Загальна характеристика інтеграційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика та історія становлення інтеграційних процесів

1.1 Міжнародна економічна інтеграція: передумови, суть і цілі

1.2 Історія створення і розвитку Європейського Союзу

Розділ 2. Проблеми та шляхи їх вирішення щодо інтеграції України в світовий зовнішньоекономічний простір

2.1 Інтеграція України до Європейського Союзу

2.2 Основні проблеми та способи їх подолання на шляху інтеграції України до зовнішньоекономічного простору

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Із початком третього тисячоліття панівним у світовій економічній системі став «культ наднаціональних утворень», що створюється шляхом об'єднання декількох держав, які встановлюють рамки фінансово-господарської діяльності та захищають спільні політичні й цивілізаційні інтереси. Процес розширення таких утворень, залучення до них нових держав-учасниць у теорії міжнародних економічних відносин вважається процесом інтеграції економічної діяльності.

Здобуття Україною власної незалежності, трансформація її економіки на засадах ринкової системи господарювання забезпечили нашій державі статус «вільного гравця» у світових інтеграційних процесах, а разом з тим, викликали гостру необхідність в оперативній розробці зваженої стратегії адаптації до світових інтеграційних процесів та застосування ефективних механізмів щодо утвердження власних інтересів у них.

Необхідна передумова для успішної розробки такої концепції - якісний аналіз інтеграційних процесів крізь призму світового досвіду з подальшим виокремленням з нього прикладних положень, які відповідали б критеріям соціально-економічного розвитку вітчизняної економіки, особливостям історичного становлення і географічного розташування її кордонів. [4]

Включення нової країни у глобальне господарське середовище - надзвичайно складне й багатоаспектне завдання. Успішне його здійснення вимагає продуманої, науково-опрацьованої стратегії та керівництва з боку держави. Імпровізація і покладання на ринкові механізми у цій справі є не лише недоречним, а й небезпечними. Необхідно пам'ятати, що світовий господарський простір - це арена дії інтересів економічно потужних країн. Нові країни, що відкриваються для світу, їх цікавлять передусім як ринки збуту своєї продукції, постачальники сировини й дешевої робочої сили. Вони ніяк не хотіли б зустріти нових конкурентів для своїх товарів і діють таким чином, щоб вони і не з'явилися. Тому справедливим буде говорити в певному сенсі про «вороже» світове оточення. Так само справедливим є вислів, що на світових ринках на нас ніхто не чекає. Вони збалансовані, знаходяться в стані динамічної рівноваги між глобальним попитом і глобальною пропозицією, поділені між «старожилами». Поява нового учасника гри викликає збурення встановлених зв'язків та товарно-грошових потоків, новий конфлікт інтересів, загострення конкурентної боротьби. Визначена проблема є вельми актуальною для держави, що нещодавно одержала економічну і політичну самостійність.

Наша держава посідає друге місце після Росії за кількістю населення і за обсягом ВВП. За територією вона поступається тільки Росії та Казахстану. Фактично Україна - це єдина після Росії країна на пострадянському просторі, котра має усі галузі, характерні для економіки великої за європейськими масштабами сучасної держави. Серед них добре розвинута промисловість, в тому числі базові галузі - чорна і кольорова металургія, машинобудування, добувна промисловість, енергетика, приладобудування тощо.

Країна має суднобудівну промисловість, торговельний та риболовний флоти. Розвинута мережа залізничного, автомобільного, річкового, морського і повітряного транспорту зв'язує Україну з країнами-учасницями СНД та інших частин світу. Україна була центром науки і культури, освіти на соціалістичному просторі, має міцний військовий потенціал. [2]

Таким чином, з геополітичної точки зору економічний, технологічний, оборонний та науковий потенціал України можна порівняти з Росією, Німеччиною, Францією і Великою Британією. Усе це дозволяє нашій державі активно брати участь у міжнародному поділі праці, розвивати світогосподарські зв'язки.

Отже, проблема формування високоефективної інтеграційної політики є на сьогодні ключовою, оскільки невпинний рух до глобалізації примушує лише пристосуватися до об'єктивних та суб'єктивних міжнародних ринкових умов, тоді як можливість впливати на ці правила залежить від авторитету держави в міжнародних організаціях, її ресурсного й економічного потенціалу.

Метою моєї індивідуальної роботи є глибоке вивчення й розуміння даної теми, розгляд історії становлення інтеграційних процесів в Україні, вивчення основних проблем та способи їх подолання на шляху інтеграції України до зовнішньоекономічного простору, засвоєння матеріалу та висновки.

Актуальність даної теми полягає в тому, що одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно виявилася інтеграція. Вона актуальна як для економіки, самої держави, так і для науки, людини, суспільства. Вже за одне це вона гідна детального вивчення.

Інтеграція - найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відносин. В наш час дуже актуальною є проблема залучення України до Європейського Союзу.

Предметом вивчення є економіка України. Об'єктом - Україна.

Для досягнення мети в даному дослідженні були виконані такі задачі:

Ш Максимально розкрити суть інтеграції України;

Ш Показати рівень сучасного розвитку світового господарства;

Ш Проаналізувати користь економічних зв'язків України;

Ш Зробити висновки про світогосподарські зв'язки;

Ш Охарактеризувати інтернаціоналізацію економіки;

Розвиток інтеграційних процесів в Європі є звичайним явищем, що визначає теперішній та майбутній її розвиток, місце в системі міжнародних економічних відносин. Що ж до інтеграційного руху України до Європейського Союзу, то тут, на жаль, ситуація не втішна. Головним здобутком України є лише визнання всіма учасниками та владними органами євроінтеграції як основного напряму розвитку держави та тісне співробітництво з деякими країнами - учасницями Євросоюзу.

Я обрала дану тему, тому що вона стосується нашої країни. Своїм дослідженням я хочу показати історію розгортання інтеграційного руху, з якими країнами співпрацює Україна, якого рівня вона досягає на світовому ринку, що таке міжнародний поділ праці і яке відношення до нього має наша держава. Кожен повинен знати, як розвивається Україна, які шляхи розв'язання проблем вона знаходить у тих чи інших ситуаціях. Тому ця тема близька для кожного із нас.

Розділ 1. Загальна характеристика та історія становлення інтеграційних процесів

1.1 Міжнародна економічна інтеграція: передумови, суть і цілі

Розвиток інтеграційних процесів став закономірним результатом росту міжнародного руху товарів і факторів їхнього виробництва, що зажадало створення більш надійних виробничо-збутових зв'язків між країнами й усунення численних перешкод на шляху міжнародної торгівлі і пересування факторів виробництва.

Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталу окремих господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) прилеглих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На міждержавному рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик [6].

Бурхливий розвиток міжфірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного (а в ряді випадків наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження й проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової й валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики. У результаті відбувається створення цілісних регіональних господарських комплексів з єдиною валютою, інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими фондами, загальними наднаціональними або міждержавними органами керування.

Найпростіша форма економічної інтеграції - зона вільної торгівлі, у рамках якої відміняються торговельні обмеження між країнами-учасницями й насамперед мита.

Інша форма - митний союз - припускає поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу й проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн [10].

В обох випадках міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, для того щоб забезпечити для країн-учасниць однакові можливості в розвитку взаємної торгівлі й фінансових розрахунків.

Більш складною формою є загальний ринок, що забезпечує його учасникам поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішнім тарифом волю пересування капіталів і робочої сили, а також узгодження економічної політики.

Але найбільш складною формою міждержавної економічної інтеграції є економічний (і валютний) союз, що сполучає всі вищевказані форми із проведенням загальної економічної й валютно-фінансової політики.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:

· взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів;

· широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм;

· глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць;

· необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики;

· регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов. [5]

Передумови інтеграції:

1. Близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;

2. Географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;

3. Спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т.д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;

4. Демонстраційний ефект. У країнах, що створ інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т.д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

5. «Ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишався за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишався за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання [13].

Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі.

Основними цілями інтеграції можуть бути наступні:

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки;

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях;

3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше;

4. Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків;

5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари [16].

Об'єктивний зміст інтеграції складає переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більш ефективну взаємодію між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін:

1. Інтеграційне співробітництво дає суб'єктам, що хазяюють (товаровиробникам) більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок;

2. Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн;

3. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру;

Отже, економічна інтеграція являє собою процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, що приймає форму міждержавних угод і регулюючих міждержавних органів. Її передумовами є порівнянність рівнів ринкового розвитку країн, що беруть участь, їхня географічна близькість, спільність проблем, що стоять перед ними, прагнення прискорити ринкові реформи і не залишитися осторонь від інтеграційних процесів, що йдуть. Інтеграційні угруповання створюються з метою використання переваг об'єднаного ринку, створення сприятливих зовнішніх умов для національного розвитку, зміцнення міжнародних переговорних позицій країн, що беруть участь, по економічних питаннях, обміну досвідом ринкових реформ і підтримки національної промисловості і сільського господарства [2].

1.2 Історія створення і розвитку Європейського Союзу

Європейська цивілізація є результатом складної історичної взаємодії різних народів, держав, вартостей та культур. “Старий Світ” вирізняє динамічний історичний розвиток, у процесі якого його політичні, соціальні, економічні характеристики зазнавали істотних змін, особливо впродовж переломних XV-XVI і XX ст.

Європа стала місцем народження і втілення ідей демократії, прав і свобод людини, але водночас вона є носієм шовінізму, колоніалізму, комунізму та фашизму. У культурній площині важко привести до одного цивілізаційного знаменника латинський католицький Південь, протестантську Північ і слов'янський православний Схід з їх мовними, національними чи регіональними відмінностями і традиціями. І все ж європейська цивілізація завжди претендувала на універсальність своєї культури та своїх цінностей.

У XVIII ст. в результаті комплексної еволюції - культурних процесів Відродження і Просвітництва, політичного оформлення суверенних європейських держав, релігійних конфліктів Реформації та Контрреформації, дії зовнішніх чинників (турецької загрози й відкриття Нового Світу) - ідея Європи як історичної, політичної та культурної спільності утверджується остаточно у формах «рівноваги європейських потуг» і «Республіки гуманістів». У 1751 році Вольтер охарактеризував Європу як «своєрідну велику республіку, поділену на кілька держав, одні монархічні, інші змішані... але всі вони пов'язані між собою. Вони всі мають однакові релігійні засади, навіть якщо поділені на кілька конфесій. Усі вони визнають однакові принципи публічного права й політики, невідомі в інших частинах світу». При цьому визнання Уральських гір як географічного кордону між Європою і Азією (початок ХХ ст.) не зняло питання про політичні та культурні межі європейської цивілізації. Зокрема, проблема належності Росії до Європи і сьогодні є предметом дискусій серед російських і західних інтелектуалів [13].

Поряд із принципами свободи людини, правової держави і демократії, проголошеними англійською (1689 рік) та французькою (1789 рік) революціями, складовими європейської ідеї у ХІХ ст. стали право народів на самовизначення, національне самоусвідомлення, а також колоніальні концепції «цивілізаційної місії» Європи (Леопольд ІІ, Ж. Фері, Р. Кіплінг) стосовно народів Азії та Африки. Зростання войовничого націоналізму і згодом ідеологій пролетарського інтернаціоналізму та панівної арійської раси призвело до нівелювання ідеї спільної європейської цивілізації, «занепаду Європи» (П. Валері, А. Деманжон, О. Шпенглер, К. Ясперс) у першій половині ХХ ст.

Інтеграційні процеси вперше стали проявлятися в Західній Європі. Наприклад, у 1921 році між Бельгією та Люксембургом було підписано угоду про економічний союз, яка передбачала координацію внутрішньої та зовнішньої економічної політики двох держав, а у 1944 році ними спільно з Голландією була досягнута домовленість про створення митного троїстого союзу Бенілюкс.

Внаслідок Другої світової війни з її масштабними людськими жертвами, руйнуваннями та моральними потрясіннями, європейський Захід втратив своє панівне становище у світі на користь США і СРСР і пересвідчився у неможливості продовження політики, заснованої на пошуку хисткої рівноваги сил і національному шовінізмі. У свою чергу, зростаюча інтернаціоналізація економічного життя (з 1945 по 1972 роки обсяг світової торгівлі зростав щорічно на 6-9%), розвиток транспорту і комунікацій, небачена конкуренція з боку американської промисловості спонукали економічні кола європейських країн до тіснішої промислової співпраці та лібералізації торгівлі.

Найважливішими факторами, що сприяли європейській інтеграції, були: потреба миру та безпеки в Європі; необхідність взаємного порозуміння між країнами, зокрема між Німеччиною та Францією; відновлення економічної могутності та політичного впливу Європи на міжнародній арені; сподівання на економічний розвиток і добробут [7].

Європейський Союз починає свою історію від 9 травня 1950 р. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував нову форму політичної організації Європи силами створення спільного ринку вугільної і сталеливарної продукції Франції, Федеративної Республіки Німеччини та інших західноєвропейських країн як засіб зміцнення миру та стабільності на континенті, аби унеможливити саму думку про війну між європейськими націями. Ця пропозиція увійшла в історію під назвою "план Шумана". День 9 травня став днем народження Європейського Союзу і тепер щороку святкується як День Європи, який також відзначається з 2003 року в Україні. День Європи разом з прапором ЄС, європейським гімном та єдиною валютою - євро виражає політичну сутність Європейського Союзу.

Головні мотиви європейської єдності після Другої світової війни:

- прагнення відкинути катастрофічну за наслідками політику націоналізму і тоталітаризму;

- зміцнення миру;

- досягнення спільного добробуту;

- відновлення політичного впливу європейських країн на міжнародній арені в умовах зростаючої могутності США та СРСР;

- побоювання зростаючого військового потенціалу СРСР та його східноєвропейських союзників [9].

18 квітня 1951 р. "план Шумана" було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). До складу цієї організації увійшло шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Ця "європейська шістка" стала в подальшому своєрідним локомотивом європейської інтеграції і цілком заслужено вважається початком реальної економічної та політичної інтеграції Європи.

25 березня 1957 p. країни-члени Європейського об'єднання вугілля та сталі підписали Римську угоду про створення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики - Євроатома. Метою Римської угоди було:

1) організація співтовариства;

2) створення спільного ринку шляхом усунення перешкод для вільного руху капіталів, робочої сили, товарів та послуг;

3) розробка спільної зовнішньої, торговельної, аграрної, транспортної політики та політики в галузі рибальства;

4) узгодження економічної та соціальної політики, а також співпраця в галузі ядерних досліджень з мирними цілями [9].

За період з липня по листопад того ж року угоду ратифіковано всіма парламентами країн "шістки v - Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Федеративної Республіки Німеччини та Франції. Маастрихтський договір 11 грудня 1991 р. (або договір про Європейський Союз) запровадив нові форми співробітництва між урядами країн-членів, зокрема з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Через доповнення існуючої системи Співтовариств такою міжурядовою співпрацею, Маастрихтським договором було засновано Європейський Союз. Договір набув чинності 1 листопада 1993 р. після його ратифікації усіма сторонами [6].

Данія, Ірландія та Велика Британія вступили до Європейського Союзу у 1973 p., Греція - у 1981 p., Іспанія та Португалія - у 1986 p., Австрія, Фінляндія та Швеція - у 1995 p. 1 травня 2004 р. відбулося найбільше розширення Європейського Союзу. До його складу увійшли 10 нових країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр. 1 січня 2007 р. членами Європейського Союзу стали Румунія та Болгарія. Дату вступу Болгарії та Румунії до Європейського Союзу озвучили ще в грудні 2002 р. на саміті глав держав і урядів ЄС у Копенгагені. Умовами для вступу цих країн до ЄС стали реформування економіки та соціальної сфери, боротьба з організованою злочинністю й корупцією.

Таким чином; на сьогоднішній день Європейський Союз нараховує 27 держав-членів. Країнами-кандидатами на членство є Туреччина, Хорватія та Македонія. До країн-кандидатів висуваються такі три головні вимоги:

- бути географічно європейською державою;

- прагнути до членства в ЄС;

- бути усталеною демократією.

Ці вимоги доповнюються ще двома важливими критеріями вступу:

- бути ефективною ринковою економікою;

- адаптувати національне законодавство до законодавства ЄС.

З 2007 р. Європейський Союз вирішив призупинити розширення. Про це заявив голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу: "Після завершення п'ятого етапу розширення Євросоюзу і вступу до нього Болгарії та Румунії я впевнений, що кожному наступному розширенню мають передувати внутрішні реформи".

Розширення ЄС в 2004 р. призвело до швидкого економічного розвитку ЄС - 10, тобто 10 країн, яких прийняли в ЄС. Хвилі розширення ЄС (Додаток А).

Основними документами щодо заснування ЄС є:

- Паризький договір 18 квітня 1951 р. - створення європейського об'єднання вугілля та сталі, початок реальної економічної та політичної інтеграції Європи;.

- Римські договори 25 березня 1957 р. - створення Європейського економічного співтовариства (ЄЄС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом);

- Єдиний Європейський акт 17 лютого 1986 р. - внесення змін і доповнень до Римських угод стосовно спільного ринку; запровадження співпраці країн-членів у сфері зовнішньої політики та інституційної реформи ЄС;

- Маастрихтський договір 11 грудня 1991 р. -- створення ЄС, визначення "трьох опор" ЄС: спільна зовнішня політика і політика безпеки; співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ;

- Амстердамський договір 2 жовтня 1997 р. - вдосконалення функціонування ЄС та Європейських співтовариств, інституційної структури ЄС та спільної політики ЄС;

- Ніццький договір 1 лютого 2003 р. - визначення нових правил для управління розширеним ЄС.

Основні складові процедури приєднання до Європейського Союзу:

- підготовка Єврокомісією детального звіту про стан готовності країни-кандидата;

- ухвалення Європейською Радою рішення про початок переговорів з цією країною на основі звіту Комісії;

- ведення самих переговорів про приєднання між представниками Спільноти та країни-кандидата;

- підписання угоди про приєднання за попередньої згоди Європарламенту;

- ратифікація такої угоди країною-кандидатом та всіма країнами-членами.

Усі рішення про розширення Рада Європейського Союзу ухвалює за принципом одностайності. Це надає кожній країні-члену можливість накласти вето на кандидатуру тієї чи іншої країни або принаймні ефективно блокувати проходження різних етапів вступної процедури. Найбільш вірогідним сценарієм є відмова Ради розпочати переговори про вступ на основі негативного висновку Єврокомісії, як це трапилося з Туреччиною у 1990 р. Призупинення процедури приєднання можливе також унаслідок одноосібного вето країни-члена, як це двічі, у 1963-му та 1967-му роках, зробив тодішній президент Франції Шарль де Голль. Він відмовився надати згоду на початок переговорів на вступ з Великобританією [11].

Європейський Союз базується на трьох головних компонентах:

- Європейське співтовариство становить правову основу для формування політики спільного ринку, міжнародної торгівлі, сприяння розвитку, монетарної політики, сільського господарства, рибальства, навколишнього середовища, регіонального розвитку, енергетики;

- спільна зовнішня політика та політика безпеки;

- юстиція і внутрішні справи, що включає співпрацю між країнами - членами ЄС в таких галузях, як громадянське та кримінальне право, політика імміграції та надання притулку, прикордонний контроль, боротьба з торгівлею наркотиками, співпраця та обмін інформацією між поліціями [12].

Між державами-членами Союзу зникають бар'єри, які заважали вільному пересуванню людей, товарів, послуг та капіталів. Кордони - це порушення права людини на вільне пересування. У 90-х роках минулого століття стало простіше пересуватися по території Європи, оскільки було скасовано паспортну та митну перевірки на більшості внутрішніх кордонів ЄС. Важливим наслідком цього стало зростання мобільності громадян Європи. Так, з 1987 р. за підтримки ЄС більше мільйона молодих європейців змогли навчатися за кордоном. За деякими прогнозами, в майбутньому Європейський Союз перетвориться у щось, що нагадуватиме СШЄ (Сполучені Штати Європи). Установчі органи ЄС є уповноваженими створювати правила, регламенти, директиви, які обов'язкові до виконання всіма державами-членами. Відносини між країнами ЄС спираються на добровільний обмежений суверенітет і допущення втручання ззовні у випадку порушення домовленостей.

Згідно з договором про Європейський Союз, що набув чинності у 1993 p., запроваджена Спільна зовнішня політика та політика безпеки. Головними цілями цієї політики є:

- захист спільних цінностей, фундаментальних інтересів та незалежності Союзу;

- всебічне зміцнення безпеки ЄС та країн-членів Союзу;

- збереження миру і зміцнення міжнародної безпеки;

- сприяння міжнародній співпраці;

- розвиток і зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини та фундаментальних свобод [10].

Основні ознаки інтеграції:

- спеціалізація та кооперація;

- глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць внаслідок спеціалізації та кооперації;

- створення наддержавних структур.

Існує п'ять інституцій Європейського Союзу. Кожна з них відіграє свою конкретну роль:

- Європейський Парламент (обирається громадянами країн ЄС кожні п'ять років);

- Рада Європейського Союзу (представляє уряди країн ЄС);

- Європейська Комісія (рушійна сила та виконавчий орган

ЄС);

- Суд Європейського Союзу (забезпечує дотримання законодавства ЄС);

- Рахункова палата, або Суд аудиторів ЄС (контролює ефективне та законне використання коштів з бюджету ЄС).

Столицею об'єднаної Європи є Брюссель (Бельгія).

Отже, на сьогоднішній день Європейський Союз (ЄС) - це не держава, що має замінити існуючі держави, це більше ніж будь-яка міжнародна організація. ЄС - дійсно унікальне явище. Держави - члени ЄС утворили спільні інституції, яким делегували деякі зі своїх повноважень таким чином, щоб рішення щодо окремих спільних питань можна було демократично вирішувати на європейському рівні.

Розділ 2. Проблеми та шляхи їх вирішення щодо інтеграції України в світовий зовнішньоекономічний простір

2.1 Інтеграція України до Європейського Союзу

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 17 років незалежності Україною були зроблені перші, здавалося б успішні кроки в напрямку євроінтеграції, але вже в 2004 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачу вальним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків. З огляду на це, предметом серйозного дослідження мають стати інтереси країн, що є членами ЄС, та України, усвідомлені та неусвідомлені перешкоди на шляху до інтеграції.

На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин для українських вчених є досить актуальна тема інтеграції, яка всебічно висвітлюється в усіх періодичних виданнях.

Незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною.

Зовнішньоекономічна стратегія України на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір». Виконання цих стратегічних умов дасть можливість стати повноправним членом ЄС.

На початку незалежності України були визначені основні напрямки її зовнішньої політики, названі стратегічні партнери: Європейський Союз, США та Російська Федерація. З цих трьох пріоритетів найбільшим є Європейський Союз. Держава взяла курс на інтеграцію в Європу, вступ до Європейського Союзу.

Для України вступ до Європейського Союзу залишається великою національною метою.

Причини прагнення України до ЄС:

- Європейський Союз - це система цінностей, на які орієнтується Україна -- демократія, заможність, стабільність;

- Європейський Союз - це найбільші в світі інвестори;

- Європейський Союз - це вплив на світовий розвиток (після США).

Європейський Союз визнав Україну партнером у міжнародних відносинах після проголошення нею незалежності у 1991 р. Спеціальна декларація ЄС щодо України відзначила демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликала Україну підтримувати з ЄС діалог.

Головним нормативним документом, що становить основу сучасної співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана 14 червня 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р. і знаменувала собою новий етап розвитку відносин між Україною та ЄС. Вона була спрямована як на розвиток економічного співробітництва, політичного діалогу між Україною та ЄС, так і на підтримку зусиль України щодо розвитку демократії і верховенства права [8].

Україна була першою з-поміж країн колишнього Радянського Союзу, з якою ЄС підписав Угоду про партнерство і співробітництво. Такі угоди були пізніше підписані з Росією, Молдовою, іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Разом з тим, Угода про партнерство і співробітництво між ЄС І Росією першою набрала чинності, а вже після того - Угода з Україною.

Після набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво Указом Президента України "Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 року було визначено основні напрями інтеграційного процесу:

- адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини;

- економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС;

- інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

- політична консолідація та зміцнення демократії;

- адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС;

- культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

- галузева співпраця;

- співробітництво у галузі охорони довкілля.

Відносини України із загальноєвропейськими інтеграційними структурами постійно поглиблювалися. У вересні 1995 р.

Україна стала повноправним членом Ради Європи. У червні 1996 р. було затверджено Стратегію інтеграції до ЄС. У липні 1996 р. Україна стала повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи - впливової регіональної організації, що об'єднує сьогодні 17 країн. У липні 1997 р. було підписано «Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору", в якій країни НАТО визнавали нашу країну "невід'ємною частиною нових демократій Центрально-Східної Європи й одним із ключових факторів забезпечення стабільності в цьому регіоні та на континенті загалом». У грудні 1999 р. було прийнято прихильну до України Спільну стратегію ЄС, яку замінив план дій Україна - Євросоюз, підписаний 21 лютого 2005 р. Термін його дії розрахований на три роки. Наступним етапом такого співробітництва мають стати підготовка угоди про вільну торгівлю та надання Україні статусу Асоційованого члена ЄС. Важливим документом у системі Україна - ЄС є Декларація Європейської Комісії "Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин із східними та південними сусідами" (2003 р.) [1].

Євросоюз стає ближчим до України завдяки колишнім радянським республікам у його складі та потужному слов'янському елементу у вигляді чотирьох споріднених з Україною за мовою, культурою та традиціями держав - Польщі, Словаччині, Чехії і Словенії. До того ж, у цих та інших нових країнах Євросоюзу віддавна мешкають сотні тисяч етнічних українців. Цим, насамперед, пояснюється популярність там української мови. За даними Європейської Комісії, українську мову знають майже 2 млн. жителів країн Європейського Союзу.

Фактором культурної спорідненості стратегічного значення між Євросоюзом та Україною є багато конфесійність переважно християнської України. Причому близько шести мільйонів українців є католиками східного обряду (уніатами) та римо-католиками. Щодо українського православ'я з його шанованими всіма православними світу київськими святинями та десятками мільйонів віруючих, то після вступу до Євросоюзу Румунії та Болгарії українці відчуватимуть додаткову складову своєї культурної спорідненості з населенням країн Євросоюзу.

З Україною Європейський Союз веде політику сусідства. Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив: "Я погоджуюся з тим, що майбутнє України - в Європі, але зараз порядок денний не передбачає розгляду питання щодо членства країни в Європейському Союз.

Він підкреслив, що європейська політика сусідства, на основі якої ЄС будує свої відносини з Україною, є дуже амбітною та передбачає демократичний розвиток, лібералізацію економіки, політичну співпрацю, гармонізацію стандартів, пряму допомогу та багато інших програм.

Сьогодні характер і специфіка політичних відносин Києва і Брюсселя визначалися підготовкою обох сторін до підписання в листопаді 2013р. Угоди про асоціацію між Україною і ЄС - визначального кроку на шляху української інтеграції до європейської спільноти.

Підписання Угоди могло стати стартом глибинних і давно очікуваних реформ в Україні, мета яких - запровадження європейських демократичних норм і стандартів у всіх сферах суспільного життя, зміна нинішньої політичної практики, природи і способу дій влади, стану врядування в напрямі утвердження принципів правової, демократичної, соціальної держави, як це записано в Конституції України.

Водночас, процес підготовки до підписання ускладнювався наявністю внутрішніх чинників і зовнішніх впливів, які можуть перешкодити успішному його завершенню. Слід зауважити, що в цьому контексті вплив ЄС назвати зовнішнім можна досить умовно - оскільки процес європейської інтеграції за своїм змістом є не просто міжнародною взаємодією України та ЄС, а насамперед процесом реалізації визначених національним законодавством цілей інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір та набуття членства в ЄС. У такій своїй якості зобов'язання перед ЄС виступають для України радше як чинник внутрішнього характеру.

У цьому розділі розглядаються окремі політичні аспекти відносин України та ЄС у контексті підготовки до підписання Угоди про асоціацію, стисло також окреслюються зовнішні впливи.

Водночас, у процесі виконання спільних документів і домовленостей спостерігалася певна повільність і необов'язковість української сторони. Тому 10 грудня 2012р. у висновках Ради ЄС перспектива підписання Угоди про асоціацію була поставлена в залежність від прогресу України у трьох сферах:

а) реформа виборчої системи;

б) розв'язання питання вибіркового судочинства;

в) виконання реформ, визначених у Порядку денному асоціації.

У лютому 2013р. ці вимоги були конкретизовані Єврокомісаром з питань розширення та європейської політики сусідства Ш. Фюле у вигляді “non-papеr” - тобто документа, який не був офіційно висунутий Україні інституціями ЄС, але фактично є пакетом вимог, з яким погоджуються обидві сторони:

“СПИСОК ФЮЛЕ” ДЛЯ УКРАЇНИ

* Виборче законодавство, практика виборів та баланс висвітлення у ЗМІ

* Вибіркове судочинство, виконання рішень Європейського суду з прав

людини та умови утримання під вартою

* Кримінальний процесуальний кодекс, запобігання тортурам, адвокатське самоврядування

* Судова реформа та реформа прокуратури

* Реформа органів внутрішніх справ

* Конституційна реформа

* Підготовка до зони вільної торгівлі з ЄС

* Боротьба з корупцією

* Реформа управління публічними фінансами

* Розширення повноважень Рахункової палати

* Покращення бізнесового та інвестиційного клімату

Мірою наближення Вільнюського саміту, Україна активізувала євроінтеграційні зусилля. Так, у лютому 2013р. було затверджено План першочергових заходів щодо інтеграції України до ЄС на 2013р. [13].

У березні - Указом Президента було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 березня 2013р. «Про невідкладні заходи щодо європейської інтеграції України”.

Наразі проблема остаточного вибору свого інтеграційного шляху є визначальною і невідкладною для України. У листопаді 2013р. на III саміті Східного партнерства у Вільнюсі очікувалося підписання Угоди про асоціацію, заснованої на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції включно з поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі. Але екс-президент Віктор Янукович кардинально змінив свою думку перед самим самітом, що і викликало обурення українського народу, які розпочали мітинг на київському Майдан, що тепер має назву Євромайдан.

2.2 Основні проблеми та способи їх подолання на шляху інтеграції України до зовнішньоекономічного простору.

Окремі вітчизняні дослідники розглядають аспекти євроінтеграційного поступу України в більш широких, загальноєвропейських рамках (Кудряченко А.І., Манжола В.А., Надтока Г.М., Сискос Є.В., Рудич Ф.М.). Також проблеми інтеграції України висвітлюють такі зарубіжні та вітчизняні вчені: Бураковський І., Шнирков О., Циганкова Т., Сіденко В.. Філіпенко А., Лук'яненко А., Гальчинський А. та ін. [14].

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та Ії інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини.

У період змін кон'юнктури світових фінансових ринків проблеми інтеграції української економіки спричинено, з одного боку, глобалізацією світової економіки, з іншого - тенденціями зростання регіональної інтеграції, яка на засадах партнерства має надзвичайно важливе значення як для підвищення ефективності національної економіки, так і для подолання її економічної відсталості. Для того щоб не стати сировинним придатком у світовому економічному просторі, Україна має інтегрувати економіку в Європейський Союз.

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 19 років незалежності Україною були зроблені перші, здавалося б успішні кроки в напрямку євроінтеграції, але вже в 2004 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків. З огляду на це, предметом серйозного дослідження мають стати інтереси країн, що є членами ЄС та України, усвідомлені та неусвідомлені перешкоди на шляху до інтеграції.

Сучасний стан відносин ЄС з Україною можна визначити як певну паузу, яка відбиває настрої вичікування. Європейський Союз усвідомлює невідповідність України інтеграційним критеріям, займаючи обережну позицію щодо України та очікуючи скільки-небудь істотних економічних успіхів.

Говорячи про фактори, що гальмують рух України до Європи, насамперед, виділяють низку внутрішніх проблем.

По-перше, це повільність у проведенні економічних реформ, відсутність помітних результатів внутрішніх соціально-економічних трансформацій. Без цього,вступ до ЄС буде залишатися недосяжною мрією.

По-друге, тривогу викликає високий рівень корупції та економічної злочинності. Україна користується сумнівною славою однієї з найбільш корумпованих держав Європи.

По-третє, наголошується на невідповідності нашого законодавства і стандартів існуючим в Європейському Союзі нормам.

По-четверте, серйозною перешкодою інтеграції України до ЄС є відсутність консенсусу стосовно європейського вибору як серед населення, так і на рівні державних інституцій (Парламенту, міністерств та відомств). Водночас, наголошується на відсутності в Україні впливових політичних сил та підприємницьких кіл, які ідентифікують своє майбутнє саме з Європейським Союзом.

На сучасному етапі комплексною ініціативою у системі зовнішніх стосунків Європейського Союзу з Україною є Східне Партнерство. Рішенням Європейської Ради від 19-20 березня 2009 року затверджено новий формат політики ЄС на сході - Східного партнерства, офіційний початок якого був наданий на Саміті Східного партнерства 7 травня 2009 року в Празі. Цією ініціативою Європейський Союз задекларував чіткий намір зробити відносини між ЄС і його сусідами тіснішими та просувати процеси їх європейської інтеграції [6].

Східне партнерство має підняти ці відносини на новий рівень і сформулювати набагато амбіційніший порядок денний. Більш того, воно повинно визнати європейські ідентичність та прагнення східних країн-партнерів і прискорити демократичні і ринкові реформи, поглибити діалог між країнами-партнерами і ЄС та між ними самими на міжурядовому і громадському рівнях.

Визначають комплекс заходів щодо прискорення інтеграції України до ЄС - це створення сприятливих умов для економічного розвитку, модернізації економіки та суспільства; впровадження ринкових відносин, проведення податкової і бюджетної реформ. Водночас, наголошується на необхідності зміцнення засад політичної демократії, посиленні боротьби з корупцією, вдосконаленні захисту прав інтелектуальної власності, впровадженні європейських правових стандартів. Важливою умовою наближення України до ЄС є вступ України до СОТ. Приєднання до цієї Організації, дало Україні наступні основні економічні переваги:

- створення передумов для розширення співпраці з ЄС;

- переваги світової торгівлі та міжнародного розподілу праці;

- вплив на макроекономічну політику;

- забезпечення ширшого вибору товарів та послуг;

- забезпечення лібералізації доступу українських товарів на ринки світу;

- доступ до механізму вирішення торгових спорів.

Окрім ряду позитивних наслідків від вступу України до СОТ існує і низка недоліків, які можуть спричинити додаткові загрози економіці України, зокрема:

- лібералізація торгівлі може спричинити посилення впливу світової кон'юнктури на економіку країни, що зумовлює підвищення економічних ризиків України у періоди глобальної економічної нестабільності;

- членство України у СОТ вимагатиме скасування багатьох положень, закріплених у чинних програмах субсидування окремих галузей, які суперечать нормам СОТ;

- вітчизняні виробники в окремих випадках можуть виявитися неготовими до зростання конкуренції через низьку ефективність підприємств.

Зважаючи на все вищесказане, слід зазначити, що Україна отримала значно більше позитивних переваг від членства в СОТ, ніж негативних.. Але реалізація потенційних переваг потребує змін адміністративного характеру, реформи податкової системи, додаткових витрат держави на реструктуризацію та реорганізацію підприємств.

Сам вступ України до ЄС не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. Але разом з тим наближення до ЄС дозволить залучити інвестиції потужних ТНК, що поряд з ефективним використанням коштів фінансово - промислових груп і населення, дозволить модернізувати українську економіку у найближчі 10 - 15 років. При цьому зміниться стан структури промисловості, у якій тепер переважають паливно-енергетичні та металургійні галузі, різко зменшиться використання сировини та енергії, ефективніше буде використовуватися трудоресурсний потенціал нашої держави, зменшаться екологічні проблеми. Водночас було б помилково замовчувати або применшувати складність європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим та непростим. Зокрема для України інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм - членів ЄС.

Для подолання основних проблем на шляху інтеграції України необхідно:

1. Виробити чітку соціальну та економічну політику приходу до ринку, яка грунтувалася б на мету і перспективи розвитку нашої держави.

2. Створити в Україні структури, які б забезпечували і координували функціонування зовнішньоекономічного комплексу, а також всієї інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків (страхового та інформаційного обслуговування, судових і арбітражних органів).

3. Активно включатися в інтеграційні процеси, з визначенням глобальних національних пріоритетів та їх збалансованості з іншими, існуючими у світовому економічному просторі.

4. Слід чітко визначити орієнтири нашої держави у розвитку його внутрішньої економіки, і в пошуках його майбутнього місця в світовому господарстві.

Таким чином, для вирішення основних проблем на шляху інтеграції України в світове господарство потрібні глибокі ринкові зміни у всій внутрішньо-економічної і соціальної системи нашої країни.

економічний інтеграція європейський

Висновок

Незважаючи на перешкоди, інтегративні процеси будуть відбуватися, бо не тільки Україна зацікавлена в ЄС, а і ЄС певною мірою зацікавлений в українському ринку, але при умові вирішення проблеми бідності, яка нині є дуже гострою.

Європейська інтеграція є найбільш визначальним фактором, як міжнародної діяльності України, так і її внутрішньої політики на тривалу перспективу, закріплює безпеку та позитивно впливає на відносини України з усіма країнами світу. Невідхильна реалізація курсу на інтеграцію у Європейський Союз забезпечить гарантії прав людини, розвиток в Україні громадянського суспільства, побудову соціально орієнтованої ринкової економіки та величезну матеріальну підтримку з боку ЄС.

На мою думку, Україні час зробити ревізію своїх суперечливих досягнень останнього періоду і знайти кращий шлях підвищення власного конкурентного потенціалу і здатності бути повноцінним суб'єктом міжнародних відносин. Основою успішності євроінтеграційних зусиль може стати не квапливість, а виваженість, не прагнення до формального результату, а врахування всієї сукупності реальних обставин і тенденцій. Зрештою, саме така політика відповідає справжнім європейським традиціям.

Теперішня ситуація в нашій державі показує, що Росія об'єктивно зацікавлена в розвороті України в євразійському напрямі, а відтак - згортанні її європейської інтеграції. Керівництво РФ усвідомлює, що успішна інтеграція України до ЄС - це: по-перше, приваблива для пострадянських країн альтернатива як моделі «суверенної демократії», яку будують російські лідери, так і реінтеграційним проектам Москви на пострадянському просторі.

Попри ряд важливих кроків України у євроінтеграційному напрямі, ситуація у відносинах Києва і Брюсселя залишається складною. Низка внутрішніх проблем України гальмує просування до ЄС і створює ситуацію невизначеності стосовно підписання Угоди про асоціацію. На цей час пакет вимог ЄС виконується досить повільно. Водночас, керівництво України та його бізнес-оточення не зацікавлені у втраті повного контролю всередині країни в разі приєднання до Митного союзу, розглядаючи підписання Угоди про асоціацію як інструмент протидії зростаючому тиску Кремля.

Україні треба мати політику і стратегію гідного руху до європейських цінностей. Схоже, це починають розуміти не тільки в Україні, а й у Європі. Заслуговує на увагу недавнє висловлювання авторитетного європейського політика, колишнього голови Єврокомісії Романо Проді. Він переконаний: «Україна важлива для Європи як джерело економічного зростання та енергетичної безпеки. Людський, інженерно-технічний потенціал та земельні багатства України допоможуть продовжити перетворення Європи на центр світового масштабу». Хочеться сподіватися, що така об'єктивна оцінка європейського політика високого рангу буде почута не тільки в Україні, а й у Європі.

...