Ізокванта та ізокоста

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМЕНІ

МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Мікроекономіка»

на тему : Ізокванта та ізокоста

Студента

І курсу ЕП-13-Г групи

Стадник Д.О.

Науковий керівник:

Колосова Ю.В.,

Донецьк-2014



План

Вступ

1. Виробництво та виробнича функція

2. Економічний зміст ізокванти та ізокости. Субституція факторів виробництва

3. Ізокванта та її можливі конфігурації. Карта Ізоквант

4. Граничні продукти праці і капіталу

5. Гранична норма технологічного заміщення. Закон спадної граничної продуктивності

6. Ізокоста та умови рівноваги фірми. Оптимум підприємства

7. Віддача від масштабу. Ефект масштабу

Висновки

Література



Вступ

Для більшості людей суть економіки полягає у виробництві як сукупності різноманітних галузей. Економісти розглядають виробництво як процесс трансформації вхідних виробничих факторів (ресурсів) у вихідну продукцію. Тобто виробництво продукції перебуває у функціональній залежності від кількості виробничих факторів.

Теорія виробництва є фундаментальною в курсі мікроєкономіки. Поняття «виробництво» розглядається в ній, як діяльність з випуску товарів і послуг, за які споживач готовий заплатити. Поняття «виробництво» в економіці тісно пов'язане з поняттям «продуктивність».

Продуктивність - це показник ефективності виробництва. Це значить, що головне у виробництві не просто віпуск товарів, а їх кількість, що вироблена за годину, день, на одиницю спожитих ресурсів.

У теорії виробництва розглядають тільки ефективні способи виробництва. Залежність між структурою витрат ресурсів і максимально можливим випуском продукції в теорії виробництва виражається за допомогаю виробничої функції.

Виробнича функція - це функція, незалежні змінні якої приймають значення обсягів використовуваних ресурсів (факторів виробництва), а залежна зміна - значення обсягів продукціх, яка випускається.

Зобразити графічно вплив змін у витратах різноманітних ресурсів на загальний обсяг випуску можливо за допомогою ізокванти. Ізокванта - це крива, що показує різні комбінації змінних ресурсів, що забезпечують однаковий випуск продукції. ізокванта ізокоста виробничий економічний

Будь-яка фірма в процесі своєї діяльності повинна вирішувати ряд завдань. Що і в якій кількості віиробляти? Як виробляти свою продукцію? По якій ціні продавати продукцію? Відповіді на ці та інші питання знаходять, виходячи з припущення, що метою фірми є максимізація її прибутку.

Прибуток - це різниця між сумарною виручкою або сумарними надходженнями, які одержує фірма від продажу своєї продукції, і сумарними витратами, які несе фірма для того, щоб виробити цю продукцію.

Максимізувати випуск при заданих витратах дозволяє ізокоста. Ізокоста характеризує однакові виробничі витрати за різних технологій і визначає, що може фірма виробляти на ринок.

Таким чином, теорія виробництва і витрат дає можливість зрозуміти поведінку виробника, другого важливого суб'єкта ринкових відносин. З її допомогою можна визначити, яким має бути технічне оснащення виробництва і скільки потрібно наймати робочої сили, щоб виробництво було рентабельним. Знання цього дає можливість раціонально організувати виробництво.

Одним з показників актуальності даної теми є те, що застосування ізокванти й ізокости дозволяє вирішити одне з найважливіших питань, що стоять перед економістами та менеджерами на багатьох підприємствах - «А що буде, якщо ...». Саме завдяки застосуванню цих кривих можна розрахувати отримання можливого прибутку в різних умовах функціонування виробництва, і зрозуміти який саме прибуток можна отримати - від мінімально можливого значення до максимального, не проводячи експерименти в реальному часі і не ризикуючи фінансами і капіталами.

Цілі і завдання дослідження в цій курсовій роботі:

1. Визначити поняття ізокванти, її структуру, властивості і методи відображення;

2. Встановити взаємозв'язок між використовуваними факторами виробництва, виробничим процесом і вихідною продукцією;

3. Довести існування можливості технологічної замещаемості факторів виробництва та проаналізувати закон спадної граничної продуктивності;

4. Розглянути поняття ізокости та її вплив на рівновагу фірми;

5. Дати визначення ефекту масштабу виробництва та встановити його вплив на загальні витрати фірми;

6. Проаналізувати основні прояви ефекту масштабу виробництва та встановити його фактори;



1. Виробництво та виробнича функція. Взаємозамінність та взаємодоповнюваність праці і капіталу

Процес виробництва в мікросистемі розглядається як процес споживання ресурсів, результатом якого є випуск песної кількості продукції.

Виробничі відносини на мікрорівні - це предусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними та фізичними можливостями персоналу фірми.

Технологія - це сукупність методів і практичних знань та навичок із виготовлення, зміни стану, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ.

Виробничий процес технологічно ефективний , якщо:

· не існує жодного іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові незбільшення інших видів ресурсів;

· обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів;

Оскільки ж ресурси платні, фірма, крім визначення найкращої технології, повинна зосередитись на пошуку економічно ефективного способу виробництва, щоб мінімізувати свої витрати.

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовується у процесі виробництва.[4, c.64]

Залежність максимального обсягу продукту, що виробляється, від витрат факторів, які використовуються, називається виробничою функцією:

Q = f (K, L, M)



де Q - максимальний обсяг продукту, який можливо виробити за даної технології і певних факторів виробництва; К - витрати капіталу; L - витрати праці; М - витрати сировини, матеріалів;[6, c. 77]

Найпоширеніша функція виробництва в емпирічному аналізі - це функція Кобба-Дугласа:

Q(K,L) = A?K^л?L^в

де А,л і в є додатними константами.[2, с.96]

Виробнича функція будується:

· для певної технології;

· можу бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів. [4, c.64]

Виробнича функція може бути дво-, три- та багатофакторною.

Для спрощення припустимо, що фірма використовує для виробництва два ресурси: працю (L) та капітал (К). Тоді виробнича функція у найзагальнішому плані матиме вигляд

Q = f ( L, K)

Виробнича функція дозволяє:

- визначити частку участі кожного з факторів у створенні товарів і послуг.

- змінюючи співвідношення факторів , можна знайти таке їх поєднання, при якому буде, досягнутий максимальний обсяг виробництва товарів і послуг.

- простежити, як змінюється випуск продукції при збільшенні або зменшенні використання тих чи інших факторів виробництва на одну одиницю, і, таким чином, виявити виробничі можливості підприємства .

- визначити економічну доцільність виробництва тієї чи іншої продукції.

Відзначимо, що виробнича функція, як правило, розраховується для конкретної технології. Для різних видів виробництв (автомобілів, сільськогосподарської продукції, кондитерських виробів тощо) виробнича функція буде різною, але всі вони мають такі загальні властивості :

· Існує межа збільшення обсягу виробництва, яке може бути досягнуто за рахунок збільшення витрат одного ресурсу за інших рівних умов;

· Існує певна взаємна доповнюваність ресурсів виробництва та їх взаємозамінність (субституция). Взаємодоповнюваність ресурсів означає, що відсутність одного або декількох з них унеможливлює виробничий процес - виробництво зупиняється. Водночас фактори виробництва певною мірою взаємозамінні. Брак одного з них може бути відшкодована додатковою кількістю іншого, тобто ресурси можуть комбінуватися між собою в процесі виробництва в різних пропорціях;

· Диференційована оцінка впливу кожного з факторів на динаміку випуску продукції дається стосовно до певних проміжків часу.[1, c.134]

Виробнича функція звертає нашу увагу на три важливих обставини:

1) чим більше обсяг втягуються факторів виробництва, тим більше обсяг випуску;

2) один і той же обсяг випуску можна забезпечити при різних поєднаннях факторів виробництва;

3) скорочуючи масштаби застосування одного фактора, необхідно збільшити обсяг залучення іншого фактора виробництва.



2. Економічний зміст ізокванти та ізокости. Субституція факторів виробництва

Графічно кожен спосіб виробництва може бути представлений точкою, координати якої характеризують мінімально необхідне для виробництва даного обсягу випуску кількість ресурсів L і K, а виробнича функція представлена лінією рівного випуску, або ізоквантою.

Ізокванта - це крива, що показую різні комбінації змінних ресурсів, що забезпечують однаковий випуск продукції.

Ізокванти за своїм змістом є близьким до кривих байдужості. Зіставна характеристика кривих байдужости та ізоквант наводиться в табл. 5.3 (Додаток 1)

Припустимо, що у виробництві жувальної гумки використовуються тільки два ресурси F1 і F2, наприклад праця і капітал (Додаток 2).

При заданій технології один і той же випуск продукції (10 тис. жувальних гумок) може бути забезпечений з великим застосуванням капіталу (як в точці А) або з великим залученням праці (як в точці D).

Можливі і проміжні варіанти (точки В і С). Якщо ми з'єднаємо всі поєднання ресурсів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції, то вийдуть ізокванти. Якщо изокванта є безперервною лінією, то число можливих комбінацій ресурсів буде нескінченним, що забезпечує надзвичайну гнучкість прийнятих фірмою рішень по організації виробництва продукції.[11, c.214]

Ізокванта - результат взаємодії факторів виробництва. Але в ринковій економіці немає безкоштовних факторів. Отже, можливості виробництва не в останню чергу лімітуються фінансовими засобами підприємця. Роль бюджетної лінії в цьому випадку виконує изокоста.

Ізокоста - лінія, що обмежує комбінацію ресурсів грошовими витратами на виробництво, тому її часто називають лінією рівних витрат. З її допомогою визначаються бюджетні можливості виробника.

Бюджетні обмеження виробника можна розрахувати :

C = r + K + w + L

де C - бюджетне обмеження виробника; r - ціна послуг капіталу (годинна орендна плата); K - капітал; w - ціна послуг праці (годинна оплата праці); L - праця.

Навіть якщо підприємець використовує не позикові, а власні кошти - це все одно витрати ресурсів, і їх слід вважати.

Співвідношення цін факторів r / w показує нахил ізокости (див. рис. 16.3(Додаток 3)).

Для того щоб на підприємстві організувати випуск продукції, необхідно забезпечити взаємодію факторів виробництва.

Економісти виокремлюють три найважливіших групи факторів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва продуктів:

· засоби виробництва (або фізичний (реальний) капітал), які найчастіше називають капіталом;

· робоча сила, яка приводить в рух засоби виробництва, перетворюючись на анйману працю. Носіями робочої сили, чи здатності до найманої праці, є наймані працівники як фізичної, так і розумової праці;

· природні ресурси, тобто земля, на якій здійснюється процес виробництва, та надра, з яких добувають сировину, а також ліси та фодойоми з ії флорою та фауною.[1, c,132]

Залежно від швидкості, з якою може змінюватися кількість залучених у виробництво ресурсів, вони поділяються на постійні та змінні. Ті, які протягом певного проміжку часу залишаються незмінними, формують постійні фактори виробництва, а ті, кількість яких змінюється - змінні фактори виробництва.

Усі виробничі ресурси, які беруть участь у процесі виробництва, є в обмеженій кількості. Внаслідок цього обсяг виробництва товарів і послуг обмежений кількістю доступних ресурсів. Тому перед суспільством в цілому і кожним товаровиробником зокрема завжди стоїть завдання їх найбільш ефективного використання. Таким чином, обсяг вироблених товарів визначається наявністю необхідних ресурсів. Причому різні варіанти їх використання дозволяють товаровиробнику отримати більшу або меншу кількість товарів чи послуг. Тому підприємство повинно бути зацікавлене, забезпечити найбільш повне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів та їх оптимальне поєднання

3. Ізокванта та її можливі конфігурації. Карта Ізоквант

Ізокванта - це крива, яка відоброжає всі можливі поєднаня виробничих факторів, використанння яких забезпечує однаковий обсяг виробництва продукції.

Карта ізоквант - сукупність ізоквант, кожна з яких вказує на максимальний випуск продукції, який досягається при використанні певного поєднання факторів виробництва.[3, c.131]

Конфігурація ізоквант залежить від ступеня взаємозамінності чи взаємодоповнюваності ресурсів, про що свідчать графічні зображення на рис. 5.5. (Додаток 4)

а - ресурси абсолютно взаємозамінні, MRTS = const у будь-якій точці ізокванти. Приклад використання такої функції продаж білетів у метрополітені автоматами та вручну касирами;

б - функція має сталі (незмінні) пропорції між прцею і капіталом; ні окреме зростання праці, ні окреме зростання капіталу не можуть забезпечити збільшення обсягу продукції; ^Q вимагає водночас зростання в однакових пропорцйях L і K. Таку ізокванту іноді називають ізоквантою леонтьєвського типу за іменем американського економіста В.В. Леонтьєва, що поклав такий тип ізокванти в основу розробленого ним методу «витрати-випуск». Пркилад: лісозаготівля потребує обов'язкового ^L і ^K;

в - ламана ізокванта передбачає тільки декілька способів виробництва; MRTS, рухаючись по ламаній ізокванті зверху вниз праворуч, спадає. Прикладом використання функції є лінійне програмування.

г - постійна, але недосконала взаємозамінність ресурсів; спадна гранична норма заміщення, за певною межею заміщення одного ресурсау іншим стає або технічно неможливим, або неефективним, виробництво потребує збалансування ресурсів. Це найбільш широковживана функція. .[11, c. 219]

4. Граничні продукти праці і капіталу

Якщо витрати праці і капіталу виражаються цілими частинами (робітники, верстати), то виробничу функцію позначають також через P_ij, де і - витрати праці, j - витрати капіталу.

Граничний продукт (гранична продуктивність) праці є приріст випуску продукту при збільшенні витрат праці на одиницю. Граничний продукт праці позначають MP_L. Він залежить як від виробничої функції, так і від вихідного набору ресурсів до якого додана додаткова одиниця труда. Аналогічно визначається граничний продукт капіталу, він позначається як MP_К.

Щоб не плутати виробничий продукт з граничним продуктом, продукт називають також сукупним продуктом і позначають ТР. Сукупний продукт - це загальна кількість виробленого продукта, яка збільшується із збільшенням використання змінного фактору. [5, c. 108]

Якщо гранична корисність ніколи не зростає, то граничний продукт веде себе кілька інакше. Досвід показує, що з збільшенням витрат ресурсу граничний продукт спочатку зростає, а потім убуває. Зниження граничного продукту змінного ресурсу отримало назву закону спадної продуктивності.

Теоретично граничний продукт може бути від'ємним. Наприклад, якщо в невеликому ресторані вже працюють 100 офіціантів, то ще один буде тільки заважати їм і кількість обслуговуваних за день клієнтів зменшується.

Досліджуємо поняття граничного продукту в простому випадку, коли маємо єдиний ресурс - труд. Тогда виробнича функція має вигляд Р(L).

Якщо праця неподільна, то граничний продукт витраченої одиниці праці дорівнює різниці обсягів випуску після і до її використання.

MP = P_i - P_ij

Якщо продукт подільний, то граничний продукт праці дорівнює похідної виробничої функції.

MP_L =ДP ? ДL=P? (L)

На рис 5.1 (Додаток 5) зображено графік виробничої функції, де видно, що при малих обсягах витрат праці (до величини точки А і В) граничний продукт (нахил дотичної) праці збільшується, а потім - зменшується. Починаючи з величини витрат праці точки D, виробнича функція убуває. [9, c.158]

Для більш детального дослідження виробничої функції розглянемо среднйі продукт (середню продуктивність) праці - відношення обсягу випуску до витрат праці:

AP_L = P/ L

На рис 5.1. у точці С позначений обсяг витрат праці при якому середній продукт максимальний. Ця макисмальна величина дорівнює тангесу кута л. Із малюнка видно, що в цій точці середній продукт дорівнює граничному продукту, оскільки промінь збігається з дотичною виробничої функції. Таким чином, якщо середній продукт праці максимальний, то він дорівнює граничному продукту труда. Це означає, що в ситуації, коли праця використовується найбільш ефективно, значення його середньої та граничної продуктивності рівні між собою, і можна говорити просто про продуктивність труда. На рис 5.2 (Додаток 6) зображені графіки граничного і середнього продукту праці . [9, c.156]

5. Гранична норма технологічного заміщення. Закон спадної граничної продуктивності

Аналіз ізоквант, а саме крутизна нахилу ізокванти, можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим.

Гранична норма технологічного заміщення - це величина, на яку можна зменшити обсяг одного ресурсу за рахунком використання додаткової одиниці іншого ресурсу за незмінного обсягу випуску.[11, c. 216]

Граничну норму заміщення капіталу працею математично можна подати у вигляді формули

MRTS_КL = -ДK / L? =- dK / dL

при Q = const, де К та L - малі обсяги праці й капіталу за ізоквантою.

Якщо є потреба в тому, щоб працю замістити капіталом, формула MRTS матиме вигляд

MRTS_LК = -LД / K? =- dL / dК

Оскільки співвідношення зміни обсягу праці та обсягу капіталу - величини від' ємні,то гранична норма заміщення праці капіталом чи капіталу працею має бути величиною додатною.

Економічний зміст того, що MRTS - величина додатна полягає в тому, що якщо капітал заміщується працею і MRTS = 10, то це означає, що з кожною одиницею приросту ресурсу «праця» обсяг капіталу зменшується на 10 одиниць.

Розглянемо графічну інтерпретацію MRTS (Додаток 2). Для цього скористаємось однією з ізоквант, зображеною на рис. 4.3.

Як видно із рис. 4.3, рухаючись по ізокванті Q = 10, MRTS_LК зменшується від 2 до 1.

Із формули

MRTS_КL = -ДK / L? =- dK / dL

випливає, що рухаючись вздовж ізокванти, безперервне заміщення капіталу працею зумовляє зростання граничного продукту праці. Внаслідок цих змін MRTS зменшується, а ізокванта стає пологішою. .[11, c. 217]

Існує певна межа зростання обсягу виробництва при збільшенні одного фактора, в той час як інші фактори залишаються сталими.

Ця властивість отримала назву закона спадної продуктивності або спадної віддачі.

Характерні риси закону спадної продуктивності:

1. діє у короткостроковому періоді, коли принаймні один фактор залишається незміннім;

2. залежить від певної технології виробництва (зміна технологій може призвести до зростання всієї кривої випуску продукції).[8, c.141]

Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором:

Q = f (x,

де х - величина змінного фактора. Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва:

ь перша стадія: від початку виробництва до досягення граничним продуктом максимального значення (до точки В). На ція стадії збільшення затрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранічна і заальна продуктивність праці підвищується. Про це свідчить зростання граничного і середнього продукту, при цьому МР > АР;

ь друга стадія: на цій стадії (ВС) величина граничного продукту зменшується і в точці С стає рівною середньому продукту (МР = АР). Перша и друга стадія характеризується надлишком капіталу та нестацею праці, що призводить до перевитрат ресурсів, і, як наслідокЮ високої собівартості продукції, а можливо і збитковсті виробництва;

ь третя стадія: на цій стадії (СD) МР < АР, результаті чого сукупний продукт зростає повільніше ніж витрати праці. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається збалансованість факторів виробництва;

ь четверта стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення ( МР < 0). У результаті збільшення затрат виробництво сукупного продукту зменшується. Тобто виробництво стає перенасичене працею, що призводить до зниження його економічної ефективності.[4, c.111]

6. Ізокоста та умови рівноваги фірми. Оптимум підприємства

Ізокоста - лінія, що демонструє комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости висловлює відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж загальними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і паралельні.

Властивості ізокости:

1) Кут нахилу ізокости залежить від цін на фактори виробництва і визначається співвідношенням цін p1 / p2. Кут нахилу ізокости збільшується при збільшенні ціни праці та зниженні праці капіталу і навпаки.

2) Всі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів виробництва.

3) Чим далі від початку координат розміщена изокоста, тим болше обсяг ресурсів використовується у виробництві.[9, c.161]

Поєднавши ізокванти і ізокости, можна визначити оптимальну позицію фірми. Точка в якій изокванта стосується (але не перетинає ) ізокости, означає найбільш дешеву за вартістю комбінацію факторів, необхідних для випуску певного обсягу продукту. На малюнку показаний метод визначення точки, в якій мінімізуються витрати виробництва заданого обсягу виробництва продукту.

Рівновага виробника -- це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.

Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку (т. А на рис. 7.11)Додаток 7)).

Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти -- граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність:

MP _L / P_L = MP_K / P_K

Записана рівність дозволяє сформулювати умову раціональної поведінки виробника на ринку: співвідношення граничної продуктивності виробничих ресурсів повинно дорівнювати співвідношенню цін на ці ресурси. Тобто виробництво продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб одночасно використовувані ресурси забезпечували однакову величину граничного продукту на одиницю витрат. [8, c.141]

Умови рівноваги фірми. Слід підкреслити, що про розділення витрат на постійні та змінні можна говорити тільки стосовно до короткострокового періоду функціонування фірми. Іншими словами, виходячи з аналізу видів витрат і їх динаміки, ми можемо провести відмінність між короткостроковим і довгостроковим періодами функціонування фірми. У короткостроковому періоді постійні витрати залишаються незмінними, фірма може змінювати обсяг продукції, що випускається тільки за допомогою зміни величини змінних витрат. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто це досить тривалий часовий інтервал для того, щоб фірма могла змінити свої виробничі потужності. Так при наявності безробіття і знаходженні на ринку праці працівників відповідної кваліфікації легко збільшити обсяг виробництва за рахунок маси живої праці. Аналогічна ситуація може мати місце при використанні додаткових ресурсів сировини або енергії. Природно, що при цьому доводиться враховувати специфіку виробництва. Так, приріст обсягу продукції можна легко отримати шляхом залучення додаткових робітників. Але абсолютно інша ситуація складається, коли необхідно розширити виробничі потужності, площі виробничих приміщень і т.п. Тут необхідний час вимірюється місяцями, а іноді, скажімо, у важкому машинобудуванні або металургії - роками. У рамках короткострокового періоду неможливо ввести в дію нові виробничі потужності, але можливо підвищити ступінь їх використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Звичайно, рамки цих періодів для різних галузей різні. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії і тактики фірми в максимилизации прибутку.[7]



7. Віддача від масштабу. Ефект масштабу

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача (ефект) від зміни масштабу виробництва.[7]

Зростаюча віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази (рис. 7.7 (Додаток 8)).

Зростаючий ефект масштабу виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива спеціалізація, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат.

2. Поліпшення управління. На більших підприємствах виділяють спеціалістів, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, постачанням, науково-технічною роботою і т. д. Це дає змогу збільшити ефективність діяльності підприємства.

3. Збільшення масштабів виробництва не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, збільшення вдвічі кількості верстатів на заводі не вимагає такого ж збільшення механіків, електриків, охоронців, бухгалтерів, а також витрат на освітлення, опалення, вентиляцію і т. д.

Постійна (стала) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.

Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази (рис. 7.8 (Додаток 8)).

Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:

1. Значна інерція великих систем, втрата ними гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку.

2. Вихід підприємства за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління).[5, c.105]



Висновок

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Як вже зазначалося, процес виробництва в мікроекономіці розглядається як процес перетворення ресурсів на готову продукцію та описується виробничою функцією. Виробнича функція -- це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Як ми визначили основними властивостями виробничої функції є то, що при збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі. Також існує певна взаємозамінність та компліментарність (доповнюваність) факторів виробництва. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді. Такж треба зазначити ,що короткостроковий період -- це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними. Довгостроковий період -- це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції. Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, ми розглянули ряд показників:

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) -- це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) -- це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР/Х.

3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) -- це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах).

Графічно кожен спосіб виробництва може бути представлений точкою, координати якої характеризують мінімально необхідне для виробництва даного обсягу випуску кількість ресурсів L і K,а саме ізоквантою.

Ізокванта -- це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які використовуються для виробництва певного обсягу продукції.

Карта ізоквант -- це множина ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-яких комбінацій факторів виробництва. Аналізуючи ізокванти, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим. Гранична норма технологічного заміщення - це величина, на яку можна зменшити обсяг одного ресурсу за рахунком використання додаткової одиниці іншого ресурсу за незмінного обсягу випуску.

Як вже зазначалося, ізокоста -- це множина альтернативних комбінацій витрат праці та капіталу, при яких витрати виробництва залишаються незмінними. Поєднавши ізокванти і ізокости, можна визначити оптимальну позицію фірми. Точка в якій изокванта стосується (але не перетинає) ізокости, означає найбільш дешеву за вартістю комбінацію факторів, необхідних для випуску певного обсягу продукту.

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача (ефект) від зміни масштабу виробництва.

Зростаюча віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва.



Література

1. А.Ф. Косік, Г.Е. Гронтковська Мікроекономіка: 2-ге видання, перероблене та доповнене. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 438 с.

2. Базіліньска О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/За ред. О.Я. Базілінської. - Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. - 351с.

3. Кулішов В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге видання, стереотипне. - Львів: «Магнолія 2006», 2008. - 332 с.

4. Вініченко І.І., Дацій Н.В., Корецька С.О. Мікроекономіка:навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 272 с.

5. Стеблій Г.Я. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - Київ: «Фірма «ІНКОС»», Центр навчальної літератури, 2007. - 221 с.

6. Фоміна М.В. Основи мікроекономіки: теорія, логічні схеми, методичні вказівки [Текст]: навчальний посібник для вищих навчальних закладів / М.В. Фомина, В.В. Приходько - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - 240 с.

7. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. [ Електронний ресурс]

8. П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало, І. В. Стасюк. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: «Хай-Тек Прес», 2008. - 368 с.

9. Симкина Л. Г., Корнейчук Б. В. Микроэкономика. - СПб: Питер, 2002. - 464 с.

10. Андреюк Н. В. Міероекономіка: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2006. - 176 с.

11. Гриценко А.А., Тарасевич В.М., Радіонова І.Ф. Мікроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2007. - 667с.

Размещено на Allbest.ru

...