Управління конкурентоспроможністю продукції підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Конкурентоспроможність продукції

Основні підходи до управління конкурентоспроможністю продукції

Шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції

Висновок

Список використаних джерел

Додаток А

ВСТУП

Сучасні складні економічні та політичні процеси в Україні не дозволяють вітчизняним підприємствам у повній мірі боротися за розширення внутрішнього та зовнішнього ринку збуту і одною з причин такого становища є недостатньо висока якість продукції.

Актуальність підвищення якості та забезпечення конкурентоспроможності сягає свого апогею через близьке приєднання України до Світової організації торгівлі й мінімізацію тарифного захисту внутрішнього національного ринку, що спричинить збільшення конкурентного тиску на ринку.

Основою конкурентоспроможності підприємств в Україні в умовах переходу до ринкових відносин все більше виступає якість продукції, тому правильно обрана стратегія управління якістю продукції дозволить забезпечити ефективний розвиток підприємства і підвищення його конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність -- це обумовлене економічними, соціальними та політичними факторами становище країни або окремого товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках [8].

Весь комплекс робіт щодо забезпечення конкурентоспроможності продукції слід розділити на дві частини: базис та надбудова. Базисна частина пов'язана з освоєнням нової та удосконаленням існуючих технології виробництва продукції. Надбудова - робота з управління якістю цієї продукції, в тому чисті і системного управління на основі вимог стандартів серії ISO 9000 та принципів ТQМ.

Під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність.

В даній роботі розглянуто основні підходи до ефективного управління конкурентоспроможністю продукції та визначено шляхи запезбечення конкурентоспроможності продукції.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Проявом конкурентоспроможності підприємства є вироблена ним продукція. Цінність продукції (або послуги) визначається ступенем задоволення потреб покупців.

Сукупність якісних і вартісних характеристик продукції, що сприяють створенню переваги даного продукту перед продуктами конкурентами в задоволенні конкретної потреби покупця, визначає конкурентноздатність продукції. Тобто конкурентноздатність продукції визначається трьома необхідними елементами:

- властивостями даної продукції;

- властивостями конкуруючих продуктів;

- особливостями споживачів.

Щоб продукція задовольняла потреби покупця, вона повинна відповідати визначеним параметрам. Параметри конкурентноздатності -- це, найчастіше, кількісні характеристики властивостей продукції, що враховують галузеві особливості оцінки його конкурентноздатності.

Параметри конкурентноздатності залежать від виду й складності виробу в технічному та експлуатаційному відношенні, а також від потрібної точності оцінки методів дослідження та інших зовнішніх факторів.

Розрізняють окремі групи параметрів конкурентноздатності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі й способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його застосування. конкурентоспроможність продукція інтенсифікація

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на покупку, обслуговування, споживання, утилізацію товару. Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

Під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність. При цьому конкурентоспроможність продукції створюється в рамках функціонування певних процесів: дослідження, розробки, виготовлення і споживання. Отже, управління конкурентоспроможністю продукції на різних стадіях здійснюється опосередковано через управління процесами її створення і просування[6].

Складові управління конкурентоспроможністю продукції наведені на рис.2.1.

Рис.2.1. Складові управління конкурентоспроможністю товару

Дія закону конкуренції об'єктивно змушує кожного виробника підвищувати якість товару та знижувати затрати на його створення та використання. Але резерви підвищення якості і економії ресурсів можна збільшити за рахунок побудови системи менеджменту і використання при її розробці наукових підходів, а саме - комплексного, функціонального, відтворювального, маркетингового, інтеграційного та інших.

Сутність комплексного підходу полягає в одночасному врахуванні різних аспектів управління конкурентоспроможністю продукції: технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних, демографічних тощо (див. рис.2.2).

Рис.2.2. Застосування комплексного підходу

Якщо упустити один з обов'язкових аспектів керування, то проблема не буде цілком вирішена. Нажаль, на практиці не завжди дотримується ця вимога. Наприклад, при будівництві нових підприємств соціальні питання іноді відкладаються "на потім", через що об'єкт або зовсім не вводиться, або використовується частково. При проектуванні нових знарядь праці показникам екологічності й ергономічності іноді приділяється другорядна увага, тому вони відразу стають неконкурентоспроможними. При формуванні нових чи реорганізації старих структур не завжди враховуються соціальні і психологічні аспекти. Ефективність інвестиційних проектів буде мізерною або негативною, якщо при блискучому рішенні, наприклад, технічних проблем будуть упущені інші аспекти керування [3].

Сутність функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після виявлення функцій створюються кілька альтернативних об'єктів для виконання цих функцій і вибирається той з них, що вимагає мінімуму сукупних витрат за життєвий цикл об'єкта на одиницю його корисного ефекту (рис.2.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.3. Ланцюг розвитку об'єкта (створення товару) згідно функціонального підходу

У сучасній бізнесовій практиці в основному поширений предметний підхід, при якому удосконалюється існуючий об'єкт. Наприклад, технічна система удосконалюється шляхом доробки існуючої системи за результатами маркетингових досліджень, аналізу науково-технічного прогресу в заданій області, із врахуванням зауважень і пропозицій споживачів. Тому на практиці перед конструкторами ставиться задача: досягти за найважливішими показниками якості об'єкта світового рівня. У чому недоліки такого підходу? По-перше, самі конструктори не зацікавлені в проведенні широкого і глибокого аналізу світового ринку, в постановці для себе важких задач. Світовий рівень потреб до моменту впровадження об'єкта у споживача об'єктивно можуть спрогнозувати не конструктори, а маркетологи. По-друге, припустимо, конструктори дуже постаралися і знайшли кращий світовий зразок. Однак цей зразок проектувався вчора і несе в собі технічні ідеї вчорашнього дня. Технічний прогрес не стоїть на місці. Оскільки ще потрібно час на розробку, освоєння і виробництво нового зразка, за цей період світові досягнення в даній області підуть далеко вперед. Застосовуючи предметний підхід, інвестори і менеджери завжди будуть тільки доганяти вчорашній день і ніколи не вийдуть на світовий рівень. При застосуванні предметного підходу до розвитку соціально-економічних систем менеджери йдуть шляхом удосконалення існуючих систем. І на практиці менеджери часто зіштовхуються з проблемою пошуку роботи для існуючих колективів чи працівників. При застосуванні функціонального підходу йдуть від зворотного, від потреб, від вимог виходу системи, можливостей на її вході (рис.2.4). При цьому абстрагуються від існуючих об'єктів, що виконують подібні функції. Творці нових об'єктів, що враховують запити споживачів, шукають зовсім нові технічні рішення для задоволення існуючих чи майбутніх потреб. Цей підхід повинен застосовуватись в сукупності з іншими підходами, перш за все з системним, відтворювально-еволюційним, маркетинговим. Інструментом застосування функціонального підходу є функціонально-вартісний аналіз [6].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.4. Напрямки застосування функціонального (ФП) і предметного (ПП) підходів до удосконалювання об'єкта

Відмінності функціонального і предметного підходів до розвитку продукції підприємства представлені в додатку А.

Провідні фірми світу, застосовуючи функціональний підхід, створюють зовсім нові оригінальні вироби, що максимально задовольняють динамічні потреби.

Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію на споживача при вирішенні будь-яких завдань щодо підвищення конкурентоспроможності товару. Відповідно до цього підходу необхідно відносити маркетинг до основоположної функції управління, а в його задачі включати розробку стратегій розвитку товарів та послуг, нормативів конкурентоспроможності товарів, порядку використання на всіх стадіях життєвого циклу товару концепції маркетингу, реклами, різних форм збуту товарів. До функцій маркетингу неправомірно включати розробку, виробництво та збут товару. Їх повинні виконувати функціональні і виробничі підрозділи підприємства, але на основі маркетингової концепції, тобто з орієнтацією будь-якої діяльності на ринок, на конкретні потреби споживачів.

Наприклад, вибір стратегії фірми повинний здійснюватися на основі аналізу існуючих і прогнозування майбутніх стратегічних потреб у даному виді товару чи послуги, стратегічної сегментації ринку, прогнозування життєвих циклів майбутніх товарів, аналізу конкурентноздатності своїх товарів і товарів конкурентів, прогнозування їхніх конкурентних переваг тощо. Маркетинговий підхід варто застосовувати при рішенні будь-якої задачі в будь-якому підрозділі фірми [7].

При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв керування будуть:

1) підвищення якості об'єкта (виходу системи) відповідно до запитів споживачів;

2) економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості об'єкта, якості сервісу й інших факторів;

3) економія ресурсів у виробництві об'єкта за рахунок реалізації фактора масштабу, науково-технічного прогресу, удосконалювання системи менеджменту.

В умовах централізовано-планової системи господарювання пріоритетами альтернативного виробничого підходу були наступні:

1) зниження собівартості продукції (іноді вигідніше було підвищувати собівартість);

2) підвищення якості продукції.

Витрати споживача продукції не регламентувалися і не керувалися.

Інтеграційний підхід зорієнтований на використання і підсилення взаємозв'язків між: окремими підсистемами і елементами системи управління конкурентоспроможністю продукції; стадіями життєвого циклу об'єкта управління; рівнями управління по вертикалі; суб'єктами управління по горизонталі.

Системний підхід у сучасній інтерпретації поряд з методами дослідження операцій, функціонально-вартісним аналізом й іншими є винаходом ХХ століття, що дозволяє підвищити рівень організованості, якості й ефективності керованих об'єктів. Системний підхід - це філософія керування, метод виживання на ринку, метод перетворення складного в просте, сходження від абстрактного до конкретного [2].

Характерними рисами розвитку соціально-економічних систем в теперішній час є:

ь інтеграція наукових знань, зростання кількості міждисциплінарних проблем; комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських й інших аспектів;

ь ускладнення розв'язуваних проблем і керованих об'єктів;

ь зростання кількості зв'язків між об'єктами;

ь динамічність ситуацій, що змінюються;

ь дефіцитність ресурсів;

ь підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;

ь глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації, стандартизації, досліджень і т.д.;

ь посилення ролі людського фактора в керуванні тощо.

Перераховані риси викликають неминучість застосування системного підходу, оскільки, тільки на його основі можна забезпечити якість управлінського рішення.

Системний підхід - методологія дослідження об'єктів як систем. Він включає аналіз двох складових:

1) зовнішнього оточення, що включає вхід і вихід системи, зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок;

2) внутрішньої структури - сукупності взаємозалежних компонентів, що забезпечують процес впливу суб'єкта керування на об'єкт, переробку входу у вихід і досягнення цілей системи. Регулювання системи забезпечує таку її діяльність, при якій вирівнюється стан виходів системи у відповідності до нормативів. Отже, головна задача зводиться до встановлення заданого стану функціонування системи, передбаченого плануванням як випереджаючим керуванням. Складність керування залежить насамперед від кількості змін у системі і її оточенні. Усі зміни мають визначені закономірності чи носять випадковий характер [1].

ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

На базі використання зазначених підходів формується система управління, обираються методи управління та визначаються шляхи забезпечення конкурентоспроможності продукції [4].

До останніх різні дослідники відносять безліч шляхів, які ми розглянемо на прикладі скорочення витрат такого універсального та цінного ресурсу, як час. Конкретними шляхами всебічної економії часу можуть бути наступні:

1. Скорочення неефективно використовуваного часу.

Вагомість економії часу взагалі, та неефективно використовуваного зокрема, пов'язана зі збільшенням непередбаченості та нестабільності ринку, швидкими змінами технології та активізацією конкурентної боротьби тощо. Галузь будівництва та взагалі робота підприємства на замовлення є яскравим прикладом, де скорочення часу, який неефективно використовується, стає одним з найбільш потужних важелів конкуренції. В цьому випадку він дозволяє отримати 3 основні конкурентні переваги:

ь сприяє більш точному прогнозуванню ринку та напрямків його розвитку;

ь скорочує період оновлення моделей та послуг;

ь дає можливість підприємствам впроваджувати нову продукцію у виробництво швидше за конкурентів, і завдяки цьому завойовувати нових споживачів.

2. Залучення оптимальних обсягів людських, інформаційних та інших видів ресурсів.

Деякі керівники намагаються скорочувати період розробки нового продукту за рахунок збільшення чисельності інженерного та технічного персоналу. В окремих випадках зусилля концентруються на глибокій деталізації процесу планування підготовки виробництва чи більш сучасній його організації. Насправді, істотне скорочення часу є результатом більш неординарних заходів та дій, з них особливо важливими є:

ь ефективний зв'язок між проектувальниками на всіх стадіях розробки нової моделі;

ь інтенсивний взаємозв'язок безпосередньо проектувальників виробу, дослідного господарства, підрозділів з планування підготовки виробництва та виробничого.

3. Паралельне виконання інженерних та інших різновидів робіт.

Так, час поставки нової продукції на ринок безпосередньо залежить від природи вирішуваних інженерних проблем. Теоретично, цей час може бути скорочений двома методами:

ь паралельне виконання інженерних та інших різновидів робіт, що знаходяться на критичному шляху;

ь скороченням тривалості робіт, що знаходяться на критичному шляху.

Перевагою першого методу є те, що скорочення загального часу розробки та постачання нового виробу на ринок проходить без зменшення тривалості окремих стадій. Цей підхід більш ефективний в тому випадку, коли фірма намагається уникнути вирішення технічних проблем, які виникають в результаті різкого скорочення тривалості певних стадій, так як вони звичайно складні та вимагають великих фінансових та матеріальних ресурсів. З цього бачимо, що найвищий ступінь паралельного виконання робіт спостерігається між стадіями технологічної та конструкторської підготовки виробництва. Високий рівень паралельного виконання інженерних стадій циклу не є панацеєю. В першу чергу, одночасне виконання різних проектних робіт не повинно негативно відобразитися на якості інженерних робіт, по - друге, паралельне виконання стадій означає, що рішення будь - якої інженерної задачі починається з того, як вона повністю ідентифікована. В зв'язку відсутності необхідної інформації цей факт є причиною наступних помилок в технічній документації. В зв'язку з цим великого значення набуває чітке регламентування інформаційних зв'язків між співробітниками різних інженерних служб [6].

4. Інтенсифікація інформаційних процесів.

Ефективний взаємозв'язок стадій будь-якого керованого процесу залежить головним чином від двох факторів: часу та характеру передачі інформації. Існує багато різних форм поєднання цих факторів. Простіший з них, який широко використовується при створенні складної техніки, називається “стадійним” підходом. Відповідно цього підходу, будь - яка робота може початися тільки після того, як повністю завершена попередня. В такому випадку роботи виконуються послідовно, без паралельного виконання, коли необхідна інформація передається на наступну стадію тільки один раз при повній її готовності. При цьому збільшується загальний час робіт, але є впевненість, що вся необхідна інформація отримана. Оптимальний кінцевий результат досягається за рахунок фактора - “об'єм інформації”, а не “тривалість стадій”.

За іншого підходу, що називається “паралельним”, інформація передається частками одночасно у двох напрямках: від попередньої стадії до наступної і навпаки. Це скорочує загальний час розробки, але може бути ефективно тільки в умовах правильно обраної інформаційної моделі.

На практиці стає недостатнім використання однієї моделі, заснованої на “паралельному” підході з частковою передачею інформації. В цьому випадку можливий зворотній ефект, коли невчасно передана інформація затримує наступні роботи. Для ефективної праці інформаційний процес повинен бути інтенсифікованим таким чином, щоб, отримуючи інформацію, працівники мали змогу передбачати напрямок розвитку подій і до моменту надходження наступної частки інформації мати прогноз на наступний відрізок часу. Прогноз буде більш точним, якщо проміжки часу між черговим надходженням інформації будуть якомога більш короткими, і об'єм інформації більш незначним.

Перехід до інтенсивної технології є можливим за наступних умов:

ь міжфункціональні інформаційні потоки повинні стати частими та частковими за рахунок формування проектних груп;

ь відношення в системі управління і відповідальність за результати роботи повинні адекватно змінитись;

ь рівень і якість інформаційних процесів повинні підвищитись.

Існуюча пропускна потужність функціональних служб часто є вузьким місцем при переході до інтенсивної інформаційної технології. Тому, при проведенні необхідних змін в організації важливо попередньо оцінити поточний виробничо - господарський стан виробництва та пропускну спроможність функціональних відділів та служб.

5. Скорочення періоду планування

Планування є ще однією сферою, де можна значно скоротити час всього виробничого циклу загалом та тривалість розробки нового виробу зокрема.

За більший плановий період може пройти більше змін, що потягне за собою додаткові зусилля на переробку плану. Часто це призводить також до різноманітних виробничих конфліктів та значних простоїв функціональних служб.

Інше потенційне джерело ефекту від скорочення тривалості періоду планування знаходиться в сфері забезпечення комплектуючими виробами та запасними частинами.

6. Мінімізація кількості ланок в мережі реалізації

Мова йде про посередників - дублерів, які займаються багаторазовим перепродажем товару в тих сегментах ринку, де з будь - яких причин виробнику не вдається організувати свої канали розподілу продукції. Скорочення кількості таких посередників - одна з небагатьох вимог, які однаково вигідні і виробнику і споживачу. Зменшення кількості ланок, які перепродають продукцію, дозволяє виробнику підвищити ефективність збуту, та запобігає безконтрольному підвищенню цін на товари за рахунок витрат та прибутків фірм - посередників.

Для уникнення багаторазових перепродажів продукції необхідно дотримуватися ряду правил. Найбільш очевидне - пошук кінцевого споживача, зацікавленого в використанні продукції. Ця робота потребує спеціальних маркетингових досліджень, спрямованих на визначення цільових сегментів споживачів і розробку спеціальних засобів комунікації з ними. Через відсутність кадрів, а також ліміт фінансових ресурсів, ця робота часто ігнорується, що призводить до переключення споживачів на тих продавців, хто “йде назустріч” своїм клієнтам.

Економічна ефективність перепродаж прямо залежить від різниці в цінах покупки / продажу. Тому істотною причиною наявності довгого ланцюга перекупщиків є занижена виробником ціна продукції. Іноді низька ціна є результатом необґрунтованого підходу до ціноутворення продукції, коли фірма орієнтується тільки на внутрішні фактори ціноутворення і ігнорує зміну кон'юнктури [2].

Контроль посередницького середовища фірми можна здійснювати і на державному рівні. Податки на посередницьку діяльність у тому чи іншому бізнесі, а також встановлені норми рентабельності певних видів продукції - головні державні важелі регулювання ефективності посередницької діяльності. Разом з тим підприємство - виробник повинно усвідомлювати, що вирішальною силою в боротьбі з перепродажем своєї продукції повинно бути саме підприємство, його продумана маркетингова діяльність у цільовому сегменті ринку.

Загалом, підприємство у процесі підвищення конкурентоспроможності власної продукції (послуг), може діяти у різних напрямках:

ь добитися відмінності товарів підприємства в очах покупців від товарів конкурентів;

ь вибрати з намічених до виробництва товарів один, що є найпривабливішим для всіх покупців, і здійснити на цій основі прорив на ринку;

ь відшукати нове вживання товарам, що випускаються;

ь своєчасно вилучити економічно неефективний товар із збутової програми підприємства;

ь знайти вихід на нові ринки як із старими, так і з новими товарами;

ь здійснювати модифікацію товарів, що випускаються, відповідно до нових смаків і потреб покупців;

ь знижувати всі види витрат і втрат у процесі виробництва та збуту товарів;

ь покращувати якісні параметри продукції;

ь регулярно розвивати і удосконалювати систему сервісного обслуговування товарів, що реалізуються, і систему стимулювання збуту в цілому тощо.

Ключовим моментом в завоюванні позицій на ринку щодо численних конкурентів є своєчасне оновлення вироблюваних товарів, підготовка і організація виробництва нових видів продукції. В сучасному світі створення і виробництво нових товарів мають вирішальне значення для процвітання підприємства. Згідно статистичних даних, після освоєння нової продукції, яка складає основу виробництва, темп зростання її реалізації приблизно удвічі вищий, ніж у конкурентів. Випускаючи нову продукцію і розширюючи асортимент пропонованих товарів, фірми прагнуть понизити залежність від одного товару, звести нанівець імовірність банкрутства та забезпечити стабільність свого розвитку [6].

ВИСНОВОК

Основою конкурентоспроможності підприємств в Україні в умовах переходу до ринкових відносин все більше виступає якість продукції, тому правильно обрана стратегія управління якістю продукції дозволить забезпечити ефективний розвиток підприємства і підвищення його конкурентоспроможності.

Підвищення якості та конкурентоспроможності продукції:

­  впливає на: зростання продуктивності суспільної праці; темпи й ефективність науково-технічного прогресу; структуру виробництва та функціональний розподіл потужностей;

­  забезпечує: ефективне використання основних фондів; економію сировини, матеріалів, палива, енергії; зростання ефективності інвестицій;

­  сприяє: повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів; виходу підприємств на світовий ринок, збільшенню експорту; формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера [5].

Вирішення проблеми підвищення якості продукції на підприємстві -- це насамперед високий його імідж серед покупців, це вихід не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок, це основа для одержання максимального прибутку та забезпечення стійкого фінансового становища.

Щоб забезпечити не лише конкурентоспроможність, а й лідерство на ринку, підприємство зобов'язане використовувати такий тип поведінки, як збутовий маркетинг [8].

Найважливішою проблемою розвитку економіки України є підвищення ефективності суспільного виробництва при зосередженні зусиль на випуск конкурентоспроможної продукції і одночасному забезпеченні повної зайнятості працездатного населення.

Довгостроковий курс розвитку підприємства повинен бути у сучасних умовах направлено на досягнення не стільки кількісних показників, скільки якісних, тому менеджерам підприємств доцільно звернути увагу на розробку пропозицій для свого підприємства з метою підвищення конкурентоспроможності продукції і виходу на міжнародний рівень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. - М.: ОАО “Типография “НОВОСТИ””, 2000. - 256 с.

2. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

3. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. - К.: Таксон, 2004. - 704 с.

4. Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / О. П. Глудкин, Н. М. Горбунов, А. И. Гуров, Ю. В. Зорин. Под ред. О. П. Глудкина. -- М.: Горячая линия -- Телеком, 2001. -- 600 с.

5. Економіка підприємств: Підручник/ за заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, переоб. та доп. - К.: КНЕУ, 2005.-528с.

6. Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и услуг - М : Юрайт-М, 2001. - 224 с.

7. Портер М. Конкуренція. - М: Вільямс,2000.

8. Харченко Т.Б. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства як засіб ринкового реформування. // Актуальні проблеми економіки. - 2003.- №2. - с.70.

ДОДАТОК А

Таблиця 1. Відмінності функціонального та предметного підходів до розвитку продукції підприємства

Параметр	Предметний підхід	Функціональний підхід
1. Глибина и якість маркетингових досліджень 2. Ступінь задоволення ринкового попиту в даній продукції 3. Технічний підхід до удосконалення продукції 4. База порівняння при плануванні оновлення продукції 5. Ступінь новизни (платоспроможності) продукції 6. Трудомісткість розробки й освоєння нової продукції 7. Ступінь новизни технології 8. Спадковість організації виробництва і праці 9. Рівень освоєння ринку 10. Рівень конкурентоспроможності продукції	Незначні Неповне На основі уніфікації моделі Кращий зразок конкурентів Низький, удосконалення моделі, що випускається Низька або середня Низький Удосконалення існуючої організації Освоєний повністю Низький або середній	Суттєві Повне На основі створення зовсім нової продукції Випереджаюча база порівняння, орієнтація на забезпечення конкурентоспроможності продукції до моменту виходу з продукцією на ринок Створення нової якісної продукції Висока Високий Проектування нової організації Ринок може бути старим або новим Високий

Размещено на Allbest.ru

...