Ціна як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Ціна як економічна категорія. Економічна суть цін

1.1 Ціна, суть, види

1.2 Зміст ринкового ціноутворення, його методи та необхідність державного регулювання

Розділ 2. Суть державного регулювання

2.1 Ціноутворення на ринку досконалої конкуренції

2.2 Ціноутворення на ринку недосконалої конкуренції

2.3 Державне регулювання ринкового ціноутворення в Україні

Розділ 3. Наслідки регулювання ринкового ціноутворення

3.1 Максимальні ціни

3.2 Мінімальні ціни

Вступ

Сучасна економіка надзвичайно складна, вона покликана формувати умови для найрізноманітніших видів життєдіяльності людей. У залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація будується, можна визначити, які задачі вона в стані вирішити, які інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити.

У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки.

Державне регулювання ціноутворення являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження того рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність об'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати. Державне регулювання це не разовий акт установлення рівня цін,їхні динаміки і співвідношення, а комплекс заходів для активізації всіх ціноутворюючих факторів.

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не на виробництві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару та його користь проходять перевірку на ринку і остаточно формуються на ньому.

Державне регулювання ринкового ціноутворення - це спосіб досягнення певних цілей державної економічної політики.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділі праці.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

1. досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;

2. згладженість циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

3. здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;

4. створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку підприємництва.

Таким чином, державне регулювання цін - це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення. Заходи державного регулюючого впливу на ринкове ціноутворення можуть бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування правових норм і законів, що регулюють процес формування цін, та опосередкованими, які за допомогою економічних важелів дозволяють державним органам здійснювати цілеспрямований вплив на формування ринкових цін.

Розділ 1. Ціна як економічна категорія. економічна суть цін

1.1 Ціна, суть, види

Ціни, уся їх сукупність, становить не тільки індивідуальну особисту, а й суспільну, соціальну категорію. Вони регулюють економічні процеси включаючи суспільне виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Ціни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.

Ціна - це економічне поняття, існування і важливість якого не треба пояснювати і доводити.

Висока ціна означає, що річ дорога і її купівля вимагає великих грошових витрат, низька ціна - дешевизну і менше навантаження на кишеню покупця.

Однак ціна, а точніше, ціни, вся їх сукупність являє собою не тільки індивідуальну, особисту, а й суспільну, соціальну категорію. Вони регулюють як окрему купівлю і продаж товарів споживачам, так і економічні процеси загалом. Включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг.

Існують дві основні теорії ціни. На думку прихильників однієї теорії, ціна товару виражає його вартість. Прихильники іншої теорії вважають, що ціна товару є сумою грошей, що покупець готовий заплатити за товар. Звідси ціна - грошове вираження вартості товару.

В більшості випадків будь-яке підвищення продавцями цін викликає у споживачів незадоволення, обурення, а деколи і нарікання на незакономірність таких дій.

Ціни, безсумнівно, являють собою тонкий, гнучкий інструмент і в той же час досить могутні важіль управління економікою, хоча їхні реальні можливості впливу на економіку взагалі і на рівень життя зокрема набагато менші, ніж надії, що покладаються на ціни та на ціновий механізм людьми. У ціновому механізмі потрібно розрізняти і виділяти дві взаємодіючі частини.

Це з одного боку, самі ціни, їх види структура, величина, динаміка зміни, з іншого боку - ціноутворення як спосіб правила встановлення, формування нових цін і зміна діючих. Ціноутворення, з яким люди знайомі набагато менше, ніж з цінами. є активною частиною всього цінового механізму. Вони, власні зумовлюють величину ціни. Проте найчастіше ціноутворення від нас приховане. а ціни ми бачимо наочно. Ціни і ціноутворення складають у своїй єдності ціновий механізм.

Під загальним поширеним поняттям "ціна" розуміється комплекс економічних понять, що входять в єдину синтетичну категорію. Реально під одним найменуванням "ціна" існує безліч її видів, що різняться між собою призначенням, галуззю, застосування, способом формування, тому дати загальне, єдине визначення поняттю "ціна" складно.

Ціна на будь - який товар складається з окремих елементів.

Будемо вважати, що ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціна належить до найважливіших економічних категорій, бо справляє неабиякий вплив на всі аспекти господарської діяльності кожного окремого підприємства і усієї країни в цілому. За допомогою ціни відшкодовуються витрати підприємства, які розподіляються на заробітну плату працівників, матеріали, оренду приміщень, сплату податків та ін. Ціна є орієнтиром для покупців при виборі товару для купівлі, за допомогою цін значною мірою регулюються зв'язки між попитом і пропозицією. Ціну найлегше змінити, але знайти й обґрунтувати її оптимальний, за певних бізнес-умов, рівень - надзвичайно складне і неоднозначне завдання. Це, без перебільшення, - мистецтво, причому мистецтво управлінської діяльності. Ціна - грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку.

1.2 Зміст ринкового ціноутворення, його методи та необхідність державного регулювання

Перехід від адміністративно-планової до ринкової економіки України вимагає якісної зміни підходів до процесу формування ціни, адже директивна економіка залежала, насамперед, від дій єдиного центру, який і визначав суспільні потреби, кількість необхідних для задоволення цих потреб ресурсів та на основі проведених розрахунків складав план розвитку всього народного господарства.

Ринкова економіка - це економіка, в якій процес виробництва здійснюється суб'єктами різних форм власності і яка зорієнтована не на клан, а, насамперед, на задоволення потреб споживача. Внаслідок цього принципово змінюються і підходи до процесу ціноутворення (встановлення цін на товари і послуги).

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається не на виробництві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин.

У загальному вигляді чинники, які випливають на рівень ринкової ціни, можна представити у вигляді схеми (рис. 2).

При ринковому ціноутворенні безпосередній вплив на формування ціни справляють:

Попит, який представляє інтереси споживачів у задоволенні їх потреб. При цьому чинниками, що істотно впливають на попит населення, є:

· кількість споживачів;

· споживацькі очікування;

· платоспроможність споживачів;

· ціна на аналогічні товари інших продавців на ринку;

Таким чином, процес формування ціни в умовах ринкової економіки передбачає узгодження інтересів як споживача, виходячи із корисності товару чи послуги, так і виробника, враховуючи витрати виробництва та реалізацію продукції.

Рис. 1. Фактор впливу на рівень ціни.

Із вищезазначеного випливає висновок, що процес ринкового ціноутворення здійснюється в два етапи:

І. Формування ціни виробником. При цьому виробником враховуються не лише витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією товару чи послуги, а й відповідна цінова стратегія, а саме: проникнення товару на ринок, "зняття вершків", орієнтація на ціни конкурентів та інше.

ІІ. Оцінка товару покупцем і визначення узгодженої ринкової ціни. В процесі узгодження ціни покупець оцінює товар з позиції його корисності при певному рівні доходів, а продавець - через призму можливого відшкодування витрат і отримання прибутку.

Процес ринкового ціноутворення здійснюється шляхом використання різних методів. Методи ціноутворення - це способи визначення ціни на конкретний вид товару.

За роки незалежної України поряд зі зміною підходів до процесу ціноутворення змінювалися методи формування цін. Так, після лібералізації ціноутворення на початку 1992 року та виникнення високої інфляції, українські підприємства відмовилися від моделі планового ціноутворення, яка панувала до того часу і не була повністю затратною. Ця модель передбачала врахування як затрат, так і якості товару або економічного ефекту від його використання споживачем.

Сучасні методи ринкового ціноутворення, що обираються підприємством, базується на двох альтернативних підходах до встановлення ціни - витратному та ціннісному. Витратні і ціннісні підходи до ціноутворення притаманні будь-якій економіці ринкового типу. І якщо витратні методи використовуються при формуванні цін і тарифів на товари та послуги, що підпадають під державне регулювання (фіксовані і регульовані), то ціннісні методи більш притаманні вільному ціноутворенню.

Витратний підхід до ціноутворення зорієнтований на економічні інтереси продавця (виробника). Формуючи відпускну ціну виробник ставить за мету відшкодувати витрати, отримати прибуток і забезпечити сплату до бюджету непрямих податків (акцизний збір і податок на додану вартість). Витратне ціноутворення на сьогоднішній день в Україні є переважаючим.

Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, введених постановою кабінету Міністрів України "Про систему цін в народному господарстві і на споживчому ринку України" від 27 грудня 1991 року, передбачено, що виробникам продукції, незалежно від форми власності, у відпускній ціні повинні бути враховані такі елементи:

· повна собівартість;

· прибуток;

· акцизний збір;

· податок на додану вартість.

·

Рис. 2. Методи ринкового ціноутворення.

Метод "витрати + прибуток". Визначення ціни цім методом передбачає розрахунок повної собівартості продукції, до якої додається прибуток і непрямі податки. ринковий ціна товар грошовий

Прибуток закладається в ціну виходячи із нормативу рентабельності (в процентах до повної собівартості). Величина рентабельності визначається товаровиробником самостійно або регулюється державою шляхом встановлення граничного рівня рентабельності (регульовані відпускні ціни).

Ціна сформована виробником витратним методом, проходить випробування на ринку з позиції покупця і ринкової кон'юнктури. Виробник повинен прогнозувати фінансовий результат - прибуток чи збиток.

Метод граничних витрат є отримання цільового прибутку, передбачає, що суб'єкт господарювання прагне встановити таку ціну, яка би дозволила реалізувати стратегію "проникнення на ринок", або встановлення низьких цін. При цьому методі витрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують не шляхом калькулювання на одиницю продукції, а на всю партію товару і поділяють їх на постійні і змінні.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але держава, певною мірою, може втручатися в процес ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для розв'язання окремих економічно-соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня стабільності грошової одиниці, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики держави.

Державне регулювання цін - це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

· досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;

· згладженість циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

· здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;

· створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку підприємництва.

Особливе значення в державному регулюванні ціноутворенням має антимонопольне регулювання, яке передбачає вживання різних заходів у разі порушення підприємством державної дисципліни цін, а саме:

· дискримінація щодо інших підприємців;

· відмова надавати знижки окремим клієнтам;

· встановлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, що неприйнятні для споживачів.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть ухвалювати відповідні рішення та припиняти діючу практику

Державне регулювання цін здійснюється у сучасних умовах господарювання України переважно на економічні фактори та на найважливіші товари і послуги. Це реалізується шляхом встановлення регульованих цін на продукцію природних монополій, якими є водопостачання і каналізація, міський пасажирський транспорт, електропостачання тощо. Ринкове саморегулювання здебільшого сконцентроване на товари та послуги.

Заходи державного регулюючого впливу на ринкове ціноутворення можуть бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування правових норм і законів, що регулюють процес формування цін, та опосередкованими, які за допомогою економічних важелів дозволяють державним органам здійснювати цілеспрямований вплив на формування ринкових цін.

Державне регулювання економіки в цілому, зокрема, ціноутворення являє собою суб'єктивну форму регулювання. Тому ефективність його обумовлена тим, якою мірою держава враховує об'єктивні економічні закони, передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм ціноутворення в процесі виконання своїх регулюючих функцій.

Розділ 2. Суть державного регулювання

2.1 Ціноутворення на ринку досконалої конкуренції

Досконала конкуренція - це суперництво численнихвиробників, при якому вплив кожного учасника економічногопроцесу на загальну ситуацію ринку настільки мало, що ним можна знехтувати. Уумовах досконалої конкуренції існує дуже велике число фірм, виробляють стандартизований продукт. Основними рисами досконалоїконкуренції є :

1) Дуже велике число незалежно діючих продавців, звичайнощо пропонують свою продукцію на високо організованому ринку. Прикладом служатьфондова біржа і ринок іноземних валют;

2) Стандартизована продукція. Конкуруючі фірми виробляютьстандартизовану, або однорідну продукцію. При даній ціні споживачубайдуже, у якого продавця купувати продукт. На конкурентному ринкупродукти фірм B, C, D і так далі розглядаються споживачем як точніаналоги продукту фірми А. Унаслідок стандартизації продукції отсутствуетпідстава для нецінової конкуренції, тобто конкуренції на базі розходжень уякості продукції, рекламі або стимулювання збуту;

3) "погоджується з ціною". На чисто конкурентному ринку окреміфірми здійснюють незначний контроль над ціною продукції. Цевластивість випливає з попередніх двох. В умовах чистої конкуренціїкожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального обсягувиробництва, що збільшення або зменшення її випуску не буде надавативідчутного впливу на загальну пропозицію.

Для ілюстрації припустимо, що мається 10 тис. конкуруючих фірм, кожна зяких в даний час випускає по 100 одиниць продукції. Загальний обсягпропозиції, таким чином - 1 млн. одиниць. Тепер припустимо, що одна зцих 10 тис. фірм скорочує своє виробництво до 50 одиниць.

Скорочення випуску однією фірмою надає,майже, непомітний вплив на загальну пропозицію - точніше, загальна запропонованекількість зменшується з 1 млн. до 999950 одиниць. Це, очевидно, недостатнє зміна в обсязі пропозиції, для того щоб помітновплинути на ціну продукції. Окремий, що конкурує виробникпогоджується з ціною. Він не може встановлювати нову ринкову ціну, атільки пристосовується до неї, тобто погоджується з ціною.

Інакше кажучи, окремий конкурує виробник знаходиться увлади ринку; ціна продукту є дана величина, на яку виробникне впливає. Фірма може одержати ту ж саму ціну за одиницюпродукції як при більшому, так і при меншому обсязі виробництва.

Запитувати більш високу ціну, ніж існуюча ринкова ціна, було бмарно. Покупці не куплять нічого у фірми А за ціною 30,5 руб., Якщо її 9999 конкурентів продають ідентичний продукт, або, отже, точнийзамінник, за 30 руб. за штуку. Навпаки, внаслідок того що фірма Аможе продати стільки, скільки вона вважає за необхідне, за 30 руб. заштуку, немає причини для неї призначати яку-небудь більш низьку ціну, наприклад 29,5 руб. Справді, поступу вона так, і це викликало бзменшення її прибутків;

4) Вільний вступ і вихід з галузі. Нові фірми можутьвільно входити, а існуючі фірми - вільно залишати чистоконкурентні галузі. Зокрема, не існує ніяких серйознихперешкод - законодавчих, технологічних, фінансових та інших, --які могли б перешкодити виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції наконкурентних ринках.

В результаті всього цього на такому ринку жоден з продавців іпокупців не здатний зробити вирішального впливу на ціну і масштабипродажів. Однак така модель конкуренції та ціноутворення практично неіснує в реальності.

2.2 Ціноутворення на ринку недосконалої конкуренції

Недосконала конкуренція - основна модель сучасного ринку, в якій переплітаються абсолютна монополія, олігополія та монополістична конкуренція і за якої ускладнюється доступ на ринок, на рівень цін може впливати окрема компанія та ін. Абсолютна (чиста) монополія означає наявність єдиного виробника певного продукту та відсутність замінників. Найважливішими рисами абсолютної монополії є:

· наявність єдиного продавця та збігання монополії з галуззю, оскільки існує лише одна компанія,

· вироблений нею продукт не має аналогів (наприклад, компанія добуває унікальну сировину або виготовляє принципово новий вид продукції). Така монополія дуже рідко трапляється на практиці (у США в різні часи - гігантські корпорації "Юнайтед стейтс стіл", "Інтернешнл телефон енд телеграф компані" та ін.),

· компанія контролює поставки продукції на ринок, а отже, й ціни, має економічну владу на ринку, тому проникнути на нього надзвичайно важко. У купівлі певного виду продукції немає вибору, що дає змогу компанії встановлювати монопольне високі ціни. Цей вид недосконалої конкуренції означає також відсутність нецінової конкуренції та ін.

Різновидом абсолютної монополії є природна (або технологічна) монополія (названа гак через природні (а не штучні) бар'єри, які створюють компанії цього типу на шляху проникнення конкурентів). До природних монополій належать, наприклад, електричні й газові компанії, лінії зв'язку, метрополітени. У розвинутих країнах світу такі монополії, як правило, перебувають у руках держави або функціонують під її контролем. Якщо абсолютна монополія базується на виробництві принципово нового виду продукції, то процес привласнення нею монопольно високих прибутків принадний для інших компаній, що робить її недовговічною.

Олігополія означає наявність кількох виробників і продавців товарів або послуг на ринку в окремій галузі. У багатьох розвинутих країнах світу типовою ситуацією є наявність у галузях 4-5 виробників продукції. Олігополії виробляють однорідні та диференційовані товари і послуги. Однорідні зосереджуються переважно на виготовленні сировини та напівфабрикатів (нафти, цементу та ін.), диференційовані - на виробництві товарів масового споживання. Наявність кількох компаній сприяє укладенню між ними угод (прихованих і явних, письмових або усних) про поділ ринків збуту, встановлення цін, тобто угод монополістичного типу. Тому американський економіст У. Фелнер назвав олігополії груповою монополією. Надзвичайно поширене у практиці ціноутворення "лідерство в цінах", за якого наймогутніша компанія встановлює ціну, а інші йдуть за нею. Найдоцільнішим типом поведінки для олігополістів є погодження своїх дій, обмеження конкуренції на ринку, що змушує вживати відповідних заходів і у сфері виробництва. Тому типовими для них є або встановлення таємної олігополії (укладення таємної угоди про дії на ринку, що означає утворення монополії картельного типу), або олігополії домінування, як це характерно для "лідерства в цінах". Олігополістична конкуренція значно утруднює проникнення конкурентів у певну галузь (інколи унеможливлює її), що пов'язано насамперед з обмеженістю ресурсів.

Недосконала конкуренція здійснюється й тоді, коли на ринку діють один або кілька покупців. У першому випадку це призводить до виникнення монопсонії, в другому - олігопсонії. Яскравим прикладом існування монопсонії є закупівля державної зброї у військово-промислових корпорацій. Наявність олігопсонії означає існування невеликої групи покупців певного товару або послуги, що дає їм змогу через укладання угод між собою знижувати ціни на них і привласнювати високі прибутки. Засилля олігополістів у більшості галузей розвинутих країн світу для багатьох західних учених стало формальним приводом для заперечення існування монополій. У такому разі перевага надається семантичному значенню слова "монополія", а не змісту тих реальних процесів, які воно виражає, тобто пріоритетним вважають формальний, а не реальний діалектичний підхід. При цьому не заперечується наявність угод між олігополістами (що є ознакою монополістичних тенденцій і закономірностей) щодо ринків збуту, цін тощо і навіть групових монополій. Якщо дотримуватися такої формальної логіки, то монополістом є бакалійна крамниця у сільській місцевості (оскільки це єдиний продавець товарів), але ним перестає бути гігантська корпорація "Дженерал моторз" (оскільки в автомобільній промисловості діють ще три компанії). Очевидно, що у визнанні монополій найголовнішим є наявність угод між кількома гігантськими підприємствами, що означає панування не абсолютної (чистої) монополії а групової (або колективної) монополії.

Недосконала конкуренціі передбачає модель ринку, на якому відбувається монополістична конкуренція, тобто конкуренція між невеликою кількістю підприємств, що виробляють подібну, але не однакову диференційовану продукцію (або відповідні види послуг). Найважливіші у цих продуктах чи послугах - їх якість і ціна, завдяки чому споживачі надають перевагу саме цьому товару. Конкуренція між компаніями здійснюється насамперед внаслідок диференціації продукції та послуг. За таких умов встановлюється своєрідна монопольна влада над певним товаром. У разі виготовлення диференційованих товарів і послуг створюється ситуація, коли наявність специфічних властивостей, якостей товару або оригінальність обслуговування, упаковки тощо забезпечує певною мірою виокремлення ринку для компанії і дає їй змогу впливати на ціни. Вагома роль у цьому процесі належить організації збуту та рекламі.

2.3 Державне регулювання ринкового ціноутворення в Україні

Державне регулювання ринкового ціноутворення в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами "Про ціни і ціноутворення". "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін " тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої - управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздрібних цін на газ для населення.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики мають право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару тощо.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку - тарифи на основні послуги зв'язку, Національна комісія з питань регулювання енергетики - тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають державному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін - це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (рис. 3).

Рис. 3. Форми й методи державного регулювання цін

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін - це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша - запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових відносин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга - стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі "зарплата - ціни" і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовуються дуже рідко.

Найбільшого поширення набули інші меж>ди регулювання цін: тимчасове "заморожування" (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, використання граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулювання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.

Третя - забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно невисокої ефективності суспільного виробництва, коли існує суперечність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств населення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується через низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад акцизного збору). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та І споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету.

Розділ 3. Наслідки регулювання ринкового ціноутворення

3.1 Максимальні ціни

Максимальна межа ціни - це законодавчо встановлена максимальна ціна, по якій продавець може продати свій товар. Причинами встановлення максимальної ціни є бажання уряду забезпечити необхідний рівень споживання товарів першої необхідності для більшості населення, яке не змогло би придбати ці товари і послуги по ринковій ціні (наприклад, ціни на хліб, тарифи на комунальні послуги), а також необхідність зниження інфляції, якщо остання має місце. Максимальна ціна, таким чином, є нижчою за ринкову ціну. На перший погляд здається, що слід очікувати лише позитивних наслідків від встановлення такої максимальної ціни. Проте негативними наслідками максимальної межі ціни є виникнення дефіциту такого товару чи послуги

При рівноважній ціні Цр величина попиту і пропозиції товару є однаковими. При встановленні урядом максимальної ціни на товар (Цмак) величина його попиту з більшою за величину пропозиції. В результаті цього виникає стійкий дефіцит в розмірі К - К 2.

Проявами наслідків встановлення максимальної ціни є пусті полиці в магазинах, черги, "чорний" ринок. Наслідком встановлення максимальної межі ціни є і зміни у ренті, яку одержують виробники і споживачі.

На графіку видно, що при нижчій від ринкової ціни, скорочується виробництво і збут товару до рівня Кі і для споживачів, які продовжують купувати товар по ціні Цмак, збільшується їх загальний споживчий надлишок на величину, що дорівнює площі прямокутника А. Проте деякі споживачі не можуть придбати дефіцитний товар, внаслідок чого зменшується їх споживчий надлишок на величину, яка дорівнює площі трикутника В. Таким чином, чиста зміна споживчого надлишку становить А ~ В. Порівнюючи площу прямокутника. Що торкається змін у надлишку виробника, то ті з них, які залишились на ринку і виробляють Кг одиниць товару, продаючи його по ціні Цмак, втрачають надлишок у розмірі площі прямокутника А. Загальна зміна у ренті споживача і виробника становитиме суму вигоди першого і втрат другого, а саме А - В + (-А - С) = -Я - С. Отже, в кінцевому результаті державне встановлення максимальної межі ціни викликало загальні втрати на величину площі трикутників В і С. Ці втрати є більш значними за умови нееластичного попиту на товар, оскільки встановлення максимальної ціни викликає втрати і в ренті споживача: збільшення ренти споживача на величину, що відповідає площі прямокутника А, перекривається втратами споживчого надлишку на величину площі трикутника В.

Як бачимо, державна політика встановлення максимальної ціни має і негативний результат: виникає стійкий дефіцит продукту, зменшується загальна рента виробника і споживача на величину загальних втрат. Разом з тим існують і випадки, коли державне втручання в механізм ринкового ціноутворення може збільшити добробут споживачів і виробників. Перш за все, цс відноситься до стану економіки, якій притаманна інфляція.

У зв'язку з виникненням стійкого дефіциту товару в умовах встановлення максимальної ціни перед урядом виникають проблеми з його розподілом. Для розв'язання проблеми справедливого розподілу дефіцитного товару уряди багатьох країн вдаються до його нормуванння, а також стимулюють збільшення виробництва, здійснюють пряме фінансування його випуску, стимулюють імпорт дефіцитного продукту, або здійснюють його імпорт за державні кошти.

3.2 Мінімальні ціни

Нижній рівень ціни - це мінімальна ціна, встановлена державою, яка перевищує ринкову ціну. До таких цін уряд вдається тоді, коли ринкова ціна не дозволяє забезпечити необхідний рівень доходів виробникам і постачальникам економічних ресурсів. Прикладом такої ціни може бути законодавчо встановлена мінімальна зарплата, ціни на сільгосппродукцію тощо.

Негативним наслідком встановлення мінімальної ціни є надвиробництво продукції, недовикористання економічних ресурсів (зокрема, виникнення безробіття), зміни у вигодах (ренті) споживачів та виробників.

При ринковій ціні Цр величина попиту і величина пропозиції є однаковими (Кр). При встановленні урядом мінімальної ціни величина пропозиції товару (К) є більшою за величину попиту (К 2) і виникає надвиробництво товару в розмірі К -Кг*

Виробники за вищої ціни - на рівні Цмін будуть бажати виробляти продукт в розмірі К, а споживачі бажатимуть купувати продукт в розмірі Кг-

Якщо виробники будуть виробляти лише в розмірі попиту на продукт, тобто Кг, то їх надлишок збільшиться на величину, рівну площі прямокутника А. Одночасно із зниженням обсягів виробництва з Кр до К 2, виробники, які перестануть виробляти, втратять свої надлишки на величину, рівну площі трикутника С. Отже, чисті зміни в ренті виробника становитимуть А - С. Що торкається споживачів, то із-за вищої ціни частина їх перестане купувати товар, внаслідок чого величина втрат споживчого надлишку становитиме значення площі трикутника В, а ті, які далі будуть купувати товар по ціні Цмін, втратять частину споживчого надлишку на величину, рівну площі прямокутника А.

Отже, чисті зміни споживчого надлишку будуть становити: -(А + В), тобто будуть мати місце втрати споживчого надлишку. Що торкається загальних змін в надлишку споживачів і виробників, то вони вимірюватимуться, як: А-С-А-В, тобто -(С + В). Цей вираз змін в загальному надлишку вказує на втрати в розмірі площі трикутників В і С.

Проте виробники можуть і не обмежувати виробництво обсягами К 2, а виробляти в обсязі К, який відповідає ціні Цмін.

При ціні Цмін обсяг виробництва становитиме Ки а обсяг попиту -К 2. Різниця між ними (К - Кг) показує на величину нереалізованого виробленого продукту. За таких умов споживачі, які продовжуватимуть купувати по вищій ціні (Цмін), втратять частину надлишку на величину площі прямокутника А, а ті, які перестануть його купувати - на величину площі трикутника В. Отже, загальні зміни в споживчому надлишку становитимуть: -А - В, тобто матимуть місце втрати. Що стосується зміни надлишку виробників, то ті з них, які реалізують продукт в розмірі існуючого попиту (Кг) по ціні Цмін, збільшать свої надлишки на величину площі прямокутника А. Зниження збуту продукту виробниками з Кр до К 2 викличе зменшення їх надлишку в розмірі площі трикутника С. Розширення виробництва з Кр до К при продажі продукту в обсязі Кг приведе до надвиробництва продукту на величину К -К 2, внаслідок чого виробники, які не зможуть його реалізувати, будуть нести збитки у розмірі витрат їх виробництва, які відповідають площі трапеції Д. Таким чином, загальні зміни в надлишку виробників вимірюватимуться А - С -Д. Якщо площа трапеції Д є великою, то встановлення урядом мінімальної ціни викличе втрати ренти виробників.

Слід зазначити, що за умови встановлення вищої від ринкової ціни, кожний виробник прагне виробити більше продукції, сподіваючись повністю ЇЇ реалізувати. Тому встановлення мінімальної ціни викликає надвиробництво продукту. За таких обставин завданням уряду є зменшення цього надлишку. З цією мстою уряди багатьох країн проводять програми обмеження виробництва продукту, стимулюють збільшення попиту на надлишкову продукцію та її експорт, закуповують ці надлишки, що вимагає збільшення бюджетних витрат. В деяких країнах мали місце і випадки знищення надлишкової продукції.

Таким чином, встановлення урядом максимальної і мінімальної межі ціни позбавляє ринкову економіку механізму саморегуляції попиту і пропозиції, узгодження Інтересів покупців і виробників. Держава повинна взяти на себе розв'язання проблеми надвиробництва чи нормування. Державне регулювання має суперечливі наслідки. Тому очікувані вигоди від введення максимальних і мінімальних цін слід завжди порівнювати з втратами, які у зв'язку з цим виникають.

Размещено на Allbest.ru

...