Економічні аспекти соціалістичних учень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція на тему: “Економічні аспекти соціалістичних учень”

1. Соціально-економічні передумови виникнення альтернативних напрямів і шкіл політичної економії у першій половині ХІХ ст

2. Критичний напрям у політичній економії. Економічне вчення С.Сісмонді

3. Історичні передумови та етапи розвитку соціалістичних утопічних вчень

3.1 Ранній утопічний соціалізм Т.Мора та Т.Кампанелли

3.2 Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів К.А.Сен-Сімона, Ш.Фур'є, та Р. Оуена

4. Історичні передумови виникнення та ідейно-теоретичні основи марксистської політичної економії

5. Особливості методології та основні ідеї “Капіталу” К.Маркса

1. Соціально-економічні передумови виникнення альтернативних напрямів і шкіл політичної економії у першій половині ХІХ ст

Промисловий переворот початку ХІХ століття супроводжувався занепадом і розпадом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення, появою великої армії безробітних, економіка починає потерпати від економічних криз, все більш виразно проявляються протиріччя приватних і суспільних інтересів (на відміну Сміта, у якого ці інтереси узгоджуються) .

Соціально-економічні передумови виникнення альтернативних напрямів і шкіл політичної економії у першій половині ХІХ ст.:

1. економічні передумови - сформувалась економічна система, яка отримала назву системи вільної конкуренції з такими її характерними ознаками:

· велика чисельність виробників і продавців на національному ринку й у кожній галузі (ціни встановлюються на ринку в результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями);

· держава не втручається у розв'язання проблем як економічного (ціноутворення, торгівля й розподіл благ), так і соціального (забезпечення зайнятості, гідних умов праці, встановлення рівня її оплати, страхування та ін.) характеру;

· завершується промисловий переворот, що призводить до розвитку великого машинного фабрично-заводського виробництва та поступового занепаду дрібного виробництва;

2. соціальні передумови - загострення соціальних протиріч в суспільстві у зв'язку із значним майновим розшаруванням населення та формуванням нової його соціальної структури з нечисельною часткою середніх і вищих прошарків суспільства та крайньою бідністю нижчих станів:

· “еліта” (1,5-2% населення)- стара земельна аристократія, верхівка колоніальної адміністрації, армії та флоту, великі домовласники і рантьє, стара й нова буржуазія, зокрема великі підприємці;

· “промисловий пролетаріат” (20-25% населення) та безземельне і малоземельне сільське населення (20-25%), які подавалися в міста в пошуках заробітків у промисловості;

· селяни (35%) - п'ята частина з них - заможні фермери, інші жили скромно, але краще ніж робітники;

· дрібні торговці й ремісники (10-12%) - під впливом жорсткої конкуренції з боку великої буржуазії велика частина з них розорялись і поповнювали ряди пролетаріату;

· середні прошарки (7%) - фахівці різних галузей (інженери, лікарі, архітектори, викладачі, чиновники та люди вільних професій (художники, актори та ін.)).

В економічній теорії з'являються альтернативні напрями і школи, представники яких критикують базові засади класичної доктрини, зокрема головний принцип - принцип економічного лібералізму, намагаються поєднати принцип економічної свободи з державним регулюванням економіки, заперечують наявність загальних економічних закономірностей і акцентують увагу на національних особливостях економіки, прагнуть розробити моделі більш справедливого суспільного устрою.

Критичний напрям політичної економії об'єднує вчених, які виступили з критикою теоретичних засад і практики капіталістичного ринкового господарства з точки зору інтересів дрібних власників-виробників (селян, фермерів, ремісників), заклали основи дрібнобуржуазного соціалізму.

У цей період зароджується напрям економічної думки, що виражає інтереси дрібної буржуазії, - економічний романтизм.

2. Критичний напрям у політичній економії. Економічне вчення С.Сісмонді

Сімонд Сісмонді (1773-1842) - франко-швейцарський історик і економіст. економія утопічний соціалізм капітал

Основна праця - “Нові засади політичної економії” (1819). Сісмонді започаткував критичне ставлення до економічного лібералізму. Метою виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів та кризах. У теорії реалізації він доводить, що ці негативні явища зумовлені звуженням внутрішнього ринку через зменшення доходів робітників, які заміщуються у виробництві машинами, а також скороченням споживання капіталістів, які спрямовують частку доходу на нагромадження. Загальне недоспоживання призводить до скорочення реалізації суспільного продукту на внутрішньому ринку і підсилюється звуженням зовнішніх ринків. До капіталізму цієї проблеми не існувало, тому що значна маса дрібних виробників, господарство яких зруйнував капіталізм, пред'являла більший попит. Звуження внутрішнього ринку породжує загальне надвиробництво і кризи, які унеможливлюють розвиток капіталізму. “Співець економічного романтизму”, Сісмонді звертається до урядів з вимогою “припинити розвиток капіталізму”, відновити дрібне виробництво і тим самим сприяти загальному добробуту.

Основні положення економічних поглядів C. Сісмонді

Порівняльний аналіз економічних поглядів А.Сміта та С.Сісмонді

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865) - французький економіст. Основні праці - “Що таке власність” (1840), “Система економічних суперечностей, або філософія злиденності” (1846). Прудон відомий як ідеолог дрібновласницького соціалізму та реформізму. Палкий критик капіталізму, він кинув виклик буржуазії, проголосивши знамените гасло: “власність - це крадіжка”. Йому належить своєрідна теорія конституйованої цінності. Прудон вважав, цінність виступає як суперечність споживної та мінової вартості.

Їх синтез у конституйованій цінності, яка встановлюється в обміні й гарантує реалізацію товару, дозволяє долати труднощі товарного обміну. Причини труднощів дрібного виробника він, як і Сісмонді, пов'язує з проблемою реалізації. Прудон розробляє проекти реформування капіталізму шляхом викупу виробниками засобів виробництва, створення підприємств на акціонерних засадах, реформування грошово-кредитної системи. Він робить спробу створити обмінний “Народний банк”, який приймав би від виробників товари і видавав би їм “трудові гроші” відповідно до кількості затраченої на виготовлення товару праці.

За ці гроші виробник мав отримувати в банку необхідні йому товари. В такий спосіб Прудон сподівався встановити рівність і справедливість, позбутися експлуатації та соціальних конфліктів.

Основні положення економічних поглядів П. Ж. Прудона

2. Економічні вчення соціалістів-утопістів - напрям, представників якого об'єднує не лише критика капіталізму, а насамперед спроба окреслити риси нового соціально-економічного устрою - суспільства соціальної справедливості, побудованого на комуністичних засадах. Центральною проблемою у дослідженнях стає проблема власності. Більшість ідей і проектів цих соціалістів носили характер нездійсненних мрій (утопій). Соціалістична доктрина розвивається практично незалежно від еволюції класичної політичної економії.

3. Історичні передумови та етапи розвитку соціалістичних утопічних вчень

3.1 Ранній утопічний соціалізм Т.Мора та Т.Кампанелли

Історичні передумови та етапи розвитку соціалістичних утопічних вчень:

1. ранній утопічний соціалізм, який знайшов яскраве втілення у фантастичних проектах справедливого і щасливого суспільства видатних мислителів ХV - ХVІІ ст. Т.Мора, Т.Кампанелли та ін. Історичними передумовами виникнення цих проектів став розклад феодалізму, первісне нагромадження капіталу в західноєвропейських країнах, яке супроводжувалось розоренням селянства та зубожінням переважної більшості населення;

2. пізній утопічний соціалізм, заснований на ідеях перебудови ринкової економіки періоду вільної конкуренції, які знайшли відображення у працях видатних західноєвропейських мислителів ХVІІІ - ХІХ ст. Ш.Фур'є, К.А. Сен-Сімона, Р.Оуена. Найважливішими передумовами формування цих ідей стали: завершення промислового перевороту, масове розорення селян та ремісників, майнове розшарування суспільства, виникнення безробіття та злиденності, погіршення становища робітничого класу, загострення соціальних суперечностей тощо.

Утопічний соціалізм виник як протест проти феодального гноблення та жорсткої експлуатації доби первісного нагромадження капіталу. Його першим представником став англійський письменник-гуманіст і державний діяч Томас Мор (1478-1535), який у творі «Утопія» (1516) зобразив ідеальне суспільство загальної рівності, добробуту і щастя, в якому немає приватної власності, грошей та експлуатації. До подібного суспільства прагнули його послідовники Томас Мюнцер (1490-1525) - ватажок повсталих селян у Німеччині та Томазо Кампанелла (1568-1639) - італійський монах. Твір Томазо Кампанелли “Місто Сонця” (1601) був замислений як проект республіки вільних і рівноправних людей, проте економічні параметри суспільства майбутнього свідчать про тоталітарний характер описаної ним системи: скасування приватної власності (спільність майна і дружин), товарно-грошових відносин, ринку, зрівняльний розподіл благ, загальна трудова повинність, жорстка державна регламентація суспільного і навіть приватного життя.

Анрі Сен-Симон (1760-1825) - французький соціаліст-утопіст. Основні праці - “Про промислову систему”, “Промисловий катехизм” (1813-1815). Майбутнє суспільства Сен-Симон пов'язував з великим промисловим виробництвом і промисловим класом (союзом підприємців, робітників і вчених). Управління промисловістю здійснюватиметься з єдиного центру за планом, розробленим науковцями. На зміну конкуренції прийде асоціація. Всі члени суспільства будуть трудитися, а розподіл здійснюватиметься за результатами праці. Головний шлях реформування Сен-Симон вбачав в еволюційній трансформації власності. Для створення нового суспільства потрібна зміна не лише матеріальних умов, але й духовне вдосконалення людей. Поєднання колективізму і високого рівня розвитку промислового виробництва згодом дозволить перейти до суспільної власності й розподілу за потребами. Держава як інституція відмирає, а управління здійснюється колективно уповноваженими індустріалами.

Основні положення соціально-економічних поглядів А.Сен-Симона

3.2 Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів К.А.Сен-Сімона, Ш.Фур'є, та Р. Оуена

Франсуа Марі Шарль Фур'є (1772-1837) - французький утопічний соціаліст, комерсант. Основні праці - “Трактат про домашню і землеробську асоціації”, “Новий промисловий і суспільний світ” (1828). Гостро критикуючи соціально-економічну систему капіталізму, Фур'є розробив проект переходу від “цивілізації” (капіталізму) до “гармонії” (комунізму) шляхом утворення “асоціацій трудящих і підприємців”. Первинною господарською ланкою асоціації повинні стати фаланги - добровільні об'єднання індивідуалів з колективною формою власності на зразок акціонерних товариств. Створений фалангою продукт буде розподілятись у співвідношенні 5:4:3 між працею, капіталом і знаннями. Основою гармонії стане сільське господарство, а промисловість виконуватиме допоміжну роль.

Основні положення соціально-економічних поглядів Ш.Фур'є

Роберт Оуен (1771-1858) - англійський соціаліст-утопіст, підприємець. Основні праці - “Доповідь графству Ленарк” (1820),“Виклад раціональної системи суспільства” (1830). Оуен обґрунтовував необхідність реформування суспільства на засадах суспільної власності. Основою майбутнього “раціонального суспільства” вважав кооперативну общину, в якій всі працюють. Оуену належить формулювання основного принципу соціалістичного розподілу: “від кожного - за здібностями, кожному - за працею”. Свої ідеї він намагався реалізувати практично під час численних експериментів, які сподівався поширити на всю економіку: Нью-Ленаркського експерименту з покращення умов життя і праці робітників фабрики, організації общини “Нова гармонія” на принципах зрівняльного комунізму, створення “базару справедливого обміну”. Багато років Оуен безуспішно намагався переконати в корисності своїх проектів парламент і королеву. Всі експерименти закінчилися провалом. Намагаючись гуманізувати процес капіталістичного виробництва, Оуен принаймні на століття випередив потреби і можливості свого часу.

Основні положення соціально-економічних поглядів Р.Оуена

4. Історичні передумови виникнення та ідейно-теоретичні основи марксистської політичної економії

Марксизм - напрям економічної теорії, започаткований німецькими теоретиками Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом у 40-50-х роках XIX ст.

Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами. В кінці ХVІІІ ст.. в Англії, на той час економічно найрозвиненішій країні Європи, почався промисловий переворот, який у ХІХ ст. охопив інші європейські держави. Зростав обсяг промислового виробництва, будувались нові фабрики, збільшувалась чисельність найманих робітників. На зміну феодалізму широким фронтом ішов капіталізм. Формувались нові класи - буржуазія і пролетаріат. Дедалі сильнішою ставала експлуатація найманої праці з боку буржуазії, глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає незадоволення станом справ. Поступово воно переростає у страйки, організовані виступи проти існуючого економічного та політичного ладу. Деякі з них набувають великого резонансу. Серед них - повстання ткачів у м. Ліоні (Франція) у 1831р. і у 1834 р., сілезьких ткачів (Німеччина) у 1844 р., революційний рух англійських робітників за демократизацію державного устрою (чартизм) у 1830- 1840 рр.

Велику роль у формуванні марксистського вчення відіграв бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце тут належить трьом великим науковим відкриттям першої половини ХІХ ст., які дали можливість зробити ряд нових, принципово важливих філософських висновків, сприяли утвердженню діалектичного способу мислення. Йдеться про такі відкриття:

1. На початку 40-х рр. ХІХ ст.. німецький природознавець Мейєр відкрив закон збереження і перетворення енергії (механічна, теплова, електромагнітна, гравітаційна та ін.), маючи якісну специфіку, взаємодіють між собою і можуть переходити з одного виду в інший. Це стало науковою основою для філософських висновків про нестворюваність і незнищуваність матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід;

2. У 1838-1839 рр. німецькими біологами Т.Шванном і М. Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини. Факт існування клітин був відомий ще у ХVІІ ст.., але тільки цими вченими було встановлено, що клітини - першооснова, анатомічні одиниці живих організмів, причому як рослинних, так і тваринних.

3. На початку 40-х рр. ХІХ ст. англійський дослідник природи Ч.Дарвін, дослідивши величезний пласт емпіричного матеріалу в сфері біології та с/г, робить висновок про еволюційний розвиток живої природи. Це нанесло удар по релігійних уявленнях про походження життя на платі і виникнення людини, сприяло формуванню філософських ідей безперервності еволюції органічного світу, закономірності виникнення людини як найвищого прояву природи.

Створення марксистської політичної економії насамперед пов'язане з науковою діяльністю великого німецького економіста Карла Маркса (1818 - 1883).

Методологічно марксистське вчення має багато спільного з теоріями А.Сміта й , особливо Д.Рікардо. У цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної економії в тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Однак Маркс не брав у класиків уже готові висновки, а переосмислював їх відповідно до власних принципів.

За визнанням самого Маркса, як вчений він методологічно виходив із трьох наукових джерел: англійської політичної економії Сміта - Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля - Фейєрбаха і французького утопічного соціалізму Сен-Сімона - Фур'є. У перших він запозичив серед багатьох інших трудову теорію вартості, у других - ідеї діалектики і матеріалізму, в третіх - поняття класової боротьби й ідею соціалістичного устрою.

У методології Маркса чільне місце посідає його концепція базису і надбудови, яку він виклав ще у праці “До критики політичної економії”(1859р.).

У концепції базису і надбудови Маркс зробив спробу дати економічну інтерпретацію історії з урахуванням діалектики взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відображає процес переходу від капіталізму до соціалізму. Маркс вважав, що недіалектичний підхід класичної політичної економії, яка, власне, й відкрила закони розвитку капіталізму, не дав їй можливості зрозуміти, що вони мають специфічний і перехідний характер, трактуючи їх як універсальні та вічні.

Виходячи з розуміння базису і надбудови, які постійно змінюються, Маркс по-новому розглядає предмет політичної економії, під яким розуміє сукупність виробничих відносин, а також систему законів їх розвитку - економічних законів. Економічні закони капіталізму є перехідними, тому й предмет економічної науки має змінюватися із зміною суспільного устрою.

2. Маркс Карл Генріх (1818-1883) - видатний німецький економіст і філософ. Основні праці - “Економіко-філософські рукописи 1844 р.”, “Злиденність філософії” (1847), “Наймана праця і капітал” (1849), “Критика політичної економії” (1858). Головною працею Маркса, справою всього життя став “Капітал”, над яким він працював близько 40 років. Метою свого дослідження Маркс поставив “відкриття економічного закону руху сучасного суспільства”. Фактично робота над “Капіталом” розпочинається з “Економіко-філософських рукописів 1844 р.”, в яких він вперше здійснює синтез економічного, філософського та соціально-політичного підходів до аналізу суспільства і які стали першим кроком до створення нового напряму в економічній теорії, заснованого на класовому підході.

Центральною проблемою І тому “Капіталу” (“Процес виробництва капіталу”, 1867) є процес виробництва додаткової вартості. У “Капіталі” Маркс фактично завершив класичну теорію трудової вартості й на її основі обґрунтував теорію додаткової вартості. Застосувавши діалектичний метод до аналізу товару, Маркс зробив відкриття, що дві властивості товару - споживна вартість і вартість - пов'язані з двоїстим характером праці виробника, яка одночасно є конкретною і абстрактною. Це відкриття дозволило дати якісну й кількісну характеристику вартості: вартість є по суті втіленням у товарі простої абстрактної праці, а величину вартості вимірюють суспільно необхідні затрати праці. На основі дії закону вартості Маркс розкрив “таємницю капіталістичної експлуатації”.

Проаналізувавши історичний процес розвитку форми вартості (мінової вартості), він пояснив природу походження грошей та умови їх перетворення в капітал. Головною умовою перетворення грошей в капітал є поява на ринку особливого товару “робоча сила” внаслідок відокремлення робітників від засобів виробництва і концентрація засобів виробництва в руках окремих товаровиробників. Цей процес Маркс назвав “первісним нагромадженням капіталу”. Найманий робітник своєю конкретною працею створює споживну вартість товару і одночасно абстрактною працею створює вартість товару, величина якої більша за вартість робочої сили. Оплативши повністю вартість робочої сили, надлишок вартості капіталіст привласнює у вигляді додаткової вартості. Заробітну плату Маркс визначає як перетворену вартість і відповідно ціну робочої сили і наголошує, що на поверхні капіталістичного суспільства вона виступає як ціна праці, тобто як оплата всього робочого часу - необхідного й додаткового. Він запроваджує новий принцип поділу капіталу на постійний і змінний. Постійний капітал у процесі виробництва не змінює своєї величини, змінний - створює додаткову вартість. Відношення величини додаткової вартості до вартості робочої сили визначає рівень експлуатації праці капіталом.

Дослідження процесу перетворення частини додаткової вартості на капітал (нагромадження капіталу) та проблеми відтворення дозволило Марксу обґрунтувати капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким зростання промислової резервної армії праці зумовлено зростанням органічної будови капіталу (зменшенням частки змінного капіталу порівняно з постійним капіталом), а також сформулювати абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження, змістом якого Маркс вважав відносне та абсолютне зростання промислової резервної армії праці, погіршення матеріального становища робітничого класу, посилення поляризації суспільства. З розвитком капіталізму посилюється процес усуспільнення виробництва, а привласнення лишається приватнокапіталістичним. Водночас міцніє нова соціальна сила - пролетаріат, яка здатна розв'язати цю суперечність революційним шляхом. В надрах капіталізму визрівають об'єктивні й суб'єктивні передумови соціалістичної революції, це - історична тенденція капіталістичного нагромадження.

II том “Капіталу” (“Процес обігу капіталу”, 1885) присвячений аналізу проблем функціонування капіталу. На відміну від попередників, Маркс розглядає капітал як рух, як діалектичну єдність процесів виробництва й обігу, а обіг - як внутрішній необхідний момент самого виробництва. В обігу, як і в безпосередньому виробництві, також відбувається трансформація форм капіталу та виникають і діють властиві цій сфері економічні закони. Маркс чітко розмежовує основний і оборотний капітали, з'ясовує особливості обороту змінного капіталу та обороту додаткової вартості за простого й розширеного відтворення. Він розвинув теорію відтворення, зокрема. дав чітке визначення вартісної та натурально-речової структури сукупного суспільного продукту, виділив у ньому два підрозділи, розглянув основні умови розширеного відтворення та реалізації кожної складової сукупного суспільного продукту за вартісною і за натурально-речовою формою, які є умовами макроекономічної рівноваги.

У ІІІ томі “Капіталу” (“Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому”, 1894) Маркс повертається до проблем, поставлених у першому томі, зосереджуючись на аналізі всіх форм, яких набирає капітал-вартість на стадії розподілу. Попередній аналіз будувався за припущення, що в середньому всі ціни товарів, які реалізуються, дорівнюють їх вартості. Тепер Маркс аналізує форми, які називає “перетвореними” - перетворення додаткової вартості на прибуток і норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток. Це перетворення є одночасно і перетворенням вартості на ціну виробництва. Маркс досліджує також процес розподілу прибутку між різними групами капіталістів і ті конкретні форми, яких набуває прибуток: підприємницький доход, процент і ренту. Маркс формулює закон тенденції норми прибутку до зниження і доводить, що дійсна границя капіталістичного виробництва - сам капітал, підтверджуючи висновок першого тому про неминучість краху капіталізму.

ІV том “Капіталу” представляє аналіз теорій політичної економії за майже двохсотрічну історію розвитку економічної думки.

5. Особливості методології та основні ідеї “Капіталу” К.Маркса

Основні ідеї “Капіталу” К.Маркса

Література

1. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М.Поручник та ін.; За ред. Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. - К.: КНЕУ, 2001. - C. 140 - 215.

2. Історія економічних учень: Підручник: у 2ч. / За ред. В.Д.Базилевича. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006.- Ч.1. - C.270 - 357.

3. Злупко С.М. Історія економічної теорії: Підручник. - 2-ге вид., випр. І доп. - К.: Знання, 2005. - С. 320 - 344.

Размещено на Allbest.ru