Характеристика та види інвестиційних проектів, методи їх оцінки та фінансування

Фаза стартового фінансування (Start-up-Financing) включає етапи створення компанії (як правило, закритого акціонерного товариства), розробки продукту і підготовки засобів виробництва, деталізації ринкової концепції товару. У рамках цієї фази аналізуються реальні шляхи втілення ідеї проекту:

- Що виробляти (які продукти і послуги);

- Як, коли (в які терміни, яким способом);

- Де, хто і яку роботу має виконувати;

- Чому це доцільно (кому це потрібно, для кого призначені результати діяльності).

Після вдалого стартового фінансування починається виробництво. Перша фаза виробництва охоплює запуск виробництва за допомогою коштів підприємця і венчурних інвесторів, вихід на ринок і налагодження стійкої системи збуту. Розмір прибутку залежить від обраної стратегії ціноутворення і характеризується в цей період наростанням темпів зростання.

На стадії експансії (Expansion-Stage-Financing), яка охоплює другу, третю і четверту фази виробництва до початку спаду мається на увазі подальше часткове фінансування і кредитна. Якщо розвиток здійснюється успішно, то готується вихід компанії на відкритий ринок цінних паперів. В іншому випадку необхідний інший шлях, наприклад злиття з іншого, великою компанією.Емісія акцій означає настання етапу зрілості. Після насичення ринку, стабілізації обсягів продажів і уповільнення темпів зростання прибутку на третій фазі виробництва слід, як правило, вихід з бізнесу венчурних інвесторів - продаж належного їм пакета акцій. Виручка від продажу акцій набагато перевищує витрати венчурних інвесторів у період установи організації, їх внески у розвиток і на додаткову емісію акцій.

3.3 Облігаційні позики

Для підвищення ефективності виробництва в умовах розвиненої економіки особливе значення має здатність підприємств гнучко використовувати ринкові інструменти і механізми в процесі фінансування своєї господарської діяльності.

В умовах досконалого ринку, рівних ставок оподаткування різних фінансових інструментів і відсутності регулюючих заходів будь-яка структура фінансування підприємства не повинна надавати помітного впливу на результати його діяльності та рентабельність. Однак у реальних ринкових умовах підприємства часто стикаються з різними ризиками, що обумовлює наявність певної ієрархії форм і джерел фінансування.

На практиці не тільки великі, а й дрібні і середні підприємства вдаються до різних джерел зовнішнього інвестування, у тому числі до банківських кредитів, запозичення коштів на фінансових ринках, використання ризикових капіталів і т.д. Вибір джерел фінансування залежить від численних факторів, серед яких - розмір підприємства, природа його ринків, галузь і сфера діяльності, технологічні особливості, специфіка продукції, що випускається, характер державного регулювання та оподаткування бізнесу, зв'язки з ринками та ін.

Як показує зарубіжний досвід, важливе місце у структурі зовнішніх джерел фінансування корпорацій займають емісії цінних паперів і, перш за все, акцій і облігацій. У сучасних розвинених країнах облігаційна маса корпорацій становить, як правило, від 10-15 до 60-65 % загальних обсягів емісій цінних корпоративних паперів, що свідчить про важливу роль облігацій як альтернативного джерела інвестицій.

Великі надії покладаються на ринок корпоративних облігацій і в Росії як на перспективне джерело додаткових інвестиційних ресурсів для реального сектора економіки. До недавнього часу цей ринок розвивався вкрай мляво, носив депресивний і вузьконаправлений характер.

Разом з цим сьогодні з'явилися сприятливі передумови для зміни ситуації, що склалася в кращу сторону. Як буде показано далі, за умови проведення необхідних заходів з метою прискореного розвитку в Росії ринку корпоративних облігацій стане можливим продуктивне використання його інвестиційного потенціалу.

Історично поява облігацій на світовій фінансовій сцені, а саме - в XVI ст. у Франції - було викликано тим, що ортодоксальна церква жорстоко переслідувала лихварів. Дотепний спосіб уникнути переслідувань був знайдений у випуску облігацій, що дозволяло трактувати дії кредитора (позикодавця) не як лихварський операцію (дачу грошей у ріст), а як купівлю потоку доходів.

Перш за все, облігація є цінним папером, що засвідчує відносини позики між її власником (кредитором або інвестором) і особою, що випустила її (позичальником чи емітентом). Головне її достоїнство полягає в тому, що вона є найбільш дієвим і ефективним інструментом, що дозволяє, не перерозподіляючи власність, акумулювати кошти інвесторів і забезпечити підприємствам доступ на ринок капіталів.

У цій своїй якості облігація засвідчує:

- факт надання власником цінного паперу грошових коштів емітенту (корпорації);

- зобов'язання емітента повернути власникові облігації після закінчення обумовленого терміну суму, яку емітент отримав під час випуску цієї папери (тобто повернути суму основного боргу);

- зобов'язання емітента виплачувати власникові облігації фіксований дохід у вигляді відсотка від номінальної вартості або іншого майнового еквівалента.

Облігації відрізняються завидною різноманіттям. Зокрема, вони розрізняються за статусом позичальника (емітента); за строками, на які випускаються позики; по цілях випуску; за способами виплати доходів та / або погашення та іншими критеріями.

При цьому облігації корпорацій є найбільш схильним інновацій видом цінних паперів. Сплески інфляції і небезпека знецінення грошей істотно видозмінили ринок облігацій, і класичний тип цього паперу як боргового свідоцтва, випущеного на заздалегідь визначений строк під фіксований відсоток, значною мірою відійшов у минуле. Завдяки цілому ряду нововведень облігація стала набагато більш зручним фінансовим інструментом. У цілому, весь розвиток облігаційного ринку в повоєнні десятиліття можна охарактеризувати як набуття гнучкості, причому свобода маневру збільшилася як для емітентів облігацій, так і для інвесторів.

Емісія облігацій - зручний спосіб мобілізації капітальних фондів, який містить низку привабливих рис для корпорацій.

Основними перевагами облігаційної позики як інструменту залучення інвестицій з точки зору підприємства-емітента є:

- можливість мобілізації значних обсягів грошових коштів та фінансування великомасштабних інвестиційних проектів і програм на економічно вигідних для підприємства умовах без загрози втручання інвесторів (власників облігацій) в управління його поточною фінансово-господарською діяльністю;

- можливість маневрування при визначенні характеристик випуску: всі параметри облігаційної позики (обсяг емісії, процентна ставка, терміни, умови обігу і погашення і т.д.) визначаються емітентом самостійно з урахуванням характеру здійснюваного за рахунок залучених коштів інвестиційного проекту;

- можливість акумулювання грошових коштів приватних інвесторів (населення), залучення фінансових ресурсів юридичних осіб на досить тривалий термін (триваліше терміну кредитів, наданих комерційними банками) і на більш вигідних умовах з урахуванням реальної економічної обстановки і стану фінансового ринку;

- забезпечення оптимального поєднання рівня прибутковості для інвесторів, з одного боку, і рівня витрат підприємства-емітента на підготовку і обслуговування облігаційної позики, з іншого боку;

- оптимізація взаєморозрахунків, структури дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства-емітента.

У той же час облігація - досить жорстке боргове зобов'язання: здійснюючи емісію облігацій, емітент несе певні ризики, і завжди існує ймовірність того, що облігаційний займ не буде успішним, тобто сам факт емісії облігацій ще не гарантує їх розміщення на розроблених емітентом умовах.

У зв'язку з цим, розглядаючи фінансові можливості облігацій, слід враховувати суперечливий характер інтересів емітента та інвесторів. Тому при організації облігаційних позик, в процесі конструювання цінних паперів важливо вміти знайти «золоту середину», забезпечити баланс цих інтересів на основі комплексного аналізу переваг і недоліків даного фінансового інструмента.

Дослідження зарубіжного досвіду дозволяє виділити кілька найважливіших особливостей функціонування ринку корпоративних облігацій:

- корпоративні облігації, як правило, забезпечують залучення капіталу на тривалий період: це довгострокові позики, що розміщуються на ринку цінних паперів, однак в останні десятиліття намітилася тенденція до скорочення термінів їх обігу (з 25-30 років до 5-10 років), що пов'язано, з одного боку, з прискоренням впровадження новітніх науково-технічних розробок, що призводить до швидкого старіння основних фондів, широкому використанню механізмів прискореної амортизації і т.д., а, з іншого боку, з прагненням інвесторів вкладати свої кошти в цінні папери з більш короткими термінами погашення і зменшити таким чином інвестиційні ризики;

- портфель випускаються корпораціями облігацій неоднорідний: відмінності у виборі характеристик облігацій, що випускаються обумовлені такими факторами, як галузева специфіка, зв'язку корпорацій з ринком цінних паперів і кредитною системою, ділової престиж, фінансове становище;

- в процесі обігу корпоративних облігацій на ринку пріоритетну увагу приділяється питанням оцінки їх якості та надійності: більш висока якість облігації означає більш низький відсоток виплат по ній і, відповідно, більш вигідні для емітента умови залучення інвестицій;

- для корпоративних облігацій характерна велика стійкість у порівнянні з іншими цінними паперами: курс облігацій, як правило, не знижується при погіршенні кон'юнктури, він стає навіть більш привабливим для інвесторів у порівнянні з акціями та цінними державними паперами;

- значну частину власників (власників) корпоративних облігацій складають, як правило, дрібні інвестори і населення: висока частка індивідуальних учасників на ринку цінних паперів є характерною рисою для країн з розвиненою ринковою економікою і відображає сучасні тенденції до переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм (заощадження, готівку, банківські депозити і т.п.) у форму цінних паперів і перетворенню все більшої маси капіталу в цінні папери, доступні найширшому колу інвесторів.

Таким чином, облігаційні позики є перспективним інструментом мобілізації вільних коштів інвесторів на користь розвитку підприємства - емітента і, в кінцевому підсумку, всієї економіки у цілому. Безсумнівно, багато з світового досвіду може стати в нагоді і в Росії.

Враховуючи обмеженість інвестиційних ресурсів в сучасних умовах Росії, вихід з цієї ситуації бачиться, перш за все, у прискореному розвитку ринку корпоративних облігаційних позик, яке дозволило б паралельно вирішити відразу кілька важливих завдань:

- залучити додаткові інвестиційні ресурси в реальний сектор економіки, найбільш повно задіявши вільні грошові кошти і заощадження населення;

- підвищити інвестиційну привабливість акцій промислових підприємств, сприяючи тим самим розвитку відповідного сегмента ринку цінних паперів;

- забезпечити професійним учасникам ринку цінних паперів додаткові можливості для здійснення ними своєї професійної діяльності за рахунок появи нових фінансових інструментів.

Російська дійсність, умови економіки перехідного періоду, безумовно, наклали відомий відбиток на процеси використання фінансових інструментів ринку цінних паперів з метою залучення інвестицій, у тому числі за допомогою випуску корпоративних облігацій.

В даний час на російському ринку цінних паперів корпоративні облігації займають більш ніж скромне місце. Це відноситься як до обсягів випуску в цілому, так і до частки облігацій, що обертаються на ринку. Так, в 1998 р. акціонерними товариствами було зареєстровано 19 848 випусків акцій та всього 93 випуску облігацій.

Аналіз кількісних показників, якісних характеристик та загальних тенденцій ринку цінних паперів показує, що активність російських компаній - емітентів у випуску облігаційних позик до останнього часу залишалася надзвичайно низькою. Подібний стан справ на ринку корпоративних облігацій в нашій країні обумовлено наявністю низки серйозних проблем, які гальмували процес його розвитку та реалізації інвестиційного потенціалу.

Перш за все, в якості однієї з ключових проблем, які стримували до недавнього часу розвиток ринку корпоративних облігацій у Росії, слід назвати нераціональний порядок оподаткування операцій.

Як відомо, в російській практиці бухгалтерського обліку виплачуються емітентами відсотки за облігаціями не відносяться до складу витрат, що включаються до собівартості, і виплачуються з чистого прибутку, що різко знижує ефективність позики. Необхідно підкреслити, що такий порядок не відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку, згідно з якими відсотки по облігаціях і кредитах повинні утримуватися з прибутку до оподаткування.

Тільки з виходом Постанови Уряду РФ від 26 червня 1999 р. № 6965 стало можливим віднесення відсотків за облігаціями, виплачуваних емітентами, на собівартість. Однак такий порядок діє лише стосовно облігацій, обіг яких здійснюється через організаторів торгівлі на ринку цінних паперів, що мають ліцензію Федеральної комісії з ринку цінних паперів. Ця обставина істотно обмежує коло можливих емітентів: при неможливості та / або недоцільність виведення облігацій для звернення через організаторів торгівлі ефективність емісії облігацій, як і раніше буде невисокою.

Ще один аспект нераціональності оподаткування корпоративних облігацій пов'язаний з існуванням податку на операції з цінними паперами, який сплачується емітентами при державній реєстрації випусків цінних паперів у розмірі 0,8 % від їх номінальної вартості, причому незалежно від терміну обігу облігацій. Дана обставина змушує емітентів випускати облігації на тривалий термін (рік і більше), що в умовах нестабільності істотно обмежує їх привабливість для інвесторів. У разі випуску облігацій з короткими термінами обігу сплата податку на операції з цінними паперами автоматично призводить до відчутного збільшення вартості залучених грошових ресурсів (наприклад, для емітента тримісячних облігацій сплата зазначеного податку збільшує фактичну вартість запозичень не на 0,8 %, а на 3,2 % річних).

Іншим стримуючим розвиток облігаційного ринку в Росії фактором виступає те, що облігації, засвідчуючи відносини позики, є більш «суворими і обов'язковими» паперами. Важкий фінансовий стан і незадовільна структура капіталу більшості російських підприємств у разі емісії ними боргових зобов'язань (облігацій) може привести до подальшого погіршення їх фінансових показників.

Ще одна проблема полягає в тому, що стосовно облігацій встановлено ряд законодавчих вимог, також до певної міри обмежують їх випуск. Так, відповідно до Цивільного кодексу РФ і Федеральним законом «Про акціонерні товариства» 6 при випуску облігацій емітентом в обов'язковому порядку повинні бути дотримані такі формальні умови:

- номінальна вартість усіх випущених товариством облігацій не повинна перевищувати розмір статутного капіталу товариства або величину забезпечення, наданого товариству третіми особами для цілей випуску;

- випуск облігацій допускається після повної оплати статутного капіталу;

- випуск облігацій без забезпечення допускається на третьому році існування суспільства та за умови належного затвердження до цього часу двох річних балансів товариства;

- товариство також не має права розміщувати облігації, конвертовані в акції товариства, якщо кількість оголошених акцій товариства менше кількості акцій, право на придбання, яких надають облігації.

Деякими фахівцями в області ринку цінних паперів пропонується внести зміни до Цивільного кодексу РФ і Закон «Про акціонерні товариства», що знімають ці «штучні перешкоди для здійснення емісії корпоративних облігацій» 7, однак пропонована ними аргументація явно недостатня. На початкових етапах розвитку ринку корпоративних облігацій видається більш логічним і навіть абсолютно необхідним в інтересах захисту прав інвесторів (у тому числі населення) існування передбачених чинним законодавством РФ обмежень у частині термінів і обсягів емісії.

Нарешті, аж до самого останнього часу в Росії зберігалися вкрай несприятливі макроекономічні умови для організації облігаційних позик, була велика кількість об'єктивних стримуючих причин, обумовлених самою специфікою розвитку російської економіки. Серед них - висока інфляція і вартість позикових коштів, нестримна експлуатація боргових ринків з боку держави в особі Міністерства фінансів РФ, непередбачуваність (нестабільність) економічної та політичної ситуації в країні.

Втім, наявність великої кількості стримуючих факторів аж ніяк не означає, що в ринку корпоративних облігацій в нашій країні немає майбутнього: вітчизняні підприємства сьогодні відчувають величезну потребу в інвестиціях, і облігації можуть стати одним з найбільш дієвих інструментів залучення коштів інвесторів.

У міру поступової стабілізації економічної обстановки в країні і подальшого розвитку ринку цінних паперів наявний зарубіжний і російський досвід використання корпоративних облігаційних позик в якості альтернативного джерела фінансування реального сектору економіки, безсумнівно, буде затребуваний і отримає широке поширення в нашій країні.

На підтвердження цього достатньо вказати на факт, що в другій половині 1999 року кілька найбільших російських компаній вже здійснили розміщення за «живі» гроші своїх облігацій. Так, ВАТ «Газпром», ВАТ «Тюменська нафтова компанія», ВАТ «Нафтова компанія« ЛУКОЙЛ », РАТ« ЄЕС Росії », АК« Алмази Росії - Саха »емітували облігації на загальну суму близько 9 млрд. рублів. Це дозволяє стверджувати, що сьогодні відкривається нова сторінка в історії розвитку російського ринку корпоративних облігацій. Тому потрібно зробити все, щоб підтримати ці корисні починання, тоді в перспективі позитивного прикладу можуть наслідувати й інші російські компанії, зацікавлені в залученні інвестицій.

Керівникам і менеджерам російських підприємств, які відчувають потребу в інвестиціях, вже зараз необхідно вести роботу як мінімум у трьох напрямках:

- вивчення західного класичного досвіду та визначення меж можливого його застосування з урахуванням російської дійсності;

- вивчення та аналіз інвестиційних можливостей російського ринку цінних паперів стосовно даної різновиду цінних паперів;

- пошук готових або розробка нових інвестиційних проектів, для реалізації яких буде доцільна організація корпоративних облігаційних позик.

Таким чином, облігаційні позики можуть стати одним з найбільш ефективних інструментів залучення, акумуляції коштів як для реалізації середньо і довгострокових програм, так і для вирішення поточних проблем реального сектору. У стабільній економічній ситуації корпоративні облігації можуть бути привабливі для приватних інвесторів (населення) як реальна альтернатива готівковій іноземній валюті, для комерційних банків та професійних учасників ринку цінних паперів - як зручний варіант розміщення карбованцевих ресурсів, для іноземних інвесторів - як спосіб здійснення портфельних інвестицій у російські підприємства.

В умовах, коли багато господарюючі суб'єкти змушені шукати нові варіанти залучення коштів інвесторів, корпоративні облігації можуть стати ефективним інструментом фінансування вітчизняних підприємств. У цьому випадку корпоративні облігаційні позики, безсумнівно, відіграють важливу роль в активізації інвестиційного процесу та забезпечення промислового підйому Росії.

3.4 Лізинг

Інвестиційні проекти, де розглядається альтернатива придбання обладнання на умовах лізингу, вимагають особливого підходу при визначенні ключових показників ефективності. Такі проекти відрізняються специфікою оцінки: прямий розрахунок показників ефективності тут не дуже застосуємо.

1) Класично термін окупності розраховується з урахуванням проведених інвестиційних витрат, які складаються з капітальних витрат і приросту оборотного капіталу. Витрати при лізингу обладнання - лізингові платежі - є поточними витратами. Тому величина капітальних витрат незначна або дорівнює нулю на початкових етапах реалізації проекту. У цьому випадку розрахунок, наприклад, терміну окупності інвестицій за класичною методикою буде не повною мірою коректним. У ряді проектів, він може бути дуже малий.

2) Чистий потік грошових коштів у класичному варіанті для розрахунку показників ефективності проекту визначається як сума грошових потоків проекту, без обліку джерел фінансування - власних і позикових.

Для оцінки ефективності інвестиційних проектів з фінансуванням через механізм лізингу можна скористатися "умовним" показником - "сукупний дисконтований грошовий потік". Даний показник буде розрахований з урахуванням лізингових платежів у відтоку грошових коштів. При цьому необхідно врахувати скорочення податкових відрахувань, яке виникає при використанні, як схеми лізингу, так і кредитної схеми фінансування, інші ключові моменти:

- при лізингу існує можливість застосовувати до предмета лізингу прискорену амортизацію з коефіцієнтом прискорення до 3, це може істотно позначитися на виплатах з податку на прибуток і на майно

- додаткові витрати - монтаж, доставка, страхування майна при лізингу може бути враховано в платежах за договором лізингу, у разі кредиту це треба якось фінансувати, наприклад з власних коштів.

3) Необхідно проводити порівняння варіантів в одному часовому періоді. Вибір горизонту розгляду є визначальним. Це дає базу для порівняння альтернатив реалізації проекту. Наприклад, що нам вигідніше - купувати обладнання за рахунок власних / позикових коштів або брати устаткування в лізинг.

Деякі особливості:

Значна кількість лізингових угод будується на підставі кредитів, при цьому лізингова компанія додає свою маржу, що викликає певний сумнів про ефективність лізингу в порівнянні з тим же самим кредитом.

Термін договору лізингу, досить часто, збігається з терміном повної амортизації обладнання, кредит складніше отримати на тривалий період. Укласти договір лізингу зазвичай простіше, ніж кредитний договір, так як вимоги щодо забезпечення виплат платежів, нижче, ніж по кредиту.

Можна домовиться з лізинговою компанією про більш зручному формування графіка, для забезпечення більш вигідних умов відшкодування вартості обладнання і виплати відсотків.

3.5 Бюджетне фінансування

Бюджетне фінансування - надане в безповоротній порядку грошове забезпечення з державного або місцевого бюджету на видатки, пов'язані із здійсненням державних замовлень, виконанням державних програм, змістом державних організацій.

Бюджетне фінансування здійснюється у формі бюджетних асигнувань за певним призначенням для досягнення загальнодержавних цілей або для покриття витрат галузей, підприємств, організацій, що перебувають на повному або частковому державному грошовому забезпеченні.

Висновок

Застосування будь-яких, навіть самих витончених, методів не забезпечить повної передбачуваності кінцевого результату, основною метою є зіставлення запропонованих до розгляду інвестиційних проектів на основі уніфікованого підходу з використанням по можливості об'єктивних і перевіряти ще раз показників та складання відносно більш ефективного і щодо менш ризикованого інвестиційного портфеля.

Для цього доцільно застосовувати в першу чергу динамічні методи, засновані переважно на дисконтуванні утворюються в ході реалізації проекту грошових потоків. Застосування дисконтування дозволяє відобразити основний принцип "завтрашні гроші дешевше сьогоднішніх" і врахувати тим самим можливість альтернативних вкладень за ставкою дисконту. Загальна схема всіх динамічних методів оцінки ефективності в принципі однакова і ґрунтується на прогнозуванні позитивних і негативних грошових потоків (грубо кажучи, витрат і доходів, пов'язаних з реалізацією проекту) на плановий період і зіставленні отриманого сальдо грошових потоків, дисконтованого за відповідною ставкою, з інвестиційними витратами . А заходи з оцінки ризику інвестування та застосування методів обліку невизначеності у фінансових розрахунках, що дозволяють зменшити вплив невірних прогнозів на кінцевий результат і тим самим збільшити ймовірність правильного рішення, можуть істотно підвищити обґрунтованість і коректність результатів аналізу.

Аналіз розвитку й поширення динамічних методів визначення ефективності інвестицій доводить необхідність та можливість їх застосування для оцінки інвестиційних проектів. У високорозвинених індустріальних країнах трохи більше 30 років тому ставлення до цих методів оцінки ефективності було приблизно таким же, як у наш час в Росії: у 1964 р. в США тільки 16 % обстежених підприємств застосовували при інвестиційному аналізі динамічні методи розрахунків. До середини 80-х років ця частка піднялася до 86 %. У країнах Центральної Європи (ФРН, Австрія, Швейцарія) в 1989 р. понад 88 % опитаних підприємств застосовували для оцінки ефективності інвестицій динамічні методи розрахунків. При цьому слід врахувати, що у всіх випадках досліджувалися промислові підприємства, які найчастіше проводять інвестиції внаслідок технічної необхідності. Тим більш важливий динамічний аналіз інвестиційних проектів у діяльності фінансового інституту, орієнтованого на отримання прибутку і має численні можливості альтернативного вкладення коштів.

У реальній ситуації проблема вибору проектів може бути дуже непростою. Не випадково численні дослідження і узагальнення практики прийняття рішень в області інвестиційної політики на Заході показали, що переважна більшість компаній, по-перше, розраховує кілька критеріїв і, по-друге, використовує отримані кількісні оцінки не як керівництво до дії, а як інформацію до роздумів . Тому слід підкреслити, що методи кількісних оцінок не повинні бути самоціллю, так само як їх складність не може бути гарантом безумовної правильності рішень, прийнятих за їх допомогою.

інвестиційний облігаційний фінансовий

Список використаної літератури

1. В.В. Ковальова, В.В. Іванова «Інвестиції»: Підручник. - М.: Просвіт, 2005.

2. В.Н. Чапек «Інвестиційна привабливість економіки Росії». - Ростов-на-Дону: «Фенікс», 2006.

3. Н.В. Ігошин «Інвестиції»: Підручник .- М.:. Юніті, 2000.

4. О.М. Лякішева «Менеджмент на залізничному транспорті». - М.: УМК адміністрації залізничного транспорту України, 2002.

5. Б.З. Гвоздьов «Фінансовий менеджмент»: Посібник для підготовки до іспиту. - М.: «ІКФ« ЕКМОС», 2003.

6. Є.С. Стоянова «Фінансовий менеджмент»: Підручник .- М.: «Перспектива», 1999.

Размещено на Allbest.ru