Шляхи підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Соціально-економічні зміни перехідного періоду виявилися надмірно тривалими для сільського господарства, що зумовлює необхідність в науковому пошуку чинників, які забезпечуватимуть високу ефективність функціонування нової системи господарювання. Аграрне виробництво, як і інші галузі народного господарства, опинилось у важкому економічному становищі. Обсяги виробництва продукції різко скоротились, а витрати живої і уречевленої праці на одиницю продукції зросли. Проблема підвищення продуктивності праці стала особливо актуальною.

Виключне значення цієї проблеми обумовлюється також її масштабом і складністю, докорінністю змін виробничих відносин, принципово новими спонукальними мотивами трудової діяльності в аграрному секторі Національної економіки.

Теоретико-методологічним проблемам підвищення продуктивності праці присвячені роботи відомих вчених економістів-аграрників: О.А. Бугуцького, І.К. Бондар, В.К. Гаркавого, В.С. Дієсперова, В.М. Єрмоленко, Є.С. Карнаухової, С.Г. Колєснєва, Г.Г. Котова, М.Й. Маліка, В.Ф. Машенкова, Л.В. Молдавана, П.О. Мосіюка, О.М. Онищенка, Б.Й. Пасхавера, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, О.А. Стратілата, С.Г. Струміліна, В.П. Ситника, Н.В. Тарасевича, В.К. Терещенка, О.В. Шкільова, К.І. Якуби.

Водночас, питання підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, компонентів та чинників, що її детермінують, змісту та структури системи мотивації трудової діяльності в умовах перехідного періоду вивчені недостатньо. Разом з тим, зниження показників продуктивності праці в сільському господарстві негативно відбивається на результатах діяльності економіки України в цілому. Тому і виникла необхідність проведення більш поглиблених економічних досліджень та вивчення і взаємозв'язку природних, технічних, економічних, організаційних і соціальних факторів росту продуктивності праці, як основи для зростання обсягів виробництва і підвищення його економічної ефективності.

Науково-теоретична та практична важливість вказаних питань і обумовлюють вибір теми, її актуальності та цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційні дослідження є плановими, виконані згідно з програмою науково-дослідних робіт НАУ на 1996-2001 рр. зокрема по темі «Мотивація праці в сільському господарстві» (державний реєстраційний номер 0198U004094) та по темі «Теоретичні і методичні засади удосконалення форм господарювання, економічного механізму, інфраструктури ринку в агропромисловому виробництві та розвитку сільських територій» (державний реєстраційний номер 0101U003619).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці теоретичних, методологічних та методичних підходів ефективної трудової діяльності та формуванні рекомендацій по підвищенню продуктивності праці в сільському господарстві.

Відповідно до мети були поставлені завдання:

- обґрунтувати методичні підходи до визначення рівня продуктивності аграрної праці;

- виявити тенденції та провести аналіз сучасного стану рівня продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області;

- виявити вплив різних факторів на продуктивність аграрної праці;

- визначити резерви підвищення продуктивності праці в новостворених сільськогосподарських формуваннях;

- уточнити методику прогнозування продуктивності праці з використанням елементів кореляційно-регресійного моделювання;

- спрогнозувати рівень продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області на перспективу.

Об'єктом дослідження є аналітичні процедури визначення та аналізу продуктивності праці, виявлення резервів її зростання в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області.

Предметом дослідження є сукупність організаційних, економічних і соціальних чинників, що склалися в процесі реформування аграрного сектора України і їх вплив на продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області, методика визначення впливу окремих факторів на продуктивність праці та механізм виявлення резервів її росту.

Дослідження здійснено на масовій обліково-статистичній інформації сільськогосподарських підприємств Тернопільської області в цілому, окремих районів та господарств. Для порівняння залучались дані в середньому по колективним сільськогосподарським підприємствам України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є базові положення сучасної вітчизняної і зарубіжної економічної теорії вчених з проблем трудової діяльності, зайнятості та ринку праці, діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення соціально-економічних явищ.

У процесі дослідження використовувались такі методи сучасного економічного і статистичного аналізу як монографічний, за допомогою якого опрацьовувались ряд літературних джерел та статистичних документів, кореляційно-регресійний, що дав змогу характеризувати залежність продуктивності праці від техніко-економічних показників, абстрактно-логічний, індексний, які показали зміну рівнів продуктивності праці в динаміці чи порівняно, тощо.

Період дослідження - 1995-2000 рр., за окремими показниками - 1990-2000 рр. Для аналізу залучались положення законодавчих та нормативно-методичних матеріалів органів законодавчої та виконавчої влади, статистична інформація та інструктивний матеріали з бухгалтерської звітності сільськогосподарських підприємств, результати особистих спостережень, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з досліджуваної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів:

- уточнено найбільш суттєві організаційно-економічні фактори підвищення продуктивності праці та визначена їх кількісна оцінка;

- запропонований організаційно-економічний механізм підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, що забезпечує можливий її рівень за даних умов виробництва;

- розроблена і запропонована сучасна концепція визначення напрямів підвищення продуктивності праці в реформованих колективних сільськогосподарських підприємствах, яка полягає в запровадженні при виконанні робіт комплексних агрегатів та поглибленого поділу праці;

- удосконалено методику прогнозування продуктивності праці з використанням елементів кореляційно-регресійного моделювання;

- спрогнозовано рівень продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області на період до 2010 року;

- розроблено пропозиції щодо резервів підвищення продуктивності праці з врахуванням впливу соціально-економічних факторів її росту, які не мають безпосереднього чисельного статистичного виміру.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області. Запропонована методика виявлення та використання резервів росту продуктивності праці може бути використана на підприємствах різної спеціалізації та форм власності, при розробці цільових державних програм розвитку окремих галузей сільськогосподарського виробництва, довгострокових прогнозів, а також у навчальному процесі вищих навчальних закладів освіти. Теоретичні положення дисертації, що стосуються системи мотивації праці, використані при викладанні курсу «Соціологія праці» у Національному аграрному університеті.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою здобувача, а наукові результати, приведені в роботі, отримані особисто автором. Зокрема, проведено комплексне дослідження проблеми продуктивності праці; виявлено особливості впливу факторів виробництва на продуктивність праці на сучасному етапі розвитку виробничих відносин; обґрунтовано напрями досягнення високої продуктивності праці в сільському господарстві та розроблено пропозиції по мобілізації резервів її росту; встановлено найбільш суттєві фактори підвищення продуктивності праці та визначена їх кількісна оцінка з допомогою кореляційно-регресійного аналізу; спрогнозовано рівень продуктивності праці на період до 2010 року.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались і обговорювались на науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів економічного факультету Національного аграрного університету (м. Київ, 1999 р.), першій Всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв «Роль молодих вчених в реформуванні аграрного сектору економіки України» (м. Київ, 2001 р.) та Міжнародній науково-практичній конференції «Механізм господарювання та економічного зростання в АПК: стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 2001 р.).

Повний зміст дисертаційної роботи доповідався на розширеному засіданні кафедри аграрної соціології та розвитку села Національного аграрного університету (5 липня 2001 р.)

Результати досліджень впроваджені у господарствах Бережанського району Тернопільської області.

Публікації. Основні результати наукових досліджень з теми дисертації опубліковані у 5 одноосібних наукових статтях загальним обсягом 0,8 д.а. у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 200 сторінках комп'ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, із 198 найменувань, включає 35 таблиць і 12 рисунків та 18 додатків.

Основний зміст роботи

продуктивність праця аграрний сільськогосподарський

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані мета і задачі, предмет і об'єкти дослідження, розкрита наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

У першому розділі - «Теоретичні та методичні основи аналізу продуктивності праці в умовах формування ринкової економіки» висвітлено зміст категорії продуктивність праці та її економічну суть, охарактеризовано класифікацію факторів підвищення продуктивності аграрної праці, обґрунтовано методичні основи її визначення в сільськогосподарських підприємствах.

Продуктивність праці як економічна категорія відображає ефективність людської праці, здатність конкретної живої праці створювати за одиницю часу при певних умовах виробництва ту чи іншу кількість споживчих вартостей чи виконувати певний обсяг робіт.

Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що одна і та сама кількість праці протягом даного часу може дати більшу чи меншу кількість продукції. Економічний зміст продуктивності праці полягає в скороченні затрат робочого часу, необхідного для виробництва продукції. Продуктивність праці є результативним показником підприємницької діяльності, який характеризує в кінцевому результаті її ефективність.

На основі вивчення та аналізу здійснене наукове узагальнення та поглиблення понять «фактори», «резерви» та шляхи підвищення продуктивності аграрної праці. Зокрема, виділяється комплекс факторів: природні, технічні, економічні, організаційні, і соціальні групи факторів. Ці групи факторів поділяються в свою чергу на підгрупи, які суттєво впливають на обсяги виробленої продукції або на рівень витрат праці на її виробництво. Це забезпеченість сільськогосподарських підприємств землею, засобами виробництва, робочою силою, якісні параметри ресурсів, кваліфікація кадрів, мотивація праці, соціальний захист працюючих та інші. Проаналізовані існуючі літературні джерела, нормативно-законодавчі акти України з проблем продуктивності аграрної праці, уточнена класифікація на основі вивчення праць відомих економістів, присвячених проблемам продуктивності праці Встановлено, що на сучасному етапі розвитку аграрного сектору, який характеризується обмеженими інвестиціями у виробничу та соціальну сфери на селі, зростає роль організаційно-господарських та соціально-економічних факторів.

В ході дослідження визначена система показників, які характеризують рівень продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах, обґрунтована методика їх розрахунків з використанням як традиційних, так і сучасних методів економічних досліджень. У цій системі перш за все виділяються показники живої праці; прямі, що безпосередньо характеризують ефективність праці, та обернені, що характеризують трудомісткість одиниці продукції; повні, що характеризують ефективність всієї праці, яка створює кінцевий продукт, і неповні (часткові, проміжні), що характеризують ефективність конкретних форм праці на проміжних стадіях формування продукту.

Система включає показники продуктивності праці в цілому по сільськогосподарському виробництву, по галузях та окремих видах продукції. Відмінність показників продуктивності праці пов'язана також з тим, в якій формі обліковується продукція (в натуральному виразі, переводі на умовний продукт чи у вартісній формі) і в яких одиницях вимірюється праця (середньорічні працівники, людино-дні, людино-години).

Використані індекси продуктивності праці, які характеризують зміни рівнів продуктивності праці в динаміці. При обґрунтуванні методичних підходів до прогнозування впливу основних факторів на продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах досліджуваного регіону використані елементи кореляційно-регресійного моделювання.

Запропоновані методичні підходи до врахування соціально-психологічних факторів, безпосередньо пов'язаних з людиною, які відображають її особистісні характеристики і трудову поведінку. До них відносяться: мотивація трудової діяльності і формування ставлення до праці, трудова адаптація, міжособистісні відносини і соціально-психологічний клімат в трудовому колективі підприємства, професійна орієнтація і підбір кадрів, а також такі складові елементи організації праці, як її умови, режим праці та відпочинку, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, дисципліна праці тощо.

Розроблена анкета соціологічного дослідження, яка заповнювалась безпосередньо в трудових колективах сільськогосподарських підприємств шляхом опитування їх працівників. Анкета включає коло питань з якісної характеристики кадрів, організації та оплати праці, причин незадоволення працею, оцінки рівня житлового, медичного, побутового обслуговування сільського населення та інше.

В другому розділі дисертаційної роботи - «Аналіз рівня продуктивності аграрної праці в сільськогосподарських підприємствах» - розглядається стан продуктивності праці як в сільськогосподарському виробництві в цілому, так і в провідній його галузі - рослинництві, досліджуваних сільськогосподарських підприємствах з використанням традиційних і сучасних методів досліджень.

Аналіз свідчить, що за останнє десятиріччя в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області спостерігалось зменшення виробництва сільськогосподарської продукції по всіх основних культурах. Спад виробництва продукції рослинництва відбувся головним чином за рахунок зниження врожайності сільськогосподарських культур і частково внаслідок скорочення посівних площ. Основними причинами такого стану було незадовільне використання земельних та трудових ресурсів, недостатня забезпеченість сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними і фінансовими ресурсами, зниження престижу аграрної праці.

Важливим фактором, що впливає на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції є рівень забезпеченості сільськогосподарськими угіддями, ступінь розораності земель та рівень природної родючості ґрунтів. Райони Тернопільської області мають високий рівень розораності земельних угідь (від 75,2% у Підволочиському до 51,2% в Шумському). На одного жителя Тернопільської області припадає 0,9 га сільськогосподарських угідь з диференціацією по районах від 0,81 до 1,59 га. Середній розмір ріллі на одного жителя в цілому в області складає 0,75 га, з коливаннями по регіонах від 0,68 до 1,34 га. Збільшення навантаження угідь на працівника хоч і сприяє зростанню річної продуктивності праці внаслідок підвищення трудової активності працюючих, але іноді призводить до погіршення використання землі. За своїми якісними характеристиками ґрунти більшості районів Тернопільської області представлені переважно чорноземами.

Одним з вирішальних факторів ефективності сільськогосподарського виробництва є його забезпеченість робочою силою. Встановлено, що навіть при відносно вищій трудомісткості землеробства Західного регіону, порівняно з іншими, та в цілому в Україні, рівень використання трудових ресурсів тут недостатній. Наприклад, в середньому на одного постійного працівника в 2000 році в господарствах Бережанського і Теребовлянського районів відпрацьовано близько 900 люд.-годин. Це означає, що кожний працівник у названих районах працював за 8-ми годинним робочим днем лише 112 днів. Таке становище пояснюється існуючою сезонністю виробництва рослинницької продукції з одного боку, а також зменшенням її обсягів.

Однією з причин кризового стану сільського господарства Тернопільщини, як і України в цілому є різке погіршення його технічного забезпечення. У 2000 р. рівень забезпеченості господарств області тракторами становив 47%, зернозбиральними комбайнами - 68%, бурякозбиральними машинами - 55%, машинами для хімічного захисту рослин - 44%. Крім того, значна частина технічних засобів була зношена на 50% і більше. На 1 січня 2000 р. у господарствах області в наявності було 10907 тракторів, але лише 7000 з них були технічно справні, тобто коефіцієнт їх готовності складав 0,64. Коефіцієнт готовності вантажних автомобілів становив 0,68, культиваторів - 0,81, сівалок тракторних - 0,33. Технічний та технологічний рівень оснащення діючих господарств через моральне старіння та фізичне зношення основних засобів і несвоєчасну їх заміну не відповідає сучасним конкурентним вимогам до них. Сьогодні практично не оновлюється і ремонтно-експлуатаційна база, критичний стан з забезпеченням господарств запасними частинами, ремонтними матеріалами та інструментом, пересувними засобами для ремонту техніки в польових умовах. Внаслідок низької забезпеченості технічними засобами господарства несуть збитки від несвоєчасного та неякісного виконання механізованих сільськогосподарських робіт, тобто від великих втрат та зниження якості сільськогосподарської продукції.

У досліджуваних нами сільськогосподарських підприємствах за десятирічний період господарювання виникла складна ситуація. Навантаження на середньорічного працівника весь час зростало, трудомісткість виробничих процесів залишалась високою, оскільки сезонний характер виробництва і недостатній рівень забезпеченості технікою все ще вимагають значних затрат праці, а виробництво продукції зменшувалось (табл. 1).

В господарствах Тернопільської області на 1 га сільськогосподарських угідь в 2000 році затрачено 157,4 людино - години, що на 91 людино-годину менше в порівнянні з 1990 роком. І якщо за попереднє п'ятиріччя (1991-1995 рр.) трудомісткість виробництва знизилась всього на 4%, то в наступному п'ятиріччі (1996-2000 рр.) - вже на 34%.

Таблиця 1. Трудомісткість виробництва та продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області

Зниження трудомісткості 1 га зумовлено рядом чинників, серед яких: зменшення обсягів виробництва продукції за рахунок скорочення посівних площ,

виведення з сівозміни трудомістких сільськогосподарських культур, зниження урожайності більшості культур, зменшення середньорічної чисельності працюючих як в цілому по галузі, так і в розрахунку на одне підприємство, і відповідного збільшення площі сільськогосподарських угідь в розрахунку на одного працюючого.

За сукупністю в цілому та в межах більшості сільськогосподарських підприємств виявлено таке сполучення тенденцій, коли обсяги сільськогосподарської продукції коливаються по роках у значно більшому діапазоні, аніж чисельність працівників. Достатньо сказати, що при незначних змінах чисельності працівників по роках досліджуваного періоду мали місце суттєві варіації в обсягах сільськогосподарської продукції, яке і визначало зміни у рівнях продуктивності праці.

Середньорічна чисельність працівників у сільському господарстві за три останні роки зменшилась. Згідно з економічним законом зростання продуктивності праці, менша кількість працівників сфери матеріального виробництва повинна виробляти той же або більший обсяг продукції, щоб забезпечити матеріальний добробут споживачів. Якщо ж при цьому зменшуються обсяги виробництва продукції, то рівень продуктивності праці залежить від співвідношення темпів росту (чи зниження) чисельності працюючих і обсягів виробленої продукції. В 1991-1998 рр. в сільськогосподарських підприємствах Тернопільській області обсяги виробництва продукції знижувались набагато вищими темпами, ніж зменшувалась кількість працюючих. В результаті виробництво валової продукції на одного середньорічного працівника знизилось від 7880 в 1990 до 4284 в 1995 р і до 2839 грн в 2000році. Проте, починаючи з 1999 року відбулося зростання виробництва валової продукції в розрахунку на середньорічного працівника з 1984 грн в 1998 р. до 2137 грн в 1999 р. і 2839 грн в 2000 р. Середньорічні темпи приросту продуктивності праці за останні два роки в досліджуваних підприємствах були досить високими і становили 19,6%. Щоправда, досягнуті вони були переважно за рахунок зменшення середньорічної чисельності працюючих в аграрному секторі. В усякому разі намітилась тенденція призупинення спаду продуктивності праці і початок її росту.

В третьому розділі дисертаційної роботи «Напрями підвищення продуктивності праці в сільському господарстві» обґрунтовані резерви підвищення продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві в цілому, по окремих його галузях та окремих видах продукції, яка виробляється в сільськогосподарських підприємствах досліджуваного регіону.

Умови переходу до ринкових відносин передбачають самоокупність всіх ресурсів, що ставить сільськогосподарські підприємства в рамки жорсткої економії та суворого ресурсозбереження. Це є стимулом до економії, перш за все, уречевленої праці, а в кінцевому підсумку до зменшення витрат сукупної праці.

Головними напрямами підвищення продуктивності аграрної праці є: подальша інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі впровадження сучасних машин і технологій, хімізації землеробства, застосування нових високоврожайних сортів сільськогосподарських культур та високопродуктивних порід тварин, впровадження системи високопродуктивних сільськогосподарських машин, підвищення кваліфікації кадрів, створення у працівників зацікавленості в підвищенні ефективності виробництва, вирішення соціальних питань. Проведені дослідження свідчать, що одним з головних резервів підвищення продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах є збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі через підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин. Досягти цього можливо за рахунок своєчасного і чіткого виконання всього комплексу технологічних і організаційно-економічних заходів для одержання запроектованого рівня виробництва продукції.

Групування досліджуваних підприємств за рівнем врожайності свідчать, що ріст урожайності зернових від 13,2ц до 20,8ц (на 57,6%) дає можливість знизити затрати праці на одиницю продукції на 40,4%, в т.ч.: від 13,2ц до 17,3ц - відповідно на 31,1 і 15,8%, а від 17,3ц до 20,8ц - на 20,3 і на 29,8%. Отже, в залежності від базового рівня врожайності, приріст урожаю зернових на 1ц може забезпечити підвищення продуктивності праці на їх вирощування на 5-8%. Собівартість продукції при цьому, як правило, знижується, що дозволяє цій продукції конкурувати на аграрному ринку.

Одним з головних факторів підвищення продуктивності праці є її озброєність основними засобами, показником рівня якої є сума основних фондів в розрахунку на середньорічного працюючого (фондоозброєність). Протягом останнього п'ятиріччя приріст цього показника в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області становив 31%, або 5,5% в середньому за рік. Темпи його росту є невисокими, і в останні роки знижуються, що є наслідком відсутності у господарств достатніх коштів на придбання основних засобів, ціни на які весь час зростають. Тому і ріст фондоозброєності пов'язаний у більшій мірі з підвищенням вартості засобів, ніж із ростом їх потужностей.

Підвищення фондоозброєності праці означає збільшення частки уречевленої праці і відповідне зменшення частки живої праці в сукупних витратах праці на одиницю виробленої продукції. Продуктивність праці значною мірою залежить від її фондоозброєності, оскільки підвищення рівня першого показника - є наслідком нарощування потужностей і підвищення ефективності використання основних виробничих фондів у господарствах.

Групування підприємств області за рівнем фондоозброєності свідчить, що ріст озброєності середньорічного працівника основними виробничими фондами від І до ІІ групи сільськогосподарських підприємств області на 36,4% дає можливість підвищити продуктивність праці на 30,3%, а від ІІ до ІІІ групи - на 8,1% та 15,7% відповідно. Отже, підвищення рівня фондоозброєності праці є важливим резервом підвищення її продуктивності. У функціонуванні аграрної сфери України істотно зросла роль енергетичного фактору. Склалась ситуація, коли питомі енерговитрати у 2 - 6 разів вищі за світові. В умовах ринкової економіки такі витрати енергії не можуть забезпечити виробництво конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Збільшення обсягів питомих енерговитрат на виробництво одиниці продукції означає зниження граничної віддачі енергетичного ресурсу та зростання енергомісткості виробництва. Для аграрної сфери в сучасний період характерні тенденції до зниження граничної віддачі енергетичного фактору, зростання вартості енергії, невідповідність темпів зміни енерго - та трудовитрат. Отже, важливим показником озброєності праці є її енергоозброєність, яка характеризує забезпеченість сільськогосподарської праці найбільш активною частиною основних фондів - технічними засобами (табл. 2).

Підвищити рівень механізації виробничих процесів можливо через зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва і в першу чергу нарощуванням потужності енергетичних засобів, від яких залежить енергоозброєність праці та її продуктивність. Підвищення енергоозброєності праці від І до ІІ групи господарств на 21,2% дало їм можливість підвищити продуктивність праці на 20,3%, а від ІІ до ІІІ групи - відповідно на 5,4% та 15,5%.

Таблиця 2. Вплив енергоозброєності аграрної праці на її продуктивність в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області, 1996-2000 рр.

Висновки

Виконані дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Мищишин Н.П. Взаємозв'язок між продуктивністю праці та обсягом сільськогосподарського виробництва // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 1998. - Вип.10. - С. 288-293.

2. Мищишин Н.П. Соціально-економічні фактори продуктивності праці // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 1999. - Вип.15. - С. 69-73.

3. Мищишин Н.П. Сучасні методи визначення продуктивності праці в рослинництві // Економічні проблеми розвитку АПК в умовах ринкової трансформації: матеріали науково-практичної конференції. - Київ: НАУ, 2000. - С. 42-45.

4. Мищишин Н.П. Вплив землезабезпеченості на продуктивність праці у сільськогосподарському виробництві // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2001. - №2. - С. 130-133.

5. Мищишин Н.П. Економічний механізм підвищення продуктивності праці в рослинництві. // Науковий вісник Національного аграрного університету. -2001.-Вип. 37. - С. 256-259.

Размещено на Allbest.ru