Сучасна економіка України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГЕНІЧЕСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

СУЧАСНА ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ

ВИКОНАВ: студент гр. 1зГФ

Грега Р.М.

ПЕРЕВІРИЛА:

ст. викладач

Рижик Е.М.

Генічеськ

2014

ЗМІСТ

1. Розвиток аграрних відносин в Україні

2. Структурні зрушення в економіці сучасної України

3. Фактори виробництва в сучасній економіці

4. Ринкова рівновага та її механізм

5. Відносини власності в Україні та їх розвиток

Список використаної літератури

1. Розвиток аграрних відносин в Україні

Після 15-літніх переговорів 18 травня 2008 р. Україна приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ), що об'єднує 159 держав . Цей процес не можна було назвати не легким для України, ні, на жаль, до кінця продуманим. Безумовно, приєднання до численних гравцям на світовому ринку торгівлі, граючим з зрозумілим для всіх правилами, є необхідним кроком на шляху до подальшого економічного розвитку країни як європейської держави.

Вступ України до СОТ сприяв виникненню проблем щодо адаптації національного законодавства до норм і правил СОТ, конкурентоспроможності продукції сільського господарства.

Перехід до ринкових відносин в аграрному секторі України вимагає розробки наукових основ аграрної політики. Особливого значення нині набуває розрахунок можливостей аграрної економіки адаптуватися до умов Світової організації торгівлі й захист економічних інтересів як держави в цілому, так і українських товаровиробників, у тому числі виробників сільськогосподарської продукції, всіх форм власності з використанням механізмів СОТ.

Сільське господарство в силу своєї специфіки взагалі вважається складним для регулювання і реформування. Не випадково галузь виділена в окрему сферу регулювання в рамках СОТ. В Україні аграрна реформа розпочалася із запізненням порівняно з іншими галузями і досі не завершена, що ускладнює ситуацію в галузі.

В Україні відповідальність за політичні рішення в аграрній сфері є надзвичайно високою:

- через роль галузі в економіці (у сільському господарстві виробляється 13-14 % ВВП, навіть у неврожайні роки - понад 10 %);

- через масштабність соціальних наслідків для сільського населення, що

складає майже третину населення країни;

- через низьку конкурентоспроможність сільськогосподарського сектора.

Усі питання стосовно сільського господарства регулюються Угодою про

сільське господарство, що була укладена під час Уругвайського раунду та набула чинності з 01.01.1995 р. Тобто всі країни при вступі до СОТ мають прийняти на себе зобов'язання щодо скорочення внутрішньої підтримки сільського господарства в тій частині, яка справляє спотворювальний ефект на торгівлю. Варто зазначити, що за Угодою не вся підтримка сільського господарства за рахунок бюджету підлягає скороченню. Усі заходи такої підтримки прийнято класифікувати за двома основними категоріями:

- внутрішня підтримка, яка звільнена від зобов'язань щодо скорочення обсягів бюджетної підтримки;

- внутрішня підтримка, яка є предметом зобов'язань щодо скорочення обсягів бюджетної підтримки .

Внутрішня підтримка, яка звільнена від зобов'язань щодо скорочення обсягів фінансування з бюджету, у спеціальній літературі має назву «зеленої скриньки». Заходи «зеленої скриньки» представляють собою підтримку, яка не впливає на виробництво і торгівлю сільськогосподарською продукцією. Група заходів так званої «зеленої скриньки» охоплює заходи державної підтримки сільського господарства, що не спричиняють неефективний розподіл ресурсів в аграрній сфері. Держава має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» у будь-якому необхідному обсязі залежно від можливостей свого бюджету.

Ці заходи не спрямовані на підтримку цін виробників. До такої підтримки належать: бюджетні видатки на загальні науково-дослідні роботи, на розвиток інфраструктури села невиробничого призначення, на боротьбу зі шкідниками і хворобами, на розвиток аграрного ринку, на підготовку та перепідготовку кадрів для села, на створення державного резерву для продовольчої безпеки, на надання продовольчої допомоги бідним верствам населення та ін. Не підлягають скороченню також заходи з програм обмеження перевиробництва сільськогосподарської продукції, що мають назву «блакитної скриньки».

Внутрішню підтримку, яка є предметом зобов'язань щодо скорочення обсягів бюджетної підтримки, прийнято називати сукупним виміром підтримки, або СВП. СВП називають заходами «жовтої скриньки».

Стосовно заходів «жовтої скриньки» держава повинна взяти зобов'язання зі скорочення бюджетного фінансування. Сукупний вимір підтримки (СВП) щорічна сума всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов'язання зі скорочення. Протягом 6-річного перехідного періоду СВП треба скоротити на 20 % (для розвинених країн). Країна-учасниця СОТ має право не скорочувати витрати «жовтої скриньки», якщо зобов'язується забезпечити підтримку у розмірі не більше 5 % від вартості валової продукції сільського господарства (для розвинених країн) і 10 % для тих, що розвиваються.

Членство у СОТ вимагає провести повне ринкове реформування аграрного сектору і лібералізувати доступ на ринок сільгосппродукції. Як несприятливий фактор тут діятиме і те, що сільськогосподарський сектор, який забезпечує близько 16 % робочих місць і 14,5 % ВВП країни, одночасно є недостатньо реформованим .

Важливо також враховувати, що через ряд причин - хоча б через те, що наша земля, наші чорноземи кращі і вимагають менших витрат на виробництво продукції, українська продукція, при порівняльній якості, буде дешевшою за європейську, а отже вона буде конкурентоздатною. Поліпшення умов доступу на зовнішні ринки дозволить збільшити експорт на 40%. Крім того, зважена державна політика, спрямована на модернізацію сільського господарства і розвиток його інфраструктури, дозволить забезпечити нашій сільгосппродукції необхідну конкурентоспроможність і захист.

Вступ України до Світової організації торгівлі є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України.

Сільське господарство завжди було дуже складним та важким пунктом у переговорах в рамках СОТ. Для України сільське господарство має велике значення, оскільки вони забезпечує 13-14 % валового внутрішнього продукту

країни. Членство в СОТ дає змогу нашій державі не тільки стати повноцінним гравцем на світовому ринку, а й взяти участь у формуванні якісно нових параметрів світової торгівлі на найближчі роки, стане стимулом для створення стабільного законодавства, привабливого інвестиційного клімату, сприятиме проведенню структурної зміни економіки в цілому.

2. Структурні зрушення в економіці сучасної України.

Оптимальність та ефективність економічної структури є основною ознакою розвиненості економічної системи. Структура економіки має важливе значення для забезпечення збалансованого розвитку національного виробництва, ефективного і стабільного його розвитку, задоволення потреб суспільства в коротко- та довготерміновому періодах. Світовий досвід доводить, що економічний розвиток багатьох країн пояснюється глибокими структурними змінами.

Структуру економіки можна аналізувати як з боку виробництва, так і з боку розподілу, обміну й споживання створеного продукту; як з боку підприємств, галузей, регіонів і інших господарських елементів, так і з боку окремих структуроутворюючих факторів і процесів. При цьому галузева структура економіки характеризує співвідношення внесків окремих галузей у створення ВВП; відтворювальна структура - оборот і кругообіг факторів виробництва; технологічна - співвідношення функціонуючих технологічних укладів і т.п. Ю.В. Яременко, характеризуючи технологічні зміни в багаторівневій економіці, відзначає, що кожна група виробництв має свою інноваційну ємність. Можуть поглинатися інновації, що припускають один захід технічної трансформації, і не засвоюватися - при інших її масштабах. Це є причиною того, що імпорт технології може приводити до втрат ресурсів. Якщо імпортована технологія має надлишкові властивості, то вона експлуатується лише в межах її адаптаційних можливостей.

Важливого значення набуває також порівняння перехідних процесів в економіці України з відповідними процесами у країнах Центральної та Східної Європи, а також країн СНД. Загальною метою ринкових трансформацій в економічному секторі країн з перехідною економікою постав розвиток ефективного, високопродуктивного і конкурентного ринковоорієнтованого економічного сектора, що сприятиме економічному зростанню і зростанню добробуту. Для досягнення визначеної мети переважна більшість країн Східної Європи обрала стратегію вступу у Європейський Союз, в той час коли шлях країн СНД не було визначено. Структурна політика цих держав характеризувалася деформацією соціально-економічного розвитку, що стало передумовою формування сучасної структури економіки України.

Секторальна структура національної економіки за видами економічної діяльності є узагальненою характеристикою якісного рівня розвитку економічної системи в цілому. Дослідженнями галузевої структури валового випуску товарів та послуг в Україні за період 2001-2012 рр. доведено, що частка сільського господарства та промисловості зменшалася з 56,9 % до 48,8 %; зокрема, обсяг в сільському господарстві зменшився з 14,4% до 8,8 %.

Орієнтація аграрних підприємств на вирощування рентабельних зернових та олійних культур не сприяє збалансованому постачанню на ринок різноманітної продукції харчування. Зменшення обсягів виробництва малорентабельних круп'яних культур, продукції тваринництва створює передумови необхідності імпортування цих видів товарів, що порушує оптимальні пропорції галузевої структури сільськогосподарського виробництва. Наступним етапом досліджень є визначення структурних змін промислової галузі. Негативною тенденцією є збільшення частки добувної промисловості з 5 % до 5,5 % та зменшення валового випуску групи галузей обробної промисловості з 37,5 % в 2001 р. до 34,1 % в 2012 р. За досліджуваний період збільшення в сфері торгівлі відбулося з 8,5 % до 12,5 %. Певною мірою зменшення частки промисловості обумовлено погіршенням кон'юнктури світових ринків внаслідок загострення боргової кризи.

Таким чином, зміни структурних галузевих пропорцій в економіці України відображають негативні тенденції, що відображаються у збільшенні видобування ресурсів та пожвавленням торгівлі на фоні зменшення обсягу випуску продукції переробної промисловості та сільського господарства. Такі тенденції характеризують структуру економіки домінуванням енергоємних, матеріаломістких виробництв, що в повній мірі залежать від імпорту паливно-енергетичних ресурсів. Структурні зміни відбулися під впливом певних об'єктивних чинників: динаміки кон'юнктури на світових ринках традиційної експортної продукції України (металургія, машинобудування та хімічна промисловість); споживчого попиту; падіння інвестиційної активності. Динаміка структури національної економіки не відповідає загальним закономірностям структурних зрушень, що відбуваються в економічних системах розвинених країн світу на сучасному етапі й полягають у зростанні частки високотехнологічних виробництв обробної промисловості, телекомунікаційних, фінансових і бізнесових послуг, а також соціально орієнтованих видів економічної діяльності, випереджальному розвитку наукоємних, високотехнологічних галузей.

Але в силу обмеженості традиційного підходу структурні зрушення трактуються вузько, лише як зміна співвідношення галузевих, відтворювальних і технологічних елементів. структурне зрушення в економіці являє собою зміни матеріально-речовинного (галузевого, відтворювального, технологічного) і соціально-економічної будови економічної системи, взаємозв'язків між її елементами, що приводять до зміни матеріально-речовинних (еволюційному) і соціально-економічних (революційному) системних якостей. Зміна основних системних якостей виступає в якості критеріальної ознаки структурного зрушення. Границі існування зрушень у рамках певної економічної структури також можуть бути чітко визначені. Збурювання в структурі тільки тоді переростають у структурне зрушення, коли змінюються інтегруючі якості господарської системи. Структурне зрушення можна вважати завершеним, коли подальші зрушення в структурі приводять до руйнування самої економічної системи й створення на її основі нової системної одиниці.

3. Фактори виробництва в сучасній економіці

Під економічними ресурсами, або факторами виробництва розуміють усі природні, людські та виготовлені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. До них відносяться земля, сировинні ресурси, техніка і технологія, людські здібності тощо.

Економісти різних часів по-різному підходили до характеристики факторів виробництва та їх структури. Класична політекономія виділяла три фактори виробництва: - праця, земля, капітал. її представник Ж.Б.Сей стверджував, що всі ці три фактори однаковою мірою беруть участь у створенні вартості продукту і вважав справедливим розподіляти доходи пропорційно вкладу факторів у продукт. Представник австрійської школи Е.Бем-Баверк виділяв два фактори виробництва: природу і працю, а капітал вважав проміжним продуктом, створеним їх взаємодією. К.Маркс основну увагу відводив праці як єдиному фактору, здатному створювати вартість. На початку XX ст. англійський економіст А.Маршалл поруч з названими трьома факторами почав виділяти четвертий -- діяльність з організації виробництва, яка приносить дохід керуючому виробництвом.

Таким чином, у сучасній економічній науці виділяють чотири фактори виробництва: праця, земля, капітал, підприємництво. Економічне тлумачення цих понять дещо відрізняється від загальноприйнятого їх розуміння, тому слід дати їм визначення як факторам виробництва. Праця -- це сукупність фізичних і духовних здібностей людей, які вони застосовують при виробництві тих чи інших благ. Цей фактор характеризується такими показниками: загальна чисельність працездатного населення, чисельність зайнятих у різних сферах економічної діяльності, рівень освіти, кваліфікації робочої сили, продуктивність праці тощо. Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельні ділянки як сільськогосподарські угіддя чи ділянки під будівництво, а й усі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: родовища корисних копалин, водоймища, ліси, природну сировину тощо. Капітал, або інвестиційні ресурси - це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Це поняття охоплює будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання, інструменти, напівфабрикати, складські приміщення, транспортні засоби, тобто всі засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарів і доведення їх до споживача. Процес виробництва та нагромадження цих засобів називається інвестуванням. У загальноекономічному розумінні поняття „капітал" охоплює не лише засоби виробництва, але й гроші, покладені в банк, цінні папери (акції та облігації, коштовності тощо). Як економічний ресурс воно означає лише реальний капітал, той, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва.

Особливе значення для сучасного виробництва має специфічний економічний ресурс, який називається підприємницькою діяльністю. Підприємець має кілька функцій, які роблять його діяльність винятково важливою:

1) він бере на себе ініціативу поєднання всіх інших ресурсів у єдиний виробничий процес, виступає каталізатором і рушійною силою виробництва;

2) бере на себе відповідальність приймати основні рішення, визначає курс діяльності підприємства;

3) він новатор, постійно турбується про оновлення і вдосконалення виробництва;

4) він - людина, яка йде на ризик, ризикуючи не лише своїм часом, працею та діловою репутацією, але й вкладеним капіталом, як власним, так і своїх компаньйонів.

Посилення ролі підприємницької діяльності у виробництві в сучасний період пов'язане зі зміною умов виробництва та підвищенням складності умов управлінської діяльності під впливом ряду факторів. Головним з них є те, що в сучасній економіці підприємство виступає як відкрита система, на яку впливають умови зовнішнього середовища (політична ситуація в країні, зміни в господарському законодавстві, економічна політика, умови конкуренції, науково-технічні зміни тощо). Сучасна фірма розглядається не лише як економічна, а й як соціальна структура. Це змушує керівників переходити від виробничого раціоналізму до пошуку успіху в зовнішньому середовищі, в налагодженні сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, в знаходженні нестандартних рішень. Від управлінців вимагається вміння орієнтуватися в ситуації, швидко приймати правильні рішення. Бо в іншому випадку навіть добре налагоджене підприємство не зможе втриматись у конкурентній боротьбі. Тоді всі капіталовкладення будуть марними, а підприємство збанкрутує.

Отже, ми розглянули чотири види економічних ресурсів, які можна розділити на матеріальні ресурси (земля і капітал) та людські (праця і підприємництво). Важко визначити, які з них важливіші. Кожний виконує свої важливі функції у виробництві, без яких цей процес виробництва неможливий. Крім того, важливо зазначити, що всі ці фактори виробництва комусь належать, і їх власники повинні отримати доходи від використання цих. факторів у процесі виробництва. Власник праці розраховує на дохід у вигляді заробітної плати, власник капіталу -- на дохід у вигляді процента на вкладений капітал, власник земельних ресурсів -- на ренту, а підприємець -- на дохід у вигляді прибутку.

Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну властивість: вони або рідкісні, або наявні в обмеженій кількості. Ця рідкісність відносна і означає, що ресурсів, як правило, менше, ніж їх необхідно для задоволення потреб на даному етапі економічного розвитку. Обмежені і природні ресурси, і засоби виробництва, і праця, і підприємницькі здібності, як на рівні суспільного виробництва, так і на рівні окремого підприємства чи домогосподарства. Внаслідок цього обмежені і обсяги виробництва товарів та послуг, тому суспільство в кожний даний момент не в змозі виготовити і спожити весь обсяг споживчих благ, який воно хотіло б отримати.

4. Ринкова рівновага та її механізм

Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану.

Взаємозв'язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об'єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією.

У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння - до розширення попиту порівняно з пропозицією.

Йдеться про ідеальні умови виробництва і реалізації продукції - наявність конкуренції і економічних зв'язків, за яких автоматично забезпечується рівність попиту і пропозиції. Виробництво породжує доходи, на які обов'язково купуються товари відповідної вартості, і пропозиція товарів сама створює необхідний попит.

Ця взаємозалежність попиту і пропозиції була вперше обґрунтована ще в 1803 р. у роботі французького економіста Ж. Б. Сея "Трактат політичної економії". Вона має назву "закон Сея".

Найбільш загальні умови формування економічної рівноваги простого і розширеного відтворення були обґрунтовані К. Марксом у другому томі "Капіталу". Поділивши всю структуру суспільного виробництва на І та II підрозділи - виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживання, К. Маркс визначив три основні умови пропорційної реалізації їхніх складових частин - с, V та m.

Головна з них, на якій ґрунтуються дві інші умови, полягає в рівності суми змінного капіталу і додаткової вартості І підрозділу величині використаного у виробничому циклі постійного капіталу II підрозділу, тобто І(V + m) = IIc.

Обґрунтовані К. Марксом схеми реалізації сукупного суспільного продукту, які відображають умови його простого та розширеного відтворення, широко застосовують у практиці економічного програмування і планування багатьох країн, у тому числі країн Заходу. На основі схем розширеного відтворення американський економіст В. Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом "витрати - випуск", який надав теорії рівноваги нові можливості практичного застосування.

Для аналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової економіки поряд з третинним сектором виробництва - ринком послуг - особливого значення набуває і принципово нова сфера економіки - сфера інформатики. Відтворювальні процеси в цій сфері мають власну специфіку. За цих умов абсолютизація схем відтворювання, механічне накладання їх на структуру сучасних економічних процесів не відповідають реальній дійсності, обмежують можливості практичного застосування теорії економічної рівноваги. аграрний сектор ринок сільгосппродукція

Сталість економічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій.

Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж. Формування цілісної системи світового господарства припускає рівновагу не лише міжгалузевої структури товарного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресурсів - основних факторів виробництва.

Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку.

5. Відносини власності в Україні та їх розвиток

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відно-син власності на засоби виробництва. Чому? Річ у тім, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали її суспільні форми. Див. схему 1.

Схема 1 Структура власності в Україні до 1991 р.

Така структура власності формувалась під впливом вимог кон-цепції побудови соціалізму, яка передбачала, що:

а) соціалізм повинен довести свої переваги перед капіталізмом, на зміну якому він приходить, більш високим рівнем продуктивно-сті праці;

б) високий рівень продуктивності праці може забезпечити лише велике виробництво, яке має ряд суттєвих економічних переваг перед дрібним виробництвом;

в) найбільш сприятливим середовищем для зростання продук-тивності праці може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил, бо дає можливість свідомо підтримувати відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами.

Практика побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвер-дила справедливість такої концепції. Свідченням того є незапереч-ні факти:

1. Досить високі темпи розвитку радянської економіки (вищі, ніж у країнах капіталістичного світу) впродовж всієї її мирної історії.

2. Плановість, яка базувалася на суспільній власності, забезпе-чила безкризовий характер розвитку економіки, а отже, неухильне зростання-продуктивності праці.

3. Така економіка послужила одним з вирішальних факторів перемоги у Великій Вітчизняній війні з фашизмом.

4. За порівняно короткий строк здійснилась післявоєнна відбу-дова народного господарства.

Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства бу-ли допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підмі-на суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук держа-вного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступо-во втратив з нею зв'язок. Так власність стала "нічийною", а працівник - відокремленим від засобів виробництва, хоча формаль-но він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В економічній сфері - це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчу-ження їх від власності', що підривало стимули до високоефектив-ної праці; підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідли-ве використання загальнонародних коштів, марнотратство; неви-правдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло в кінці кінців на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідеї і стало відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. На її теренах утворилися нові самостійні держави, в т.ч. й Україна, які спішно почали реставрувати капіталізм, тобто суспільний лад, що ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва.

Отже, можна констатувати, що Україна на сучасному етапі знаходиться в перехідному періоді від соціалізму до капіталізму. Що являє собою цей перехідний період і в чому полягає його основний зміст?

Сутність перехідного періоду

У зв'язку з тим, що соціалізм і капіталізм - це два різнотипні способи виробництва: перший ґрунтується на суспільній власності на засоби виробництва, другий - на приватній, перехід від соціалізму до капіталізму не може бути одномоментним актом. Ця трансформа-ція передбачає наявність особливого перехідного періоду, впродовж якого повинна бути ліквідована соціально-економічна основа соціалізму з її надбудовою й створено економічний базис капіталі-зму. Тобто, суспільна власність і система виробничих відносин, збудована на ній, повинна змінитись на приватнокапіталістичну власність з відповідною їй системою виробничих відносин.

Тому основним змістом перехідного періоду від соціалізму до капіталізму повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю в форми приватні. А так як це здійснити не можна одномоментно - поста-новою, указом або навіть прийняттям певного закону, то це означає, що економічною основою перехідного періоду повинна бути багатоукладна економіка, в якій одночасно співіснують різні форми власності: суспільні, приватні, змішані. Це ж певною мірою передбачає й сучасна ринкова економіка.

Небхідність різних форм власності в ринковій економіці

Отже, необхідність існування різних форм власності в сучасній економіці України зумовлена в першу чергу багато-укладністю її перехідного періоду. Але не тільки цим. Світовий і наш "домашній" досвід показує, що визначальною причиною, яка викликає занепад підприємництва, робить економіку неефективною, е відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва й управління на основі позбавлення його власності на ці засоби та права корис-туватися результатами своєї праці. Це особливо відчувається тепер, коли практично основним фактором подальшого зростання вироб-ництва все більше стає особистий фактор (людина), бо можливості речового фактору (предмети праці, засоби праці) відносно вичерпа-. ні. Тобто, без суттєвих капіталовкладень, які "з'їдають" ефект, речовий фактор відходить на другий план. Тому позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.

У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом! Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

В СРСР, як було показано вище, практика формування колек-тивних форм власності привела до монопольного зосередження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірнийvуклад економічний - тип господарства, в основі якого лежить певна форма власності на засоби виробництва та відповідні їй виробничі відносини.

За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат. Безпосередні виробники фактично були відокрем-лені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірва-ло зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки її існування.

Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержав лену економіку, щоб відродити матеріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування різних форм власності в сучасних умо-вах зумовлюється ще й тим, що по - перше, сьогодні рівень розви-тку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємопов'язаних процеси - концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення виробництва. Другий - його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібного виробництва й індивідуальної трудової діяльності.

Список використаної літератури

1. Онищенко В. П. Особливості механізму державної підтримки національного товаровиробника в умовах СОТ / В. П.Онищенко, І. В.Фабрика // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2008. - № 4.

2. Амбросов В. Я. Забезпечення державної підтримки сільськогосподарського виробництва в умовах членства України у СОТ / В. Я. Амбросов, В. М. Онегіна // Економіка АПК. - 2009. - № 2.

3. Официальный сайт ВТО: ACCESSIONS: Tajikistan to become 159th WTO member.

4. Олексієнко А. О. Політика державної підтримки сільського господарства в умовах COT / А. О. Олексієнко // Економіка АПК. - 2010.

5. Угода про сільське господарство (АА) від 15.04.1994 р. [Електрон. ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

6. Осташко Т. О. Сільське господарство в умовах СОТ і ЄС / Т. О. Осташко. - К. : Інститут сільського розвитку, 2005.

7. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Біло церківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

8. Задоя А. А. Макроэкономика: Учебник. -К.: Знання , 2006. -368 с.

9. Корнієнко Є. Платіжний баланс України: основні тенденції та к економічне значення // Вісник Національного банку України. -2005. -№ 1. - С. 28-33

10. Манків, Грегорі Н.Макроекономіка: Підручник для України. -К.: Основи, 2000. -588 с. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Професіонал, 2004. -394, с. Павловський М. А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. -К.: Техніка, 1999. -333, с. Панчишин С. М.Макроекономіка. -К.: Либідь, 2002. -614 с.

12. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник для студ. екон. спец, вузів. -К.: Таксон, 1996. -237 с.

13. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.

14. Семюелсон, Пол А. Макроекономіка = MACROEKONOMICS. -К.: Основи, 1995. -573, с.

15. Харкянен Л. В. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. -К.: Каравела, 2006. -174, с.

Размещено на Allbest.ru