Товар і теорії його вартості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему: «Товар і теорії його вартості»



Зміст

Вступ

Розділ I. Товар як економічна категорія

Розділ II. Різні теорії вартості товару

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність роботи. Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Поняття "товар" є центральним поняттям всієї економічної теорії. Товар -- це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів -- це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.

Визначення вартості (цінності) товару - одне з головних завдань політичної економії.

Дослідження питань Основи теорії трудової вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса. Крім трудової вартості до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Прихильники теорії витрат виробництва Р. Торренс, Н. Се-ніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін. розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французькі економісти першої половини XIX ст. Ж..Б. Сей і Ф. Бастіа. В останній третині XIX ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості - з позиції теорії граничної корисності. Її прихильники У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк та ін.. Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця XIX - початку XX ст. А. Маршалла.

Мета роботи - ґрунтуючись на узагальненні теоретичних основ вирізнити різні теорії вартості товару, виявити економічну природу цієї категорії; виявити основні тенденції і специфічні особливості формування теорій вартості; обґрунтувати найефективнішу теорію вартості.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

· обґрунтувати економічну сутність товару як економічної категорії;

· дослідити різні економічні теорії вартості товару;

· визначити найефективнішу теорію.

Об'єктом дослідження роботи товар як економічна категорія.

Методологічну базу складають системні підходи до аналізу економічних теорій.

Інформаційну базу роботи становлять наукові фундаментальні дослідження зарубіжних та вітчизняних економістів.



Розділ і. Товар як економічна категорія

Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелічені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.

Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром.

Характеристику цих відносин наведено у попередньому параграфі. Аналіз їх дає змогу зробити висновок: товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власної о споживання, тобто він мас бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству непотрібні і товаром бути не можуть.

Товар -- це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г.С. Слоуен і А.Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так.

Commodity (товар) -- будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «goods» у однині, оскільки термін «good» має інше суспільне значення (по-перше, благо, користь; по-друге, у множині -- товари, вироби; по-третє, вантаж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як «economic good».

Economic good (економічний товар) -- все зовнішнє по відношенню до людини, що має властивості корисності, може бути присвоєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на противагу терміну «freegood». Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін wealth (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами.(рис.1.1)

Рис. 1.1 Класифікація товарів за сферами виробництва і терміном їх використання

Рис. 1.2 Класифікація товарів за способом призначення



Отже, товар є суспільною формою продукту в умовах товарного виробництва. Це продукт праці, призначений для обміну. Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Товар -- це продукт праці, призначений не для безпосереднього споживання там, де він виготовлений, а для обміну (купівлі-продажу на ринку). Тобто товар -- це форма продукту праці (за К. Марксом, «соціальний образ» продукту).

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари.

Тобто, споживна вартість -- це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживчих вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість - це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.

Специфічно історичний характер споживної вартості проявляється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди навчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові можливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вивчає лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого споживання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, унікальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з другого - шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують виробництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютерного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо

Мінова вартість -- це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість -- це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це озна-чає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживчі вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для того щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару.

Вартість -- внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Для нормального функціонування економіки існують певні економічні закони і категорії товарного виробництва.

Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та технологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існування. Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати. Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли формуванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язко-вості та взаємній довірі. У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. 3 підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулятором суспільного виробництва. В сучасних умовах у різних господарських системах регулюван-ням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахування попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено. Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впливом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задо-воленню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів то-варного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва. Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних категорій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є формами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетвореному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відособлюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених. Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливостей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма -- ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості това-ру. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її величину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викли-кана господарською практикою. До них належить передусім прибуток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апро-бовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартості пов'язане зі створенням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі. 3 урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробни-ка -- комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність використання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок ґрунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, постійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію поведінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, технічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації ви-робництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат. Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособлених форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, постійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів використання їх. В умовах комерційного розрахунку кругообіг ресурсів товаровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована грошова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару позбавлені сенсу. Закон вартості є важливим законом товарного виробництва. Його роль проявляється у тих функціях, які він виконує(рис.1.3).

Рисунок 1.3 Функції закону вартості



Закон вартості, зумовлюючи еквівалентний обмін на основі суспільно необхідних затрат, виступає стимулом зменшення індивідуальної вартості, бо виробник, у якого затрати нижчі від суспільно необхідних, при обміні свого товару одержує додатковий дохід. Це примушує його постійно шукати шляхи економії затрат на виготовлення продукції. А досягти цього можна завдяки удосконаленню виробництва, насамперед впроваджуючи досконаліші засоби виробництва, застосовуючи прогресивні технології, поліпшуючи організацію виробництва. Тому закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил, фактором зростання продуктивної праці.

Другою функцією є функція соціального регулятора суспільного виробництва. Регулююча роль пов'язана із механізмом прояву закону вартості, а саме - з ціноутворенням. Ціна, будучи формою дії закону вартості, гад впливом різних факторів відхиляється від своєї основи - вартості. В результаті у певних галузях виробництва тривале відхилення цін від вартості у бік зниження призводить до того, що виробникам стає невигідно виробляти товари, бо вони недоодержують доходи. Використовувані тут ресурси вивільняються і спрямовуються у ті галузі, де ціни забезпечують достатню доходність. Таким чином відбувається встановлення пропорцій між різними видами виробництва, що забезпечують нормальне функціонування всієї економіки.

Закон вартості виступає і фактором диференціації товаровиробників. Оскільки ціни відхиляються від вартості, то ті товаровиробники, у яких індивідуальні витрати на виготовлення товарів вищі від суспільно необхідних, постійно втрачають частину своїх доходів, що на певному етапі веде до їх розорення. В той же час інша група товаровиробників з нижчими індивідуальними витратами отримує додаткові доходи, збільшуючи своє багатство. В результаті відбувається майнове розшарування товаровиробників.

Існують різні теорії вартості, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, витрат виробництва, чинників виробництва, інформативна та ін..

Розділ ІІ. Різні теорії вартості товару

У економічній науці розроблені різні концепції вартості товару. Карл Маркс розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента.

В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати

Марксистська теорія вартості, відповідно до якої вартість є упредметнена у товарі праця, що робить усі товари порівнянними в процесі обміну. Формою прояву вартості є мінова вартість -- пропорція, у якій обмінюються товари. Усі товари як споживчі вартості відмінні один від одного, а як вартості - ті самі. Це протиріччя -- між споживчою вартістю і вартістю -- К. Маркс назвав внутрішнім протиріччям, укладеним у товарі. Подвійність властивостей товару обумовлена двоїстим характером праці, втіленого в товарі. Праця є одночасно конкретною працею й абстрактною працею.

Конкретною працею називається форма праці, що характеризується своєю метою, характером операцій, предметом, коштами і результатами праці. Конкретною працею товаровиробника створюється споживча вартість.

Разом з тим, усім видам праці характерна витрата фізіологічної енергії людини. І це саме те, що робить усі види конкретної праці однаковими. У товарному господарстві для забезпечення еквівалентного обміну виникає необхідність порівнювати різні види конкретної праці шляхом прирівнювання різних товарів.

Абстрактна праця є працею взагалі, що розуміється як витрата енергії чи робочої сили людини для виробництва продукту на продаж. Абстрактна праця створює вартість товару.

У товарному господарстві, заснованому на приватній власності, конкретна праця являє собою форму частки праці. Приватний характер праці означає, що кожен товаровиробник, працюючи на себе і привласнюючи ресурси і продукти праці, сам вирішує, яку продукцію і у якій кількості він буде виготовляти. Одночасно абстрактна праця являє собою форму суспільної праці в товарному господарстві, що означає, що виробник працює на суспільство, створюючи продукт не для себе, а для продажу, тобто, для інших людей. Між приватним і суспільним характером праці існує протиріччя: як приватний власник виробник точно знає, скільки і якої продукції він буде виготовляти; але в той же час, виготовляючи продукт для продажу, він не може точно знати суспільних потреб у ньому, а також того, скільки таких товарів зроблять конкуренти. Це внутрішнє протиріччя товару періодично виявляється в економічних кризах.

Схематично подвійність властивостей товару і характеру праці, що створює товар, можна представити в такий спосіб (рис. 2.1):

Рисунок 2.1 Подвійність властивостей товару і характеру праці



За класичною економічною теорією, представниками якої були У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо і яка одержала подальший розвиток у працях К. Маркса, вважалося, що основу ціни становлять затрати праці, живої і уречевленої, на основі яких формується вартість товару. Таким чином, ціна -- це грошова форма вираження вартості товару. А вартість -- це уречевлена в товарі суспільна праця. Розробляючи цю тезу, К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника.

Капіталістичні витрати у К. Маркса мали такий вигляд:

BK = C + V

де ВК -- капіталістичні витрати виробництва; С -- постійний капітал, авансований у засоби виробництва; V -- змінний капітал, авансований у найману робочу силу.

За Марксом, суспільні витрати дорівнюють за капіталізму сумі вартості спожитого основного і постійного оборотного капіталу (С) і сумі новоствореної працею вартості (V + m), де m -- додаткова вартість, створена найманою працею. Отже, суспільна вартість товару і суспільні витрати на його виробництво за цією концепцією дорівнюють C + V +m.

Капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості m, яка створюється найманим робітником зверх вартості його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва. Кожний товаровиробник намагається знизити індивідуальні витрати виробництва, щоб потім, продавши свій товар за ціною, близькою до вартості, збільшити свій прибуток.

Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними реаліями. Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник.

У першій половині ХІХ ст. з'являється теорія витрат виробництва, за якою витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару. Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Дж. Мак-Куллох та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.

У той самий час виникла і набула поширення теорія трьох факторів виробництва (Ж.Б. Сея і Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює заробітну плату, капітал -- прибуток (процент), земля -- ренту. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праця -- заробітну плату, капітал -- відсоток, а земля -- ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства. вартість товар економічний тенденція

Вагомий внесок у теорію витрат виробництва зробили Фредерік Бастіа (1801--1850, Франція), Джеймс Мілль (1773--1836, Англія), Джон Мак-Куллох (1789-- 1864, Англія), які намагалися синтезувати різні точки зору на цю проблему. Розглядаючи витрати виробництва як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники. Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина»: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок -- визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати.

Маржиналістська теорія (від французького -- marginal -- граничний). Маржиналізм - школа економічної думки, що використовує граничні величини для дослідження економічних законів і категорій (К. Менгер, У. Джевонс, Л. Вальрас). Маржиналісти вважали, що вартість визначається граничною корисністю блага, тобто, найменшою користю, заради одержання якої ця річ ще може раціональним шляхом уживатися (користь від тієї останньої партії блага, на яку є попит). Кожна наступна партія блага задовольняє усе менш насущну потребу людей, тому її оцінка усе менше. Корисність -- суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага.

Є два способи оцінки корисності. Одні вводять умовну одиницю ютіль. Інші економісти думають, що гранична корисність є суб'єктивної, її неможливо вимірити кількісно і вводять порядкову корисність, за допомогою якої можна з'ясувати, зменшити чи збільшити ступінь задоволення споживача, хоча не можна визначити сам цей ступінь задоволення. Роблячи купівлю, споживач порівнює даний варіант з альтернативними варіантами витрати своїх грошей, поки не переконається, що цей варіант принесе не менше корисності, чим інші.

Якби споживач використовував тільки два блага: А та Б, то граничну корисність одиниці блага А треба було оцінювати кількістю одиниць блага Б, від яких він готовий відмовитися заради придбання цієї одиниці блага А. Але тому, що ринок пропонує різноманіття товарів, необхідно визначити, від скількох одиниць інших благ покупець готовий відмовитися заради придбання однієї додаткової одиниці блага А.

Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє "граничну потребу", має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить добре відоме явище "дефіциту". Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки.

Згідно з теорією граничної корисності, вартість товару визначається його граничною корисністю, тобто тією цінністю товару, яку споживач надає останній одиниці товару, споживання котрої задовольняє його найменш вимогливу потребу у цьому товарі. Теорія граничної корисності основою вартості (цінності) вважає не об'єктивні фактори її утворення (виробництво товарів), а суб'єктивний фактор -- корисність, яку надає благові споживач. Тому ця теорія зорієнтована на вивчення інтересів та мотивів діяльності споживачів, що сприяло створенню теорії споживчої поведінки, яка стала певним компромісом між різними напрямами економічної науки, в тому числі й теорії вартості. Вона була розроблена англійським математиком та економістом Альфредом Маршаллом (1842--1924). Основою теорії споживчої поведінки є вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил, які визначають ринкові процеси. На цій підставі Маршалл запропонував компромісну теорію цін, акцентуючи увагу на значенні кількісних оцінок спонукаючих мотивів і вчинків людей, вимірюванні їх за допомогою «грошової ціни». Він вважав, що витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюються. Аналіз потреб, попиту і корисності дає змогу побудувати модель рівноважної ціни.

Суб'єктивно-психологічна теорія вартості. Марксова теорія вартості не позбавлена недоліків, багатьох економістів останньої третини ХІХ ст. вона не задовольняла. У 70-ті рр. ХІХ ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб'єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас, а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та італійський економіст. В. Парето. Представники суб'єктивно-психологічної теорії, зокрема Е. Бем-Баверк, вважали, що «…цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі. Це твердження Бем-Баверк ілюстрував на прикладі поселення, хатинка якого самотньо стоїть у первісному лісі. Він припускає, що у поселенні є п'ять мішків зерна: 1-й мішок необхідний для того, щоб не померти з голоду, 2-й -- для покращання харчування, 3-й -- для відгодівлі домашньої птиці, 4-й -- для виготовлення горілки і, нарешті, 5-й мішок використовується як корм для папуг, приручених заради забави. За теорією граничної корисності 2-й мішок зерна має меншу корисність, ніж 1-й, 3-й мішок -- меншу корисність, ніж 2-й і т. д. Їх корисності можуть бути виражені спадаючим рядом цифр: 10, 9, 8, 7 і 6. Корисність 5-го мішка зерна, виражена цифрою 6, є граничною корисністю, яка, на думку представників суб'єктивно-психологічної теорії вартості, визначає мінову вартість хліба.

Більшість сучасних економістів не поділяє суб'єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи той чи інший товар, він обов'язково враховує ту величину корисності, яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця XIX - початку XX ст. А. Маршалла. Відкинувши принцип монізму у з'ясуванні джерела вартості, він поєднав теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін. А. Маршалл виходив з того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції - з вирішальним впливом витрат виробництва. Він вважав, що витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюють одна одну, і тут не виникає ніякого порочного кола при твердженні, що кожна з них частково регулюється іншими.

Це неокласична (представники: А. Маршалл, Дж. Хикс, М. Фридмен) теорія вартості. Сутність цієї концепції зводиться до того, що в умовах ринку ціни встановлюються на такому рівні, коли з однієї сторони вони виражають існуючі переваги споживачів і відносну корисність товарів, з іншого боку є відображенням мінімальних витрат на виробництво продукції. Ця теорія вважає, що потреби і витрати доповнюють один одного, і аналізує фактори, що впливають на формування ціни. У короткочасний період ціна (читай - вартість) залежить від попиту, в основі якого лежить, ціна знижується по мірі насичення потреб, тоді як при подовженні періоду зростає вплив витрат виробництва, а ціна знижується до деякого мінімального рівня.

Ціна покупця (ціна попиту) - це максимальна ціна, за яку споживач готовий придбати товар, визначається граничною корисністю. Ціна продавця (ціна пропозиції) - це мінімальна ціна, за якою виробник (продавець) погоджується продавати певний обсяг товару, визначається граничними витратами. А. Маршалл побудував графік кривої пропозиції.

У теорії ринкової рівновагі центральне місце займає проблема обґрунтування ціни як регулятора ринку, який вчений характеризував як єдиний організм рівноважної економіки, що складається із мобільних і добре поінформованих один про одного суб'єктів господарювання. У цій теорії А. Маршалл звернув увагу на функціональну залежність між ціною, попитом і пропозицією як залежність між рівноправними ринковими силами, яку представив у графічної формі на основі співставлення кривої попиту (DD) кривої пропозиції (SS). В результаті отримав ринкову ціну, або ціну рівноваги, яка установлюється у певній точці (Е) на основі перетинання цих кривих. „Коли попит і пропозиція перебувають у рівновазі, - писав А. Маршалл, - кількість товару, що виробляється за одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, за якою він продається, «рівноважною ціною». Графік, на якому перетинаються криві попиту і пропозиції, прийнято називати „хрестом Маршалла” (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 Хрест Маршалла



Хрест Маршалла свідчить про те, що:

* тільки при ціні PE бажання одних і готовність інших збігаються на кількості QE;

* крива DD виражає закон спадної граничної корисності даного товару для споживачів;

* крива SS так само виражає закон зростання граничних витрат для виробників;

* ринкова цінність товару визначається рівновагою граничної корисності і граничних витрат. Обидві величини взаємно регулюють одна одну.

У своєму аналізі А. Маршалл стверджував, що за умов вільної конкуренції, як тільки:

* ринкова ціна починає перевищувати ціну рівноваги, то пропозиція буде перевищувати попит і ціна почне знижуватися;

* ринкова ціна стає нижчою за ціну рівноваги, то попит починає перевищувати пропозицію і ціна почне підвищуватися.

Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Виробник не може тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його витрати, -- це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити товар. Якщо ціна подолає верхню межу, то покупець через відсутність грошей не зможе придбати цей товар. Нижня і верхня межі ціни постійно змінюються під впливом різноманітних факторів, як то: попит і пропонування, монополізація ринку, можливість вибору альтернативних товарів.

Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються практично під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, залежно від яких формуються моделі ринків.

Поняття вартості втрачених можливостей також можна проілюструвати за допомогою межі виробничих можливостей.. Нехай країна вирішила збільшити виробництво інвестиційних ресурсів з 9 млн одиниць у точці D до 12 млн одиниць у точці С. Якою буде вартість утрачених можливостей від цього рішення? На фундаментальному рівні вартістю втрачених можливостей є кількість споживчих благ, від якої доведеться відмовитися, аби виробити більше інвестиційних ресурсів. У нашому прикладі, як легко бачити, ціною вибору трьох одиниць інвестиційних ресурсів є 1 млрд одиниць споживчих благ. Вартість втрачених можливостей -- це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились.

Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що людство свої здібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилучило зі споживання чи відпочинку з метою виробничого використання. Отже, це така економічна категорія товарного господарства, яка синтезує в собі вартість утрачених можливостей, що пов'язано з виробництвом будь-якого товару. У свою чергу, виробничі ресурси взаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людський ресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує одну чи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними. Безумовно, найціннішим ресурсом є праця. Праця людини як головної продуктивної сили, як чинник виробництва -- основний компонент витрат виробництва, зафіксованих у кінцевому продукті суспільства. Але складовою його вартості є й витрати засобів виробництва та земельних ресурсів. На підприємстві особливе значення мають проміжні витрати, тобто витрати, пов'язані з використанням предметів праці, частка яких у валовому випуску становить близько 50% його вартості.

Отже, А. Маршалл розглядав ринкову вартість як категорію короткого періоду, що діє на рівні підприємства. Проте, на наш погляд, є можливість розглядати вартість у контексті «нормальної вартості» і в короткому періоді теж, тобто в даний час. Для цього нам треба досліджувати модель межі виробничих можливостей, в якій об'єктами аналізу є не продукти, а залучені до виробничого процесу основні чинники виробництва -- робоча сила, з одного боку, і засоби виробництва -- з іншого. Модель матиме такий вигляд (див. рис.2.3).

Рисунок 2.3 Межа виробничих можливостей

У XX ст. відбулась еволюція теорії вартості.

По-перше, в країнах ринкової економіки розробці теорій вартості перестали надавати тієї вирішальної ролі, яку вона мала в XVIII-XIX ст. Це пов'язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн розвинутої ринкової економіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знаходиться на поверхні економічного життя і найтісніше пов'язана з господарським механізмом.

В результаті такого повороту розробка теорії вартості відійшла на другий план, а на перший вийшла розробка саме теорії ціни. Спочатку таке дослідження велось на мікрорівні, а з 30-х років XX ст. під впливом економічної теорії Дж.М. Кейнса та у відповідь на об'єктивні реалії економічних потрясінь в ринковій економіці поширилось і на макрорівень.

По-друге, на мікрорівні економіки отримали розвиток теорії не лише досконалої (вільної) конкуренції, а й теорії недосконалої (обмеженої) конкуренції (Е. Чемберлін, Дж. Робінсон), які досліджували ціноутворення в умовах обмеженої конкуренції.

По-третє, на відміну від класичної і марксистської теорії вартості функціональна теорія висунула на перше місце внесок кожного елемента відтворювального процесу (живої і втіленої в засобах виробництва праці, природних ресурсів) у виробництво і добробут людини.

Нині на противагу традиційним уявленням про альтернативність і взаємовиключність теорій трудової вартості і граничної корисності висунута гіпотеза про здійснення саме автентичним марксизмом органічного синтезу теорії витрат виробництва і суспільної корисності і виявлення ним головного змісту вартості з загальноісторичної точки зору.

У "Начерках до критики політичної економії" щодо визначення вартості витратам виробництва (школа Д. Рікардо) чи корисністю речей (школа Ж. Б. Сея) Ф. Енгельс писав: "Спробуємо внести ясність у цю плутанину. Вартість речі включає в себе обидва фактори, насильно і, як ми бачили, марно роз'єднуванні сторонами, що сперечаються. Вартість є відношення витрат виробництва до корисності. Найближче застосування вартості має місце при роз'ясненні питання про те, чи слід взагалі виробляти дану річ, тобто чи покриває її корисність витрати виробництва.

Тільки після цього може йти мова про застосування вартості для обміну. Якщо витрати виробництва двох речей однакові, то корисність буде вирішальним моментом у визначенні їх порівняльної вартості". Визначення вартості як відношення витрат виробництва до корисності вважається вираженням суті позиції марксизму з питання про економічний зміст вартості з загальноісторичної точки зору.

При цьому йдеться про загальноісторичний елемент, який визначається внутрішньою метою, властивою виробництву, і полягає "в створенні достатку, який містить в собі як кількість споживних вартостей, так і багатоманітність їх, що, в свою чергу, зумовлює високий розвиток людини як виробника, всебічний розвиток її продуктивних здібностей". Один з напрямів (перший) загального перегляду трудової теорії вартості співзвучний з тією економічною думкою, яка століття тому запропонувала синтезувати "витратну" і "результатну" сторони єдиної теорії економічної цінності (вартості).

Початок цьому поклав видатний український економіст М. 1. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, то несподівано підтверджуються вчення названих економістів. Така позиція суперечила поглядам більшості соціал-демократів (К. Каутського, Р. Гільфердінга, Г.В. Плеханова, М.І. Бухаріна та ін.), які вбачали в теорії граничної корисності прямий виклик марксизму. Цьому чимало сприяли й твердження самих творців теорії граничної корисності К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка про принципову відмінність її як від вчення класиків політекономії, так і від економічної теорії марксизму.

Це пояснюється тим, що абстрагування, до якого вони вдавалися під час аналізу підприємницької експлуатації, не могло бути застосоване під час аналізу функціональної сторони відтворювального процесу. Категорії, які потрібні для розуміння останньої, могли б поставити під сумнів абсолютизацію додаткової вартості як єдиного джерела прибутку капіталу. Прихильники другого напряму вважають догматичним визначення вартості виключно втіленою в товарі суспільною працею і усунення від розгляду корисності.

На їх думку, вартість (цінність) є синтезом результатів і витрат виробництва, де перші є єдністю конкретної та абстрактної корисності, а другі - єдністю конкретної та абстрактної праці (ширше - всіх відтворюваних і невідтворюваних ресурсів, які мають альтернативні можливості застосування). При цьому в поняття "конкретна корисність" вкладався той самий зміст, що й у сучасне поняття "споживна вартість". У 80-х роках XX ст. у західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства.

Вона виходить з того, що у високорозвинених країнах світу інформаційний сектор за темпами зростання почав помітно випереджати традиційні галузі, і за прогнозами, ця тенденція посилюватиметься в майбутньому. В США, наприклад, у середині 80-х років в інформаційному секторі було зайнято 46,6 відсотка економічно активного населення, тоді як у сфері послуг - 28,8 відсотка, у промисловості (без виробництва комп'ютерного і комунікаційного устаткування) - 22,5; сільському господарстві - 2,1 відсотка.

Це свідчить про виникнення в сучасних умовах нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його психофізичними зусиллями, як у минулому. В зв'язку з цим у межах теорії постіндустріального, інформаційного суспільства з'явилася принципово нова концепція вартості - інформаційна, згідно з якою домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.

"Якщо знання у своїй системній формі, - пише один із засновників цієї концепції Д. Белл, - застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів, то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості".



ВИСНОВКИ

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність товару. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

Розвиток товарного виробництва напряму залежить від соціального, політичного та економічного розвитку країни. Якщо ефективно використовуються нові досягнення в технології виробництва, запроваджуються досягнення в науці та техніці по виробництву того чи іншого товару, існують нормальні ринково-економічні умови попиту та пропозицій тих чи інших товарів на ринку країни, працюють основні економічні закони, все це свідчить про країну з розвинутою економікою.

Обидві властивості товару - споживна вартість і вартість - тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого - індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості.

Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів - особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників - власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного.

Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

Вивченням вартості товарів займалося дуже багато вчених-економістів. Це дійсно дуже важлива тема. Як на мене, найсучаснішою і найбільш актуальною є інформативна теорія вартості товару. З кожним роком все більшою стає частка людей, зайнятих у інформаційній сфері. Необхідно йти в ногу з часом. Домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.



Список використаної літератури

1. Ажнюк М.О., Передрій О.С. Основи економічної теорії. Навчальний посібник - К.: Знання, 2008. - 368 с.

2. Бастиа Ф. Экономические софизмы / Пер. с фр. - М.: Экономика, 2002

3. Мэнкью Г. Принципы экономикс. 2-е изд. / Пер. с англ. - СПб-Питер, 2003. - 624 с.

4. Маркс К.К критике политической экономии // К.Маркс, Ф. Энгельс. Соч., изд. 2, Т. 13.

5. Економічна теорія / За ред. Андрющенко А.М. - К.: ЦУЛ, 2009. - 520 с.

6. Сэй Ж. Трактат по политической экономии. - М.: Дело, 2001.

7. Основи економічної теорії. Підручник. / За ред.. Ю.В. Ніколенка. - К.: ЦУЛ, 2008. - 540 с.

8. Степура О.С. Політична економія. Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2009. - 408 с.

9. Економічна теорія: політична економія. Підручник. / За ред. С.І. Юрія. - К.: Кондор, 2009.

10. Сломан Дж. Экономика. Экспресс-курс. 5-е изд. - СПб: Питер, 2007.

11. Бузгалин А.В., Колчанов А.И. Трудовая теория стоимости: проблемы адекватности трактовки и реактуализации. // Вестник Моск. ун-та, 2010. - №1. - с. 94-105

12. Брежнєва-Єрмоленко О.В. Інтелектуальна складова в структурі елементів нової економіки // Актуальні проблеми економіки , 2010. - №3. - с. 4-12.

13. Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Економічна теорія. Підручник. - К.: Вища шк., 2007. - 503 с.

14. Економічна теорія - Чепінога В.Г.

15. Політична економія О.К. Гаршина

16. Політична економія - Кривенко К.Т.

17. Історія економічних вчень В.В.Кириленко, О.М.Стрішенець, М.М.Фаріон та ін. автори, 2007 Вид. „Економічна думка”, 2007

Размещено на Allbest.ru

...