Основи підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Основи підприємницької діяльності

1. Загальна сутнісно-змістова характеристика підприємницької діяльності

Серед багатьох чинників соціально-економічного прогресу у більшості країн світу, в тому числі в Україні, важливу роль у сучасних умовах відіграють підприємництво та суб`єкти, що його здійснюють, - підприємці. З`ясуванню сутності підприємництва, основних рис підприємця світова економічна наука приділяє увагу протягом майже трьох століть. Проте поняття «підприємництво поповнюється елементами нового змісту, що зумовлює необхідність його системного вивчення.

Поняття «підприємництво» вперше ввів у науковий обіг французький вчений Рішар Канті льон (1680-1734), який характеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов`язково пов`язана з певним господарським ризиком.

Американський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950) та англійський - Фрідріх Хаєк (18999-1992) виводять у своїх працях повнішу характеристику підприємництва, його зміст Й. Шумпетер виводить з його функцій:

1) докорінна перебудова і реформування виробництва через впровадження нових видів техніки і технологій, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) застосування нових розробок, маркетингу тощо;

На його думку піпрємцем може бути не лише капіталіст, власник але й управляючий. Ф. Хаєк пов`язує підприємництво зі свободою реалізації власних здібностей.

За американським економістом П. Самуельсоном(1915), підприємництво пов`язане з новаторством, а сам підприємець є сміливою людиною з оригінальним мисленням, що домагається успішного впровадження нових ідей. Сучасне розуміння сутності підприємництва розкривається у працях теоретиків постіндустріального суспільства, що на їх думку повинно прийти на зміну капіталістичному. Так В. Ростоу(1916) зазначив, що серед чинників економічного зростання важливу роль відіграватиме схильність людей до інновацій та матеріальних удосконалень. Французький теоретик постіндустріального суспільства Арон Р. (1905-1983) стверджував, притаманне такому суспільству раціоналізаторство супроводжуватиме дух науковості, прогресу, раціонального управління, економічного розвитку та демократії. Враховуючи це, а також характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, можна виділити такі найважливіші його функції:

1) Новаторська функція - сприяння процесу продукування нових ідей (технічних, організаційних, управлінських тощо), здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

2) Організаційна функція - впровадження нових форм та методів організації виробництв, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з традиційними; раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

3) Господарська функція - найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

4) Соціальна функція - виготовлення товарів і послуг необхідних суспільству, відповідно до головної мети і вимог дії основного закону;

5) Особистісна функція - самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від власної роботи. Так, під час опитування власників дрібних компаній Великобританії з`ясувалося, що переважна більшість їх головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної справи. Звичайно, ці дані вимагають уточнення, адже відчути себе незалежним у підприємницькій діяльності можна лише за умови успішної роботи компанії, та отримання певних прибутків.

Отже, визначивши головні функції підприємництва, можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво - самостійна організаційно-господарська новаторська діяльність на основі використання наявних можливостей для випуску нових товарів або послуг, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутку та самореалізації в досягненні власної мети.

Виходячи з цього, підприємець, якому мають бути притаманні певні риси, пов`язані з його відповідними функціями, повинен:

1) Вбачати в людині головне джерело підвищення ефективності роботи підприємства, нових ідей, сприяти формуванню лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику; формувати економічне мислення, постійно здійснювати пошук нових можливостей, бути ініціативним;

2) Вміти об`єднати людей для досягнення спільної мети; надихати співробітників, приділяти занчну увагу їх прагненням і духовним якостям; домагатися того, щоб цінності фірми були в центрі уваги працівників, вміти переконувати їх;

3) Бути професійно підготовленим для пошуку оптимальних варіантів розвитку підприємства, підвищення його ефективності; постійно орієнтується на ефективність і якість, здійснювати систематичне планування; прагнути до всебічної інформованості, йти на розумний ризик; впроваджувати форми і системи заробітної плати, які сприяють економії ресурсів (сировини, електроенергії, палива, зменшення ручної праці); надавати підрозділам певну автономію, прагнути до простоти управління; вміло поєднувати автономію з жорстким централізмом;

4) Постійно орієнтуватися на потреби споживачів, на підвищення якості продукції та послуг, які надаються згідно з чинним законодавством; сплачувати податки; не забруднювати довкілля; оптимально поєднувати індивідуальні, колективні і суспільні інтереси; відповідати за свої вчинки;

5) Діяти цілеспрямовано, енергійно, вірити в успіх справи, бути наполегливим і гнучким, розвивати свої творчі та організаторські здібності тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є:

1) вільний вибір діяльності на добровільних засадах;

2) залучення до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, застосування яких не заборонене або не обмежене законодавством;

6) вільний розподіл прибутку, який залишається після сплати платежів, установлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності;

8) використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємницька діяльність - праця індивіда, основана на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди і насамперед - привласнення додаткового продукту.

Особисті чинники підприємництва - особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище у суспільстві, права тощо.

Визначальним принципом сучасного зарубіжного підприємництва є такий: виробник, проводячи маркетингові дослідження, спочатку знаходить споживача (покупця) продукції чи послуг, пропонованих для ринку, і лише після цього приступає до їх продукування. Саме у цьому виявляється пріоритет споживача як провідної ланки ринкової економіки.

Основними завданнями, які необхідно вирішувати на початку підприємницької діяльності, є:

1) вибір місця розташування підприємства, фірми;

2) вибір форм підприємницької діяльності та назви фірми;

3) фінансування та інвестування;

Підприємництво - один із важливих чинників соціально-економічного прогресу. Тому суспільство зацікавлене в цивілізованому підприємництві, яке повинне мати правову підтримку у таких основних формах: 1) надання свободи підприємницької діяльності; 2) надання підприємцю статусу комерсанта; 3) створення умов для відкриття та реєстрації підприємства.

Суб`єктами підприємницької діяльності можуть бути:

1. громадяни України та інших держав;

2. юридичні особи - підприємства (організації) усіх форм власності;

Але законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Зокрема, не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств і організацій.

Об`єктами підприємницької діяльності можуть бути: товар, послуга, продукт.

Головне, що відрізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, - це можливість і обов`язковість отримання певного зиску. Підприємництво не можна віднести до звичайної трудової діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям характерна особлива етика і своєрідний світогляд, що дозволяє виокремити специфічну філософію підприємництва, яку можна кваліфікувати як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності, філософія бізнесу не залишається незмінною, вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання.

Підприємництву характерні певний стиль та тип господарської поведінки:

1. ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

2. готовність наражатися на власний ризик;

3. гнучкість та постійне самооновлення;

4. цілеспрямованість та наполегливість у господарській діяльності;

Підприємницька діяльність може здійснюватись як індивідуально так і колективно, згідно до цього вона корелюється з можливими її типами. Основні з них такі:

· малий бізнес, заснований на особистій власності або оренді;

· спільне підприємництво, засноване на колективній власності;

· корпоративне підприємництво, базується на акціонерній власності.

Традиційно у країнах з розвинутою економікою існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання. Класична модель орієнтована на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій до такої моделі досить чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення мети; використання можливості, яка максимально відповідає за найбільшу віддачу ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає використання будь-яких законних управлінських рішень, методів та ідей. Схема дій за цієї моделі така: формування головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація планів згідно вибраної концепції.

Роль підприємництва в економіці є надзвичайно великою, адже:

1. Підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Адже спонукальним мотивом є прибуток, і свої дії підприємці концентрують саме на розвитку перспективних напрямків діяльності, де віддача може перевищити середні показники.

2. Розвиток підприємництва створює активну конкуренцію, чим що в свою чергу сприяє швидшому оновленню асортименту та техніко-технологічної бази підприємства і стимулюю господарську діяльність.

3. Каталізатор економічного розвитку, воно прискорює структурну перебудову економіки - збільшення обсягів виробництва та сервісу, стимуляція інвестування, підвищення рівня попиту та пропозиції тощо.

4. Сприяє економії та раціональному використання ресурсного потенціалу.

5. Сприяє високоефективній праці, за рахунок сильнодіючого стимулу - постійного підвищення якості продукції, а відповідно й прибутку.

Отже, підсумовуючи все вище сказане підприємництво можна визначити як динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою відповідальність громадянами чи об`єднаннями громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку. Як елемент бізнесу підприємництво не може бути відокремлено від праці, від ведення господарства, від привласнення. Підприємництво - якісно новий ефективний тип ведення господарств. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господаря виробництва. Підприємець як полководець, який здатний найменшими силами перемогти армію перевищуючу його кількісно. Вважається, що держава буде багатою, якщо при наймі 5-7% її активного населення має нахили до підприємництва.

підприємництво ринковий договірний

2. Договірні взаємовідносини та партнерські зв`язки у підприємництві

У всіх галузях економічного, соціального, культурного і політичного життя суспільства взаємовідносини юридичних і фізичних осіб мають переважно діловий характер. При цьому варто зазначити, що у всіх сферах господарювання організація підприємницької діяльності повністю базується на договірних відносинах та домовленостях, що як правило передують договірним.

Договір (контракт, угода) - форма закріплення партнерських зв`язків, а саме предмета договору, взаємних прав, обов`язків та наслідків порушення домовленостей. Договір має забезпечувати оптимальне співвідношення інтересів і потреб підприємця та контрагентів. Так, партнерські зв`язки підприємця розвиваються за такими двома можливими напрямками:

· Перший - відносини з постачальниками необхідного для організації процесу виробництва;

· Другий - відносини зі клієнтами (споживачами) того що продукується підприємцем для ринку.

Увесь спектр партнерських взаємовідносин здійснюється на основі дотримання власних прав та намагання виконувати ті зобов`язання, котрі підприємець гарантує своїм партнерам при встановленні з ними будь-якої конкретної форм співробітництва. Такі права та обов`язки закріплюються у договорі який має бути підписаний підприємцем та його партнерами. Договір опосередковує взаємини стосовно праці, виробництва і реалізації продукції чи послуг і є основною формою практичного здійснення ринкових відносин між контрагентами діючої системи господарювання. Так, ще Цицерон говорив: «…основа права - вірність слову і договору».

Договори використовують у різних сфера права (трудовому, господарському, цивільному законодавстві….), де вони відіграють важливу роль щодо регулювання людських взаємовідносин.

У ринковій економіці договори є визначальною і майже єдиною формою правового закріплення партнерських взаємовідносин.

Істотне розширення ринкових відносин, велика різноманітність договорів між партнерами вимагають водночас збереження фундаментальних принципів договірних взаємин, котрі роблять договір універсальною формою існування ринку.

В основу будь-якого договору покладено зобов`язання, відповідно якому одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання. Дієвість договору забезпечується виконанням передбачених для нього вимог: угода сторін; дієздатність партнерів, предмет договору; юридична основа договору. Її становить мета, якої мають досягти партнери, та відшкодування, очікуване кожним партнером в обмін на його зобов`язання.

Договір вважається укладеним і юридично чинним з моменту його підписання партнерами.

З метою організації господарських взаємовідносин використовується дуже багато видів та форм договорів. Отже, розглянемо класифікацію найчастіше використовуваних договорів. Насамперед, варто зазначити, що у ринковій системі економіки існує два види договорів: установчий та підприємницький.

Установчий договір - письмовий документ, що свідчить про виявлення юридичних або фізичних осіб щодо створення нової організаційно-правової структури задля реалізації будь-якої конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір - відображає волевиявлення сторін стосовно не створення, організації, а безпосереднього здійснення підприємницької діяльності; він не передбачає об`єднання сторін, що домовляються, в певну організаційну форму.

Зміст прав і обов`язків партнерів залежить від предмета договору. Ним можуть бути и кооперування и оренда, купівля-продаж, посередництво, наприклад. Відповідно до цього підприємницький договір обов`язково має якусь конкретну форму.

Підприємець звичайно намагається визначити типові форми договорів, котрі він міг би використати як основу для укладання певного конкретного договору. За сферами діяльності можна виділити такі групи договорів:

· Купівля-продаж, оренда, лізинг;

· Підрядні послуги;

· Трудові відносини;

· Страхування;

· Розрахунки і кредитування;

· Зовнішньоекономічна діяльність;

· Інші види договорів

Найбільшу частьку документально оформлених взаємовідносин у підприємництві становлять договори сфер внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності (відповідно: купівля-продаж, оренда, лізинг; декларування, ліцензування, консигнація, імпорт-експорт), предметом яких виступають конкретні матеріальні цінності - продукція, майно, товари. Решта господарських та інших взаємовідносин оформляється у вигляді договорів, контрактів або угод стосовно підрядних послуг (інформаційних, юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних); трудових відносин (колективні договори, тарифні угоди, контракти про наймання керівника чи працівника);

Таблиця.

Страхування людей від нещасних випадків і майна від техногенних руйнівних процесів; розрахунки і кредитування (розрахунково-касового обслуговування, доручення, позики під заставу, кредитних договорів).

Сутнісна характеристика переважної більшості договорів (контрактів, угод) є зрозумілою вже з самої назви. Тому варто викласти сутність і особливості окремих договорів, змістова спрямованість котрих недостатньо чітко сформульована в їхній офіційній назві.

v Договір на поставку товарів посередника укладається на поставку фірмою-посредником певних товарів покупцям з обумовленою формою оплати. Він за структурою містить розділи:

1. предмет договору та інші загальні умови;

2. зобов`язання сторін;

3. організація поставок продукції;

4. надання послуг покупцеві;

5. ціни і порядок розрахунків;

6. майнова відповідальність;

7. заключні положення (адреси, відвантажувальні і банківські реквізити тощо).

v Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди (операції) стосовно прилюдного продажу товару (поштучно або лотами) виробника за найвищу ціну з виплатою до початку аукціону його організаторами певної винагороди.

v Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансується за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву. За своїм змістом державний контракт визначає права і обов`язки сторін при виконанні поставок продукції. Здебільшого в ньому міститься кілька груп показників (найменування, обсяг у натуральних показниках, прийнятна для обох сторін ціна, термін поставки), порядок відшкодування збитків за умови господарського ризику тощо.

v Лізингова угода - договір між продуцентом і споживачем щодо довгострокової оренди машин, устаткування, приладів, транспортних засобів та інших технічних засобів виробництва. У такому договорі визначаються: кількість, якість, строки і порядок надання і повернення технічних засобів; розрахунки за користування; додаткові послуги; майнова відповідальність; додаткові умови; юридичні адреси і розрахункові рахунки.

v Колективний договір - це угода між трудовим колективом в особі профспілки й адміністрацією підприємства (фірми, установи), що укладається або уточнюється щорічно. Цей договір регулює виробничі трудові й економічні відносини між суб`єктами господарювання (колективом і адміністрацією). У ньому передбачаються заходи стосовно створення сприятливих і безпечних умов праці, впровадження нових технологій та устаткування, що полегшують працю і поліпшують стан довкілля, забезпечення зростання продуктивності й оплати праці, професійної підготовки і підвищення кваліфікації персоналу, соціального захисту працівників.

v Тарифна угода - це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Тарифні угоди укладаються на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода між Урядом і Федерацією профспілок України); галузевому (галузева тарифна угода); фірмовому (як складова частина колективного договору).

v Договір обов`язкового медичного страхування може укладатися між страховою медичною установою (страховиком) і підприємством в особі його керівника(страхувальника) щодо страхування персоналу. Предметом договору є оплата страховиком медичних послуг громадянам - працівникам страхувальника та сплата страхувальником певних внесків у обумовлені договором строки.

v Кредитний договір укладається між відповідним банком (інвестиційним фондом) і підприємством про надання певної суми кредиту на умовах, визначених даним договором, зі сплатою певного відсотка за користування позиковими коштами. Його детальний зміст визначається обов`язковими розділами: предмет договору; умови кредитування; права і обов`язки сторін; порядок укладення договору; додаткові умови договору; юридичні адреси і розрахункові рахунки сторін.

v Договір поруки укладається між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником) і кваліфікується як доповнення до кредитного договору. Підставою договору є дійсна вимога кредитора до боржника по зобов`язаннях останнього, встановлених кредитним договором. Поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором у тій самій мірі, що й боржник; він повинен протягом обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати кредитору несплачену боржником суму.

v Ліцензійний договір загального типу укладається між ліцензіаром (власником новацій) і ліцензіатом (особою, що хоче набути права та їх використання) щодо надання виключної ліцензії на використання винаходів, захищених авторськими свідоцтвами або патентами, а також «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді паушального платежу чи роялті. Ліцензійний договір є порівняно складним за змістом документа і містить, як правило, такі розділи: 1) визначення термінів; 2) предмет договору; 3) технічна документація; 4) вдосконалення і поліпшення (щодо винаходів, «ноу-хау», продукції по ліцензії); 5) гарантії та відповідальність; 6) технічна допомога в освоєнні виробництва продукції по ліцензії; 7) платежі, збори і податки; 8) інформація і звітність; 9) забезпечення конфіденційності; 10) захист відступлених прав; 11) реклама; 12) вирішення суперечок; 13) термін дії договору та умови його скасування; 14) інші умови.

v Договір про спільну діяльність належить до порівняно нескладних документів господарського призначення, згідно з якими організується спільна діяльність без створення для цієї мети юридичної особи. За укладеним договором про спільну діяльність створюється фактично просте товариство, учасники котрого об`єднують майно і зусилля задля досягнення загальної господарської або іншої мети. У такому договорі істотною є умова щодо здійснення учасниками майнових або грошових внесків, які стають загальною пайовою власністю. Порядок розподілу доходів, покриття витрат і збитків, що виникають у процесі спільної діяльності, визначаються за згодою між її учасниками.

v Договір доручення - це договір за яким одна сторона (повіряльний) зобов`язані вчиняти від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (правочин) вчиняти по повіреним створення змінює та припиняє обов`язки сроки і плату довірителя.

Оскільки договір будь-якого типу характеризує певний компроміс сторін, то й форма, в якій його укладають, має вільний(типовий) характер. Типові форми договорів позбавлені обов`язковості (директивності). Їх використовують як основу для укладення конкретного договору. Водночас варто зазначити, що існують певні вимоги, які треба виконувати, за підготовки і юридичного оформлення будь-якого договору. Як правило, будь-який договір включає:

1. преамбулу (вступну частину);

2. основну частину (з виокремленням загальних і специфічних умов договору);

3. заключну частину;

Оскільки зміст договору визначається, про що вже йшлося раніше, його предметом, то задля ілюстрації можна навести, наприклад, зміст договору купівлі-продажу. Цей договір включає такі складові:

1. предмет договору;

2. кількість товару;

3. якість пропонованої на продаж продукції;

4. продажна (договірна) ціна одиниці товару;

5. форма оплати;

6. термін поставки;

7. упаковка (перелік умов щодо цього);

8. порядок приймання товару;

9. штрафні санкції;

10. форс-мажорні обставини;

11. арбітраж;

12. інші умови договору;

Робота з формулюванням умов договору належить до підготовчого періоду. На цій стадії підприємець формулює умови договору не лише у вигідній для себе, але й у прийнятній для партнера формі. Виконання укладеного договору повинно строго відповідати його умовам, жодна зі сторін не повинна тлумачити договір по-своєму, тому у формуванні договорів та їхніх умов беруть участь кваліфіковані юристи. Варто знати, що правове регулювання відносин, котрі виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права - договірне право.

Укладенню будь-якого договору звичайно передують переговори сторін. Вони можуть проводитися в усній (по телефону, при зустрічі) або у письмовій формі. Ведення переговорів у письмовій формі означає, що одна із сторін готує пропозицію іншій стороні у вигляді проекту договору. Останнє прийнято називати офертою (наміром, пропозицією щодо укладення договору).

При цьому офертою вважають не будь-який проект, а лише той, що підписаний однією стороною - оферентом (автором оферти). Розрізняють тверді і вільні оферти. Тверда оферта направляється на одну адресу і перетворюється у договір лише тоді, коли:

1) вона підписана іншою стороною(покупцем);

2) після підписання відправлена і отримана оферентом;

Кожна оферта має певний термін чинності (дії), котрі фіксуються в її тексті. Наприклад, тверда оферта дійсна протягом 30 днів з моменту її відправлення. Це означає, що всі 3 умови (зазначені вище) мають бути дотримані протягом 30 днів з дати відправлення оферти. Це стосується також і вільної оферти.

Вільна оферта направляється кільком адресатам. При чому покупець, навіть підписавши її, не отримує гарантії щодо поставки товару, котрий є предметом оферти (партія товару одна, а пропозиції надіслані багатьом потенційним покупцям). У зв`язку з цим вільна оферта стає договором при дотриманні не лише 3 вищезазначених умов, а й ще однієї (додаткової умови) - потенційний покупець має підписати оферту, надіслати її на адресу оферента, а останній - повідомити покупця про згоду оцінювати (вважати) підписану ним оферту як договір.

З цією метою у тексті вільної оферти завжди фіксується термін протягом якого оферент зобов`язується надіслати таке підтвердження (наприклад, протягом 3 днів з моменту закінчення дії оферти). Для самого оферента така вказівка має важливе значення у тих випадках, коли всі адресати повернуть йому підписані оферти і треба буде вибрати, яку з них вважати договором.

3. Партнерські зв`язки у підприємництві

Партнерські зв`язки - це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату за рахунок обміну наслідками своєї діяльності. Але кожен підприємець зацікавлений не лише у встановленні будь-яких партнерських зв`язків, а в налагодженні найбільш ефективних форм таких взаємин. Визначити найефективнішу форму взаємин з партнером можна порівняльним аналізом усіх можливих форм партнерських зв`язків. У визначенні найефективніших форм партнерських взаємин, дуже важливу роль відіграє схема підприємницьких дій, що відображає деталізований і конкретизований у часі план заходів і певних відносин зі своїм трудовим колективом, усіма партнерами (постачальниками, споживачами, посередниками), які мають бути спрямовані на досягнення очікуваного успіху.

Підприємець, котрий має максимально можливий рівень економічної свободи, у процесі розробки підприємницької схеми визначає економіко-правову форму досягнення поставленої мети. Під цим звичайно розуміють конкретний вид угоди, яка може бути прийнята партнером і сприяти досягненню підприємницької мети.

Угода - комерційний обмін результатами праці між партнерами або об`єднання зусиль партнерів з ініціативи конкретного підприємця для такої мети. У ній втілено дію, спрямовану на встановлення, зміну або припинення правовідносин юридичних чи фізичних осіб у сфері підприємницької діяльності.

У практиці господарювання користуються двома видами угод: односторонніми угодами (заповіт, даріння, довіреність, тощо) і взаємини (дво- і багатосторонніми) угодами, що передбачають участь у них двох чи кількох юридичних або фізичних осіб. Найбільш поширеними у різних сферах діяльності людей є двосторонні.

Угоди можуть бути вигідні, невигідні і частково вигідні. Комерційний результат виконання угоди залежить від конкретних умов передбачених в угоді, якої економіко-правової форми набуває сама підприємницька мета і засоби її досягнення. У зв`язку з цим варто відрізняти форми партнерських зв`язків від форм угод як засобу зовнішнього оформлення таких зв`язків. Форму партнерських відносин завжди пропонує один з партнерів (ініціатор) іншому, тобто у своїй діяльності кожен підприємець повинен запропонувати певну форму співробітництва або прийняти ту що пропонує партнер. Існує дуже багато напрямків співпраці партнерів. Перш за все партнери можуть співробітничати у сферах виробництва, товарообміну, торгівлі та фінансів. Співробітництво на основі укладеної угоди здійснюється, коли на кожну зі сторін покладені певні (визначені угодою) права та обов`язки. Правові наслідки укладеної угоди починають виявлятися одразу після підписання договору про підписання угоди. В цілому тут діє така логіка: спочатку підприємець-ініціатор визначає сферу співробітництва, потім обґрунтовує, його конкретну форму, а після цього пропонує укласти угоду у формі договору.

Отже, форми співробітництва у різних сферах:

· Форми співробітництва у сфері виробництва зводяться до кооперації за якої досягається найбільша економічна вигода. Виокремлюють кілька конкретних форм, основними з яких є:

1. спільне підприємство - підприємство, статутний фонд якого створюється за рахунок пайових внесків двома чи більше засновників, що представляють різні форми власності або один з них може бути іноземною фізичною чи юридичною особою.

2. виробнича кооперація - форма співробітництва, коли організується закінчений цикл виробництва всіма працюючими партнерами, де кожен з них виконує свою частку у виробничому процесі, отримуваний після закінчення дохід розподіляється між всіма партнерами відповідно до внеску кожного.

3. Лізинг - особливий вид оренди, об`єктом якої у більшості випадків виступає устаткування, транспортні засоби.

4. Проектне фінансування - Фома партнерських взаємовідносин де одна сторона бере на себе зобов`язання фінансувати реалізацію проекта іншого партнера чи одна сторона, що має власний проект, зобов`язується його практично реалізувати і фінансувати.

5. Ліцензування - форма співробітництва за якої ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом, відповідно доякої останньому передаються права на використання патенту, товарного знака, чи іншої значущої інновації за певну плату.

6. Управління за контрактом - форма відносин, сутність якої зводиться до такого: один з підприємців передає іншому «ноу-хау» в галузі управління, а другий забезпечує інвестування; за своєю сутністю вона є експортом управлінських послуг, а не капіталу.

7. підрядне виробництво - це відношення підприємців, коли один виконує цільове виробництво товару за прямою вказівкою замовника.

· Форми співробітництва у сфері товарообміну. Товарообмінні операції ототожнюють з зустрічною торгівлею. Зустрічна торгівля - це певна сукупність угод, спрямованих на досягнення відповідного балансу у взаємних поставках товарів. Різновидами зустрічної торгівлі вважають такі угоди

1. Бартер, бартерні операції. Під бартером розуміють конкретну угоду, яку сторони здійснюють, попередньо узгодивши номенклатуру обмінюваних товарів; пропорції обміну певного товару на інший; строки взаємних поставок продукції. Виходячи з цього бартерна угода - це комерційна операція з обміну певної кількості одного товару на еквівалентну за вартістю кількість іншої.

2. Зустрічна поставка як різновид бартер. Сторони визначають який саме товар повинен бути поставлений однією стороною іншій, а що конкретно має бути поставлено іншою стороною - вирішується пізніше й окремо; воно оформляється у вигляді додатку до договору. Різновид угод зустрічних поставок є договір зустрічні закупівлі.

3. Комерційна тріангуляція. Сутність її полягає у тому, що пошук товару для здійснення бартерних операцій можуть брати участь не дві, а три чи більше сторін, якщо цього вимагає пошук необхідного товару.

· Форми угод у сфері торгівлі:

1. угода звичайна (купівля-продаж) взаємовідносини оформляються у вигляді договору поставки того чи іншого товару;

2. угода форвардна (угода, термінова щодо практичної реалізації);

3. комерційна операція щодо купівлі-продажу на визначений термін здійснення та поставки товару в обумовлений договором час;

4. угода про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» за винагороду, умови і розміри які передбачено в контракті;

5. угода про встановлення прямих зв`язків - економічні взаємини фірм, базуються на безпосередньому співробітництві у конкретній сфері діяльності;

6. угода СПОТ - вид операції щодо купівлі-продажу наявного товару з надтерміновою оплатою і доставкою сподивачеві;

7. угода про експорт товару - договір про поставку товару партнеру іншої держави;

8. угода про реекспорт - відносини, за яких один з партнерів купує товар за кордоном з метою його поставки партнеру з третьої країни;

9. угоди про імпорт товару - операція, в основі якої лежать відносини між партнерами щодо вивезення товару з іншої країни;

· Форми співпраці у сфері фінансових відносин.

Факторинг - система взаємовідносин, котра встановлюється між підприємцем і фактор-фірмою (найчастіше бувають банки), яка бере на себе дебіторську заборгованість підприємця або купує у підприємця його вимогу до того чи іншого партнера щодо оплати боргу. Це по суті торгівельно-комісійні послуги, що супроводжуються кредитуванням оборотного капіталу клієнта.

Комерційний трансферт використовується у міждержавних відносинах і означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірною ціною. Але при цьому капітал не переміщується фізично через кордони, а валюта зараховується на рахунок покупця у національному банку країни-продавця. Ця форма партнерських взаємовідносин використовується в системі міжбанківських зв`язків (заснування кореспондентських рахунків) і міждержавних відносинах.

Отже, з вище викладеного можна зробити висновок, що підприємницькі та партнерські відносини не є простими. Одна частина їх складається у сфері організації і створення необхідних умов для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, друга ж частина стосується безпосереднього створення благ. Зокрема надто заплутаними, суперечливими та право незабезпеченими є ці процеси в економіці України. У ній і на сьогодні залишаються і функціонують елементи адміністративно керованої економіки. Поряд з цим відбувається перехід від старої до нової економічної системи, зокрема, здійснюються приватизаційні процеси, а також розвиток і функціонування приватного сектора. А стан сучасної економіки віддзеркалюється в її правовій системі: діють старі законодавчі та інші нормативно-правові акти поряд з ними діють нормативні акти перехідного періоду, що регулюють трансформаційні процеси, а також з`являються нові акти спрямовані на забезпечення правового регулювання майбутньої ринкової економіки України, дуже часто застарілі нормативні акти та більш нові суперечать між собою, що призводить до двоякого їх трактування, що неприпустимо. Отже, щоб договірні та партнерські договірні відносини вийшли на якісно новий етап розвитку в нашій державі, варто уважно зосередитися на розв`язанні суперечностей у правовому забезпеченні та введення різноманітних форм співпраці, які широко використовуються в розвинутих країнах світу, але ще не дуже популярні в Україні.

Використана література

1. В.К. Забарський, О.І. Стешук «Основи підприємництва та бізнесу», Вінниця, 2004 р. - 463 ст. (12-14,21 стор.)

2. С.Ф. Покропивний, В.М. Колот «Підприємництво: стратегія, організація, ефективність», Київ, 1998 р. - 386 ст. (6-8,10-13,172-191)

3. В.П. Грузинов, В.Д Грибов «Экономика предприятия», Москва, «финансы и статистика», 1998 г., 205 ст. (9-15,195-197)

4. Сизоненко В.» Підприємництво» - К, 1999 р. (стр. 121-142)

5. «Підприємництво, господарство і право» - К, №8/2002

6. «Регіональна економіка» №2/2003 - Київ.

7. «Підприємництво, господарство і право» - К, №10/2004

Размещено на Allbest.ru

...