Суть інфляції та її види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суть інфляції та її види

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Загальна характеристика сутності інфляції

1.2 Погляди західних та вітчизняних економістів на сутність та причини інфляції

1.3 Причини виникнення інфляції

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ. СУТНІСТЬ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ІНФЛЯЦІЇ

1.1 Загальна характеристика сутності інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Ознаки інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів.

Як правило, інфляційні процеси були безпосередньо пов'язані з війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зумовлювало шокові зміни в чисельності населення.

Термін «інфляція» (від лат. inflatio) з'явився в другій половині XIX ст. і буквально перекладається як «розбухання». І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до «розбухання» грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Рекордно високих темпів інфляція сягнула в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Проте процеси «розбухання» грошового обігу, зростання цін і знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Просто раніше їх називали по-іншому.

Але поява самого терміна "інфляція", як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору. Інфляція є тонке соціально-економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу. інфляція грошовий економіст ціна

Циклічність економічного розвитку пов'язана з таким явищем, як інфляція. У найзагальнішому вигляді під інфляцією розуміють стійке зростання загального рівня цін протягом тривалого періоду часу. При цьому зростання цін стосується не окремих груп товарів, а виступає як підвищення загального рівня цін. Якщо ціни на певні групи товарів періодично підвищуються, то це ще не означає інфляцію. Ціни можуть зростати і через підвищення якості товару. Інфляція ж означає не тільки підвищення цін, а й зумовлене ним знецінення грошей, зменшення їх купівельної спроможності. Тому можна сказати, що інфляція - це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною пропозицією, який проявляється у загальному підвищенні рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності грошей. Отже, не можна пов'язувати інфляцію лише з грошовим обігом. Вона породжується цілим комплексом факторів, що впливають на економічний розвиток, порушуючи макроекономічну рівновагу. Підтвердженням є той факт, що інфляція можлива і без загального зростання цін в умовах дефіцитності товарів та послуг або зміни структури пропозиції на користь дорожчих товарів.

Показником інфляції є індекс цін, одним з яких є індекс споживчих цін. Він покликаний відображати щомісячні та річні зміни цін і товарів на товари та послуги, які купуються населенням. Вони визначаються щомісяця за ціновими змінами так званого споживчого кошика, який у сучасних умовах включає 296 найбільш значущих у грошових споживчих витратах населення товарів (їх 250) і послуг (46). В Україні цей індекс розраховується шляхом вибіркової реєстрації цін і тарифів у 141 місті країни. Обчислення індексу відбувається за такою схемою. Вартість споживчого кошика визначається в поточних цінах для кожного періоду. Порівнюючи вартість такого кошика за різні періоди часу, встановлюють, як змінився рівень цін. Якщо, наприклад, у 2007 р. вартість такого кошика умовно становила 1000 грн, а у 2008 р. - 1100 грн, то індекс цін визначається так:

Отже, ціни у 2008 р. зросли порівняно з попереднім роком на 20%. Використовуються і інші індекси, наприклад, індекс цін Пааше. Інфляцію вимірюють і за допомогою показника, що називається темпом інфляції. Визначається він за такою формулою:

Темп інфляції (року t) =

Якщо, наприклад, індекс цін у 2008 р. дорівнював 121%, а індекс цін у 2007 р. - 110%, то темп інфляції у 2008 р. становитиме 10%

.

Як вихідна категорія, з якої логічно та історично розпочалось дослідження сутності інфляції, виступив процес зростання цін. Саме його вивчення започаткувало розгляд проблем інфляції й саме воно є одним з найдоступніших показників, що свідчать про наявність інфляції в економічній системі.

При першому наближенні інфляція сприймається як розлад грошового обігу, як чисто грошова проблема. Проте гроші уособлюють у собі певні суспільні відносини, і в цьому аспекті інфляція є проблемою економічної системи суспільства в цілому.

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних перевищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус КВО».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та комулятивності цього процесу не втрачаються.

v v

v v

vv

1.2 Погляди західних та вітчизняних економістів на сутність та причини інфляції

Пов'язувати інфляцію лише з процесом емісії паперових грошей означає штучно спрощувати дослідження інфляційних процесів, адже паперові гроші -- це лише один з різновидів державних знаків вартості з примусовим курсом, де витрати на виготовлення самих знаків вартості істотно відрізняються від їхньої номінальної вартості. Саме тому, на наш погляд, інфляцію слід пов'язувати не тільки з паперовими грішми, а й з будь-якими державними знаками вартості, що мають примусовий курс, а появу інфляції /в межах економічної системи слід розглядати як історичний процес, який виникає при виконанні кількох умов.

Першою з них є певний ступінь розвитку самих грошей. До того часу, поки виконання грішми їхніх функцій ґрунтувалося на вартості того матеріалу, з якого їх було виготовлено, інфляція не була типовою, а підвищення цін зумовлювалося зменшенням вартості самого грошового матеріалу. Інфляція виникає тоді, коли виконання грішми функції «засобу обігу» відокремлюється від іншої функції грошей «міри вартості», що призводить до появи державного знака вартості з примусовим курсом.

Державні знаки вартості, виступаючи представниками, наприклад золота, мають значно меншу за золото внутрішню вартість і цілком можуть виконувати функцію засобу обігу, анітрохи не знецінюючись, якщо кількість їх відповідає кількості золота при виконанні ним цієї функції. Через це другою умовою, потрібною для того, щоб державний знак вартості знецінився, є те, що він перебуває в обігу в такій кількості, яка перевищує загальні потреби суб'єктів економіки в грошах, що і призводить до інфляції. Отже, інфляція можлива в будь-якій економічній системі, у якій функціонують державні знаки вартості, що мають примусовий курс, і умовою її появи є значне розходження між попитом на ці гроші при сталому рівні цін та їхньою пропозицією, що і викликає їх знецінення.

У класичній формі кількісний причинно-наслідковий зв'язок між кількістю грошей в обігу і рівнем цін, на якому ґрунтується теорія інфляції, узагальнив у рівнянні обміну американець І. Фішер. Згодом, у зв'язку з розвитком економічної теорії, погляди на сутність інфляції дещо модифікувались, але в цілому і вони знаходились у межах класичного рівняння обміну. Інфляція згідно з новими поглядами трактувалась як таке зростання цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги, коли зростання попиту, викликане зростанням кількості грошей, перевищувало можливості пропозиції, не зумовлюючи подальшого зростання виробництва. В західній економічній літературі з часів Дж.М. Кейнса і до середини 60-х років XX ст. подібний підхід був пануючим. Однак поява стагфляції призвела до подальшого розвитку поглядів на сутність інфляції і з'явилось її нове тлумачення, згідно з яким інфляцією визнається будь-яке підвищення цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги з будь-якої причини.

У радянській, а згодом і в пострадянській економічній літературі погляди на сутність інфляції не були єдиними. Досить довго обговорювалось питання, чи будь-яке зростання цін в умовах існування паперово-грошового обігу пов'язане з інфляцією?

Економісти до вирішення цієї проблеми підходили по-різному. Одні схилялись до думки, що практично будь-яке зростання цін характеризує виникнення інфляції. Інші ж відділяли зростання цін як наслідок інфляційних процесів від зростання цін, зумовленого іншими причинами. Так, С. Далін стверджував, що «не будь-яке зростання цін є наслідком інфляції. Цю думку поділяє і С. Меншиков: « ... не будь-яке, навіть стійке підвищення цін, є інфляцією. До неї не належать: циклічний зростаючий рух цін у фазі піднесення; зліт цін, викликаний природними явищами, наприклад, неврожаями; інші підвищення цін, що пояснюються причинами на боці товарів, якщо одночасно з цим немає відповідних причин на боці грошей».

До подібної точки зору схилявся і Г. Матюхін, який зазначав, що зростання цін крім інфляційної може мати інші причини, в тому числі зростання вартості товарів, пов'язане зі збільшенням витрат праці на їх виробництво та поліпшенням їхньої якості. Крім того, зростання витрат виробництва товарів може бути пов'язане з переходом до гірших джерел природних багатств. «У результаті одні й ті самі потреби людини і виробництва ... задовольняються товарами більш високої вартості».

Тепер більшість економістів відійшла від такого погляду і визначають інфляцію як зростання цін внаслідок знецінення грошей, не пов'язуючи цей процес з кількістю золота. Так, С. Нікітін пише: «Проявляючись у зростанні цін, вона (інфляція) пов'язана зі знеціненням грошей». При цьому навіть натяку на золото як на основу для визначення кількості грошей в обігу вже немає. Поступово такий погляд стає найбільш поширеним серед економістів і входить до підручників.

1.3 Причини виникнення інфляції

Історично і логічно першою особою, дії якої викликали появу інфляції як реакції на її намагання посилити перерозподіл на свою користь, є держава. І якби інфляція не була дійовим засобом перерозподілу реальних доходів на користь держави, її до середини XX ст. не було б. Подібне твердження справедливе для всіх економічних систем. Необхідність такого перерозподілу була зумовлена досить типовою ситуацією, коли у держави немає коштів для покриття власних видатків, тобто її доходи виявляються менші, ніж видатки. У цих умовах держава для покриття своїх видатків може вдатися до випуску в обіг додаткової кількості грошових знаків, що мають примусовий курс. А оскільки емісійна діяльність монополізована державою, то, випускаючи в обіг додаткову кількість грошових знаків, держава дістає потрібні їй матеріальні цінності, яких вона не змогла отримати іншим шляхом. Якщо порівняти витрати держави на виготовлення грошей та величину вартості отриманих матеріальних цінностей, матимемо чистий емісійний дохід держави. По суті це своєрідний податок. У такий спосіб держава отримує кошти, які вона могла би отримати через встановлення додаткових податків.

Водночас емісійний дохід має для держави перевагу порівняно з податком. Передусім -- це ілюзія платників, що вони в цьому випадку податків взагалі не сплачують. Поряд з цим отримання емісійного доходу обходиться державі дешевше, ніж утримання податкового апарату. Проте значне зростання емісії швидко призводить до зростання цін, яке може почати випереджати емісію. А це зумовлює швидке зменшення емісійного доходу з посиленням інфляції на відміну від податкових доходів. Є ще одна залежність: податки скорочують потребу держави в грошовій емісії. Ці величини зворотно пропорційні. Чим більша отримана сума податків, тим менша потреба в емісії для покриття дефіциту бюджету і, відповідно, тим менше наступне знецінення грошей внаслідок надмірної емісії.

У зв'язку з такою ситуацією постає чисто теоретичне питання про межі державної емісії та інфляційного процесу. Мабуть, такою межею є той момент, коли дохід держави від випуску грошей стає настільки малим, що він дорівнює витратам на їхнє продукування. Практично цей момент настає тоді, коли гроші (особливо паперові) настільки втрачають свою купівельну спроможність, що їх відмовляються приймати як платіжний засіб. Тоді набуває поширення обмін товарів без участі грошей -- натуральний обмін. Він, у свою чергу, ще більше скорочує сферу грошового обігу, а тим самим ще більше підштовхує зростання цін на товари. Нарешті, настає такий момент, коли витрати на випуск грошей стають порівняними з емісійним доходом держави. Падіння емісійного доходу свідчить про різке зниження купівельної спроможності грошей, що перебувають в обігу. І хоча в обіг надходять паперові гроші все більш високого номіналу, але і вони швидко знецінюються. Настає момент, коли номінал однієї купюри доходить до мільйону, як це було в Україні в 1993 p., і навіть аж до мільярду, як це було в Німеччині в 1923 р. та Угорщині в 1946 р. Такий момент у розвитку інфляції означає, що настала об'єктивна необхідність призупинення надмірної емісії, яка веде до високих темпів інфляції, та проведення грошової реформи.

Економічна система не може розвиватись не тільки без перерозподілу взагалі, а й тоді, коли цей перерозподіл не сягає певного рівня. Проте, якщо перерозподільні процеси своєю надмірністю порушують баланс суспільних інтересів, виникає інфляція, яка і є свідченням їхньої надмірної інтенсифікації. Інфляція характеризує намагання суспільства знайти новий баланс інтересів та перейти до нового стану економічної рівноваги. В цьому полягає роль інфляції в межах економічної системи. Однак форми реалізації цього процесу визначаються існуючою економічною системою в цілому.

В економічній системі, заснованій на вільній грі ринкових сил, інфляція виявляється в основному в формі зростання цін. Зміна ж типу економічної системи при переході до всеохоплюючого державного регулювання відтворювальних процесів, встановлення твердих адміністративних цін, що фіксуються державою, неминуче призводить до зміни форм інфляції. В такому разі додаткова емісія грошової маси не може виявитися в прямому зростанні цін. Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на їх пошуки та втрати часу на вимушене очікування в чергах, що веде до появи ефекту відомого як «придушена інфляція». При цьому треба визнати, що сутність явища зберігається і в цьому разі.

Отже, можна говорити про дві форми інфляції залежно від типу економічної системи -- відкриту та придушену.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

Придушена інфляція виникає, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їхньою руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

У процесі ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи, коли держава знімає всеосяжний контроль за цінами та виробництвом, але залишає контроль за рівнем доходів, виникає новий різновид придушеної інфляції, який можна охарактеризувати як «приховану інфляцію», коли стабільність цін забезпечується ринковим механізмом, але шляхом адміністративного обмеження кількості грошей в обігу та доходів населення через створення заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допомог.

Показники, за допомогою яких вимірюється інфляція, дають кількісну оцінку цього явища в різних економічних системах. Так, відкрита інфляція виступає як процес, органічно пов'язаний із зростанням цін і вимірюється його прирісними показниками. Подібний вимір стосовно будь-якої національної валюти може мати характер прямого зіставлення рівнів цін певного кошику товарів через визначений період часу.

Для тих періодів, коли в окремих країнах одночасно Функціонували паперові та металеві гроші, вимірювати втрату паперовими грішми їхньої купівельної спроможності можна було порівнянням величини цін, визначеної в паперовій валюті, з величиною, визначеною у металевих грошах. По відношенню до золота це знецінення, визначене у відсотках, називалось дизажіо. Зворотним вираженням його була поява лажу на золото, тобто підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах порівняно з номіналом.

Падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці певної країни може вимірюватись також зіставленням зрослого рівня цін в цій країні з цінами в країні з більш стабільною валютою. Зростання курсу іноземних валют до національної грошової одиниці покаже темпи інфляції.

Для характеристики рівня інфляційних процесів іноді використовують показник, що характеризує розрив між міжнародною і національною відсотковою ставкою. Це пов'язано з тим, що національний фінансовий ринок прагне захистити себе від інфляції, закладаючи її номінальну величину в плату за користування кредитом. На міжнародному ринку ця складова відсутня. Проте цей показник є досить точним лише при відносно невеликих та прогнозованих рівнях інфляції.

Усі розглянуті показники характеризують інфляцію в ринковій економіці, де відсутнє державне обмеження свободи ціноутворення. В економічній системі з всеосяжним державним регулюванням процесів відтворення та адміністративними цінами показники інфляції істотно модифікуються. Однак і тут є можливість вимірювати інфляцію, хоч і непрямим способом. Один із показників інфляції у цьому разі -- це розрив між адміністративними цінами і цінами «чорного» ринку. Крім того, опосередковано рівень інфляції можна визначити через зростання інтенсивності дефіциту, величину відкладеного попиту тощо.

У період ринкової трансформації такої адміністративно регульованої економічної системи до перелічених показників інфляції додаються ще й ті, що пов'язані з існуванням прихованої інфляції, яку можна виміряти, зіставляючи величину заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допомог з кількістю грошей, які перебувають в обігу.

Отже, не за всіх умов інфляція вимірюється відкритим зростанням цін. В умовах державно регульованої економіки з адміністративно встановлюваними цінами, зростання яких обмежується, ціни можуть і не зростати. Тут спостерігатиметься інший ефект, що характеризується зростанням дефіциту товарів і послуг, збільшенням загальної суми витрат споживачів на їх придбання, включаючи витрати часу і енергії на пошуки, очікування в чергах, додаткові витрати та незручності, зумовлені заміною одного товару іншим, наявним у продажу, а також потенційну інфляцію у вигляді вимушено відкладеного платоспроможного попиту. В цьому разі номінального знецінення грошової одиниці немає. Товар можна придбати за адміністративною (твердою) ціною, але з витратою додаткового часу та сил і в розмірах діючих норм споживання. Через це, хоча номінального знецінення грошової одиниці і немає, але знижується її реальна купівельна спроможність. А це дає підстави визначити сутність інфляції як зниження купівельної спроможності грошової одиниці, яке викликається зміною загальної економічної рівноваги між сукупним суспільним попитом у грошовій формі та сукупною суспільною пропозицією.

При розгляді інфляції як системного утворення окрім такого напряму її дослідження, як аналіз форм вияву важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей визначається кілька різних видів інфляції. Так, виділяється «повзуча» інфляція, коли темпи знецінення грошей не перевищують зростання цін в межах 10-15 % на рік. Така інфляція не тільки не несе в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється, а тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися з неї для досягнення своїх поточних цілей. Виділяється також «галопуюча» інфляція, для якої стає характерним більш значне зростання темпів знецінення грошей. Темп відкритого зростання цін може зрости до 100 відсотків на рік. При такій інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного та соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з під контролю та стає важко передбачуваною. І нарешті, найбільша інтенсивність інфляційного процесу виникає тоді, коли починається «гіперінфляція». Тут темпи відкритого зростання цін перевищують 100 відсотків на рік. У такому разі гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, що порушує безперервність процесу відтворення та баланс інтересів його суб'єктів, викликає надмірну інтенсифікацію перерозподільних процесів, поглиблює галузеві диспропорції, стимулює стихійні та анархічні процеси в економічному та соціальному житті суспільства.

Для більш глибокого розуміння інфляції як системного утворення треба пам'ятати, що цикл будь-якої системи складається з певних стадій, кожна з яких може розглядатись як самостійна система. Перетворення систем-стадій одна в іншу є, по суті, перетворенням структур. Так відбувається еволюційний процес. Він характеризується тим, що при незмінному стрижневому елементі, який характеризує сутність явища, проходить своєрідне «пере-замикання» інших елементів системи, викликане загальною їх диференціацією і виникненням нових зв'язків між ними.

Розвиток інфляції як результат системно-стадійного процесу, пов'язаний зі зміною характеру замикання елементів, що становлять зміст інфляції як системного утворення. Це дає можливість виділити два основних типи системно-стадійної якості інфляції -- класичну і сучасну.

Якщо виникала ситуація, коли емісія державою паперових грошей обумовлювала значне збільшення платоспроможного попиту, розміри якого перевищували можливості пропозиції збільшити випуск товарів за цінами, що вже склались, неминучим наслідком такого становища ставало підвищення цін. Така інфляція, породжена незадоволеним, але платоспроможним попитом, дістала назву класичної. Внутрішнє замикання елементів інфляції тут було пов'язане з надлишковою емісією паперових грошей для покриття бюджетних видатків і було зумовлено виключно емісійною діяльністю держави у екстремальних умовах (війни, революції тощо). Воно виступало лише як макроекономічний феномен, пов'язаний з нерівновагою державного бюджету.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ.

СУТНІСТЬ АНТИІНФЛЯЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

Антиінфляційне регулювання в Україні у першій половині 90-х років здійснювалося за принципом "стій-іди" ("stop-go"). Причиною суперечливості дій уряду є те, що український варіант постсоціалістичних перетворень -- це так званий "м'який", не шоковий шлях, що дістав назву "градуалізм". На відміну від країн, де обрано швидкий варіант перебудови економіки (Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва) і вже досягнуто фінансової стабільності та бездефіцитного або малодефіцитного бюджету, в Україні зберігається значний дефіцит бюджету. Коли інфляція почала переходити в гіперінфляцію, національний банк вдався до монетарних обмежень. Але обмеження емісії, як правило, триває лише кілька місяців, упродовж яких загострюються проблеми виплат зарплати, пенсій, дотацій сільському господарству та вугільній промисловості, зростає заборгованість державних підприємств перед бюджетом та одного перед одним. Врешті-решт здійснюється нова емісія, і розпочинається новий виток інфляції.

Найбільш істотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася саме iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Україні в другій половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiї та основні види сировини й матерiалiв;

б) збільшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;

в) зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

г) монопольне ціноутворення в умовах монополiзацii бiльшостi видів промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачі позбавлені вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Підвищення підприємствами цiн на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типі iнфляцiї зростання грошової маси с наслідком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприсмств для розрахунків з своїми постачальниками (криза неплатежів) i для видачі зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числі - зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Україні являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порівняно з груднем 1990 року зрiс в Україні у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цiн відбувалося падіння валютного (доларового) курсу українського карбованця. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Україні ніколи не зростали такими темпами, i це викликало справжній шок у основної маси населення. Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Україні на початку 1992 р. замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливе знецінення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, i перш за все - стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала підприємницьку i трудову активність в країні.

Динаміка iнфляцii у 1993-1995 рр. (квартал до кварталу, %)

Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталізатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарної продукції, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробників до чергового пiдвищення цiн. Оптові цiни особливо швидко зростали у паливній i хiмiчнiй промисловості, електроенергетиці, чорній металургії та машинобудуванні, а з роздрібних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, які протягом багатьох десятиріч були штучно занижені й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Україні ніколи не зростали такими темпами, i це викликало справжній шок у основної маси населення.

Цінова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пішла вгору. До кінця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвація карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопаді уряд адмiнiстративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Украiнi проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондів споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові цiни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарської дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, i знову підпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.

Як мiра, що мас запобігти необумовленому зростанню заробітної плати на підприємствах, Кабінетом Мiнiстрiв у 1995 році було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв'язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може відбуватися тільки у межах iндекса місячної iнфляцiї. Також планується істотно зменшити розмір податків та взагалі скасувати відрахування до деяких цільових фондів у складі бюджету на 1996 р.

Щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто задіяти такі фактори. Зокрема, переглянути бюджет 2006 р. задля зменшення його дефіциту шляхом скорочення певних видатків. Потрібно здійснити, окрім того, додаткові кроки щодо лібералізації імпорту антиінфляційного спрямування і запровадити жорсткішу монетарну політику (обмежити зростання грошової бази рівнем 30-40 відсотків), а також вдатися до подальшої лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі через полегшення доступу іноземних банків до системи відповідних послуг, стимулювати процентною політикою активізацію заощаджень громадян, сприяти додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необґрунтованого завищення цін (передусім споживчих), системно працювати над демобілізацією інфляційних очікувань.

Размещено на Allbest.ru