Міський комплекс України: теорія та практика розвитку

За підсумками діяльності вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку України в 2001 році до бюджетів всіх рівнів надійшло 293 млн. грн., залучено інвестицій на суму 269,6 млн. дол. США, створено нових та збережено майже 61 тис. робочих місць.

Запроваджена система управління спеціальними економічними зонами та інвестиційною діяльністю, передбачений державою спеціальний пільговий режим оподаткування створюють додаткові умови економічного розвитку міст та регіонів.

Одним з найважливіших факторів, який впливає та забезпечує стійкий розвиток міст, є житлова проблема, розробка та реалізація ефективних фінансових механізмів її вирішення. Суттєво змінює стосунки в житловій сфері зміна форм власності на житло. На сьогодні структура житлового фонду країни за формами власності характеризується даними.

Житлова проблема, що загострилась, потребує розробки та проведення нової державної житлової політики. Для вирішення зазначених проблем розроблені Основні напрями забезпечення житлом населення на період до 2005 року, визначені обсяги житлового будівництва.

Вартість зазначеної програми житлового будівництва дорівнює річному бюджету країни, але її реалізація має велике соціально-політичне та економічне значення.

Такі параметри покладено в основу формування і реалізації нової фінансово-економічної політики з урахуванням сучасної суспільно-економічної ситуації в країні. Як свідчить досвід багатьох країн світу, розгортання житлового будівництва є потужним локомотивом, здатним привести до нарощування обсягів виробництва в багатьох інших галузях народного господарства за рахунок збільшення попиту на товари, які необхідні для облаштування і експлуатації житла. Крім того, житлове фінансування відіграє головну роль на фінансових ринках і є важливою складовою економіки в цілому.

Тому впровадження в Україні нових перспективних фінансово-кредитних систем інвестування житлового будівництва є невідкладним завданням внутрішньої політики ближчого періоду. Це системи, що засновані на принципах іпотечного кредитування, будівельних заощаджень, створення та використання спеціалізованих недержавних пенсійних фондів, основним джерелом надходжень до яких мають стати кошти населення, а також кредитування житлового будівництва за рахунок позабюджетних позик.

В третьому розділі “Проблеми розвитку міського комплексу в ринкових умовах” досліджені соціально-економічні основи формування міського середовища, територіальні аспекти розвитку інфраструктури міст, принципи формування вітчизняної моделі фінансування житлового будівництва, вплив податкової та бюджетної політики на рівень розвитку міст.

Дослідження показали, що для вирішення проблем у сфері містобудування потрібен комплексний підхід, який міг би врахувати державні і місцеві інтереси у процесі забудови населених пунктів, забезпечити раціональне використання природних, матеріальних та технічних ресурсів, здійснити необхідні заходи щодо резервування територій для житлового будівництва, державних та громадських потреб, здійснити ефективний контроль за їх використанням. На регіональному та місцевому рівні головним інструментом щодо прийняття рішень по формуванню міського середовища мають бути регіональні та місцеві правила забудови, чітке зонування території з визначенням регламенту забудови окремих зон.

Таким чином головними напрямами державної політики в сфері містобудування, а також органів місцевої влади стають:

вдосконалення та оновлення нормативної бази містобудування з використанням світового досвіду;

більш чітка взаємодія щодо здійснення контролю за розробленням та реалізацією містобудівної документації, моніторингу планування та забудови територій, дотримання законодавства в містобудівній діяльності, реалізації державної містобудівної політики;

на регіональному рівні - коригування правил забудови територій областей;

на місцевому рівні - активізація розроблення містобудівної документації, місцевих правил забудови, перш за все інвестиційно привабливих територій.

Масштаби і темпи розвитку міст, вирішення містобудівних проблем в значній мірі визначаються станом будівельного комплексу. У 2001 році, за даними Держкомстату України, введено в дію основних фондів вартістю понад 22,9 млрд. грн., в т.ч. житлових будинків загальною площею 5822,3 тис. кв. м. Структура капітальних вкладень у будівництво в минулому році свідчить про подальше зменшення долі державного бюджету, збільшення вкладень підприємств та організацій, фізичних осіб.

Разом з тим матеріально-технічна база будівельної галузі та промисловості будівельних матеріалів, яка протягом останнього десятиріччя не мала підтримки з боку держави, задіяна менше, ніж наполовину. Скорочення чисельності працівників в будівельній галузі та промисловості будівельних матеріалів, розукрупнення будівельно-монтажних трестів, згортання обсягів інвестицій у промисловому секторі привели до відтоку з України висококваліфікованих кадрів, на підготовку яких були витрачені десятиріччя. Основні фонди будівельного комплексу не тільки мають високу ступінь зносу, але й занедбані через відсутність інвестиційного попиту. Все це ставить під загрозу здатність у майбутньому забезпечувати містобудівні потреби силами вітчизняних будівельних компаній.

Вихід з кризи будівельного комплексу можливий лише шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредитних механізмів для відновлення промислового виробництва та будівництва житла для широких верств населення: соціально незахищених, молоді, військовослужбовців, жителів села тощо. Ринкові умови господарювання вимагають формування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу у капітальному будівництві - взаємної відповідальності, встановлення граничного розміру долі участі замовника у формуванні соціальної інфраструктури міст, створення пільгового механізму приватизації об'єктів незавершеного будівництва.

Соціально-економічний розвиток міста, ефективність капіталовкладень в містобудування прямо пов'язані з раціональним використанням міських ресурсів. Одним з найважливіших факторів є раціональне використання міських територій, їх стабільний економічний розвиток з урахуванням інтересів та функціональних потреб населення.

Міські території представляють собою головний ресурс міського комплексу України. На них сконцентровані понад 75% промислово-виробничих фондів, 95% фінансово-кредитних і науково-дослідних установ, зосереджені значний інтелектуальний потенціал та майже дві третини населення країни. Землі населених пунктів займають всього 6818,7 тис. га, у тому числі землі міст та селищ-25,5%, землі сіл-74,5%. Забудовані землі складають 2336,9 тис. га, або 3,9% території країни. В той же час органи місцевого самоврядування, володіючи такими цінними ресурсами не можуть успішно вирішувати проблеми функціонування територіальних утворень. Економіка багатьох міст перебуває в кризовому стані і потребує розробки і реалізації спеціальних економічних ринкових заходів і програм для переходу на самофінансування розвитку території.

Формування ринкових відносин у містобудуванні вимагає ефективного використання територіальних ресурсів міста. Особливо недостатньо обґрунтовані економічні аспекти містобудування та оцінки земельних ресурсів старовинних історичних міст України. В першу чергу це стосується столиці України м. Києва, міст Львова, Чернігова, Одеси, Полтави, Харкова та інших. Аналіз досвіду ефективного використання територіальних ресурсів міст розвинутих країн, таких як США, Канада, Японія, Німеччина, свідчить, що економічні і соціальні проблеми міст неможливо вирішити без розвитку ринкових механізмів землекористування та освоєння інших ресурсів, що створення цільових фінансових фондів для розвитку територій є головною складовою планів соціально-економічного розвитку та формування доходної частини місцевих бюджетів в розвинутих країнах. Територіальні ресурси міст, в першу чергу земельні, можуть швидко дати до бюджету міста значні кошти, використання яких на пріоритетних напрямах розвитку територій створюють умови зміцнення економічною потенціалу. Плата за землю може складати 15-40% всіх надходжень до міських бюджетів.

Таким чином, основою містобудівних програм розвитку міст України повинен стати аналіз територій, визначення їх ресурсів і пріоритетів, застосування нових методологічних підходів до оцінки землі.

Одним з важливих факторів, що визначають умови проживання населення, є забруднення навколишнього (природного) середовища. Воно виявляється в надмірній концентрації тих чи інших компонентів енергії порівняно із фоновими або припустимими нормами забруднення. Виникнення джерел забруднення пов'язане з діяльністю суспільства, спрямованою на виробництво матеріальних благ. Внаслідок цього виникають зміни характеристик усіх природних компонентів і їхніх складових, що негативно впливає на життєдіяльність суспільства, особливо здоров'я людей.

Загальними напрямами ефективного використання міських земель, вирішення містобудівних проблем для всіх поселень, розміщених в екологічно несприятливих умовах, є: вибір варіантів оптимального розміщення селитебних, промислових, рекреаційних зон, транспортних об'єктів, створення зон санітарної охорони водних, курортно-рекреаційних об'єктів, санітарно-захисних зон промислових та інших виробничих, транспортних об'єктів, раціональне використання підземного простору. Для забезпечення сталого розвитку міст першочерговими в області урбоекології заходами визначені розробка та впровадження системи комплексного екологічного моніторингу міського середовища по всім підсистемам - повітряної, водної, земельної та інших.

На основі викладеного вводяться екологічні індикатори сталого розвитку, які включають відсоток фінансування екологічних та природоохоронних заходів, показник задоволення населення станом довкілля, якість атмосферного повітря, поверхневих вод, питної води, обсяг споживання природних ресурсів, площу природно-рекреаційної зони та показник здоров'я населення. Місцева влада за допомогою індикаторів сталого розвитку здійснює контроль та щорічну оцінку ефективності вжитих заходів, вносить необхідні корективи до щорічних планів сталого розвитку міста.

Вирішення житлової проблеми залишається найбільш гострою соціально-економічною та політичною проблемою, вимагає проведення нової житлової політики. Потрібні науково обґрунтовані принципи та підходи в формуванні перспективних фінансово-кредитних систем, в основі яких іпотечне кредитування та будівельні заощадження. На основі детального аналізу світового та вітчизняного досвіду кредитування житлового будівництва, запропонована вітчизняна схема формування такої системи.

Зарубіжний досвід іпотечного кредитування житлового будівництва, або придбання житла на ринку свідчить, що завдяки впровадженню і розвитку механізму довгострокового кредитування громадян під заставу власного або отримуваного ним житла та формування на базі цього інституту іпотеки в ряді країн вдалося подолати кризові явища в економіці, стати розвинутими країнами. Тому не випадково в різних містах України - Києві, Харкові, Донецьку, Черкасах, Житомирі, Вінниці впроваджуються свої місцеві системи кредитування житлового будівництва шляхом залучення коштів населення. Цей процес потребує розвитку, забезпечення його законодавчою та нормативною базою з боку держави.

З точки зору макроекономічного розвитку в ринковій системі механізми іпотечного кредитування виконують економічні функції, що можна використати як стимулятор розвитку територій. Розвиток регіонів, та і країни в цілому, забезпечується за рахунок мультиплікаційного ефекту іпотеки житлового будівництва (синергетичного ефекту), який виникає в результаті взаємодії галузей та секторів економіки, в першу чергу будівельної галузі, суміжних з нею галузей та суб'єктів фінансового ринку. Соціальна роль іпотечного кредитування є наслідком реалізації економічних функцій іпотеки. Основна функція держави полягає в створенні належної законодавчої та нормативної бази з метою забезпечення прав та соціальних гарантій всім учасникам іпотечної системи кредитування житлового будівництва.

В основі податкової та бюджетної реформи лежить глибока трансформація нашого суспільства, перетворення відносин власності і соціально-економічної структури в напрямі ринкового господарства. Перехідний характер сучасного періоду складає його головну специфіку. З позицій існуючих економічних проблем і здійснюваних нині перетворень цілями фіскальної політики повинні бути: подолання спаду виробництва, стабілізація економіки, стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності і структурних перетворень. В основу формування податкової політики покладено дві взаємопов'язані методологічні передумови: використання податків як методу формування доходної частини бюджетів всіх рівнів та регулювання і стимулювання економічної діяльності.

Важливим елементом управління розвитком територій стає процес формування бюджетів та їх використання при плануванні фінансової діяльності територіальних утворень. Бюджет в даному випадку виступає в ролі різних факторів управління: як економічний прогноз та програма, як основа для контролю координації всіх дій на території, як засіб делегування повноважень різним гілкам влади. Система міжбюджетних відносин та формування місцевих бюджетів, що діє, є за своєю суттю системою, заснованою на жорсткій централізації функцій і відповідальності та можливості широкого перерозподілу ресурсів. Проте чинне законодавство про місцеве самоврядування та про бюджетну систему є чи не найліберальнішим у Європі з точки зору самостійності органів місцевого самоврядування. Таким чином, основи та практика діючої системи входять у фактичне протиріччя з юридичними основами взаємовідносин між центральним і місцевими бюджетами. Подолання цього протиріччя - умова гармонійного розвитку міського комплексу.

Розділ четвертий “Удосконалення системи управління міським господарством” включає дослідження з питань соціально-економічних особливостей міського господарства, його реформування, формування ринкових механізмів функціонування та розвитку, нові підходи і принципи формування цінової та тарифної політики і теоретичні засади управління міським господарством. Міське господарство - це важлива соціальна сфера, яка забезпечує населення, підприємства та організації всіх галузей економіки необхідними житлово-комунальними та побутовими послугами, суттєво впливає на розвиток економіки країни. З цього витікає поняття господарського комплексу.

Міський господарський комплекс - це сукупність взаємозалежних суб'єктів господарювання, включаючи органи державної влади і місцевого самоврядування, діяльність яких та взаємовідносини між ними спрямовані на вирішення загальної мети - забезпечення потреб населення відповідно духовних, культурних та історичних традицій з використанням необхідних ресурсів, джерел та інфраструктури. При цьому мешканці міст виступають одночасно джерелом влади та суб'єктом господарювання, оскільки вони обирають органи влади місцевого самоврядування, беруть участь в процесах виробництва та життєдіяльності міста.

На жаль, недосконалість системи управління, нерозвиненість ринкової інфраструктури, незадовільний фінансовий стан, високий рівень витрат та втрат, аварійність основних фондів свідчать про системну кризу міського господарства, вимагають його радикального реформування. Аналіз стану та причин кризи, вивчення світового досвіду, наукових розробок дають можливість теоретично та методологічно обґрунтувати основні напрями та практичні шляхи удосконалення управління, створення ефективного економічного механізму міського господарства. Структурні зміни форм власності, формування реального власника в системі житлово-комунального господарства є основою становлення ринкових відносин, залучення громадян до управління та збереження житла та основних фондів комунальної власності. Розуміння того, що послуга - це товар, за який потрібно платити, стає ідеологією економіки міського господарства.

Серед головних напрямів реформування господарства, необхідно виділити наступні:

удосконалення системи управління підприємствами всіх форм власності, розмежування функцій влади різних рівнів, розвиток договірних відносин;

створення фінансово-кредитного механізму функціонування галузі, забезпечення самодостатнього фінансування та бездотаційності;

створення механізму ринкових відносин в житлово-комунальній сфері, формування єдиної фінансової та соціальної політики на території самоврядування;

ефективна енергозберігаюча політика.

Міське господарство має свої специфічні особливості, найважливішими серед яких є такі:

відсутність взаємозв'язку між завданнями підприємств у вирішенні загального завдання житлово-комунального обслуговування;

організаційна побудова структур управління за територіальними та галузевими ознаками;

нерівномірність попиту та задоволення потреб у послугах підприємств міського господарства.

Всі ці особливості характеризують житлово-комунальне господарство як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему. Від діяльності комунальних служб залежить не тільки настрій людей, але й продуктивність їх праці, ефективне функціонування усього народногосподарського комплексу.

Формування нової економічної моделі діяльності міського комплексу направлене на оздоровлення фінансового стану, створення реальної системи мотивації скорочення витрат ресурсів, підвищення ефективності діяльності підприємств, залучення приватних інвестицій в міське господарство. Для цього необхідно не тільки реалізувати технічні заходи, але й створити організаційно-управлінські і фінансові механізми для стабільної роботи галузі. В першу чергу потрібно провести реструктуризацію та ліквідацію заборгованості, подолати збитковість, забезпечити достатнє поточне фінансування виробництва послуг.

Головними учасниками економічних відносин стають безпосередньо підприємства-виробники та споживачі послуг, насамперед громадяни. Основною ідеєю економічної реформи стає передача права розпорядження бюджетними коштами, які держава та місцеві органи влади виділяють на субсидії та компенсацію пільг, безпосередньо громадянам-суб'єктам, найбільш зацікавленим в їх економному використанні, іншими словами - персоніфікація соціальної допомоги.

Використання системи адресної допомоги громадянам сприятиме самоорганізації населення, появі стимулів для розвитку нових форм утримання та обслуговування житла, посилить контроль з боку громадян за обсягом та якістю житлово-комунальних послуг. Реалізація такої моделі економічних відносин в галузі забезпечить бездотаційну роботу галузі.

Слід зробити висновок, що основними заходами, які створюють достатній рівень фінансування міського господарства є:

забезпечення оплати споживачами за отримані послуги в повному обсязі;

соціальний захист населення, удосконалення системи надання та фінансування пільг та субсидій;

забезпечення цільового використання складових тарифів для модернізації та розвитку підприємств та основних фондів;

формування фінансово-кредитної системи розвитку і модернізації житлово-комунального господарства на території місцевого самоврядування.

Утримання всього комплексу в його нинішньому стані непосильне як для бюджетної сфери, так і для споживачів послуг. Тому першим кроком в реформуванні фінансово-економічного механізму господарства стає поетапна реформа тарифної політики, перехід до бездотаційного самодостатнього функціонування та розвитку, 100% оплати вартості послуг споживачами. На початку 2002 року дебіторська заборгованість споживачів підприємствам, що надають послуги досягла 8,8 млрд. грн., в т.ч. борг населення складає 7,1 млрд. грн. за даними Держкомстату України. Заборгованість підприємств за спожиту електроенергію та газ досягла 4,0 млрд. грн. Ця проблема є однією з найскладніших проблем в країні.

Вирішення проблеми забезпечення фінансової стабілізації житлово-комунального комплексу можлива лише шляхом реструктуризації та ліквідації заборгованості, подолання збитковості житлово-комунального господарства, забезпечення стабільного і достатнього поточного фінансування виробництва житлово-комунальних послуг.

Наводимо можливий варіант реструктуризації боргів у житлово-комунальній сфері. Термін погашення боргів за послуги населення пропонується визначити у п'ять, інших - три роки (табл. 2).

Таблиця 2. Порядок реструктуризації заборгованості в житлово-комунальному господарстві, млн. грн. (станом на 01.01.2002)

Дебіторська заборгованість	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Загальна у тому числі:	8700,0	2229,1	2229,1	2229,1	980	980
субсидії	342,8	114,3	114,3	114,3	-	-
пільги	256,8	85,6	85,6	85,6	-	-
бюджетні організації	357,5	119,2	119,2	119,2	-	-
зокрема державні	108,0	36,0	36,0	36,0	-	-
інші організації (у т.ч. госпрозрахункові)	2800,0	930	930	930	-	-
населення	4900,0	980	980	980	980	980
Кредиторська заборгованість
Загальна у тому числі:	7700,0	2229,1	2229,1	2229,1	507	507
за спожитий газ	2400,0	800	800	800	-	-
за електроенергію	1400,0	467	467	467	-	-
інше (покупне тепло, мазут, взаємні борги)	3900,0	962,1	962,1	962,1	507	507

Перехід до ринкових форм господарювання потребує радикального перегляду цін і тарифів на послуги. Історія нового етапу цінової та тарифної політики починається з 1992 року. В 1992-1994 році уряд п'ять разів підвищував рівень тарифів на послуги в країні. В 1994 році введена система адресних субсидій для окремих верств населення на оплату житлово-комунальних послуг. З цього часу почала накопичуватись заборгованість споживачів за надані послуги. Починаючи з 1995 року право встановлювати розмір оплати за комунальні послуги передано місцевим органам влади, а з 1988 року таке право передано також на встановлення плати за користування житлом (квартирну плату). Це дуже важливий крок до лібералізації тарифної політики, підвищення ролі місцевих органів влади та громадськості.

Недосконалість чинної системи ціноутворення призвела до того, що ціну та тарифи на послуги не відповідають своєму призначенню. Встановлення тарифів залежно від якості послуги, від споживчої якості житла змінює економічні відносини на користь споживача, стає актом соціальної справедливості. Важливим кроком подальшого удосконалення тарифів є формування економічно обґрунтованих тарифів та впровадження багатоставкових тарифів, в першу чергу двоставкового тарифу на тепло-, водопостачання. Це дає можливість забезпечити соціальний захист споживачів при переході на бездотаційний режим роботи галузі та стабільне фінансування підприємств. Структура двоставкового тарифу на послуги тепло-, водопостачання складається з умовно-постійної та умовно-змінної частини витрат на виробництво, транспортування та розподілення послуги. Такий підхід повністю відповідає ринковим вимогам. Потребує удосконалення система фінансування існуючих пільг, щорічний обсяг яких оцінюється майже 15 млрд. грн. Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, право на пільги відповідно до законодавства за соціальним статусом мають 31% населення та майже 14% економічно активного населення за професійною ознакою. Механізм надання пільг є недосконалим, оскільки реально пільгами користуються не всі, хто має на них право, а лише ті, хто користується послугами. Не існує досконалої системи обліку наданих послуг, а також реального доходу сімей, що ускладнює надання пільг тим, хто потребує їх у першу чергу. Тому впровадження державних соціальних стандартів і нормативів дає можливість визначити механізм реалізації соціальних прав та гарантій громадян у державі, пріоритети державної соціальної політики.

Слід зазначити, що одним з перших і дуже важливих напрямів реформування житлової політики стала приватизація державного житлового фонду. У 1992 році в Україні прийнятий Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". За період із 1992 по 01.01.2002 року всього приватизовано близько 4,96 млн. квартир і одноквартирних будинків, що складає майже 75 відсотків усього житла, що підлягає приватизації. Із них 96 відсотків житла приватизовано безоплатно, незалежно від розміру загальної площі. Всього у власності громадян з урахуванням приватизованих квартир, знаходиться близько 70,9 відсотків існуючого житлового фонду - це більше як 728 млн. кв. м.

Головним наслідком приватизації є радикальні зміни відносин в житловій сфері, поява в житловому фонді справжнього господаря, створення ринку житла, можливість громадян вирішувати житлові проблеми залежно від потреби і своїх фінансових можливостей. Зміна структури власності в житловому фонді вимагає нових організаційних форм його експлуатації та утримання. Створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, насамперед, змінює психологію квартиронаймача на психологію власника, що сприяє переосмисленню його ставлення до власного житла, життя мікрорайону, в системі місцевого самоврядування. Сьогодні в Україні створено 1494 об'єднання, що обслуговують більше як 300 тисяч квартир. Найбільша кількість об'єднань співвласників багатоквартирних будинків створено у великих промислових і адміністративних центрах: Києві - 141, Луганську - 56, Миколаєві - 57, Львові - 49, Харкові - 43.

Процес створення та організації діяльності об'єднань співвласників житла, передачі їм у власність прибудинкової території та у спільну власність житлового будинку разом з приміщеннями загального користування, визначення майнових прав та обов'язків об'єднань стає головним чинником нової житлової політики.

Забезпечення стабільної та надійної роботи міського господарства вимагає державної підтримки модернізації комплексу. Така підтримка реалізується двома шляхами. По-перше, необхідні кошти передбачаються в державному бюджеті на фінансування науково-дослідної діяльності, формування нормативно-правової бази для роботи міського комплексу в ринкових умовах, удосконалення вітчизняних технологій і обладнання, реалізації найбільш пріоритетних та ефективних інвестиційних проектів. Для цього також залучаються ресурси міжнародних кредитних організацій і вітчизняних підприємств-інвесторів.

Другий напрям - формування механізму залучення кредитних ресурсів та прямих інвестицій під гарантії місцевих органів влади, створення системи рефінансування за рахунок вторинного інвестиційного ринку, залучення коштів населення - надійного інвестора розвитку міського господарства. Прикладом такої підтримки і залучення кредитів іноземних банків можна назвати проект реформування та модернізації системи водопостачання і водовідведення у Запоріжжі та Львові, системи теплопостачання у Києві та Севастополі. Вартість таких проектів складає 50-900 млн. ум. од., з терміном довгострокового кредитування на 15-20 років.

Інвестиційна привабливість житлово-комунальної сфери значною мірою визначається величезним потенціалом ресурсозбереження, який вже у поточному році оцінюється сумою понад 600 млн. ум. од. у рік. Тобто в якості джерела погашення кредитів можна використати зекономлені енергетичні ресурси.

Робота підприємств в умовах повного самофінансування та регульованого ринку створює об'єктивні умови для децентралізації та послаблення вертикальних зв'язків галузевого характеру, змінює повністю функції державних органів влади та органів місцевого самоврядування, надання останнім повної відповідальності та прав на своїх територіях. Реалізація економічної реформи в країні привела до формування нових типів структур ринкового характеру - концернів, асоціацій, акціонерних компаній, приватних підприємств інших форм господарювання, які забезпечують сьогодні вертикальну та горизонтальну інтеграцію виробництва і управління економічними методами.

Досвід міст щодо збільшення надходжень коштів за спожиті комунальні послуги відображає реальні соціально-економічні процеси в нашій країні. Органи місцевої влади та самоврядування намагаються навіть в існуючих несприятливих умовах досягти зміцнення фінансово-економічного стану міського господарства. Вирішенню цих проблем сприяє створення загальноміських автоматизованих систем збору та обробки платежів за послуги.

Велике значення має залучення громадськості до вирішення проблем життєзабезпечення міст. Громада починає самостійно визначати обсяги та якість необхідних послуг, потребу та обсяги інвестицій, а також обсяги необхідних платежів для розвитку міського господарства. Зі свого боку місцеві органи влади та комунальні підприємства починають усвідомлювати важливість участі територіальної громади у плануванні розвитку інфраструктури.

Аналізуючи та розраховуючи всі можливі витрати, пов'язані з проведенням заходів щодо реформування економіки та структури міського господарства в країні, прогнозно визначені такі витрати по роках на період до 2006 року, за даними Держбуду України (табл. 3).

Таблиця 3. Витрати, пов'язані з реформуванням і розвитком житлово-комунального господарства, млн. грн.

Витрати	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Обсяги послуг та витрати, пов'язані з діяльністю житлово-комунального господарства	8400	9100	10100	10800	10800	10800
у тому числі оплата населення	6700	7400	8400	9100	9100	9100
Збитковість (втрати) пов'язана з діяльністю житлово-комунального господарства	800	864	960	1026	1026	1026
Витрати, пов'язані з нарахуванням:
субсидій	631	650	650	-	-	-
пільг	401	400	400	-	-	-
Витрати та ефективність енергозбереження в галузі:
на реалізацію заходів	-	577	577	577	577	577
на лічильники	-	728	728	728	728	728
інноваційний фонд	-	60	60	60	60	60
Вартість зекономлених ресурсів	-	130	260	390	520	650
Витрати, пов'язані з модернізацією підприємств житлово-комунального господарства	-	1000	1000	1000	1000	1000
Державна підтримка формування нормативно-правової бази, програм оновлення основних фондів, науково-дослідних робіт (включаючи місцеві бюджети)	-	450	450	450	450	450
Інвестиційні кошти, включаючи іноземні, пов'язані з реалізацією конкретних проектів	-	500	550	600	650	700

Представлені науково-методичні напрацювання в теорії управління соціально-економічним розвитком міського господарства дали можливість розробити практичні рекомендації щодо удосконалення структури управління, поєднуючи принципи ринкової економіки, галузевого та територіального характеру стосунків у містах. Територіальні утворення, місцеве самоврядування стають основними суб'єктами в системі місцевого управління.

В п'ятому розділі “Формування корпоративного управління містами” викладені концептуальні засади корпоративного управління, особливості формування та критерії ефективності управління територіальними утвореннями, стратегія та принципи формування системи корпоративного управління містами, його економічна природа.

Запропонована концепція розглядає територіальне утворення як своєрідну корпорацію населення, де кожна людина володіє однаковими частками загального капіталу. Основу механізму корпоративного управління становлять договірні відносини органів місцевого самоврядування з населенням, керівниками підприємств, організацій та установ різних форм власності на базі балансу інтересів сторін-учасників. На цій базі розроблена організаційна основа механізму корпоративного управління - соціально-фінансова група, яка по суті є відкритим акціонерним товариством.

Структура економіки територіального утворення дає уявлення про взаємозв'язки її елементів, кругообіг фінансів, товарів і послуг, які забезпечують життєдіяльність населення.

Корпоративний метод господарювання - це захист населенням своїх соціально-економічних інтересів. Корпоративно-організовані економічні простори об'єднуються виходячи з об'єктивних економічних закономірностей та доцільності розвитку.

Корпоративна економіка об'єднує суб'єктів з протилежними інтересами в економічному житті. Корпоративний економічний порядок набуває своєї повної дієвості завдяки створенню нової структури всього соціального життя людей.

Концепція містить критерії та показники оцінки цього розвитку, побудована з врахуванням сучасного стану українського суспільства.

До основних засад формування корпоративного типу управління територіальними утвореннями належать:

корпоративні інтереси населення (мікрорайону, кварталу, частини міста) реалізуються послідовно через інтереси кожної сім'ї і кожної людини;

економічна самостійність населення виступає необхідною умовою розв'язання соціально-економічних проблем міста (району);

зв'язок територіальних утворень в єдине регіональне утворення здійснюється на договірних засадах, що регулюють економічні відносини учасників.

Звідси випливає послідовність робіт з розроблення та впровадження програми соціально-економічної підтримки інтересів населення, створення міжрегіонального фонду програми, інших інститутів корпоратизму.

Ця програма, яка є абсолютно новою моделлю господарювання і корпоративного управління на сучасному етапі суспільного розвитку, здатна використати величезний історичний досвід і залучити творчі сили та резерви у процес облаштування та відродження економіки України.

Важливу роль відіграє обґрунтована система критеріїв оцінки якості життя людини, що включає характеристики рівнів здоров'я кожної людини і доходів бюджетів сімей; запропонована система показників-індикаторів розвитку територіальних утворень, яка складається з чотирьох груп: екологія, здоров'я та харчування населення; доходи та матеріальна забезпеченість населення; результати діяльності підприємств; соціально-економічні відносини. Виведений інтегральний індекс соціально-економічного стану товариства, який виражає стійкий зв'язок людини, соціуму та економіки. Показники для розрахунку цього індексу для міста, району, територіального утворення підбираються відповідно до їх здатності виразити не тільки і не стільки виробничу активність, скільки реальний рівень якості життя. Територіальні утворення стають основною ланкою в системі управління, основними його суб'єктами.

Людина свою економічну діяльність здійснює не ізольовано, а в суспільстві. Ця взаємодія людей вимагає певного методу господарювання та управління для того, щоб спільними зусиллями вирішити проблеми та підвищити якість життя. На цьому ґрунтуються теоретичні основи корпоративної організації та управління соціально-економічним розвитком території, міста чи регіону.

Аналіз стану та корпоративних методів управління розвитком територіальних утворень, задіяних соціально-фінансових механізмів показав велике значення місцевих органів влади та місцевого самоврядування, особливо на початковому, організаційному етапі розробки та впровадження корпоративності в господарюванні. До цієї роботи залучаються також і органи самоорганізації населення - будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів тощо. Сучасним елементом корпоратизації міського господарства є об'єднання співвласників квартир (будинків), які засновуються на демократичних і договірних стосунках з метою вирішення проблеми утримання житлового фонду.

Формування таких об'єднань, кооперативних структур у будівництві, сфері побуту є основою для створення соціально-фінансових інституцій та програм розвитку територій.

ВИСНОВКИ

На захист виносяться результати комплексних досліджень теоретичних і практичних проблем розвитку міського комплексу країни в умовах ринкової трансформації економіки за напрямами, що випливають з мети та поставлених завдань.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є:

1. Історичний процес підвищення ролі міст, міського способу життя і міської культури у розвитку суспільства, пов'язаний з його просторово-територіальною діяльністю. Названа просторово-територіальна концентрація діяльності людей характерна для міського комплексу країни. Міський комплекс представляє собою відкриту динамічну соціально-економічну систему, яка об'єднує міста та міські поселення з постійними якісними та структурними зрушеннями, змінами внутрішніх та зовнішніх економічних зв'язків, динамічною інноваційною діяльністю.

Єдність ринку праці, наявність відтворювального процесу трудових ресурсів, спільна економічна та соціальна інфраструктури, процес постійного поглинання нових територій приводять до переростання міст в агломерації, конурбації, мегаполіси, світові міста, урбанізовані райони. Забезпечується виробнича кооперація, інтеграція міських економік в єдину економічну систему. Наявність спільних інформаційних, транспортних та комунікаційних мереж об'єднують міста в міський комплекс, який стає домінуючим в стратегії економічного розвитку країни.

2. Формування нової системи розвитку економіки регіонів, особливо міського комплексу стає найважливішою умовою виходу з кризи, забезпечення сталого розвитку територій та країни в цілому. Основний теоретичний підхід пов'язаний з тим, що регіональне господарство функціонує та розвивається ефективно лише в системі взаємодії міста та села. Місто несе в собі інноваційний початок, село навпаки, консервативний. В цій системі виникає генеруюче джерело відтворювальних процесів, тобто економічна пара регіональної економіки - “виробництво-споживання”.

3. Концептуальні основи ефективного розвитку та розміщення продуктивних сил включають нові підходи та шляхи розвитку економіки за рахунок інтегрального використання переваг міського комплексу. Міський комплекс України можна визначити як сукупність міст та міських поселень різних форм та масштабів, взаємозалежних суб'єктів господарювання з територіальним розміщенням трудових та природних ресурсів, інтелектуальним, інформаційним, управлінським та культурно-патріотичним потенціалом, прогресивними формами кооперації та інтеграції з регіонами.

4. Розвиток сфери інформації та інформаційних технологій привели до глобалізації не тільки економіки, але й відносин у сфері свідомості людей. Великі міста стають центрами інноваційної діяльності, інтелектуального виробництва найновіших ідей та технологій. Методологія економічного розвитку включає в першу чергу розуміння закономірностей, які об'єднують людей в суспільство спільного проживання на окремій, окресленій території та в окремому просторі. Такий підхід вимагає створення нової моделі розвитку - соціо-еколого-економічної, регіонально орієнтованої. Міста стають соціополюсами. Концепція соціополісу поєднує в собі принципи регіональної економіки, концентрує необхідні для швидкого розвитку фінансові, матеріальні, інтелектуальні ресурси, поєднує інтереси виробництва та людей, які живуть на цій території. Названим рисам відповідають великі міста та міський комплекс нашої країни в цілому.

5. Стратегія соціально-економічного розвитку міст та міського комплексу в цілому пов'язана з якісними та структурними змінами, потребує формування нового середовища функціонування, постійної адаптації до змін, необхідності забезпечення динамічної рівноваги. Генеральна схема планування території України, її аналітичні, прогнозні та концептуальні підходи стають головним документом стратегії розвитку держави, основою для детальної розробки планів розвитку регіонів та міст України. Міський комплекс, виступаючи рушійною силою суспільства, одночасно створює багато екологічних проблем і ризиків. Урбанізація посилила тиск на міста, привела до поглинання містами нових територій та приміських земель, а з ними сільських населених пунктів. Потрібен екософський підхід до різних форм господарювання, який орієнтує нас на комплексне вивчення та ідентифікацію факторів, що відображають специфічні риси господарської діяльності різних просторових та територіальних утворень.

6. Розвиток економіки міст та регіонів країни вимагає формування цілісної системи прогнозних і програмних планів розвитку на науковій основі з урахуванням демографічної ситуації, стану використання природного, науково-виробничого та трудового потенціалу, кон'юнктури регіонального ринку, досягнутого рівня економіки та соціальної сфери. Показники прогнозних та програмних документів стають основою для розробки суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів та планів.

7. Ринкова трансформація економіки, побудова відкритого суспільства потребують нових підходів до стабілізації та розвитку регіональної економіки. Одним із таких сучасних підходів є створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку з пільговими режимами інвестиційної діяльності. Це дає можливість залучити до місцевих ресурсів інвестиції, нові технології, сучасний менеджмент, розширити зовнішньоекономічні зв'язки, створити додаткові робочі місця, покращити системи розселення в країні.

8. Важливим фактором розвитку в умовах переходу міського господарства до ринкової економіки стає раціональне використання міських територій. Міські території представляють собою головний ресурс міського комплексу, в якому сконцентровано 75% населення, 95% фінансових та наукових ресурсів, майже весь промислово-виробничий потенціал. Плата за землю може складати 15-40% всіх надходжень до міського бюджету.

В той же час органи місцевого самоврядування, володіючи такими цінними ресурсами не можуть успішно вирішувати проблеми функціонування територіальних утворень. Економіка багатьох міст перебуває в кризовому стані і потребує розробки і реалізації спеціальних економічних ринкових заходів і програм переходу на самофінансування розвитку території.

9. Вирішення житлової проблеми залишається найбільш гострою соціально-економічною та політичною проблемою. Запропоновані науково обґрунтовані підходи та принципи формування фінансово-кредитних систем, в основі яких іпотечне кредитування та будівельні заощадження громадян. Залучення громадян до вирішення головної соціальної проблеми - основа нової житлової політики. Детальний аналіз світового та вітчизняного досвіду дав можливість розробити свою вітчизняну систему житлового кредитування.

10. Системна криза міського господарства не може бути подолана без його радикального реформування. Основними напрямами є: удосконалення системи управління підприємствами всіх форм власності, розмежування функцій влади різних рівней, забезпечення бездотаційності та самодостатнього фінансування, ефективна енергозберігаюча політика. В першу чергу потрібно провести реструктуризацію боргів, подолати збитковість, забезпечити достатнє поточне фінансування. Науково-методичні напрацювання дозволили розробити конкретні заходи щодо вирішення цих проблем.

11. Перехід до ринкових форм господарювання потребує інших економічних методів управління міським комплексом, радикальної зміни податкової, бюджетної, цінової та тарифної політики. Названі фактори виконують функції регулювання та стимулювання діяльності підприємств та організацій, управління та координації всіх дій на території, розмежування повноважень всіх рівней влади.

Удосконалення тарифної політики передбачає формування економічно обґрунтованих тарифів, перехід на двоставкові тарифи на послуги водо-, теплопостачання та водовідведення, встановлення диференційованої квартирної плати залежно від якісних характеристик житла. Методики та системи розрахунків тарифів повинні повністю відповідати ринковим умовам.

12. Територіальні утворення стають основною ланкою, основними суб'єктами в системі управління містами. Людина свою економічну діяльність, творчий потенціал реалізує в суспільстві. Ця взаємодія людей на спільній території вимагає нового методу господарювання для підвищення рівня та якості життя. На цьому ґрунтуються теоретичні основи корпоративної організації розвитку території, міста та регіону. Ринкова трансформація системи самоврядування включає всі ланки кооперативного управління - кооперативи, об'єднання громадян, асоціації, громадські організації, органи самоорганізації населення тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Онищук Г.І. Проблеми розвитку міського комплексу України: теорія і практика. - К.: Науковий світ, 2002. - 506 с.

Брошури:

2. Кукса В.П., Онищук Г.І., Руль М.В., Семчук Г.М., Чернявський В.П. Створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків - основа реформування житлового сектора. - Київ.: УкрЛітопис, 1996. - 60 с. (здобувачем обґрунтовано питання реформування житлового сектору, приватизації державного житлового фонду).

3. Кукса В.П., Онищук Г.І., Охтень О.І. Приватизація державного житла: запитання і відповіді. - К.: Янус, 1996. - 96 с. (здобувачем розроблено положення про порядок передачі житла у власність громадян).

4. Короткий Г.І., Онищук Г.І., Третяк В.І. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності менеджера. - К.: ДІЖКГ, 1999. - 74 с. (здобувачеві належать питання щодо оцінки працездатності керівника, визначення конфліктних ситуацій).

5. Онищук Г.І., Руль М.В. Тарифна політика і ціноутворення в водопровідно-каналізаційному господарстві. - К.: ДІЖКГ, 2000. - 123 с. (здобувачем розроблено та викладено перший та п'ятий розділ стосовно питань сучасного стану водопровідно-каналізаційного господарства та регулюючих функцій місцевих органів влади щодо тарифної та цінової політики).

Статті у наукових фахових виданнях:

6. Онищук Г.И. Проблемы хозрасчета города // Экономика Советской Украины. - 1990.- № 5. - С. 14-17.

7. Онищук Г., Крат В. Рыночная экономика и городской пассажирский транспорт // Экономика Советской Украины. - 1991. - № 6. - С. 7-10.

8. Онищук Г.И. Практика экологически ориентированного проектирования и строительства жилья в Украине // Сб. науч. тр. ИЭП НАН Украины. - Донецк, 1999. - С. 471-499.

9. Онищук Г.И. Жилищная реформа и ее влияние на социально-экономическое развитие городов // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Серія: економіка. Донецьк: Дон ДТУ. - 2000. - Вип. 22. - С. 125-134.

10. Онищук Г.І. Планування та організація економічного розвитку міст // Схід. Серія: економіка. - 2000. - № 5. - С. 40-42.

11. Онищук Г.І. Удосконалення системи платежів та бюджет міста // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2000. - Вип. 29. - С. 53-56.

12. Онищук Г.І. Житлова політика та її вплив на соціально-економічний розвиток міст // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвуз. зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2000. - Вип. 30. - С. 78-93.

13. Онищук Г.І. Основні шляхи забезпечення населення житлом та поліпшення якісного складу житлового фонду України // Схід. Серія: економіка - 2001. - № 1. - С. 28-32.

14. Онищук Г.І. Житлово-комунальна реформа - основа соціально-економічного розвитку населених пунктів // Схід. Серія: економіка. - 2001. - № 5. - С. 28-32.

15. Онищук Г.І. Удосконалення системи управління міським господарством // Схід. Серія: економіка. - 2001. - № 6. - С. 15-22.

16. Онищук Г.І. Економіка житлово-комунального господарства і нові підходи у формуванні цінової і тарифної політики // Економіка України. - 2001. - № 7. - С. 22-29.

17. Онищук Г.І. Удосконалення корпоративного управління територіальними утвореннями // Cтратегія економічного розвитку України. Наук. зб. К.: КНЕУ. - 2001. - Вип. 7. - С. 592-601.

18. Онищук Г.І. Стійкий розвиток населених пунктів і житлова проблема // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. Серія: економічні науки - К.: Техника. - 2001. - Вип. 34. - С. 24-29.

19. Онищук Г.І. Розвиток інвестиційної діяльності та створення спеціальних економічних зон України (вітчизняний досвід та проблеми) // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України: В 2 ч. - 2001. - Ч. 2. - С. 34-47.

20. Онищук Г.І. Критерії ефективності управління територіальними утвореннями // Зб. наук. пр. К.: Київський національний університет будівництва і архітектури. - 2001. - Вип. 9. - С. 3-8.

21. Онищук Г.І. Управління стабілізацією і розвитком регіональної економіки // Регіональна економіка. - 2001. - № 4. - С. 46-54.

22. Онищук Г.І. Світовий досвід реформування промислових підприємств та підприємств сфери послуг // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України. - 2001. - С. 89-98.

23. Онищук Г.І. Концепція корпоративного управління соціально-економічним розвитком міст // Економіка України. - 2002.- № 1. - С. 4-10.

24. Онищук Г.І. Соціально-економічні особливості житлово-комунальної сфери міського господарства // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. Серія: економічні науки. - К.: Техника. - 2002. - Вип. 37. - С. 65-71.

25. Онищук Г.І. Ринок житла - елемент системи управління містом. Принципи його формування та функціонування // Схід. Серія: економіка - 2002. - № 1. - С. 31-33.

26. Онищук Г.І. Управління розвитком фінансових механізмів житлового кредитування, їх вплив на регіональну економіку: теорія та практика // Cтратегія економічного розвитку України: Наук. зб. К.: КНЕУ. - 2002. - Вип. 9. - С. 331-342.

27. Онищук Г.І. Міський комплекс країни як просторова територіально-виробнича система господарювання // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. - Вип. 41. - Серія: Економічні науки. - К.: Техніка. - 2002. - С. 151-160.

Статті в інших виданнях:

28. Онищук Г.І. Централізація та автоматизація системи платежів за комунальні послуги, шляхи подальшого вдосконалення // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури: Зб. наук. пр.- Дніпропетровськ: ПДАБА. - 2001. - № 11. - С. 32-48.

29. Онищук Г.І. Автоматизація та диспетчеризація системи управління - основні системні елементи житлово-комунальної реформи в містах // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ПДАБА. - 2001. - № 8. - С. 28-31.

30. Онищук Г.И. Современное состояние и проблемы обновления жилищного фонда в странах СНГ // Бюллетень строительной техники. - М., 2001.- № 10.- С. 12-16.

31. Онищук Г.И. Состояние дел по реконструкции домов первых массовых серий // Будівельні конструкції: Зб. наук. пр. - К.: НДІБК. - 2001. - Вип. 54. - С. 31-34.

Тези:

32. Онищук Г.И. Ценообразование в жилищном строительстве // Материалы междунар. семинара "Новый этап реализации государственной целевой программы "Жилище" - М.: Минстрой РФ. ЦБНТИ. - 1995. - С. 73-77.

33. Онищук Г.И. Проблемы водоснабжения и обработки стоков в жилищно-коммунальном хозяйстве Украины // Материалы междунар. конгресса "Экология, технология, экономика водоснабжения и канализации", г. Ялта. Харьков: "Глобус". - 1997. - С. 3-4.

34. Онищук Г.И. Опыт создания и деятельности объединений собственников жилья в Украине // Материалы междунар. семинара "Создание кондоминиумов и жилищных товариществ в рамках осуществления жилищно-коммунальной реформи". - Москва: МЖК "Центр". - 1999. - С. 76-82.

35. Онищук Г.І. Тенденція розвитку населених пунктів та житлова проблема // Матеріали другої міжнарод. наук.-практ. конф. “Реконструкція житла”. - К.: “Нора-прінт”. - 2000. - С. 21-25.

...