визначити рентабельність в кожному варіанті виробництва.

3.2 Розв'язок задачі. Пояснення до розрахунків

1. Q - обсяг продукції

2. P - ціна

3. Сукупний доход (TR) - це грошові надходження які отримуються в результаті реалізації певного обсягу продукції.

TR1 = 1000 * 142 = 142000

TR2 = 2000 * 142 = 284000

TR3 = 3000 * 142 = 426000

TR4 = 4000 * 142 = 568000

TR5 = 5000 * 142 = 710000

TR6 = 6000 * 142 = 852000

TR7 = 7000 * 142 = 994000

TR8 = 8000 * 142 = 1136000

TR9 = 9000 * 142 = 1278000

TR10 = 10000* 142 = 1420000

4. Постійні витрати (FС) -- це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція (заробітна плата управлінського персоналу, орендна плата, плата за кредит, амортизаційні відрахування та ін.).

FC = 120000 + 30000 + 20000 + 100000 = 270000

5. Змінні витрати (VC) -- це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

VC1 = 1820 + 15000 +5000 +40000 = 61820

VC2 =4200 + 30000 + 10000 + 80000 =124200

VC3 = 3820 +45000 +15000 + 120000 =183820

VC4 = 1820 + 60000 + 20000 +160000 = 241820

VC5 = 4200 + 75000 + 25000 +200000 = 304200

VC6 = 8200 + 90000 +30000 + 240000 = 368200

VC7 = 12200 + 105000 + 35000 + 280000 = 432200

VC8 = 32200 + 120000 +40000 + 320000 = 512200

VC9 = 52200 +135000 + 45000 +360000 = 592200

VC10 = 722200 + 150000 + 50000 + 400000 =672200

6. Сукупні витрати підприємства (ТС) -- це сума постійних і змінних витрат.

ТС= FC + VC

Оскільки нормальний прибуток в галузі скаладає - 20%, то:

загальні витрати = TC+0.2*TC.

TC1 = 331820 * 0.2 + 331820 = 398184

TC2 = 394200*0.2 + 394200 = 473040

TC3 = 453820*0.2 + 453820 = 544584

TC4 = 511820 *0.2 + 511820 = 614184

TC5 = 574200*0.2 + 574200 = 698040

TC6 = 638200*0.2 + 638200 = 765840

TC7 = 702200*0.2 + 702200= 842640

TC8 = 782200*0.2 + 782200 = 938640

TC9 = 862200*0.2 +862200 = 1034640

TC10 = 942200*0.2 + 942200 = 1130640

7. Середні постійні витрати (AFC) визначаються діленням сукупних постійних витрат на обсяг випуску продукції:

AFC = 270000/ 1000 = 270

AFC = 270000/ 2000 =135

AFC = 270000/ 3000 = 90

AFC = 270000/ 4000 = 67,5

AFC = 270000/ 5000= 54

AFC = 270000/ 6000 = 45

AFC = 270000/ 7000 = 38,57

AFC = 270000/ 8000 = 33,75

AFC = 270000/ 9000 = 30

AFC = 270000/ 10000 = 27

8. Cередні змінні витрати (AVC) визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:

AVC = 61820/ 1000 = 61,82

AVC = 124200 / 2000 = 62,10

AVC = 183820/ 3000 = 61,27

AVC = 241820/ 4000 = 60,45

AVC = 304200/ 5000 = 60,84

AVC = 368200/ 6000 = 61,37

AVC = 432200/ 7000 = 61,74

AVC = 512200/ 8000 = 64,02

AVC = 592200/ 9000 = 65,80

AVC = 672200/ 10000 = 67,22

9. Середні сукупні витрати (АТС) -- це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:

.

ATC =398184/ 1000 = 398,18

ATC = 473040/2000=236,52

ATC = 544584/ 3000= 181,53

ATC = 614184/4000= 153,55

ATC = 698040 / 5000 = 137, 81

ATC = 765840/ 6000 = 127,64

ATC = 842640/7000= 120,38

ATC = 938640/ 8000 = 117, 33

ATC = 1034640/ 9000 = 114,96

ATC = 1130640 / 10000 = 113,06

10. Граничні затрати (MC) -- це затрати при збільшенні виробництва на додаткову одиницю продукції.



11. Граничний доход (MR) - доход від реалізації кожної наступної одиниці продукції.

12. Прибуток (П) - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

П = TR - TC

13. Рентабельність (R) - відношення прибутку до загальних витрат чи застосованих ресурсів

* 100%

Q	P	TR	FC	VC	TC	Середні витрати	MC	MR	Прибуток	R%
						AFC	AVC	ATC
1000	142	142000	270000	61820	398184	270	61,82	398,18		142	-256184	-64,34
2000	142	284000	270000	124200	473040	135	62,10	236,52	74,86	142	-189040	-39,96
3000	142	426000	270000	183820	544584	90	61,27	181,53	71,54	142	-118584	-21,77
4000	142	568000	270000	241820	614184	67,5	60,45	153,55	69,60	142	-46184	-7,52
5000	142	710000	270000	304200	689040	54	60,84	137,81	74,86	142	2096	0,30
6000	142	852000	270000	368200	765840	45	61,37	127,64	76,80	142	86160	11,25
7000	142	994000	270000	432200	842640	38,57	61,74	120,38	76,80	142	151360	17,96
8000	142	1136000	270000	512200	938640	33,75	64,02	117,33	96	142	197360	21,03
9000	142	1278000	270000	592200	1034640	30	65,80	114,96	96	142	243360	23,52
10000	142	1420000	270000	672200	1130640	27	67,22	113,06	96	142	289360	25,59

Графік

3.3 Відповіді на питання

1)Згідно бухгалтерського аналізу за ціною 142 грошових одиниць максимальний прибуток можливо отримати при такому обсязі виробництва, коли різниця між сукупним доходом та сукупними витратами буде найбільшою, тобто буде максимальний прибуток. Згідно розрахунків цій умові відповідає обсяг випуску продукції в розмірі 10000 шт. Рентабельність буде дорівнювати 25,59%.

Згідно граничного аналізу за ціною 142 грошових одиниць максимальний прибуток можливо отримати при такому обсязі виробництва коли граничний доход дорівнюватиме граничним витратам.

2)Підприємство отримує нульовий прибуток коли ціна дорівнює середнім сукупним витратам.

3)Цій ситуації відповідає обсяг виробництва в розмірі шт. 5000 Рентабельність буде дорівнювати 0,30%.

4) Фірма змушена зупиняти виробництво, коли ціна менша за середні сукупні витрати. Отже, до зупинки підприємства не призведе падіння ціни до рівня, за якого ціна дорівнює мінімальним середнім сукупним витратам. В нашому випадку це

5)Цьому рівню ціни відповідає обсяг виробництва в розмірі

Висновки

Отже, фірма представляє собою ринково-виробничу систему, яка одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів, їх споживач та виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.

Основною функцією фірми є функція виробництва, яка являє собою економічну модель технології, описує зв'язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукту.

Метою діяльності фірми є максимізація загальної суми економічного прибутку за певний період часу.

Існують різні види фірм . Основними є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація.

Діяльність фірми обумовлюється наступними показниками : витрати, прибуток, доход, рентабельність.

Витрати виробництва - одна з найважливіших категорій господарювання. Без витрат неможливо здійснення виробництва, вони є передумовою виробництва. Одночасно витрати виступають як базис конкуренції: в умовах конкурентної боротьби виграє той, хто постійно знижує свої витрати, тобто витрати суттєво впливають на те, чи залишиться фірма (підприємство) на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його.

Партнерство - колективне підприємство, яке знаходиться у спільній власності кількох осіб, що об'єднують свої фінансові ресурси.

Доход - це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період і за вирахуванням податків може бути використана на інвестування і споживання.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.

Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

У довгостроковому періоді умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні підприємства тільки покривають свої повні конкурентні витрати. Якщо ринкова ціна нижча за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 224 с.

2. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 1995. - Т. 1 - 608 с., Т. 2 - 750 с.

3. Борисенко З. Основи конкурентної політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004.

4. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. К:Знання, 2001

5. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. - СПб.: СПбГУЭФ, 1997.

6. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. - 448 с.

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

8. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. - Д., 1994.

9. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 208 с.

10. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 . - 416 с.

11. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. - К.: Хагор-Демос, 1993.

12. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1984.

13. Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. - М., 1980. - Т. 1.

14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - 518 с.

15. Пигу А. Экономическая теория благосостояния. М., 1985. Т. 1.

16. Савицкая Е.В. Курс лекций по микроэкономике. М., 2002. // www.iet.ru/mipt/2/text/curs micro.htm.

17. Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция - революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 1995.

18. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986.

19. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 1995.

20.Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. - М.: Экономика, 1996. - 351 с.

21. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1982.

22. Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А.П. Прадова. - СПб.: Спец. литература, 1990.

23. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту. - Київ, 1995.

24. Ковалев В.В. Финансовый анализ: управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности. - Москва, «Финансы и статистика», 1997.

25. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи і моделі. - Київ, “Знание”, 1995.

26. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов. / Под ред. Г.Поляка. - Москва, «Финансы», 1997.

Размещено на Allbest.ru

...