Висвітлення складності процесу нагромадження капіталу в сучасних умовах господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми: аксіомою політичної економії є твердження про те, що об'єктивні передумови капіталістичного або ринкового, господарювання закладаються в процесі первісного нагромадження капіталу, тобто в період, коли кардинально змінюється структура та інституціональний формат попередньої економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стає основою, головним рушієм суспільного виробництва.

Нагромадження основного капіталу завжди було і залишається опорою економічного, політичного, інтелектуального прогресу суспільства, бо за його допомогою здійснюються розширене відтворення матеріально-речових факторів (товарів і послуг) і економічні відносини людей з приводу виробництва валового внутрішнього продукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це викликає масу проблем і саме в цьому полягає актуальність теми курсової роботи.

Метою написання даної роботи є висвітлення складності процесу нагромадження капіталу в сучасних умовах господарювання.

Завдання роботи:

? розглянути теоретичні основи нагромадження капіталу;

? з'ясувати сутність нагромадження капіталу як економічної категорії;

? розглянути основні фактори і форми нагромадження капіталу;

? проаналізувати наслідки нагромадження капіталу.

Об'єктом дослідження даної роботи є процес нагромадження капіталу.



РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ НАГРОМАДЖЕННЯ КАПІТАЛУ

1.1 Капітал як економічна категорія

Сутність та структура капіталу, механізм самозростання вартості, процес виробництва і присвоєння доданої вартості, формування капіталу, його нагромадження є предметом вивчення найпомітніших вчених-економістів, темою дискусій і полемік.

Термін «капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis - головний) вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов'язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал». Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима - С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід [18].

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж.С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

А ось за К. Марксом, капітал - це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість. Капітал змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини.

Отже, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса. капітал нагромадження безробіття

Чимало економістів витлумачує суть капіталу на основі концепції «продуктивності капіталу». Вони вважають, що кожний фактор виробництва має фізичну продуктивність, тобто створює свою частку доходу. Ряд авторів при визначенні капіталу в центр уваги кладе фактор часу. На їх думку, одержуваний капіталістом дохід становить собою своєрідну винагороду за відмову непродуктивного використання коштів, за відмову від задоволення особистих потреб, за очікування благ майбутніх.

Тлумачний словник дає таке визначення: капітал (capitale - слово з пізньої латини, від caput - голова) - одна з найважливіших категорій науки, обов'язковий елемент ринкового господарства.

Поняття «капітал» з'явилося на рубежі xээ-xэээ ст. в Італії у значенні «цінності»; «запас товарів»; «маса грошей» або ж «грошей, що приносять відсоток». Вийшовши з Італії, слово «капітал» потім поширилося по всій Німеччині та Нідерландах, а згодом прийшло у Францію, де вступило в конфлікт з іншими похідними від «caput», котрі легко підставлялися замість нього: «багатства», «частка», «можливості», «фонди» [17].

Капітал (capitalis - головний):

? самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість;

? виробничі відносини між найманим працівником і власником засобів виробництва в межах основного виробничого відношення «наймана праця - капітал»;

? рух вартості.

Капітал складається з двох частин - постійного та змінного, котрі відіграють різну роль у капіталістичному виробництві, при цьому постійний капітал зростає швидше змінного. Швидше зростання постійного капіталу є в основі виробництва відносної додаткової вартості: підвищення продуктивності праці саме тому і виражається, що така ж сама кількість робітників надає руху більшій масі засобів виробництва. Тільки у випадку аналізу нагромадження капіталу, і не тільки з кількісної сторони, а й зі зміни співвідношення між змінним і постійним капіталом, це співвідношення стає в центрі дослідження і має бути виражене у певних поняттях:

- вартісна будова капіталу;

- технічна будова капіталу;

- органічна будова капіталу.

Вартісна будова капіталу виражає співвідношення вартості засобів виробництва, тобто постійного капіталу до вартості робочої сили або до змінного капіталу.

Технічна будова капіталу виражає співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва, з одного боку, і кількістю праці, необхідної для їхнього застосування, - з іншого.

Зміна органічної будови капіталу, виражаючи собою зростання технічної будови капіталу, котре є результатом розвитку продуктивних сил, у той же час означає погіршення становища робочого класу внаслідок відносного зменшення змінного капіталу, тобто означає загострення протиріччя між працею і капіталом [7].

1.2 Первісне нагромадження капіталу

Поняття "первісне нагромадження капіталу" вперше застосував А. Сміт.

Первісне нагромадження капіталу -- процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та їх перетворення на вільних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших об'єктів власності й видів багатства в руках незначної меншості -- з іншого, внаслідок чого капіталізм на певному етапі перетворюється на прогресивніше і гуманістичніше суспільство.

Первісне нагромадження капіталу зумовлене дією закону адекватності виробничих відносин рівню, характеру і структурі розвитку продуктивних сил, концентрації виробництва, закону вартості та ін. Так, розвиток товарно-грошових відносин за феодалізму спричинив диференціацію товаровиробників, зубожіння одних і збагачення інших. Конкретні передумови нагромадження капіталу треба з'ясовувати передусім в кожній із сторін суспільного і технологічного способу виробництва.

Еволюційним шляхом первісне нагромадження капіталу здійснювалось при переході від відробної форми феодальної земельної ренти до продуктової, а потім до грошової, що супроводжувалося запровадженням капіталістичної оренди. Об'єктом купівлі-продажу дедалі частіше стає феодальна земельна власність. Еволюційне нагромадження капіталу в Україні відбувалося внаслідок розвитку фільваркової системи, що супроводжувався зменшенням селянських наділів і зростанням чисельності безземельних і малоземельних селян (на кілька століть пізніше, ніж у Західній Європі).

Первісне нагромадження капіталу відбувалось також і революційним шляхом, насильницькими методами. Так, в Англії у XVI--XVII ст. лендлорди примусово експропріювали общинні землі і приватні землі вільних селян. Цьому сприяла держава, яка приймала відповідні закони. Внаслідок насильницьких дій (які ініціювали зростання цін на вовну, розвиток мануфактур) землі позбулись приблизно 1,5 млн. селян [18]. Захоплені землі передавались в оренду підприємцям. Паралельно з цим проходив процес утворення капіталістичних фермерів.

Змішаними методами первісного нагромадження капіталу були також система протекціонізму, колоніальна торгівля, піратство, державні позики і податки тощо.

На відміну від класичного механізму формування класу капіталістів (який застосовувала більшість країн у період первісного нагромадження капіталу), в якому поєднувались методи поступового збагачення (значною мірою завдяки підприємницькій діяльності, організаторським здібностям, працелюбству, бережливості та ін.) і насильницького пограбування, в Україні цей клас з 90-х років XX ст. формується через перерозподіл державної власності шляхом масового розкрадання, тінізації економіки, активізації економічної злочинності, через недосконалість чинного законодавства тощо.

Своїм змістом поняття «первісне нагромадження капіталу» відображає історичний процес формування капіталістичної власності в єдності її економічного та юридичного змісту. Складовими цього процесу є:

? відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

? утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин (двох суспільних класів) - найманих працівників і капіталістів;

? перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

? перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

? перетворення грошей на капітал.

За юридичним змістом капіталістична власність зводиться до належності капіталістам засобів виробництва і грошей, а найманим працівникам своєї робочої сили, а також до їх права володіти, розпоряджатися і використовувати ці об'єкти власності. Економічний зміст капіталістичної власності становлять реальні виробничі відносини капіталістичного товарного виробництва -- відносини між капіталістами і найманими працівниками, в межах і завдяки яким гроші як найрозвинутіша форма вартості, перетворюються на капітал, тобто відбувається самозростання вартості -- виробництво найманими

працівниками додаткової вартості та присвоєння її капіталістами [14].

1.3 Загальна характеристика нагромадження капіталу

Виробництво -- процес безупинний, який постійно відновлюється. Як правило, у довгостроковий період він відновлюється в розширеному масштабі. Такий процес називається розширеним відтворенням. Для його здійснення необхідне зростання капіталу. Джерело збільшення капіталу, що залучається у виробництво -- додаткова вартість. Процес перетворення додаткової вартості на капітал Маркс називав нагромадженням капіталу.

Нагромадження капіталу - процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т.ч. на різні типи капіталу (капіталістичної власності). Для капіталізму характерне розширене відтворення, за якого частина додаткової вартості спрямовується у фонд нагромадження, а інша - споживається як дохід. Перетворення додаткової вартості на капітал здійснюється за наявності на ринку додаткових засобів виробництва, додаткової робочої сили і додаткових засобів, необхідних для її залучення.

Нагромадження капіталу - це одна з історичних соціально-економічних форм розширеного відтворення, що зумовлює розвиток технологічного способу виробництва (в єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин) та еволюцію відносин економічної власності, створює матеріальні умови виробництва для більш високого суспільного укладу [14]. Розвиток продуктивних сил означає прогрес їх традиційних елементів (людини, засобів і предметів праці, використовуваних людьми сил природи) і виникнення якісно нових форм і методів організації виробництва та праці (початок XX ст.), науки (середина 50-х), інформації (середина 70-х). Еволюція відносин власності за капіталізму здійснюється у вигляді розвитку традиційних форм власності (індивідуальної, державної), появи в їх межах нових властивостей, ознак, сторін, а також у виникненні якісно нових форм - акціонерної, монополістичної (в т.ч. олігополістичної), інтегрованої, трудової колективної у процесі діалектичного заперечення менш розвинутих форм більш розвинутими і прогресивними.

Нагромадження капіталу має свої особливості в межах кожної з форм власності. Так, у межах акціонерної форми власності нагромадження капіталу здійснюється значною мірою через випуск акцій і облігацій та їх розміщення на ринку капіталу. Підприємства неакціонерного типу такої можливості не мають.

В розвинутих країнах важливу роль у нагромадженні капіталу відіграє держава яка здійснює капіталовкладення, політику прискореної амортизації, надає податкові пільги, кредити та ін. Факторами, що стимулюють зростання нагромадження капіталу, є передусім науково-технічна революція, яка зумовлює поглиблення суспільного поділу праці, а отже, появу нових галузей, виробництв, видів продукції, що потребує значних капіталовкладень. Водночас НТР забезпечує підвищення ефективності виробництва, знижує капіталомісткість продукції, підвищує коефіцієнт фондовіддачі, що дає змогу за відносно менших фінансових засобів збільшувати виробництво. Ця обставина виступає як фактор, який обумовлює тенденцію до зменшення норми нагромадження.

Масштаби нагромадження капіталу залежать насамперед від абсолютної величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, визначається динамікою продуктивності праці, швидкістю оновлення основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у виробництво та іншими факторами. З часу розгортання НТР продуктивність праці, а отже, й поповнення джерел нагромадження капіталу, за оцінками вітчизняних спеціалістів, більш як на 50% визначається науково-технічним прогресом, що матеріалізується передусім у нових засобах праці, технологічних процесах. На другому місці серед джерел нагромадження капіталу - якість робочої сили, на третьому й четвертому - впровадження якісно нових форм організації виробництва і праці й удосконалення предметів праці. Обґрунтованішою слід вважати точку зору західних учених, згідно з якою у 80-90-х рр. ХХ ст. зростання продуктивності праці, а отже, й джерел зростання додаткової вартості, приблизно на 60% визначалося підвищенням якості трудових ресурсів, на другому місці - фактор науково-технічного прогресу, на третьому - збільшення інтенсивності попиту та економія на масштабах виробництва. В межах першого фактора (підвищення якості трудових ресурсів) визначальним є зростання загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів робочої сили (у середній школі США курс професіональної підготовки проходять до 60% учнів старших класів), підвищення професіонального рівня менеджерів, перерозподіл робочої сили в наукомісткі галузі народного господарства та ін. З метою посилення впливу цього фактора на зростання продуктивності праці, створення нових джерел нагромадження капіталу у розвинутих країнах світу проводяться наукові дослідження пов'язані з відтворенням робочої сили, зокрема з удосконаленням освіти, охорони здоров'я, якості навколишнього середовища та ін.

Розрізняють формальне і реальне нагромадження капіталу. Формальне нагромадження капіталу - його нагромадження у формі грошей, цінних паперів, фінансових активів; реальне - у формі матеріально-речового змісту реального капіталу (основних і оборотних фондів, тобто товарно-матеріальних запасів, страхових і резервних фондів та ін.). Формальне нагромадження капіталу має перебувати у певній пропорції з реальним нагромадженням, порушення якої спричиняє знецінення фінансових активів. Внаслідок цього виникає т.зв. негативний ефект багатства (цінностей, фінансових активів, касових залишків).

В поняття «нагромадження капіталу» включають поняття «робоча сила». Робоча сила - це сукупність фізичних та розумових здібностей, якими володіє людина і використовує щоразу, коли виробляє будь-які економічні блага [10].

Робоча сила перетворюється на товар лише в умовах капіталістичної власності. Для перетворення робочої сили на товар власник робочої сили повинен бути вільною особою. По-перше, необхідно, щоб людина була особисто вільна і могла розпоряджатися своєю робочою силою. Ця умова виникає внаслідок ліквідації особистої кріпосної залежності. По-друге, необхідно, щоб така особиста вільна людина була «вільною» від засобів виробництва, тобто позбавленою останніх, а тому змушена продавати свою робочу силу. Ці умови виникають як наслідок обезземелювання колишніх кріпосних селян.

Проте для перетворення робочої сили на товар лише умов недостатньо: у суспільстві необхідно ще і наявність осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, мають змогу купувати робочу силу та на основі її використання здійснювати виробництво.

Товар робоча сила - це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці як об'єкт відносин купівлі-продажу між найманим працівником і власником засобів виробництва [10].

Споживна вартість товару робоча сила полягає в здатності робітника своєю працею створювати нову вартість, причому більшу ніж вартість його робочої сили. Споживна вартість робочої сили як товару проявляється в процесі її використання, споживання. Таким чином, капіталіст на ринку праці купує товар робочу силу для того, щоб в процесі її споживання одержати додаткову вартість.

Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.

Наймана праця - це праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва [10].

Купівля-продаж робочої сили, що перетворює її на товар, є економічним відношенням між власником робочої сили - найманим працівником та власником грошей - капіталістом. Отже, перетворення робочої сили на товар є першим ступенем переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту (належності найманому робітнику робочої сили, а капіталісту - грошей та засобів виробництва) в економічний зміст, тобто в реальні економічні відносини.

Стаючи товаром, робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Якісне визначення вартості товару робоча сила утворюють відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом. Кількісне визначення вартості товару сила зводить до величини її вартості, яка виробництва життєвих засобів, що забезпечується відтворення робочої сили, і зводиться до вартості цих життєвих засобів - до вартості так званого «споживчого кошика». До його складу входять товари, споживання яких стало типовим, характерним для певної країни в певний час і забезпечує відтворення робочої сили певної якості (кваліфікації).

Як і будь-який інший товар, робоча сила має ціну. Ціною робочої сили є вартість робоча сила, що виражена в грошовій формі, тобто в грошах. В реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили виступає у формі заробітної плати. Тому заробітна плата, з одного боку, є ціною, тобто перетвореною формою вартості товару робоча сила, а з іншого - економічним відношенням між найманим працівником і капіталістом у сфері обігу (купівлі-продажу) товару робоча сила. Згідно з концепцією, що ототожнює робочу силу з живою працею, заробітна плата є платою за працю.

Ціна робочої сили має свої особливості. Якщо ціни звичайних товарів через не збігання попиту і пропозиції безперервно коливаються (збільшуючись чи зменшуючись) стосовно їх вартості, то ціна товару робоча сила відхиляється від вартості, як правило, у бік зменшення. Зумовлено це тим, що пропозиція цього товару на ринку праці стійко перевищує попит і втілюється в безробітті, що є органічною властивістю капіталістичного способу виробництва. Перевищення пропозиції товару робоча сила над попитом об'єктивно призводить до зниження ціни робочої сили (заробітна плата) нижче від її вартості та є додатковим фактором збагачення капіталіста як споживача робочої сили.

За з'ясування механізму самозростання капіталу (утворення додаткової вартості) необхідно абстрагувати від не збігання ціни і вартості робочої сили, тобто виходити з дії закону і вартості, згідно з яким у відносинах купівлі-продажу робочої сили має місце еквівалентність, тобто з того, що капіталіст повністю оплачує вартість робочої сили.

Купуючи робочу силу і засоби виробництва, капіталіст, по-перше, хоче виробити споживну вартість, яка б мала мінову вартість, тобто товар.

По-друге, він хоче виробити такий товар, вартість якого була б більшою, ніж вартість куплених ним факторів виробництва і тим самим забезпечувала б йому додаткову вартість. Капіталіста не цікавить споживна вартість сама по собі. Його цікавить додаткова вартість. Тому капіталіст буде прагнути виробляти ті споживні вартості, які в сучасних умовах приносять йому високу додаткову вартість [12].

Споживча вартість товару робоча сила - здатність робочої сили бути джерелом вартості, й до того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто джерелом додаткової вартості. Одержання додаткової вартості не випадкове явище, а об'єктивно закономірний процес капіталістичного виробництва. Навіть якщо капіталісти сплачують повну вартість робочої сили, то все одно одержують додаткову вартість. Проте слід мати на увазі, що тільки при ідеальних умовах капіталісти купують робочу силу за її вартість. В дійсності досить часто вони купують робочу силу за ціною, нижчої від її вартості.

Оскільки підвищення органічної будови капіталу в першу чергу розповсюджується на нові капітали, які тільки починають функціонувати в ролі додаткових або самостійних капталів, оскільки саме ці капітали відносно зменшують додатковий попит на робітників.

Проте зрушення, що відбулися в технічній будові додаткового капіталу, поступово розповсюджується і на первісний капітал, в міру того, як його елементи зношуються і відтворюються заново в більш продуктивній формі. Це призводить до того, що частина робітників виштовхується з виробництва.

Таким чином, нові капітали відносно, тобто порівняно з їх загальною величиною, притягують все менше додаткових робітників, а старі капітали, які періодично відтворюються в новій органічній будові, виштовхують з виробництва частину тих робітників, які раніше були ними зайняті.

Для капіталізму є характерним таке співвідношення в дії двох згаданих тенденцій, при якому незважаючи на зростання загальної кількості зайнятих робітників, зростає маса робітників, які не можуть продати свою робочу силу і стають безробітними.

Цей надлишок робочої сили є відносним, оскільки частина робітників є надлишковим населенням не взагалі, а лише в порівняння з потребує капіталу в робочій силі, необхідній для виробництва додаткової вартості. К. Маркс сформулював капіталістичний закон, суть якого полягає в тому, що робоче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах само виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням [14].

Умова нагромадження полягає в тому, щоб капіталістові вдалося продати свої товари і знов перетворити в капітал більшу частину одержаних за них грошей.

Таким чином, роль нагромадження капіталу полягає в наступному: воно спроможне підняти економічний рівень країни; завдяки нагромадженню капіталу створюються умови для забезпечення розширеного відтворення, якісної робочої сили.



РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС НАГРОМАДЖЕННЯ КАПІТАЛУ

2.1 Концентрація та централізація капіталу

Процес нагромадження капіталу здійснюється у двох формах: у формі концентрації капіталу та у формі централізації капіталу.

Концентрація капіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частини додаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах [3].

Однак процес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесом повільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальних капіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад, залізниць, каналів та інших великих підприємств і споруд.

Прискоренню зосередження суспільного капіталу в руках незначної кількості самостійно функціонуючих капіталістів служить централізація капіталу. Централізація капіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об'єднання кількох капіталів в один, більш великий. Вона набула поширення наприкінці XIX ст. завдяки переростанню продуктивними силами масштабів індивідуальної капіталістичної власності ( капіталу), що виявилося у неспроможності нагромадити достатньо капіталу для будівництва залізниць, великих металургійних підприємств та ін. Методом здійснення централізації капіталу в цей період була організація акціонерних товариств [7].

Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїх суперників і поглинає підприємства, що зазнали банкрутства.

За допомогою кредиту відбувається прискорення централізації капіталу, оскільки виникає можливість створювати акціонерні товариства і таким чином стягувати в руки індивідуальних або асоційованих капіталістів розсіяні по всій країні, а то й по світу, грошові кошти. По-перше, шляхом насильницького захоплення слабких підприємств сильними. По-друге, шляхом насильницького захоплення слабких індивідуальних капіталів за допомогою утворення акціонерних товариств.

Концентрація і централізація нерозривно зв'язані з концентрацією виробництва. В міру розвитку капіталізму виробництво все більше і більше зосереджується в руках незначної кількості величезних підприємств.

Концентрація виробництва - це зростання виробництва окремих видів споживних вартостей, що супроводжується нагромадженням речових і суб'єктивних факторів виробництва, які тісно пов'язані в спільну технологічну систему.

З нагромадженням капіталу, незалежно від того, чи воно відбувається шляхом концентрації чи централізації капіталу і виробництва, зростає будова капіталу [9].

2.2 Фактори нагромадження капіталу

До числа факторів, котрі визначають розмір нагромадження капіталу, відносять:

? ступінь експлуатації робочої сили. Чим вищий ступінь експлуатації робочої сили, тим більші розміри нагромадження;

? зростання продуктивності праці. Зростання продуктивності праці, знижуючи вартість засобів виробництва, а також засобів відтворення робочої сили, дозволяє, навіть не збільшуючи розмірів капіталу, експлуатувати більшу масу робочої сили і використовувати більше засобів виробництва;

? кількість застосованого капіталу порівняно із спожитим. Частина постійного капіталу, що представлена засобами праці, бере участь у багатьох виробничих циклах, а свою вартість на створюваний продукт переносить поступово, частинами, повертаючись до капіталіста у формі фонду амортизації. Виходить, що різниця між застосовуваним і споживаним капіталом служить ніби дармовою силою природи;

? величину авансованого капіталу. Чим більший авансований капітал, тим швидше він нагромаджується [5].

Оскільки нагромадження капіталу - це перетворення частини додаткової вартості у функціонуючий капітал, на темпи і рівень нагромадження впливають всі чинники, які впливають на додаткову вартість. До них належать: норма додаткової вартості (чим вона вище, тим більше можливостей для нагромадження); маса додаткової вартості; пропорція, в якій додаткова вартість розпадається на капітал і дохід; продуктивна сила праці (чим вона вище, тим більше додаткової вартості буде створено).

Масштаби нагромадження обумовлюються тією пропорцією, де додаткова вартість поділяється на капітал та дохід. Але не всяка сума додаткової вартості може відразу перетворитися на продуктивний капітал. Дійсному нагромадженню має передувати нагромадження грошей. Реально в капітал можна перетворити лише те, що може бути факторами виробництва, стати елементами продуктивного капіталу.

Нагромадження основного капіталу складається з таких елементів: придбання (за вирахуванням вибуття) основних фондів, витрат на поліпшення невироблених матеріальних активів, витрат у зв'язку з передачею прав власності на невироблені матеріальні активи. Особливе значення мають грошові нагромадження населення як сукупна величина коштів, що включають готівку, вклади в ощадних та інших банках, облігації, казначейські зобов'язання, страхові поліси, сертифікати, акції та інші цінні папери. Приватні кошти, за сучасними уявленнями, утворюють підґрунтя процесу нагромадження та розширеного відтворення ВВП. Саме тому визначальним фактором нагромадження та конкурентоспроможності економіки виступають національні заощадження [8].



2.3 Форми нагромадження капіталу

Соціальна-економічна структура нагромадження детермінована структурою форм власності, враховуючи приналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль у виробництві. Використовуючи такий методологічний підхід, виокремлюють наступні форми нагромадження капіталу:

Ї державні інвестиції. Хоча для забезпечення економічного зростання вони повинні стати пріоритетним напрямком бюджетних витрат, у даний час централізовані капітальні вкладення є незахищеною статтею Державного бюджету і здійснюються за залишковим методом. Теоретично це пояснюється тим, що фінансування дефіциту Держбюджету через внутрішні показники (державні цінні папери) витісняє державу як інвестора з ринку капіталу. Знижує обсяг державних інвестицій також приватизація державної власності, оскільки, поряд зі зменшенням державних централізованих бюджетних нагромаджень, скорочуються нагромадження у державних підприємствах за рахунок їх власних коштів. Звідси випливає, що держава - підтримка підприємств у сфері інвестування буде незначною, держава зможе здійснювати інвестиції лише в невиробничу сферу і конверсію. Тому в перспективі державні інвестиції одержать підприємства пріоритетного значення, котрі виробляють капітальні товари - засоби виробництва для виробництва засобів виробництва.

Ї партнерські нагромадження. Значні кошти нагромаджено в рамках партнерств, якими є більшість товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з невеликою кількістю засновників (2-4 особи), що функціонують у різних сферах економіки, але є, як правило, торгово-посередницькими структурами. Однак вкладаються вони в основному у товарно-матеріальні цінності. Разом з тим, у зв'язку зі зростанням банківських відсотків за депозитами, комерційні структури вкладають вільні кошти в банки або купують цінні папери, тобто підвищується їхня інвестиційна активність, а через діяльність різних фінансових інститутів. Це пояснюється тим, що для здійснення інвестиційних проектів комерційним структурам не вистачає власних коштів, а високі відсоткові ставки не дають їм змоги використовувати довготермінові кредити.

Ї приватні інвестиції. Заощадження населення вкладають у невиробничі основні фонди (житлове будівництво, дачі, машини, комп'ютери), у кращому випадку - в оборотний капітал і фінансові спекуляції з найвищим ступенем ризику. Над ризикованість дрібних приватних фірм, їхнє розорення в умовах найменшого порушення встановлених контрактів призвели до відмови банків страхувати кредити, і, як наслідок, до істотного скорочення економічної активності індивідуального підприємства. Відсутність у багатьох підприємців економічної культури, бухгалтерських знань зумовило їхню неуважність до цієї сфери діяльності, через що їхня заборгованість державі перевищує фінансові можливості [17].

Ї «тіньове нагромадження». Специфічною структурою української економіки є «тіньовий» сектор. Якщо в здоровій ринковій економіці доходи «тіньового» бізнесу становлять 3-5% ВВП, то в Україні частка «тіньової» економіки виросла вдвічі й досягла 40% і зберігається на цьому рівні [2].

Ї дрібнотоварне нагромадження. Джерелом ремісного капіталу в рамках дрібнотоварного укладу (вулична торгівля) найчастіше є кошти, запозичені у родичів або друзів.

Отже, капітал можна визначити як сукупність різнорідних і відтворюваних ресурсів, використання яких у виробничому процесі дозволяє збільшувати продуктивність людської праці. Капітал складається з майна, обладнання, проміжкових продуктів, грошей, цінних паперів тощо. Всі ці різнорідні ресурси набувають точного економічного смислу завдяки доходу, який отримує власник цих ресурсів.

РОЗДІЛ 3. НАСЛІДКИ НАГРОМАДЖЕННЯ КАПІТАЛУ

3.1 Організаційно - технічні та соціально - економічні наслідки нагромадження капіталу

Наслідки нагромадження капіталу поділяються на дві групи:

1) організаційно - технічні;

2) соціально - економічні .

До організаційно - технічних відносять:

1) зміну органічної будови капіталу. Органічна будова капіталу -- відношення постійного капіталу до змінного за вартістю, що відображає технічну будову капіталу . Отже, органічна будова капіталу відображає взаємозв'язок між вартісною і технічною будовою капіталу;

2) концентрацію капіталу. Концентрація капіталу - це збільшення розмірів індивідуальних капіталів за рахунок капіталізації додаткової вартості ;

3) централізацію капіталу. Централізація капіталу - це збільшення розмірів індивідуальних капіталів шляхом об'єднання окремих самостійних капіталів.

При концентрації капіталу розміри суспільного капіталу зростають, при централізації залишаються незмінними.

До соціально - економічних наслідків відносять:

1) виникнення безробіття. ;

2) зміни у становищі (насамперед матеріальному) найманих працівників.



3.2 Безробіття, як наслідок нагромадження капіталу

Безробіття -- це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи і заробітку.

Умови, які сприяють розвитку безробіття :

1. Зростання органічної будови капіталу. Супроводжується відносним зменшенням змінної частини функціонуючого капіталу, тобто відносним зменшенням потреби капіталу у робочій силі;

2. Пролетаризація дрібних товаровиробників, фермерів та інших соціальних прошарків населення. Цей процес збільшує кількість людей, які претендують на робочі місця;

3. Економічні кризи, які супроводжуються тимчасовим скороченням економічних процесів, і, як наслідок, скороченням робочих місць;

4. Прискорення мобільності виробничої та галузевої структури і промисловості, що супроводжується "старінням" традиційних і галузей та професій.

Безробіття існує в певних формах. Досліджуючи це явище, К.Маркс виділяв поточне безробіття, приховане безробіття і його застійну форму.

Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Приховане безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських»працівників залишатись у селі, підробляючи в місті.

Застійне безробіття відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Сьогодні економісти виділяють такі форми безробіття:

1) фрикційне безробіття;

2) структурне безробіття;

3) циклічне безробіття.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші -- у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, у США наприкінці 80-х років близько 49 % безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

Циклічне безробіття -- це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму -- під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

У західній економічній науці вважається, що повне подолання безробіття неможливе. Існує природний рівень безробіття (4-6%), який складається з фрикційного і структурного безробіття. Тому за повну зайнятість враховується навіть такий стан, коли поряд існує природне безробіття [5].

Збільшення безробіття за межі його природного рівня вважається небажаним, оскільки це істотно зменшує ефективність економіки.

Безробіття дає цілу низку переважно негативних наслідків. На рівні кожного конкретного індивіда воно має чітко визначені негативні наслідки. Перш за все, вони пов'язані з тим, що, втративши роботу, людина втрачає і джерело доходів, що звужує її можливості в задоволенні власних потреб і робить цей процес менш якісним. Останнє пов'язано з тим, що людина починає економити на харчуванні, одязі, освіті тощо. Погіршується її психологічний стан, а з цим і здоров'я людини. Увесь цей комплекс негативних наслідків безробіття може набувати дуже гострих форм, і людина в цьому стані, особливо якщо безробіття продовжується довго, стає схильною до антисоціальних дій і навіть до суїциду.

На рівні всього суспільства безробіття теж спричиняє негативні наслідки. Вони пов'язані, перш за все, із скороченням масштабів виробництва. Зменшується ВВП, а разом з цим і якість життя всього суспільства. Залежність між зростанням безробіття і падінням ВВП виявив американський учений А. Оукен, який вивів закон (закон Оукена), відповідно до якого зростання безробіття над його природну норму в 1 % веде до втрати у виробництві ВВП 2,5 %.

Слід підкреслити і той факт, що безробіття різко зменшує ціну робочої сили, а відтак, гальмує технічний прогрес. Це пов'язано з тим, що дешева робоча сила не стимулює підприємця до впровадження складної техніки. Ризику можливих втрат від закупівлі дорогого обладнання чи технології в умовах безробіття часто можна уникнути, наймаючи в необхідній кількості дешеву робочу силу.



ВИСНОВКИ

Відповідно до цілей даної роботи були виконані основні її завдання, а саме:

? було з'ясовано теоретичні основи нагромадження капіталу;

? було вивчено сутність нагромадження капіталу;

? розглянуто основні фактори і форми нагромадження капіталу;

? досліджено наслідки нагромадження капіталу.

Соціально-економічна структура нагромадження капіталу детермінована структурою форм власності, враховуючи приналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль у виробництві. Використовуючи такий методологічний підхід, у структурі нагромадження відокремлюють наступні форми:

? державні інвестиції;

? партнерські нагромадження;

? приватні інвестиції;

? «тіньове нагромадження»;

? дрібнотоварне нагромадження.

Крім того процес нагромадження капіталу здійснюється у формі концентрації та у формі централізації капіталу. З нагромадженням капіталу, незалежно від того, чи воно відбувається шляхом концентрації чи централізації капіталу, зростає будова капіталу.

Також концентрація та централізація капіталу є і наслідками нагромадження капіталу.

Серед наслідків нагромадження капіталу особливе місце займає безробіття. Безробіття існує в різних формах, але в якій формі не існувало б це складне соціально-економічне явище воно має переважно негативні наслідки. Взагалі безробіття зменшує ефективність економіки та гальмує технічний прогрес.

Нагромадження виступає головним каналом науково-технологічного прогресу, реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. При цьому воно може здійснюватися в певних межах, на рівні 20-25% ВВП. За норми нагромадження, нижчої від 10% ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Для умов України інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25-30% ВВП. Хоча деякі країни (наприклад, Китай) мають більш високу норму нагромадження, об'єктивно існує межа, за якою нагромадження може перетворитись у самоціль і підірвати трудову мотивацію населення внаслідок штучного обмеження поточного споживання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Навчальний посіб. - Київ “Ніко-Центр”, 2000. - 526 с.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навчальний посіб. - Київ “Вища школа”, 1998.- 544 с.

3.Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії.- К: Основи, 1994. -336 с.

4. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посіб. - К.:КНЕУ, 2005. - 358 с.

5. Економічна теорія: політекономія: Підручник (За ред. В.Д.Базилевича). - Київ “Знання-Прес”, 2001. - 581 с.

6. Економічна теорія. Політекономія : підручник / за ред. В.Д. Базилевича. - 6-те вид., перероб. і доп. - К. : Знання-Прес, 2007. - 719 с.

7. Економічна теорія. (За ред. Є.М. Воробйова). - Харків - Київ, 2003.- 704 с.

8. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка. - К.: Вища школа, 2005.- 275с.

9. Кривенко К.Т., Савчук В.С., Бєляєв О.О. та ін. Політична економія: Навчальний посібник. (За редакцією К.Т.Кривенка). - Київ “КНЕУ”, 2001- 389 с.

10. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы. - Москва “ИНФРА”, 2001.- 972 с.

11. Мендрул О. Стан і перспективи первісного нагромадження капіталу//Економіка України. - 2001.- №7.- 8-16 с.

12. Мочерний С.В., Економічна теорія: Посіб. для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: ВЦ “Академія” , 1999.- 592 с.

13. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник. - Київ “Знання-Прес”, 2002 - 687 с.

14. Орехівська Г.А. Політекономія. - К.:Каравела, 2008. - 295 с.

15. Основи економічної теорії (За ред.. П.В.Круша, В.І.Депутат, С.О.Тульчинської). - К.:Каравела, 2007.- 448 с.

16. Основи економічної теорії: Підручник. (За ред. О.О.Мамалуя). - Київ “Юрінком Інтер”, 2003. - 480 с.

17. Основи економічної теорії: Посіб. для студентів вищих навчальних закладів / Рибалкін В. О., Хмелевський М. 0., Біленко Т. І., Прохоренко А. Г. -- К.: ВЦ «Академія», 2002. -- 352 с.

18. Рибалко С. В. - Генезис наукових поглядів на нагромадження капіталу//Вісник Хмельницького національного університету 2011.- № 3,Т 1.- 188-193 c.



СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМЕНІВ

Акціонерне товариство (AT) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.

Безробіття -- це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) -- це сукупна вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених упродовж року на території даної країни.

Власність - це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Державні інвестиції - це частина національного доходу у вигляді коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, які вкладають в економіку для розвитку виробництва та соціальної сфери з метою забезпечення сталого економічного зростання.

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку).

Капітал (capitale - слово з пізньої латини, від caput - голова) -це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення товарів та послуг.

Конкуренція -- економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу в короткостроковому або довгостроковому періодах.

Концентрація виробництва - процес зосередження засобів виробництва, землі й трудових ресурсів на одному й тому самому підприємстві з метою збільшення обсягів продукції. Це - процес динамічний і є об'єктивною закономірністю розвитку сільськогосподарського виробництва, якісна зміна якого обумовлюється розвитком науково-технічного прогресу.

Концентрація капіталу -- це збільшення його розмірів через нагромадження додаткової вартості.

Кредит - це побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання.

Нагромадження капіталу - це процес перетворення засобів виробництва в капітал, а безпосередніх виробників у найманих працівників.

Наймана праця - це праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва.

Приватизація - це процес перетворення у приватну власність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної. Це - складова роздержавлення, що полягає у переході об'єктів державної власності у приватну і колективну форми власності.

Робоча сила - це сукупність фізичних та розумових здібностей, якими володіє людина і використовує щоразу, коли виробляє будь-які економічні блага.

Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини.

Структурне безробіття -- безробіття, викликане змінами в технології виробництва, споживчих перевагах. Це триваліший тип безробіття, оскільки потрібний час на перепідготовку, перекваліфікацію, переїзд людей.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.

Фрикційне безробіття -- короткострокове безробіття, зумовлене неоднорідністю людей і робочих місць, пов'язане з пошуком першого чи більш вигідного місця роботи, зміною місця проживання, тимчасовою втратою сезонної роботи, звільненням. Фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним.

Централізація капіталу -- це збільшення його розмірів за рахунок об'єднання, злиття чи поглинання великим капіталом своїх дрібних побратимів.

Циклічне безробіття -- безробіття, що виникає в періоди спаду економічного розвитку й зумовлене недостатнім сукупним попитом на робочу силу.

Размещено на Allbest.ru

...