Управління державним боргом України (регулювання діяльності із здійснення запозичень)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.02.03. - Організація управління, планування і регулювання економікою

Управління державним боргом України (регулювання діяльності із здійснення запозичень)

Коба Світлана Сергіївна

Львів 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економіки підприємства у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат економічних наук, доцент Сажинець Степан Йосипович, Львівський реґіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри управління трудовими ресурсами

Офіційні опоненти доктор економічних наук, старший науковий співробітник Барановський Олександр Іванович, Рахункова палата України, начальник аналітично-методичного управління

кандидат економічних наук, доцент Смовженко Тамара Степанівна Львівський банківський інститут, Ректор

Провідна організація Інститут реґіональних досліджень НАН України, Відділ соціально-економічних і правових проблем розвитку підприємництва

Захист відбудеться “7” березня 2002 р. о “13.30” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.01 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, пр. Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 5 лютого 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Панчишин С.М.

1. Актуальність теми

запозичення державний борг україна

Протягом останніх років перед Україною надзвичайно гостро постало питання обслуговування боргових зобов`язань. Тема зростання до загрозливих масштабів розміру державного боргу не сходить зі сторінок преси; державні діячі, незалежно від своїх політичних поглядів, вдаються до критики валютно-боргової діяльності влади, перекладаючи на попередників відповідальність за зростання державного боргу та виплат з його обслуговування.

З року в рік збільшується сума відрахувань на обслуговування державного боргу, що в умовах нестабільної політичної ситуації та економічної кризи викликає значні труднощі при формуванні державного бюджету країни. Зважаючи на необхідність термінового реформування чинного законодавства України у сфері управління державним і приватним боргом, надзвичайної ваги набуває узгодження дій різних органів державної влади. Ситуація ускладнюється тим, що законодавче поле щодо механізму залучення та обслуговування боргових зобов`язань держави на сьогоднішній день не достатньо врегульоване. Зростання боргової залежності в умовах економічної нестабільності вимагає комплексного аналізу ситуації і вироблення пропозицій для оптимізації управління державними зовнішніми запозиченнями. Тому задача побудови моделі оптимальних рішень боргової політики і вироблення пропозицій щодо оптимізації управління державними запозиченнями є надзвичайно актуальною для України.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження тісно пов`язане планами науково-дослідних робіт кафедри економіки підприємства економічного факультету Львівського національного університету ім.І.Франка, зокрема, викладені в дисертації положення є складовою частиною завершеної у 1998-2001 роках науково-дослідної теми "Розробка організаційно - економічного механізму функціонування приватних підприємств" (№ ДР D 196 VOI 7393).

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є розробка пропозицій щодо оптимізації здійснення державних запозичень України на основі світового досвіду ефективного управління державним боргом. Мета дисертаційного дослідження зумовила розв`язання таких завдань:

- виявити причини і характер впливу динаміки державного боргу на стабільність економіки;

- проаналізувати кредитну взаємозалежність сучасної світової економіки;

- розробити теоретичну модель побудови оптимальних рішень боргової політики;

- провести аналіз складових частин та динаміки державного боргу України, виявити причини його зростання;

- сформулювати пропозиції щодо управління окремими складовими державних запозичень України;

- спрогнозувати варіанти використання різних видів боргових контрактів на основі теоретичної моделі побудови оптимальних рішень боргової політики.

Об`єкт і предмет дисертаційного дослідження. Об`єктом дисертаційного дослідження є система здійснення державних запозичень як механізм управління державним боргом. Предметом є методи здійснення державних запозичень, динаміка зміни державного боргу України в розрізі його складових частин і модель побудови оптимальних рішень боргової політики.

Методи дослідження. Методологічною базою теоретичної частини дисертаційного дослідження є теорії державного боргу, макроекономіки, державних фінансів. Обґрунтування впливу різних методів державного запозичення на економіку країни здійснювалося із застосуванням історичного методу, вивчення та узагальнення світового досвіду, аналізу публікацій зарубіжних і вітчизняних вчених. Задачі економічної теорії розглядаються в тісному зв`язку з задачами державного управління та фінансового права. Модель побудови оптимальних рішень боргової політики розроблена на основі системного аналізу та економіко-математичних методів.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- системно проаналізовано причини і напрями впливу динаміки державного боргу на макроекономічну стабільність; показано необхідність розроблення стратегії управління державним боргом, орієнтованої на структурне реформування економіки;

- здійснено огляд стану кредитної взаємозалежності в сучасній світовій економіці, проведено аналіз зростання зовнішньої заборгованості та поведінки країн-позичальників напередодні і під час дефолту;

- удосконалено теоретичну модель побудови оптимальних рішень боргової політики, яка демонструє залежність обсягу нових запозичень, реструктуризованої частки боргу і потенційного розміру списання зобов`язань від ймовірності та сили економічного спаду в країні-позичальника, а також від ймовірності та рівня економічного зростання за сприятливого розвитку подій;

- проаналізовано складові частини та динаміку державного боргу України, виявлено причини погіршення стану боргової залежності держави. Розроблено пропозиції щодо управління окремими складовими державних запозичень України. Сформульовано основні засади застосування кожного з інструментів і вироблено пропозиції щодо розроблення боргової стратегії;

- на основі удосконаленої теоретичної моделі прораховано варіанти використання різних видів боргових контрактів, змодельовано поведінку суб`єктів державного запозичення залежно від їх прогнозів розвитку вітчизняної економіки. Спрогнозовано можливі варіанти поведінки Уряду у сфері обслуговування державного боргу України.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використанні при розробці боргової стратегії України, визначенні основних цілей здійснення державних запозичень, відбору і впровадження кредитних проектів. Рекомендації та висновки дисертаційного дослідження використовувалися під час підготовки і опрацювання Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності проектів законів, що регулюють діяльність фінансових ринків, випуск та обіг державних цінних паперів, а також при опрацюванні проекту Закону України "Про державний борг України". Результати дисертаційного дослідження стосовно стану кредитної взаємозалежності сучасної світової економіки використовувалися в процесі підготовки до ратифікації законів про отримання позик від міжнародних фінансових організацій (Акт про впровадження № 06-10/707 від 25 вересня 2001 року).

Результати дисертаційного дослідження в частині розрахунків на основі вдосконаленої моделі побудови оптимальних рішень боргової політики використовувалися при підготовці Міністерством фінансів України проекту Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” і при розробці Програми державного запозичення України на 2002 рік. При прогнозуванні варіантів обслуговування державного боргу України у наступних роках використовувалася змодельована поведінка суб'єктів державного запозичення залежно від їх прогнозів розвитку вітчизняної економіки (Акт про впровадження від 25 вересня 2001 року).

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової та практичної розробки боргової політики України, зокрема, тих її аспектів, що стосуються проблем розвитку співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями і стратегії управління державним боргом України.

Особистий внесок здобувача. Зміст та положення дисертації є особистим та завершеним дослідженням автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження, що містяться у дисертації, обговорювалися та доповідались на міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Економічна система України: європейський вибір” (Львів, 3-5 травня 2000р.) та на V Міжнародному конґресі українських економістів “Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 22-26 травня 2000 р.), а також на засіданнях кафедри економіки підприємства Львівського національного університету ім.І.Франка.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 статей (2,8 д.а.), 5 з них у фахових виданнях (1,7 д.а.) та 2 тези доповідей (0,3 д.а.) загальним обсягом 3,1 д.а. (особисто автору належить 3,0 д.а.).

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (265 найменувань), 5 додатків, загальним обсягом 207 сторінок машинописного тексту, 17 таблиць, 11 рисунків.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, показано стан розробки наукової проблеми, її значення для розвитку економіки України, подано інформацію про наукове і практичне значення одержаних результатів.

Проблеми управління державними запозиченнями постійно перебувають у полі зору вчених економістів. В першому Розділі дослідження “Основні засади управління державним боргом” представлено кілька поглядів щодо оцінки стану боргової залежності держави. Різноманітні аспекти питань регулювання державного боргу досліджуються в працях зарубіжних вчених, зокрема, у В.Бюітера, У.Вікрі, С. Грей, А.Кавако-Сільви, М.Карлберга, Дж.Карлсона, Дж.Кейнса, А.Кьотца, Р.Майсгрейва, Ф.Модільяні, А.Смітта, Д.Стігліца, К.Сутера, Д.Рікардо, Д.Рудмена, М.Фрідмена та інших.

Вагомий внесок у розробку теоретичних та практичних досліджень зробили українські вчені Байрака В., Барановський О., Баришкевич О., Бондарук Т., Бортнік А., Грановский В., Вахненко Т., Геєць В., Гладких Д., Гонгальский Д., Іваницька О., Клименко І., Климко Г., Козюк В., Лисицкий В., Луцишин 3., Мізюк Б., Мочерний С., Новосад Л., Мигашко В., Федоров Е., Чайка О., Чирва Н., Шевчук В., Юхновський І., Ющенко В., Яворська Р та інші. Предметом їх вивчення є різні аспекти виникнення та зростання боргової піраміди, прогнози динаміки заборгованості Уряду і політичні проблеми отримання кредитів міжнародних фінансових організацій.

Дане дисертаційне дослідження полягає у вивченні зв`язку між станом економіки країни і державними запозиченнями. Основну увагу приділено умовам залучення зовнішніх державних запозичень, так як зростання зовнішньої державної заборгованості є надзвичайно небезпечним для економічної та політичної безпеки держави. З цією метою вдосконалено модель оптимальних рішень боргової політики і на її основі здійснено розрахунки для України. Системно проаналізовано динаміку державного боргу України і вироблено пропозиції щодо розробки боргової стратегії.

Різні економічні школи по-різному ставляться до доцільності здійснення державних запозичень і визначають ступінь впливу державного боргу на економіку країни. Переважна більшість дослідників останнім часом погоджується з тим, що державний борг має різні наслідки у короткостроковому і довгостроковому періодах: в короткостроковому періоді зростання державного запозичення зменшує рівень оподаткування, а дохід і споживання зростають; в довгостроковому - обслуговування і погашення державного боргу чинить значний тиск на державний бюджет, а невміле управління і планування можуть потягнути за собою боргову кризу.

З метою досягнення довгострокових позитивних результатів в управлінні державним боргом, необхідно розмежувати макроекономічну та адміністративну компоненти і проводити паралельні реформи в обох цих напрямах. Макроекономічне управління державним боргом потрібно здійснювати, поєднуючи такі цілі, як збільшення розміру коштів, що залучаються у недержавному секторі економіки з метою покриття урядових потреб, поряд із мінімізацією вартості обслуговування боргових зобов'язань і врахуванням всіх ризиків, а також координація дій уряду з монетарною політикою, що проводиться Центральним банком країни. Адміністративна складова передбачає чіткий державний контроль за використанням запозичених коштів, забезпечення їх спрямування на структурне реформування економіки і відповідальність посадових осіб за несумлінну поведінку, що потягнула за собою втрати державного бюджету.

Залучення державних позик в період економічних криз стимулює внутрішній попит за рахунок урядових видатків, а тому позитивно впливає на зростання рівня зайнятості і рівня споживання. На прикладі динаміки державного боргу і економічних циклів у США можна прослідкувати, що зменшення розміру державного боргу під час процвітання стає одним з факторів, які сприяють початку депресії. Тобто, механізм державного запозичення проявляє себе як ефективний чинник впливу на економічну активність всередині держави. В той же час, негативним є посилення податкового тиску внаслідок здійснення державою виплат з обслуговування державного боргу, вплив значного розміру державного боргу на економічний розвиток і пов`язане з цим зменшення інвестування.

Що стосується зовнішнього державного боргу, то його зростання пов`язане зі значною небезпекою для економічного суверенітету країни і сумнівним позитивним впливом. Обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу чинить тиск на національну грошову одиницю і розмір валютних резервів держави. Якщо позичені кошти не спрямовуються на структурне реформування економіки, не створюють доданої вартості, то позитивного ефекту від таких запозичень досягнуто не буде. Крім того, заборгованість офіційним кредиторам не дає державі в повній мірі і на свій розсуд здійснювати реформи і обмежує її суверенітет.

Необхідно розробити стратегію управління державним боргом, орієнтуючись на здійснення структурного реформування економіки, використовуючи прямі іноземні інвестиції. Крім того, надзвичайно важливо проводити ретельний аналіз здатності обслуговування країною боргу, володіти достовірною інформацією про рівень заборгованості і графік виплат, розробити механізми оперативного реагування на зміни на ринку державних цінних паперів, здійснювати системні заходи з метою підвищення довіри інвесторів і проводити послідовну політику зниження вартості державних запозичень. Розробляючи програму зовнішнього державного запозичення потрібно прогнозувати, як ринок відреагує на ймовірні економічні зміни в країні, які на даний період часу існують очікування щодо сценарію розвитку подій, прогнозувати поведінку учасників ринку залежно від цих очікувань. Залежно від цього необхідно вибирати максимально ефективні в даній ситуації рішення по зовнішніх боргових контрактах.

Більшість країн відчувають брак власних ресурсів для здійснення інвестицій, проведення соціально-економічних реформ чи виконання зобов`язань по зовнішніх запозиченнях, а в процесі лібералізації фінансових ринків ця залежність посилюється. Питання управління державним боргом постає не лише перед країнами, що розвиваються, а і перед країнами-кредиторами. Другий Розділ дисертаційного дослідження “ТЕОРІЯ І СВІТОВИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ” присвячено теорії та систематизації світового досвіду управління державними запозиченнями.

Динаміка зростання суми боргових зобов`язань за останні двадцять років є схожою для країн з низьким і середнім доходом на душу населення і характерна збільшенням боргового тягаря в 4 рази. За цей період Міжнародний валютний фонд надав країнам з середнім доходом в 4.4 разів більше коштів, ніж бідним. Причиною цього можна вважати стратегію Міжнародного валютного фонду, який обережно ставиться до бідних і політично нестабільних країн, а кредити надає за умови виконання встановлених ним вимог.

Щодо динаміки зміни показника відношення витрат на обслуговування зовнішнього боргу до ВНП, то у країнах з низьким рівнем доходів він з 1980 до 1997 року він зріс в 1,5 рази, тоді як у країнах з середнім доходом, фактично, майже не змінився. Відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту вже, фактично, зрівнялися для цих груп країн, тобто, бідні країни скоро не зможуть розраховуватися надходженнями від експорту за обслуговування зростаючих боргів. У країнах з середнім рівнем доходу зростання боргового тягаря відбувається паралельно із зростанням надходжень від експорту продукції.

Висока частка короткострокового боргу в загальних боргових зобов`язаннях держав з середнім рівнем доходів хоч і зменшилася протягом останніх років, проте говорить про необхідність чіткого контролю і ефективного планування запозичень. Робота з короткостроковими боргами вимагає більше витрат позичальника, а вартість таких боргових зобов`язань на міжнародних ринках капіталу є набагато вищою, ніж для країн із стабільною економікою. Велика частка короткострокових боргів говорить про необхідність чіткого контролю і ефективного планування запозичень.

Ретроспективний аналіз боргових криз, які виникали протягом останніх двох століть показує, що простежується чітка тенденція: як правило, одні і ті ж самі країни відіграють роль або боржника або кредитора кожного циклу. Починаючи з 1820 року, Латиноамериканські і Східноєвропейські країни часто поставали перед борговими проблемами. На думку автора, це пов`язано із орієнтованістю економіки на експорт сировини, розвитком енергозатратних і неефективних галузей економіки, і як результат - неможливістю забезпечити економічний розвиток цих країн достатніми темпами.

Позики, що надавалися міжнародними фінансовими організаціями (МФО) на структурне реформування економіки, як правило, не приносили відчутного позитивного результату. Крім того, аналіз світового досвіду подібних угод між МФО і країнами, що розвиваються, демонструє, що, в переважній більшості, ця співпраця закінчувалася борговим зашморгом, в який потрапляв боржник. Позики надавалися на умовах, що країни почнуть проводити економічні реформи, основними з яких була приватизація керованих державою підприємств і скорочення державних витрат. Ці реформи і були названі структурним реформуванням, а незабаром відіграли основну роль у кризі заборгованості. Адже стратегічно важливі об`єкти часто продавалися закордонним власникам, а щодо скорочення державних витрат, то найбільше страждали соціальні статті бюджету.

На думку автора, реформування потрібно здійснювати в іншому напрямі: перш за все, необхідно зосередити увагу на структурній реформі економіки, розвивати ті галузі, які є стратегічно перспективними для країни, а не лише на даному етапі забезпечують поступлення валюти від експорту. Тому, країні слід самій вирішувати, куди вкладати кошти позики, адже тільки власні спеціалісти найкраще орієнтуються в справжніх причинах економічних проблем. Кредиторам вигідно, щоб статус країни-позичальника не змінився, адже тим самим вони отримують можливість диктувати свої ціни на експортовані сировину та енергозатратні матеріали, виробництво яких менш ефективне.

Потрапляючи в боргову пастку, країни-дебітори вимушені продавати стратегічні підприємства західним інвесторам за запропоновані низькі ціни, щоб таким шляхом розраховуватися за борги, тобто прибуток, отриманий новими власниками від експлуатації таких підприємств, у майбутньому буде вивозитися з країни. Цього дозволяти не варто, якщо виходити з позицій державної доцільності. Крім того, надзвичайно важливо берегти ринок країни від впливу зовнішніх факторів, не допускати витіснення власних товарів імпортними та зупинити відтік капіталу, який спостерігається в зв`язку з економічною нестабільністю. Особливо уважно необхідно ставитися до збереження за вітчизняним капіталом стратегічно важливих сфер діяльності, а саме: роздрібний продаж нафтопродуктів, продуктів харчування, надання телекомунікаційних послуг тощо.

Управління державним боргом доцільно розглядати ширше, ніж просто макроекономічний аналіз чи результат політичних рішень. Потрібно правильно побудувати єдину систему управління державними пасивами. З цією метою необхідно розробити методику планування випуску державних цінних паперів, орієнтуючись на поступове посилення довіри інвесторів, а отже, і зниження вартості запозичень. Послідовна політика влади повинна посилити кредитоспроможність і, таким чином, мінімізувати негативні сподівання на ринку.

Уряд зацікавлений у довгострокових запозиченнях із стабільною номінальною вартістю. Крім того, варто використовувати такий інструмент, як достроковий викуп власних цінних паперів, який при певних умовах можна здійснювати з дисконтом, тим самим знижуючи величину державного боргу. З метою покращення структури державного боргу можна провести реструктуризацію боргових зобов`язань, і, як крайній варіант, обмін суверенного боргу на акції компаній, що знаходяться у державній власності, а також продаж нерухомості.

За допомогою державних цінних паперів уряд може успішно здійснювати балансування бюджету. Із схем управління державним боргом найбільш зручною, на думку автора, є схема, при якій здійснюється нетто-випуск, тобто, щомісячно випускається рівний обсяг цінних паперів на рефінансування попередніх залучень, що повинні погашатися в цьому місяці, плюс дванадцята частина дефіциту бюджету. Стратегічне планування випуску повинно будуватися на вивченні ситуації на ринку і її ефективному використанні. Приймаючи до уваги побоювання щодо майбутніх дій Уряду, послідовна політика влади повинна посилити кредитоспроможність і, таким чином, мінімізувати негативні сподівання на ринку. Підтримання довіри інвесторів є найбільш важливим елементом довготермінової стратегії управління державними борговими зобов`язаннями.

Потенційна спроможність країни-позичальника розраховуватися зі своїми боргами може бути передбачена з аналізу основних тенденцій динаміки економічних змін та сподівань на майбутнє. Автором дисертаційного дослідження вдосконалена теоретична модель побудови оптимальних рішень боргової політики, за допомогою якої здійснюються розрахунки щодо залежності розміру і характеру позик, які надаються кредиторами, від сподівань на майбутнє і обраного типу контрактів. За основу було взято модель Карлсона, описану в матеріалах Міжнародного валютного фонду за 1997 рік “Зменшення боргу та нові запозичення: перспективні контракти”, в яку введено нову умову щодо можливості зростання економіки країни-дебітора, і всі розрахунки здійснено з врахуванням впливу цього фактору. Крім того, при розробці комбінованого типу контрактів введено умову, що частка реструктуризованого боргу при сприятливому і несприятливому розвитку ситуації в економіці країни є різною, а отже, відрізняється і обсяг залучених нових кредитів, чи списаних боргів.

У моделі розглядається можливість укладення трьох типів контрактів - контракту списання боргу, реструктуризації чи комбінованого типу контракту, а також досліджується залежність величини наданих коштів при різних типах контрактів від економічної ситуації в країні-дебіторі та настроїв і сподівань на майбутнє.

Контракти списання боргу призначені для врегулювання відносин, пов`язаних з пробаченням кредитором частини боргу. Цей вид контрактів застосовується виключно у випадках, коли настала вкрай несприятлива економічна ситуація в країні-дебіторі, що не дозволяє йому виконати своїх зобов`язань. У цьому випадку чим краща економічна ситуація в країні, тим більшу суму виплачує позичальник. Якщо дисконт позичальника на майбутнє більший, ніж дисконт кредитора і припускається, що між кредиторами існує конкуренція, то позичальник надаватиме перевагу контракту, що дозволяє запозичити більше. У цьому випадку позичальник згоден платити премію за ризик в обмін на більший обсяг позики. Для дебітора сучасна вартість наданих коштів є більшою, ніж майбутні виплати за позикою.

,

де - обсяг позики, яку надає кредитор;

у - обсяг національного виробництва у першому періоді;

- спроможність кредитора вилучити позичені кошти у другому періоді,.

- зростання національного виробництва дебітора () при максимально сприятливих обставинах, ймовірність настання яких , де ;

- сила економічної кризи , коли умови будуть максимально несприятливі (ймовірність цього );

- дисконтна ставка кредитора, або світова безризикова процентна ставка.

,

де - величина боргу, що залишається непогашеною;

- контрактна процентна ставка кредитора.

Взаємовигідна реструктуризація є іншим типом міжнародних боргових контрактів. Вона включає як реструктуризацію, так і нові запозичення, і ґрунтується на припущенні кредитора, що краще мати позичальника, тимчасово нездатного розрахуватися, ніж постійного банкрота, який неспроможний самостійно вибратися із боргової пастки. Тобто, коли на кінець періоду позики країна-дебітор не в змозі розрахуватися за свої борги, вона постає перед вибором: або реструктуризувати боргові зобов`язання і отримати нову порцію кредитів, або оголосити дефолт і не отримати більше нічого. Розроблена модель демонструє залежність обсягу нових запозичень, реструктуризованої частки боргу і потенційного розміру списання зобов`язань від ймовірності та сили економічної кризи в країні-позичальника, а також ймовірності та рівня зростання при сприятливому розвитку подій.

,

де , величина реструктуризованого боргу при максимально несприятливих (сприятливих) обставинах;

- дисконтна ставка країни-позичальника.

,

де , - обсяг нових запозичень при максимально несприятливих (сприятливих) обставинах;

Розглянута модель передбачає, що якщо ймовірність списання боргів і їх реструктуризації (очевидні і приховані) об`єднати в суверенних контрактах запозичення, то зросте величина коштів, які хотітиме надати кредитор. Чи вища величина кредиту при реструктуризації, чи при списанні боргів - залежить від сили економічної кризи в країні-дебіторі. Використання комбінованого типу контрактів, незалежно від сили економічних потрясінь, забезпечує вищий рівень запозичення, ніж просто списання чи реструктуризація. А отже, раціональний позичальник, хоч і змушений буде платити більшу контрактну відсоткову ставку, все ж таки надаватиме перевагу комбінованим контрактам, так як залучені кошти можна буде більш вигідно використати. Крім того, при застосуванні комбінованого типу контрактів важливим фактором виступатиме премія за ризик. Той факт, що попередні позики, надані суверенним країнам, містили премію за ризик, є важливим аргументом, що хоч і неявно, але допускалася ймовірність реструктуризації чи списання частки цих боргів при несприятливому розвитку подій. Тобто, спроби зменшити величину боргу можна виправдати використанням застережень первинного контракту.

,

де , - обсяг нових запозичень при максимально несприятливих (сприятливих) обставинах;

,

де , величина реструктуризованого боргу при максимально несприятливих (сприятливих) обставинах.

Третій Розділ дисертаційного дослідження “РОЗРОБКА ПРОПОЗИЦІЙ ПО ОПТИМІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ЗАПОЗИЧЕННЯМИ УКРАЇНИ” присвячено розробці пропозицій по оптимізації управління державними запозиченнями України. Державний борг України розглянуто в розрізі складових частин і їх динаміки, описано перспективи використання різних механізмів і цілі, на які потрібно орієнтуватися при розробці стратегії управління державним боргом України.

Перш за все, необхідно відзначити відсутність цілісної законодавчої бази для функціонування прозорої системи управління державним боргом. Верховна Рада України не затверджувала рішення щодо отримання зовнішніх комерційних позик і про реструктуризацію зовнішнього боргу, так само як і програм державних запозичень, хоч, відповідно до Конституції та законодавства України, це її функція. Повноваження органів державної влади та порядок проведення реструктуризації не врегульовано і проектом Закону України “Про державний борг України”.

Показник відношення державного зовнішнього боргу до ВВП (у 1993 р. - 12,2%, а у 2000 р. вже 49,9%) за методологією міжнародних фінансових аналітиків наблизився до критичної межі. У Міністерства фінансів України і Рахункової палати України, яка використовує методологію INTOSAI, існують різні погляди на методику визначення основної суми боргу. Офіційні цифри, що подаються Міністерством фінансів України, є набагато нижчими, аніж розраховані за методологією INTOSAI, яка використовується більш ніж в 170 країнах світу.

Основним фінансовим інструментом українського Уряду протягом кількох років були облігації внутрішньої державної позики, що стали джерелом зростання внутрішнього державного боргу. Політика їх розміщення була орієнтована на досягнення окремих цілей, не супроводжувалася зменшенням податкового тягаря і структурними реформами. Вкладення у ОВДП часто мали більшу доходність, ніж інші варіанти розміщення. Державні цінні папери стали найприбутковішим сектором вкладення капіталів, що обмежило кредитування реальної економіки.

Залучені ресурси, в основному, витрачалися на фінансування поточних видатків бюджету, а не спрямовувалися на бюджет розвитку. Державні запозичення лягали тягарем на майбутні періоди, не створюючи умов для виходу з кризи. Після обвалу “фінансової піраміди” з ОВДП в серпні 1998 року, Уряд так і не зміг відновити довіру до цього інструменту боргової політики. З метою створення умов для ефективного використання ОВДП необхідно здійснювати послідовну політику запозичень, спрямовану на посилення довіри інвесторів і зменшення вартості державних боргових інструментів, що є неможливим без здійснення структурних ринкових реформ.

Замість того, щоб витрачати залучені кошти на бюджет розвитку, протягом 1991-1997 років величина державних капіталовкладень була в середньому в 2-3 рази нижчою, ніж дефіцит консолідованого бюджету. Крім того, не здійснювалося ґрунтовного аналізу прибутковості державних капіталовкладень, а високі відсоткові виплати стали причиною перерозподілу доходів від платників податків до власників державних зобов`язань. Тобто, державні запозичення лягали тягарем на майбутні періоди, не створюючи умов для виходу з кризи.

Аналіз зовнішньої складової боргу дає підстави для коректування орієнтирів політики Уряду. Всі фідуціарні позики та емісії єврооблігацій були конвертовані або реінвестовані в наступні позики, а кошти, фактично, були витрачені не на створення доданої вартості чи підтримку перспективних галузей виробництва, а на зменшення соціальної напруги чи обслуговування попередніх зобов`язань. Безумовно, єврооблігації є дуже зручним фінансовим інструментом, але лише при умові, що вони є каталізатором процесу економічного зростання - тоді можна говорити про перспективи цього фінансового інструменту для України. Крім того, вартість зовнішніх комерційних позик на даний період часу є занадто високою, тобто, зовнішні залучення доцільно здійснювати лише у формі довготермінових позик міжнародних фінансових організацій, які надаються на вигідних умовах.

Необхідно правильно визначити основні напрями економічної реформи і чітко встановити, які саме структурні зміни потрібно здійснити, правильно визначити первісні і похідні проблеми економіки України. На думку автора, доцільним є спрямування цих коштів на реорганізацію виробництва, закупівлю та створення сучасних технологій. Основним критерієм для відбору проектів слід встановити вимогу модернізації виробництва в напрямку зменшення енергозатратності, створення умов для структурної реформи в економіці країни. Для найшвидшої загальної стабілізації необхідно запровадити єдину систему управління державним боргом, посилити контроль за графіком розрахунків з метою його оптимізації.

Переважна більшість кредитів, наданих під державні гарантії, не дали позитивного ефекту. Багато позичальників не повернули коштів, що автоматично перенесло тягар обслуговування боргових зобов`язань на державний бюджет. Практика продажу права-вимоги за простроченою заборгованістю перед бюджетом з дисконтом 50% хоч і забезпечує повернення до бюджету частини позик, але інші 50% у такому випадку є прямими втратами бюджету. В той же час, продовження традицій списання та реструктуризацій заборгованості, продажу боргів з дисконтом, створює нерівні умови для добросовісних позичальників і тих, хто бере позику, наперед знаючи, що повертати її не буде. Велика частка прострочених боргів і наступного “списання” демонструє налагоджену практику застосування цієї схеми і недосконалість правової бази, яка б встановлювала відповідальність за такі дії.

Проведена в 2000 році реструктуризація зовнішніх боргових зобов`язань Уряду України, з одного боку, покращила структуру боргу (продовжено термін погашення від 1 до 7 років і знижено вартість позик до 10 та 11%), а з іншого - це коштувало країні додатково 612,868 млн.дол.США, фактично, послабивши навантаження на бюджет лише у 2000 році. На основі моделі побудови оптимальних рішень боргової політики продемонстровано неминучість цієї реструктуризації.

Залишилися неурегульованими питання правонаступництва щодо державного боргу та активів колишнього Союзу РСР, про розподіл між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР, не були відстояні національні інтереси України в питаннях власності на нерухомість за кордоном. Зрозуміло, що це більше політичні питання, проте від їх вирішення залежить нормалізація відносин з Росією як нашим стратегічним партнером. Результатом переговорів має стати міждержавний взаємозалік на суму, яка складає перевищення активів України в частці колишнього союзного майна над боргами. Всі спірні питання мають бути розв`язані в пакеті документів, який би забезпечив дотримання національних інтересів України.

Єдиний спосіб для України стати незалежною від міжнародних фінансових організацій і розірвати борговий зашморг -- це переосмислити пріоритети своєї довгострокової політики і провести структурні реформи. Для найшвидшої загальної стабілізації економіки необхідно запровадити єдину систему управління державним боргом, визначитися з системою індикаторів та контролю графіку розрахунків з метою його оптимізації. Стратегія державного запозичення повинна будуватися з врахуванням зменшення реальної вартості державних цінних паперів для Уряду.

Результатом розрахунків на основі моделі є прогноз зростання у 2002 році обсягу позик, які кредитори бажатимуть надати Україні під мінімальні відсотки, до 1670,2 млн.дол.США, якщо позитивні тенденції в економіці країни збережуться, і 1011,66 млн.дол.США. при песимістичних сподіваннях. Слід відзначити визначальну роль політичного фактору при мотивації поведінки кредиторів.

Прогноз залучень при використанні контрактів, що поєднують реструктуризацію і нові запозиченнями, дає підстави очікувати зростання сум позик лише при високій ймовірності настання кризи. При оптимістичних сподіваннях кредитори з небажанням будуть укладати контракти цього типу - у цьому випадку максимальний обсяг запозичень, що включають реструктуризацію, становитиме лише 698,2 млн.дол.США.

Моделювання поведінки суб`єктів боргових відносин при використанні комбінованого типу контрактів дає підстави прогнозувати, що при більшій вірогідності економічного зростання у 2002 році Україна може розраховувати на отримання 1364 млн.дол.США нових позик, а на решту зобов`язань здійснити реструктуризацію (максимальним обсягом 48660,8 млн.дол.США). Ця сума є набагато більшою, аніж належна до погашення у 2002 році. При песимістичному розвитку подій, відповідно до запропонованої моделі, кредитори згодяться на списання боргу в розмірі 305,84 млн.дол.США і на реструктуризацію боргу в розмірі 12381,8 млн.дол.США. Якщо різниця величини світової процентної ставки та внутрішньої процентної ставки по кредитах в іноземній валюті, що надаються комерційними банками в Україні, залишатиметься на сьогоднішньому рівні, то нова реструктуризація зобов`язань буде здійснена в найближчому майбутньому і в такій же пропорції до суми державного зовнішнього боргу.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці пропозицій щодо оптимізації діяльності із здійснення державних запозичень з метою ефективного управління державним боргом. В результаті дисертаційного дослідження автором було поставлено і розв`язано низку недостатньо опрацьованих завдань теорії управління державним боргом, залучення зовнішніх кредитів, а також підвищення ефективності їх використання. Це дозволяє зробити такі висновки:

1. Показано необхідність розробки стратегії управління державним боргом, орієнтованої на здійснення структурного реформування економіки. Доцільним є спрямування залучених коштів на реорганізацію виробництва, закупівлю та створення сучасних технологій. Основним критерієм для України при відборі проектів слід встановити вимогу модернізації виробництва в напрямку зменшення енергозатратності, створення умов для структурної реформи вітчизняної економіки.

2. Удосконалена теоретична модель побудови оптимальних рішень боргової політики демонструє залежність обсягу нових запозичень, реструктуризованої частки боргу і потенційного розміру списання зобов`язань від ймовірності та сили економічного спаду в країні-позичальника, а також ймовірності та рівня економічного зростання за сприятливого розвитку подій.

3. Аналіз складових частин та динаміки державного боргу України дає підстави вважати, що відсутність стратегічного планування і непослідовність державної політики сприяли зростанню заборгованості держави і виникненню загрози її економічному і політичному суверенітету. Нераціональні запозичення 1997-1998 років і слабка активність Уряду у пошуках альтернативних джерел залучення коштів до державного бюджету, поряд із відсутністю реальної податкової реформи, підтверджують короткостроковість і некомплексність завдань, що вирішувалися такими запозиченнями.

4. Необхідно вдосконалити законодавчу базу для функціонування прозорої системи управління державним боргом. Верховна Рада України повинна затверджувати рішення щодо отримання зовнішніх комерційних позик, про реструктуризацію зовнішнього боргу, а також програм державних запозичень, адже, відповідно до Конституції України, це її функція. Повноваження органів державної влади та порядок проведення реструктуризації боргу повинні бути врегульовані Законом України “Про державний борг України”, прийняття якого є першочерговим.

5. Вартість зовнішніх комерційних позик на даний період часу є занадто високою, тобто, зовнішні запозичення доцільно здійснювати лише у формі довгострокових позик міжнародних фінансових організацій, які надаються на вигідних умовах. Рішення про отримання таких позик повинні прийматися лише після ретельного аналізу таких проектів на предмет їх використання з метою структурного реформування вітчизняної економіки.

6. Результатом переговорів з Росією має стати міждержавний взаємозалік на суму, яка складає перевищення активів України в частці колишнього союзного майна над боргами. Всі спірні питання мають бути розв`язані в пакеті документів, який би забезпечив дотримання національних інтересів України.

7. Проведені розрахунки демонструють, що при збереженні тенденцій економічного зростання, якщо Україна кардинально не змінить своєї боргової політики в напрямі погашення (можливо, навіть дострокового) частини державного боргу, вартість обслуговування боргу буде невпинно зростати.

8. Для найшвидшої загальної стабілізації економіки необхідно запровадити єдину систему управління державними запозиченнями. Доцільно створити орган державної влади зі спеціальним статусом, який би займався розробкою довгострокової стратегії управління державним боргом України, координував дії органів державної влади, що приймають участь у здійсненні державних запозичень, а також здійснював державний нагляд за процесом відбору і впровадження проектів, на які залучаються кошти кредитів, отриманих під державні гарантії.

На думку автора, необхідно рішуче змінити ставлення до зовнішнього державного боргу України. З метою збереження економічної і політичної незалежності країни, навіть розуміючи всю складність виділення необхідних коштів для здійснення грошових виплат, чи дострокового викупу боргових зобов`язань, доцільно зупинити зростання зовнішнього боргу і посилення залежності від кредиторів. Приймаючи до уваги втрату довіри інвесторів до державних запозичень, а також занадто високу ціну зовнішніх комерційних кредитних ресурсів, Україна повинна протягом кількох років будувати свій бюджет на профіцитній основі з метою розвантаження свого боргового портфеля. Лише за умови стабільно високих темпів приросту ВВП і зростання надходжень від експорту, Україна буде здатна подолати кризу ліквідності і вийти на оптимальний рівень державного боргу, при якому державні запозичення здійснюються з метою стимулювання виробництва і регулювання економічних циклів.

Перелік опублікованих праць за темою дисертації

Єлейко В.І., Коба С.С. Побудова оптимальної моделі боргових контрактів для України // Вісник Львівської комерційної академії. - 2001. - № 10. - С.76-81.

Єлейко В.І., Коба С.С. Державний борг України: структура, динаміка та основні фактори зростання // Вісник Львівської комерційної академії. - 2000. - № 7. - С. 77-81.

Коба С.С. Про підвищення ефективності управління державним боргом в умовах економічного реформування // Формування ринкової економіки в Україні. Зб. наук. пр. - Львів: Інтереко, 2000. - № 6 - С.121-125.

Коба С. Розміщення валютних цінних паперів як засіб поповнення державного бюджету України // Формування ринкової економіки в Україні. Зб. наук. пр. -Львів: Інтереко. - 1999.- № 5. - С.167-174.

Коба С.С. Світові тенденції змін показників боргової безпеки // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. Серія: економічні науки. - 2001. - № 16. - С.177-180.

Коба С.С. Діяльність України на міжнародних ринках запозичень: перші спроби та перспективи на майбутнє // Фондовий ринок. - 1999. - № 41. - С.4-7.

Коба С. Кредити для малого та середнього бізнесу // Бухгалтерія - Бізнес. - 2000. - № 15. - С.8-10.

Єлейко В., Єлейко О., Коба С. Економічні проблеми побудови фінансової “піраміди” в Україні // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. праць. - Львів.- 1999. - № 1. - С. 121-131.

Єлейко В.І., Єлейко О.І., Коба С.С. Управління державним боргом: теоретична методика і світовий досвід // Матер. доповідей V міжнародного конргесу українських економістів “Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку”.- Ч.1. - Львів. - 2000. - С. 123-125.

Коба С.С. Зменшення боргу держави перед інвесторами: аналіз можливих заходів уряду і результатів впливу на ринок // Матер. міжнар. наук. студ.-аспір. конф. “Економічна система України: європейський вибір”. - Львів. - 2000. - С.51-52.

Анотація

Коба С.С. Управління державним боргом України (регулювання діяльності із здійснення запозичень). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03. - Організація управління, планування і регулювання економікою. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2002.

Дисертація присвячена одній з найбільш важливих проблем української економіки, а саме, загрозливому зростанню платежів по обслуговуванню державного боргу. Визначено і сформульовано причини здійснення урядових запозичень, їхні функції і переваги, показано необхідність розробки стратегії управління державними запозиченнями, орієнтованої на структурне реформування економіки України.

Проаналізовано ситуацію із зовнішніми запозиченнями, яка склалася в країнах, що розвиваються, виділено схожі помилки, які призвели до оголошення дефолту по їхнім фінансовим зобов`язанням.

Методологічною основою для аналізу спроможності країни-дебітора розраховуватися по своїм зобов`язанням послужила математична модель. Розглянута структура державного боргу України, зроблено аналіз його зростання в розрізі структурних частин, запропоновано механізми зменшення боргового навантаження.

Розроблено конкретні рекомендації стосовно вдосконалення правового, макроекономічного і інституціонального регулювання діяльності із здійснення державних запозичень, тобто, запропоновано комплекс заходів, поєднання яких дозволить попередити боргову кризу в Україні.

Ключові слова: державний борг, урядові запозичення, зовнішні позики, дефолт, фінансова криза, кредитоспроможність країни, платежі.

Аннотация

Коба С.С. Управление государственным долгом Украины (регулирование деятельности по осуществлению государственных заимствований). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03. - Организация управления, планирования и регулирования экономики. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2002.

Диссертация посвящена одной из наиболее важных проблем украинской экономики, а именно, угрожающему возрастанию платежей по обслуживанию государственного долга. Определены и сформулированы причины осуществления правительственных заимствований, их функции и преимущества, показана необходимость разработки стратегии управления государственными заимствованиями, ориентированной на структурное реформирование экономики Украины.

Акцент диссертационного исследования сделан на изучении эффективности привлечения внешних заимствований, так как именно неконтролируемое возрастание внешнего долга является причиной утраты части экономического и политического суверенитета независимого государства.

Проанализирована ситуация с внешними заимствованиями, сложившаяся в развивающихся странах. Выделены типичные ошибки, которые привели к объявлению дефолта по финансовым обязательствам некоторых из этих стран.

По мнению автора, реформирование экономики необходимо осуществлять в направлении уменьшения её энергозатратности, развивать те сферы производственной деятельности, которые являются стратегически важными для экономики страны, а не только на данном этапе обеспечивают поступление валюты от экспорта. Поэтому страна сама должна решать, куда направлять средства кредитов, так как только отечественные специалисты наилучшим образом ориентируются в истинных причинах экономического кризиса.

Методологической основой для анализа способности страны-дебитора рассчитываться по своим обязательствам послужила усовершенствованная теоретическая модель принятия оптимальных решений долговой политики, которая демонстрирует зависимость размера новых заимствований, реструктуризированной части долга и потенциального размера списания долговых обязательств от вероятности и силы экономического кризиса в стране, а также вероятности и уровня экономического роста при условии оптимистического развития событий. Основой усовершенствованной модели послужила модель Международного валютного фонда, которая была дополнена новым условием: предусмотрена возможность экономического роста в стране-дебиторе и разработан математический аппарат с учётом влияния этого фактора.

Рассмотрена структура государственного долга Украины, выполнен анализ его возрастания в разрезе структурных частей, предложены механизмы уменьшения долгового давления на бюджет.

На основе усовершенствованной теоретической модели просчитаны варианты использования различных видов долговых контрактов, смоделировано поведение субъектов государственного заимствования в зависимости от их прогнозов относительно развития экономической ситуации в Украине. Спрогнозированы возможные варианты поведения Правительства Украины в сфере обслуживания государственного долга. Результаты дают повод утверждать, что поведение кредиторов мало отличается от их поведения по отношению к странам, которые в результате поэтапной реструктуризации вынуждены были объявить дефолт. Автор пришёл к выводу, что если Украина не изменит ориентиры долговой стратегии, то в ближайшем будущем для обслуживания внешних долговых обязательств не останется иной альтернативы, как постоянное переоформление долгов на условиях, которые диктуют кредиторы.

Разработаны конкретные рекомендации по усовершенствованию правового, макроэкономического и институционального регулирования деятельности по осуществлению государственных заимствований, а именно, предложен комплекс мер, которые могут предотвратить долговой кризис в Украине.

Ключевые слова: государственный долг, правительственные заимствования, внешние заимствования, дефолт, финансовый кризис, кредитоспособность страны, платежи.

Annotation

Svitlana S. Koba. Management of the National Debt of Ukraine (regulation of loan making activity). - Manuscript.

Dissertation is written seeking for science degree of Master of Economics, speciality 08.02.03 - organisation of management, planning and regulation of economics. - L'viv National University Named after Ivan Franko, L'viv, 2002.

Dissertation is devoted to one of the most important problems of Ukrainian economy for current moment which is threatening increase of national debt payments. It is defined and searched the sense of the government loans making, their functions and motives of realisation, it is proved the necessity of the management of the government loans strategy developing oriented on the structural reforming of the national economy of Ukraine.

It is carried out of the analysis of a situation concerning external loans made by developing countries and was grouped similar mistakes, which caused to default on their financial obligations. For the calculation was used mathematical model as a methodological basis of analysis of debtor-country ability to pay back the loans. The structure of the national debt of Ukraine is considered, critical analysis of its growth is done in division of its structural parts, the mechanisms for its decrease are proposed.

...