Основи собівартості продукції та кошторису виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи собівартості продукції та кошторису виробництва

1.1 Сутність та види кошторису виробництва

1.2 Основи прогнозування собівартості продукції

1.3 Сутність калькулювання собівартості товарної продукції підприємства

Розділ 2. Методика обчислення кошторису виробництва та собівартості продукції підприємства

2.1 Методи складання кошторису

2.2 Методологія розрахунку собівартості товарної продукції

2.3 Методи калькулювання собівартості продукції підприємства

Розділ 3. Аналітично-розрахункова частина. Аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями на прикладі підприємства «ДАЛЯЛЬ»

3.1 Основна характеристика діяльності ТОВ «Даляль»

3.2 Аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями

3.3 Пропозиції щодо зниження собівартості продукції на ТОВ «Даляль»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників. Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Метою дослідження курсової роботи було детальне вивчення поняття, видів, структури та правил складання кошторису виробництва, зрозуміти, що таке собівартість та методи її калькуляції. Основним завданням було повне теоретичне ознайомлення з цією темою та здобуття певних практичних знань, що є ще більш важливим. Актуальність вивчення полягає у тому, що підрахунок собівартості та складання кошторису витрат на виробництва є однією з основних частин діяльності кожного підприємства, а теоретичні і практичні знання по цій темі дадуть змогу ближче ознайомитись студенту із порядком діяльності підприємств у цілому та добре орієнтуватись у порядку створення та підрахунку собівартості.

Мета обліку затрат, складання кошторису і калькулювання собівартості продукції заключається у своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат, зв'язаних з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Неперевершений поточний облік витрат в місцях виникнення затрат, виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинен задовільнити потреби оперативного управління виробництвом.

Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

Практичні дані та знання отримані від ТОВ «Даляль», що виступає на ринку соняшникової олії в Україні. Україна є найбільшим експортером соняшникової олії у світі (близько 40% світового експорту), у ній виробляється близько 20% соняшникової олії світу. Соняшникова олія -- одна з найважливіших рослинних олій, що має велике народно-господарське значення. У кулінарії застосовується для смаження і для додавання до салатів. З нього виробляють маргарин і кулінарні жири (шляхом гідрування). Соняшникова олія застосовується для виготовлення консервів, а також у миловарінні та лакофарбовій промисловості. Соняшникова олія входить до складу різних мазей.

Споживачі сирої соняшникової нерафінованої олії в сегменті b2b: виробництва рафінованої та бутильованої соняшникової олії, виробники жирової продукції (майонез, маргарин, саломас тощо), підприємства, що виробляють лако-фарбову продукцію, підприємства тваринництва і птахофабрики.

У роботі по черзі розглянуто сам кошторис виробництва, сутність складання кошторисів підрозділів, собівартість продукції, сутність і методи калькулювання собівартості. А у практичній частині характеристику підприємства та калькулювання собівартості як окремих видів продукції так і складання зведеного кошторису підрозділу.

Розділ 1. Теоретичні основи собівартості продукції та кошторису виробництва

1.1 Сутність та види кошторису виробництва

Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами.

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

v сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

v вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

v покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

v виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

v допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

v паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

v пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

У практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів: кошторис доходів і видатків складають, як правило, установи освіти й охорони здоров'я, які, крім бюджетних коштів, одержують кошти від комерційної діяльності (надання платних послуг); кошторис видатків складають органи державної влади й управління, оборони та правоохоронні органи, суди і прокуратура.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетним призначенням є повноваження, яке надано головному розпорядникові коштів бюджету Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження. Таке призначення дає змогу Міністерству фінансів України, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Кошторис видатків бюджетної установи -- це основний плановий документ, який визначає обсяг видатків, джерела їх формування, цільове спрямування коштів, необхідних для утримання бюджетної установи, розвитку її матеріально-технічної і соціальної бази.

У бюджетному плануванні розрізняють такі види кошторисів: індивідуальний кошторис, загальний кошторис, кошторис на проведення централізованих заходів, зведений кошторис. Аналогічно до видів кошторисів розрізняють види плану асигнувань із загального фонду бюджету.

Індивідуальний кошторис -- це фінансовий план конкретної бюджетної установи, що відображає специфіку й особливості її виробничої діяльності; його складають установи освіти, охорони здоров'я, державної влади й управління, правоохоронні органи, суди і прокуратура та ін. Він також є основним документом при плануванні і фінансуванні окремих заходів, передбачених кодами видатків бюджетної класифікації.

Загальний кошторис складається на видатки однотипних установ, що обслуговуються централізованою бухгалтерією. Такі кошториси складаються по школах, клубах, бібліотеках, фельдшерсько-акушерських пунктах. Для цих установ характерним є невеликий обсяг фінансування і стабільний штат працівників.

Кошторис видатків на проведення централізованих заходів розробляють міністерства, відомства, управління (відділи) місцевих органів влади й управління на видатки, які доцільно здійснювати в централізованому порядку (наприклад, видатки на підготовку кадрів, придбання цінного навчального обладнання та інвентарю, медичного обладнання, автомобілів швидкої медичної допомоги, проведення спортивних змагань тощо).

Зведений галузевий кошторис містить усі видатки на утримання установ одного відомства, наприклад управління (відділу) освіти чи охорони здоров'я, тобто в ньому об'єднуються індивідуальні кошториси, загальні кошториси і кошториси видатків на проведення централізованих заходів. Розроблення зведених кошторисів можливе завдяки тому, що в основу індивідуальних кошторисів покладені єдині показники плану економічного і соціального розвитку, а базою для розрахунків усіх кошторисів слугують діючі норми витрат, і складаються вони за єдиними формами і статтями (підстаттями) бюджетної класифікації.

1.2 Основи прогнозування собівартості продукції

Собівартість продукції - один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально - технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

v прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;

v прямі витрати на оплату праці;

v інші прямі витрати;

v загальновиробничі витрати.

Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції - проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. до непрямих - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

v динаміки операційних витрат;

v чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

v впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

v структури операційних витрат за економічними елементами;

v собівартість за калькуляційними статтями витрат.

Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином:

1) матеріальні затрати (без зворотних відходів - залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на державне соціальне страхування;

4) відрахування на обов'язкове медичне страхування;

5) амортизація основних фондів, включаючи прискорену амортизацію;

6) інші витрати.

На практиці розрізняють:

1) цехову собівартість - всі затрати на виробництво, за виключенням загальнозаводських;

2) виробничу (фабрично-заводську) - всі затрати на виробництво без позавиробничих затрат;

3) повну собівартість - всі затрати, пов'язані з виробництвом продукції і послуг, і позавиробничі затрати (затрати на тару, упаковку, доставку продукції);

4) індивідуальну собівартість - затрати на одиницю окремих видів продукції.

Усі підприємства визначають планову собівартість. Вона обчислюється на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т.п. при складанні виробничо-фінансового плану. Фактична (звітна) собівартість визначається на основі фактично зроблених витрат.

1.3 Сутність калькулювання собівартості товарної продукції підприємства

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання -- обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т.п.). Головний об'єкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання -- трактори, калькуляційна одиниця -- один трактор, відповідно вугілля -- одна тонна, електроенергії -- одна кіловат-година і т. д.

Розділ 2. Методика обчислення кошторису виробництва та собівартості продукції підприємства

2.1 Методи складання кошторису

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх кошторисів. Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються. Якщо виробничий цикл тривалий і змінюються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, такої відповідності немає.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча, контролююча і стимулююча. Організуюча функція кошторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величину витрат, працівник, відповідальний за їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необґрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні.

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загальновиробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Побудова його за елементами витрат показує їх ресурсну структуру, матеріале-, зарплато- і капіталомісткість виробництва і, що важливо, дає змогу чіткіше ув'язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів.

Шахматна форма кошторису, у якій витрати групуються постатейно і поелементно, є більш інформативною. На її основі досить легко розподілити всі витрати на змінні та постійні, що є необхідною умовою "надання кошторису властивості гнучкості при поваріантних обчисленнях і визначенні планових витрат на фактичний обсяг виробництва.

2.2 Методологія розрахунку собівартості товарної продукції

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

* з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

* віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

* додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції -- факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний.

2.3 Методи калькулювання собівартості продукції підприємства

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «Direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

сировина та матеріали;

енергія технологічна;

основна заробітна плата виробників;

додаткова заробітна плата виробників;

відрахування на соціальні потреби виробників;

утримання та експлуатація машин і устаткування;

загальновиробничі витрати;

загальногосподарські витрати;

підготовка та освоєння виробництва;

позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

Методика обчислення основних статей калькуляції

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на

певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.

Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння 5 т.п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби --виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто

См= Cз.о. ·Рм\100

де См -- витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;

Сзо-- основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;

Рм -- відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.

Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рівня механізації праці вона не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення.функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату вже не можна нормувати поопераційне, а отже, вона не може бути базою розподілу інших витрат.

Найобґрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу за формулою

де m -- кількість машин (технологічних груп машин), на яких обробляється виріб;

См.г. -- витрати на утримання та експлуатацію і-ої машини за одну годину, грн.;

t -- тривалість обробки на i-й машині, годин.

Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі -- це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т.п. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дві статті об'єднуються в одну.

Розподіляються Загальновиробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково -- пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

Прогнозування собівартості на етапах розробки та освоєння нових виробів.

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, її собівартість обчислюється тільки як імовірнісна прогнозна величина. При цьому користуються різними методами прогнозних оцінок, з-поміж яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів -- технічних і експлуатаційних показників.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн ) обчислюється так:

Сн=СП.РН,

де Сп -- питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом, грн.;

Рн-- параметр нового виробу.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.

Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (С6). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

де n -- кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу;

бні -- кількість балів за і-м параметром нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин -- агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних -- обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертне.

Собівартість продукції, особливо нової -- динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній -- від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність ї собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції.

Сі = С1·N-bi,

де Сi -- собівартість i-го виробу з початку випуску;

С1 -- собівартість першого виробу;

Ni -- порядковий номер виробу з початку освоєння;

Ь -- показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особливо складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.

Розділ 3. Аналітично-розрахункова частина. Аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями на прикладі підприємства «ДАЛЯЛЬ»

3.1 Основна характеристика діяльності ТОВ «Даляль»

Виробництво нерафінованої соняшникової олії призначене для забезпечення експортного ринку соняшникової олії, а також забезпечення сировиною масложиркомбінатів України, що займаються переробкою і розфасовкою рослинного масла. Продукція, вироблена на заводі, до споживача доставляється масловозом (цистерна).

При наданні послуги з тисняви масла виробник отримує свій прибуток тільки за цей процес, а інша частина доставки продукту до споживача його вже не стосується.

Підприємство «Даляль» спеціалізується на виготовленні соняшникової олії. Дане підприємство знаходиться в Україні, Одеська область, місто Березівка, вулиця Колонічеська 7.

Існують такі приміщення:

1. Приміщення для зберігання сировини площею 500 м І.

2. Приміщення для чотирьох вентиляційних силос в обсязі 800 тонн насіння площею 400 м І.

3. Приміщення для макухи площею 500 м І. В організації його роботи необхідно враховувати, що макуха може самозайматися.

У приміщенні цеху тверда бетонна підлога. Від підлоги вгору на висоту 15 метрів - пофарбовані панелі. Вище - оштукатурена і побілена поверхня.

На складі готової продукції 200 м І може бути встановлено 5-7 ємностей для соняшникової олії загальною місткістю 250 кубів.

Основним обладнанням для виробництва нерафінованої соняшникової олії є:

v масло-прес;

v масло-фільтр;

v семенорушка;

v семеновійка;

v вальця;

v жаровня;

v сепаратор;

v сушарка;

v навантажувач;

v ємності для олії;

v спеціальні інструменти.

Головне завдання виробника-витягнути з насіння якомога більше масла. Для цього розробляються різні технології, і вдосконалюється обладнання, покликане видавити з насіння останні краплі олії.

Щоб зробити з насіння масло, необхідно:

1. Очистити насіння від домішок.

2. Обрушити насіння, тобто видалити лузгу (плодову оболонку ).

3. За допомогою повітряних потоків або каліброваних сит лузга відокремиться від зерна на сепараторі або семеновійці.

4. Розмолоти - зруйнувати саме зерно. У результаті виходить подрібнена маса - м'ятка.

5. Обдати теплом і вологою м'ятку. Вийде мезга.

6. Віджати масло з мезги пресом.

Виходить макуха (або місцелла) і рослинне масло. На великих маслозаводах макуха, в якій міститься 11-14 % олії, обробляють двома способами:

Перший спосіб:

1. Обдати теплом і вологою макуху.

2. Віджати олію із макухи пресом (експеллером). Виходить рослинне масло і макуха, в якій залишається 4-6% масла.

Другий спосіб:

За допомогою екстракції макухи, яка містить 11-14% олії обробляють розчинником, при цьому забираючи залишки рослинного масла, і отримують шрот, в якому залишається тільки 1% олії.

Таблиця 1. Вартість основного обладнання

№	Назва	Ціна	Кількість	Сума в гривнах	Сума в доларах
1.	Масло-пресс	200000	6	1200000	150000
2.	Масло-фільтр	200000	1	200000	25000
3.	Семенорушка	80000	1	80000	10000
4.	Семеновійка	150000	1	150000	18750
5.	Вальця	520000	1	520000	65000
6.	Жаровня велика	500000	1	500000	62500
7.	Жаровня маленька	80000	2	160000	20000
8.	Сепаратор	160000	1	160000	20000
9.	Сушарка	200000	1	200000	25000
10.	Навантажувач	40000	1	40000	5000
11.	Ємкості для олії	80000	5	80000	10000
12.	Котел	100000	2	200000	25000
13.	Спеціальні інструменти	20000		20000	2500
14.	Сілоси	250000	4	1000000	125000
15.	Шнеки і транспортери	160000		160000	20000
16.	Магніти і компресори	80000		80000	10000
17.	Насоси і вентилятори високого тиску	80000		80000	10000
	Разом			4830000	603750

Територія, на якій розміщено устаткування має площу 2,5 гектара (25000 мІ) та огороджена парканом у вигляді залізобетонних плит заввишки два метри. Також на території знаходяться: адміністративна двоповерхова будівля (загальна площа - 1000 мІ), чотири великі склади (загальна площа - 1600 мІ), чотири склади (загальна площа - 800 мІ), ваги для зважування вантажних машин, приміщення для цеху котла. Вартість цієї території з приміщеннями оцінюється в 3200000 грн. (400000 $). Витрати на роботу по встановленню обладнання становить 1200000-1600000 грн. (150000 - 200000 $).

Все обладнання підібрано для переробки насіння в кількості 100 тонн на добу. Практика показує, що обладнання може переробити насіння в кількості 75-80 тон на добу. Прибуток з кожного однієї тонни насіння після продажу олії та макухи становить 350-450 грн. (45 - 55 $), а витрати на переробку кожної однієї тонни насіння становить 50-55 грн. (6-7 $).

Паралельно з виробництвом олії на заводі можна проводити роботи, які приносять додаткові доходи:

1. Приймати, підробляти, сушити, зберігати, калібрувати, вантажити зерно.

Таблиця 2

№	Вид роботи	Сума в гривнах / тон	Сума в доларах / тон
1.	Приймання	10	1,25
2.	Підробіток	10	1,25
3.	Сушіння	25	3
4.	Зберігання	25	3
5.	Вантаження	32	4

Показано в таблиці:

1. Приймання-за одну тонну при прийомі зерна.

2. Підробіток - це очищення зерна від сміття. Ціна показана за кожен 1% який перевищує норму (буває до 10%).

3. Сушіння-це сушіння зерна від вологості. Ціна показана за кожен 1% який перевищує норму (буває до10%).

4. Зберігання - це зберігати зерно на складі. Ціна показана за кожну одну тонну на місяць.

5. Вантаження-ціна показана за кожну одну тонну при отриманні.

При покупці насіння лабораторія заводу при визначенні кількість сміття і вологи додає (1-1,5%) для підстраховки. Це майже 2600-3850 гр. (325-480$) додатковий дохід на добу.

Паралельно з виробництвом нерафінованої соняшникової олії можна займатися його фасуванням.

Сировина давальницька - це сировина, яка організація передає для переробки та отримує масло і макуху.

При цьому завод отримує 300-350 грн. (37-43 $) за кожну одну перероблену тону.

При другому способі за допомогою екстракції макухи, яка містить 11-14% олії обробляють розчинником, при цьому забираючи залишки рослинного масла, і отримують шрот, в якому залишається тільки 1% олії. При цьому способі збільшується прибуток з кожної однієї тони переробки насіння мінімум на 160 грн. (20 $). Загальний прибуток при екстракції з кожною однієї тонни насіння після продажу олії і шроту становить 500-600 гр. (62-75$). Екстракція буває різна за кількістю переробки макухи (20 тон, 50 тон, 100 тон/на добу).

Таблиця 3

Екстракція на 100 тон/добу
Ціна	Шеф монтажу	Перевозка	Сума	Кількість контейнерів
605960 $	12000 $	39400 $	656400 $	7
Екстракція на 50 тон/добу
Ціна	Шеф монтажу	Перевозка	Сума	Кількість контейнерів
450000 $	12000 $	33600 $	495600 $	6
Екстракція на 20 тон/добу
Ціна	Шеф монтажу	Перевозка	Сума	Кількість контейнерів
230000 $	12000 $	31000 $	273000 $	5

30% аванс (після підписання контракту)

70% до відвантаження (оплатити по прямій платіжці або безвідкличної акредитив з європейського банку)

після оплати 30% (90-100 днів-термін виготовлення, перевезення (35-40 днів) до порту Іллічівськ

монтаж-90 днів.

Отже, виробництво нерафінованої соняшникової олії як бізнес є високоприбутковим і перспективним при грамотній організації виробництва. Окуповується таке виробництво протягом одного-двох років. Тому фінансові вкладення в його створення цілком виправдані.

3.2 Аналіз собівартості продукції за калькуляційними статтями

При аналізі собівартості за статтями витрат виявляють:

-- величину економії (перевитрат) за кожною статтею;

-- частку впливу кожної статті у загальному зниженні собівартості продукції;

-- вплив різних факторів на величину витрат за окремими статтями.

В таблиці 1 наведена схема аналізу собівартості продукції за статтями витрат на підприємстві «Даляль».

Таблиця 4

Показник	Фактично виготовлена продукція	Відхилення (+, -)
	за плановою собівартістю тис.грн.	За фактичною собівартістю тис.грн.	Абсолютне тис.грн.	Відносне %
1. Сировина та матеріали	5351	5464	+113	+2,11
2. Енергія технологічна	736	756	+20	+2,72
3. Основна заробітна плата виробників	179	210	+31	+17,32
4. Додаткова заробітна плата виробників	17	25	+8	+47,06
5. Відрахування на соціальні потреби виробників	25	30	+5	+20,00
6. Утримання та експлуатація машин і устаткування	768	766	-2	-0,26
7. Загальновиробничі витрати	540	611	+71	+13,19
8.Загальногосподарські витрати	55	69	+14	+12,725
9. Підготовка та освоєння виробництва	55	69	+14	+12,725
Виробнича собівартість	7726	8000	+274	+3,5
10. Позавиробничі витрати	82	103	+21	+25,61
Повна собівартість	7808	8103	+295	+3,78

Після узагальненого постатейного аналізу собівартості продукції на підприємстві «Даляль» можна вишукати причини економії (перевитрат) окремих затрат та резерви зниження собівартості продукції.

3.3 Пропозиції щодо зниження собівартості продукції на ТОВ «Даляль»

Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Розробка плану організаційно-технічних заходів щодо використання внутрівиробничих резервів ґрунтується на результатах аналізу їхніх джерел і факторів, що впливають на техніко-економічні показники. До найбільш важливих джерел резервів варто віднести зниження матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

З усього різноманіття факторів, що впливають на техніко-економічні показники, до укрупнених груп можна віднести:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- поліпшення організації виробництва.

Зниження матеріалоємності, чи матеріальних витрат -- одне з найважливіших джерел розвитку економіки.

Продуктивність праці, тобто його результативність і ефективність, виміряється трудомісткістю (часом, витраченим на виробництво одиниці продукції) і виробленням (кількістю продукції, зробленої за визначений проміжок часу). У результаті зниження трудомісткості економія досягається за рахунок зменшення витрат на оплату праці з обліком додаткової заробітної плати і відрахувань на соціальне страхування в розрахунку на одиницю продукції, скоректованих на новий обсяг виробництва.

Фактори, що впливають на техніко-економічні показники, можна об'єднати в наступні укрупнені групи.

Підвищення технічного рівня - процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

- удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

- раціонального використання сировини, матеріалів;

- механізації й автоматизації виробничих процесів.

Використання більш продуктивного устаткування дозволяє заощаджувати заробітну плату (жива праця) при збільшенні амортизаційних відрахувань (минулого праці). «Підвищення продуктивності праці полягає саме в тім, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, що полягає в товарі, зменшується, і, отже, кількість живої праці зменшується більше, ніж збільшується кількість минулої праці».

Удосконалювання організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.

Ріст обсягу виробництва дозволяє скоротити умовно-постійні витрати.

Собівартість знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.

На підприємстві «Даляль» процес отримання масла може відбуватись двома способами: екстракцією та від жимом. Очистка - теж двома способами: первинна та вторинна. Зупинимось на первинній: відстоювання це процес утримання свіжо вижатого масла з метою осідання домішок. Цей процес не потребує значних енергозатрат. Фільтрування і центрифугування процеси відділення механічних затрат - досить енергозатратні.

Вторинний спосіб: гідратація, нейтралізація та дезодорація покликані видаляти фосфоровмісні речовини та жирні кислоти. Процес потребує значних енерго затрат. Відбілювання процес освітлення олії за допомогою спец компонентів. Досить енергозатратний процес. Таким чином з підприємства «Даляль» виключили з процесу очищення такі операції як "Центрифугування" та "дезодорацію", що потребують значних енергетичних затрат та додаткового обслуговування. Важливим фактором є й те що це підприємство застосувало ультразвук в процесі фільтрування що скорочує термін фільтрування і таким чином скорочення енергетичних затрат.

При вторинній очистці ми замінили процес "Гідратації" та "Нейтралізації" дією ультразвукового поля що полегшило обслуговування операцій. Важливим фактором є й те, що в електромагнітному полі відбувається процес пастеризації що має покращити термін зберігання олії без погіршення смакових властивостей.

Ризик конкуренції присутній, але за рахунок вдосконалення технологій виробництва та зменшення собівартості продукції зекономлені кошти будуть використані на боротьбу з конкурентами, а саме рекламу, проведення акцій тощо.

Після проведення модернізації підприємства якість продукції підвищиться, а собівартість зменшиться, ціна реалізації не зміниться. Сировина буде надходити із власного врожаю.

Висновок

Під час написання курсової було детально вивчено поняття, види, структуру та правила складання кошторису виробництва, відбулось ознайомлення із питанням, що таке собівартість та методи її калькуляції. Основним завданням було повне теоретичне ознайомлення з цією темою та здобуття певних практичних знань, що є ще більш важливим, що і було зроблено. Підрахунок собівартості та складання кошторису витрат на виробництва є однією з основних частин діяльності кожного підприємства, а теоретичні і практичні знання по цій темі дадуть змогу ближче ознайомитись студенту із порядком діяльності підприємств у цілому та добре орієнтуватись у порядку створення та підрахунку собівартості.

Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

У практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів: кошторис доходів і видатків складають, як правило, установи освіти й охорони здоров'я, які, крім бюджетних коштів, одержують кошти від комерційної діяльності (надання платних послуг); кошторис видатків складають органи державної влади й управління, оборони та правоохоронні органи, суди і прокуратура.

Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються.

Собівартість продукції - один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально - технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання -- обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

У практичній частині роботи я навчилася складати калькуляцію окремих типів продукції та складати зведений кошторис окремого підрозділу підприємства (у нашому випадку підприємства по виготовленню соняшникової олії «Даляль»).

Під час виконання курсової роботи я отримала ґрунтовні теоретичні знання про кошторис виробництва, собівартість продукції та її калькуляцію, та навчилася використовувати їх на практиці, тобто складати кошторис та проводити калькуляцію.

Список використаної літератури

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 “Витрати”, затверджено Наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 року - № 318.

2. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навчальний посібник для студентів вузів. - Житомир: ЖІТІ, 2000.-416с.

3. Гадзевич О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навчальний посібник. - Луцьк: Ред.-вид. відділ ВДУ ім. Лесі Українки, 1997. - 159 с.

4. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. Посібник// За ред. М.В. Кужельного. - 6-те вид. - К.: А.С.К., 2002. - 266 с.

5. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - Тернопіль: “Економічна думка”, 1999.

6. Іваненко В.М., Горбатюк М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навч. - метод. Посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 1999.

7. Іванова Н.Ю. Аналіз беззбитковості виробництва: теорія та практика: Навчальний посібник. - Київ: Лібра, 2002. - 72 с.

...