Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

Трансформація державної власності в перехідній економіці

Руденко Юрій Миколайович

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії факультетів управління і маркетингу Київського національного економічного університету, Міністерства освіти і науки України, м.Київ.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор Степаненко Сергій Васильович Київський національний економічний університет, проректор з навчально роботи, завідувач кафедри історії економічних учень та економічної історії

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Ворона Валерій Михайлович Інститут соціології НАН України, директор

кандидат економічних наук, доцент Радченко Володимир Васильович, Національний педагогічний університет ім. М.І Драгоманова, завідувач кафедри економічної теорії

Провідна організація: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра теоретичної та прикладної економіки, м.Київ.

Захист дисертації відбудеться “ 7 ” червня 2002 р. о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 в Київському національному економічному університеті за адресою: 03068, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03068, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.

Автореферат розіслано “ 7 ” травня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

1. Загальна характеристика роботи

власність демократизація господарство

Актуальність теми. На початку 90-х років для всіх постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, а також держав, що виникли на території колишнього Радянського Союзу, відкрилась реальна перспектива для радикальних змін у виробничих відносинах, створення динамічної, відкритої ринкової економіки, що має соціально орієнтований характер. Такі перетворення були можливі на основі трансформації державної власності, яка мала стати передумовою структурної перебудови економіки, зміни форм господарювання, а також дати новий імпульс прогресу суспільства.

Розв'язання проблем, пов'язаних із трансформацією власності, неможливе без аналізу її економічної природи, з'ясування її місця і ролі в ринковій економіці. Значною мірою вони вже знайшли своє вирішення в працях А. Сміта, К. Маркса, Ф. Енгельса, Т. Веблена, Д. Гелбрейта, А. Маршалла, Д. Кейнса, К. Менгера, Р. Коуза, А. Алчиана, Д. Норта, Р. Познера, Ф. Хайєка, І. Шумпетера та інших учених.

Як показує аналіз західної економічної літератури останніх років, проблеми власності перебувають у центрі уваги багатьох учених-дослідників соціально-економічних процесів. При цьому стосовно проблем роздержавлення і приватизації існує кілька методологічних підходів. Серед них економічна теорія прав власності (А. Алчиан, Р. Коуз, Д. Норт, А. Оноре та ін.), яка відома також як школа “нового економічного институціоналізму”, теорія “агентства” (Е.Бодман, А. Вінніг, Ю. Вулф, К. Хартлі, Дж. Ярроу та ін.), теорія суспільного вибору (Дж. Бьюкенен, Т. Борчердінг, А. Бретон, Д. Мюллер та ін.), теорія “деполітизації”, яка комбінує теорію суспільного вибору і теорію прав власності (А. Шлейфер, М. Бойко, Р. Вішні), концепція “неспроможності” держави, що зумовила появу “ліквідаційної” і “комерціоналізаційної” теорій приватизації.

В економічній літературі колишнього Радянського Союзу (за часів перебудови) проблемам перетвореня власності в перехідній економіці багато уваги у своїх дослідженнях приділили А.Абалкін, А.В.Бузгалін, А.Н.Колганов, В.В.Радаєв, В.М.Кульков, С.Н.Соколенко, О.В.Черковец.

У вітчизняній літературі проблеми роздержавлення і приватизації розроблялися такими вченими, як О.Бєляєв, Д.Богиня, М.Волинський, В.Ворона, В. Голіков, А.Гош, А.Гриценко, М.Гуревичев, П.Єщенко, М. Задорожний, А.Ковальов, Т.Ковальчук, В.Корнієнко, І.Лазня, В. Логвиненко, І.Лукінов, В.Мельничук, С.Мочерний, А.Оніщенко, М. Павловський, М. Павлишенко, Ю.Пахомов, А. Покритан, А.Поплавський, В. Рибалкін, А. Родигин, В.Радченко, В.Юрчишин, К.Хубієв, В.Черняк, А.Чухно та ін. Незважаючи на значну кількість опублікованих наукових праць, чимало теоретико-методологічних аспектів проблеми реформування відносин власності в перехідній економіці все ще залишаються дискусійними і такими, що потребують більш глибоких досліджень.

За всього розмаїття точок зору серед учених-теоретиків чітко визначилися два принципово різних підходи до трансформації державної власності, а отже, і до розроблення самих моделей реформування: перший - реформування має проводитися через демократизацію власності, що спирається на досвід розвинутих країн; другий - реформування власності має відбуватися завдяки формуванню приватної власності. Саме приватизація стала головним напрямком перетворення власності в колишніх соціалістичних країнах, зокрема і в Україні.

Наявність багатьох поглядів, різних підходів та моделей роздержавлення, що використовуються в постсоціалістичних країнах, відмінності в стратегії перетворень вимагають поглибленого теоретичного дослідження проблеми, узагальнення практичного досвіду, вироблення наукових методологічних принципів аналізу і наукового прогнозування соціально-економічних наслідків реалізації вибраних моделей приватизації і, в кінцевому підсумку, формулювання методологічних основ і принципів побудови моделей перехідної економіки, що зумовлює актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри політичної економії факультетів управління і маркетингу Київського національного економічного університету як розвиток і поглиблення теми “Соціально-економічні функції держави перехідної економіки” (номер державної реєстрації 0197U004166). Автором підготовлено окремий підрозділ “Роль держави і трансформації державної власності в формуванні ринкових відносин”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичний аналіз суті і напрямків трансформації державної власності в постсоціалістичних країнах та визначення соціально-економічних наслідків їх реалізації.

Виходячи з мети дослідження в дисертації було поставлено такі завдання:

- розкрити теоретико-методологічні засади змісту власності, її місця і ролі в сучасних економічних системах та тенденцій розвитку;

- здійснити теоретико-методологічне обгрунтування ролі державної власності в змішаній економіці, узагальнити способи її трансформації в сучасних умовах;

- розкрити зміст і основні напрями перетворення державної власності в перехідній економіці;

обгрунтувати рекомендації щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму трансформації державної власності.

Об'єктом дослідження є відносини власності в умовах перехідної економіки.

Предмет дослідження - трансформація державної власності в перехідній економіці та її соціально-економічні наслідки.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять системний підхід до аналізу економічних явищ, загальнонаукові методи діалектики (загального і окремого, аналізу і синтезу, суті і явища), метод абстракцій, економіко-статистичний метод, метод експертних оцінок. Автор критично оцінював актуальні з точки зору об'єктивної логіки досягнення вітчизняних і зарубіжних авторів.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є Конституція України, закони, законодавчі акти і постанови уряду, зокрема: закони України “Про власність”, “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)”, постанова уряду “Про прискорення приватизації і недопущення негативних наслідків у цьому процесі”, відповідні Укази Президента.

У роботі використано значну кількість вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблем власності, теорії економічних систем, аналізу перехідної економіки; статистичні матеріали Міністерства статистики, Міністерства економіки, Міністерства зовнішніх зв'язків і торгівлі, Фонду держмайна, Управління статистики м. Києва. Крім того, об'єктом уваги стали аналітичні огляди і матеріали Інституту трансформації суспільства, Інституту економічного прогнозування, Інституту реформ.

Під час підготовки дисертаційної роботи було використано також доповіді і матеріали Світового банку, ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій; періодичні видання, міжвідомчі інформаційні збірники і бюлетені.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

обгрунтована доцільність розгляду трансформації відносин власності у двох напрямах: 1) перерозподіл прав власності, що не змінює її форму, але змінює або якісно поліпшує її зміст; 2) перерозподіл прав власності, що передбачає перехід від одних форм власності до інших. При цьому критерієм трансформації власності пропонується розглядати зміну соціально-економічного становища індивіда у суспільному виробництві, набуття ним нових правомочностей;

доведена необхідність відмови від ідеї ринкового фундаменталізму, що передбачає розповсюдження суто ринкових принципів поведінки на всі без виключення сфери суспільного життя відторгнення морально-етичних і духовних цінностей, напрацьованих суспільством, обгрунтовується необхідність системної трансформації власності, а не лише побудови ринкової економіки;

визначені умови і принципи формування реального і ефективного власника, що передбачає: персоніфікацію власності, ефективне управління власністю, добросовісну конкуренцію, здатність до саморозвитку, адекватну ринкову поведінку, утвердження відносин партнерства і співпраці з найманими працівниками, турботу про збереження навколишнього середовища;

обгрунтовується точка зору, що колективний характер праці диктує необхідність в окремих випадках передачу власності трудовим колективам; як засвідчує світовий досвід, найефективнішими є ті системи де капітал повністю контролюється зайнятими на них працівниками;

доводиться, що головним напрямом трансформації власності в сучасних умовах є демократизація всіх її форм, які спрямовані на формування соціально орієнтованого типу відносин власності на засоби виробництва та природні ресурси як на макро-, так і мікрорівнях перехідної економіки;

обгрунтовується необхідність збереження державної власності на ключових підприємствах як необхідної умови нормального функціонування перехідної економіки, поступового переростання її в соціально орієнтовану. При цьому акцентується увага на тому, що з якісного боку державна власність на засоби виробництва, природні ресурси та інше майно має неухильно поліпшуватися й орієнтуватися на забезпечення інтересів усього суспільства та розв'язання суспільно важливих соціальних, економічних, технологічних, управлінських проблем;

зроблено уточнення щодо функцій державного сектору в перехідному періоді, до яких пропонується віднести такі: 1) стабілізація економічного розвитку країни завдяки забезпеченню стабільної і прибуткової діяльності державних підприємств; 2) гарантування економічного суверенітету та економічної безпеки; 3) вирівнювання економічного розвитку регіонів; 4) досягнення збалансованного економічного зростання через підтримку та стимулювання роботи недержавних господарських об'єктів; 5) розв'язання соціальних проблем, які неспроможний вирішити ринковий механізм, сприяння прогресу продуктивних сил, уникнення економічних криз, здійснення соціальних програм. Показано, що держава відіграє роль верховного арбітра і гаранта певного рівня соціального стану населення та організатора трансформаційних процесів у економіці;

запропоновано практичні рекомендації щодо напрямків удосконалення політики трансформації власності на сучасному етапі перехідного періоду до соціально орієнтованої економіки (з формування умов і становлення реального і ефективного власника; з удосконалення ринкової інфраструктури і подолання інших перешкод у функціонуванні суб'єктів господарювання, з ефективної реалізації державою її права власника на підприємствах державного сектору; з посилення ефективності керування державними підприємствами, корпоративними правами в акціонерних товариствах, проведення ефективної дивидендної політики, з недоцільності приватизації високорентабельних підприємств, які забезпечують значну частину надходжень до державного бюджету, з розробленя пропозиції щодо необхідності суттєвого вдосконалення механізму післяприватизаційної підтримки і захисту суб'єктів малої приватизації, а також із призупинення відчуження державного майна способами, не передбаченими законодавством про приватизацію).

Практичне значення одержаних результатів полягає в пропозиціях автора стосовно уточнення стратегії трансформації власності в перехідному періоді, а також заходів щодо нейтралізації негативних соціально-економічних наслідків перетворень державної власності на першому єтапі її реформування.

Систематизовані в дисертації теоретичні положення і розроблені практичні рекомендації використовуються в навчальному процесі КНЕУ під час викладання курсів “Політична економія”, “Економічна теорія”, “Економіка перехідного періоду” (довідка КНЕУ про впровадження від 07.12.2000 р.); для розробки нормативних актів і законів, що регулюють приватизаційні процеси в економіці (довідка про впровадження Фонду державного майна України від 12.02.2002 р.); нормативних актів про банкрутство підприємств (довідка про впровадження Харківського регіонального управління з питань банкрутства від 18.02.2002 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень, отримані автором, були викладені і схвалені на міжнародних конференціях, які відбулися в м. Запоріжжя (1995 р.) і в м. Києві (2000 р.), на науково-методичній конференції в м. Києві (2000 р.), а також у наукових доповідях на кафедрах політичної економії факультетів управління та маркетингу (1997 р.) і міжнародної економіки (1999 р.) КНЕУ.

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертації опубліковані автором у 9 працях загальним обсягом 1,85 друк.арк., у тому числі 6 статей у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Робота викладена на 195 с. друкованого тексту і включає 15 додатків. Список використаних джерел налічує 165 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено суть проблеми і авторський підхід до її розвитку, визначено мету, предмет і методологію дослідження. Розкрито наукову новизну основних положень і визначено напрями їх практичної реалізації.

Розділ 1 - “Методологічні основи аналізу трансформації державної власності”. Вибір ефективного способу трансформації державної власності в перехідному періоді багато в чому залежить від правильного розуміння змісту власності, а також з'ясування шляхів її перетворення.

У дисертації власність розглядається як система необхідних, сталих, стійких соціально-економічних зв'язків та відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили, об'єктів інтелектуальної власності, інформації, послуг у всіх сферах суспільного відтворення (виробництві, розподілі, обміні і споживанні). Поняття “привласнення” належить до ключових характеристик власності. Тут ідеться не про привласнення готових предметів природи, а головним чином, про привласнення за допомогою суспільно зумовленої виробничо-економічної діяльності. Таке привласнення благ завжди відбувається в певній соціальній формі.

На основі дослідження сучасних західних теорій власності автор дисертації використовує розроблені ними підходи і перш за все враховує органічну єдність економічних і юридичних її сторін для аналізу форм і способів трансформації державної власності.

Сучасна економічна наука, репрезентована насамперед працями Нобелівських лауреатів, досліджує суть власності та шляхи її перетворення в рамках теорії прав власності. При цьому сформулювались два напрямки наукового аналізу даної проблеми. Перший (континентальний) - абсолютизує приватну власність. За даного підходу вона проголошується не тільки “священою і недоторканною”, але і “єдиною і неподільною”, а розподіл прав власності серед кількох суб'єктів розглядається як руйнування приватної власності. Другий (англо-саксонський) - виходить з необхідності розщеплення пучка прав власності між кількома суб'єктами власності. Саме англо-саксонська концепція найбільше вплинула на економічну науку і послужила основою для формування теорії прав власності.

У дисертаційній роботі на основі ідей, розроблених у рамках англо-саксонського напрямку, аналізуються два основні шляхи перетворення власності: 1) перерозподіл прав власності, що не змінює її форми; 2) перерозподіл прав власності, що передбачає перехід від одних форм власності до інших. При цьому як критерій трансформації власності дисертант розглядає зміну соціально-економічного становища індивіда у суспільному виробництві (його нові правомочності), формування ефективного власника. Нова форма власності стає прогресивнішою тоді, коли створюються кращі умови для реалізації здібностей індивіда, досягається гармонізація індивідуальних і соціальних інтересів, підвищується ефективність виробництва. Сучасна економіка в пошуках ефективного функціонування приходить до об'єднання різних форм власності, до утворення її змішаних і комбінованих форм (холдингів, трестів, концернів, корпорацій, фінансово-промислових груп і т. ін.).

Наступний важливий методологічний підхід, якого дотримувався дисертант, аналізуючи власність, полягає в урахуванні рівня однорідності суспільного виробництва. Під впливом об'єктивних причин і передусім у зв'язку з переходом до постіндустріальної цивілізації у більшості розвинутих країн на рубежі 60-70 рр. ХХ ст. сформувалася змішана економіка. При цьому у різних країнах і регіонах складаються різні моделі змішаної економіки. Проведений аналіз змішаної економіки дав змогу сформулювати її основні властивості. Оскільки змішана економіка є основою нового сучасного типу суспільного устрою розвинутих країн, то вона може розглядатись одним з орієнтирів перетворень у перехідній економіці для постсоціалістичних країн Східної Європи і СНД.

У дисертації доводиться, що головним напрямом трансформації власності в сучасних умовах є демократизація всіх її форм. Це проявляється в таких формах: набуття державною власністю нової якості, виникнення на її основі приватної власності різних за зрілістю колективних форм власності (корпоративна, акціонерна, кооперативна, асоційована та ін). Так, державна власність стає все більше орієнтованою на забезпечення інтересів усього суспільства, а не однієї групи населення, націленою на розв'язання суспільно важливих проблем. Корпоративна власність перетворюється в найбільш численну і динамічну складову західної економіки (на її частку припадає 80-90% продукції, що реалізується). Аналізуючи світовий досвід, автор зосереджував увагу на тому, що акціонерна форма власності має значний потенціал для розвитку економіки і суспільства. Вона зберігає все, що властиве класичній приватній власності, а саме: підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору тощо - і водночас має низку нових якостей, які зумовлюють її переваги над приватнокапіталістичною власністю. Акціонерна власність вносить докорінні зміни в спосіб взаємодії робочої сили із засобами виробництва, коли формуються елементи їх прямого поєднання і подолання на цій основі відчуження працівника від засобів і результатів виробництва, його безпосередньої участі в капіталі, у прибутку, в управлінні економічними процесами. У кінцевому підсумку відбувається процес перетворення найманого працівника в співвласника засобів виробництва, що і зумовлює найважливіші відмінності між працею і капіталом. Отримує розвиток тенденція до подолання товарності робочої сили, до соціальної злагоди на виробництві, тобто переходу від конфронтаційного типу відносин до партнерської співпраці. Разом з тим інтенсивно розвиваються асоційовані форми власності трудових колективів як у рамках окремих країн, так і на міждержавній основі. Пенсійні і страхові фонди перетворилися у важливе джерело інвестицій. Значний розвиток спостерігається в індивідуальному підприємництві і фермерстві, котрі розвиваються на засадах індивідуальної власності.

Автор розглядає демократизацію власності як процес “соціалізації” або “соціальної орієнтації” сучасної економіки. Він відокремлює серед конкретних складових соціальної орієнтації насамперед такі, як розвиток механізму забезпечення добробуту, соціального захисту, соціальної рівності і справедливості для переважної частини населення і певне гальмування процесів диференціації і соціальної поляризації. Нарівні з цим аналізується перетворення трудової діяльності у сферу розвитку людини, в арену, де індивід найбільшою мірою використовує свій потенціал, що також є важливим складником соціальної орієнтації економіки.

У дисертаційній роботі досліджується вплив демократизації власності на забезпечення динамізму і високої ефективності економіки країни. У сучасних умовах критерієм ефективності виступає не лише прибутковість, а й створення умов для всебічного розвитку особистості і збереження природного середовища. За визнанням багатьох учених, на рубежі XX-XXI століть тільки соціально орієнтована економіка може бути найефективнішою і найдинамічнішою.

Розділ 2 - "Роль трансформації державної власності у формуванні ринкової економічної системи" присвячений дослідженню соціально-економічних перетворень у пострадянських країнах і перш за все зміни основи соціалістичної економіки - державної форми власності.

У дисертаційній роботі ці процеси розглядаються у більш широкому контексті, як важлива складова перехідної економіки. Остання представлена як теоретична концепція і сукупність заходів економічної політики, що забезпечують зміну адміністративно-командної системи на ринкову економічну систему. Докладно проаналізувавши відомі науці основні моделі перехідної економіки, дисертант обгрунтував основні принципи, на базі яких може бути сформована модель перехідної економіки для України. Серед таких принципів названо: а) орієнтація перехідної економіки на формування багатоукладності, державне регулювання ключових соціально-економічних процесів, соціальну орієнтацію та поєднання високого динамізму розвитку з ефективністю виробництва; б) урахування нестійкості та багатоваріантності економічного розвитку в перехідний період; в) урахування впливу цивілізаційних, інституціональних факторів та рівня економічного розвитку країни.

Спираючись на проведені теоретичні дослідження, дисертант критично проаналізував українську модель перехідної економіки що втілювалася в життя останнє десятиліття. Особливу увагу було приділено практиці інституційних перетворень та дієвості Програм соціально-економічного розвитку країни. Було з'ясовано, що вони не містять важливих розділів, направлених на забезпечення соціальних потреб і збереження досягнутого в суспільстві рівня добробуту, екологічної безпеки, розвитку інтеграційних зв'язків та врахування глобалізаційних тенденцій. Державний сектор економіки не було своєчасно підпорядковано завданню отримання максимального в кількісному і якісному відношенні соціального ефекту.

Узагальнюючи теоретичні дослідження і практичний досвід трансформації державної власності в Україні та інших пострадянських країнах, автор дисертаційної роботи проаналізував процеси роздержавлення власності. Було визначено два домінуючі типи роздержавлення. Перший - пов'язаний з перерозподілом правомочностей між суб'єктами державної власності для ефективнішого управління державним майном і збереженням державної власності як окремої форми власності. При цьому відбувається диференціація державної власності, її розподіл на види (республіканську, муніципальну). Державна власність зберігається і за переходу державних підприємств на режим “повного господарського ведення” або комерціалізації, функціонування їх на засадах ринкових відносин, на режим “оперативного управління” з неповною господарською самостійністю (наприклад, надання їм статусу “казенних заводів”), або за переходу підприємства на статус орендного. Держава залишається власником стратегічно важливих об'єктів і через них реально впливає на процес суспільного відтворення.

Другий тип роздержавлення пов'язаний зі зміною форми власності, переходом об'єктів власності з державного сектору в недержавний. Цей тип роздержавлення за своєю суттю виступає як приватизація, для якої характерним є перерозподіл прав власності. Розглянуто такі шляхи приватизації, як акціонування, продаж об'єктів власності через аукціони, проведення через процедуру банкрутства та ін. Їх грунтовний аналіз і вивчення досвіду Китаю дали змогу дисертанту дійти до висновку, що більш прогресивним шляхом формування приватної власності у пострадянських країнах є виникнення її на власній основі, а не через приватизацію об'єктів державної власності.

Іншим результатом дисертаційного дослідження є висновок про зміцнення ролі держави в перехідній економіці, що зумовлюється її функціями в сучасних умовах. Виходячи з ролі, яку має відігравати державна власність на сучасному етапі, автор визначає такі економічні функції державного сектору: 1) стабілізація економічного розвитку країни через забезпечення стабільної діяльності державних підприємств; 2) гарантування економічного суверенітету; 3) вирівнювання економічного розвитку регіонів; 4) досягнення збалансованого економічного зростання через підтримку та стимулювання роботи недержавнх господарських об'єктів; 5) розв'язання соціально значущих проблем, які неспроможний вирішити ринковий механізм (сприяння прогресу продуктивних сил, позбавлення економічних криз, здійснення соціальних програм). Держава відіграє роль верховного соціального арбітра і гаранта певного рівня соціального стану населення, організатора всіх трансформаційних процесів у економіці.

Критичний аналіз реалізації Програм приватизації (1992-2001 рр.), а також прийнятих нормативних актів, дозволив дисертанту всебічно розглянути досягнення і недоліки інституціонального забезпечення трансформації державної власності. Було встановлено, що недостатньо здійснювалось забезпечення належних умов для ефективної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності. Запропоновано ряд заходів по удосконаленню організаційного механізму проведення трансформації державної власності серед яких особливе значення має необхідність розмежування основних функцій Фонду державного майна і створення окремої структури, що забезпечить ефективне регулювання об'єктами державної власності.

Розділ 3 - “Основні суперечності трансформації державної власності в перехідній економіці України” присвячений аналізу соціально-економічних наслідків реформування державної власності в Україні, обгрунтуванню необхідності істотної корекції курсу реформ для забезпечення більш високого рівня цілісності економічної системи. Аналіз дав змогу виявити низку істотних методологічних помилок і стратегічних прорахунків, що були припущені як у визначенні вихідних позицій для реформування, так і в самому процесі трансформаційних перетворень.

У дисертації розглядаються наслідки недооцінювання стартових умов реформування власності. Так, не були враховані глибокі зміни власності, що відбулися в попередній період (1985-1990 рр.). Відповідно до ухвалених у той час законів об'єкти власності було передано в управління трудовим колективам, від імені яких виступали адміністрації фабрик і заводів. Це призвело до появи псевдовласників державного майна. При державних підприємствах створювались численні малі підприємства і кооперативи, які здебільшого стали виконувати роль механізму переводу державних ресурсів у приватну власність. Тим самим було закладено підвалини тіньової номенклатурно-бюрократичної приватизації, яка і забезпечила ще до початку офіційного роздержавлення фактичний контроль за об'єктами державної власності з боку обмеженого кола осіб - майбутніх власників.

Іншими вадами реформування державної власності стали штучно завищені темпи процесу приватизації, радикальні форми корпоратизації державних підприємств, ігнорування інтересів трудових колективів і широких верств суспільства, перманентний процес перерозподілу об'єктів державної власності. Показано, що намагання поширити ринкові принципи на всі сфери суспільного життя (освіту, медицину, культуру, юриспруденцію тощо) спричинило розмивання духовних і морально-етичних цінностей у суспільстві.

На основі аналізу розвитку відносин власності у розвинутих країнах розглядаються перспективи для України формування великої корпоративної власності за участі держави, розвиток вертикальної інтеграції, створення державно-корпоративної економіки. Але практика приватизації великих промислових підприємств засвідчує протилежну тенденцію. Для залучення інвесторів зі складу єдиних виробничих комплексів виділяються найбільш прибуткові структурні підпрозділи, що веде до руйнування сучасних єдиних промислових комплексів і розриву господарських зв'язків. Реальністю стає відрив добувних галузей від обробних, деіндустріалізація, деградація машинобудівного комплексу, розлад кругообігу основних виробничих фондів. Разом з тим активно йде розпродаж контрольних пакетів акцій підприємств, що належать державі, а отже, втрачається можливість контролю і державного регулювання такими підприємствами.

Аналіз новітніх тенденцій розвитку економіки свідчить, що найбільш ефективними є ті господарчі системи, в яких забезпечена участь усього персоналу в капіталі. Вони передбачають створення фірм, котрі повністю контролюються зайнятими на них працівниками. Але в Україні розвиток цієї прогресивної форми власності був дискредитований через викривлення у процесі оренди з викупом, що поступово трансформувалась у групову власність вузького кола осіб з адміністрації підприємств. Водночас є факти, коли роздержавлення власності підприємств різних галузей (наприклад, Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча) демонструє високу ефективність саме колективної власності.

Досвід розвинутих країн свідчить, що стратегічні підприємства, які перебувають у державній, державно-корпоративній або ж у корпоративній власності, відіграють важливу стабілізуючу роль в економіці. При цьому держава створює відповідні механізми з контроля і регулювання стратегічними об'єктами виходячи із загальнодержавних інтересів. Однак у Програмі приватизації (2000-2002 рр.) перед Фондом державного майна України поставлено завдання приватизувати стратегічно важливі об'єкти, що посідають монопольне становище на національному ринку (електроенергетика, зв'язок, транспорт, металургія, нафтохімія, машинобудування, космос). Комплексний аналіз цієї проблеми приводить до висновку, що реалізація прийнятої програми приватизації з широким залученням іноземних інвесторів (особливо транснаціональних корпорацій) може призвести до втрати економічної незалежності України, створити реальну загрозу економічній безпеці і спричинити негативні соціальні наслідки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою одним з механізмів переходу об'єктів власності від неефективних власників до ефективних є банкрутство. Брак правильної організації і належної законодавчої бази в Україні призвело до свідомого використання банкрутства як засобу перерозподілу власності в інтересах певних осіб та кланів. Тільки в 2001 році за борги було продано об'єкти державної власності, ринкова вартість яких, за підрахунками фахівців, еквівалентна сумі проданого держмайна через Фонд (близько 2 млрд. грн.). Великий суспільний резонанс отримала “тіньова приватизація” через механізми банкрутства Слов'янського содового, Білоцерківського шинного (“Россава”), Південного машинобудівного заводів, Одесаобленерго та інших підприємств. Проведений аналіз дав можливість дисертанту розкрити схеми тіньової приватизації і внести пропозиції стосовно призупинення відчуження державного майна способами, не передбаченими законодавством про приватизацію.

Незважаючи на те що мале підприємництво в усьому світі зміцнює і примножує приватну власність, поєднує її з працею товаровиробника, робить її масовою та сприяє не тільки утвердженню середнього класу, а й демократизації власності, аналіз існуючих відносин власності в Україні свідчить про те, що система економічних відносин, яка склалася в нашій економіці, відштовхує малий бізнес, піддає його постійній дискримінації. Цим можна пояснити надзвичайно низьку частку малих підприємств у створенні валового внутрішнього продукту (7-8%) тоді як в економіці розвинутих країн цей показник перевищує 40%. У дисертації розроблено пропозиції про необхідність суттєвого вдосконалення механізму післяприватизаційної підтримки і захисту суб'єктів малої приватизації. До них належать: надання кредитної підтримки, захист від недобросовістної конкуренції, свавілля чиновників.

Проведені в роботі дослідження дали можливість дисертанту сформулювати умови становлення реального й ефективного власника. Вони направлені на поліпшення ринкового середовища, удосконалення ринкової інфраструктури, подолання інших перешкод на шляху функціонування суб'єктів господарювання. Найважливішими серед них є: 1) унормування діяльності на ринку численних посередників, що перерозподіляють прибуток виробників товарів і послуг, використовуючи його лише у своїх вузькокорисних цілях (а такий перерозподіл досяг уже загрозливих розмірів); 2) підвищення дієвості банківської системи, високі процентні ставки, які не сприяють ефективному стимулюванню розвитку і оновленню виробничих фондів; 3) зміни в характері діяльності фондових бірж зайнятих сьогодні не стільки акумулюванням ресурсів для розвитку економіки, скільки перерозподілом власності; 4) подолання кризи неплатежів, бартерних розрахунків тощо.

Приватизаційні процеси на Україні сформували власників, у котрих нема історичних аналогів - вони мають на меті не організацію ефектиної господарської діяльності, а перепродаж об'єктів за більш високими цінами. Для української економіки характерним стає безперервний перерозподіл власності, а сама приватизація перетворилась у своєрідний бізнес. Дисертант наголошує на тому, що за такої моделі приватизації проблематичними стають інвестиції у реальний сектор суспільного виробництва, що неминуче зумовлює небажані структурні зміни в економіці.

У роботі показується, що деформація відносин власності створила умови для виникнення певної групи власників, діяльність яких є малоефективною з позиції інтересів усього суспільства і здійснюється у сфері тіньової економіки. Уже сьогодні за обсягом виробництва вона досягає за різними підрахунками 40-60% створеного в країні ВВП. Джерелом збільшення капіталів цих власників є не розвиток виробництва, а привласнення монопольної ренти, коштів державного бюджету, прибутків і заощаджень населення. Цим процесам сприяє соціальна невпорядкованість суспільства, люмпенізація значних верств населення, включаючи представників науково-технічної та творчої інтелігенції, та їх фактична відстороненість від трансформаційних процесів і витискання на узбіччя економічного і соціально-політичного життя. Дисертант обгрунтовує необхідність проведення такої економічної політики, яка була б спрямована на всебічне обмеження діяльності, а згодом і усунення таких суб'єктів власності з економічного життя взагалі.

Названі вище вади багато в чому запрограмовані недооцінюванням ролі держави в перехідній економіці. У зв'язку з цим дисертант обгрунтовує необхідність відповідної корекції курсу реформ: запропоновано систему заходів щодо ефективної реалізації державою її права власника на підприємствах державного сектору, посилення ефективності керування державними підприємствами і корпоративними правами в акціонерних товариствах, проведення ефективної корпоративно-дивідендної політики. Дисертант доводить недоцільність приватизації високорентабельних підприємств, що забезпечують значну частину надходжень до державного бюджету. Аргументується, що є всі підстави для створення прибуткового державного сектору як підгрунтя стабільного розвитку економіки, а також постійного і надійного джерела надходження коштів до бюджету.

Проведений у роботі аналіз ефективності процесу приватизації в Україні дав можливість дійти таких висновків. По-перше, в Україні вже створено критичну масу недержавних підприємств, обсяг виробництва на яких перевищив обсяги виробництва в державному секторі, що свідчить про незворотність ринкового реформування економіки. По-друге, реалізований варіант приватизації не забезпечив досягнення соціальних цілей: реальної участі найманих працівників у капіталі, розподілу прибутків, їх залучення до управління. Відносини “праця-капітал” не набули тих форм соціального партнерства і співробітництва, які існують у сучасних розвинутих країнах. Більшість населення України перебуває за межею бідності, і їх економічна свобода обмежується продажем своєї робочої сили за ціною нижче вартості. Реальністю є брак умов не тільки для розширеного, але навіть для простого відтворення робочої сили. Бідність стала актуальною загальнодержавною проблемою.

В Україні наслідком деформацій у відносинах власності є безпрецедентне за світовими стандартами падіння виробництва (яке тільки за останні роки дещо стабілізувалось), нагромадження глибоких диспропорцій у процесі відтворення, значне погіршання структури народного господарства.

Зважаючи на особливості процесу роздержавлення в Україні та необхідність підвищення його ефективності, у дисертації аргументується доцільність здійснення таких заходів:

поступово посилити роль держави в проведенні всіх трансформаційних процесів в економіці;

визнати за недоцільне зміну форми власності високорентабельних державних підприємств, де досягнуто стабільного зростання виробництва;

посилити керування державними підприємствами і корпоративними правами в акціонерних товариствах, зміцнити прибутковий державний сектор економіки як постійне і надійне джерело надходжень коштів до держбюджету і стабілізації економіки;

не приватизувати стратегічно важливі об'єкти, що посідають монопольне становище в певних галузях та забезпечують економічну незалежність України;

на законодавчому рівні встановити чіткий механізм управління акціонерними товариствами та контроль за їх дивідендною політикою щодо рядових акціонерів;

створити умови для підтримки національного виробника всіх форм власності, їх доступу до кредитних ресурсів, підвищення платоспроможного попиту і розвитку внутрішнього ринку;

запроваджувати інвестиційні конкурси з обов'язковою розробкою бізнес-планів і інвестиційних зобов'язаннь для появи власників, котрі мають довгострокові плани щодо розвитку приватизованих підприємств;

удосконалити механізм продажу цінних паперів через подальший розвиток системи фондових бірж, забезпечити доступність інформації про діяльність акціонерних товариств для потенційних покупців, оперативності та прозорості біржових торгів.

Відновлення дієздатності держави, суттєве посилення її ролі в проведенні всіх трансформаційних процесів, забезпечення належного керування державним сектором, підвищення ефективності роботи приватизованих підприємств і виправлення структурних деформацій у відносинах власності, на думку автора, уможливить усунення загрози економічної безпеки, забезпечить стабільний і прискорений розвиток економіки України.

Висновки

Дослідження суті і змісту трансформації державної власності, визначення її місця і ролі в економічних системах розвинутих країн і в моделях перехідної економіки, а також практичного досвіду реформування економіки в Україні і в інших постсоціалистичних країнах, дають змогу зробити наступні висновки:

1. Правильний вибір форм і способів перетворення власності можна зробити лише на основі використання всіх здобутків сучасної економічної науки і насамперед теорії власності. Методологічний підхід дисертанта до визначення власності як певного набору правомочностей дає можливість визначити такі основні шляхи трансформації власності.

Перший - пов'язаний з перерозподілом правомочностей між суб'єктами державної власності для більш ефективного управління державним майном і збереження державної власності як окремої форми. При цьому державні підприємства переводяться на режим “повного господарського ведення”, комерціалізацію, на режим “оперативного управління” з неповною господарською самостійністю на статус орендного. Держава залишається власником стратегічно важливих об'єктів і через них реально впливає на процес суспільного відтворення.

Другий тип роздержавлення пов'язаний зі зміною форми власності, переходу об'єктів власності з державного сектору в недержавний, він за своєю суттю виступає як приватизація, для якої характерним є перерозподіл прав власності. Способами приватизації можуть бути: акціонування, продаж об'єктів власності їх через аукціони, проведення через процедуру банкрутства та ін.

2. Основою нового типу суспільного устрою, характерного для сучасних розвинутих країн, є змішана економіка. Керуючись глобальними тенденціями розвитку світової економіки, дисертант сформулював основні риси змішаної економіки: демократизація власності, поєднання державного регулювання з механізмом ринкової саморегуляції економіки, її соціалізація, динамізм і ефективність, екологічна безпека і відкритість економіки. Причому демократизація власності розглядається як найважливіша характерна риса сучасних змішаних економічних систем. Тому саме вона виступає орієнтиром для перетворень у постсоціалістичних країнах.

3. Модель перехідної економіки - це теоретична концепція і заснована на ній економічна політика, спрямовані на забезпечення переходу від адміністративно-командної до ринкової системи за обов'язкового збереження державного регулювання економіки і соціальної спрямованості розвитку суспільного виробництва. Основні принципи побудови такої моделі: а) орієнтація перехідної економіки на формування багатоукладності, державне регулювання ключових соціально-економічних процесів, соціальну орієнтацію та поєднання високого динамізму розвитку з ефективністю виробництва; б) урахування нестійкості та багатоваріантності економічного розвитку в перехідний період; в) урахування впливу цивілізаційних, інституціональних факторів та рівня економічного розвитку кожної окремої країни.

5. Критичний аналіз української моделі перехідної економіки дав змогу визначити основні її вади. Спираючись на проведені теоретичні дослідження, дисертант критично проаналізував українські моделі перехідної економіки, що втілювались у життя останнє десятиріччя. Особливу увагу було приділено практиці інституційних перетворень та дієвості Програм соціально-економічного розвитку країни, які реалізовувались у ці роки. Державний і приватний сектори економіки не було своєчасно підпорядковано завданню отримання максимального в кількісному і якісному відношенні соціального ефекту.

6. Обґрунтовано необхідність підвищення ролі держави в перехідній економіці, визначено її найважливіші функції. Держава відіграє роль верховного соціального арбітра і гаранта певного рівня соціального стану населення, організатора всіх трансформаційних процесів у економіці.

7. Проведений аналіз трансформації державної власності в Україні і в інших постсоціалістичних країнах дав змогу виявити істотні методологічні й організаційні прорахунки. Перш за все не були враховані глибокі зміни власності, що відбулися в попередній період (1985-1990 рр.). Водночас не був використаний багатий досвід розвинутих країн щодо демократизації власності в сучасних умовах. Помилковою була стратегія, спрямована на проголошення пріоритетною приватної власності, практично повне усунення колективної і недооцінювання державної власності.

Перетворення власності, що відбувається, не створює ринкової структури економіки, властивої розвинутим країнам, а отже, і не формує адекватних ринкових відносин між суб'єктами ринку. Надання стихії ринку можливості встановлювати всі мікро- і макроекономічні пропорції призвело до втрати керованості економічними процесами.

Головної мети приватизації - формування реальних господарів - не було досягнуто, насправді виникла приватна власність без ефективного і відповідального власника. Для української економіки характерним стає безперервний перерозподіл власності, а сама приватизація перетворилась у своєрідний бізнес. Деформація відносин власності створила умови для виникнення і тіньової економіки.

Реалізація прийнятої програми приватизації передбачає приватизацію стратегічно важливих об'єктів, які посідають монопольне становище на національному ринку. Широке залучення до цього іноземних інвесторів (особливо транснаціональних корпорацій) створює реальну загрозу економічній безпеці і може спричинити негативні соціальні наслідки.

Унаслідок деформації власності моделі перехідної економіки, що використовуються, виявилися зорієнтованими не на зростання добробуту і утвердження соціальної справедливості, а на значну соціальну диференціацію суспільства, різке падіння реальних доходів населення. Виникла небезпека деіндустріалізації, а отже, деградації робочої сили.

У процесі приватизації критерій ефективності економіки не враховувався ні в короткостроковому, ні в середньостроковому аспектах, зважалося лише на можливість поповнення прибуткової частини бюджету. Мала місце повна зневага інвестиціями, соціальними потребами і екологічною безпекою. Відкритість економіки з чинника зростання ефективності стала засобом руйнації вітчизняної економіки.

8. Для подолання негативних наслідків, які виникли в процесі трансформації власності, в роботі обгрунтовано необхідність корекції курсу реформ з метою формування умов і становлення реального й ефективного власника, удосконалення ринкової інфраструктури і подолання інших перешкод у функціонуванні суб'єктів господарювання.

Запропоновано систему заходів з ефективної реалізації державою її права власника на підприємствах державного сектору, посилення ефективності керування державними підприємствами, корпоративними правами в акціонерних товариствах, у проведенні ефективної дивідендної політики.

Обґрунтовано недоцільність приватизації високорентабельних підприємств, які забезпечують значну частину надходжень до державного бюджету. Дисертант вважає, що в сучасних умовах є всі підстави для створення прибуткового державного сектору як основи стабільного розвитку економіки, а також постійного і надійного джерела надходження коштів до бюджету.

Розроблено пропозиції про необхідність суттєвого вдосконалення механізму післяприватизаційної підтримки і захисту суб'єктів малої приватизації, а також щодо призупинення відчуження державного майна способами, не передбаченими законодавством про приватизацію.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

Руденко Ю., Волошин В. Методологія пізнання змісту підприємництва // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий наук. зб. - Вип. 4. - К.: КДЕУ. -- 1996. -- С. 127-131. - 0,5 др.арк. (особисто автору належить 0,25 др.арк.; сутність та умови формування підприємництва).

Руденко Ю. Про деякі соціально-економічні наслідки трансформації власності в перехідній економіці та їх причини // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий наук. зб. - Вип.5. - К.: КНЕУ. -- 1997. -- С. 161-166. - 0,5 др.арк.

Руденко Ю. Соціалізація економіки - найважливіша властивість сучасних змішаних економічних систем // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий наук. зб. - Вип. 6. - К.: КНЕУ. -- 1998. -- С.27-30. - 0,5 др.арк.

Руденко Ю. Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих вчених і аспірантів. - Вип. 5. - К.: КНЕУ. - 2000. - 0,5 др.арк.

Руденко Ю. Оцінка наслідків реформування власності в Україні і корегування приватизаційних процесів // Стратегія економічного розвитку України: Наук.зб. - Вип.1. - К.: КНЕУ. -- 2000. - С. 155-160. - 0,5 др.арк.

Руденко Ю., Килимник О. Злиття та поглинання компаній як домінуюча форма прямого іноземного інвестування // Зб.наук.праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Вип.30. - К., 2001. - С.179-186. - 0,8 др.арк. (особисто автору належить 0,25 др.арк.; аналіз форм та мотивів злиття та поглинання як форм приватизації).

В інших виданнях:

Руденко Ю. Приватизация: необходимость коррекции стратегического курса // Труды международной научно-практической конференции “Проблемы экономики и совершенствования подготовки экономических кадров в условиях перехода к рынку”. - Запорожье, 1995. - С.46-47. - 0,2 др.арк.

Руденко Ю.М. Наукові секції як засіб підвищення ефективності самостійної роботи студентів (про шляхи вивчення деяких актуальних проблем сучасності) // Труди науково-практичної конференції викладачів Київського національного економічного університету “Система організації самостійної роботи студентів: досвід, проблеми”. - К.: КНЕУ. - 2000. - С.70-72. - 0,2 др.арк.

Руденко Ю. Методологічні основи і принципи побудови моделей перехідної економіки // Труди міжнародної науково-практичної конференції “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання)”. - К.: КНЕУ. - 2001. - С.281-283. - 0,2 др. арк.

Анотація

Руденко Ю. Н. “Трансформація державної власності в перехідній економіці”. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - Економічна теорія - Київський національний економічний університет, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2002.

У дисертацій розкрито теоретико-методологічні засади змісту власності, її місця і ролі в сучасних економічних системах. Проведено комплексний аналіз процесу демократизації власності, розкрито її значення у формуванні ринкового господарства і як найважливішого чинника соціалізації, динамізму і ефективності економіки.

Проаналізовано роль державної власності в змішаній економіці розвинутих країн, узагальнено шляхи і способи трансформації деріжавної власності в сучасних умовах. Розроблено рекоменедації щодо вдосконалення методів реформування державної власності в перехідній економіці України і створення умов для формування ефективного власника.

На основі аналітичного прогнозу соціально-економічних наслідків впровадження моделей трансформації власності автором запропоновані науково-практичні рекомендації щодо підвищення ефективності роздержавлення.