Економічні форми технологічного розвитку промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень

УДК 338.45.001.2

Економічні форми технологічного

розвитку промисловості

Спеціальність 08.07.01 -- економіка промисловості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Рязанцев Володимир Михайлович

Одеса -- 2002



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Харічков Сергій Костянтинович, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чумаченко Микола Григорович, Президія НАН України, радник Президії

доктор економічних наук, професор Осипов Василь Іванович, Одеський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки підприємства

Провідна установа: Інститут регіональних досліджень НАН України, відділ економічних проблем розвитку промисловості регіону (м. Львів)

Захист відбудеться „21” червня 2002 року о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розіслано „15” травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.Л. Тараканов



Рязанцев В.М. Економічні форми технологічного розвитку промисловості: Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01. -- економіка промисловості. -- Одеса: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України , 2002.

Дисертація присвячена розробці економічних проблем структурних технологічних зрушень у промисловості. З позицій системного аналізу промислової еволюції виділено три способи технологічного розвитку. Обґрунтовано подвійний характер технологічних змін у сучасній промисловості, показано до яких економічних результатів приводить збіг у часі й накладання один на одного двох трансформаційних процесів, один з яких пов'язаний із переходом промисловості до нового способу технологічного розвитку, а другий -- із формуванням нового технологічного укладу. Удосконалено організаційно-методичні основи моделі поступової диверсифікації промислово-фінансових груп в Україні, яка є однією з умов становлення нового способу технологічного розвитку української промисловості. Розроблено організаційно-методичну модель двоступеневого економічного механізму використання лізингу в рамках ПФГ для стимулювання технічного переозброєння та реконструкції підприємств промисловості. економічний лізинг фінансовий промисловий

Ключові слова: трансформація, спосіб технологічного розвитку промисловості, уклад, диверсифікація, інтеграція, подвійний лізинг, базисні виробництва, промислово-фінансова група.



Рязанцев В.М. Экономические формы технологического развития промышленности: Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.01. -- экономика промышленности. -- Одесса: Институт проблем ринка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2002.

Диссертация посвящена разработке экономических проблем структурных технологических изменений и сдвигов в промышленности. В диссертации выдвинута и обоснована концепция двойственной технологической трансформации современной промышленности, предполагающей переход, с одной стороны, к новому способу технологического развития, а с другой стороны, -- к новому технологическому укладу. Данная концепция образует теоретическую основу рассмотрения экономического механизма технологического развития промышленности и условий его формирования в Украине.

В диссертационной работе проанализированы методологические основы исследования структурных технологических изменений и сдвигов в промышленности. На основе анализа мирового опыта раскрывается двойственный характер технологического развития промышленного производства. Разграничиваются три последовательно сменяющие друг друга способа технологического развития. Их смена отражает наиболее глубинный, детерминирующий уровень технологических отношений в промышленности. С другой стороны, эволюция промышленности выступает как цепь последовательно сменяющих друг друга технологических укладов. Автор показывает, что смена технологических укладов не всегда совпадает со сменой способов технологического развития промышленности, но именно тогда, когда они накладываются друг на друга, происходит очередной скачок в промышленном развитии.

Научно-техническая революция рассматривается и обосновывается как двойственная технологическая трансформация, означающая совпадение смены господствующего способа технологического развития с переходом к новому технологическому укладу. С этих позиций анализируются и определяются причины как отказа от командной системы, оказавшейся неспособной осуществить такие структурные технологические изменения и сдвиги, так и негативных результатов последующих экономических преобразований, приведших к разрушению накопленного научно-производственного потенциала.

Определена и теоретически обоснована концепция двойственной технологической трансформации, которая используется для рассмотрения экономического механизма технологического развития промышленности. В качестве основы этого механизма рассматривается диверсификация производства, в основе которой, как показывает автор, лежит принципиально новый тип технологических отношений в промышленности, а именно -- межотраслевые научно-производственные связи, базирующиеся на комплексном, многоотраслевом использовании результатов научных исследований и разработок. Выделение этого нового типа технологических связей позволяет отделить диверсификацию от сложных форм комбинирования производства.

Устанавливая закономерную связь между диверсификацией и переходом к новому способу технологического развития промышленности, автор, с другой стороны, показывает те предшествующие ступени концентрации и интеграции производства, которые должна пройти украинская промышленность прежде, чем она созреет для диверсификации. Вместе с тем в работе показано, что при всей сложности становления научно-производственных комплексов, самой по себе диверсификации производства еще недостаточно для осуществления двойственной технологической трансформации украинской промышленности. Исходя из этого, с одной стороны, рассматривается необходимость совершенствования украинского законодательства о ПФГ, которое в настоящее время не столько стимулирует, сколько сдерживает формирование современных научно-производственных комплексов западного типа. А с другой стороны, рассматривается лизинг как экономический механизм становления нового технологического уклада.

В работе дан анализ экономического механизма формирования нового технологического уклада промышленности Украины. Обосновывается необходимость совершенствовать организационно-методическую модель ПФГ, структурным ядром которых должны стать коммерческие банки. А роль регуляторов изменения технологической структуры должны взять на себя созданные банками лизинговые компании.

Такая организационно-методическая модель ПФГ предполагает трансформацию лизинговых отношений. В качестве дополнительного экономического механизма технологического перевооружения производства в условиях формирования диверсифицированных комплексов рассматривается модель двойного лизинга. Она призвана охватить, с одной стороны, закупку и передачу в аренду высокотехнологического оборудования, необходимого базисным производствам нового технологического уклада для создания современного оборудования и, во-вторых, закупку этого оборудования и передачу его в лизинг несучим производствам нового уклада.

Ключевые слова: трансформация, способ технологического развития промышленности, уклад, диверсификация, интеграция, двойственный лизинг, базисные производства, промышленно-финансовая группа.



Rjazantsev V.M. Economic forms of technological development in industry: Manuscript.

Thesis for acquiring scientific degree of candidate in Economics, speciality 08.07.01 -- industrial economy. -- Odessa: Institute of Market Problems and Economic and Ecological Research of the Ukrainian National Academy of Sciences, 2002.

The thesis deals with the elaborating economic problems of structural technological shifts in industry. From the standpoint of the system analysis of industrial evolution three methods of technological development are distinguished. Two-faced nature of technological changes in modern industry is grounded. It is also shown to what economic results coincidence in time and overlapping of two transformation process leads. One of these processes is connected with transition of industry to a new method of technological development, while the other one deals with formation of a new technological mode. Organizational and methodical bases for the model of gradual diversification of industrial and financial groups in Ukraine was improved. This is one of the conditions for setting up a new method of technological development in Ukrainian industry. Organizational and methodical model of two-level economic mechanism of applying leasing in the framework of industrial and financial groups is elaborated to stimulate rearmament and reconstruction of industrial enterprises.

Key words: transformation, method of technological development in industry, mode, diversification, integration, two-faced leasing, basic industrial enterprises, industrial and financial group.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зростаюче технологічне відставання основної частини української промисловості не залишає ніяких сумнівів в актуальності вирішення економічних проблем технологічного розвитку промислового виробництва.

Господарська практика показала, що початок переходу до проведення якісних змін був занадто легковажним. Реформатори виходили з того, що достатньо замінити планову систему ринковими відносинами і конкуренція, що виникне, сама стане стимулом, який змусить національну промисловість оволодіти сучасними технологіями. Такий спрощений підхід методологічно заснований на недооцінці всієї складності структурних технологічних змін і зрушень, що відбуваються сьогодні у світовому промисловому виробництві, своєрідним відображенням якої стала тяжка криза, що вразила українську промисловість. Незважаючи на те, що вже третій рік (1999-2001 рр.) здійснюється зростання загальних обсягів промислової продукції більш як на 30% у порівнянні з 1998 р., формування нового технологічного укладу, науково-виробничих комплексів диверсифікованого типу не спостерігається. Фізичне зношення основного капіталу промисловості України становить більше 52%, моральне застаріння обладнання -- майже 90%. Якщо враховувати всю складність технологічної трансформації, то ринкові відносини постають лише як досить поверхнева, зовнішня оболонка, за якою приховуються глибинні зміни джерел і рушійних сил технологічного розвитку, без оволодіння котрими сьогодні неможливо досягти прийнятного рівня конкурентоспроможності й забезпечити стабільне промислове зростання.

Звідси випливає, що економічні проблеми структурних технологічних змін і зрушень у промисловості не просто зберігають сьогодні свою актуальність, але й постають як базисні, тобто, визначають як необхідність економічних якісних змін промисловості, так і ті шляхи, якими повинна бути направлена реалізація цієї об'єктивної необхідності.

Економічним проблемам технологічного розвитку промисловості приділяється багато уваги в економічній літературі. Значний внесок в їх розвиток вносять провідні вітчизняні та закордонні наукові школи: академічного рівня -- Інститут економіки, Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки промисловості, Рада з вивчення продуктивних сил України, Інститут регіональних досліджень, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Інститут проблем ринку РАН; системи вищої школи -- Київський національний університет ім. Тараса Шевченко, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Одеський державний економічний університет, Одеський національний політехнічний університет, Сумський державний університет та інші.

Але незважаючи на відносне вивчення багатьох окремих проблем, сторін явищ і процесів, що пов'язані з технологічним розвитком промисловості, залишився недослідженим ряд глибинних взаємозв'язків і залежностей, які визначають розвиток промисловості. Так, залишається дискусійним питання про те, від чого і до чого переходить українська промисловість, які економічні форми та напрями найбільш адекватно віддзеркалюють структурні технологічні зміни й зрушення в промисловості тощо.

Разом із тим різноплановість, складність і недостатність розробки проблеми формування оптимального економічного механізму технологічного розвитку промисловості в умовах ринкової трансформації, наявність ряду невирішених і дискусійних питань, об'єктивна необхідність їх цілісного наукового уявлення й прикладного рішення визначили вибір теми дисертаційної роботи, сформували мету й задачі дослідження та побудову структури дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження є складовою науково-дослідницької теми „Методичні основи реструктуризації промислових підприємств” (номер державної реєстрації 0198U001376), що розроблялася в Інституті проблем ринку та еколого-економічних досліджень НАН України відповідно до тематичного плану на 1998-2000 рр.

У рамках цієї теми автором виконано розробку концептуальних основ і організаційно-методичного базису формування структурно-технологічних та економічних змін у сучасній промисловості.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення світової і вітчизняної практики та обґрунтування організаційно-економічних засад структурно-технологічних змін

та зрушень у промисловості на сучасному етапі становлення національної економіки.

Реалізація цієї мети поставила вимогу вирішити в роботі такі задачі:

розробити елементи категоріального апарату та виконати теоретико-концептуальний аналіз процесу структурних технологічних змін і зрушень у сучасній промисловості;

теоретично обґрунтувати та сформувати концептуальну модель структурно-технологічних зрушень з точки зору зміни джерел технологічного розвитку промисловості;

систематизувати й обґрунтувати принципи та дослідити зв'язок послідовної зміни пануючих у промисловості технологічних укладів зі зміною джерел технологічного розвитку;

з'ясувати причини гальмування переходу української промисловості до нового технологічного укладу;

розробити організаційно-методичні основи розвитку промислового сектору економіки, які необхідні для здійснення процесу структурних технологічних змін і зрушень;

показати зв'язок диверсифікації промислового виробництва зі структурними технологічними змінами, розглядаючи його як похідну цих змін і зрушень;

обґрунтувати та розробити пропозиції щодо вдосконалення організаційно-методичних основ формування структури промислово-фінансових груп;

сформувати методичні підходи й розробити елементи організаційно-економічного механізму технологічного розвитку промисловості, формування в українській промисловості нового технологічного укладу.

Об'єкт дослідження -- це структурні технологічні й похідні від них економічні зміни та зрушення, що відбуваються в сучасній промисловості.

Предметом дослідження є система відносин господарювання, що склалася в умовах ринкової трансформації в промисловості, і ті економічні форми, які адекватні вимогам структурних технологічних змін і зрушень у промисловості.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають наукові положення вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені проблемам структурних технологічних та економічних зрушень в промисловості, системний підхід до аналізу особливостей економічних форм технологічного розвитку промисловості підприємств України. У процесі дослідження поряд із використанням традиційного категоріального апарату економіки промисловості застосовувалися методи історико-логічного, мікроекономічного, макроекономічного та інституціонального аналізу, заснованого на методології технологічного детермінізму для узагальнення методологічних основ дослідження технологічного розвитку промисловості та розкриття економічного змісту технологічних укладів; метод економіко-статистичного аналізу використано для дослідження об'єктивної необхідності перетворення форм організації української промисловості, обґрунтування диверсифікації як комплексного інструменту технологічного розвитку промисловості в умовах ринкової економіки. Метод логічного моделювання систем покладено в основу розробки методичних основ сучасних організаційно-економічних форм диверсифікації виробництва у вигляді ПФГ, лізингу як економічного механізму становлення нового технологічного укладу, розробки нової організаційно-методичної моделі ПФГ.

Інформаційною базою дослідження є Закони України, Укази Президента України, законодавчі акти Верховної Ради й Постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств та відомств, інших органів державного і регіонального рівнів управління. Використано аналітичні огляди, звіти, статистичні матеріали з економічних питань сучасного технологічного розвитку промисловості, статистичні та фактичні матеріали, що були опубліковані в монографічній літературі та періодичних наукових виданнях, прогнозні аналітичні розрахунки автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розвитку і поглибленні відомих та в обґрунтуванні ряду нових теоретичних і методичних положень, які в комплексі визначають концептуальні основи й організаційно-економічні форми структурних технологічних змін та зрушень у промисловості.

Найбільш значними науковими результатами дисертаційного дослідження є такі:

уведено, розкрито та використано категорію „спосіб технологічного розвитку промисловості”, що виражає головне джерело структурних технологічних змін і зрушень, яке пов'язане із взаємодією науки з виробництвом;

з позицій системного аналізу промислової еволюції виділено й обґрунтовано три способи технологічного розвитку, перший з яких базувався на емпірично створеній машинній техніці; другий -- на побічному впливі науки на виробництво, коли цей вплив опосередковується втіленням наукових результатів у машинах та обладнанні; і третій сучасний спосіб технологічного розвитку, що заснований на безпосередньому з'єднанні науки з виробництвом, який виявляється в постійному оновленні основної маси промислової продукції та різких змінах структури промислової продукції;

визначено подвійний характер технологічних змін у сучасній промисловості, характерними особливостями якого є збіг у часі й накладання один на одного двох трансформаційних процесів, один з яких пов'язаний із переходом промисловості до нового способу технологічного розвитку, а другий -- із формуванням нового технологічного укладу;

з позицій подвійної технологічної трансформації встановлено як об'єктивні основи технологічного відставання української промисловості, так і неадекватність сучасних економічних реформ, що здійснюються, до вимог структурних технологічних змін і зрушень;

розроблено методичні підходи щодо оцінки зв'язку між переходом промисловості до нового способу технологічного розвитку та диверсифікацією промислового виробництва; обґрунтовано, що найважливішою об'єктивною основою диверсифікації виробництва є необхідність комплексного, багатогалузевого використання результатів наукових досліджень;

удосконалено організаційно-методичні основи моделі поступової диверсифікації промислово-фінансових груп в Україні як складової частини становлення нового способу технологічного розвитку промисловості;

розроблено організаційну модель двоступеневого економічного механізму використання лізингу в рамках ПФГ для стимулювання технічного переозброєння та реконструкції підприємств промисловості, що включає як лізинг обладнання, необхідного базисним виробництвам нового технологічного укладу, так і лізинг їх продукції для використання її несучими виробництвами цього укладу.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретична цінність роботи полягає в поглибленні знань і обґрунтуванні методичної бази технологічного розвитку промисловості, в розробці організаційно-економічних форм структурних технологічних змін та зрушень у промисловості.

Практичне значення дисертаційного дослідження міститься в можливості використання його результатів органами державного управління при формуванні ефективної промислової політики.

Наукові й методичні положення дисертації використовуються Головним управлінням економіки Одеської обласної державної адміністрації (довідка № 303 від 25.03.02), на підприємствах ВАТ „Мікрон” (акт № 9 від 15.01.02 р.), ВАТ „Одессільмаш” (довідка № 1 від 12.12.01), а також застосовуються в навчальному процесі Одеського національного політехнічного університету у викладанні таких дисциплін: „Економіка підприємства”, „Комплексний аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства”, „Основи менеджменту”, „Планування діяльності підприємства”, „Маркетинг у фірмі”, „Організація виробництва”, „Світова економіка”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено персональний авторський підхід і особисто отримані ним теоретичні та прикладні результати в області обґрунтування основних напрямків технологічних і економічних зрушень у промисловості, визначено об'єктивну необхідність перетворення форм організації української промисловості, запропоновано й обґрунтовано концепцію подвійної технологічної трансформації сучасної промисловості, що передбачає перехід, з одного боку, до нового способу технологічного розвитку, а з іншого боку, -- до нового технологічного укладу. Така концепція становить теоретичну основу розгляду організаційно-економічного механізму технологічного розвитку промисловості у формі ПФГ і подвійного лізингу в рамках ПФГ та умов його формування в Україні. Опубліковані наукові праці за темою дисертації було написано здобувачем самостійно, без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на конференціях, семінарах міжнародного, національного та регіонального рівнів, зокрема на: науково-практичній конференції „Экология, экономика, рынок” (Одеса, грудень 1999 р.), підсумковій науковій конференції „Сучасні інформаційні технології в забезпеченні комплексу завдань в управлінні підприємницькою діяльністю” (Одеса, квітень 2000 р.), третій міжнародній науково-практичній конференції „Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” (Рівне, квітень 2000 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Украина и ее регионы в мировой глобализируемой системе” (Донецьк, квітень 2000 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Методологія та практика менеджменту на порозі XXI століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (Полтава, травень 2000 р.), міжнародній науковій конференції „Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (Хмельницьк, вересень 2000 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 8,7 друк. арк., які всі особисті. Із дев'яти публікацій одна монографія і чотири статті -- опубліковані автором у фахових виданнях України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатків; викладена на 223 машинописних сторінках, містить 12 таблиць на 12 стор., 3 рис. на 3 стор. і 9 додатків на 35 стор. Список використаних джерел включає 171 найменування на 13 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, зв'язок роботи з науковими програмами, дослідженнями інших авторів, мета та задачі дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі „Аналіз технологічного розвитку промисловості” обґрунтовується концепція подвійної технологічної трансформації. На підставі аналізу світового досвіду розкривається подвійний характер технологічного розвитку промислового виробництва. З одного боку, у процесі технологічної еволюції змінюється саме джерело промислового розвитку. Ці трансформації виявляються в послідовній зміні способів технологічного розвитку промисловості, що характеризують взаємодію між промисловим виробництвом і наукою. Зміна способів технологічного розвитку відображає найбільш глибинний, детермінантний рівень технологічних відносин у промисловості.

З іншого боку, на поверхні явищ господарського життя техніко-економічна еволюція промисловості постає як ланцюг технологічних укладів, що послідовно заміняють один одного.

Проведений автором аналіз технологічного розвитку світового промислового виробництва дозволяє виділити три способи здійснення цього процесу, що історично переходять один в інший (рис. 1). Історично перший і тому найбільш примітивний спосіб полягає в тому, що машини та обладнання ще створюються в основному емпірично, без участі або при епізодичній участі науки.

Перехід до другого способу відбувається упродовж того, як наука починає чинити все більш потужний, хоча ще переважно побічний вплив на промислове виробництво, побічний, -- оскільки він опосередковується машинною технікою. Головним втіленням науки як продуктивної сили стають активні елементи основного капіталу -- машини та обладнання.

З розгортанням у середині XX століття науково-технічної революції починається поступовий перехід від другого до третього способу технологічного розвитку промисловості, що характеризується безпосереднім з'єднанням науки з виробництвом. Якщо для другого способу характерне упредметнювання продуктивної сили науки в елементах основного капіталу, то при переході до третього способу технологічного розвитку постійне оновлення машин та обладнання доповнюється зростаючою роллю нових споживчих товарів, у тому числі тривалого використання. Швидке та постійне оновлення продукції, різкі зрушення в структурі промислової продукції стають головним зовнішнім виявом безпосереднього з'єднання науки з виробництвом у сучасній промисловості.

Проведений аналіз другої сторони технологічного розвитку промисловості приводить до розмежування п'яти технологічних укладів. Порівнюючи між собою дві сторони технологічного розвитку промисловості, автор приходить до висновку, що зміна технологічних укладів не завжди збігається зі зміною способів технологічного розвитку промисловості. Але саме тоді, коли вони накладаються один на одного, відбувається стрибок у розвитку продуктивних сил промисловості, порівнянний за своїми масштабами із сучасною науково-технічною революцією.

Способи технологічного розвитку промисловості

Розкриття подвійного характеру технологічного розвитку промисловості дозволяє показати подвійність сучасної технологічної трансформації, що містить перехід, з одного боку, до нового способу технологічного розвитку промисловості, а з іншого -- до нового технологічного укладу.

Потреба промисловості в подвійній технологічній трансформації стала найважливішим фактором, що визначає об'єктивну необхідність реформування всієї економічної системи, і була зовні сприйнята як необхідність переходу до ринкових відносин. Автор показує, що складність проблеми, яка стояла перед країною, визначалася саме збігом у часі й накладанням одна на одну задач переходу до нового способу технологічного розвитку та до нового технологічного укладу.

З позицій проведеного в першому розділі аналізу подвійного характеру технологічного розвитку промисловості показано, як нерозуміння подвійного характеру сучасних технологічних змін і зрушень призвело до недооцінки всієї складності цієї проблеми та породило конче небезпечні ілюзії стосовно легкості переходу української промисловості до ринкових відносин, що обернулися, врешті-решт, технологічною катастрофою.

У другому розділі „Організаційно-економічний базис технологічного розвитку сучасної промисловості” концепція подвійної технологічної трансформації використовується в ролі теоретичної основи для розгляду економічного механізму технологічного розвитку промисловості. При цьому автор виходить із того, що оскільки перехід до нового способу технологічного розвитку пов'язаний із перетворенням науки на безпосередню продуктивну силу, остільки комплексне багатогалузеве використання результатів наукових досліджень стає немаловажним фактором ефективності. Вивчення зарубіжного досвіду показує, що конкурентні переваги в цих умовах отримують диверсифіковані за своєю структурою фінансово-промислові групи, які забезпечують комплексність використання результатів міжгалузевих досліджень та розробок. Крім того, широка диверсифікація дозволяє їм оперативно перекидати ресурси в нові, наукомісткі виробництва, що визначають науково-технічний прогрес, швидко реагувати на різкі зрушення в структурі суспільних потреб та ініціювати зміни структури промислової продукції.

Автор показує, що сучасне комбінування виробництва вже не зводиться до інтеграції послідовних технологічних ступенів виробництва визначеного виду кінцевої продукції. Лише проста форма комбінування -- вертикальна інтеграція -- полягає в розвитку однолінійного технологічного зв'язку різногалузевих виробництв, коли одне з них постачає іншому предмети праці або коли вони обмінюються предметами праці в межах однієї міжгалузевої вертикалі. Ця форма інтеграційного процесу, що заснована на послідовній переробці сировини, приводить до формування одноринкового вертикального комплексу.

Розгортання більш складних типів технологічних зв'язків -- багатолінійних і перехресних -- засновано вже не просто на послідовній, а на комплексній переробці сировини. Ускладнений у такий спосіб виробничий комплекс стає багаторинковим. Причину цього автор бачить у тому, що на основі системи комплексної переробки сировини можуть вироблятися не тільки різноманітні проміжні продукти, але й різні види кінцевої продукції.

Розглядаючи підходи різних дослідників до аналізу диверсифікованості виробництва, автор показує, що ігнорування особливостей складної форми комбінування, що забезпечує інтеграцію кількох виробничих вертикалей, технологічно жорстко взаємопов'язаних комплексною переробкою сировини, приводить до фактичного віднесення цього типу інтеграційного процесу до напрямків диверсифікації виробництва. Таке розширювальне трактування диверсифікації суперечить її загальноприйнятому визначенню як процесу об'єднання в складі ФПГ різногалузевих підприємств, технологічно між собою не зв'язаних.

З одного боку, наявність жорстких технологічних зв'язків змушує розглядати міжгалузеву вертикально-горизонтальну інтеграцію як вищий ступінь комбінування виробництва, а з іншого боку, багаторинковий характер такої виробничої структури створює видимість диверсифікації. Ця друга сторона й породжує ілюзію того, що жорстка система комплексної переробки сировини тотожна диверсифікації.

У тому випадку, коли підприємства багатогалузевого комплексу мають очевидні технологічні зв'язки, його виробнича структура набуває характер комбінату. Його функціонування, засноване на комплексній переробці сировини, вимагає жорсткої пропорційності між підприємствами різних галузей. Розширення виробництва певного продукту в рамках такого виробничого комплексу визначається безпосередньо не змінами попиту на нього, а динамікою виробництва інших продуктів. Тому підтримка жорстких міжгалузевих пропорцій не дозволяє вчасно реагувати на коливання ринкової кон'юнктури. І навпаки, спроби пристосувати виробництво до змін попиту дезорганізують весь комплекс. Автор підкреслює, що дане протиріччя різко загострюється у зв'язку з прискоренням структурних зрушень в умовах науково-технічного прогресу. Це, у свою чергу, веде до зміни напрямку процесів концентрації і, особливо, централізації капіталу. Вони одержують розвиток по новій лінії, а саме -- по лінії галузей, технологічно не пов'язаних між собою.

З розвитком даної тенденції розширюються можливості ФПГ в області міжгалузевого маневрування ресурсами (насамперед -- фінансовими) відповідно до коливань кон'юнктури на різних галузевих ринках. Ця перевага забезпечує їм більш стабільний прибуток і є немаловажним спонукальним мотивом стратегії розширення багатогалузевого профілю західних ФПГ.

Справа в тому, що диверсифікація виробництва означає не тільки розширення багатогалузевого характеру застосування великого капіталу, але також й істотні зрушення в його організаційно-виробничій будові. Вони резюмуються у формуванні нового, структурно більш складного типу основної ланки промислового виробництва. У міру безпосередньої інтеграції науково-дослідницьких центрів, лабораторій, конструкторських бюро, досвідно-експериментальних підрозділів і виробничих підприємств, що належать до різнорідних галузей, створення єдиної постачальницько-збутової системи, єдиної системи підготовки та залучення кадрів у рамках ФПГ формуються науково-виробничі комплекси диверсифікованого типу. У міру своєї внутрішньої консолідації вони поступово перетворюються на основну ланку сучасного промислового виробництва.

Автор виходить з того, що науково-технічний прогрес у міру свого розгортання все більш наполегливо вимагає не тільки комплексного використання речовинних факторів виробничого процесу, але й не менш комплексного, багатогалузевого використання результатів наукових досліджень. Ця об'єктивна потреба розвитку сучасних продуктивних сил приводить до появи поряд з техніко-виробничими принципово іншого, нового типу виробничих зв'язків. Мова йде про міжгалузеві науково-виробничі зв'язки, що складаються на основі комплексного використання у виробництві результатів наукових досліджень.

У міру перетворення науки на безпосередню продуктивну силу зростають масштаби та роль вкладень капіталу у сферу високих технологій. Такі капіталовкладення тим більш ефективні, чим більш комплексно використовуються результати наукових досліджень. Оскільки невідомо заздалегідь, в якій конкретно галузі можна використовувати результати досліджень, у найбільш зручному становищі опиняються об'єднання, що мають підприємства в багатьох галузях. Тому з'являється тенденція до розвитку міжгалузевих науково-виробничих зв'язків, насамперед усередині ФПГ.

Автор дійшов висновку про те, що, будучи плодом науково-технічної революції, такого роду зв'язки лежать в основі поступового формування нового типу багатогалузевих комплексів -- науково-виробничих комплексів диверсифікованого типу.

Ядром таких комплексів по суті є не просто виробничі, а виробничі комплекси інноваційного спрямування (дослідницькі, проектно-конструкторські, технологічні, експериментальні).

Таким чином, на думку автора, диверсифікація виступає як така форма організації сучасної промисловості, яка породжена безпосереднім з'єднанням науки та виробництва. І тому вона становить основу того економічного механізму науково-технічного розвитку промисловості, який використовують ФПГ в умовах переходу до нового способу технологічного розвитку промисловості, що пов'язаний із безпосереднім з'єднанням науки й виробництва. Разом із тим автор підкреслює, що пересадження цього механізму на український ґрунт повинно відбуватися поступово, з урахуванням тих попередніх стадій, які пройшов за кордоном процес концентрації виробництва раніше, ніж промисловість дозріла до диверсифікації.

Не наполягаючи на форсованій диверсифікації, автор виходить із того, що форми організації радянської промисловості відповідали горизонтальному (внутрішньогалузевому) ступеню монополістичної концентрації виробництва, який промисловість капіталістичних країн пройшла ще на початку XX століття. Атомізація промисловості, що відбулася продовж так званих ринкових реформ, тобто розпад на окремі підприємства та виробництва, відкинула її до рівня організації, який переважав на Заході в середині XIX століття в епоху вільної конкуренції. Тому формування із цих підприємств потужних промислових структур повинно пройти через етапи вертикальної інтеграції та все більш складного комбінування, які в країнах із ринковою економікою прийшли на зміну горизонтальному ступеню монополістичної концентрації виробництва. Але ці напрями в роботі розглядаються не як самоціль, а лише як підготовка до створення в Україні промислово-фінансових груп сучасного західного типу, що мають диверсифіковану структуру й дозволяють використовувати її переваги для становлення нового способу технологічного розвитку.

Виходячи із цього, у роботі обґрунтовано необхідність удосконалення українського законодавства про ПФГ, яке в теперішній час не стільки стимулює, скільки стримує формування науково-виробничих комплексів диверсифікованого типу.

Разом із тим автор показує, що при всій важливості становлення науково-виробничих комплексів, тільки диверсифікації виробництва ще недостатньо для здійснення подвійної технологічної трансформації української промисловості. Диверсифікація виробництва пов'язана з переходом до нового способу технологічного розвитку, але її недостатньо для формування нового технологічного укладу.

Диверсифікація відображає наукову складову науково-технічного прогресу, у той час, як для забезпечення технічної складової потрібні додаткові економічні механізми технічного переозброєння виробництва.

У третьому розділі дисертації „Механізм формування нового технологічного укладу в промисловості України” розглядаються економічні механізми трансформації технологічного укладу. В реальній економіці України два полюси технологічного розвитку: один полюс пов'язаний з крупним, великим бізнесом, диверсифікованим виробництвом, фінансово-промисловими групами тощо; інший полюс пов'язаний з малим і середнім бізнесом. Звідси випливають форми та засоби стимулювання: з одного боку -- балансування розвитку великого виробництва, фінансово-промислових груп, а з іншого боку -- державна підтримка малого та середнього бізнесу.

При будівництві відповідної організаційно-методичної моделі автор виходить із того, що українське законодавство перешкоджає перетворенню банків у структурні ядра ПФГ, що формуються. Проте комерційні банки можуть ефективно регулювати технологічний розвиток виробництва в межах ПФГ за допомогою лізингових компаній, які були ними створені.

Оскільки формування в рамках ПФГ науково-виробничих комплексів диверсифікованого типу становить собою складний історичний процес, науково-дослідницькі підрозділи не зможуть відразу зайняти в структурі українських ПФГ те місце, яке вони сьогодні займають на Заході. Автор показує, що продовж цього перехідного періоду роль регуляторів технологічного розвитку повинні взяти на себе інші структури -- лізингові компанії, створені банками.

Така організаційно-методична модель ПФГ передбачає трансформацію лізингових відносин. У роботі проаналізовано різні варіанти реально існуючих в Україні лізингових відносин. Розглянуті варіанти лізингових відносин свідчать про те, що сьогодні в українській господарській практиці існує багато невирішених проблем, які заважають лізинговим відносинам ефективно функціонувати й розвиватися. Для усунення цих перешкод на шляху становлення лізингу в Україні необхідно лізингові відносини розвивати в рамках ПФГ. Показано, що в наших умовах механізм лізингу повинен охоплювати, по-перше, закупівлю та передачy в оренду високотехнологічного обладнання, яке необхідне базисним виробництвам п'ятого технологічного укладу для створення конкурентоспроможного обладнання й, по-друге, закупівлю цього обладнання і передачу його в лізинг несучим виробництвам. Для проведення цих операцій банки, що входять до складу ПФГ, та інші фінансово-кредитні заклади повинні створити лізингову компанію, яка стане фактично організаційним і економічним центром, що регулює технічний розвиток підприємств, які входять у ПФГ.

Особливістю використання лізингового механізму для технічного переозброєння та реконструкції української промисловості є, як обґрунтовує автор, будівництво, принаймні, дволанкового ланцюга лізингових угод.

1. Придбання лізинговою компанією високотехнологічного обладнання, що необхідне для технічного розвитку базисного виробництва.

2. Передача високотехнологічного обладнання в лізинг базисному виробництву.

3. Придбання лізинговою компанією продукції базисного виробництва.

4. Передача продукції базисного виробництва в лізинг несучому виробництву.

У такому лізинговому ланцюгу базисні виробництва п'ятого технологічного укладу опиняються в подвійному становищі. З одного боку, вони виступають як лізингоодержувачі необхідного їм високотехнологічного обладнання, а з іншого, -- як постачальники обладнання для несучих виробництв п'ятого технологічного укладу. Таке роздвоєння стосується тільки базисних виробництв. Решта учасників такого ускладненого, двоступеневого лізингового механізму грають цілком однозначну економіко-правову роль. Несучі виробництва п'ятого укладу є кінцевими лізингоодержувачами , а виробники високотехнологічного обладнання, яке необхідне для пожвавлення базисних виробництв нового укладу в Україні, виступають у ролі вихідних постачальників.

Пов'язувати між собою всіх цих учасників господарчих суб'єктів в єдину систему подвійного лізингу покликана лізингова компанія, що контролюється банком, який становить кредитне ядро відповідної ПФГ і виступає її головним підприємством. Діяльність цієї лізингової компанії передбачає, що така ПФГ організаційно охоплює як базисні, так і несучі виробництва п'ятого технологічного укладу.

Проілюструємо механізм функціонування подвійного лізингу на такому прикладі. Так, лізингова компанія закуповує високотехнологічне обладнання на суму 300 тис. грн. і передає його в лізинг представнику базового виробництва ВАТ „Мікрон”. ВАТ „Мікрон” через рік рівними долями (10% від вартості отриманого обладнання) щороку продовж десяти років буде постачати через лізингову компанію високотехнологічне обладнання для представника несучого виробництва ТОВ „Мастер Фурз Энд Эфорен Украина”. У свою чергу ТОВ „Мастер Фурз Энд Эфорен Украина” продовж десяти років рівними долями (20% від вартості отриманого обладнання) буде сплачувати лізингові платежі лізинговій компанії в грошовій формі .

Приклад показує переваги реалізації схеми подвійного лізингу саме в рамках ПФГ. Якби ПФГ не було, то лізингова компанія являла собою чисто комерційну структуру, якій не було б ніякого сенсу встановлювати низький лізинговий відсоток для базисного виробництва п'ятого технологічного укладу. Однак, для стимулювання розвитку базисного виробництва п'ятого технологічного укладу в рамках ПФГ можна встановити такий відсоток без утрат для лізингової компанії і фінансової групи в цілому, оскільки суми лізингових платежів, що стягуються з базисного виробництва, покриваються сумами лізингових платежів, що надходять від несучого виробництва. Щорічно несучі виробництва додатково одержують нове обладнання з базисного виробництва.

Введення базисного й несучого виробництва в рамки єдиної структури ПФГ дозволяє базисному виробництву покривати орендні платежі не грішми, а устаткуванням, що надходить у несуче виробництво.

На відміну від базисного виробництва, несучі виробництва реалізують свою продукцію за межами ПФГ, а тому покривають лізингові платежі грішми. Поступово натуральні платежі базисного виробництва витісняються грошовими платежами несучого виробництва. У кінцевому рахунку лізингова компанія одержує лізинговий відсоток у грошовій формі.

Якби лізингова компанія являла б собою чисто комерційну структуру, вона не погодилася б на відкладання грошових платежів з лізингу на кілька років, однак, оскільки в даному випадку лізингова компанія вбудована в структуру ПФГ як центр координації технічного прогресу, то для здійснення схеми подвійного лізингу цілком можлива фактична відстрочка грошових платежів з лізингу, передбачувана цією схемою.

У такий спосіб подвійний лізинг припускає довгострокові інвестиції в устаткування, що можуть бути здійснені в силу свого стратегічного характеру тільки в рамках могутньої фінансової структури у формі ПФГ.

Таким чином, у роботі показано, що якщо перехід до нового способу технологічного розвитку промисловості визначає об'єктивну необхідність курсу на послідовну підготовку та проведення диверсифікації промислового виробництва, то друга сторона подвійної технологічної трансформації -- становлення нового технологічного укладу, -- обумовлює конкретний напрямок цієї диверсифікації, яка повинна охоплювати базисні та несучі виробництва нового укладу. Центром наукового розвитку таких диверсифікованих ПФГ повинні стати міжгалузеві дослідницькі лабораторії, а центрами, що координують технічний розвиток виробництва -- лізингові компанії.



ВИСНОВКИ

Дослідження економічних проблем структурних технологічних змін і зрушень розвитку промисловості, розробка й обґрунтування перспективних рішень в області формування оптимальних економічних форм технологічного розвитку промисловості, ефективної промислової політики визначили ціль, задачі та зміст даної дисертаційної роботи.

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення актуальної наукової задачі розвитку й поглиблення концептуальних основ й організаційно-економічних форм структурних технологічних змін і зрушень у промисловості.

Інтегральний науковий результат дисертаційного дослідження становить авторська концепція подвійної технологічної трансформації сучасної промисловості, яка становить теоретичну основу економічного механізму технологічного розвитку промисловості у формі лізингу в рамках ПФГ та особливості його формування в Україні. Суттєвий зміст запропонованої концепції віддзеркалюють такі висновки:

доведено, що технологічний розвиток промисловості має подвійний характер. З одного боку змінюється само джерело промислового розвитку. Ці трансформації виявляються в послідовній зміні способів технологічного розвитку промисловості. Історично перший спосіб технологічного розвитку промисловості базувався на емпірично створеній машинній техніці. Другий -- на побічному впливі науки на виробництво, що характеризується втіленням досягнень науки в машинах та обладнанні. Третій, сучасний спосіб технологічного розвитку ґрунтується на безпосередньому з'єднанні науки з виробництвом. З іншого боку еволюція промисловості виступає як ланцюг технологічних укладів, що послідовно замінюють один одного. Зміна технологічних укладів не завжди збігається зі зміною способів технологічного розвитку промисловості, але саме тоді, коли вони накладаються один на одного, відбувається черговий стрибок у промисловому розвитку;

установлено, що науково-технологічні зрушення характеризується подвійною технологічною трансформацією сучасної промисловості, що означає збіг у часі зміни панівного способу технологічного розвитку з переходом до нового технологічного укладу. Необхідність такої подвійної технологічної трансформації назріла й в Україні. Вона стала найважливішим фактором, що визначає об'єктивну потребу економіки в реформуванні, і була зовні сприйнята як необхідність переходу до ринкових відносин. Проте нерозуміння всієї складності структурних технологічних змін і зрушень у сучасній промисловості, що визначаються подвійним характером цього процесу, породило дуже небезпечні ілюзії, що обернулися, врешті-решт, технологічною катастрофою;

визначено, що криза, яку сьогодні переживає промисловість в Україні, характеризується такими особливостями, які принципово відрізняють її від звичайного циклічного спаду, що періодично охоплює промисловість високорозвинених країн. Передусім відмінність пов'язана з причиною кризи, що породжена неспроможністю командної системи вирішити назрілу ще за радянських часів проблему подвійної технологічної трансформації промисловості. Звідси випливає специфічний зміст даної кризи. Особливим є й шлях подолання кризи. Для цього необхідне формування таких промислових структур, які могли б здійснити подвійні технологічні зміни та зрушення в українській промисловості;

обґрунтовано тезу щодо розглядання диверсифікації виробництва як втілення цих структурних технологічних змін, тобто як їх похідну. Промислові підприємства, що входять до складних за своєю структурою диверсифікованих комплексів, поступово з'єднуються за допомогою міжгалузевих науково-виробничих зв'язків у міру того, як вони стають споживачами результатів тих самих же міжгалузевих наукових робіт. Ці „невидимі” зв'язки, що ґрунтуються на комплексному, багатогалузевому використанні результатів наукових досліджень передусім і відрізняють диверсифікацію від складних форм комбінування виробництва;

доказано висновок, що „пересадження” механізму диверсифікації на український ґрунт повинно відбуватися поступово, з урахуванням тих історичних ступенів розвитку концентрації виробництва, які передували процесу диверсифікації в більш розвинених країнах. Формування з вітчизняних підприємств потужних промислових структур повинно пройти через етапи вертикальної інтеграції та все більш складного комбінування. Але ці процеси повинні розглядатися не як самоціль, а лише як підготовка до створення фінансово-промислових груп сучасного західного типу, що мають диверсифіковану структуру та дозволяють використовувати її переваги для становлення нового способу технологічного розвитку. Звідси випливає необхідність удосконалення українського законодавства про ПФГ;

доведено, що диверсифікація виробництва пов'язана з переходом до нового способу технологічного розвитку, але її недостатньо для формування нового технологічного укладу. Потрібен додатковий економічний механізм технічного переозброєння та реконструкції виробництва. Для його створення необхідно використати лізинг. Механізм лізингу повинен охоплювати, по-перше, закупівлю та передачу в оренду імпортного обладнання, що необхідне базисним виробництвам нового технологічного укладу для створення сучасного обладнання й, по-друге, закупівлю цього обладнання та передачу його в лізинг несучим виробництвам нового укладу. Таким чином, якщо перехід до нового способу технологічного розвитку промисловості об'єктивно диктує необхідність підготовки та поступового здійснення диверсифікації виробництва, то становлення нового технологічного укладу обумовлює конкретний напрямок цієї диверсифікації, що охоплює і базисні, і несучі виробництва нового укладу;

...