Порядок формування початкового підприємницького капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота з дисципліни

«Підприємництво і культура бізнесу»

Порядок формування початкового підприємницького капіталу

1. Організація договірних взаємовідносин у бізнесі

При створенні фірми за участю іноземного інвестора підприємець має два варіанти капіталовкладень: за першим варіантом розмір вкладень (Кв) становить 400 тис. дол. США, а очікуваний прибуток (Пр) становитиме 125 тис. дол., за другим -- відповідно 500 тис. і 180 тис. дол. США. Розрахуйте вигідніший варіант капіталовкладень.

6. Проведення маркетингового дослідження при створенні нової фірми дало змогу підприємцю зробити висновки про доцільність заснування малого підприємства, подібного до вже існуючого. Товарооборот аналогічної фірми за рік становить 270 тис. грн, тривалість одного обороту -- 60 днів. На відміну від конкурента, у підприємця, за розрахунками, тривалість одного обороту становитиме 40 днів.

Яку мінімальну суму грошей потрібно мати підприємцеві для початку діяльності за умов досягнення величини річного товарообороту конкурента? Які переваги дістане підприємець на другий рік діяльності порівняно з конкурентом?

2. Порядок формування початкового підприємницького капіталу

Організація нового підприємства будь-якого типу неминуче зв'язана з наявністю достатнього капіталу. Початковим називають капітал, котрий вкладається у будь-яке власне діло з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту. Це такий стартовий капітал, який в законодавстві називається статутним. Закон зобов'язує його сформувати, і при цьому визначає мінімальні розміри для окремих форм товариств.

Серед тих, хто «мріє» розпочати власну справу, існує думка, що до статутного капіталу можуть залучатися тільки гроші. Але це не так. Як вклад до статутного капіталу можуть виступати також речі, майнові та інші відчужувані права, що підлягають грошовій оцінці.

Як вже зазначалося, законодавство зобов'язує юридичну особу сформувати статутний капітал. Наголошуємо, що це треба зробити ще до початку проведення реєстрації підприємства.

Одним з документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного капіталу, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного капіталу юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

Таким документом може бути:

1) довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного капіталу та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний капітал товариства формується за рахунок грошових коштів засновників);

2) акт приймання-передачі майна до статутного капіталу товариства (у разі якщо статутний капітал товариства формується за рахунок майнових внесків засновників).

Відсутність документів, що підтверджують внесення вкладів до статутного капіталу товариства, буде законною підставою для державного реєстратора залишити документи, подані на реєстрацію, без розгляду.

Треба відмітити, що вимога щодо формування статутного капіталу, це не проста примха держави. Це сувора дійсність, без якої не можливе існування жодної юридичної особи. Адже, підприємство повинно з чогось починати свою діяльність, мати можливості займатися виробництвом, надавати послуги, і, відповідно, отримувати прибуток від своєї діяльності, а також гарантувати інтереси своїх кредиторів. Отже, саме для цього і потрібен статутний капітал.

Питання про обов'язковість статутного капіталу безпосередньо пов'язане з питанням про розмір такого капіталу. Адже зрозуміло, що вимога про необхідність формування капіталу сама по собі не має практичного сенсу без встановлення вимог щодо його мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу - це мінімальна сума, необхідна для створення товариства. Законодавством встановлено мінімальні розміри статутних капіталів для двох видів господарських товариств:

1) Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про акціонерні товариства»)[6];

Мінімальна заробітна плата становить (згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2011-2012 рік”):

З 01.01.2011 р. - 941 грн.,

з 01.04.2011 р. - 960 грн.,

з 01.10.2011 р. - 985 грн.,

з 01.12.2011 р. -1004грн.,

з 01.01.2012 р. - 1073 грн.

з 01.04.2012 р. - 1094 грн.

Виходячи з цього, мінімальний розмір статутного капіталу для акціонерного товариства, що реєструється:

з 01.01.11 р. по 31.03.11 р. становить 1176250 грн.;

з 01.04.11 р. по 30.09.11 р. становить 1200000 грн.;

з 01.10.11 р. по 30.11.11 р. становить 1231250 грн.;

з 01.12.11 р. по 31.12.11 р. становить 1255000 грн.

з 01.01.12 р. по 01.04.12 р. становить 1341250 грн.

з 01.04.12 р. по 30.07.12 р. становить 1367500 грн.

2) для товариства з обмеженою відповідальністю - не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 52 Закону України «Про господарські товариства»)[8]. Ця ж вимога застосовується до товариства з додатковою відповідальністю (ст. 65 Закону України «Про господарські товариства»)[8].

Виходячи із ставки мінімальної заробітної плати на 2011-2012 рік, мінімальний розмір статутного капіталу для ТОВ, що реєструється:

з 01.01.11 р. по 31.03.11 р. становить 94100 грн.;

з 01.04.11 р. по 30.09.09 р. становить 96000 грн.;

з 01.10.11 р. по 30.11.11 р. становить 98500 грн.;

з 01.12.11 р. по 31.12.11 р. становить 100400 грн.

з 01.01.12 р. по 31.03.12 р. становить 107300 грн

з 01.04.12 р. по 30.07.12 р. становить 109400 грн

Мінімальний статутний капітал визначається на день створення юридичної особи. Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації[16]. При цьому на момент затвердження (підписання) установчих документів, так і на момент реєстрації - статутний капітал повинен відповідати встановленим вимогам. Інакше, у зв'язку із збільшенням мінімальної заробітної плати, якщо розмір статутного капіталу буде меншим за визначений законом мінімум, державний реєстратор вправі відмовити у реєстрації.

Для повного і командитного товариства мінімальний розмір статутного капіталу не встановлено, і тому залежить від самих учасників. Отже, в цих товариствах розмір статутного капіталу може бути будь-яким.

Слід зазначити, що для деяких юридичних осіб встановлюються підвищені вимоги щодо статутного капіталу. Зокрема, мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро (ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)[7].

Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України (ст. 30 Закону України «Про страхування»)[9].

Статутний капітал підприємницького товариства формується за рахунок вкладів учасників. Спираючись, на статтю 115 Цивільного кодексу України зазначимо, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом[16]. Як вже зазначалося, спеціальні вимоги щодо формування статутного капіталу встановлено щодо банків та страхових організацій. Отже, фактично будь-яке майно може бути предметом внеску за двох умов:

1) воно може бути відчужене;

2) воно має грошову оцінку.

Майно, внесене як вклад до статутного капіталу, переходить у власність цього товариства. Винятком є внески у вигляді права користування. Право власності переходить в момент передачі речі (сплати грошей), тобто в загальному порядку.

Вкладом до статутного капіталу можу бути лише власне майно учасників. Передача майна до статутного капіталу не є безоплатною, оскільки кожен із учасників одержує у власність корпоративні права товариства на суму свого вкладу. Зазначимо, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (стаття 167 Господарського кодексу України)[4]. Зазначимо, що порядок внесення різних видів майна як вкладу до статутного капіталу є різним. На практиці найчастіше статутний капітал товариства формується за рахунок грошових коштів або рухомого майна засновників.

Грошові кошти є найпоширенішим видом вкладів. Цьому сприяє відносна простота внесення цих вкладів, їх ліквідність. Грошові кошти вносяться в спеціальному порядку.

По-перше, під час проведення установчих зборів, засновникам потрібно визначити ту особу, якій буде надано право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій на банківському рахунку. Це рішення повинно бути оформлено у формі довіреності, засвідченої нотаріально.

По-друге, слід написати заяву про відкриття поточного рахунку, яку має підписати уповноважена засновниками особа.

По-третє, підготувати один примірник оригіналу установчого документа або його копію, яку треба засвідчити у нотаріуса.

У разі відкриття рахунку для формування статутного капіталу акціонерного товариства замість установчого документа подається договір/рішення про створення акціонерного товариства або його копія, засвідчена нотаріально.

І нарешті, потрібно заповнити картку із зразками підписів і відбитка печатки. В цій картці обов'язково наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису. Підпис треба засвідчити у нотаріуса. Картка подається до банку без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

3. Організація договірних взаємовідносин у бізнесі

бізнес капітал підприємець виробничий

Договірні взаємовідносини в бізнесі. У всіх галузях економічного, соціального, культурного і політичного життя суспільства взаємовідносини юридичних і фізичних осіб мають переважно договірний характер. При цьому варто окремо наголосити, що в усіх сферах господарювання організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах[8].

Договір (контракт, угода) -- це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності [8].

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності:

1 . Купівля-продаж, оренда та лізинг;

1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства;

1.2. Договір на поставку товарів через посередника;

1.3. Договір про: аукціонний продаж товарів, виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника;

1.4. Договір продажу майна іншим юридичним особам;

1.5. Державний контракт (державне замовлення)[1].

1.6. Договір оренди майна;

1.7. Лізингова угода;

2. Підрядні послуги;

2.1 . Договір про:

· консалтинг (інформаційне обслуговування);

· надання юридичних послуг;

· надання аудиторських послуг;

· надання брокерських послуг;

· рекламні послуги;

2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт;

3. Трудові відносини;

3.1. Тарифна угода;

3.2. Колективний договір;

3.3. Контракт (договір) про наймання:

· Керівника;

· працівника (спеціаліста, службовця);

4. Страхування;

4.1. Договір:

· особистого страхування від нещасних випадків;

· страхування майна підприємств і громадян;

· обов'язкового (добровільного) медичного страхування;

5. Розрахунки і кредитування;

5.1. Договір на розрахункове й касове обслуговування;

5.2. Договір позики під заставу майна;

5.3. Договір поручительства;

5.4. Кредитний договір;

6. Зовнішньоекономічна діяльність;

6.1. Агентський договір;

6.2. Договір на:

· декларування товарів для митного контролю;

· транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів;

6.3. Договір консигнації;

6.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом;

6.5. Договір поставки товарів за експортом;

6.6. Ліцензійний договір;

7. Інші договори;

7. 1 . Договір:

· доручення;

· комісії;

· про спільну діяльність;

Переважну більшість документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності. Решта господарських чи інших взаємин оформляється у вигляді договорів (контрактів, угод) щодо підрядних послуг, трудових відносин, страхування, розрахунків і кредитування.

Оскільки сутність переважної більшості договорів є зрозумілою з їхньої назви, то буде доцільним детальніше пояснити суть лише деяких з них.

Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її оплати.

Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем.

Державний контракт є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок Державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції[1.].

Лізингова угода -- це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці.

Договір обов'язкового медичного страхування відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою медичною установою) і страхувальником (підприємством чи організацією в особі їхніх керівників), що передбачає страхування персоналу (трудового колективу). Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальника та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни.

Договір поручительства -- документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов'язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму.

Ліцензійний договір відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право на її використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті [2].

Договір про спільну діяльність належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками (партнерами) майнових або грошових внесків, які потім стають загальною пайовою власністю.

Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою. При цьому варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти.

Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли:

1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем);

2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту (автору оферти);

3) письмовий документ останнім отримано. Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її відправлення).

Вільну оферту надсилають одночасно кільком адресатам (потенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати договором за дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додаткової четвертої -- потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й повернути його оференту, а останній -- повідомити вибраного ним покупця про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не отримає підтвердження від оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.

Будь-який договір складається з преамбули, основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).

Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До специфічних умов договору належать:

1) предмет договору й кількість товару;

2) якість товару;

3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується;

4) засадні умови поставки;

5) форма оплати;

6) термін поставки;

7) маркування, упаковка, тара;

8) порядок здавання-приймання товару;

9) відповідальність сторін;

10) додаткові застереження, якщо такі є.

Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи (застереження) і перелік форсмажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії.

Обов'язковими атрибутами заключної частини договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами) осіб.

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв'язки. Спонукальним мотивом встановлення партнерських зв'язків є реальний порядок дій для практичної реалізації бізнес-проекту. Форму партнерських зв'язків завжди пропонує один з бізнесменів-партнерів, а конкретна форма таких зв'язків залежить від специфічних особливостей даного бізнесу.

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітництва зводиться до такого.

Виробнича кооперація -- здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.

Проектне фінансування -- форма підприємницького співробітництва, за якої:

а) один з партнерів зобов'язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера;

б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов'язується фінансувати всі необхідні роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-проекту продукції.

Управління за контрактом -- форма партнерських зв'язків, здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.

Підрядне виробництво характеризує форму юридично оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказівку іншого.

Спільне підприємництво означає функціонування організаційного утворення (підприємства, іншого суб'єкта господарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.

Бартерні операції (бартер) -- форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв'язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами: за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.

Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору (угоди).

Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту (товару).

Звичайна угода -- це загальновизнана універсальна угода про купівлю-продаж, за якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару.

Форвардні угоди є документально оформленими договірними взаємовідносинами, що потребують термінової практичної реалізації.

Угоди про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» реалізуються обов'язково за певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої визначаються цими угодами.

Угоди про встановлення прямих зв'язків -- партнерські зв'язки суб'єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.

Угоди про експорт -- це юридичне оформлені договірні відносини, спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах.

Угоди про імпорт товарів -- форма партнерських зв'язків для організації завезення потрібних товарів з іншої країни.

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб'єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.

Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв'язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

Отже, у ринковій системі господарювання партнерські зв'язки здійснюються за кількома основними напрямами (виробництво, товарообмін, торгівля, фінансові відносини). Тільки таке комплексне здійснення партнерських зв'язків може забезпечити належний розвиток та ефективність підприємництва в Україні.

4. Складові ділової етики підприємця

Етика - це уявлення про правильну або неправильну поведінку під час досягнення конкретної цілі. Ділова етика - це система загальних етичних норм і правил поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, їх спілкування і взаємодії. Вона виявляється як на мікрорівні - це моральні відносини в організаціях, так і на макрорівні - це моральні відносини між суб'єктами господарської діяльності. Ділова етика регулює відносини бізнесмена, підприємця, менеджера зі своїми партнерами, конкурентами, клієнтами, працівниками тощо. З огляду на неї відбувається[5].

* регулювання відносин між економічними суб'єктами ринку на підставі виконання договірних зобов'язань та дотримання права. Йдеться про виконання сторонами контрактних зобов'язань, покриття збитків партнеру в разі заподіяння шкоди, запобігання порушенням ділової практики та вільної конкуренції; додержання правил та норм, що стосуються реклами, використання товарних знаків, прав захисту промислової власності, справедливих умов здійснення спільної підприємницької діяльності.

* виконання норм та правил державного регулювання, що встановлюють заходи контролю з боку держави за додержанням законодавства, стандартів, постанов та розпоряджень з конкретних питань підприємницької діяльності. Повага до закону є одним з найважливіших життєвих принципів, яким повинен керуватися бізнес, бо він може нормально розвиватися тільки в правовій державі на основі розвиненого законодавства. Водночас держава повинна сприяти підвищенню етичних норм та культури бізнесу стимулюванням чесності, сумлінності і порядності та покаранням за порушення моралі відповідними санкціями;

* регулювання відносин бізнесу із споживачами. Йдеться про сумлінне ставлення до споживача. Реклама повинна мати чесний та достовірний характер, а також задовольняти вимоги споживачів щодо кількості, якості, асортименту, новизни, технічних характеристик товарів, що випускаються на ринок. Передбачається обов'язкове дотримання стандартів та вимог щодо сертифікації продукції, забезпечення інтересів споживачів;

* відносини бізнесу із суспільством. Передбачається, що керівники зобов'язані приймати рішення і здійснювати дії, спрямовані на підвищення рівня життя як працівників самої організації, так і суспільства загалом;

* культури ділового партнерства - дотримання партнерських відносин, побудованих на довірі, добропорядності, чесності, почутті обов'язку, вмінні тримати своє слово; виключення обману, безвідповідальності, зловживань довірою партнера та ін., а також забезпечення етичного ставлення підприємця до своїх працівників, повага до людей та почуття гуманності.

У міжнародній комерційній практиці етика бізнесу - це сукупність норм і правил, розроблених і прийнятих на багатосторонній основі, які визначають відносини між господарськими суб'єктами різних країн, що виступають контрагентами в міжнародних угодах. З міжнародних етико-правових норм повинні виходити багатосторонні угоди, резолюції, декларації, документи, що виробляються міжнародними економічними організаціями (як міжурядовими, так і позаурядовими), до яких приєдналася країна - учасниця міжнародної угоди. Оскільки міжнародний бізнес має на увазі як ділові операції між фірмами, що виступають як незалежні суб'єкти ринку, так і внутрішньофірмові операції, які здійснюються в межах транснаціональних корпорацій (ТНК), що розташовані в різних країнах і взаємодіють між собою, то регулювання етико-правових відносин охоплює міжнародну комерційну практику в цілому і всі види операцій, які здійснюються фірмами [7].

5. Оптимізація поточних витрат і розмірів виробничих підприємств

Сучасні умови господарювання та зростання ролі нових технологій у світі висувають нові вимоги до системи управління витратами як з боку держави, так і з боку власників підприємств. А кризові явища у світовій економіці змушують організації скорочувати витрати. Масові звільнення, закриття філій, офісів продажів, згортання і зупинки виробництв свідчать про негативних процесах в економіці.

Сьогодні це питання актуальне як для малих, так і для великих підприємств, оскільки зниження попиту та обсягів продажів спостерігається практично на всіх ринках незалежно від галузі. У цьому випадку організації розглядають всі можливі варіанти зниження витрат.

Скорочення витрат завжди розглядалося керівництвом компанії як одне із пріоритетних напрямків. Важливим питанням постає визначення, де саме необхідно сконцентрувати зусилля, як розробити програму зниження витрат та управляти нею для досягнення стійких результатів - забезпечити рентабельність компанії у довготривалій перспективі.

Для ефективної реалізації програм зниження витрат на підприємстві необхідна постійна команда, яка має працювати під керівництвом фінансового директора. Світовий досвід говорить про те, що при вираженні результату системної роботи такої групи у грошовій формі, то ефект часто буває не меншим, ніж додаткова вартість, розрахована комерційною службою даного підприємства.

Які способи зниження витрат існують? Якщо розглядати виручку підприємства як певну величину, то виручка буде складатися як сума витрат на виробництво і реалізацію і прибутку. Управлінський облік ділить всі сукупні за витрати на змінні і умовно-постійні.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва. Можна розглядати змінні витрати як «пружину». При зменшенні обсягу виробництва і реалізації змінні витрати будуть зменшуватися. Прибуток підприємства буде зменшуватися з більшою швидкістю. Це пов'язано з незмінними постійними витратами.

Постійні ж витрати у межах потужності не змінюються при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва. Вони є твердим «підставою», не реагує на коливання ринку. Таким чином, важливе завдання для підприємств - зниження постійних витрат. На сьогоднішній день для зниження постійних витрат підприємства можуть використовувати декілька механізмів. Один з них - аутсорсинг. Аутсорсинг передбачає передачу непрофільних функцій суб'єкта господарювання зовнішнім виконавцям, що спеціалізуються в конкретних областях. Кожне підприємство самостійно для себе визначає непрофільні функції, передані аутсорсеру.

Витрати виробництва, відповідно до нової інституційної економічною теорією, складаються з двох частин: трансформаційних витрат, пов'язаних із зміною або відтворенням фізичних характеристик, і трансакційних витрат, що відображають зміну або відтворення «правових» характеристик.

Трансформаційні витрати - витрати, пов'язані з використанням капіталу, трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, інформаційних ресурсів. Теорія трансакційних витрат - одне з найбільш актуальних напрямів досліджень в сучасній інституційній економічній теорії. Як правило, під трансакційними витратами розуміють витрати на складання проекту контракту, проведення переговорів і забезпечення гарантій реалізації угоди, організаційні та екстаційні витрати, витрати, пов'язані з точним виконанням контрактних зобов'язань, витрати на пошук і обробку необхідної інформації. Виділяють п'ять типів трансакційних витрат:

1) витрати з пошуку інформації;

2) витрати оцінки і контролю якості;

3) витрати ведення та укладення переговорів;

4) витрати захисту прав власності;

5) витрати захисту від опортуністичної поведінки.

На сучасному етапі добре вивчені витрати трансформаційноні, вироблені й успішно застосовуються механізми їх зниження. На відміну від трансформаційних, трансакційні витрати вивчені досить слабо, не вироблені способи управління ними. Для того щоб управляти трансакційними витратами, необхідно розробляти методики їх виміру. Таким чином, підприємства, знижуючи не тільки трансформаційні, але і трансакційні витрати, підвищать свою конкурентоспроможність. Побудова функції трансакційних витрат і виявлення факторів впливу - механізм зниження витрат організації та підвищення ефективності діяльності.

Також, більшість підприємства намагається використовувати яку-небудь систему управління витратами (СУВ), але не всі знають, що основна мета побудови СУВ не зводиться до обмеження і контролю витрат - вона полягає в оптимізації витрат для отримання підприємством заданого результату.

Світові лідери знизили свої витрати та оптимізували свої прибутки за допомогою певних напрямків, які дозволяють підвищити ефективність використання наявних ресурсів.

За оптимізацією бізнес-процесів іде перегляд системи мотивації персоналу. Розповсюдженим прикладом є, коли частина «фіксованої» заробітної плати переводиться в категорію «змінної» і виплачується, у вигляді бонусу за досягнення певних раніше визначених показників. Це зв'язує частину фонду оплати праці із результатами роботи співробітників, і у випадку невиконання підприємством планів дозволяє знизити витрати, пов'язані із заробітною платою.

Наступним типом програм скорочення витрат є перегляд керівниками компанії процесу закупівлі. Необхідно провести наскрізний аналіз логістичних каналів для виявлення поточного стану запасів та визначити шляхи їх можливого зменшення. У багатьох випадках цього можна досягти шляхом скорочення кількості складів або часткового їх об`єднання. Вивільнені кошти ми отримаємо шляхом зведення у відповідність складських запасів та попиту, скорочення часу поставки та строків обробки замовлення, а також переробки неліквідних та застарілих запасів.

Висновки. Зниження витрат завжди залишається головним завданням підприємства, вирішення якої забезпечує йому отримання прибутку і збереження ринкової конкурентоспроможності. Методів зниження витрат виробництва як і причин, що впливають на їх зміну, значно більше розглянутих нами видів витрат.

Якщо підприємство надумає знижувати витрати, то йому необхідно буде розробити програму зниження витрат. Вище наведені напрямки є ефективними, але, нажаль, не всі підприємства їх використовують, а якщо і впроваджують то тільки частину підходів, пов'язаних із відмовою від деяких продуктів або закриттям визначених каналів розподілу, філій, підрозділів.

Отже, підприємствам необхідно систематично проводити моніторинг витрат не лише по окремих продуктах, ринках, клієнтах, але і по всіх бізнес-процесах підприємства, операціях і замовленнях, що знижує придатність традиційних методів обліку витрат і обумовлює їх невідповідність потребам менеджменту в управлінській інформації.

Для того, щоб налагодити механізм управління витратами на вітчизняних підприємствах, необхідно вивчати досвід зарубіжних компаній і трансформувати його на наші фірми, а також потрібно шукати наукові підходи до вибору методів і способів цілеспрямованої дії на процес формування витрат в ході виробництва [3].

Проведення маркетингового дослідження при створенні нової фірми дало змогу підприємцю зробити висновки про доцільність заснування малого підприємства, подібного до вже існуючого. Товарооборот аналогічної фірми за рік становить 270 тис. грн, тривалість одного обороту -- 60 днів. На відміну від конкурента, у підприємця, за розрахунками, тривалість одного обороту становитиме 40 днів.

Яку мінімальну суму грошей потрібно мати підприємцеві для початку діяльності за умов досягнення величини річного товарообороту конкурента? Які переваги дістане підприємець на другий рік діяльності порівняно з конкурентом?

Рішення:

Якщо товарооборот існуючої фірми за рік становить 270 тис. грн, тривалість одного обороту -- 60 днів.

оборот за 12 міс - 270 000

12 міс-365 дні

270 000/365=739,726- оборот за 1 день так, як тривалість одного обороту -- 60 днів то маєм:

739,726*60=44383,560 - сума за один оборот.

Необхідно знайти кількість оборотів на рік. Знаходим за формулой:

n = O/o

n - кількість оборотів на рік

О - одиниця вимірювання часу оборота (12міс-365 дні).

о - час оборота конкретного капітала (60 дней).

n = 365/60

n=6.083 кількість оборотів на рік.

Якщо товарооборот нової фірми за рік становить 270 тис. грн, тривалість одного обороту -- 40 днів.

оборот за 12 міс-270 000

12 міс-365 днів

270 000/365=739,726 - оборот за 1 день

так, як тривалість одного обороту-40 днів,то маєм:

739,726*40=29589,040 сума за один оборот.

n=365/40

n=9,125 кількість оборотів за рік.

Яку мінімальну суму грошей потрібно мати підприємцеві для початку діяльності за умов досягнення величини річного товарообороту конкурента?

На початок діяльності підприємцю необхідно мати 29589,04 грн.

Які переваги дістане підприємець на другий рік діяльності порівняно з конкурентом?

Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство.

При створенні фірми за участю іноземного інвестора підприємець має два варіанти капіталовкладень: за першим варіантом розмір вкладень (Кв) становить 400 тис. дол. США, а очікуваний прибуток (Пр) становитиме 125 тис. дол., за другим -- відповідно 500 тис. і 180 тис. дол. США. Розрахуйте вигідніший варіант капіталовкладень.

Рішення:

P`=P/K * 100%

P` - норма прибутку

P - прибуток

K - авансований капітал

За першим варіантом розмір вкладень (Кв) становить 400 тис. дол. США, а очікуваний прибуток (Пр) становитиме 125 тис. дол.Тобто:

Р`= 125 000/ 400 000 * 100%

Р`= 31,3%

За другим -- відповідно 500 тис. і 180 тис. дол. США. Тобто:

Р`= 180 000/ 500 000 * 100%

Р`= 36%

Згідно з розрахунків вигідніший є другий варіант капіталовкладень тому, що норма прибутку свідчить, на скільки відсотків зріс авансованний капітал, тобто є досить точним крітерієм ефективності використання авансованного капіталу.

Список літератури

1. Банківська справа. Навчальний посібник /За ред. проф. Р.І.Тиркала. - Тернопіль:Карт-бланш, 2001 р.

2. Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000р.

3. Господарський кодекс України. Редакція 2004р.

4. Господарський кодекс України http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15/page6, http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15

5. Економіка підприємства: Підручник/За заг. Ред. С.Ф.Покропивного.-К.:КНЕУ, 2001р.

6. Закон України «Про акціонерні товариства» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/514-17.

7. Закон України «Про банки і банківську діяльність» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14

8. Закон України «Про господарські товариства» http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1576-12/page2

9. Закон України «Про страхування» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/85/96-вр/page2

10. Капроні Р. Кисіль С. Лізинг в Україні. Проект з розвитку лізингу в Україні. МФК, 2001 р.

11. «Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну» /Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання», 1997р.

12. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник/ Юрій Палеха,; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. - К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000р.

13. Статінова Н. Етика бізнесу: Навчальний посібник/ Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2001р.

14. Типові форми юридичних документів: договори, контракти, претензії/Сост. Стаматіна М.В. - 4-те вид. Переробл. І доповн. - Харків: Аріс, 2000 р.

15. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 1998р.

Размещено на Allbest.ru

...