Підвищення ефективності реструктуризації вуглевидобувних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підвищення ефективності реструктуризації вуглевидобувних підприємств

Нинішній час для України, як незалежної держави, характеризується значними структурними перетвореннями її економіки. Особливо докорінними повинні бути зміни у базових галузях, насамперед, у вугільній промисловості, яка відіграє важливу роль в економіці України, будучи основним постачальником енергоносіїв для теплових електростанцій і сировини для коксометалургії.

Кризове положення галузі обумовлено великою кількістю причин організаційного, виробничого й економічного характеру, але найголовнішої з них є практично відсутність фінансування реконструкції та капітального будівництва. Значне скорочення обсягів фінансового і матеріального забезпечення з державних джерел в попередні роки (особливо за період з 1992 по 1996 роки) привело до серйозного фізичного і морального зносу основних фондів, запізнювання відтворення фронту очисних робіт, скорочення обсягів видобутку, погіршення якості вугільної продукції. Тенденції зниження обсягів капітального будівництва збереглися до 2001 року. В 2000 році, наприклад, за рахунок бюджету було освоєно 130 млн. грн., що становить 96% до рівня 1999 року.

У цій ситуації для забезпечення необхідних обсягів видобутку вугілля і його якості значно зростає необхідність залучення інвестиційних ресурсів у вигляді недержавного вільного капіталу. Відомо, що вугільна промисловість через низьку рентабельність і великі строки окупності вкладених коштів, традиційно вважається малопривабливою для інвестора, і тому для підвищення її інвестиційної привабливості необхідна розробка спеціальних інвестиційних програм, наприклад, що здійснюються у рамках Закону України “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”.

Проблеми реструктуризації вугільної промисловості, підвищення її інвестиційної привабливості постійно знаходяться в сфері уваги вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, будучи предметом фундаментальних досліджень.

Поряд з проблемами залучення інвестицій для розвитку вуглевидобутку в Україні, вельми актуальними є аспекти раціонального використання обмежених фінансових ресурсів, їхньої концентрації на найбільш вигідних напрямах та об'єктах. Це і зумовило необхідність дослідження широкого кола питань теоретичного й методичного характеру, які пов'язані з обґрунтуванням оптимальних обсягів видобутку вугілля енергетичного і коксівного призначення, підвищення ефективності й надійності інвестиційної діяльності в галузі, оптимального розподілу інвестиційних ресурсів між вугільними підприємствами.

Необхідність економічного обґрунтування реструктуризації підприємств вугільної промисловості з позицій інвестиційної діяльності і досягнення оптимальних обсягів вуглевидобутку і визначила вибір теми дисертації і її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України за темою: “Методологічне обґрунтування сучасних форм економічного розвитку регіону” у 2000-2001 роках (номер держреєстрації 0101U001126). Автором розроблено методичні підходи, що сприяють підвищенню рівня обґрунтованості бізнес-планів на діючих шахтах.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування шляхів реструктуризації підприємств вугільної промисловості, що базуються на ідеї реалізації інвестиційного потенціалу в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності і досягнення економічно доцільного обсягу вуглевидобутку.

Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі:

досліджено вплив природних і технічних чинників на раціональний рівень видобутку вугільної продукції і витрати виробництва;

розроблено методи визначення раціонального обсягу виробництва коксівного і енергетичного вугілля в Донецькій області;

встановлено економічні моделі ефективності залучення інвестиційних ресурсів на діючі вуглевидобувні підприємства, що пов'язано зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності;

здійснено аналіз надійності впровадження інвестиційних проектів і визначено шляхи її підвищення;

встановлено перспективи розвитку вугільної промисловості в Донецькій області на період до 2020 року.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є реструктуризаційні процеси, що відбуваються у вугільній промисловості України.

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступає механізм підвищення ефективності реструктуризації та інвестиційної діяльності в галузі.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження стали класичні положення економічної науки, а також праці економістів-практиків, які розкривають сутність реструктури-зації і пов'язаних з нею проблем.

У роботі використано методи техніко-економічного аналізу (в процесі оцінки діяльності вуглевидобувних підприємств та інвестиційних особливостей), економіко-математичного моделювання (при розробці методичного забезпечення інвестиційних проектів) і математичної статистики (при кількісній оцінці впливу різних чинників на рівень витрат виробництва). Як джерела інформації використовувались законодавчі та нормативні акти України, статистична звітність про роботу вугільної промисловості України й окремих шахт Донецької області за 1991-2001 роки.

Наукова новизна одержаних результатів. Виконані дослідження і наукові висновки, що базуються на них, і практичні рекомендації дозволяють підвищити рівень обґрунтованості рішень в сфері планування інвестиційної стратегії вугільної галузі і її окремих підприємств, створюють необхідні передумови для визначення науково обґрунтованого обсягу видобутку вугілля і його марочної структури на шахтах Донецької області.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в такому:

дістала подальшого розвитку ідея, що основна проблема вугільної промисловості полягає в значному відставанні від суміжних галузей через нерішучі і повільні дії в їхній реструктуризації, що по суті звелися до нічим не обґрунтованого збільшення кількості шахт, які закриваються. Це не тільки не сприяє адаптації галузі до ринкового середовища, але і продовжує закріплювати витратні й утриманські методи господарювання;

удосконалено положення про необхідність і достатність використання прийомів регресійного аналізу при встановленні величини витрат вуглевидобувного виробництва в залежності від різних природних і технічних чинників. Установлено конкретні види цих залежностей стосовно до груп шахт Донецької області з різними гірничогеологічними умовами розробки;

вперше враховуються особливості спеціального режиму інвестиційної діяльності у вільних економічних зонах (ВЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку (ТПР) при розробці методики оцінки ефективності інвестиційних проектів розвитку вуглевидобувних підприємств;

для реалізації такої функції управління інвестиційною діяльністю як бізнес-планування запропоновано створення вугільного територіального інвестиційного фонду, у задачі якого входить акумулювання інвестиційних коштів, і подальший їхній розподіл з позицій єдиної інвестиційної стратегії галузі по конкретних підприємствах, що підпадають під чинність Закону про вільні економічні зони;

вперше розроблено схему формування консолідованого фінансування підприємств вугільної промисловості, при якій джерелом вкладення засобів можуть одночасно виступати як державний бюджет, так і кошти підприємств різних форм власності, в тому числі виробників гірничошахтного устаткування і комерційні структури;

обґрунтовано механізм інвестування стосовно до вугільних шахт, який полягає в тому, що видобувна дільниця шахти, яку спроектовано, вважається самостійним об'єктом інвестування з відповідною оцінкою ефективності вкладень;

вперше на підставі Закону України “Про спеціальні економічні зони…” запропоновано три види моделі інвестування (для шахт, що не мають заборгованості перед бюджетом; для рентабельних вугільних шахт, але які мають заборгованість перед бюджетом; для нерентабельних шахт, що мають заборгованість перед бюджетом), з використанням яких здійснюється реструктуризація шахтного фонду й значно можна підвищити ефективність технології вуглевидобутку.

Практичне значення одержаних результатів.

Основні результати роботи використано як методичну основу при складанні програми розвитку вугільної промисловості Донецької області при плануванні обсягів видобутку вугільної продукції й обґрунтуванні шляхів залучення інвестиційних ресурсів на діючі підприємства (довідка № 3-1079 від 11.05.2001 р.). Методику аналізу надійності впровадження інвестиційних проектів реалізовано на шахтах “Краснолиманська” (довідка № 01/111711 від 12.07.2001 р.), “Красноармійська-Західна” № 1 (довідка № 1152/1 від 05.06.2001 р.) і “Комсомолець Донбасу” (довідка № 01-348 від 25.05.2001 р.) при розробці інвестиційних проектів подальшого розвитку в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності. Методичні підходи до планування інвестиційної стратегії прийнято як основу галузевих методичних рекомендацій з інвестиційної діяльності у вугільній промисловості при розробці програми “Українське вугілля” (довідка № 03/30-548 від 20.09.2001 р.).

Особистий внесок здобувача. Автором обґрунтовано необхідність формування ефективної системи інвестування галузі на основі використання Закону про вільні економічні зони.

За результатами дослідження запропоновано концептуальні напрями удосконалення системи реструктуризації галузі, методичні рекомендації щодо зниження витрат вуглевидобувного виробництва, розроблено економічні моделі залучення інвестицій у галузь.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідались та схвалено на регіональній науково-практичній конференції “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 року (Донецька область-2010)” - м. Донецьк, 28-30 вересня 1999 року; міжнародній конференції “Вугілля СНД” у межах міжнародного енергетичного форуму IEF CIS-2001 - м. Ялта, 26-30 вересня 2001 року; всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія та практика управління в трансформаційний період” - м. Донецьк, 4-6 жовтня 2001 року; засіданнях Ради з питань Спеціальних економічних зон і спеціальному режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області; науковому семінарі в Інституті економіки промисловості НАН України.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 8 друкованих праць у фахових виданнях загальним обсягом 2,6 д. а., з яких особисто автору належить 1,9 д. а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел з 153 найменувань (16 сторінок). Повний обсяг роботи становить 223 сторінки, вона містить 18 таблиць (14 сторінок), 21 рисунок (17 сторінок) і 3 додатки (23 сторінки).

У першому розділі “Економічні передумови необхідності реструктуризації вугільної промисловості” на основі системного аналізу тенденцій світової енергетики обґрунтовується зростання ролі вугілля в паливно-енергетичному комплексі всіх країн, що особливо важливо для України, яка, маючи величезні запаси вугілля різного призначення, не має у своєму розпорядженні достатніх запасів нафти і природного газу, а у сфері розвитку атомної енергетики стикається зі значними труднощами. Відносна економічна ефективність застосування вугілля у виробництві електроенергії і тепла в умовах нашої країни істотно підвищується ще і за рахунок можливості скорочення імпорту газу, що різко підвищує рівень економічної безпеки держави. Одночасно його заміщення вугіллям у цій сфері дозволить скоротити споживання дорогого газу і тим самим буде сприяти зростанню ефективності економіки в цілому.

Не всі дослідники погоджуються зі зростанням ролі вугілля як ресурсної бази паливно-енергетичного комплексу. Дехто з них доводить, що видобуток вугілля в Україні традиційними методами пов'язаний з цілим комплексом труднощів (одна з них - складні гірничогеологічні умови розробки вугільних родовищ) і тому економічно недоцільний. Але досвід ряду підприємств показує, що ситуація може бути покращана за умов відповідних капітальних вкладень у галузь. Тому треба не відмовлятися від розвитку вугільної промисловості, а зосередити зусилля на залученні інвестицій і їхньому раціональному використанні.

Пройшло п'ять років (1996-2001 рр.) з початку реструктуризації української вугільної промисловості. Це достатній період, щоб дати оцінку процесу, що відбувається, і зробити відповідні висновки. Реструктуризація, як правило, ототожнюється з масовим закриттям шахт і величезними негативними соціальними наслідками. Однак таке сприйняття процесу є вузьким і помилковим, тому що це тільки одна зі складових структурної перебудови виробничого потенціалу галузі. Інша сторона, більш значуща для галузі і держави (з огляду на роль вугільної промисловості в енергетичній і економічній безпеці країни), полягає в реконструкції і технічному переозброєнні найбільш перспективних вуглевидобувних підприємств, будівництва нових шахт і розрізів. Отже реструктуризація - це процес кардинального відновлення структури вугільної промисловості як системи, що визначає одночасно з поетапним вибуттям з експлуатації особливо збиткових шахт, надання пріоритетної держпідтримки розвитку перспективних шахт, спорудження нових виробничих потужностей на більш високому техніко-технологічному рівні, з урахуванням світових критеріїв.

Особливості вуглевидобувної галузі вимагають постійного створення робочих місць, нових потужностей через відпрацьовування старих родовищ, заміну зношеного, фізично і морально застарілого устаткування, що потребує постійних інвестицій. Замість цього в останні роки проводилися, в основному, організаційні заходи для нарощування видобутку на окремих шахтах, як правило, за рахунок власних коштів підприємств, без відповідних капіталовкладень. За роки реструктуризації галузі програми капітального будівництва щорічно не виконувались, що за умов великої кількості шахт, які закриваються (1996 р. - 39 шахт і 2 розрізи; 1997 р. - 53 шахти і 2 розрізи; 1998 р. - 65 шахт і 4 розрізи; 1999 р. - 82 шахти і 4 розрізи; 2000 р. - 102 шахти і 2 розрізи), обумовило суттєве зниження виробничого потенціалу.

Причини зниження темпів капітального будівництва полягають у відсутності або зниженні обсягів надходження бюджетних коштів на цю мету. Кошти, що плануються, надходять не своєчасно (замість січня вони часто надходять у червні місяці), що приводить до зриву термінів здачі об'єктів в експлуатацію. В свою чергу кошти, що надійшли на шахту, замість капітального будівництва не завжди використовуються за призначенням, тобто направляються на поточні проблеми підприємства.

У капітальному будівництві в 2001 р. за рахунок коштів бюджету освоєно 261 млн. грн. В умовах недостатнього бюджетного фінансування галузі значна частина об'єктів будується за рахунок власних коштів підприємств. У 2001 р. освоєно таких капіталовкладень в обсязі 710 млн. грн.

На розмір капіталовкладень у вугільну галузь впливає величезна кількість чинників як об'єктивного, так й суб'єктивного характеру. Особливістю суб'єктивних чинників є те, що на них можна впливати заходами стимулювання.

Найважливішим важелем зниження поточних витрат вуглевидобувного виробництва є реструктуризація підприємств вугільної промисловості й тому велике значення має досвід ряду країн далекого і ближнього зарубіжжя. Як він свідчить, проблеми і головне лихо української вугільної промисловості полягають у тому, що в умовах перехідної економіки, вона значно відстає від суміжних галузей через інерційність адміністративної системи, що закріплює витратні й утриманські методи господарювання. Реалізація програм розвитку галузі, зведених, в основному, до обґрунтування як можна більшої дотації вугілля, тільки приводить до подальшої деградації галузі і не сприяє поліпшенню фінансового стану вугільних підприємств.

Другий розділ “Методологія і методичні прийоми оцінки ефективності інвестиційної діяльності вугільних підприємств” присвячений особливостям методичних підходів до оцінки ефективності роботи вуглевидобувних підприємств, кількісної оцінки впливу гірничогеологічних і гірничотехнічних чинників на величину витрат виробництва і методам економічної оцінки ефективності капітальних вкладень. Вуглевидобувним підприємствам на відміну від підприємств інших виробництв властиві своєрідні риси, що виявляються у підвищеному ступені нестабільності і непередбачуваності умов господарювання. Це, насамперед, обумовлюється мінливістю параметрів вугільних пластів, які розробляються, що впливає на мінливість найважливішого результуючого показника вуглевидобутку - собівартості 1 тонни вугілля.

В основі всіх існуючих методів кількісної оцінки впливу різних чинників на економічні показники лежить формування моделі, яка б найбільш відповідала поставленій меті й об'єктивному відображенню досліджуваних залежностей.

Для побудови математичних моделей собівартості з усього різноманіття чинників, що формують цей показник, треба було відібрати показник, що відбиває найбільш істотні особливості матеріально-технічних умов виробництва і економічно пов'язаний з витратами праці на одиницю продукції.

Аналіз раніше отриманих моделей показав, що звичайно для встановлення витрат виробництва у вугільній промисловості в економіко-математичну модель включають не більш 9-10 чинників, які формують два найважливіших показники діяльності вуглевидобувного підприємства - навантаження на очисний вибій і шахту в цілому. Отже, щоб уникнути дублюючого впливу чинників необхідно здійснювати пошук найбільш стійкого виду зв'язку між собівартістю однієї тонни вугілля, що видобувається (С, грн./т), і таких чинників як навантаження (видобуток) на шахту (D, тис. тонн), навантаження на очисний вибій (Нг, т/добу) з розподілом усієї сукупності шахт на характерні однорідні групи за умовами відробки.

Зважаючи, що у вугільній промисловості України є велика кількість шахт із значним розбігом умов розробки, у рамках дослідження було розглянуто тільки шахти Донецької області з угрупуванням їх за такими умовами: глибина робіт, небезпека за газодинамічними явищами, середньодинамічна потужність робочих пластів. При цьому шахтний фонд області було розділено на 12 однорідних груп, так щоб у складі кожної групи було не менш 4 шахт. У результаті статистичної обробки вихідних даних по кожній шахті за 1999-2000 рр. одержано ряд залежностей, приклад яких подано на рис. 1.

реструктуризація технічний вугільний

С=143.95-0.1891D,

R=0.83.

R=0.88.

Таблиця. Відносне змінювання собівартості від видобутку і навантаження на очисний вибій

Складна економічна картина перехідного періоду, що породжує значну інфляцію, численні структурні зміни в ціноутворенні, постійне корегування умов взаємодії з постачальниками і споживачами кінцевої продукції, призводить до необхідності залучення динамічних методів аналізу, що дозволяють розробити імітаційну модель (сценарій) економічної діяльності підприємства на період реалізації інвестиційного проекту. Тим більше необхідність такого підходу вимагає виробнича специфіка вугільної шахти, що характеризується низькою імовірністю прогнозу основних техніко-економічних результатів діяльності і великим ступенем впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, у тому числі природних, на стійкість технологічного процесу шахти. Так, наприклад, тільки коливання зольності вугілля на 1% викликає відповідну зміну його ціни на 2,5%. У свою чергу варіювання якості рядового вугілля у відносно стабільних гірничогеологічних умовах може досягати 10-15%.

Другою істотною перевагою динамічних моделей є можливість розробки на їхній основі стратегії і тактики розвитку підприємства. Фінансово-економічний сценарій дозволяє виявити ті чи інші позитивні і негативні сторони реалізації інвестиційного проекту і запропонувати оптимальний шлях розвитку ситуації. Можливість розрахунку альтернативних варіантів із практично миттєвим одержанням результатів дозволяє на стадії реалізації проекту запобігти досить великій кількості помилок.

Виходячи з усього вищезазначеного, було застосовано корпоративну імітаційну модель виробничо-економічної діяльності вугільної шахти, що являє собою динамічну схему грошових потоків. При цьому необхідно було модифікувати інтегральні показники проекту включенням до їхнього розрахунку чинника ймовірних відхилень вихідних даних.

Прийнято, що значення інтегральних показників ефективності інвестицій () у випадку песимістичного варіанту розвитку сценарію можна подати як

, (1)

де - відповідно вихідні дані песимістичного варіанту. Вони розраховуються як , де - середнє значення кожного з вихідних даних, а - середньоквадратичне відхилення.

Інтегральні показники () оптимістичного варіанту визначаються таким же чином. При цьому

, (2)

де - відповідно вихідні дані оптимістичного варіанту.

Дослідження в реальних групах шахт вихідних даних реалізації інвестиційних проектів дозволило установити, що найбільший вплив на їх ефективність мають чинники обсягу збуту, ціни продажу, прямих виробничих витрат, а також затримка платежів. У відносних величинах критичні зміни цих чинників для проаналізованих проектів відповідно становили: від -6% до -25%, від -8% до _24%, від +11% до +35% і від +70% до +122%. Рекомендовано керівництву підприємства, де впроваджується проект, необхідно в першу чергу звертати увагу на неприпустимість відхилення даних чинників від критичних для початкового варіанту значень.

Розділ третій “Стратегія реструктуризації вуглевидобув-них підприємств (на прикладі Донецької області)” містить необхідні обґрунтування і пропозиції до планування інноваційної й інвестиційної стратегії у вугільній галузі.

Досягнення конкретної мети пов'язано з розробкою і реалізацією специфічних стратегій, найважливішою з яких є стратегія довгострокового інвестування. Вибір шляхів інвестиційного розвитку в рамках єдиного стратегічного плану є складним завданням. Складність цього процесу обумовлюється наявністю безлічі внутрішніх і зовнішніх чинників, що по-різному впливають на фінансово-економічний стан підприємства. Подібно тому, як оцінка ефективності капітальних вкладень вимагає вирішення цілого комплексу різних проблем, так і вибір стратегії довгострокового інвестування здійснюється лише після проведення ретельних досліджень, що забезпечують прийняття оптимального варіанту управлінських рішень.

Все більшу актуальність останнім часом набуває побудова моделей, що сприяють оцінці перспектив інвестиційного розвитку підприємств. Як відомо, моделювання дозволяє менеджерам відібрати найбільш характерні властивості, структурні і функціональні параметри об'єкта управління, а також виділити його найважливіші взаємозв'язки з зовнішнім і внутрішнім середовищем підприємства.

Найбільш часто в стратегічному плануванні використовується показник чистого грошового доходу, оскільки ефективне функціонування і висока конкурентоспроможність підприємства на ринку характеризується не величиною облікового прибутку, а обсягом реальної готівки, необхідної для своєчасної компенсації відповідних витрат. У загальному вигляді оцінка й аналіз інвестиційної діяльності при розробці вугільних родовищ повинна дозволити потенційному інвесторові об'єктивно встановити ефективність вкладень в цю сферу діяльності і її інвестиційну привабливість. Для цього слід мати єдиний узагальнюючий критерій, який поєднував би чинники абсолютної прибутковості і часу повернення (вкладення) інвестицій.

У загальному вигляді кількість інвестиційних ресурсів - (ТS), що вкладені у проект, можна представити добутком суми вкладень інвестицій - S і періоду їхнього повернення - Т. Іншими словами, даний параметр визначає кількість коштів, відвернених на відповідний період часу. Абсолютну прибутковість інвестиційного проекту можна оцінити за допомогою чистого грошового доходу (NPVм).

Відношення прибутку за проектом до обсягу вкладених інвестиційних ресурсів являє собою критерій рентабельності або інвестиційної привабливості

. (3)

Дане співвідношення визначає і ступінь комерційного ризику, на який йде інвестор, вкладаючи кошти для отримання визначеного доходу. Чим більше Кін.пр., тим менше рівень ризику, і навпаки.

Планування інвестиційної політики галузі - багатофакторна і різноманітна проблема. Для її вирішення необхідно оцінити як ефективність окремо взятого інвестиційного проекту, так і інвестиційний потенціал галузі. Усе це варто співвіднести з можливим обмеженим обсягом інвестиційних ресурсів.

Формалізуємо постановку задачі. Вугільна галузь Донецької області складається з n-ої кількості підприємств із різною рентабельністю інвестиційної діяльності. Існує єдиний вугільний територіальний фонд з обмеженим обсягом інвестиційних ресурсів - ТS. Визначена кількість коштів TiSi, яку інвестують в i-у шахту, має деяку економічну цінність - fi(TiSi).

Задача планування інвестиційної стратегії полягає в підборі сукупності об'єктів таким чином, щоб з найменшими інвестиційними витратами одержати найбільший економічний виграш (Ф) у цілому по галузі. У формалізованому вигляді це буде виглядати так:

.

Для практичної реалізації планування інвестиційної стратегії пропонується створення вугільного територіального інвестиційного фонду (рис. 2), який би, по-перше, акумулював інвестиційні кошти, а, по-друге, з позицій єдиної стратегії інвестував їх у конкретні підприємства по розробці вугільних родовищ. Таким чином, вирішувалась би задача єдиного підходу до інвестиційної діяльності вугільної галузі, зокрема, залучення інвестиційних ресурсів і їхнього вкладення з максимальною економічною вигодою.

Розроблено три адаптивні моделі, які дозволяють здійснити розрахунок ефективності інвестицій й представити результати інвестування, сутність яких полягає в тому, що проектована видобувна дільниця шахти розглядається як самостійний об'єкт інвестування (перша модель - шахти, які не мають заборгованості перед бюджетом; друга модель - для рентабельних вугільних шахт, які мають заборгованість перед бюджетом; третя модель - для нерентабельних шахт, які мають заборгованість перед бюджетом). З застосуванням таких моделей було розроблено 7 інвестиційних проектів, що дозволило сформувати концептуальні положення реструктуризації вугільної промисловості Донецької області в період до 2020 року.

Висновки

Размещено на Allbest.ru