Механізм функціонування сучасного ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Механізм функціонування сучасного ринку праці в Україні

Вступ

На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і само зайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

На мою думку, реалізація державної політики в сфері ринку праці, згідно різних Програм та Положень, таких, наприклад, як «Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2007-2013 роки «Європейський вибір», Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу та ряду інших, повинні, принаймні, сприяти таким факторам, як:

- стабілізація ринку праці, підвищення ефективності зайнятості населення та створення умов для її зростання, досягнення балансу між попитом і пропонуванням робочої сили, вдосконалення механізмів регулювання ринку праці, надійний соціальний захист незайнятого населення;

- визначення загальної потреби в робочих місцях та забезпечення їх робочою силою відповідної професійно-кваліфікаційної якості;

- збереження робочих місць, які ефективно функціонують, і створення нових робочих місць;

- підвищення мінімального розміру допомоги по безробіттю;

- створення умов для ефективної співпраці державної служби зайнятості та приватних агентств з працевлаштування щодо здійснення державної політики організації ринку праці;

- розгортання ефективних програм зайнятості населення, спрямованих на підтримку та розвиток самозайнятості населення, малого підприємництва;

- створення нових робочих місць шляхом розвитку малого та середнього бізнесу;

- вдосконалення механізмів працевлаштування найменш конкурентоспроможних на ринку праці категорій населення, зокрема осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, випускників навчальних закладів, жінок, які мають неповнолітніх дітей.

Сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення.

Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.

Конкретний механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.

1. Механізм функціонування сучасного ринку праці в Україні

В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна вирішити ряд економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм - роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.;

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.,

Носії господарсько-трудових інтересів - це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами, Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців - фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.

Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв'язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принци­пом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя про­граму державної економічної політики.

Останнім часом помітна тенденція злиття суб'єктів державної та приватної економічної політики і поява в результаті цього нових регулюючих органів. Наприклад, створюється орган з представників спілок підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тариф­ них угод між підприємцями та трудящими. Він служить для узгодження інтересів головних суб'єктів праці - роботодавців і найманих працівників.

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення в суди, кампанії громадянської непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи.

Об'єкти державного регулювання ринку праці - це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві. До них належать:

- соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

- трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;

- зайнятість включаючи регулювання попиту та пропозиції робочої сили;

- допомогу по безробіттю;

- підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників;

- розподіл та перерозподіл робочої сили тощо.

Види державного регулювання ринку праці:

- Захисне, призначене для обмеження дій, які при зводять до незахищеності різних верств населення.

- Заохочувальне, направлене на створення умов, у яких можуть створюватися і розвиватися певні форми діяльності.

- Обмежувальне, яке здійснюється для виключення

дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не

могли одержати переваг перед іншими.

- Директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення.

- Регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту про позиції на ринку праці або зростанню зайнятості.

ринок правовий праця

2. Сучасні тенденції розвитку ринку праці в Україні

Сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.

Основною рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні - до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання.

Загальна чисельність економічно активного населення залишається практично незмінною від початку виходу з кризи і становить 22245,4 тис. осіб (2006 p.). Однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках.

Після тривалого періоду скорочення обсягів зайнятості з деяким запізненням порівняно зі зростанням ВВП (з 2008 р.) розпочалося збільшення обсягів зайнятості (за даними 2010 р. загальна чисельність зайнятих становить 20730,4 тис. осіб, у т. ч. працездатного віку - 19032,2 тис. осіб). Такий відносно короткий хронологічний лаг істотно відрізняє реакцію українського ринку праці від інших країн з перехідною економікою, де стале збільшення попиту на робочу силу розпочиналося тільки через кілька років після початку економічного підйому. Але важливо (і цей факт потребує глибокого осмислення в державній політиці), що значно вищі темпи зростання зайнятості характерні для старших вікових груп. Так, якщо за останній рік загальна кількість зайнятих збільшилася на 0,24%, то серед осіб, яким за 50 років, - на 0,6%, у т. ч. серед тих, чий вік перевищує працездатний, - на 1,8%.

Продовжується перерозподіл зайнятих між різними формами власності: порівняно з 2002 р. чисельність працівників підприємств та установ державної власності зменшилася на 7,2%, тоді як працівників приватних структур - зросла на 22,5%.

З початком економічного зростання припинився процес перетоку робочої сили із сектору найманої праці до сектору самостійної зайнятості, однак темпи зростання чисельності самозайнятих значно вищі. Загалом кількість найманих працівників за 2008-2011 pp. зменшилась на 2,2%, а самозайнятих (включаючи працюючих без оплати членів сімей) - збільшилась на 21,4%.

Понад третини самозайнятих не має професії, значна їхня частина працює не за фахом. Так, серед самозайнятого населення, що реалізує власну економічну активність у торгівлі, продавці за освітою становлять лише 2,6%. Разом з тим 13,0% мають дипломи технічних фахівців у галузі прикладних наук та техніки, 8,3% за освітою - професіонали в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 4,4% - викладачі, 5,5% - кваліфіковані робітники металургійних та машинобудівних галузей.

На тлі позитивних зрушень, пов'язаних передусім зі сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна структура зайнятості. Порівняння її основних параметрів з аналогами країн з розвиненою та перехідною економікою свідчить про дуже значне скорочення обсягів промислового виробництва і відповідне зменшення попиту на робочу силу цієї галузі. У результаті нині в Україні частка працівників промисловості істотно нижча, ніж у більшості економічно розвинених країн. Виняток становлять тільки Франція та Швеція, у структурах зайнятості яких домінує сфера обслуговування. До того ж зберігається пріоритет добувних галузей, характерний для сировинних економік.

Найбільша чисельність працюючих сконцентрована у сільському господарстві (5,4 млн. осіб, або 25,2% всіх зайнятих у 2008 p.), що значно перевищує чисельність зайнятих у промисловості (4,4 млн. осіб). Така структура зайнятості не відповідає інноваційним стратегіям розвитку, зорієнтованим на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва, спроможних забезпечити оновлення техніко-технологічної бази сільськогосподарського виробництва. Для порівняння: частка сільськогосподарського сектору в Канаді становить 2,8% загальної чисельності зайнятих, у Франції - 3,6, в Угорщині - 6,3, у Польщі - 19,3, у Чехії - 4,8%.

Частка працюючих у невиробничих галузях у загальних обсягах зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Помітно нижчою є тільки питома вага зайнятих фінансовою діяльністю, що свідчить про недостатній розвиток ринкової інфраструктури.

Проте під час оцінки структури зайнятості в Україні, її зрушень протягом періоду економічного зростання та порівняння з європейськими стандартами слід враховувати збереження загального низького рівня зайнятості та продуктивності праці в Україні.

Економічне зростання закономірно віддзеркалилося у зменшенні масштабів безробіття, але поки що не супроводжується відповідним скороченням його тривалості.

Зниження безробіття у відповідь на економічне зростання вдвічі перевищує теоретичні очікування. За 2008-2010 pp. при зростанні реального ВВП на 29,9% осяги безробіття скоротилися на 29,2%. Рівень безробіття. визначений за методологією МОП зменшився з 9,6% у 2008 р. до 6,8% у 2010 р. Найвищим він був у Рівненській (14,3% економічно активного населення віком 15-70 років) та Сумській (13,6%) областях; найнижчий - в Одеській області та м. Києві (по 5,1%).

Поліпшення ситуації відчули представники всіх без винятку вікових груп, але найбільше скоротилося безробіття серед молоді. Характерною ознакою українського безробіття є безумовна відсутність будь-яких виявів тендерної дискримінації.

Висновки

Отже, ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.

Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабі країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідно професії, спеціальності, а отже, потребують жорстокої класифікації робіт і чіткого визначення змісту.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів в середині підприємства, переміщенням з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі - переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення на посаді. По вертикалі - переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Перелік посилань

Васильченко В.С. Ринок працi та зайнятiсть: (навч. посібник). - К.: НДЦ ПЗРП, 1996.

Краснов Ю.М. Проблеми трудозбереження i пiдвищення ефективностi зайнятостi. - К.: Либiдь, 1992.

Либанова Э.М. Рынок рабочей силы (Методы анализа и возможности регулирования). - К.: ИПК гос. службы занятости, 1993.

Никифорова А.А. Рынок труда: занятость и безработица. - М.: Международ. отношения, 1991.

Оникиенко В.В. Основные направления развития рынка труда на Украине и формирование механизма регулирования занятости // Материалы республиканской научно-практической конференции. - Ч. ІІ. - К: СОПС Украины НАН Украины, 1991. - С. 3.

Павленков В.А. Рынок труда. - М.: Общество «Анкил», 1992.

Петюх В.М. Ринок працi та зайнятiсть. - К.: МАУП, 1997.

Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие / Под ред. проф. А.И. Рофе. - М.: МИК, 1997.

Конституцiя України // Час-Тime. - 1996. - №27. - С. 4 - 6.

Закон України «Про зайнятiсть населення» // Голос України. - 1997. - 30 грудня.

Андрiєнко В.Ф. Економiчний механiзм та активiзацiя людського фактора. - К.: Наук. думка, 1990.

Базилюк А.В. Регулирование заработной платы и цен. - К.: Знание, 1993.

Бандур С. I., Романенко О.М. Приватизацiя та потреба в робочiй силi. - К., 1995.

9. Богиня Д.П. Трудовий потенцiал України: Соцiально-демографiчний аспект. - Львiв, 1992.

Богиня Д.П., Долгова Л. І., Куліков Г.Т. та ін. Мотивація праці в ринковій економіці. - К.: ІЕ НАН України, 1997.

Бондарь І., Колешня Л. Національний банк вільних робочих місць - умова запобігання масовому безробіттю // Україна: аспекти праці. - 1995. - №3 - 4. - С. 13 - 16.

Бугуцький О.А. та iн. Концепцiя формування ринку робочої сили на селi. - К.: УААН, 1992.

Васильченко В.С., Ерасов В.В., Крыжановский В.Н., Оникиенко В.В. Конверсия, рынок, труд. - К.: НЦ ЗРТ, 1994.

Данюк В.М., Колот А.М. Мотивацiя i стимулювання працi в менеджментi персоналу. - К.: IПК держ. служби зайнятостi, 1994.

Дмитpенко Г.А. Стpатегiчний менеджмент: цiльове упpавлiння освiтою на основi квалiметричного пiдходу. - К., 1996.

Размещено на Allbest.ru