Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАЛИВАЙКО Анатолій Петрович

УДК 658.011.1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність 08.06.01 - Економіка підприємства й організація виробництва

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

КИЇВ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному економічному університеті Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України ГЕРАСИМЧУК Микола Семенович Інститут економіки Національної академії наук України, заступник директора інституту

доктор економічних наук, професор ПОНОМАРЕНКО Володимир Степанович Харківський державний економічний університет, ректор

доктор економічних наук, професор ШЕГДА Анатолій Васильович Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри теоретичної та прикладної економіки

Провідна установа: Інститут економіки промисловості Національної академії наук України, відділ проблем ефективного використання виробничого потенціалу

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, професор О.С. Федонін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Створенню принципово нової системи стратегічного управління первинною господарською ланкою належить винятково важлива роль з-поміж проблем, безпосередньо пов'язаних з розбудовою економіки України, її трансформацією на ринкових засадах. Становлення та розвиток такої системи відбудеться тільки за наявності адекватного та ефективного теоретичного підґрунтя.

За умов вітчизняної економіки теорія і практика стратегічного управління ще перебувають на початкових етапах впровадження. Водночас тенденції загальноекономічної стабілізації, насичення вітчизняних товарних та інших ринків, посилення конкуренції, неминучість входження українських підприємств у господарські зв'язки глобалізованої системи зумовлюють невідворотність повномасштабного використання стратегічного управління, його головного складника - розроблення та здійснення стратегії підприємства. стратегія підприємство економічний україна

Теорія стратегії підприємства виникла та еволюціонує в західних країнах уже майже півсторіччя і сьогодні існує багато її наукових шкіл. На цьому тлі та з урахуванням особливостей трансформаційної економіки необхідним є, по-перше, виокремлення сучасної парадигми стратегії підприємства, а по-друге, дослідження можливостей її адаптованого використання та подальшого розвитку.

Разом з тим парадигмальні зрушення, які є або мають відбутися як у теорії стратегії підприємства, так і у фундаментальній економічній теорії, зокрема в мікроекономіці, загострюють необхідність наукового пошуку, спрямованого на забезпечення єдності в тлумаченнях теорії, організації емпіричних досліджень та інтерпретації наукових результатів у такій галузі науки, як стратегія підприємства.

До наведених принципових визначників актуальності теми важливо додати таке:

виконання відповідних досліджень окреслить і буде сприяти формуванню необхідних передумов (теоретично-пошукових, організаційно-інституціональних, інформаційних та ін.) для прискореної адаптації наукових та практичних здобутків даної галузі знань до потреб економічної системи, що трансформується, до особливостей певних етапів розвитку ринкових відносин і стратегічної поведінки підприємств;

критичний аналіз ретроспективи і сучасного стану теорії стратегії підприємства дасть змогу уникнути помилкових, неефективних, неадекватних певним ринковим, соціально-економічним умовам концептуальних підходів, теоретичних конструкцій, методів і прийомів розроблення стратегії підприємства, інакше кажучи, створить певні передумови для запобігання механічному копіюванню досягнень західної науки та практики, їх еклектичному нагромадженню, оскільки останнє може стати специфічним бар'єром на шляху ефективного використання цих досягнень;

результати досліджень якісно-змістових ознак досягнутого на Заході рівня розвитку теорії стратегії підприємства мають бути використані як вихідна позиція для дальшого її розвитку з урахуванням міри універсальності проблем даної науки та особливостей розбудови ринкової економіки в Україні;

вітчизняна економічна та управлінська наука має якнайскоріше ввійти у світову наукову спільноту для рівнопартнерської роботи над сучасною проблематикою цього блоку наук і зокрема над теорією стратегії підприємства, для ліквідації теоретичного і практичного відставання, елементів пасивного навчання, переймання досвіду і т. ін.

Теоретичним і методологічним аспектам стратегії підприємства в західних країнах протягом понад 40 останніх років було присвячено чимало наукових досліджень та публікацій. Величезний внесок у становлення й розвиток цього розділу науки стратегічного управління зробили Р. Акофф, І. Ансофф, Г. Гамел, К.В. Гофер, П.Ф. Друкер, К. Ендрюс, Дж. Куінн, Г. Мінцберг, К. Омає, М.Е. Портер, К.К. Прахалад, Р. Румельт, А. Стрікленд, А.А. Томпсон, Б.Дж. Хенддерсон, Е. Чандлер, Д. Шендел та інш. Знаковими для розроблення теорії стратегії підприємства були і залишаються прикладні напрацювання таких фірм-лідерів консалтингового бізнесу, як Бостонська консультативна група, МакКінсі, Артур Д. Літлл та ін.

Фундаментальні та прикладні теоретичні проблеми стратегічних транс-формацій української економіки досліджують вітчизняні вчені Ю.М. Бажал, О.Г. Білорус, В.М. Геєць, М.С. Герасимчук, Б.Я. Панасюк, В.М. Тарасевич та ін. Різноманітні теоретичні та методологічні проблеми стратегічного управління підприємством розглядаються в працях українських науковців В.А. Білошапки, А.Е. Воронкової, В.Г. Герасимчука, Г.А. Дмитренка, Л.Є. Довгань, Л.Х. Доленка, Г.І. Кіндрацької, В.Д. Нємцова, В.О. Пастухової, В.С. Понома-ренка, Г.М. Скудара, А.В. Шегди, З.Є. Шершньової та ін., а також в працях вчених країн СНД Г.П. Азова, О.С. Виханського, О.П. Градова, Ю.В. Гусєва, В.С. Єфремова, М.І. Круглова, В.П. Петрова, А.Р. Стерліна, І.В. Туліна, Е.А. Уткіна, Р.А. Фатхутдінова та багатьох інших.

Проблеми актуалізації теорії стратегії підприємства за умов трансформаційної економіки, оцінки її сучасного парадигмального стану та напрямків розвитку, в тому числі й на підставі використання адаптованого до потреб стратегічного управління мікроекономічного аналізу, залишаються в центрі уваги науковців і потребують дальших досліджень. Науково обґрунтований розвиток теоретичних засад стратегії підприємства є неможливим без застосування положень фундаментальної економічної теорії, без урахування аналітичних результатів трансформаційних процесів, без дослідження нових тенденцій у розвитку глобалізованої економіки та їх впливу на стратегічне управління підприємством.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано за планами наукових досліджень Київського національного економічного університету за темами (по більшості тем здобувач був науковим керівником):

“Стратегія розвитку підприємства за ринкових умов” (Термін виконання 04.05.91 - 31.12.93, номер державної реєстрації 01.9.100020854). Роль автора у розробленні цієї теми полягала в дослідженні зарубіжного досвіду стратегічного управління розвитком підприємств та обґрунтування необхідності і можливості його використання за специфічних умов вітчизняної економіки.

“Методологія обґрунтування конкурентних стратегій підприємства” (Термін виконання 01.01.94 - 31.12.94, номер державної реєстрації 0194 ИО 17126). Автор особисто дослідив методологічні проблеми розроблення та обґрунтування стратегії підприємств (цілевизначення, формування збалансованого стратегічного портфеля, декомпонування загальної стратегії підприємства).

“Розробка теоретичних та прикладних аспектів проблеми адаптації підприємств до оточуючого середовища” (Термін виконання 01.01.96 - 31.12.98, номер державної реєстрації 0196 ИО 10115). Особисто автором вивченні питання щодо використання положень мікроекономічної теорії у розробленні стратегії підприємства (стратегії ціноутворення, диверсифікації, вертикальної інтеграції).

“Методологія стратегічного управління фірмою в умовах трансформаційної економіки України” (Термін виконання 1.01.99 - 31.12.2000, номер державної реєстрації 0198 U 007276). Дисертант особисто досліджував категорію стратегічної раціональності, виконав її морфологічний аналіз, здійснив типологію стратегій підприємства за особливостями цілевизначення та за характером передбачуваних змін.

“Стратегія та економічна безпека підприємства” (Термін виконання 03.2001 - 12.2005, номер державної реєстрації 01012002945). Здобувач здійснив дослідження стратегічної сегментації діяльності підприємства, морфологічного аналізу процесу розроблення стратегії та продовжує дослідну роботу щодо адаптації методів і прийомів мікроекономічного аналізу до потреб процесів стратегоформування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є наукове обґрунтування теоретичних засад стратегії підприємства на основі виділення її сучасної парадигми, адаптації до умов трансформаційної економіки, дальшого розвитку через використання мікроекономічної теорії.

Для досягнення зазначеної мети поставлено і вирішено наступні завдання:

проведено ретроспективний аналіз виникнення, становлення та розвитку теорії стратегії підприємства з акцентом на дослідженні передумов і чинників етапних змін у концепціях, теоріях і методах розроблення стратегічних рішень;

виокремлено сукупність усталених і загальнозначущих концептуальних підходів, теоретичних конструкцій, методичних рішень, що становлять сучасну парадигму стратегії підприємства;

досліджено змістово-структурну розвиненість теорії стратегії підприємства в усіх її парадигмальних складових і вивчено можливості їх адаптованого використання за умов трансформаційних змін в економічній системі України;

визначено актуальні напрямки подальшого розвитку теорії стратегії підприємства як за рахунок удосконалення складників сучасної парадигми, так і через застосування методів та інструментарію мікроекономічного аналізу;

обґрунтовано еволюційність стратегічної поведінки учасника ринку олігополії через дослідження розвитку способу ринкових дій окремого підприємства та проаналізовано в цьому контексті моделі олігополістичного ціноутворення;

здійснено дослідження з адаптації положень мікроекономічної теорії для формування можливостей поглибленого стратегічного аналізу технічного прогресу на підприємстві, динаміки капітального фактора виробництва, обґрунтування рішень щодо вертикальної інтеграції.

Об'єктом дослідження є комплекс теоретичних та методичних питань, пов'язаних із довгостроковим управлінням підприємством за умов високодинамічного ринкового середовища діяльності.

Предметом дослідження є теорія стратегії підприємства з елементами дальшого її розвитку, специфікації та адаптації до умов трансформаційної економіки України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становить сукупність принципів, загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового дослідження, використання яких зумовлене поставленими метою і науковими завданнями. Основним теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є базові принципи, наукові положення та сучасні здобутки теорії управління. Значна частина найвагоміших теоретичних розробок ґрунтується на застосуванні сучасних положень, методів і прийомів мікроекономічного аналізу. Одержані наукові результати базуються на використанні таких методів дослідження:

історичного - ретроспективний огляд процесів становлення та розвитку теорії стратегії підприємства;

морфологічного - різновиди стратегічної раціональності, типологія стратегій за характером цілевизначення;

аналізу і синтезу - стратегічний аналіз на основі виокремлення напрямку діяльності як об'єктної одиниці та формування загальнокорпоративної стратегії підприємства;

формалізації - структурна побудова процесу розроблення стратегії підприємства, виділення видів способу ринкових дій;

математичного моделювання - моделювання ринкової поведінки підприємства, заміщення капітального фактора виробництва;

графоаналітичного моделювання - вплив нейтрального технічного прогресу на виробничу систему і його врахування в стратегічному аналізі;

граничного аналізу - обґрунтування стратегії вертикальної інтеграції.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

уперше виокремлено сучасну парадигму стратегії підприємства, яка включає у свою логіко-структурну побудову певні концептуальні підходи, теорії, методи та прийоми розроблення загальної стратегії. Стрижневою для сформованої парадигмальної конструкції визнано домінуючу в сучасних умовах теорію конкурентних переваг підприємства. Це дало змогу, з одного боку, уникнути еклектичного нагромадження різних концепцій, теорій та методів, які не належать до даної парадигми і не узгоджуються з нею, а з іншого боку - зорієнтувати наукові дослідження на вдосконалення самої парадигми та завбачити нові, вийнятково важливі для даної науки напрямки;

установлено, що для імплантації культури стратегічного мислення за умов трансформаційної економіки України, для впровадження теоретичних підходів і методичних рішень, адекватних цим умовам, особливого значення набувають такі результати виконаного дослідження еволюції теорії стратегії підприємства:

а) виокремлення етапів, передумов і чинників концептуалізації стратегії підприємства, здійснення знакових переходів від емпіричності, індуктивності, агностичності до дедуктивності, формалізації, моделювання, теоретичних узагальнень, обґрунтувань і передбачень;

б) формування та визначення нинішнього складу теоретичного арсеналу стратегії підприємства, в якому представлено різні за рівнем розробленості, практичного використання та сферою поширення концепції, теорії, методи, інструментарій;

в) виявлення особливостей досягнутого рівня розвитку теорії стратегії підприємства, яка в сьогоднішньому своєму стані є переважно позитивною і оперує насамперед конструкціями, що є здебільшого концептуальним віддзеркаленням практичних проблем, які розв'язують, спираючись на теоретичні положення;

дано нове визначення поняття загальної стратегії підприємства, за яким ця стратегія являє собою встановлений та переглядуваний набір напрямків діяльності (цілей і способів їх досягнення) для забезпечення поновлюваної відмітності та прибутковості. Таке визначення, по-перше, відповідає сучасній парадигмі і, по-друге, має виражений утилітарний характер, тобто дає можливість оконтурити архітектоніку процесу розроблення стратегії, в якому після стратегічної сегментації виділяються два великі блоки: у першому блоці для кожного з напрямків діяльності у його специфічному конкурентному контексті приймаються відмітні стратегічні рішення, а в другому - стратегічний портфель підприємства переглядається й оновлюється задля збалансованості та отримання синергійного ефекту;

дістала дальший розвиток класифікація стратегій суб'єктів господарювання, яка вперше виконана на засадах мотиваційної плюрастичності. З позицій множинності раціональних мотивацій та домінування в сучасному економічному менталітеті цілевизначального способу дій виконано первинну типологію стратегій за особливістю цілевизначання, в якій вказано дві межі новизни стратегічних цілей: від повного їх копіювання до принципово нових орієнтирів. В даному діапазоні можлива безліч проміжних варіантів, які і характеризують міру відмітності стратегічної поведінки підприємства;

удосконалено логіко-структурну побудову процесу розроблення стратегії підприємства, відмітними особливостями якої є обов'язкове виконання стратегічної сегментації діяльності підприємства і послідовне проведення дальшого аналізу в межах виділеної об'єктної одиниці - стратегічного напрямку діяльності (СНд). Доведено, що саме цю об'єктну одиницю слід аналізувати в певному конкурентному контексті на предмет наявності стратегічної перспективності, ступеня конкурентопереважання та можливостей його дальшого нарощування. Загальна ж стратегія підприємства як набір стратегічних напрямків діяльності може бути актуалізована через вибір і здійснення різних диверсифікаційних стратегій;

установлено, що сучасна парадигма стратегії підприємства має сутнісний дисбаланс у бік інкрементальних процесів, оскільки найбільш теоретично розвиненими є ті її складові, які спрямовані на забезпечення та утримання довготривалих, стійких і захищених конкурентних переваг існуючих у стратегічному портфелі напрямків діяльності. Теоретичний аналіз вибору та впровадження нових стратегічно значущих напрямків діяльності являє собою недостатньо розвинений сегмент;

доведено, що однобічний ринково-продуктовий підхід до розроблення стратегій підприємства та зовнішньо орієнтована сегментація його діяльності за зростаючої турбулентності умов господарювання призводить до стратегічної недалекоглядності. Сегментація ж діяльності на основі виділення та розвитку специфічних компетенцій і ресурсів та їх особливо відмітних комбінацій з урахуванням результатів стратегічних маркетингових досліджень створює передумови для високого ступеня готовності підприємства до ринкових змін, збільшує діапазон можливих відповідей на поточні і перспективні виклики ринків;

виявлено, що теорія стратегії підприємства розвивалась майже автаркічно і в сучасному своєму стані характеризується високим рівнем автономності і переважаючим самозабезпеченням концептуальними підходами та теоретично-методичними конструкціями. Вона не позбулася надмірної емпіричності, описовості узагальненого досвіду, не має достатньо виражених ознак нормативності щодо пізнання, пояснення та передбачення економічних явищ і процесів. На тлі численних наукових шкіл стратегічного менеджменту практично нема взаємозв'язків між фундаментальною економічною теорією і теоретичними засадами стратегії підприємства, зокрема, вочевидь недостатнім є використання мікроекономічного аналізу в розробленні та обґрунтуванні стратегічних рішень;

на підставі переоцінки базової трихотомії мікроекономічної теорії “ринкова структура > стратегія учасника > результативність діяльності” доведено визначальну роль ринкової стратегії підприємств-лідерів і загалом способу ринкових дій. Уперше дано наукове пояснення основних видів способу ринкових дій: поліполістичного, олігополістичного та монополістичного. Проаналізовано процеси еволюції способу ринкових дій окремого учасника, які суттєво зумовлюють особливості становлення та розвитку ринкових структур, в тому числі й за умов вітчизняної економічної системи;

розширено розуміння значення еволюційності способу ринкових дій, яке перш за все зумовлюється процесами пізнання, навчання, нагромадження та використання досвіду. Когнітивність через широкий діапазон індивідуальних значень, властивих окремим учасникам, пояснює різну динаміку змін ринкової поведінки та створює певні передумови для стратегічних передбачень. З позицій визначальності еволюційності ринкової поведінки ретроспективно оцінено різні моделі олігополії і доведено логічність утвердження цивілізованого ринку, на якому кожний учасник свідомо виконує роль того, хто веде, чи того, кого ведуть, та приймає і здійснює ринкову стратегію жорсткого співвідношення цін;

у контексті розвитку теоретичних засад стратегічного управління вдосконалено методи мікроекономічного аналізу технічного прогресу на підприємстві. Через використання адаптованого до потреб аналізу технічного розвитку математичного і графоаналітичного апарату досліджено капітало-, працезберігаючий та нейтральний технічний прогрес, проаналізовано вплив останньої класифікаційної форми на виробничу функцію стосовно її деформації. Із застосуванням критеріїв нейтральності технічного прогресу Дж. Хікса, Р. Харрода та Р. Солоу досліджено деформації виробничих функцій із взаємозамінними та взаємодоповнюючими факторами;

суттєво розширено аналітичні можливості мікроекономічної теорії з обґрунтування стратегічних рішень щодо заміщення факторів виробництва та вертикальної інтеграції. Задля зниження рівня абстрагування і посилення адекватності мікроекономічного інструментарію потребам стратегічного аналізу реальних інвестиційних процесів доведено необхідність диференціювання відповідних виробничих функцій та врахування генераційної структури капіталу. Показано, що доцільність вертикальної інтеграції та економічний ефект на трансакційних та інших витратах можуть бути обґрунтовані завдяки використанню аналітичних методів неокласичної мікроекономіки.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційної роботи мають теоретичну спрямованість. Одержані результати і сформульовані висновки є внеском у розвиток теоретичних засадничих положень довгострокового управління підприємством за умов трансформаційної економіки. Виділена парадигма стратегії підприємства має бути використана як вихідна позиція для дальшого теоретичного розвитку даної галузі наукової та практичної діяльності з урахуванням особливостей та досвіду розбудови ринкової економіки. З іншого боку, одержані результати орієнтують наукові дослідження на вдосконалення самої парадигми та дають можливість завбачити принципово нові напрямки розвитку теорії.

Ураховуючи передпарадигмальний етап фундаментальної економічної теорії, наукові результати дисертації щодо актуалізації положень і методів мікроекономічного аналізу мають загальнотеоретичну та прикладну перспективність і доводять існування можливостей їх використання в конкретно-економічних наукових дослідженнях, зокрема з проблем економіки, організації та управління підприємством.

Практична значущість теоретичних, методичних і науково-прикладних розробок підтверджується результатом їхнього використання в роботі низки промислових підприємств: Київського акціонерного товариства закритого типу “Виробничо-торговельної швейна фірма “Україна” (довідка № 495-1 від 17 вересня 2001 року); Луганського відкритого акціонерного товариства “Коровай” (довідка № 07/193 від 18 жовтня 2001 року); Державного підприємства “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова” (акт № 21/8703 від 16.11.2001 р.); Київського акціонерного товариства “Оболонь” (довідка № 14/791 від 14 грудня 2001 року).

Певні результати виконаного дисертаційного дослідження було використано Науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти і науки України при створенні нормативних програм навчальних дисциплін для бакалаврів і магістрів з економіки та підприємництва “Стратегія підприємства”, “Стратегічне управління”, “Мікроекономіка” (довідка № 14/18.2 - 1756 від 3 грудня 2001 року). Результати дисертаційного дослідження використовуються в Київському національному економічному університеті при викладанні студентам курсів “Стратегія підприємства”, “Стратегічне управління”, “Мікроекономіка”, в Центрі магістерської підготовки, а також на факультеті післядипломної освіти в роботі з викладачами економічних дисциплін вузів України (довідка від 11 грудня 2001 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного роботи доповідались автором: на науково-методичній конференції “Проблеми викладання дисциплін економічної теорії, економічної історії і економічної політики в умовах багатоступеневого навчання” (Київ, 22-25 листопада 1994 року); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми викладання економічної теорії” (Київ, 26-27 квітня 1999 року); на Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (Київ, 1-2 березня 2000 року); на Міжнародній науково-практичній конференції “Ризикологія в економіці і підприємництві” (Київ, 26-27 квітня 2000 року); на IV міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг: теорія і практика” (Київ, 25-26 травня 2001 року); на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток мікро-економічної теорії: навчально-методичні та науково-дослідні аспекти” (Київ, 25-26 жовтня 2001 року); на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Формування нової парадигми економічної теорії в Україні” (Львів, 23-24 листопада 2001 року); на Всеукраїнському науковому семінарі “Моделювання та ризикологія в економіці” (Київ, 23 січня 2002 року); на VIII міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (Донецьк, 24-26 січня 2002 року).

Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри стратегії підприємств Київського національного економічного університету, апробовані в діяльності секції економіки та управління Науково-методичної комісії з економіки та підприємництва Міністерства освіти і науки України.

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно та у співавторстві в 43 наукових працях. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, який належить особисто автору, становить 42,8 друк. арк. У тому числі: одна індивідуальна монографія обсягом 13,25 друк. арк., одна монографія у співавторстві (здобувачу належить 0,45 друк. арк.), 6 підручників та навчальних посібників із грифом Міністерства освіти і науки України (автору належить 12,1 друк. арк.), 21 стаття у наукових фахових виданнях загальним обсягом 8,85 друк. арк.; 14 публікацій в інших наукових виданнях (автору належить 8,35 друк. арк.).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (6 підрозділів, 20 пунктів) та висновків. Основний зміст роботи викладено на 358 сторінках друкованого тексту. У тексті дисертації розміщено 70 рисунків на 57 сторінках та 24 таблиці на 35 сторінках. Список використаних літературних джерел містить 165 найменувань. Дисертація має також додатки на 52 сторінках, що їх становлять Методичні рекомендації щодо розроблення загальної стратегії підприємства та 6 довідок про впровадження і використання наукових результатів дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дослідження, його мета і задачі, визначається наукова новизна одержаних результатів, показується їхнє теоретичне та практичне значення, наводяться дані щодо апробації.

Розділ 1. Сучасна парадигма стратегії підприємства. Ретроспективний аналіз передумов і чинників процесів виникнення, становлення та поетапного розвитку та концептуалізації теорії стратегії підприємства, дослідження еволюції поглядів на стратегію суб'єктів господарювання як базову категорію на тлі різноаспектних її класифікацій дають підстави для узагальнюючої характеристики цієї наукової галузі. Разом з тим у 1 розділі розглядаються теоретичні питання та методи розробки загальної стратегії підприємства, для чого послідовно виконується морфологічний аналіз процесу стратегоформування, розкривається сутність і відмітність стратегічної сегментації діяльності підприємства, критично оцінюються матричні методи оптимізації єдиної стратегії.

Перші спроби теоретичного узагальнення результатів початкових етапів становлення та розвитку стратеговизначальної діяльності (60-ті та 70-ті роки минулого сторіччя) мали такі загальні риси, як емпіричність, індуктивність, агностичність. Нагромадження емпіричного матеріалу та утвердження нового способу мислення і світорозуміння сформували відповідні передумови для розвитку саме теоретичних досліджень у цій галузі. Їх результатом стало домінування та активний розвиток економічної теорії індустріальної організації, яка стала основою стратегічного аналізу. Завдяки передусім фундаментальним працям М.Е. Портера стратегія підприємства набула риси наскрізної аналітичності та всеохоплюючої концептуальності. Зростаюча актуальність таких явищ, як інтернаціоналізація і глобалізація ринків та діяльності підприємств, інтенсифікація конкуренції, відповідні якісні зміни в середовищі існування підприємства, висунули на перший план концепцію конкурентних переваг. Дану концепцію, на нашу думку, потрібно визнати стрижневою в сучасній парадигмі стратегії підприємства.

Процес формування теоретичних підвалин та методології стратегії як наукової галузі відбувався і дотепер здійснюється під визначальним впливом практичної діяльності. Важливою є констатація того факту, що теорія стратегії підприємства в нинішньому своєму стані здебільшого являє собою концептуальну постановку проблем, які передусім сформульовані на вимогу практики і для розв'язання яких науковці розробили певні рекомендації. Теоретичні конструкції, якими оперує сьогодні ця наукова галузь, відображають переважно прикладні взаємозв'язки. А оскільки сучасний світ характеризується зростаючою динамікою ринкових змін, розширенням конкурентного поля підприємства, принциповими зрушеннями в його стратегічному контексті, то теорія стратегії змушена знову “наздоганяти” реальне економічне життя. Абсолютне переважання позитивності як у теорії, так і в практиці стратеговизначення, за інших рівних умов, може бути пояснено існуванням низки передумов для суттєвого збільшення обсягів ринкового продажу, формування нових ринків, нагромадження досвіду окремими учасниками тощо, що переконливо доводить і сучасний етап у розвитку підприємницької діяльності в Україні.

У рамках сучасної парадигми загальна стратегія підприємства як базове поняття та предмет даної наукової галузі, на нашу думку, може бути визначена як встановлений та переглядуваний набір напрямків діяльності, кожний з яких має свої цілі та способи їх досягнення, для забезпечення поновлюваної відмітності та прибутковості. Сформульоване в такий спосіб визначення є початковою умовою для побудови логічно послідовної та процедурно-структурованої схеми процесу розроблення єдиної стратегії підприємства, яка базується на таких відправних положеннях:

стратегія підприємства є, як правило, портфельною з певним рівнем неоднорідності за складом напрямків діяльності;

кожен напрямок здійснюється та розвивається у специфічному конкурентному контексті, має відмітні стратегічні рішення, які необхідно аналізувати стосовно виділеної об'єктної одиниці - стратегічного напрямку діяльності (СНд);

стратегічний портфель підприємства через перегляд його складу та структурні зміни повинен прагнути до збалансованості та взаємодоповнюваності, до отримання синергійного ефекту в довгостроковому періоді.

На нашу думку, множинність різновидів стратегій суб'єктів господарювання пояснюється передусім різноманітними вихідними мотиваціями учасників суспільного виробництва. Після обрання як найбільш поширеної раціональної мотивації, що базується на цілевизначальних діях, проведено класифікацію стратегій первинної ланки за характером цілевизначення. В основу класифікації та морфологічного аналізу стратегії покладено ознаку рівня самостійності при розв'язанні проблеми. Діапазон значень рівня самостійності при стратегічному виборі обмежений такими його екстремальними характеристиками: від повного копіювання відомих цілей і способів їх досягнення до унікальності рішень і встановлення принципово нових орієнтирів. У практичній діяльності вказані екстремальні значення не існують і завжди має місце певне їх поєднання. Але такий підхід дає змогу виділити різні форми вираження раціональності пове-дінки, показати багатоаспектність виявів стратегічної раціональності та пояснити відмінності у відправних принципах розробки стратегій.

Проведений аналіз репрезентованих в літературі логіко-структурних схем процесу розроблення стратегії підприємства показав існування змістової невизначеності та необґрунтованого варіювання підходів. Суттєвою вадою багатьох схематичних зображень є некоректне подання аналітичного блоку, коли не вказується об'єкт аналізу як при виконанні внутрішнього та зовнішнього аудиту, так і при аналітичному оцінюванні сильних та вразливих сторін, сприятливих можливостей чи загроз, а також при розгляді стратегічних альтернатив. Таким об'єктом, на наше переконання, має бути певний СНд, а не вся діяльність підприємства.

Запропонована нами схема (рис. 1) з указаною етапністю процесу розроблення стратегії підприємства уможливлює упорядкування процедури стратегічного аналізу, встановлення послідовності аналітичних робіт, конкретизацію їх направленості.

Принципово важливим з позицій ефективної організації стратегічного управління є обґрунтоване виділення об'єктних одиниць для здійснення всіх робіт щодо розроблення та виконання стратегії підприємства. Таке завдання розв'язується в процесі стратегічної сегментації всієї діяльності підприємства. На нашу думку, поточно-маркетингова сегментація, яка базується на існуючому продуктово-ринковому розподілі та яка на сьогодні є основою практики стратеговизначення (нерідко її результати розглядаються в теорії як єдино основоположні), має поступитися місцем стратегічній сегментації. За умов зростаючої динамічності змін і розвитку гіперконкуренції ключовими факторами успіху (КФУ) в довгостроковому періоді будуть кадрові, технологічні, організаційні та інші стрижневі компетенції, специфічні та унікальні ресурси тощо. Тому стратегічний аналіз має відбуватися на основі виділення, створення та розвитку базових компетенцій підприємства, а його довгостроковий успіх забезпечать унікальні компетенційно-ресурсні комбінації, які якнайповніше враховуватимуть результати стратегічних маркетингових досліджень.

У дисертації розглянуто критерії стратегічної сегментації через розмежування та перегрупування напрямків діяльності підприємства. Необхідність полікритеріального підходу викликана тим, що зрештою стратегічний сегмент є певним результатом конфронтації між попитом і пропонуванням. З одного боку, кадри, технології, структура витрат, визначальні компетенції, синергія є чинниками, дія яких з'ясовується після детального аналізу пропозиції та її майбутньої динаміки. З іншого -- споживачі, їх переваги та критерії придбання, інфраструктура товароспоживання виявляються як результати дослідження попиту та його прогнозованих змін. І саме конфронтація цих двох рівноправних логічних підходів забезпечує прийнятність результатів стратегічної сегментації.

Проведений в дисертації аналіз найвідоміших стратегічних матриць дав можливість виявити їх сильні і слабкі сторони та вказати найефективніші напрямки використання кожної з них. Разом з тим з позицій наявних теоретичних здобутків необхідно зауважити, що достатньо серйозне наукове підґрунтя має тільки матричний метод Бостонської консультативної групи, в основі якого лежить теорія кривих освоєння. У даній матриці і загалом в концептуальному підході цієї консультативної групи зазначена теорія пояснює джерела та тривалість конкурентних переваг.

Щодо теоретичної довершеності інших матричних моделей, то їм властиві такі вади, як надмірна емпіричність, обмеженість кількісного аналізу, оперування якісними, недостатньо конкретизованими параметрами, суб'єктивність при оціночних процедурах, встановленні шкали оцінок та ін. Дальший розвиток матричних моделей розроблення загальної стратегії підприємства, на наш погляд, повинен відбуватись не стільки через побудову та використання досконаліших показників матриць, скільки завдяки поглибленню теоретичного обґрунтування стратегічних процесів, які ці матриці аналізують.

Розділ 2. Змістово-структурна розвиненість теорії стратегічного аналізу діяльності підприємства. На основі запропонованої нами схеми процесу розроблення загальної стратегії підприємства в даному розділі послідовно розглядаються питання та проблеми теоретичного й методичного забезпечення відповідних аналітичних процедур.

З позицій оцінювання теоретично-методичної розвиненості стратегічного аналізу конкурентного контексту, безперечно, варто виділити як цінні концептуальні інструменти модель конкурентних сил М.Е. Портера та його концепцію стратегічних груп. Разом з тим, оскільки модель конкурентних сил було розроблено для галузевих умов, вважаємо за необхідне більш повно подати весь конкурентний контекст і дещо конкретизувати його складові. По-перше, у моделі варто представити такі макроекономічні фактори, як чинне законодавство, державне регулювання, органи громадської влади та ін. По-друге, на нашу думку, в моделі слід наголосити на впливі постачальників ресурсів, технологій, послуг, а також детальніше показати посередників на шляху до кінцевого споживача. По-третє, варто висвітлити взаємодію (пряму або опосередковану) між усіма конкурентними силами.

Проведення стратегічного аналізу певного напрямку діяльності передбачає також оцінювання останнього стосовно перспективності та цінності. Така важлива складова аналітичних процедур повинна здійснюватись через використання положень теорії життєвого циклу, які, на нашу думку, мають бути певною мірою адаптовані до особливостей об'єкта аналізу - СНд. Усі стадії життєвого циклу певного СНд необхідно аналізувати, як ми вважаємо, роблячи більший акцент на виникненні нових компетенцій, створенні нових ресурсно-компетенційних комбінацій, рівні їх впровадження та ефективності використання, відстежуванні перших ознак переходу на наступну стадію для своєчасного здійснення відповідного стратегічного маневру.

У теоретичному і практичному плані нагальною є потреба в порівняльному кількісному оцінюванні кожного з напрямків діяльності стратегічного портфеля підприємства. Серед багатьох пропозицій, поданих в літературі, можна виділити відносно прості і більш складні методи такого оцінювання. Однак загальною вадою переважної більшості методів є суб'єктивізм при встановленні критері-альних показників і відповідної кількісної шкали.

Виходячи з основних, позитивно оцінених характеристик конкурентного контексту певного СНд, його високої стратегічної привабливості та цінності, підприємство формує або посилює необхідні конкурентні переваги. При цьому, ми вважаємо, що за теоретичного узагальнення має місце певний логічний інкременталізм. На першому кроці для кожного СНд вибирається специфічний конкурентний симбіоз з таких його чотирьох можливих варіантів: обсяги, спеціалізація, фрагментація, безвихідь. Кожне з конкурентних полів має свої джерела специфічних переваг і, відповідно, низку придатних до реалізації стратегій. Другим кроком оцінюється відносне переважання (відставання) підприємства у порівнянні із конкурентами на всіх етапах процесу створення та доведення товару до споживача. Оскільки наскрізне конкурентопереважання часто є ілюзорним, на третьому кроці виділяються ключові фактори успіху підприємства та найзначущі для нього ланки в ланцюгу формування вартості. На останньому, четвертому кроці через обрання і здійснення однієї з базових стратегій розробляються та приймаються стратегічні рішення щодо забезпечення довготривалості конкурентної переваги підприємства в певному СНд. В дисертації кожний з етапів даного процесу одержав свою оцінку стосовно теоретично-методичної розвиненості, практики використання і можливих напрямків удосконалення.

Об'єктом детального розгляду в роботі стали дві групи базових стратегій розвитку конкурентних переваг, які в межах певного напрямку діяльності мають у своїй основі різноваріантність співвідношення “якість/ціна”. Одна з таких груп - стратегія зниження витрат, або стратегія обсягів, має як теоретичний фундамент теорію кривих освоєння та теорію циклу життя товару, що слугують основою для розроблення рекомендацій з використання низки конкретно направлених стратегій. Однак варто застерегти від розгляду даного концептуального підходу та теоретичного рішення як універсального інструменту, котрий дає можливість розробляти для будь-яких умов ідеальну стратегію. На нашу думку, генерична стратегія зниження витрат може результативно використовуватись у тих напрямках діяльності, де ефект обсягів є сильним, диференціювання товарів є практично невираженим і конкуренція має чітко визначений витратно-ціновий характер.

Життєздатна бізнес-перспектива для існуючого СНд може бути продовжена завдяки певній стратегії диференціювання продукції. У межах даної групи базових стратегій ми виокремлюємо чотири сутнісно відмінних їх типи: а) спеціалізація для певного сегменту споживачів; б) обмеження встановлених a priori надлишкових якостей товару; в) поліпшення через якісне вдосконалення виробів даного СНд; г) зниження якості для задоволення виявлених posteriori запитів. Однак стратегічний вибір на користь диференціювання буде успішним за умови наявності необхідних компетенцій та ресурсів, серед яких КФУ є розвинена дистриб'юторська мережа, сильні маркетингові спроможності, потужний науково-дослідний, конструкторський та технологічний потенціал підприємства, його висока репутація серед споживачів як виробника високоякісних товарів тощо. За наявності згаданих характеристик підприємство може мінімізувати ризики, пов'язані з прийняттям і здійсненням стратегій диференціювання.

Оновлення стратегічного набору напрямків діяльності підприємства відбувається через обрання та впровадження диверсифікаційних стратегій. Урізноманітнення напрямків діяльності може мати мотивацію наступального та оборонного характеру. У сучасній парадигмі стратегії підприємства найголовнішу роль відіграють ринкові мотиви диверсифікації діяльності, згруповані і зображені нами в матричному вигляді (рис. 2). Разом з тим усе активнішу позицію посідає підхід до обґрунтування диверсифікаційних стратегій на засадах ресурсно-компетенційних синергій.

Комплекс проблем, пов'язаних із диверсифікаційними процесами, переваги та вади цих процесів, особливості функціонування багатопрофільних підприємств досліджуються та дискутуються вже протягом 30-40 років. Однак наскільки складним і багатоаспектним є це явище, настільки далеко перебувають відповідні питання і проблеми від більш-менш прийнятних рішень. І в цьому контексті теорія стратегії підприємства повністю залежить від емпіричного матеріалу, від практично реалізованих рішень, їх поглиблених досліджень і теоретичних узагальнень.

На нашу думку, при розробленні загальної стратегії підприємства варто виділити та окремо досліджувати стратегію зовнішнього організаційного розвитку. Дана стратегія, крім конкурентних відносин, має передбачати організацію співпраці та кооперації з різними ринковими і позаринковими агентами. Вибір партнера чи партнерів і форми організації взаємовідносин, множину варіантів яких розглянуто в дисертації, залежить від спонукальних мотивів, які теж різноманітні, і сила впливу яких зумовлюється дією багатьох макро- та мікроекономічних чинників.

На підставі отриманих результатів дослідження і зроблених висновків здійснено зведену оцінку сучасної парадигмальної конструкції та рівня розвиненості теоретико-методичного забезпечення розроблення стратегії підприємства. Така оцінка дає змогу зробити висновок про високий рівень автономності, “інтелектуальної автаркічності” теорії стратегії підприємства щодо використання концепцій та методології фундаментальної економічної теорії.

Розділ 3. Мікроекономічна теорія та розвиток теорії стратегії підприємства. У цьому розділі наведені результати досліджень, які мали на меті дальший розвиток теоретичних засад стратегії підприємства на основі адаптації до їх потреб аналітичного апарату мікроекономіки. Досягнення цієї мети забезпечувалось вивченням процесів трансформації ринкової діяльності підприємства і відповідних змін у його стратегічній поведінці, застосуванням методів мікроекономічного аналізу при обґрунтуванні стратегій технічного та організаційного розвитку.

Ринкова стратегія суб'єкта господарювання має будуватися з урахуванням таких теоретичних положень: множинність способів ринкових дій та еволюційність процесу розвитку поведінки окремого суб'єкта. На нашу думку, варто виділити та досліджувати три основних способи ринкових дій: поліполістичний, олігополістичний та монополістичний (табл. 1). Серед відмітних ознак способу ринкових дій найголовнішою слід вважати особливості процесів навчання та нагромадження досвіду, які й зумовлюють об'єктивність еволюційності ринкової поведінки. Висока динамічність цього процесу спостерігається за умов трансформаційної економіки України, що визначає, у свою чергу, особливості стратегічної поведінки окремих учасників та становлення різних ринків.

Становлення, розвиток і ствердження олігополістичного ринку слід розглядати з позицій процесу нагромадження критичної маси учасників даного ринку, які освоїли в певному обсязі олігополістичний спосіб дій. Численність відомих в мікроекономічній теорії моделей олігополії, на нашу думку, значною мірою пояснюється множинністю проявів зазначеного процесу. Ми схиляємося до думки, що зовсім не випадково в певній часовій послідовності (залежно від рівня розвиненості ринкової системи) з'являлись моделі А.О. Курно, Ж. Бертрана, Ф.І. Еджуорта, Г.Ф. Штакельберга, А.Л. Боулі, Е.Г. Чемберліна, П. Свізі, Е. Хойсса. Перелічені моделі досліджені в дисертації саме з позицій еволюційності поведінки і неоднорідності (за способом дій) учасників ринку (табл. 2). Кінцевим етапом еволюційного процесу розвитку ринкової поведінки олігополіста є визнання ним незмінності досягнутого ролевого розподілу (на лідерів та аутсайдерів) та прийняття ринкової стратегії, вирішальною ознакою якої є жорстке співвідношення цін на товари залежно від ринкової ролі даного учасника.

Таблиця 1

Характерні риси основних способів ринкових дій

Показники, процеси	Способи дій
	монополістичний	олігополістичний	поліполістичний
1. Частка ринкового попиту, на яку розраховує продавець	увесь ринковий попит	значна частка за наявності уявлення про загальну величину	мізерна частка без уявлення про за-гальну величину
2. Визначення параметрів ринкової діяльності: ціни товару чи його кількості	одночасно двох параметрів на підставі суб'єктивно встановленої та очікуваної функції “ціна--обсяг продажу”	або  ціна,  або кількість за допомогою низки методів та організаційних прийомів	тільки кількість товару згідно з ринковою ціною
3. Можливість ідентифікації взаємозв'язку “дія--реакція конкурентів”	відсутня, оскільки не існує конкуренції	існує безпосередня можливість	практично нема
4. Швидкість реакції на дії продавця:
з боку конкурентів	не роглядається, оскільки не існує конкурентів	велика	мала
з боку покупців	дуже велика	велика	незначна
5. Процеси навчання, нагромадження досвіду	відображаються у змінах очікуваної функції “ціна--обсяг продажу”	приводять до визнання взаємозалежності та необхідності погодження дій	завершуються визнанням необхідності відмови від поліполістичного способу дій

Однією з вад неокласичної мікроекономічної теорії є її методологічна обмеженість і методично-інструментальна нерозвиненість стосовно досліджень впливу технічного прогресу на фактори і результати виробництва. За використання базових положень теорії економічного зростання та адаптованого до потреб аналізу технічного розвитку математичного і графоаналітичного апарату доведено можливість дослідити капітало-, працезберігаючий і нейтральний технічний прогрес та “зламати” лінію експансії підприємства і “наблизити” в цьому відношенні мікроекономіку до реального економічного життя.

Таблиця 2

Еволюція ринкової поведінки продавця та моделі олігополії

Поліполістичний образ дій	Олігополістичний образ дій
Пасивне сприйняття	Активізація ринкової діяльності без погодження дій	Ринкова діяльність із погодженням дій
пропозиції інших учасників	ціни, яка встановлюється іншими учасниками	Лідер /аутсайдер	Лідер /лідер	Поділ попиту на рівні частки і встановлення однакової ціни	Врахування особливостей індивідуальної кривої попиту (статично)	Врахування динамічності цін
Модель Курно	Модель Бертрана	Модель Штакельберга	Олігополістичне рішення Боулі	Модель Чемберліна	Модель Свізі	Модель Хойсса

Для дальшого викладу скористаємось лінійно-однорідною виробничою функцією із постійною віддачею від масштабу виробництва (показник ступеня однорідності l = 1). Введемо такі позначення:

Q - обсяг продукції, який є функцією від величин факторів виробництва, що використовуються в певному поєднанні;

К₀, П₀; К₁, П₁; К₁¹, П₁¹ - відповідно вихідні, теоретичні (пряма лінія екс-пансії) та реальні (крива лінія експансії) значення величин факторів капіталу та праці;

k₀, k₁, k₁¹ - коефіцієнти пропорціональності, які показують співвідношення між певними значеннями капіталу та праці;

Ц_к, Ц_п - ціна одиниці відповідно капіталу та праці;

б, б¹, в, в¹ - коефіцієнти, які показують кількісні зміни величин факторів виробництва відповідно капіталу та праці;

a, b - параметри експоненціальної функції, які показують вплив технічного прогресу відповідно на капітал і працю.

Для встановлення параметрів теоретичної лінії експансії в традиційній мікроекономіці виходять з того, що

, звідки і .

Щодо реальної лінії експансії, то також можемо записати вираз

. (1)

Обравши для відображення впливу технічного прогресу експоненціальну функцію, покажемо його в такий спосіб:

К₁¹ = le^aK₀ та П₁¹ = le^bП₀. (2)

Звідси маємо

, (3)

або .

Отже, виходить, що

(4)

та . (5)

Таким чином, у разі працезберігаючого за Хіксом технічного прогресу k₁ > k₀ та a > b, у випадку працеінтенсивного або капіталозберігаючого технічного прогресу k₁ < k₀ та a < b, а для нейтральної його форми або традиційної прямої лінії експансії - k₁ = k₀ та a = b.

Нейтральний за Хіксом технічний прогрес, впливає одночасно і в однакових пропорціях на граничні продуктивності факторів виробництва. При цьому пропорції використання факторів залишаються постійними, а тангенси кутів нахилу ізокост, іншими словами, співвідношення цін на фактори виробництва, теж не змінюються:

.

Ізокоста, яка враховує вплив даної форми технічного прогресу, є паралельною вихідній ізокості, що і зображено на рис. 2 за допомогою одиничних ізоквант в моменти t та t+1.

Згідно з критерієм нейтральності Харрода позитивні зміни відбуваються тільки у продуктивності праці. Ціна одиниці капіталу не змінюється і, звісно, співвідношення цін на фактори виробництва зростає. У цьому разі разом із , та відбувається переміщення вихідної ізокости тільки по осі “праця”.

...