Товар та його властивості. Характер праці втіленої в товар

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В даний час товар - одна із найважливіших категорій ринку. Товарна форма благ - це явище історичне. Першим в історії було нетоварне виробництво(натуральне господарство), яке об'єктивно трансформувалося в товарне виробництво і існує поряд із ним. З давніх часів людина виробляє предмети вжитку, котрі називаються продукти, не товари. Однак із розвитком відносин між людьми з'являється обмін, тобто продукт починає використовуватися як товар. З розвитком капіталістичних відносин виробництва, товар стає загальною формою продукту.

Актуальність. В умовах сучасної економічної кризи, з якою зіткнулося кожне підприємство, першочерговою задачею для багатьох стало виживання. При цьому, особливо відчули це на собі компанії, чия основна діяльність безпосередньо пов'язана з найбільш постраждалими галузями - фінансовий сектор економіки, будівництво, металургія тощо. Перед багатьма компаніями постала проблема пошуку джерела додаткових інвестицій, диверсифікації своєї діяльності, виведення на ринок нових товарів, від яких вже в найближчому майбутньому буде віддача.

Впровадження нового товару на ринок - складний процес, який потребує методологічного обґрунтування. Без адекватної стратегії компанія ризикує потерпіти невдачу навіть при наявності вдалого товару. У вітчизняних та зарубіжних авторів немає одного єдиного погляду як на поняття «товару», так і саме на процес впровадження нового товару на ринок.

Питання стосовно товару та його властивостей розглядалося багатьма вітчизняними та зарубіжними науковцями. Слід виділити вчених, дослідження яких допомагають визначитись з сутністю товару та його властивостей, а саме Н.С. Кубишина, В.Я. Кардаш, А.В. Вовчак, А.Ф. Павленко, В. Котельников, Ф. Котлер, П. Друкер, Т. Давила, Р. Шелтон, Б. Тейлор, Б. Твісс, П. Лелон, К. Найт, А. Мокров та ін. Процес виведення нового товару розглядається такими науковцями як Г.Я. Гольдштейн, П. Дойль, В.Я. Кардаш, О.П. Коробейников, В.Ф. Гриньов, Л.І. Кошкін, А.Є. Хачатуров, І.С. Булатов, С.Д. Ільєнков, В.Л. Водачек, О. Водачкова, Т. Алімов та ін. Слід зауважити, що більшість вчених приділяє більшу уваги всьому інноваційному процесу, починаючи від генерації ідей по створенню товару, а процес впровадження товару на ринок потребую більш детального розгляду.

Мета і завдання роботи. Метою курсової роботи є науково-теоретичне узагальнення та обґрунтування понять «товару» та його властивостей в сучасному світі.

Для досягнення мети було поставлено низку взаємопов'язаних завдань, пріоритетність яких визначається актуальністю, станом і динамікою економічних процесів. Зокрема, необхідно:

· розглянути сутність понять товару та його властивостей;

· визначити та класифікаційні ознаки товарів;

· охарактеризувати головні ринкові характеристики товару.

Об'єкт дослідження - сучасне товарне виробництво.

Предметом дослідження - товар та його властивості у сучасному світі, характер праці втіленої в товарі.

1. Виникнення та суть товарного виробництва. Типи товарного виробництва

Товарне виробництво.

Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва -- натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Товарне виробництво існує вже протягом 5-7 тисячоліть, ще з часів первісного суспільства. Тією чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику «Україна і світ», характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ ст. з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці - виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація - виробництво декількох товарів.

Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв'язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

Господарське відокремлення виробників пов'язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник - це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду - тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне. Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.

Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного виробництва: просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво. Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

Другим з'явилося розвинене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розвиненого товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.

Впродовж ХVІІ-ХІХ ст. розвинене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товару. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу відокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку. Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т. ін. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні - як провідні і визначальні - та нетоварні зв'язки.

Причини виникнення товарного виробництва.

Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.

Економічна відособленість товаровиробників - це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.

3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове господарство.

В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар - гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

Ш суспільний поділ праці;

Ш економічна відособленість виробників;

Ш еквівалентність відносин;

Ш ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;

Ш визнання суспільного характеру праці через ринок;

Ш здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;

Ш виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;

Ш конкуренція.

Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Типи товарного виробництва.

Історії розвитку людського суспільства відомі два типи товарного виробництва: просте і капіталістичне. Спочатку виникло просте товарне виробництво - господарства самостійних дрібних товаровиробників (селян і ремісників), при яких продукти виробляються для обміну. Потім з'явилося велике капіталістичне товарне виробництво, яке мало загальні основи і відмінності порівняно з простим товарним виробництвом.

Їх спільними основами є наявність приватної власності на засоби виробництва, стихійний характер розвитку, конкурентна боротьба, виробництво продуктів на ринок. Відмінності між ними полягають у тому, що при простому товарному виробництві засоби виробництва належать самим виробникам, при капіталістичному - знаходяться у власності підприємця; перший засноване на особистій праці, друге - на найманій; при першому продукт належить виробнику, при другому - підприємцю; при першому робоча сила не є товаром, а при другому - вона товар; при першому товарне виробництво не виступало загальною формою виробництва, при другому - воно носить загальний характер; при простому товарному виробництві мета - задоволення потреб виробника, при капіталістичному - отримання прибутку; при першому товари - продукти праці, при другому - продукти капіталу; просте товарне виробництво базується на відсталій техніці, капіталістичне - на розвиненій машинної індустрії.

Однотипність і відмінності простого і капіталістичного товарного виробництва зумовлюють природу дрібного виробника: з одного боку, він виступає як трудівник, а з іншого - як власник. Ця подвійність проявляється в період революційних перетворень суспільства.

Знищення капіталізму значить ліквідації товарного виробництва. Воно зберігається не лише в перехідний від капіталізму до соціалізму період, але і в умовах соціалізму, що. Однак в умовах соціалізму виробництво товарів корінним чином відрізняється від капіталістичного товарного виробництва розвивається планомірно і має абсолютно новий соціально-економічний зміст. Воно вже не виражає стосунків експлуатації і не може служити основою виникнення подібних відносин. Робоча сила, земля, її надра, окремі підприємства перестають бути предметами купівлі-продажу-товарами.

В даний час в країнах СНД широкий розвиток отримало підприємництво - ініціативна, самостійна господарська діяльність громадян та їх об'єднань. Різноманіття форм власності породило різноманітні форми підприємництва.

Товар при обміні на рівноцінний продукт отримує на ринку мінову вартість.

Мінова вартість - це здатність товару обмінюватися на інші корисні речі у певних кількісних пропорціях.

Пропорція обміну залежить від величини вартості, втіленої в товарах. Таким чином, товар має дві властивості; корисність і вартість.

Таким чином, товарне виробництво - тип організації господарства, при якому корисні продукти створюються для їх продажу на ринку

Товарному господарству притаманні такі основні риси:

1. Це господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу іншим людям. Весь потік нових речей виходить за межі кожної виробничої одиниці і йде на ринок для задоволення попиту покупців.

2. Виробництво товарів засновано на поділі праці. Його розвиток залежить від того, наскільки поглиблюється спеціалізація (відокремлення) працівників, підприємств на випуску окремих видів продуктів або частин складних виробів. Таке явище об'єктивно викликається технічним прогресом, а останній, у свою чергу, отримує великий поштовх при поділі праці. Нерозривний зв'язок товарного виробництва з поділом праці, а стало бути, з прогресом техніки - одне з його безсумнівних переваг порівняно з натуральним господарством.

3. Товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв'язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою "виробництво - обмін - споживання". Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу.

Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу.

Значить, товарне господарство - це система організаційно-економічних відносин, завдяки якій забезпечується рівносторонній прогрес економіки. При поглибленні поділу праці розширюється застосування все більш досконалої техніки. Це викликає небачений раніше зростання виробітку продукції. А завдяки підвищенню продуктивності праці збільшується випуск продукції в розрахунку на душу населення. До того ж створюється зростаюче різноманіття продуктів, призначених для обміну на ринку на інші вироби.

Товарне господарство включає такі загальні організаційні зв'язки, які можуть обслуговувати самі різні соціально-економічні системи.

У силу цього товарне господарство має історичний характер: воно істотно змінювалося протягом всієї історії.

Насамперед, важливо виявити генезис (походження) товарного виробництва. Однією з умов його виникнення є суспільний поділ праці. Початок тут було покладено великим суспільним поділом праці: першим (відокремлення в сільському господарстві землеробства і тваринництва) і другим (виділення ремесла із сільського господарства).

Надалі все більшої сили набирає економічний закон поділу праці. Відповідно до цього закону економіка прогресує внаслідок все більшої якісної диференціації (розчленування) трудової діяльності, що веде до відокремлення і співіснування різних її видів. У підсумку виникає декілька форм розподілу праці: міжнародне (між країнами), загальне (між великими галузями народного господарства - землеробством, промисловістю і т. д.), приватне (поділ всередині секторів на підгалузі, види виробництва) і одиничне (всередині підприємств - на підрозділи).

Іншою причиною є господарське відокремлення людей для виготовлення якогось продукту. Дане організаційне відношення органічно доповнює суспільний поділ праці: людина вибирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це одночасно посилює його залежність від інших товаровласників і породжує необхідність обмінюватися різнорідною продукцією, встановлювати зв'язки через ринок.

Господарське відокремлення людей тісно пов'язане із формами власності на засоби виробництва. Так, воно є найбільш повним, коли товаровиробник - приватний власник. У меншій мірі відокремлення досягається, якщо якесь майно віддається у оренду - тимчасове володіння і користування: тоді на якийсь період господарство веде орендар. Але одна приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкове господарство.

На фазі класичного капіталізму розвинене товарне господарство стає всеохоплюючим. Всі створювані блага перетворюються на ринкові продукти. Предметом купівлі і продажу стає найману працю.

Але на сучасній стадії виробництва в результаті активної економічної ролі держави в макроекономіці виділився нетоварний сектор. У нього увійшло виробництво неринкових благ (це фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти, основна продукція військово-промислового комплексу та ін.).

2. Властивості товару як економічної категорії

Товар - це продукт праці, який задовольняє будь-яку потребу людини й призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. Товар, як і все сутнє у цьому світі, має матеріальний характер, але може виступати і як річ, і як послуга.

Товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. На це вказує вже великий Аристотель, коли пише про те, що сандалії можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на іншу річ. Ці властивості товару існують як дві протилежні, але нерозривні його сторони.

Споживна вартість.

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти якусь потребу людини. Вона представлена у самій речі, тотожна сукупності тих хімічних і фізичних властивостей, які притаманні самому предмету. Так, хліб або сіль самі по собі і є споживчі вартості, бо саме завдяки своїм хімічним і фізичним властивостям вони здатні задовольнити певні потреби людини.

Слід зазначити, що здатність задовольняти якісь окремі потреби людини може бути притаманна і таким елементам природи, які існують у готовій для споживання формі і не є продуктами праці. Прикладом може бути повітря, яким дихає людина, задовольняючи одну зі своїх найважливіших фізіологічних потреб. Ці блага не є продуктом людської праці, і хоч вони мають споживчу вартість, вони не є товарами і не призначені для обміну шляхом купівлі-продажу. Поряд з цими благами є й такі продукти праці, які хоч і мають певну споживчу вартість, але не завжди набувають форми товару. Це має місце тоді, коли ці продукти праці споживаються самим виробником. Зауважимо, що продукт праці може потрапляти до споживача і внаслідок обміну на інші продукти. Але й ці продукти праці, якщо вони обмінюються не через акт купівлі-продажу, не є товарами. Отже, продукт праці, що має споживчу вартість, не завжди набуває форми товару. Навпаки, товаром не може бути продукт праці, який не має споживчої вартості. Це зрозуміло, бо ніхто не купить продукт праці, який не може задовольнити жодну потребу людини.

Споживчі вартості дуже різноманітні, бо різноманітними і багатогранними є потреби людини. З цього погляду їх важко класифікувати, але все ж на найбільш загальному рівні їх поділяють на дві групи: предмети особистого споживання і предмети, що задовольняють виробничі потреби.

Потреби людини задовольняються завдяки споживчим вартостям, а оскільки останні у своїй переважній більшості створюються в процесі суспільного виробництва, то його кінцевою метою виступає саме виробництво споживчих вартостей.

Споживча вартість завжди має свою якісну і кількісну характеристики. Якісна - визначається мірою задоволення конкретної потреби й найповніше виявляється в якості товару. Саме якість стає найважливішим показником ефективності функціонування виробництва. Якість споживчої вартості має всебічну форму прояву. Це і надійність, і естетичність, і економічність, і багато інших моментів.

Кількісна сторона споживчої вартості виявляється у самій кількості товару і вимірюється показниками ваги, об'єму, довжини тощо.

Споживча вартість безпосередньо не характеризує економічні відносини між людьми, і саме цьому вона не вивчається політекономією, а є предметом такої загальної економічної науки, як товарознавство.

У процесі розвитку суспільного виробництва і змін в сукупності потреб людини одні потреби зникають, інші з'являються. Цей процес відображається в споживчій вартості, яка стосовно цього має історичний характер. Яскравим прикладом може бути споживча вартість бензину, як одного з продуктів нафтопереробки. Так, у Царській Росії вже в 1823 р. з нафти вміли отримувати керосин. У процесі перегону нафти отримували й бензин. Але виробництво й населення ще не мали потреби в цьому продукті, і тому він вважався небезпечним і знищувався. Тільки в 1902 р. на нафтопереробному заводі в м. Грозному було спалено 70 тис. тонн бензину.

Розвиток виробництва і науки відкривають усе нові й нові можливості для задоволення кількісно і якісно зростаючих потреб населення, а відтак, постійно з'являються нові споживчі вартості або вже існуючі розкривають свої нові можливості. Так, якщо спочатку вугілля було джерелом вогню і тепла, то сьогодні з вугілля отримують велику кількість інших споживчих вартостей, і воно стає сировиною для багатьох хімічних процесів.

Вартість.

Другою неодмінною властивістю товару є вартість. Вартість - це суспільна праця, що втілена, уречевлена в товарі. Праця людини у своєму конкретному прояві завжди виступає як індивідуальна праця. Саме вона і втілюється в товарі, утворюючи його індивідуальну вартість. Проте вартість товару, як продукту праці, що надходить у споживання через купівлю-продаж, визначається не індивідуальною працею, а суспільно необхідною. Справа в тому, що споживна вартість товару завжди має суспільний характер, тобто призначена для споживання іншими людьми, а не тих товаровиробників, що їх виготовили. Це суспільне споживання у своїх якісній і кількісній визначеності стосовно кожного окремого товару визначає загальні обсяги праці, що необхідна для їх виготовлення. Водночас у суспільстві на кожний даний момент формуються й ті умови праці, які відображають середні умови організації суспільного виробництва і його середній технічний рівень. Усі ці обставини в сукупності й визначають суспільно необхідну працю, яка і є першоджерелом вартості. Отже, суспільно необхідна праця - це праця, витрачена за середніх для даного суспільства умов виготовлення того чи іншого товару.

Вартість завжди має певну величину, і ця величина змінюється. На зміну величини вартості впливає кількість праці. Чим більше суспільно необхідної праці витрачено на товар, тим більша його вартість. Вартість автомобіля марки "Мерседес" набагато перевищує вартість велосипеда, бо на створення "Мерседеса" потрібно в багато разів більше праці, ніж на те, щоб виробити велосипед.

Сама праця характеризується продуктивністю й інтенсивністю. Продуктивність праці - це її ефективність, це кількість товарів, які виготовляються за одиницю часу, наприклад, за годину. Чим вища продуктивність праці, тим менша вартість товару і навпаки.

Інтенсивність - це ступінь напруженості праці. Вона вимірюється кількістю праці в одиницю часу. У суспільстві на кожному його етапі існує середня інтенсивність праці, яка і є однією з умов формування суспільно необхідних витрат праці. Але за певних умов інтенсивність праці в окремих випадках може бути вищою за суспільно необхідну. Проте таке зростання інтенсивності праці не впливає на величину вартості одиниці товару, бо збільшення інтенсивності праці, наприклад, удвічі, хоча й приведе до відповідного збільшення кількості товарів, але на цю збільшену кількість товарів буде припадати і вдвічі більша кількість витраченої праці.

Отже, вартість - це втілена в товарі уречевлена праця, яка виступає суспільно необхідною працею, а оскільки праця вимірюється робочим часом, то можна сказати, що вартість товару можна виміряти суспільно необхідним робочим часом. На відміну від суспільної вартості, існує й індивідуальна вартість, яка теж вимірюється робочим часом.

Індивідуальна вартість, як правило, не збігається з суспільною, бо конкретні умови виготовлення одного й того самого товару в різних товаровиробників різні. Вона може бути як нижчою від суспільної, так і вищою. Але ринок визнає тільки суспільну вартість. Це приводить до того, що той товаровиробник, у якого індивідуальні витрати праці нижчі від суспільних, виграє. У протилежному випадку це призводить до збитків, а за певних обставин і до розорення товаровиробника. Точно виміряти суспільно необхідні витрати праці практично неможливо, і вони визначаються приблизно, наближено. Загалом суспільно необхідні витрати праці завжди тяжіють до таких витрат робочого часу на виготовлення товару, які мають товаровиробники, що виготовляють основну масу товарів.

Складність виміру витрат суспільно необхідної праці на конкретний товар частково пов'язана з тим, що праця людей дуже сильно розрізняється за своєю складністю. Так, одна година праці вантажника, який має, скажімо, тільки загальну середню освіту, і година праці інженера або науковця, які мають вишу освіту й високий рівень кваліфікації, містять різну кількість праці і ведуть до різних за обсягом наслідків. Зрозуміло, що визначати вартість товару, виготовленого за допомогою цих товаровиробників, однією і тією самою мірою (робочим часом), можна тільки звівши ці різні види праці до єдиного знаменника.

Означену вище проблему в науці вирішують так. За вихідну міру праці беруть так звану просту працю. Це праця робітника, яка не вимагає спеціальної підготовки, наприклад, праця вантажника. Щодо тих видів праці, які вимагають спеціальної підготовки, скажімо, праця інженера, то її називають складною або ж помноженою простою. Процес зведення складної праці до простої має назву редукції праці. Він досить складний, і наука сьогодні ще не має чіткої методики такого зведення, що позначається і на спробах визначення вартості товару.

Вартість товару, на відміну від споживчої вартості, відображає виробничі відносини між людьми, які виникають в умовах розподілу праці й економічної відокремленості товаровиробників стосовно витрат праці на виготовлення й обмін товарів. Це робить її важливою соціально-економічною категорією, яку вивчає політична економія.

Вартість товару - це одна з його сутнісних ознак. Вона завжди виявляється в певній формі, і цією формою є мінова вартість. Мінова вартість являє собою пропорцію, в якій споживча вартість одного товару обмінюється на споживчу вартість іншого товару. Мінова вартість, виражена в грошах, є ціна товару. Як і будь-яка інша форма, вона, як правило, не збігається зі своєю сутністю (вартістю) і відхиляється від неї як уверх, так і донизу. Це обумовлено тим, що акт купівлі-продажу або, іншими словами, відчуження товару, здійснюється в певних умовах, які характеризуються дією певних чинників, що й призводять, урешті-решт, до відхилення мінової вартості від вартості. Такими чинниками можуть бути мода, сезон, перевищення попиту над пропозицією або, навпаки, суспільна думка тощо.

Наявність двох властивостей товару - споживчої вартості і вартості, поставила перед науковцями питання про джерела вартості і споживчої вартості. Найглибше розв'язав цю проблему К. Маркс, розробивши теорію двоїстого характеру праці.

За К. Марксом, праця людини має двоїстий характер і виступає, з одного боку, як конкретна, а з іншого - як абстрактна. Конкретна праця - це праця, витрачена в певній доцільній формі. Один вид конкретної праці відрізняється від іншого метою, знаряддям праці, технологією, кінцевим результатом. Конкретна праця є джерелом створення споживної вартості. Як якісно різнорідні й кількісно непорівнянні споживні вартості, так різнорідні й непорівнянні між собою й різні види конкретної праці. Цей факт свідчить, що обмін товарів у певній пропорції неможливо здійснити на підставі виміру витраченої конкретної праці. Такий обмін може бути тільки випадковим і не може виступати основою для актів купівлі-продажу, що мільярди разів повторюються.

Проте в товарному виробництві обмін товарів, попри всілякі відхилення мінової вартості від вартості, не є випадковим. Цей обмін, як і самі відхилення мінової вартості від вартості, є об'єктивним, і ця об'єктивність виступає однією з вирішальних умов нормального функціонування товарного виробництва. Отже, пропорції обміну не є випадковими і вони свідчать про те, що основою цих пропорцій є щось спільне однакової величини. Цим спільним не можуть бути споживчі вартості, бо такі товари якісно різні. Не може виступати основою обміну й конкретна праця, що є джерелом споживчої вартості, бо й вона, як уже доведено, відрізняється від кожного іншого виду конкретної праці. Основою визначення пропорцій обміну може бути тільки абстрактна праця.

Абстрактна праця - це витрати робочої сили взагалі, це праця, що витрачена безвідносно до конкретної форми цих витрат. Це витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів). Такі витрати є загальними і мають місце в будь-якій конкретній праці, незалежно від її виду. Дійсно, праця будь-якого товаровиробника, незалежно від її конкретної форми, завжди може бути подана як певні витрати робочої сили. Саме ця праця створює те спільне рівної величини, що уречевлено в різних споживчих вартостях, які обмінюються в певній пропорції одна до одної. Іншими словами, абстрактна праця є джерелом вартості.

Слід зазначити, що абстрактна праця не є якимсь окремим видом праці. Це лише інша (поряд з конкретною працею) сторона праці. Остання завжди виступає, з одного боку, як конкретна праця, а з іншого - як абстрактна. При цьому абстрактна праця є категорією історичною. Вона спричинена саме товарним виробництвом, бо в умовах існування розподілу праці й економічної відокремленості товаровиробників не можна здійснювати обмін на підставі витрат конкретної праці. Остання теж може бути виражена в годинах робочого часу, але в умовах товарного виробництва вона не може бути основою обміну. Нею може стати тільки виміряна в робочому часі абстрактна праця, яка є джерелом вартості і вступає в обмін у межах вартості, тобто в межах суспільно необхідних витрат абстрактної праці.

Вартість товару - це економічна категорія, яка відображає відносини між людьми. Це пов'язано з тим, що задоволення потреб людини або, іншими словами, процес обміну речовин між природою і людиною в умовах товарної організації виробництва, з притаманним йому глибоким поділом праці і наявністю економічної відокремленості виробників, стає можливим тільки внаслідок обміну продуктами праці, які набувають характеру товару. Але цей обмін різних і непорівнянних між собою споживчих вартостей неможливий без якоїсь фундаментальної основи, яка б робила цей обмін еквівалентним. Адже мова йде не про поодинокі випадки, а про мільярди раз повторювані акти обміну, поза якими існування людини й суспільства неможливі. Цей обмін здійснюється на основі вартості, тобто на основі міри суспільно необхідної праці, уречевленої в конкретних товарах. Це означає, що вартість реалізує відносини обміну, які, у свою чергу, визначаються відносинами безпосереднього виробництва, де, власне кажучи, і відбувається виготовлення товару, а відтак, і витрати праці товаровиробника на створення товару.

Величина вартості товару.

Величина вартості товару - кількісна характеристика вартості товару яка дає змогу здійснювати кількісний аналіз цієї категорії і а поглиблювати її якісну характеристику. Виходячи з того, що вартість товару - це втілена в продукті праця, величина й визначається кількістю витраченої праці. Чим більше витрачено праці на виготовлення продукту, тим більшою буде її вартість, і навпаки. Тому вся проблема визначення величини вартості товару зводиться до проблеми визначення величини витрат праці. Витрати праці як витрати людської енергії вимірюються в енергетичних одиницях (кал, ккал). Але цей метод придатний лише в лабораторних умовах.

Історично склався непрямий метод визначення витрат праці - робочим часом, протягом якого мають місце ці витрати праці. Він менш точний, ніж перший, але простий за своїм виконанням і доступний для масового використання. Робочий час (так само, як і енергетична одиниця) не зачіпає форми і змісту витрат праці, індивідуальності виробника, він визначає кількісний бік цих витрат. Оскільки за одиницю часу може витрачатися різна кількість енергії, то вартість вимірюється не індивідуальним, а суспільне необхідним робочим часом, що відображає певну кількість енергії, витраченої за одиницю часу.

Поширена в економічній літературі думка, що індивідуальний робочий час визначає індивідуальну вартість товару, однобічна, оскільки вартість - це виробничі відносини, які здійснюються на основі витрат праці, а не робочого часу. Робочий час є засобом вимірювання витрат праці, а не самою витратою праці. Тому один і той же робочий час може відображати різну кількість витраченої енергії, а отже, не може бути основою здійснення виробничих відносин між людьми. Суспільне необхідний робочий час - це час, потрібний для виготовлення продукту, виходячи з наявних суспільне необхідних умов виробництва, середньої інтенсивності праці й майстерності виробника. Ця стандартна одиниця відображає середню інтенсивність праці виробників, що склалася в суспільстві в даний час, а отже, цілком певну кількість енергії, витраченої на виготовлення продукції. При цьому, визначаючи її як середньозважену величину індивідуальних витрат робочого часу, водночас визначають і середній рівень майстерності, оскільки від неї залежить і сама тривалість роботи в розрахунку на одиницю продукції. Щодо умов виробництва, то вони у кожній ланці суспільного поділу праці визначаються розвитком продуктивних сил суспільства, а отже, стосовно кожного виробника і витрат його праці мають об'єктивний характер.

Зведення різних умов виробництва до середньо суспільних при визначенні вартості товару суперечило самій суті товарних відносин. Адже ці відносини існують тому, що існують різні умови виробництва (неоднорідність праці). Виробники, перебуваючи в нерівних умовах виробництва, встановлюють рівність між собою на основі витрат праці. Отже, ці витрати повинні визначатися стосовно тих умов виробництва, в яких вони здійснюються. Зведення індивідуального робочого часу кожного виробника до суспільне необхідного можливе також і на основі встановлення норм виробітку існує прямий зв'язок між кількістю витраченої енергії і кількістю виробленої продукції: N=f(Q). Чим більше витрачено праці, тим більше за всіх інших незмінних умов вироблено продукції. На цьому й ґрунтується визначення вартості товару:

W=Q/N, N=Q/W, Q=WN.

Вартість товару, таким чином, є коефіцієнтом переведення витраченої енергії у продукцію. Тому на основі кількості виробленої продукції можна судити про величину витраченої праці, а отже, й створеної вартості. Таким чином, кількість створеної виробником продукції може бути засобом переведення індивідуального робочого часу в суспільно необхідний (індивідуальних витрат праці у вартість). Для цього слід прийняти робочий день за суспільно необхідний робочий час і встановити ту кількість продукції, яку необхідно виробити за цей час за середньої інтенсивності праці та майстерності виробника. Ця норма виробітку Nt є іншим вираженням вартості робочого дня, де витрати праці виробника виражені не в одиницях часу, а кількістю виробленої продукції. Вона встановлюється так само, як суспільне необхідний робочий час, тобто як середньозважена величина виробітку кожного виробника із складеної пропорції:

Qt/Nt=Qi/Ni,

визначають величину створеної виробником вартості:

Qi=Qt*Ni/Nt,

де Nt - суспільно необхідна норма виробітку, Qt - витрати праці, необхідні для й виконання, що становлять вартість робочого дня, Ni - фактично вироблена робітником кількість продукції за робочий день. Відношення є коефіцієнтом переведення індивідуальних витрат праці у створену вартість:

Qi=Qt*k.

Якщо Ni=Nt, то Qi=Qt. Це означає, що виробник, виконавши норму виробітку, створює таку кількість вартості, яка дорівнює вартості робочого дня. Прийнявши вартість робочого дня за постійну величину, через встановлення суспільне необхідної норми виробітку визначають вартість товару на будь-якому підприємстві чи в галузі, де умови виробництва незіставні між собою. Вона дорівнюватиме тривалості робочого дня з середньою інтенсивністю й майстерністю пращ, поділеній на норму виробітку, встановлену для цих умов виробництва. Такий метод визначення величини створеної вартості порівняно простий і випливає з самої суті цієї категорії. Однак його можна використовувати лише для визначення величини заробітної плати.

Кількісне визначення вартості товару значно спрощується, коли за основу береться безпосередньо економічна одиниця її виміру - грошова одиниця. Гроші, як відомо, самі не мають жодної вартості, а є тільки засобом забезпечення товарних відносин між людьми. Тому вони - лише дзеркальне відображення вартості виготовлених товарів. Вартість грошової одиниці в кожній країні встановлюється на основі порівняльних характеристик вартостей інших товарів. Так, якщо на виготовлення столу затрачено 20 год. суспільне необхідного робочого часу і стільки ж часу - на добування 1 г золота і цю вагову одиницю взято за стандарт грошової одиниці - гривню, і матимемо різні, але рівноцінні вирази вартості товару в одиницях часу (20 год.), вагових одиницях золота (1 г) і безпосередньо в грошових одиницях (1 грн.). Тому замість суспільне необхідного робочого часу вартість у сучасних умовах визначають безпосередньо в грошових одиницях, але в основі цього визначення - витрати праці.

Як бачимо з викладеного, властивості товару-- споживна вартість і вартість -- тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого -- індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості. Виготовлення тих чи інших товарів -- особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників -- власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

3. Характер праці втіленої у товар та його протиріччя

Товар має двоїстий характер: з одного боку, він є споживною вартістю, а з іншого - вартістю. Двоїстий характер товару обумовлений подвійним характером праці, втіленої в товарі. Види праці настільки ж різноманітні, як і вироблені ними споживчі вартості. Праця столяра якісно відмінний від праці слюсаря, кравця, шевця та ін Різні види праці відрізняються один від одного своєю метою, прийомами, знаряддями і результатами. Столяр працює за допомогою сокири, пилки, рубанка і виготовляє вироби з дерева: столи, стільці, шафи; кравець виробляє одяг за допомогою швейної машини, голки, ножиць. Таким чином, в кожній споживної вартості втілений певний вид праці: у столі - праця столяра, в костюмі - праця кравця, у взутті - праця шевця і т.д. Праця, що затрачається у визначеній формі, є конкретна праця. Конкретна праця створює споживчу вартість товару.При обміні найрізноманітніші товари, створені різними видами конкретної праці, порівнюються між собою і прирівнюються один до одного. Отже, за різними конкретними видами праці приховується щось спільне, властиве кожного праці. Як працю столяра, так і праця кравця, незважаючи на якісне розходження між цими видами праці, являє собою продуктивну витрату людського мозку, нервів, м'язів і т.д. і в цьому сенсі є однаковим людською працею, працею взагалі. Праця товаровиробників, який виступає як витрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, є абстрактна праця. Абстрактна праця утворює вартість товару.

Абстрактна праця є тим спільним, однорідним, що існує в сотнях тисяч видів конкретної праці (токаря, столяра, агронома, лікаря, водія, космонавта тощо) -- це затрати людської робочої сили у фізіологічному розумінні, тобто затрати мускульної, розумової, психічної енергії людини.

Абстрактна праця -- специфічна економічна форма праці загалом в умовах товарного виробництва і розвинутого суспільного поділу праці, в якій виражається суспільний характер праці.

Кожний конкретний вид праці створює вид споживчої вартості товару або послуги, а абстрактна праця -- їх вартість. Проте як в товарі не існує вартості без споживчої вартості (здатної задовольняти певні потреби людини), так без конкретної праці не існує абстрактної, і навпаки. Основою вартості е лише суспільно необхідна праця.

Виокремлення абстрактної праці в остаточному підсумку випливає із поняття "абстрактна людина", в якому відображаються універсальні біологічні, соціальні та духовні риси людини. Абстрактну людину не слід розглядати як індивідуальне узагальнення основних (або всіх) ознак реальних індивідів або одну рису людей у різні епохи серед різних країн і народів. Це поняття виражає родові, групові та індивідуальні особливості реальних людей, найважливіші цінності та відмінності від усього, що не є людиною. Радянська наука інтереси абстрактної людини не визнавала, вважала антинауковими і відносила до філософської антропології. Внаслідок цього ігнорувались загальнолюдські цінності, а основним критерієм прогресу вважався розвиток продуктивних сил.

Обґрунтував категорію "абстрактна праця" К. Маркс. Прихильники концепції граничної корисності заперечували правомірність її виокремлення. Але такій позиції суперечить визнання ними понять "цінність" та "корисність" (двох сторін товару), розмежування абстрактної корисності (можливої загальної корисності товарів одного роду, що не залежить від цих запасів) і конкретної корисності (дійсної корисності предмету, яка знижується для кожної наступної одиниці певного запасу благ).

Характеризуючи конкретну працю, оцінюють кількість і якість, мету і зміст праці, але переважаючою є саме її якість. При дослідженні абстрактної праці важлива і якість (складна або проста праця, співвідношення розумової і фізичної), і кількість праці, але домінуючою буде кількість праці. Поділ праці на конкретну і абстрактну лише відповідно до їх якості або кількості, властивий радянським економістам, ґрунтувався на неадекватному з'ясуванні теоретичної спадщини Маркса. Якщо погодитись з такою точкою зору, то якість праці, її корисність не матиме жодного впливу на вартість товарів, що суперечить дійсності. А визначення вартості лише ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача (що властиве концепції граничної корисності) або лише витратами абстрактної праці (що проповідувала радянська наука) буде однобічним.

Наявність у конкретній і абстрактній праці кількісного і якісного аспектів зумовлена їх органічною єдністю в товарі.

Жодна із властивостей товару не може існувати без іншої, а їх взаємопроникнення супроводжується наповненням якісної характеристики споживчих вартостей кількісними параметрами, і навпаки. Крім того, роллю конкретної праці .у формуванні вартості є задоволення певної суспільної потреби, яка формує межі виявлення суспільно необхідної праці. Конкретна праця також переносить вартість засобів виробництва на новостворений продукт, а отже, створює при цьому певну частину вартості. Абстрактна праця як економічна категорія товарного виробництва відображає відносини між товаровиробниками у процесі порівнювання (через обмін) різних видів праці з урахуванням процесу діалектичного заперечення їх конкретних форм. Тому категорія "абстрактна праця", як і "вартість", має історичний характер. Він полягає у зростанні питомої ваги розумової, здебільшого творчої праці, й відповідному зниженні частки фізичної праці, посиленні нервового, психологічного напруження тощо.

Конкретна праця -- праця в особливій доцільній формі, що характеризується застосуванням специфічних способів виробництва, своєрідністю виробничих операцій І створює окрему споживчу вартість.

Сукупність якісно різних корисних видів (сімейств, підвидів тощо) робіт і відповідно створюваних споживчих вартостей утворює суспільний поділ праці.

Розвиток конкретної праці визначається насамперед прогресом продуктивних сил і техніко-економічних відносин (тобто технологічного способу виробництва), її зміст детермінований розвитком людини-працівника (зростанням загальноосвітнього, кваліфікаційного рівнів та ін.), прогресом техніки і технології, впровадженням нових форм і методів організації виробництва, процесом перетворення науки у безпосередню продуктивну силу, змінами у використовуваних людьми силах природи, розвитком інформації. Еволюція техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування, комбінування, концентрації виробництва та ін.), поглиблення суспільного поділу праці у всіх трьох формах (загальній, частковій і одиничній), особливо в межах одного підприємства, з одного боку, збіднює зміст конкретної праці, а з іншого, озброюючи працівника досконалішими знаряддями праці, -- збагачує.

Джерелом споживчих вартостей є також засоби праці (насамперед земля), праця з управління підприємством, підприємницький талант, використання досягнень науки у виробництві, а в умовах нинішнього етапу НТР -- інформація, але лише у поєднанні з працею, без якої створювати обмежену сукупність споживчих вартостей може лише земля, яка родить дикі плоди, в надрах якої є готові предмети праці тощо. У процесі такого поєднання виникає нова продуктивна сила.

На розвиток конкретної праці також впливають відносини економічної власності, їх еволюція від менш розвинутих типів і форм до розвинутіших; удосконалення господарського механізму (наприклад, перехід від ринкового саморегулювання економіки до державного регулювання макроекономічних процесів зумовлює появу спеціалістів у сфері державного регулювання, програмування, прогнозування макроекономічних процесів, складання перспективних планів розвитку народного господарства).

Конкретна праця постає як безпосередньо приватна праця, затрачена власником на своєму підприємстві, і є особистою справою товаровиробника. Водночас за суспільного поділу праці товаровиробники виготовляють продукти для інших осіб, що надає їхній праці елементів суспільного характеру. Так, за дрібнотоварної приватної власності праця кожного окремого товаровиробника є приватною, а її суспільний характер виявляється лише в обміні. Подібні співвідношення приватної та суспільної праці властиві капіталістичному виробництву на домонополістичній стадії. Якщо поглиблення загального і особливого суспільного поділу сприяло зростанню товарного виробництва і обігу (аналогічно впливало на цей процес розорення дрібних товаровиробників), то одинична форма поділу праці на підприємстві діяла у протилежному напрямі. Ознак суспільної праці приватна праця набуває лише на індивідуальному капіталістичному підприємстві.

Основними формами вияву історичного характеру вартості є посилення планомірності суспільно необхідної праці, поступове заперечення товарної форми зв'язку, виникнення якісно нових і розвинутіших форм вартості тощо.

Протиріччя характеру праці, втіленої у товар.

Суперечність між індивідуальною і суспільною працею -- основна суперечність товарного виробництва. Вона виявляється у стихійному коливанні цін, розоренні одних і збагаченні інших виробників товару тощо.

З розвитком технологічного способу виробництва, зокрема укрупненням підприємств, зростають масштаби організованого й планомірного виробництва, колективне виробництво і колективний характер праці починають домінувати над індивідуальним, а отже, над приватною працею. Приватна праця зберігається на дрібнотоварних підприємствах, які належать окремій особі, сім'ї й базуються на приватній трудовій власності (наприклад, фермерське господарство, що не наймає працівників). За цих умов суперечність між приватною і суспільною працею набуває форми антагонізму між приватним та колективним характером праці, з одного боку, і суспільною працею -- з іншого.

Вартість товару залежить від багатьох факторів, передусім від продуктивності (лат. produc -- доцільний, плідний) праці -- кількості продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу. Тому із зростанням продуктивності праці у кожній одиниці продукції втілюється менша кількість праці. Внаслідок цього вартість одиниці продукції зменшується, а вартість усієї виробленої маси залишається незмінною. Між продуктивністю праці і вартістю товару наявна обернено пропорційна залежність, яка зменшується внаслідок підвищення якості продукції. Продуктивність праці пов'язана з конкретною пралею, бо виражається у більшій або меншій кількості споживчих вартостей, її рівень залежить від таких факторів: масштабів розвитку техніки, науки та впровадження їх досягнень у виробництво, форм і методів організації праці, рівня освіти та кваліфікації робітників, природних умов тощо і визначається особливостями дії закону зростання продуктивності праці.