Економічна природа і особливості розвитку інноваційного підприємництва в перехідній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Тараса ШЕВЧЕНКА

08.01.01 - Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Економічна природа і особливості

розвитку інноваційного підприємництва

в перехідній економіці

Овчаренко Леся Валеріанівна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, доцент

СИЗОНЕНКО Віктор Онисимович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, член - кореспондент НАН України

БЕЗЧАСНИЙ Леонід Костянтинович

Інститут економіки НАН України, заступник директора

кандидат економічних наук, доцент

ЛИЧ Володимир Миколайович

Київський національний університет будівництва та архітектури,

кафедра економічної теорії, завідувач кафедри

Провідна установа :

Київський національний економічний університет,

кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів, м.Київ

Захист відбудеться “13” вересня 2002 р. о 16.00 на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03022,

м.Київ - 22, вул.Васильківська, 90-а, економічний факультет , ауд. 704

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою :

01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58, кімн. 12

Автореферат розісланий 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради СОЛОДОВНИКОВА І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан світової економіки доводить, що рівень розвитку та динамізм інноваційної сфери - науки, нових технологій, наукоємних галузей та компаній - забезпечує основу стійкого економічного зростання, визначає межу між багатими та бідними країнами. В останні десятиліття зростаючі темпи науково-технічних змін, стрімкий розвиток наукоємних виробництв та послуг надали новий поштовх до інтенсивних наукових досліджень економічною теорією проблем інноваційного підприємництва. Теоретичні дискусії з цієї проблеми відображають пошук джерел економічного зростання, необхідність розробки надійного наукового підгрунтя для використання інтелектуального потенціалу. В світовому господарстві формується нова парадигма розвитку на базі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів. Інновації стають стратегічним фактором економічного зростання, впливають на структуру суспільного виробництва, змінюють економічну організацію суспільства, стабілізують соціальну ситуацію в країні.

Але слід зауважити, що сучасний стан інноваційної сфери в Україні говорить про серйозні суперечності в її функціонуванні: достатньо високий науково-технічний потенціал України в період економічних реформ опинився на межі розпаду.

Перехід до ринкової економіки викликав появу в Україні підприємницького сектора, нових форм та методів господарської діяльності. Визначення стратегічних цілей формування та розвитку інноваційної системи України, перебудова її інституціональної структури, зміна механізмів взаємодії наукових та дослідно-впроваджувальних організацій із споживачами їх продукції, необхідність адаптації науково-технічного розвитку до вимог ринкової економіки надає особливої актуальності дослідженню економічної природи і особливостей розвитку інноваційного підприємництва.

Теоретико-методологічним і прикладним аспектам розвитку інноваційного підприємництва приділяється в економічній науці значна увага. Основи методології дослідження економічної природи інновацій, інноваційного характеру підприємницької діяльності були розроблені, насамперед, в працях західних економістів, що пояснюється високим рівнем розвитку ринкових відносин: І. Ансоффа, С.Л. Брю, Дж.К.Гелбрейта, П.Ф.Друкера, К.Р. Макконелла, М.Портера, П.Самуельсона, А.Сміта, Ф.Хайєка, А.Хоскінга, Й.Шумпетера.

В останні роки відчувається значна зацікавленість українських вчених-економістів до питань розвитку інноваційного підприємництва. Цьому сприяє зростання ролі інноваційних підприємницьких структур в розв'язанні складних соціально-економічних проблем перехідної економіки: збереження наукового потенціалу, створення робочих місць, підвищення конкурентоспроможності українських підприємств. Науково - дослідницька робота з вивчення можливостей інноваційного підприємництва набуває все більшого значення. Розробці проблем теорії та практики інноваційної діяльності та інноваційного підприємництва в Україні присвячені дослідження Ю.Бажала, Л.Безчасного, З. Варналія, Л.Воротіної, А.Гойка, В.Гриньова, С.Злупка, Т.Ковальчука, В. Лича, Л.Нейкової, Є.Панченка, В.Савчука, В.Сизоненка, І.Тивончука, Д. Черваньова, А.Чухна та інших. Для України є цінним практичний досвід і його теоретичне узагальнення в Росії, де заслуговують на увагу праці А.Анчішкіна, М.Астречіної, М. Бунчука, С. Глаз'єва, А. Дагаєва, П.Завліна, С. Ільдеменова, М.Лапусти, В.Мединського, В.Рубе, Е.Уткіна, Ю.Якутіна.

Разом з тим теоретичні проблеми становлення і розвитку інноваційного підприємництва в Україні є висвітленими недостатньо системно і потребують поглибленого вивчення. Недостатньо розроблені методологічні аспекти дослідження інноваційного підприємництва: визначення його як об'єкту і предмету економічної теорії, роль в ринковій трансформації, економічному зростанні, обгрунтуванні пропозицій по активізації інноваційної діяльності та підвищенню ефективності використання інноваційного потенціалу. Найбільш вразливими, недостатньо відпрацьованими залишаються теоретичні питання, вирішення яких має велике значення для реалій економіки України: визначення чинників активізації інноваційної діяльності підприємств, створення інституціональних умов розвитку інноваційного підприємництва, політики його державного регулювання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою комплексної теми наукових досліджень “Трансформація економічних систем і становлення ринкової економіки в Україні” (реєстраційний номер 97148), розроблюваною колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де виконувалася робота. Внесок автора полягає в розробці теоретичних основ становлення і розвитку інноваційної діяльності підприємств корпоративного сектору, мотивації розвитку інноваційно-впроваджувальних фірм в умовах перехідної економіки. Результати дослідження відображені у звіті виконання науково-дослідних робіт кафедри економічної теоріїї за 2000 рік.

Мета і завдання дослідження. Головна мета роботи полягає в розробці теоретичних засад становлення і розвитку інноваційного підприємництва в перехідній економіці, визначенні чинників активізації інноваційної діяльності та формування умов ефективного використання інноваційного потенціалу.

Відповідно до мети визначені такі завдання дисертаційного дослідження:

-розкрити сутність інноваційного підприємництва як об'єкта і предмета економіко-теоретичного дослідження;

-визначити роль та місце інноваційного підприємництва в економічному розвитку перехідної економіки;

-проаналізувати світовий досвід розвитку інноваційного підприємництва, можливості його використання в Україні;

-розглянути чинники становлення та активізації інноваційної діяльності в перехідній економіці, шляхи зростання на цій основі конкурентоспроможності підприємств;

-розкрити мотивацію розвитку малих інноваційно-впроваджувальних фірм;

-обгрунтувати умови ефективного використання інноваційного потенціалу, напрями інституціонального забезпечення інноваційного розвитку в Україні;

-визначити основні напрями підвищення ефективності механізму та форм державного регулювання і підтримки інноваційного підприємництва;

-розробити конкретні пропозиції та рекомендації змін державної політики щодо розвитку інноваційного підприємництва.

Об'єктом дослідження є умови і процес формування сучасного механізму розвитку інноваційного підприємництва на макро- та мікроекономічному рівні.

Предметом дисертаційного дослідження виступають система економічних відносин, що виникають в процесі формування інноваційного підприємництва та особливості їх розвитку в перехідній економіці.

Методи дослідження. Дисертаційна робота грунтується на використання загальнонаукових та спеціальних методів економічної науки. Метод системного аналізу використовувався для дослідження впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на розвиток та становлення економічних суб'єктів інноваційного підприємництва. Розвиток інноваційних господарських форм діяльності досліджується за допомогою історичного підходу через взаємозв'язок з конкретно-історичним станом економіки. Метод наукової абстракції застосовується для систематизації теоретичних уявлень про економічну природу інноваційного підприємництва. Аналіз зовнішніх чинників розвитку суб'єктів інноваційного підприємництва проведено за допомогою методу порівняльних характеристик та експертних оцінок. інноваційний підприємництво перехідний економіка

Методологічною основою дослідження слугують положення та висновки сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань формування, становлення та розвитку систем, форм та моделей інноваційного підприємництва.

Інформаційну базу досліджень становлять статистичні та аналітичні дані Державного Комітету Статистики України, Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, законодавчі та нормативні акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України. Використано інформацію, зібрану автором під час вивчення практики становлення та діяльності суб'єктів інноваційного підприємництва в Україні та за кордоном.

В роботі також використовуються дані періодичної преси, монографій, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна та особистий внесок автора визначається такими результатами:

Основні результати дослідження, що складають наукову новизну та особистий внесок автора, полягають у наступному.

- узагальнено та систематизовано наукові погляди економічної теорії на сутність інноваційного підприємництва як особливого виду діяльності, що забезпечує приведення в дію організаційно-економічних і управлінських чинників ефективного комерційного освоєння виробництва науково-технічних нововведень та їх подальшого використання;

- запропоновано авторське трактування економічних категорій, пов'язаних з інноваційною формою підприємницької діяльності: “нововведення”, “інновація”, “інтелектуальний товар”, “інтелектуальна власність”; доведено, що інновація, виконуючи стимулюючу та інвестиційну функцію, забезпечує мультиплікаційний ефект, що має особливе значення в умовах обмеженності ресурсів;

- систематизовано внутрішні (зміна потреб виробничого процесу, форм організації виробничого процесу; форм управління виробничим процессом та організацією в цілому; зміни в сприйнятті та в ціннісних установках працівників організації) та зовнішні причини (зміни в інституціональних структурах, регулятивній політиці держави, розвитку технологій) виникнення та розвитку інновацій на мікро- та макрорівні; доведено, що товарну форму набувають лише ті нововведення, для яких з високим рівнем ймовірності визначений потенціальний ефект для споживача у взаємодії з ринковими інтересами виробника;

- визначено послідовність розгортання відносин інноваційного підприємництва в перехідній економіці: інтелектуалізація праці > пожвавлення інноваційної діяльності > розробка і впровадження стратегій інноваційного розвитку підприємств корпоративного сектору + формування малого венчурного бізнесу > інноваційне посередництво > продукування науково-технічного, економічного і ринкового ефекту на макрорівні > надання економічній системі позитивної динаміки > посилення соціокультурного вектору розвитку. Доведено, що ефективність функціонування відносин інноваційного підприємництва може бути досягнута на основі створення умов масового пошуку результативних шляхів використання нововведень і інституційної підтримки;

- виявлено причини макроекономічної нерівноваги ринку об'єктів інтелектуальної власності - перевищення рівня пропозиції над рівнем попиту та сформульовано пропозиції щодо державної підтримки інноваційної діяльності вітчизняних підприємств шляхом купівлі інноваційних продуктів, технологій та послуг з їх подальшим комерційним використанням;

- обгрунтовано неадекватність заходів держави потребам переходу до інноваційного типу зростання, необхідність інституціонального забезпечення інноваційного розвитку шляхом формування відповідного нормативно-правового, економічного та організаційного середовища, створення сприятливих умов для функціонування недержавних інноваційних фондів, змін у фінансово-кредитній політиці та сформульовано пропозиції щодо удосконалення механізму державного регулювання та підтримки інноваційного підприємництва в перехідній економіці України.

Практичне значення і використання результатів дослідження. Одержані на основі проведеного аналізу теоретичні результати і висновки можуть бути базою для подальших економічних досліджень у сфері інноваційного підприємництва, що дасть змогу активізувати діяльність інноваційних підприємств, створити сприятливе інституціональне забезпечення для використання інноваційного потенціалу.

Наукові результати й окремі пропозиції дисертаційного дослідження практично використано в діяльності Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Агентства з розвитку малого та середнього підприємництва при розробці програм, пов'язаних з інноваційною активністю українських підприємств. Зокрема, пропозиції використано при проведенні програми “Маркетинг та комерціалізація інноваційної продукції” (довідка № 11 від 19.02.2002 р.).

Апробація результатів дослідження. Про основні теоретичні та методологічні положення та результати дослідження автор доповідав у 1999-2002 роках на конференціях, семінарах, круглих столах. Серед них: конференція “Становлення і розвиток підприємництва в Україні” (Хмельницький інститут бізнесу, 27-29 квітня 1999 року, м.Хмельницький); ІІ Міжвузівська науково-практична конференція “Міжнародна економіка і Україна: тенденції розвитку та пріоритети господарської взаємодії” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 29 листопада 2000 року); Міжнародна конференція “Теорія та практика управління організацією: погляд крізь тисячоліття” (Київський національний економічний університет, 23-26 травня 2001 року); Міжнародна наукова конференція “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти”, 27-30 березня 2001 р. Ужгород (Україна) - Сніна (Словаччина); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні проблеми управління інноваційною діяльністю та перспективи їх вирішення” ( 25-30 червня 2001 року, м. Івано-Франківськ); ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція “Менеджмент та маркетинг: досягнення і перспективи” (Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, 13 березня 2002 року).

Теоретичні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію в навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін на кафедрі економічної теорії факультету економічних наук Національного Університету “Київо-Могилянська Академія” в наступних темах “Інноваційна діяльність підприємств”, “Менеджмент інновацій” курсу “Основи менеджменту” ( довідка від 26.04.2002 р. )

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно підготовленою науковою працею, в якій обгрунтована економічна природа інноваційного підприємництва, виявлені особливості і тенденції його формування в Україні та розроблені рекомендації щодо ефективного використання інноваційного потенціалу. Наукові результати є внеском автора у розвиток теорії та практики підприємництва.

Публікації. За результатами дослідження з теми дисертаційної роботи опубліковано 6 наукових статтей загальним обсягом 2,4 др.арк. (особисто автора -1,6 др.арк.), із них 4 у фахових виданнях ( 2-індивідуальні, 2 - у співавторстві).

Обсяг і структура роботи: дисертація містить вступ, три розділи, які включають 7 параграфів, висновки, список використаних джерел, додатки. Робота викладена на 189 сторінках друкованого тексту, має 182 найменування використаних джерел, містить 22 таблиці, схеми, графіка, рисунка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан розробки теорії інноваційного підприємництва, її значення для подальшого економічного розвитку України, визначено мету і завдання дослідження, розкрита наукова новизна, практичне значення та відображена апробація результатів дослідження.

У першому розділі роботи “Методологічні аспекти дослідження інноваційного підприємництва” розглянуто теоретичні основи розвитку інноваційного підприємництва, його роль і місце в економіці перехідного періоду, вивчено світовий досвід розвитку інноваційного підприємництва.

Узагальнення наукових поглядів на сутність інновацій та підприємництва, дало змогу зробити висновок, що підприємництво виступає в якості особливого виду економічної активності, пов'язаної, як правило, на початковому етапі, лише з ідеєю - результатом розумової діяльності, яка потім набуває на кінцевому етапі матеріальну форму. Підприємництво, таким чином, характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту - чи це виробництво нового товару, зміна напрямку діяльності, чи створення нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів організації виробництва або нових технологій - все це інноваційні моменти. Виділення та виокремлення наукоємного виробництва в суспільному поділі праці дало поштовх до широкого розвитку інноваційної підприємницької діяльності.

Методологічною основою для з'ясування сутності інноваційного підприємництва є концепція Й.Шумпетера, в якій він підкреслює новаторство та новизну як невід'ємні риси підприємницької діяльності. Саме пошук нових ідей та їх реалізація - є однією з найскладніших завдань підприємця, інноваційний характер підприємництва полягає не тільки в виборі кращої з наявних альтернатив, але й в створенні нових ринкових можливостей. В роботі доведено, що інновації слугують специфічним інструментом підприємництва, але не самі інновації, а направлений організований пошук новацій, націленість на них підприємницьких структур. Тому в роботі виокремлюється зміст таких понять як інтелектуальний товар, нововведення та інновація. Як економічна категорія інновація відображає сукупність суспільних відносин, в яких втілені найбільш загальні та суттєві властивості, ознаки, зв'язки та відношення виробництва та реалізації нововведень. Інновація є реалізований на ринку результат, отриманий від вкладення капіталу в новий продукт чи операцію ( технологію, процес). При реалізації інновації, яка пропонується до продажу, відбувається обмін “гроші”- “інновація”. Грошові засоби, отримані підприємцем в результаті такого обміну, по-перше, покривають витрати по створенню та продажу інновацій, по-друге, приносять прибуток від реалізації інновацій, по-третє, виступають стимулом до створення нових інновацій, по четверте, є джерелом фінансування нового інноваційного процесу. Отже, інновація виконує три функції: відтворення, цільову, стимулюючу. Функція відтворення пов'язана з отриманням прибутку від інновації та використанням його в якості джерела фінансових ресурсів. Стимулююча функція пов'язана з використанням прибутку від інновацій для інвестування. Цільова (інвестиційна) - з отриманням прибутку за рахунок реалізації інновацій, що слугує стимулом для підприємця до нових інновацій.

В роботі дається визначення інноваційного підприємництва як типу діяльності, сукупності економічних відносин, яка спрямована на створення або пошук інтелектуального товару, його виробництва та розповсюдження з метою отримання комерційного прибутку. Отримання комерційного прибутку відрізняє інноваційне підприємництво від інноваційної діяльності.

Обгрунтовано висновок, що інноваційний процес - це процес перетворення наукового знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація проходить шлях від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, та розповсюджується при практичному використанні. На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням - першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не зупиняється і після впровадження, тому що по мірі розповсюдження інновація вдосконалюється, робиться більш ефективною, набуває нових споживчих властивостей.

В роботі автор дотримується поширеної в економічній літературі точки зору, що інноваційне підприємництво існує в 3-x основних формах: продуктове, технологічне і соціальне. Ключовим фактором економічного зростання, підвищення ефективності виробництва та покращення якості товарів та послуг стає використання нових технологій. На долю нових знань, що втілюються в технологіях, обладнанні, освіті кадрів, організації виробництва в розвинутих країнах, приходиться від 80% до 95% ВВП. Фірми, які роблять акцент на інноваційній складовій розвитку, мають можливість отримувати надприбутки завдяки монопольному присвоєнню результатів інтелектуалізації діяльності.

Чільне місце в інноваційному типі економічного зростання посідає інтелектуальна власність. В сучасних умовах вона відображає сукупність відносин власності, що виникли і розвиваються разом з новітнім технологічним способом виробництва, утворюючи для його функціонування конкретну соціально-економічну форму. Неспроможність суспільства забезпечити інтенсивний розвиток новітніх технологій, наукових та організаційно-управлінських розробок зумовлює низьку ефективність реформ, відторгнення від економіки науково-технічної активності населення. Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що інтелектуальне виробництво забезпечує понад 60% реального збільшення продукції, а в перспективі буде забезпечувати до 90%.

Особливого значення пошук ефективних форм реалізації інтелектуальної власності набуває для України, в якій значний інтелектуальний потенціал співіснує з надвитратним і неефективним виробництвом. Якщо за період з 1995 по 2000 рік кількість працівників наукових організацій в Україні скоротилась з 179,8 тис.осіб до 120,8 тис.осіб, тобто практично на третину, то загальна кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи за цей же період дещо зросла - з 1453 до 1490 одиниць. Одночасно зменшилась кількість виконаних розробок, технічний рівень яких перевищує світові стандарти.

Специфіка інновації як товару визначається високим ступенем невизначеності при отриманні науково-технічного результату, особливим характером фінансування, тобто ризиком розриву в часі між витратами та результатами, невизначеністю попиту. Незважаючи на незначні масштаби інноваційної діяльності, позитивний вплив на економічний показник впровадження інновацій досить суттєвий: понад 90% підприємств, що впроваджували інновації, були в змозі одержати приріст продукції, підвищити її конкурентоспроможність та розширити ринки збуту, 55% - замінити застарілу продукцію новими її видами, понад 40% - знизити матеріало- та енергомісткість продукції, 32% - впровадити нові технології, спрямовані на охорону навколишнього середовища. Отже, втілення у практику інновацій дозволяє збільшити обсяг виробництва, реалізації, підвищити прибутковість та конкурентоздатність, прискорюючи появу на ринку якісно нових видів продукції.

Особливість використання інтелектуальних продуктів в економічному обігу полягає в тому, що вона передбачає як самостійне використання їх власником, так і їх передачу в тимчасове використання за певну плату, або їх продаж в повне володіння іншому суб'єкту. Розвиток відносин інтелектуальної власності обумовлений поширенням ринкових відносин, формуванням ринку новинок, який входить складовою частиною в товарний ринок. Поява ринку новинок пов'язана з тим, що просте накопичення інтелектуальних продуктів в будь-яких масштабах автоматично не втілюється в інноваційний процес. Передача інтелектуальних продуктів від однієї фази інноваційного процесу до іншої потребує значних зусиль підприємців, ефективного функціонування посередницьких структур.

Основний зміст діяльності посередників полягає в перетворенні інтелектуального продукту на товар, який матиме попит на ринку і результатом буде отриманий науково- технічний, економічний та ринковий ефект. Діяльність посередників полягає в прогнозуванні та оцінці нових об'єктів інтелектуальної власності, в проведенні маркетингової експертизи та розробці маркетингової стратегії, пошуку та налагодженні виробничої бази.

Звернено увагу, що розгортання інноваційної діяльності на підприємствах України повинно враховувати світовий досвід. Існують різні моделі державної підтримки інноваційного підприємництва, серед яких можна виділити державні стратегії активного втручання в організацію інноваційної діяльності, стратегії децентралізованого регулювання та змішані стратегії. При всій різноманітності форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів в усіх промислово розвинутих країнах можна прослідити дещо спільне, що дозволяє виділити інноваційну політику в якості специфічного елемента системи державного регулювання. Так, відмічається узгодженність інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики взагалі; це проявляється в використанні єдиних економічних інструментів державного впливу; в широті впливу інноваційної політики, націленої на пропозицію ідей, початковий попит на результати інноваційних процесів; залученні в інноваційний бізнес фінансово-кредитних коштів та інформаційних ресурсів; створенні сприятливого для інновацій економічного та політичного клімату; врахуванні особливостей інноваційного процесу - циклічності, розділення на етапи, ймовірного характеру, високого ступеня ризику. Державні структури багатьох розвинутих країн намагаються полегшити вибір правильного інноваційного курсу для підприємств. Оскільки слідкувати за світовою науково-технічною думкою, тенденціями в області новітніх технологій та досягнень, передбачати близькі та віддалені “прориви” здатні лише великі підприємства, державні структури організують великомасштабні роботи по науково-технічному прогнозуванню, результатами яких активно користуються малі та середні підприємства. Водночас надається підтримка малому інноваційному підприємництву через створення спеціальних організацій, які безпосередньо націлені на підтримку інноваційної діяльності. Особливе місце в системі заходів впливу держави на інноваційне підприємництво займає стимулювання розвитку технопаркових структур.

В інноваційній сфері провідних розвинутих країн помітні дві важливі тенденції: по-перше, головна роль в фінансуванні наукових досліджень та розробок переходить від суспільного до приватного сектору; по-друге, максимізація прибутку в сфері досліджень та розробок зовсім не означає залучення пасивних, некомпетентних в технологіях інвесторів. Навпаки, зростає число посередників, що спеціалізуються на аналізі, відборі та управлінні технологічними інноваційними проектами. В числі таких посередників важливу роль грають венчурні капітали.

У розділі ІІ “Фактори становлення та активізації інноваційної діяльності“ дано розгорнуту характеристику інноваційних стратегій реструктуризації та визначені основні мотиваційні моменти розвитку малих інноваційно-впроваджувальних фірм.

Доведено, що розгортання інноваційного підприємництва базується на підгрунті активізації діяльності з розробки та освоєння нововведень, динамічному зростанні винаходів. Загальний обсяг науково-технічних розробок в Україні з 1995 по 2000 р. зріс з 498, 5 млн.грн. до 1290,0 млн. грн. Аналіз динаміки науково-технічних розробок і освоєння виробництва нових видів продукції: 1991р. - 13 790 од., 1999 р. - 12 645 од., 2000р. - 15 323 од. свідчить про те, що спад інноваційної діяльності припинився і, починаючи з 2000 року, відбувається зростання інноваційної активності промислових підприємств.

Зроблено висновок про необхідність розробки стратегічних заходів з реструктуризації підприємств. Чітко сформульована стратегія, як взаємозв'язаний комплекс дій для посилення життєздатності та потужності даного підприємства по відношенню до конкурентів. Її вибір впливає на розробку планів проведення досліджень та інших форм інноваційної діяльності.

В роботі розглядаються найбільш характерні для інноваційної діяльності підприємств типи інноваційних стратегій.:

Наступальна -пов'язана з прагненням фірм досягти технічного та ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів. Така стратегія передбачає щільний зв'язок фірми зі світовим досягненнями науки й технології, пряму залежність від наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фірмою, можливість останньої швидко реагувати та пристосовуватися до нових технологічних можливостей, бути постійно включеною в інформаційну систему країни та світу, співпрацю з провідними консультанатами та вченими, які мають відношення до галузі, де працює фірма. Використання такої стратегії потребує значних фінансових ресурсів, тому на підприємствах України вона використовується досить рідко і може бути представлена підприємствами, що працюють в сфері телекомунікацій.

Захисна -полягає у впровадженні істотних поліпшуючих інновацій, що створюють по суті нову продукцію, з новими споживчими властивостями порівняно з базовою інновацією та націлена на утримання конкурентних позицій фірми на вже існуючих ринках. Головна функція такої стратегії - активізувати співвідношення “витрати - результат” в інноваційному процесі. В умовах перехідної економіки така стратегія може бути обрана, наприклад, підприємствами легкої промисловості.

Імітаційна - використовується фірмами, які мають сильні ринкові та технологічні позиції і пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. При незначному відставанні в часі від першого застосування базової інновації, як правило, вона пов'язана з купівлею ліцензії на виробництво такого продукту. При значному розриві в часі, підприємство може зімітувати таку інновацію на основі наявних технологічних знань. Така стратегія може бути успішною за умови, що підприємство має певні економічні переваги у виробництві аналогічної продукції порівняно з фірмами піонерами: нижча вартість продукції завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих природних ресурсів; використання вже існуючих виробничих потужностей у новому призначенні та інше. Суттєве значення має традиційний стан науково-технічної сфери країни. В Україні існує значна кількість кваліфікованої робочої сили, в тому числі багато інженерів та науковців з найсучасніших галузей виробництва. В 2000 році кількість спеціалістів, що виконувала науково-технічні роботи становила 120,8 тис. чол., з них - 4,1 тис. чол. доктори наук, 17,9 тис. чол. кандидати наук. Імітаційна стратегія може бути вдалою тільки при значній державній підтримці фірм-інноваторів такого типу, так як перші кроки навіть вдалої імітації товару можуть бути економічно неефективними внаслідок малого ефекту масштабу.

Доведено, що при виборі стратегії інноваційного розвитку для великих промислових підприємств слід враховувати етап життєвого циклу продукту: зародження, народження, утвердження, стабілізації, спрощення, спаду, виходу, деструктуризації; та постійно відслідковувати вітчизняні та світові тенденції розвитку науки та техніки.

Враховуючи реальний стан економіки України, обмежені економічні можливості в роботі наголошується особлива роль малих інноваційних підприємств, як специфічної організаційної форми інноваційної діяльності, що враховує інтереси розвитку економіки країни в цілому, з одного боку, і задоволення індивідуальних потреб розробників інновацій, з іншого боку. З народногосподарської точки зору малі інноваційні підприємства є ефективним інструментом постійного оновлення всіх елементів виробничих процесів, забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, робіт та послуг, які динамічно та гнучко реагують як на зміни в споживацькому попиті, так і на нові досягнення в наукових дослідженнях та розробках. Вони здійснюють інновації, які не потребують значних інвестицій та залучення суттєвих матеріальних, трудових та енергетичних ресурсів. В той же час малі інноваційні підприємства здатні значною мірою зменшувати соціальну невизначеність в кризових ситуаціях, в умовах реструктуризації галузевих виробництв, надаючи робочі місця для кваліфікованих спеціалістів та робітників. Не дивлячись на високу ступінь ризику, пов'язаного з ймовірним характером самих інновацій, малі інноваційні підприємства в порівнянні з великими підприємствами мають шанси на підприємницький успіх при використанні стратегій, орієнтованих на малі ніші ринків; відсутності жорсткої конкуренції та складних бар'єрів на ринку і незначної капіталоємності виробництва.

Таким чином, в умовах перехідної економіки необхідно приділяти увагу розвитку малих інноваційних та інноваційно-впроваджувальних фірм з метою використання переваг, які полягають в вузькій спеціалізації, більшій зацікавленості в кінцевому результаті, можливості сприяти зайнятості населення, вирішенню соціальних питань.

У третьому розділі “Умови ефективного використання інноваційного потенціалу” розглянуто питання інституціонального забезпечення інноваційного розвитку в Україні та механізм державного регулювання і підтримки інноваційного підприємництва.

Доведено, що для України можливості широкомасштабного освоєння наукоміської продукції , широкого виходу на світовий ринок з метою отримання прибутку досить обмежені. Орієнтація підприємств на пріоритет виходу за кордон будь-якою ціною може призвести до економічно неефективного демпінгового шляху.

Аналіз наукових поглядів дослідження підприємництва представниками інституціоналізму дозволяє зазначити, що інститути як явище базисного і надбудовчого характеру, під впливом яких формуються відносини між господарюючими суб'єктами, структурують контекст дій підприємця. Завдяки встановленню правил, норм поведінки, дії ринкових та державних регуляторів знижується невизначеність підприємницької діяльності, більш чітко розподіляються поведінкові очікування і наміри інших агентів - учасників економічної та соціальної взаємодії інноваційного процесу. Інститути за допомогою юридичних процедур розв'язують соціальні конфлікти між науковцями, винахідниками, підприємцями, інвесторами та найманими працівниками, сприяють тим самим узгодженню інтересів; вони виступають у ролі “нормативних стандартів”, представляючи такі категорії як мораль, право, етика, культура, і, в кінцевому рахунку, здійснюють вплив на формування уявлень про соціальну цінність підприємця в інноваційному процесі.

Найбільш узагальненою класифікацією інструментів інституціонального забезпечення інноваційного розвитку з точки зору “попит-пропозиція” є виокремлення трьох напрямків підтримки інноваційної діяльності: стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозиція інноваційних продуктів та створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців - інноваторів. Інструменти з боку попиту включають в себе процес купівлі з боку центральних чи місцевих органів влади або укладання контрактів на розробку та виробництво інноваційніх продуктів, технологій та послуг. Інструменти з боку пропозиції включають дії щодо забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення наукових та технологічних інституцій, які реалізують функцію інфраструктури інноваційного процесу. Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу включають податкову політику, політику щодо промислової власності, сприятливий для інновацій загальний стан економіки, умови для особистого розвитку людини, охорону здоров'я, соціальне страхування, охорону природи.

В процесі дослідження систематизовані інституціональні умови підтримки і прямого розвитку науково-технічної сфери: створення перспективних науково-дослідних інститутів і лабораторій, чи відродження колишніх НДІ, які ще зберегли достатній людський науковий потенціал; сприяння діяльності громадських наукових товариств та професійних організацій; створення державної інформаційної інфраструктури, розвиток загальнонаціональної інформаційної мережі з приєднанням до світових мереж: бібіліотек, інформаційних центрів, а осoбливо до мережі Internet; експертиза ( в т.ч. державна) науково-технічних та інноваційних програм, проектів, пропозицій та заявок, що забезпечує високопрофесійне та якісне проведення різних видів їх незалежної оцінки. Завершенням інституціональних умов є сертифікація наукоємної продукції та надання інноваційним підприємствам послуг в області метрології, стандартизації та контроля якості.

Визначено роль держави в законодавчому і нормативному забезпеченні, створення сприятливих умов дослідження підприємництва, шляхів його розвитку, економічний зміст державного регулювання інноваційними процесами.

Роль держави в сфері підтримки інновацій можна звести до слідуючих моментів:

сприяння розвитку науки, в тому числі прикладної, і підготовці наукових та інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей); визначення пріорітетів розвитку академічної науки на засадах конкурсного фінансування;

забезпечення початкового попиту на багато нововведень, які потім знаходять широке використання в економіці країни, шляхом державного замовлення, в основному у формі контрактів, на проведення НДДКР ;

надання податкових пільг інноваційним підприємствам, введення спрощеної системи оподаткування як стимулюючий фактор, що обумовлює ефективність нагромадження капіталу і його використання;

сприяння змінам в системі банківського кредитування, надання державних гарантій що є особливо важливим для інноваційних підприємств, виходячи з ризикового характеру їх діяльності, з поступовим переходом до формування біржових операцій на базі використання форвардних та фьючерсних угод;

посилення ролі держави як посередника в створення інституційних та економічних механізмів, що ведуть до інтеграції науки та виробництва, об'єднання капіталів в структурах, спроможних створювати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги.

Зроблено узагальнюючий висновок, що для закріплення загальнодержавного значення інноваційних процесів, позитивних тенденцій у розвитку інноваційної діяльності необхідно посилити інституціоналізацію підприємництва, удосконалити механізми його державного регулювання та підтримки.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішене завдання визначення наукових підходів до становлення та особливостей розвитку інноваційного підприємництва в умовах перехідної економіки України. Основні результати дослідження полягають у наступному:

1.Аналітична оцінка існуючих в економічній теорії трактувань інноваційного підприємництва дає можливість стверджувати про недостатність науково-теоретичної розробки цієї проблематики. Здійснення комплексного економічного аналізу ролі і значення інноваційного підприємництва у формуванні нової системи виробничих відносин в Україні буде сприяти підвищенню конкурентоспроможності економіки України.

2. Проведені в роботі дослідження дозволили виявити, що із всього різноманіття функціональних характеристик підприємництва в якості визначальної виступає новаторська функція, оскільки саме з прийняття рішення про здійснення нововведень багатофункціональний характер підприємництва наповнюється такими його особливостями як наявність ризику і відповідальності в прийнятті рішень в ситуації невизначенності.

3. Об'єктивними умовами теоретичного розв'язання проблеми становлення інноваційного підприємництва в умовах трансформації економіки виступають :

-з'ясування сутності інноваційного підприємництва як сукупності економічних господарських відносин, що спрямована на створення або пошук інтелектуального товару, його виробництва та розповсюдження з метою отримання комерційного прибутку;

-поглиблення розуміння економічної природи інновацій через економіко-теоретичний аналіз їх функцій: відтворення, цільову, стимулюючу;

-систематизація і поглиблений аналіз внутрішніх (визваних потребами виробничого процесу та мотиваційними факторами працівників організацій) та зовнішніх (зміни інституціональних структур, розвиток технологій, державне регулювання) причин виникнення та розвитку інновацій на мікро- та макрорівнях; розуміння основних причин набуття їми товарної форми як відповіді на інтереси виробника та споживача.

4. Розвиток інноваційного підприємництва в Україні потребує створення мережі інноваційних підприємств, здатних активізувати структурні зрушення в економіці; розширити вибір товарів та послуг, забезпечити додаткові робочі місця та швидку окупність витрат, оперативно реагувати на зміни попиту. Розвиток інноваційних підприємств сприятиме подоланню галузевого та регіонального монополізму, формуванню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню експортних можливостей країни.

5.Доведено, що додаткові можливості для активізації інноваційної діяльності виникають в процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, їх реструктуризації. Розробка і впровадження інноваційних стратегій стає реальним механізмом підвищення ефективності виробництва, покращення якості товарів та послуг, набуття конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. Постійне впровадження нововведень дозволяє залучити до інноваційної діяльності значний інтелектуальний потенціал, подолати існуючий розрив рівнів технологічного розвитку України та розвинутих країн. Інтелектуалізація основних факторів виробництва та впровадження нових технологій стали ключовими факторами ринкової конкуренції, основними засобами підвищення ефективності виробництва та покращення якості товарів та послуг. Впровадження нововведень є необхідною умовою успіху в конкурентній боротьбі, дозволяючи передовим підприємствам отримувати зверхприбутки за рахунок монопольного присвоєння інтелектуальної ренти, що створюється при впровадженні нових продуктів та технологій.

6. Уведення в дію мотивації розвитку інноваційного підприємництва вбирає регулювання попиту і пропозиції, ціноутворення та перебудови економічних відносин, що складаються з приводу використання нововведень. Головний зміст мотивації інноваційного підприємництва полягає в спонуканні індивіда до інноваційної діяльності як форми самореалізації та самовідтворення особи. Складовими вирішення проблеми мотивації є: зміна форми власності на винахід, науково-технічні розробки; адаптація інтелектуальної діяльності у сфері НТП відповідно до кон'юнктури ринкових потреб; надання науково-технічним та управлінським розробкам форми продукту; зміна механізму державного регулювання інноваційної діяльності на основі пільгового оподаткування прибутків від використання винаходів, введення авторської винагороди розробників та стимулююче оподаткування процесів самоорганізації підприємництва, впровадженні результатів інноваційної діяльності, внаслідок чого формується інтегрований спонукальний мотив, котрий визначає інноваційний характер поведінки.

7. Інституціональне забезпечення інноваційного підприємництва розглядається як визначальна умова ефективного використання інноваційного потенціалу. Класифіковано інструменти інституціонального забезпечення з точки зору співвідношення “попит - пропозиція” з виокремленням трьох напрямків підтримки інноваційної діяльності: стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозиція інноваційних продуктів та створення сприятливого інституційно-правового середовища для підприємців - інноваторів.

8. Доведено необхідність підвищення інтелектуалізації виробничої діяльності, накопичення знань, інтелектуальних продуктів, які формують здатність підприємств самостійно аналізувати інноваційні проекти і використовувати тільки найперспективніші. Важливо запровадити на мікрорівні нову модель формування і використання інтелектуального потенціала, яка може створити творчу атмосферу в колективі.

9. Механізм державного регулювання і підтримки інноваційного підприємництва полягає в визначенні пріоритетів розвитку науки на засадах конкурсного фінансування, підготовки наукових та інженерних кадрів; забезпеченні початкового попиту на інноваційний продукт шляхом державного замовлення; наданні податкових пільг інноваційним підприємствам, сприянні змінам в системі банківського кредитування, що є особливо важливим для інноваційних підприємств, виходячи з ризикового характеру їх діяльності; посередницькій діяльності в створенні інституційних та економічних механізмів, що ведуть до інтеграції науки та виробництва, об'єднання капіталів в структурах, спроможних створювати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Овчаренко Л. Деякі питання становлення інноваційного підприємництва // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Економіка. Випуск 41. - 2000. - с. 23 - 26.

2.Сизоненко В.О., Овчаренко Л.В. Інноваційне підприємництво - форма реалізації інтелектуальної власності // НАУКМА. Наукові записки. Т.18. Економічні науки. - 2000. - с. 64 - 71 (особистий внесок - економічна природа інновацій, економічна мотивація).

3.Овчаренко Л.В. Інноваційне підприємництво: світовий досвід та реалії України // Економіка.Фінанси. Право. - 2001. - № 2. - с . 3 - 5.

4. Сизоненко В.О., Овчаренко Л.В. Інституціональні та функціональні основи розвитку підприємництва // “Україна: аспекти праці”. - 2002. - № 4, с. 40-43 (Особистий внесок - роль держави в становленні підприємницької діяльності, сутність інноваційного підприємництва).

АНОТАЦІЯ

Овчаренко Л.В. Економічна природа і особливості розвитку інноваційного підприємництва в перехідній економіці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - економічна теорія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

В дисертаційній роботі розкрито теоретичні основи становлення та розвитку інноваційного підприємництва в умовах перехідної економіки. Автором визначаються сутність інноваційного підприємництва як особливого виду економічної активності; умови формування та становлення інноваційного підприємництва, його роль та місце в економічному розвитку перехідної економіки, вплив світового досвіду на становлення інноваційної діяльності в Україні. Виявлені фактори становлення та активізації інноваційної діяльності, пов'язані з інноваційними стратегіями реструктуризації підприємств корпоративного типу та мотивацією розвитку малих інноваційно- впроваджувальних фірм. Виявлено вплив інституціональних факторів на забезпечення інноваційного розвитку України. Розглянуто механізм організаційно-економічних та правових заходів держави по регулюванню та підтримці становлення інноваційних форм діяльності в Україні.

Основні результати дослідження знайшли застосування в діяльності підприємницьких структур, органів державної влади, учбовому процесі.

Ключові слова: інновації, інноваційна стратегія, інноваційне підприємництво, інноваційний процес, інтелектуальна власність, мотивація.

АННОТАЦИЯ

Овчаренко Л.В. Экономическая природа и особенности развития инновационного предпринимательства в переходной экономике. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. - экономическая теория. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

Диссертационная работа посвящена исследованию сущности, особенностей развития и путей становления инновационного предпринимательства в переходной экономике

Раскрывается содержание инновационного предпринимательства и его роль и место в экономическом развитии переходной экономики. Разграничены понятия “инновационная деятельность” и “ инновационное предпринимательство” через последовательное рассмотрение этапов инновационного процесса и выделение коммерческой сооставляющей как неотьемлемого атрибута инновационного предпринимательства. Совокупность экономических, хозяйственных отношений по организованному поиску инноваций предпринимательскими структурами с целью получения коммерческой прибыли формирует содержание инновационного предпринимательства.

Развитие рыночной среды для становления инновационного предпринмательства во многом определяется институциональными изменениями, правовыми и организационно-экономическими мероприятиями государства. Рассматривается сущность инноваций как специфического инструмента предпринимательства, через их основные функции: воспроизведения, целевой, стимулирующей. Предложена авторская трактовка экономических категорий, связанных с инновационной формой предпринимательской деятельности.

Мировой опыт развития инновационного предпринимательства, государственная поддержка инновационных предприятий в развитых странах рассмотрены с целью адаптации его передовых достижений к условиям Украины. Рассматриваются как формы государственного регулирования, так и возникновение новых форм инновационной деятельности: бизнес-инкубаторы, технопарки, венчурный капитал, “бизнес - ангелы” и другие.

Рассмотрены факторы роста конкурентоспособности предприятий для предприятий корпоративного сектора и малых инновационных фирм. В качестве основных внутренних факторов предложены следующие: применение разнообразных (наступательная, защитная, иммитационная и их вариации) инновационных стратегий на предприятиях корпоративного сектора в соответсвии со сферой их деятельности, размерами, этапами жизненного цикла; мотивационные факторы развития малых инновационно - внедренческих фирм выражены в узкой специализации, концентрации усилий на выполнении конкретных заданий, большей заинтересованности в конечном результате, решении вопросов занятости и других социальных вопросов, соединении научных и коммерческих интересов.

Исходя из особенностей переходной экономики Украины, аргументируется, что стимулы развития инновационного предпринимательства, применяемые в экономической политике развитых стран, могут быть действенными только при наличии соответсвенного институционального обеспечения инновационного развития в Украине, механизма государственного регулирования и поддержки инновационного предпринимательства - прямого или при помощи налоговой политики, льготного кредитования, других факторов экономического характера, соответствующей рыночной среды. Поэтому использование опыта других стран для Украины носит ограниченый характер, что вызывает необходимость формирования собственной стратегии инновационного развития. В диссертации обосновано, что становление инновационных форм предпринимательской деятельности обеспечивает динамизм развития и жизнеспособность экономики, распространяется на широкий круг участников хозяйственной жизни страны, способствует интеграции науки и производства. Для переходной экономики это приобретает особое значение, позволяет преодолеть ограниченность финансовых и материальных ресурсов, сохранить высокопрофессиональные научные кадры. Сформулированы предложения по обеспечению интересов участников как инновационного процесса, так и инновационного предпринмательства путем создания разнообразных интеграционных организационных форм сотрудничества и взаимодействия - венчуры, технопарки, бизнес-инкубаторы, технополисы.

...