Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії роботи людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність які поділяють на основні та оборотні.

Проте засоби виробництва як сукупність засобів й предметів роботи не можна ототожнювати із виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише із моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не усі елементи засобів виробництва взагалі, а тих із них, котрі мають вартість.

Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди і обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.

Основні фонди - це засоби роботи, котрі мають вартість й функціонують у виробництві тривалий годину у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситися конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів роботи, елементи які цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють чи повністю втрачають натуральну форму й переносять все своє вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).

До основних фондів невиробничого призначення належати фонди, котрі не беруть участі в процесі виробництва, але й забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, котрі забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:

житлово-комунальні помешкання;

побутові, спортивні приміщення;

будинки та устаткування медичних закладів;

дитячі дошкільні заклади;

багаторічні насадження та ін.

Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства й саме підприємство забезпечує їхні утримання, експлуатацію й проведення ремонтів.

До основних виробничих фондів належати такі фонди, котрі беруть доля в процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства.

Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку із цим важливе значення має їхнього поділ на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин й механізмів, котрі безпосередньо беруть доля в виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини ОВФ належати усі інші види фондів, котрі не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але й котрі необхідні для виконання виробничого процесу.

Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).

Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФів, виражене у відсотках, до їхнього загальної вартості на підприємстві визначає їхнього видову (технологічну) структуру. За інших рівних умів технологічна структура основних фондів тім прогресивніша та ефективніша, чим більша у їхні складі питома ваги активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:

виробничо-технологічних особливостей підприємства;

науково-технічного прогресу й зумовленого ним технічного рівня виробництва;

ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;

вартості будівництва виробничих об'єктів й рівня цін на технологічне устаткування;

територіального розміщення підприємства та ін.

Здавалося б, чим вищий на підприємствах частка активної складової, тім вищий рівень їхнього технічного оснащення, тім понад можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФів. Алі, із іншого боці, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно та швидко вийде із ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, й передусім на їхні технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

Структура ОВФів, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; приміщення, споруди та передавальні пристрої - 20-25%; силові, робочі машини та устаткування - 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома ваги транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФів.

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно із якою усі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

У практиці господарювання із метою спрощення обліку ОВФ до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного року й вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від рядки використання і вартості.

Видова класифікація ОВФ використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань й розрахунків щорічних амортизаційних торб застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:

Перша - приміщення, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої;

Друга - автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інтернет-телефонії, інше офісне обладнання;

Третя - основні фонди, не включені до першої та другої груп.

Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то загальному обсязі ОВФ питома ваги окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель й споруд - 45-47%; машин й устаткування - 40-42%; у тім числі робочих - 30-32%; транспортних засобів - 2,5-3%. На підприємствах й організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФів приблизно становила: будівель, споруд й передавальних пристроїв - 64-65%; силових й робочих машин й устаткування - 14-16%; робочої та продуктивної худоби - 10-12%; багаторічних насаджень - 5-6%; транспортних засобів - 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худорба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки й структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв'язку із тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів роботи, постійною зміною умів їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. ОВФ підприємства оцінюється: залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану ОВФів - за повною чи залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів - це фактична їхня вартість на даний момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установку на місці використання.

Відновлена вартість основних фондів - це вартість їхнього відтворення за сучасних умів виробництва. Вона враховує тих сам витрати, що і первісна вартість, але й за сучасними цінами. Зі зміною умів виробництва і цін на тих сам елементи засобів роботи між первісною (початковою) та відновленою вартістю ОВФ виникає розбіжність, Яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення ОВФів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки ОВФів періодично проводитися їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 року.

Повна (первісна і відновлена) вартість ОВФ - це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість ОВФ характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною й визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на даний момент обчислення сумою спрацювання ОВФ. Залишкова вартість ОВФ одну годину їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОВФ.

Балансова вартість групи ОВФ підприємства на вушко розрахункового року (БС_оф) обчислюється за формулою:

БС_оф = БС_про + У_новф + У_кр + У_{річок -} У_в - АВ_про,

де БС_про - балансова вартість групи ОВФ на вушко року, що передував звітному; У_новф - витрати на придбання нових ОВФ; У_кр - вартість здійснення капітального ремонту ОВФ; У_річок - витрати на реконструкцію виробничих приміщень й модернізацію устаткування; У_в - вартість виведених із експлуатації ОВФів протягом року, що передував звітному; АВ_про - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

1.2 Показники використання ОВФ

Таблиця 1.2.2

Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій.

Практична реалізація окреслених заходів на підприємствах позначиться на їх економічній діяльності і сприятиме підвищенню інтенсивності виробництва. Зокрема, складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів. Поряд з тим, поліпшення інтенсивного використання основних засобів підприємства є важливою передумовою збільшення обсягів випуску продукції, яка користується попитом на ринку без додаткових капітальних вкладень, що особливо важливо в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів.

Отже, інтенсифікація використання основних засобів підприємств дає змогу значно знизити витрати, пов'язані з моральним зносом машин і устаткування, сприяє прискоренню їх оновлення, що в кінцевому результаті позитивно позначається на фондоозброєності праці працюючих та зростанні її продуктивності. А в кінцевому підсумку зростає і фондовіддача на підприємствах.

Цей процес можна пояснити відповідними розрахунками. Наприклад, якщо в розрахунку фондовіддачі (Фв) обсяг виробництва продукції виразити через добуток чисельності працівників (Т) і продуктивності їхньої праці (П), а вартість основних фондів через добуток чисельності працівників (Т) і фондоозброєності їх праці за умови однозмінної роботи (Фоз), то матимемо таке відношення:

Фв = ТП / ТФоз = П / Фоз .

Виходячи із змісту цього відношення видно, що фондовіддача наявних на підприємстві основних фондів прямопропорційно залежить від продуктивності праці працюючих і обернено пропорційно від її фондоозброєності. Отже, для зростання фондовіддачі на підприємствах необхідно розробляти і застосовувати заходи, які дадуть змогу забезпечувати випередження темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання її фондоозброєності.

Серед напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.

Підвищення коефіцієнтів змінності роботи устаткування підприємства може бути досягнуто шляхом

· розширення зони багатоверстатного обслуговування;

· суміщення професій.

Можливості для розширення зони обслуговування створюються в результаті технічного удосконалення устаткування, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробництва.

Підвищенню змінності роботи устаткування повинно сприяти удосконалення його структури, тобто зменшення в його складі тих машин і верстатів, які за своїми технологічними можливостями лише частково завантажені роботою протягом зміни.

Наявність на підприємствах устаткування, яке лише частково використовується у виробничому процесі, не дає змоги протягом строку корисного його використання перенести свою вартість на виготовлювану продукцію (послуги). В результаті матиме місце значна амортизація такого устаткування, що негативно впливатиме на економічні показники діяльності підприємства. Досвід діяльності багатьох підприємств показує, що позбутися надлишку устаткування можна шляхом зміни його структури, наприклад, реалізації або списання застарілих верстатів і машин, придбати нове устаткування, і за рахунок високої продуктивності якого більш повно завантажити все наявне устаткування.

Вирішення проблеми повного завантаження устаткування можливе шляхом розвитку госпрозрахункового кооперування підприємств з метою ефективності використання наявних у них резервів виробничих потужностей.

Значного підвищення змінності роботи устаткування можна домогтися шляхом розширення сітки госпрозрахункових організацій, покликаних здійснювати прокат машин і устаткування та інших елементів основних фондів. Такі госпрозрахункові організації скуповують у підприємств зайве устаткування, здійснюють у випадках необхідності їх ремонт і модернізацію і віддають на прокат підприємствам, споживачам. Від такої діяльності економічну вигоду отримують всі її учасники: підприємства, які продали зайве у них устаткування такій госпрозрахунковій організації, мають змогу отримувати суму коштів значно більшу, ніж у випадку, коли таке устаткування демонтується і підготовлюється для здачі його на металобрухт.

Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних засобів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних засобів в другу зміну. Насамперед, мова йде про незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку.

Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.

Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних засобів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.

2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства