Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

по предмету: Економічна теорія

на тему: Вплив бюджетної політики на економічне зростання



Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні основи бюджетної політики
• 1.1 Бюджетна політика України, її основна риса та елементи
• 1.2 Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави
• 2. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки
• 2.1 Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки
• 2.2 Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації
• 2.3 Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Бюджетна політика держави як важлива складова економічної політики країни є системною сукупністю цілей, включаючи пріоритетні наукових підходів і конкретних заходів щодо цілеспрямованої діяльності держави в цілому з регулювання бюджетного процесу, управління бюджетами всіх рівнів, ефективного використання бюджетної системи для вирішення економічних і соціальних завдань країни.

Отже, як видно з цього визначення, складовою бюджетної політики є сукупність її пріоритетів або національних інтересів у цій сфері діяльності держави. політика стабільність влада інвестиція

Для того щоб проаналізувати теперішній стан із визначенням пріоритетів бюджетної політики, варто спочатку визначитися з критерієм віднесення тих чи інших цілей бюджетної політики до пріоритетних. Критерієм віднесення цілей бюджетної політики до пріоритетів може бути такий підхід: пріоритети бюджетної політики повинні реалізуватися тільки за рахунок бюджетних коштів і мати чіткий орієнтир кількісного характеру.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні аспекти бюджетної політики та її впливу на економічне зростання країни.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити риси бюджетної політики в Україні;

· дослідити зв'язок бюджетної політики України з розвитком національної економіки;

· проаналізувати засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави;

· розглянути бюджетну політику стимулювання економічного зростання;

· дослідити проблеми та негативні наслідки проведення бюджетної політики останніх років;

· проаналізувати результати зміни бюджетної політики та її вплив на розвиток економіки України;

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси державного бюджету.

Предметом дослідження виступає формування державної політики України та її вплив на соціально-економічну стабільність країни.

1. Теоретичні основи бюджетної політики

1.1 Бюджетна політика України, її основні риси та елементи

Бюджетна політика впливає на бюджетний процес, який інтегрує окремі його складові: розгляд, затвердження, виконання і контроль за бюджетними коштами. Слід зазначити, що бюджетну політику розробляє Міністерство фінансів України, як це й передбачено Указом Президента України "Про Положення про Міністерство фінансів України" від 26 серпня 1999 року п. 108/99. В Указі серед основних завдань міністерства на першому місці -- розробка та проведення єдиної фінансової, бюджетної, податкової політики. У Конституції України відзначено, що Верховна Рада затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього, контролює виконання бюджету, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85).

Зазначимо, що поняття "Бюджетна політика" в економічній літературі тлумачиться неоднозначно. В Бюджетному кодексі України замість бюджетної політики сформульовані основні принципи бюджетної системи (ст. 7). Хоча ці поняття взаємопов'язані, але вони не тотожні. Термін "бюджетна політика" характеризується, з одного боку, як сукупність заходів держави щодо використання фінансових ресурсів, а з іншого -- як інструмент регулювання економіки регіонів країни. Є й інші визначення. "Бюджетна політика (або фіскальна політика) (fiscal policy) звичайно, на думку окремих фахівців, означає використання оподаткування і державних видатків для регулювання сукупного рівня економічної діяльності". Аналізуючи складові фінансової реструктуризації вітчизняні фінансисти дійшли до висновку, що "фінансова політика полягає у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання". Зішлемося на наступне визначення бюджетної політики фінансистом Ц.Г. Огонь. "Бюджетна політика -- це цілеспрямована діяльність держави у фінансово-бюджетній сфері"[20, c. 29].

Дещо по-іншому формулюють бюджетну політику вчені Російської Федерації, які зазначають, що "Бюджетна політика -- сукупність рішень, які приймаються органами законодавчої (представницької) та виконавчої влади на виконання заходів, пов'язаних із визначенням основних напрямів розвитку бюджетних відносин і формування конкретних шляхів їх використання в інтересах громадян, суспільства держави". В такому контексті дещо звужено розглядається роль бюджетної політики у відтворювальному процесі. Автори посібника "Казначейська система" під бюджетною політикою розуміють сукупність форм, методів впливу державних органів на бюджетні відносини.

Подібні визначення бюджетної політики можна було б продовжувати, але й з наведених можна зробити висновок, що основний зміст бюджетної політики полягає у забезпеченні формування реального державного бюджету на наступний рік на макро- і мікрорівні.

Зазначимо, що поряд із бюджетною політикою існує поняття "бюджетна резолюція", яку іноді ототожнюють із бюджетною політикою, яка тісно взаємодіє з бюджетною резолюцією. Остання, на відміну від бюджетної політики, визначає основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік: комплекс соціальних асигнувань, обсяг адміністративних витрат, у тому числі на утримання центральних органів влади, доходи й видатки державного бюджету, обсяг ВВП, рівень інфляції тощо.

З метою розв'язання соціально-економічних проблем держава використовує інструменти втручання в економіку підприємств, особливо коли країна знаходиться в стані фінансової кризи, що й зумовлює розробку відповідної бюджетної політики. Досить зазначити, що у 1998 році, коли розгорнулася світова фінансова криза і Україна опинилася на межі дефолту, Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями бюджетної політики", у якій передбачалося різке скорочення коштів на державне споживання, відновлення та розвиток вітчизняного виробництва, приріст доходів держави за рахунок неподаткових надходжень, а також консолідація коштів усіх державних цільових фондів (крім ПФУ) й позабюджетних фондів міністерств і відомств, які створили основу для економічного зростання, тощо. Завдяки цим, а також комплексу заходів, розроблених Верховною Радою України, в країні було створено умови для зростання економіки. Україна, на відміну від інших держав, не відчула фінансових потрясінь.

Враховуючи нинішній критичний стан економіки, обмеженість фінансових ресурсів слід було б у бюджетній політиці на 2014 рік передбачити скорочення бюджетних коштів на державне споживання, зокрема на медичне обслуговування депутатів і членів Уряду. Є й інші статті, які доцільно було б дещо скоротити, а вивільнені кошти спрямувати на розвиток економіки країни, підвищення життєвого рівня населення[14, c. 38-41].

1.2 Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави

У Бюджетному кодексі України немає поняття «пріоритет бюджетної політики», а використовується категорія «основний напрям бюджетної політики» [7]. Тому слід чітко визначитися щодо співвідношення між категоріями «основний напрям бюджетної політики» і «пріоритет бюджетної політики». На наш погляд, напрямів бюджетної політики може бути багато, про що якраз і свідчить аналіз Бюджетних резолюцій Верховної Ради України [8] і Основних напрямів бюджетної політики [17], які відповідно до Бюджетного кодексу України розробляє з 2003 року Кабінет Міністрів України. А от пріоритетів може бути лише декілька. Так, в Основних напрямах бюджетної політики на 2014 рік, представлених Президентом України Верховній Раді України, «основних завдань бюджетної політики» - 8 [24]. В Основних напрямах бюджетної політики на 2014 рік, представлених Урядом Верховній Раді України, таких напрямів визначено в розділах: «Доходи бюджету» - 8, «Фінансування бюджету» - 3, «Видатки бюджету та міжбюджетні відносини» - 4, а загалом їх 15 [8]. До того ж, ці напрями викладено нечітко: в одному місці це напрями, в іншому -- цілі, хоча це не одне й те ж. Приблизно такий же підхід до визначення пріоритетів бюджетної політики наведено у Постанові Верховної Ради України від10 квітня 2013 року. Тут пріоритетними напрямами бюджетної політики встановлено такі:

· забезпечення безумовної збалансованості бюджету;

· забезпечення соціального спрямування бюджету;

· послаблення боргового навантаження на державні фінанси;

· підвищення рівня реальних доходів населення та купівельної спроможності громадян;

· забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безплатної медичної допомоги, а також соціально-медичне забезпечення ветеранів війни та праці;

· погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та соціальних виплат і недопущення виникнення такої заборгованості у наступних періодах;

· забезпечення пропорційного фінансування державних програм, затверджених Верховною Радою України;

· стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності як фактора економічного зростання;

· розробка та впровадження податкової реформи [22].

У даному документі вказано 9 напрямів бюджетної політики, які є пріоритетними. Як видно зі змісту наведених напрямів, їх сутність має лише якісний характер і не має кількісного визначення. Крім того, навіть не потрібно рахувати, щоб зробити висновок, що всіх коштів зведеного бюджету країни не вистачить для їх фінансування. Тому їх не можна вважати за пріоритетні напрями бюджетної політики.

Основні напрями бюджетної політики включають також як напрями реформування бюджетної й податкової систем, так і конкретні заходи щодо поліпшення існуючих відносин в економічній сфері країни, а також основні параметри бюджетної політики. Тобто вони значно ширші за сукупність пріоритетів бюджетної політики [17]. Тут ми спостерігаємо ширший об'єкт «докладання зусиль». Тому серед основних напрямів бюджетної політики слід визначати пріоритетні. Пріоритети бюджетної політики мають вужчий об'єкт «докладання зусиль», а саме: вирішення складних проблем економічного й соціального розвитку країни лише за рахунок бюджетних коштів. До того ж, вони кількісно визначені.

Крім того, проведений аналіз змісту Бюджетних резолюцій [8] і Основних напрямів бюджетної політики [17] за вищенаведений період свідчить про наявність суттєвих недоліків у механізмі визначення пріоритетів бюджетної політики, а саме:

· наявність великої кількості пріоритетів, які практично неможливо реалізувати в умовах вкрай обмежених бюджетних ресурсів;

· визначення пріоритетів бюджетної політики лише на бюджетний період, тобто на рік. Такий підхід не дає можливості планувати їх на довгостроковий період та не забезпечує проведення послідовної бюджетної політики, спрямованої на здійснення широкомасштабних економічних і соціальних завдань на перспективу;

· відсутність наступності й послідовності в реалізації визначених пріоритетів;

· визначення нереальних пріоритетів, які на практиці виявляються недосяжними за даних умов функціонування економіки країни;

· відсутність розрахунку потреби у бюджетних коштах для реалізації пріоритетів бюджетної політики;

· невідповідність напрямків використання бюджетних коштів визначеним пріоритетам;

· неузгодженість бюджетних пріоритетів із завданнями Програми соціально-економічного розвитку України[5, c. 3-9].

Подолати вищенаведені недоліки в процесі визначення пріоритетів бюджетної політики можна лише шляхом зміни наукового й методологічного підходу до їх визначення.

Виходячи з результатів проведеного аналізу, до основних засад визначення пріоритетів бюджетної політики доцільно віднести такі:

- інформаційно-аналітичне забезпечення аналізу шляхом запровадження системи моніторингу стану соціально-економічного розвитку країни і реалізації бюджетної політики;

- визначення сукупності показників (індикаторів) стану бюджетної сфери, за якими здійснюватиметься аналіз стану бюджетної сфери і рівень реалізації наміченої бюджетної політики;

- аналіз соціально-економічного розвитку країни і стану бюджетної сфери, включаючи реалізацію бюджетної політики за попередній період (з використанням системного і ситуаційного аналізу,);

- за результатами аналізу -- виявлення загроз стану бюджетної сфери і здійсненню бюджетної політики;

- стратегічне планування бюджетної політики з урахуванням результатів аналізу соціально-економічного розвитку країни, стану бюджетної сфери, переліку загроз. Власне визначення пріоритетів бюджетної політики. Прогнозування дії чинників і заходів, які забезпечуватимуть реалізацію бюджетної політики і перспектив здійснення самої бюджетної політики через розробку і реалізацію бюджетних цільових програм за кожним пріоритетом.



2. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки

2.1 Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки

Останнім часом в українському суспільстві виникла дискусія щодо доцільності підвищення загального рівня доходів населення як основного пріоритету державної політики шляхом соціалізації бюджету, тобто розширення і спрямування основної частини державних витрат на соціальні потреби й споживання. Такий бюджет дехто з видатних вітчизняних політиків і економістів називає бюджетом "проїдання" та критикує його, аргументуючи необхідність формування так званого бюджету розвитку, сутність якого полягає в обмеженні зростання соціальних виплат на користь збільшення державних інвестицій. Основні причини погіршення економічної ситуації в країні вони вбачають у посиленні податкового тиску на економіку шляхом скасування податкових пільг вільним економічним зонам та в неадекватній роботі Уряду. Інші аргументують необхідність соціалізації бюджету низьким рівнем життя населення за високих темпів економічного розвитку.

Емпіричні дослідження впливу структури бюджетних витрат на економічний розвиток не мають однозначних результатів. З одного боку, встановлено, що тільки державні інвестиції, тобто продуктивні бюджетні витрати, позитивно впливають на економічне зростання, а інші або не впливають, або впливають негативно . З другого боку, навпаки, дослідження підтверджують, що саме державні соціальні витрати мають позитивний вплив на зростання економіки в короткостроковому періоді, тоді як капітальні витрати -- негативний.

Отже, соціалізація бюджету, що має на меті підвищення рівня життя населення, за певних умов може мати як позитивні, так і негативні наслідки для економічного розвитку країни. З цих позицій можна виокремити три можливих варіанти розвитку подій.

Водночас в умовах зростаючого споживчого попиту, з метою захисту національного виробника, владою із низки ходових споживчих товарів було введено обмеження на імпорт, що в поєднанні з обмеженістю внутрішніх виробничих потужностей стало однією з головних причин виникнення "м'ясної", "цукрової", "бензинової" й інших криз на внутрішньому споживчому ринку країни. Результатом останніх стало стрімке зростання цін на відповідні товари, збільшення контрабанди і тіньового сектору економіки.

Отже, різке посилення ролі соціальних витрат у формуванні видаткової частини бюджету в цих умовах призвело до вкрай негативного варіанта розвитку подій і не дало позитивного ефекту в розвитку економіки. Зміна структури розподілу бюджетних коштів на користь споживання випереджала можливості економіки щодо товарного забезпечення стрімко зростаючих споживчих витрат. Результатом такої різкої зміни спрямованості бюджетної політики стали погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити й висока інфляція[13, c. 7-11].

Порівнюючи розміри дохідної частини бюджету України за останні три роки, можна помітити такі особливості, що підтверджують наявність описаного зв'язку:

-- з ослабленням податкового навантаження на економіку у 2004 році й зниженням частки дохідної частини бюджету у ВВП порівняно з 2003 роком із 28,2 % до 26,5% відбувалося прискорення темпів зростання ВВП із 9,6% до 12,1 %;

-- посилення бюджетного тиску на економіку в 2005 році та зростання частки дохідної частини бюджету до 31,6% негативно позначилися на темпах приросту ВВП, що знизилися у відповідному періоді до 2,6%.

Таким чином, уповільнення темпів зростання ВВП України поряд з іншими причинами політичного, економічного й іншого характеру багато в чому зумовлюється й посиленням фіскального тиску на офіційний сектор економіки.

Підбиваючи підсумки, можна зробити такі висновки:

-- підвищення ролі соціальних витрат у бюджеті має здійснюватися поетапно з урахуванням виробничих можливостей економіки;

-- різка соціалізація і збільшення розмірів бюджету можуть призвести до негативних наслідків для економічного розвитку;

-- проведена різка зміна спрямованості бюджетної політики, яка мала на меті підвищення рівня добробуту населення, у ситуації, що склалася, стала причиною досить негативних наслідків для розвитку економіки України, зокрема погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити, висока інфляція і значне уповільнення темпів зростання ВВП;

-- задля забезпечення позитивного впливу бюджетної системи на розвиток економіки необхідна оптимізація структури й розмірів бюджету з урахуванням структурних особливостей суспільного виробництва та його наявних потужностей[10, c. 33-37].

2.2 Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації

Проблемам визначення ролі та місця держави у забезпеченні інвестиційного розвитку останнім часом присвячується досить велика кількість теоретичних досліджень та практичних розробок як в Україні, так і в інших, особливо пострадянських, країнах. Проте на сьогодні залишається відкритим питання забезпечення ефективності державних інвестицій. Існують також розбіжності у поглядах щодо механізмів та форм їх застосування.

Виходячи з постулатів економічної теорії і практики, успішний розвиток економіки будь-якої країни завжди ґрунтується на інвестиційній основі. Саме оновлення основного капіталу є запорукою сталого економічного розвитку суспільства.

На мій погляд, основними якісними і співставними характеристиками розвитку інвестиційних процесів в економіці є такі:

-- частина валового внутрішнього продукту, яку суспільство спрямовує на забезпечення подальшого відтворення (частка валових капітальних вкладень у виробленому ВВП);

-- величина прямих іноземних інвестицій у розрахунку на 1 жителя країни (цей показник є особливо важливим для країн, що розвиваються);

-- структура джерел інвестування (визначення ролі держави (бюджету) у забезпеченні інвестиційного розвитку).

Отже, загальний висновок є таким: в Україні досить гостро постає проблема вкладання коштів в основний капітал. З огляду на надзвичайно високий рівень фізичної та моральної зношеності основних виробничих фондів практично в усіх галузях економіки, збереження такої тенденції є реальною загрозою подальшому суспільному розвитку. Крім того, досить низький рівень бюджетного інвестування економіки свідчить про орієнтованість держави на здійснення в основному поточних витрат, що ще більше ускладнює перспективи реабілітації та модернізації основних виробничих фондів.

На даний час для українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема пошуку реальних джерел накопичення та шляхів ефективного використання інвестиційних ресурсів з метою забезпечення відновлення та модернізації основних виробничих фондів.

Я вважаю, що така позиція на даний час є найбільш прийнятною для України, яка не має сьогодні ні чіткої обґрунтованої стратегії розвитку, ні стабільного законодавства, у тому числі у сфері інвестицій, ні більш-менш ефективних механізмів накопичення та вкладання інвестиційних коштів, ні дієвих механізмів контролю за їх використанням.

Ні у кого не викликає сумніву, що в умовах невизначеності в Україні надзвичайного значення набуває роль держави у формуванні та впровадженні ефективної інвестиційної політики. Причому це завдання є на сьогодні невідкладним і, так би мовити, вирішальним для нашого суспільства особливо з огляду на стан основних фондів практично в усіх сферах економіки, технічну та технологічну відсталість, затратність, неконкурентоспроможність.

І ще одне важливе доповнення. Якщо вести мову про критерії ефективності здійснення інвестування для держави і для приватних інвесторів, то це здебільшого різні критерії. Кінцева ефективність інвестиційної діяльності держави не пов'язана лише з отриманням прибутку, а, швидше, має втілювати суспільні інтереси, нерідко у досить далекій перспективі. Це, звичайно, соціальні інвестиції, які є безпосередньою цільовою функцією держави. Але можна навести і масу інших прикладів невідкладних інвестиційних потреб суспільства, на які ніяким чином не будуть «претендувати» приватні інвестори. Усім відома ситуація у житлово-комунальному господарстві України: надзвичайно високий рівень зношеності та застарілості основних виробничих фондів, висока витратність виробництва, ненадійність та низька якість надаваних послуг. Як наслідок: низька якість (шкідливість) питної води; завдання серйозної шкоди довкіллю (особливо водоймам) внаслідок невирішеності проблем утилізації побутових відходів та належного очищення каналізаційних стоків. Отже, очевидно, що у розв'язанні цих проблем навряд чи можна буде обійтися без участі держави[14, c. 38-41].

Слід зауважити, що державні інвестиції відігравали вирішальну роль у становленні економік, особливо це стосується нестабільних та недостатньо визначених періодів. А такі періоди були характерні у певні історичні часи для усіх країн. Вже стали класичними приклади державного регулювання та інвестування у таких країнах, як:

Німеччина у повоєнний період. Відродження країни (країн) відбувалося через державне планування та інвестування за рахунок коштів, що надходили за планом Маршалла (Західна Німеччина) та допомоги з Радянського Союзу (Східна Німеччина).

Повоєнна Японія. Держава досить жорстко займалася реорганізацією економіки, інвестуючи у пріоритетні галузі.

Франція. Розвиток країни тривалий час відбувався за активної спрямовуючої ролі держави через механізм індикативного планування на середньострокову перспективу. Саме держава здійснювала економічне регулювання і брала активну участь в інвестуванні економіки.

Китай. Значна роль держави у процесі переведення економіки на ринкові засади. Великі обсяги державного інвестування, у тому числі за рахунок залучених державою коштів. Високий кінцевий результат, який спостерігається.

Ці приклади можна продовжувати.

Більшість країн у своєму розвитку проходили періоди здійснення значних фінансових вкладень -- для стабілізації та реструктуризації економіки, підтримки певних галузей та сфер діяльності, забезпечення технологічних проривів тощо. В міру настання стабільних періодів розвитку функції держави набували яскраво вираженої соціальної спрямованості, а функцію економічного регулювання, у тому числі регулювання інвестиційною діяльністю, як правило, починав здійснювати ринок.

Отже, можна дійти висновку, що сучасний період розвитку української економіки потребує активної участі держави як у формуванні інвестиційного середовища, так і у прямому інвестуванні.

У цілому безпосередня участь держави у здійсненні інвестицій може відбуватися у таких напрямах:

-- розробка, затвердження і фінансування цільових бюджетних програм;

-- розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок бюджетних коштів;

-- формування переліку об'єктів будівництва та об'єктів технічного переоснащення для державних потреб і фінансування їх за рахунок коштів державного бюджету;

-- надання державних гарантій по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

-- надання допомоги в оплаті кредитних коштів по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

-- виділення на конкурсній основі певного обсягу бюджетних коштів для реалізації інвестиційних проектів (на умовах платності за використання бюджетних коштів та їх вчасного повернення);

-- проведення експертизи інвестиційних проектів, при реалізації яких у тій чи іншій формі використовуються державні кошти;

-- контролювання процесу реалізації інвестиційних проектів, що виконуються шляхом використання бюджетних коштів;

-- контролювання цільового використання бюджетних коштів у межах реалізації інвестиційних проектів;

-- випуск облігаційних та гарантованих державою цільових позик;

-- залучення недержавних коштів для реалізації інвестиційних проектів;

-- розвиток приватно-державного партнерства при здійсненні державних інвестицій.

Наразі державні інвестиції в Україні здійснюються у таких основних формах: капітальні видатки (видатки розвитку) державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, а також інвестиційні вкладення за рахунок бюджетів розвитку місцевих бюджетів. Проте нині існують серйозні проблеми щодо ефективності бюджетних інвестицій.

Останнє обумовлюється такими основними чинниками:

-- розпорошеністю і недостатньою визначеністю пріоритетів державного інвестування;

-- недостатньою обґрунтованістю та прогнозованістю державних інвестицій;

-- неспроможністю відповідних виконавчих структур ефективного адміністрування інвестиційних проектів, здійснюваних за державні кошти;

-- постійним недофінансуванням (порівняно з планами) інвестиційних проектів, що заморожує вкладені державні кошти і гальмує отримання очікуваного ефекту;

-- низькою дисципліною щодо адресного використання державних коштів на цілі інвестування тощо.

Наведені чинники знижують або зводять нанівець суспільний ефект від бюджетного інвестування.

Отже, сучасна практика державного інвестування потребує суттєвого удосконалення та розробки нових підходів до здійснення державних інвестицій[18, c. 61-65].

На мій погляд, досить перспективним, з точки зору підвищення ефективності бюджетного інвестування, може стати створення у складі державного бюджету окремого Бюджету розвитку з визначеними джерелами формування та напрямками використання. Кошти Бюджету розвитку призначаються лише для здійснення інвестиційних вкладень.

Основними принципами формування та функціонування Бюджету розвитку в Україні мають стати такі:

-- Бюджет розвитку формується на середньострокову перспективу зі щорічним переглядом і коригуванням відповідно до нового державного бюджету;

-- щорічне затвердження Бюджету розвитку здійснюється одночасно із за твердженням державного бюджету;

-- аналіз виконання Бюджету розвитку проводиться одночасно з аналізом виконання державного бюджету;

-- функціонування Бюджету розвитку здійснюється на основі строковості, платності та вчасного повернення бюджетних коштів, залучених для реалізації інвестиційних проектів;

-- відбір інвестиційних проектів для фінансування за рахунок Бюджету розвитку має проводитися на конкурсній основі та з урахуванням чітко визначених критеріїв відбору, серед яких мають бути:

-- налагодження дієвого контролю та звітності щодо виконання інвестиційних проектів, фінансованих за рахунок Бюджету розвитку, а також контролю та регулярної звітності за цільовим використанням бюджетних коштів.

Як джерела формування Бюджету розвитку можуть розглядатися такі:

-- надходження від приватизації державної власності (або їх фіксована частина);

-- частина державних доходів від підприємницької діяльності та власності;

-- внутрішні та зовнішні запозичення з метою інвестування;

-- повернення коштів від раніше здійсненого бюджетного інвестування;

-- кошти від повернення кредитів.

Як напрямки видатків Бюджету розвитку пропонуються такі:

-- фінансування інвестиційних проектів, що відповідають пріоритетам суспільного розвитку і відібрані на конкурсних засадах;

-- надання державних гарантій під інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок недержавних коштів;

-- надання державних гарантій під інвестиційні проекти, що фінансуються міжнародними фінансовими організаціями;

-- покриття державою (субсидування) частини процентних ставок по залучених недержавних та іноземних кредитах для інвестиційних проектів, що відповідають суспільним інтересам України;

-- субсидування місцевих бюджетів розвитку на виконання інвестиційних проектів, що мають регіональне значення[9, c. 5-6].

2.3 Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України

Розглядаючи суперечності соціально-економічного розвитку України, вкрай важливо визначити чинники, що характеризують цей процес, а відповідно, й мають негативний чи позитивний вплив. Одним із найсуттєвіших чинників впливу є соціально-економічна політика уряду і її складові: фінансова, бюджетна, грошово-кредитна політика. Реалізація будь-якої політики зумовлює необхідність обґрунтування стратегічних і тактичних цілей, в іншому разі політика має ситуативний, а як результат -- суперечливий характер. Конкретизація цілей, визначення пріоритетів дає змогу сконцентрувати адміністративний і економічний потенціали на їхню реалізацію. У цьому контексті особливої ролі набуває визначення стратегії як ідеологічної основи реалізації стратегічних цілей політики уряду.

Механізм реалізації бюджетної політики -- це комплекс методів адміністративно-правового й економічного характеру, спрямований на реалізацію стратегічних і тактичних цілей, які за своїм змістом забезпечують у кінцевому результаті реалізацію бюджетної стратегії. Конкретним проявом реалізації бюджетної стратегії є планово обґрунтована динаміка показників бюджету в довгостроковому періоді, щонайменше на 3--5 років і більше, що в кінцевому результаті дає можливість досягти визначених стратегічною метою показників бюджету держави.

Стратегічні цілі бюджетної політики реалізує бюджетна стратегія. Аналіз реалізації бюджетної стратегії в країнах із розвиненою ринковою економікою свідчить про її позитивний вплив на процеси соціально-економічного зростання, стабілізацію, структурну перебудову, інноваційне оновлення виробництва. Але реалізація бюджетної стратегії можлива тільки за наявності певних умов, а саме: відповідної правової бази; політичної волі керівництва країни; наявності необхідного науково-методичного забезпечення цих процесів.

Отже, процес формування бюджетно-податкової політики передбачає передусім визначення цілей і завдань, необхідних для досягнення поставленої мети. З огляду на це у проекті "Основних напрямів бюджетної політики на 2014 рік" мають бути чітко визначені цілі й поставлені завдання на короткострокову і середньострокову перспективу.

Вихідним методологічним положенням у визначенні бюджетно-податкової політики має бути положення про те, що вона повинна слугувати реалізації соціально-економічної доктрини держави. Обравши певну бюджетно-податкову політику, уряд визначає напрям розвитку, а отже, стратегію і тактику досягнення поставлених завдань.

Розглядаючи бюджетну політику України у контексті запропонованого проекту "Основних напрямів бюджетної політики", необхідно насамперед констатувати відсутність обґрунтування запланованого на 2014 рік рівня перерозподілу ВВП через бюджет у взаємозв'язку із прогнозними темпами економічного зростання.

В Україні із 2002 року при плануванні бюджетних видатків почали використовувати програмно-цільовий метод, але його реалізація містить окремі суперечності. Скажімо, у частині капітальних витрат їхні обсяги плануються не на середньострокову перспективу, а лише на рік, що не дає змоги реалізувати інвестиційно-інноваційну складову цієї статті видатків. Підтримуючи в цілому ідею припинення фінансування поточних видатків за рахунок накопичення державного боргу і необхідність переорієнтації на внутрішні запозичення, вважаємо недостатньо обґрунтованою пропозицію фінансування дефіциту Державного бюджету України на 2014 рік переважно за рахунок джерел, не пов'язаних із внутрішніми й зовнішніми запозиченнями.

У проекті немає достатньо аргументованих доказів щодо визначення основним джерелом покриття бюджетного дефіциту надходжень від приватизації державного майна. Політика фінансування дефіциту за рахунок нестабільного і складно прогнозованого джерела є помилковою, зважаючи на постійний характер видатків бюджету. У разі недоотримання надходжень від приватизації уряд може зіткнутися із проблемою виникнення дисбалансу в бюджетній сфері[15, c. 3-9].

Окремою складовою бюджетної політики має стати фінансове забезпечення розвитку освіти і науки. В умовах розвиненої ринкової економіки фінансування освіти треба розглядати як засіб зростання інтелектуального капіталу нації. Вища освіта є дуже важливим компонентом людського капіталу, що не лише забезпечує зростання грошових доходів (відповідно і додаткових податків), а й зумовлює значну соціально-економічну віддачу та визначає інноваційну перспективу країни.

Постіндустріальні країни здійснюють фінансування галузей освіти у значних обсягах. За рівнем економічного ефекту асигнування освіти прирівнюється до НДДКР, і тому розвинені країни приділяють цій галузі першочергову увагу. Особливість інтелектуального капіталу полягає в тому, що його використовують країни, які мають високий загальний рівень життя. Інвестиції в інтелектуальний капітал прирівнюються до інвестицій в основний капітал, тому інтелектуальний капітал на сьогодні став головною продуктивною силою розвитку суспільства.

Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на розвиток освіти дедалі більше коштів, розуміючи стратегічну перспективу цих витрат. Структура джерел фінансування освіти свідчить про значимість бюджетного фінансування вищих навчальних закладів як у країнах із ліберальною ринковою економікою (США, Англія), так і в традиційно соціально орієнтованих економіках (Західна Європа, Скандинавські країни). Видатки органів державної та місцевої влади на фінансування вищих навчальних закладів у Нідерландах, Німеччині, Канаді становлять 70--95 % у структурі джерел фінансування.

Використання коштів місцевих бюджетів зумовлене рівнем децентралізації фінансових ресурсів -- що більше коштів залишається місцевим органам влади, то вищий обсяг фінансування сфери освіти.

Необґрунтованою, а отже, такою, що суперечить стратегії соціально-економічного розвитку й національним інтересам України у формуванні інтелектуального капіталу, є пропозиція щодо скасування бюджетного фінансування державних закладів вищої освіти та самофінансування освіти ВНЗ. Навпаки, аналіз досвіду розвинених країн переконує в необхідності збільшення фінансування освіти випереджувальними темпами порівняно із зростанням ВВП з огляду на сучасний етап формування економіки знань.

Необхідним і важливим кроком у реалізації боргової політики уряду України є скорочення зовнішніх запозичень у структурі державного боргу, зміна ситуації, коли понад 70 % боргів держави є зовнішніми (див. табл. 1). Тривале збереження такої структури державного боргу пояснюється, зокрема, тим, що відсоткові ставки на ринку внутрішніх державних запозичень залишаються досить високими порівняно із зовнішніми

Таблиця 1. Державний внутрішній і зовнішній борг України за період 2010--2014 років,млн. грн.

Обсяг боргу	31.12.2010	31.12.2011	31.12.2012	31.12.2013	1.01.2014
Загальна сума державного боргу	434320,0	473121,6	516405,0	531906,0	584114,1
Внутрішній борг:	156240,0	173707,7	190299,0	207712,0	300025,4
Питома вага внутрішнього боргу у загальній сумі державного боргу, %	36,0	36,7	36,8	39,0	51,7
Зовнішній борг:	278080,0	299413,9	366106,0	324194,0	284088,7
Питома вага зовнішнього боргу у загальній сумі державного боргу, %	64,0	63,3	63,2	61,0	48,3

За даними таблиці, з 2010-го по 2014 роки спостерігалася тенденція до зростання загальної суми боргу , і в свою чергу питома вага зовнішнього боргу завжди залишалась більшою.

В Україні була сформована державна заборгованість переважно в іноземній

валюті (долар США, евро, СДР, японська єна, що зробила державний бюджет вразливим до коливань обмінного курсу. Необхідно акумулювати державний борг у стійкій іноземній валюті -- це зменшить ризики його зростання відповідно до чинників зміни курсу резервних валют на світовому валютному ринку.

Діями, які практично підкріплювали наміри уряду скоротити зовнішні борги, стало прийняття змін до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", відповідно до яких до кінця року планується істотне скорочення зовнішніх запозичень держави з 8,4 млрд. грн. до 3,1 млрд. грн. при одночасному зростанні обсягів внутрішніх запозичень із 4 млрд. грн. до 6 млрд. грн. Можна зробити висновок про намагання уряду припинити фінансування поточних видатків за рахунок накопичення боргів.

Щоб досягти економії бюджетних коштів на обслуговування внутрішніх боргових зобов'язань держави, уряд активно вдається до дострокового погашення великих боргів, зокрема облігацій, що належать НБУ, за рахунок дешевших запозичень. Політика заміщення великих боргових зобов'язань дешевшими виявляється досить ефективною за умов чітко визначеного й обґрунтованого вибору позик, які погашаються в першу чергу[16, c. 126-131].

Отже, з метою утримання боргового навантаження в економічно безпечних межах пріоритетними завданнями державної боргової політики в середньостроковій та довгостроковій перспективі є встановлення стабільного і безпечного співвідношення державного боргу до ВВП; пошук ефективних умов запозичення коштів із точки зору мінімізації вартості боргу; своєчасне й у повному обсязі виконання зобов'язань за державним боргом. Ці заходи сприятимуть підвищенню кредитного рейтингу України як позичальника на світових фінансових ринках.

Необхідно забезпечити мінімізацію вартості й утримання обсягу боргу в економічно безпечних межах; застосування у процесі управління державним боргом операцій із дострокового погашення та інших активних операцій з управління державним боргом для поліпшення його структури та зменшення боргового навантаження на економіку; недопущення неефективного й нецільового використання запозичених коштів і підвищення ефективності їхнього використання.

При здійсненні боргової політики треба додержуватися основних принципів: підтримання оптимальної структури державного боргу за валютою погашення, за термінами погашення, за співвідношенням внутрішньої і зовнішньої складової, видами відсоткових ставок, вартістю обслуговування; забезпечення режиму безумовного виконання державою усіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, узяла на себе при укладенні договорів позики; мінімізації ризиків на ринку державної заборгованості: ризику достатності фінансових ресурсів для обслуговування боргу, процентного, валютного, операційного, юридичного ризику та ін.

Щодо взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами є необхідність продовження практики стимулювання збільшення обсягів фінансових ресурсів територій, завдяки чому у розпорядженні місцевих бюджетів буде залишено більше коштів за умови високих темпів нарощування обсягів доходів, а цьому може заважати застосування диференційованого коефіцієнта (альфа) від 0,6 до 1 при формульному методі розрахунку міжбюджетних трансфертів у 2007 році. При високому значенні індексу податкоспроможності місцева влада може недоотримати кошти з державного бюджету, тому не зацікавлена у нарощуванні доходів від загальнодержавних податків.

Принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається нереалізованим у бюджетній політиці 2014 року, на сьогодні урядом не запропоновано конкретних шляхів збільшення дохідної частини місцевих бюджетів.

Суперечність реалізації вітчизняної податкової політики зумовлена потребою забезпечення зростаючих соціальних виплат за умови гарантування стабільності податкової системи та прогнозованості податкового навантаження на суб'єктів господарювання.

Податкова система -- це "нервова" система економіки й суспільства загалом, тому необхідні дуже вагома аргументація для суспільства при запровадженні нових видів оподаткування та широке громадське обговорення напрямів реформування податкової системи через різні засоби інформації із залученням державних установ, громадських організацій, профспілок, представників центральної і місцевої влади.

На сьогодні податкову політику необхідно розглядати в контексті двох напрямів -- забезпечення податкових надходжень бюджетів і використання податків для регулювання ефективного перерозподілу фінансових ресурсів між галузями економіки, соціальними групами, територіями тощо. Тобто податки мають забезпечувати достатність податкових надходжень для виконання поставлених соціально-економічних завдань, воднораз необхідно вибирати такі об'єкти і форми оподаткування, які б не перешкоджали інвестиційній діяльності суб'єктів господарювання. Важливою складовою стабільності й якості функціонування податкової системи, її відповідності завданням соціально-економічного розвитку країни є необхідність прийняття Податкового кодексу, який, у свою чергу, має визначити концептуальні засади податкової реформи[12, c. 58-61].



Висновок

Отже, бюджетна політика держави є важливою складовою економічної політики країни. Вона відіграє значну роль у регулюванні економічного зростання, і тому варто розглянути які міри державного регулювання щонайкраще можуть стимулювати цей процес:

1. Кейнсіанці розглядають економічне зростання переважно з погляду факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи зростання неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного приросту ВНП. Тому вони проповідують низькі ставки відсотка (політику «дешевих грошей») як засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат і споживання, для того щоб високий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції.

2. Прихильники «економіки пропозиції» концентрують увагу на факторах, що підвищують виробничий потенціал економічної системи - закликають до зниження податків як засобу, що стимулює заощадження і капіталовкладення, що заохочує трудові зусилля і підприємницький ризик. Наприклад, зниження або скасування податку на дохід від відсотків приведе до збільшення віддачі від заощаджень. Аналогічно, якщо обкладати необхідним податком суми, що йдуть на виплати по відсотках, це приведе до обмеження споживання і стимулювання заощаджень. У відношенні капіталовкладень ці економісти пропонують зменшити або скасувати податок на прибуток корпорацій, надати значні податкові пільги на інвестиції.

3. Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливі методи стимулювання економічного зростання. Наприклад, пропагують політику, за якої уряд бере на себе активну роль у формуванні структури промисловості; вживає заходів, що прискорюють розвиток високопродуктивних галузей; збільшує витрати на фундаментальні дослідження і розробки, стимулюючи технічний прогрес.



Список використаної літератури

1. Азаров М. Я. Формування бюджетної політики економічного зростання //Фінанси України. - 2006. - № 9 . - С.3-9

2. Буковинський С. Формування бюджетної політики у ринковому середовищі //Вісник Національного Банку України. - 2010. - № 6. - C. 14-21.

3. Буковинський С.А. Концептуальні підходи до формування перспективного бюджетного плану// Фінанси України. - 2010. -№3.- С 21--28.

4. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. -- 2012. -- № 9.

5. Буковинський С.А., Комаров В.А. Бюджет розвитку та пріоритети бюджетних інвестицій // Фінанси України. - 2012. --N2 9. -- С 3--19.

6. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т./ Редкол.: Азаров М.Я. (голова) та ін. - К: НДФІ, 2010.

7. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 року № 2542 - III.

8. Бюджетні резолюції Верховної Ради України за 1995-2014 роки.

9. Гальчинський А. Три кроки бюджетної політики // Дзеркало тижня. -- 2012. -- № 37.

10. Гончарук А.Г. Вплив бюджетної політики на розвиток національної економіки //Фінанси України. - 2012 . - № 12 . - С. 33-39

11. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко й ін. -- К., 2010. -- С. 52.

12. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. -- К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. -- 2011.

13. Жибер Т.В. Бюджетна політика України //Фінанси України. - 2012. - № 8. - C. 7-11

14. Запатріна О. В. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації //Фінанси України. - 2011. - № 4. - С.38-45

15. Лютий І. О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України //Фінанси України. - 2011. - № 10. - С.3-12.

16. Огонь Ц.Г. Доходи бюджету України: теорія та практика. -- К., 2003. -- С 126.

17. Основні напрями бюджетної політики на 2014 рік: Кабінет Міністрів України. -- 10 квітня 2013року, №34-1888/4.

18. Плужников І.О. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування і планування бюджетної політики держави//Актуальні проблеми економіки. -2012. -- № 9.

19. Плужніков І. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави //Економіст. - 2010. - № 2. - С.25-29.

20. Полозенко Д.В. Бюджет і бюджетна політика України в умовах трансформаційної економіки //Економіка АПК. - 2006. - № 12. - С.29-33.

21. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2012 році». Офіційне видання. - Київ: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України. - 2012.

22. Про основні напрями бюджетної політики на 2003 рік. Постанова Верховної Ради України від 4 липня 2002 року, №32-IV.

23. Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік //Праця зарплата. - 2012. - № 28. - C. 1-3

24. Про основні напрями бюджетної політики на 2014 рік. Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. - У кн.: Бюджетна реформа в Україні: проблеми та шляхи розв'язання. Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 25-26 травня 2013року. - К: НДФІ при Міністерстві фінансів України. -- 2013.

25. Програма діяльності Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2012 року № 779.

Размещено на Allbest.ru

...