Економічні фактори соціально-класової стратифікації в умовах становлення сучасного ринкового господарства України

Знайшли подальший розвиток:

- обґрунтування ролі, місця та функції ринку праці як одного з головних економічних показників існуючої соціальної стратифікації при розгляді системи соціально-класових відносин;

- дослідження причин негативних тенденцій у сфері оплати праці, що перешкоджають відтворенню трудових ресурсів;

- конкретні пропозиції щодо сучасних державних інструментів впливу на стратифікаційні процеси та намічені шляхи їх впровадження в економіко-соціальне життя суспільства.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в наданні конкретних пропозицій щодо соціальної політики держави та стабілізації стратифікаційних процесів. Результати проведеної роботи можуть також бути використані для подальших теоретичних досліджень соціально-класових процесів українського суспільства.

Висновки і рекомендації дослідження можуть бути корисними для працівників органів державної влади України, що розробляють і втілюють у життя політику соціальних перетворень, зокрема Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади.

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи запроваджені у навчальному процесі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна при викладанні курсів: “Економічна теорія”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”, “Історія економічних вчень” (довідка № 03/156 - 21/3 від 11.02.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового дослідження. Одноосібно опубліковані наукові праці містять положення, висновки і пропозиції, які сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційної роботи доповідались і обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти” (м. Запоріжжя, 2000 р.); на міжнародній конференції “Проблеми трансформації економіки України” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); на першій міжнародній науковій конференції “Проблеми економіки транспорту в умовах реструктуризації” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); на другій міжнародній науковій конференції “Проблеми економіки транспорту” (м. Дніпропетровськ, 2002 р.); на наукових конференціях професорсько-викладацького складу економічного факультету Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту (2000-2002 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 9-и наукових працях (всі у фахових виданнях). Загальний обсяг авторського опублікованого тексту складає 2,1 обл. вид. аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел. Вона викладена на 184 сторінках комп`ютерного тексту, містить 38 таблиць і 10 рисунків. Список використаних джерел включає 228 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У першому розділі “СТАНОВЛЕННЯ І ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧО-МАЙНОВИХ ВІДНОСИН ЯК ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ” представлений аналіз основних теоретичних підходів до дослідження економічних факторів соціально-класової стратифікації, розглядається еволюція виробничо-майнових відносин у трансформаційний період, а також аналізується специфіка розвитку соціально-класової стратифікації сучасного українського суспільства.

К. Маркс визначав соціальні класи в залежності від їхнього відношення до засобів виробництва. У суспільстві XIX ст. він виділяв два основні класи - буржуазію, що володіє засобами виробництва, і пролетаріат, змушений продавати свою робочу силу. Оскільки робітники виробляли додатковий продукт, а розпоряджалися цим додатковим продуктом власники засобів виробництва, то характер відносин між протилежними класами К. Маркс розглядав як антагоністичний, а спосіб розв`язання соціальних конфліктів бачив у соціалістичній революції.

Основні принципи марксистського підходу в дослідженні економічних факторів соціально-класової структури суспільства зводяться до наступного: базис суспільства створюють виробничі відносини, що визначаються рівнем і характером розвитку продуктивних сил; ядро виробничих відносин створюють відносини власності на засоби виробництва (вони і служать основним критерієм виділення класів); оскільки власність розподілена вкрай нерівномірно (вагома частина виробників відчужена від неї), то класові відносини - суть відносини експлуатації; економічна боротьба основних класів - головний двигун суспільного розвитку і прогресу.

У середині 70-х років нео-марксист Е. Райт, аналізуючи причини експлуатації в соціальних відносинах виробництва, висунув три взаємозалежні показники: 1) експлуататорські відносини, що виникли через контроль над грошовим капіталом; 2) експлуататорські відносини як наслідок контролю над фізичним капіталом; 3) експлуататорські відносини влади (впливу), тобто контроль над якістю і дисципліною усередині трудового процесу.

Аналіз причин експлуатації призводить Е. Райта до висновку про роль чотирьох типів економічних ресурсів, нерівність у володінні і контролі над якими детермінує різні типи експлуатації. Це - ресурси трудових сил, ресурси капіталу, організаційні ресурси, ресурси умінь і кваліфікації.

Запропонована класичним марксизмом класова модель капіталістичного суспільства, що заснована на економічних факторах, була вперше переосмислена в роботах М. Вебера, який підкреслював, що соціальна структура того чи іншого суспільства складається не з двох протилежних класів, а з їхніх численних прошарків.

М. Вебер розмежував дві одиниці стратифікаційного аналізу - клас і статусна група. Згідно з М. Вебером, класи стратифіковані відповідно до відносин виробництва і розподілу, а статусні групи - відповідно до принципів споживання товарів і послуг.

По М. Веберу, базовим регулятором класових відносин є власність - її наявність чи відсутність. Він стверджував, що власники - це “позитивно привілейований клас”. На іншому полюсі - “негативно привілейований клас”, до якого входять ті, хто не має ні власності, ні кваліфікації, яку можна запропонувати на ринку праці (люмпен-пролетаріат).

Розвиваючи веберовське вчення про класи, Р. Дарендорф створює власну концепцію на основі критеріїв влади, авторитету і конфліктних груп.

Найбільш істотними змінами, які впливають на класову структуру суспільства, Р. Дарендорф вважає, по-перше, зміни в структурі капіталу (виділення поряд з функцією володіння функцій контролю і розпорядження) і, по-друге, зміни в структурі праці (диференціація робітників на неоднорідні соціальні групи). Клас буржуазії поділяється на три соціальні типи: 1) капіталісти, що самостійно керують підприємством; 2) спадкоємці капіталу; 3) керівники вищого рівня.

При цьому власність Р. Дарендорф зводить до рангу однієї з форм реалізації влади. Відзначається зниження цієї форми у вигляді масової корпоратизації власності і переходу контролюючих функцій у руки менеджерів.

Наприкінці 50-х на початку 60-х рр. серед американських вчених була популярна концепція функціонального підходу до дослідження соціальної й економічної нерівності К. Девіса й У. Мура. Під економічними факторами соціально-класової стратифікації вони розуміли нерівномірний розподіл матеріальних благ і суспільного престижу. Цей нерівномірний розподіл визначається функціональною важливістю займаної позиції. Для того, щоб найбільш значимі позиції обіймали найбільш талановиті й обдаровані люди, суспільство має у своєму розпорядженні певні види нагород і заохочень, а також засоби їхнього розподілу. Будь-яке суспільство, незалежно від його економічного розвитку, повинно диференціювати людей як по шкалі престижу, так і по шкалі володіння економічними ресурсами, і підтримувати на цій основі систему соціальної нерівності.

Г. Ленські в розробленому ним еволюційному підході стверджує, що рівень соціальної нерівності залежить від ступеня економічного розвитку того чи іншого суспільства. Так, в індустріально просунутих суспільствах загальний рівень нерівності значно нижче, ніж, наприклад, в аграрних суспільствах. Він використовує цю ідею для того, щоб показати, що суспільства стратифіковані багато в чому прямо пропорційно тому, скільки суспільного багатства вони мають.

На його думку, головним фактором, що вплинув на скорочення нерівності в розвинутих капіталістичних суспільствах, стала промислова революція. Технологічні досягнення зробили можливим виробництво величезного додаткового продукту, і економічна еліта прийшла до висновку, що краще одержувати меншу частку набагато більшого "пирога", чим наполягати на присвоєнні собі його цілком і ризикувати втратою досягнутих переваг. У результаті стало можливим значне зростання рівня життя всіх членів індустріально розвинених суспільств.

Разом з тим, поряд із різким скороченням нерівності усередині індустріально просунутих країн відбувається зростання нерівності серед різних суспільств у світовій системі. Опанування нових технологій збільшило бар'єри між суспільствами, що розрізняються за рівнем економічного розвитку і, на думку Г. Ленські, економічні наслідки тенденцій, що намітилися, будуть підсилюватися в майбутньому.

Вищевказані теоретичні дослідження є базою для визначення впливу виробничо-майнових відносин на соціально-класові процеси суспільства. Як відомо, у попередній час в нашому суспільстві, ці відносини були підставою для певних експлуататорських стосунків: 1) вилучення всього додаткового і частини необхідного продукту через непомірно низькі ціни на виробничу продукцію; 2) необґрунтована нерівномірність територіального і відомчого розподілу економічних ресурсів; 3) злочинні способи отримання нетрудових доходів за рахунок громадян чи держави; 4) надання привілеїв працівникам у силу їхнього професійно-посадового статусу (наприклад, оплата праці працюючих в оборонній промисловості була вище, ніж в інших галузях народного господарства).

У науковій літературі стверджується, що існування привілеїв у минулому було обумовлено корпоративним характером нашого суспільства. При цьому під поняттям “корпорація” дослідники розуміють ієрархічно створену організацію, яка захищає економічні інтереси власних членів. Усередині кожної корпорації існували три класи: 1) керуючий клас, який мав владу і привілеї; 2) клас повноправних виконавців, що не мав влади, але одержував певні пільги; 3) клас непривілейованих виконавців, який не мав влади та не одержував пільг.

В умовах становлення сучасного ринкового господарства державна корпоративна структура трансформується в об'єктивно невизначену корпоративну структуру. Реальними господарями трансформаційної економіки України стають корпорації, здатні регулювати виробництво, ринок у локальних масштабах і створювати монопольні об'єднання. Експлуатація працівника, реально відчуженого від засобів виробництва, але здатного приносити доход, у трансформаційний період відбивається у таких показниках: 1) невідповідність вартості праці і заробітної плати; 2) надмірно високий рівень оподатковування; 3) необгрунтовано нерівномірний розподіл економічних ресурсів між галузями народного господарства (сільське господарство та промисловість); 4) затримка з виплатою заробітної плати, пенсій, соціальних виплат; 5) недостатність державного регулювання ринку праці, що призводить до залежності найманого робітника від “диктату” роботодавця.

Крім вищевказаних експлуататорських відносин, однією з основних причин соціальної напруги в Україні став характер проведених приватизаційних процесів, а саме, суперечливість законності присвоєння певними соціальними групами прав на володіння колишньою державною власністю.

Процес становлення сучасних виробничо-майнових відносин спровокував криміналізацію і маргіналізацію більшої частини українського суспільства.

Можна відзначити, що капіталізація господарства в Україні зараз нагадує шляхи і методи первісного нагромадження капіталу, що свого часу мали місце в країнах Західної Європи і були описані К. Марксом.

В економіці України відбулося широкомасштабне відмивання тіньових капіталів через канали приватизації, акціонування, придбання власності. Відбулося безпрецедентне загострення кримінальної ситуації, що стало можливим внаслідок низки причин при проведенні реформ. Уряд, узявши курс на розвиток приватного підприємництва, не розробив превентивних заходів для стримування економічної злочинності.

Крім того, капіталізація економіки відбилася в зміні соціально-класової структури суспільства, поділі трудових ресурсів між формальними і неформальними (тіньовим) секторами. У неформальному секторі представлені всі соціальні групи економічно активного населення: наймані робітники державних і приватних підприємств, службовці, студенти, домогосподарки і пенсіонери. Неформальний сектор виявив здатність поглинати багатьох з тих, хто був “виштовхнутий” з офіційного. Але, якщо працівник не задіяний в офіційному чи неофіційному секторах, то він неминуче залучається у процес маргіналізації.

Українські маргінали складаються з абсолютно різних за своїм походженням, віком й утворенням груп населення. Це - безробітні, пенсіонери, що одержують пенсію нижче прожиткового мінімуму, злиденні тощо. Загальною рисою, що їх поєднує, є відсутність матеріальних чи духовних благ, що виводить їх за “межу” сучасного суспільства.

Економічна трансформація є причиною деструктуризації основної частини суспільства (переходу однієї соціальної групи в іншу). Однак якщо цей перехід затягується на десятиліття, то формуються стабільно-“проміжні” групи, що, виробивши за тривалий час певну шкалу цінностей і низку економічних правил взаємодії, займають свою нішу серед інших класів.

В умовах становлення сучасного ринкового господарства в Україні відбувається складний процес соціального переміщення людей, ще не “відкинутих” суспільством, однак уже втративших придбані до цього соціальні й економічні позиції. На початкових стадіях соціально-економічної деградації вони ще зберігають ту систему цінностей, що склалася в них у минулому, однак поступово в процесі маргіналізації вони неминуче починають створювати нову, соціально відокремлену систему цінностей, якій притаманна ворожість до існуючих соціальних інститутів, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, прихильність до спрощених і радикальних політичних рішень.

Посилення маргіналізації призводить до того, що властива цьому прошарку система цінностей перестає бути винятково локальною, груповою і починає поширюватися на соціальні класи суспільства.

У другому розділі дисертації “МЕХАНІЗМ УТВОРЕННЯ НОВОЇ ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА” розглядаються складові елементи соціально-класового механізму суспільства, а саме: ринок праці (як основний фактор утворення нових класів за професійною ознакою); заробітна плата (як головний показник розподілу класів за рівнем доходів); сучасні економічні процеси, що не сприяють розвитку середнього класу і призводять до деструктуризації суспільства; економічні, правові, адміністративні, інституціональні і соціально-психологічні інструменти впливу держави на стратифікаційні процеси.

У минулому працівникові гарантувалося те робоче місце, на яке він колись потрапив. Разом з тим існували обмеження у виборі місця й умов реалізації можливостей людини, мобільність робочої сили була низькою. За цих умов соціально-класова структура суспільства залишалася стабільною, піддаючись лише незначним змінам.

Зі становленням різних форм власності стало можливим займатись індивідуальною трудовою діяльністю, брати участь у бізнесі, з`явилася можливість проявити свої трудові здібності не тільки у державному, але і в недержавному секторах економіки.

Зараз конкретне робоче місце вже нікому не гарантується. Масове вивільнення і перерозподіл робочої сили між секторами економіки, формування і мобілізація резервних кадрів за допомогою системи ринкових механізмів і розвитку інфраструктури ринку праці визначають процеси зміни соціально-класової структури суспільства.

Формування української моделі сучасного ринку праці відбувається під впливом двох груп факторів. Першу групу утворюють фактори доперебудовного періоду. До них відносять: високу монополізацію української економіки, тверде державне регулювання заробітної плати зі слабкою її диференціацією в залежності від результатів праці, низьку територіальну мобільність.

До другої групи відносяться фактори, що виникли в результаті проведення радикальних економічних реформ і розпаду СРСР, що призвели до втрати низки досягнутих у минулому завоювань по гарантованому забезпеченню зайнятості і регулюванню соціально-трудових відносин. Це відбилося в ослабленні державних гарантій одержання оплачуваної роботи і збереження робочого місця, системи захисту інтересів трудящих через профспілки (особливо в приватному секторі), згортанні системи підготовки, перенавчання і підвищення кваліфікації працівників на підприємствах.

На сучасному етапі розвитку ринкової системи України опановуються ті види економічної діяльності, що перебувають не в сфері високих технологій, а в сфері розподілу, товарно-грошових і фінансових відносин. Ці види ринкової діяльності виникли в 90-ті роки і поступово залучають усе більшу кількість працівників. Саме на цих сферах економіки концентрують свою увагу західні фірми, що надають досить високі заробітки і вимагають від робітників високої кваліфікації і напруженості праці.

Як і раніше, незатребуваними на ринку праці залишаються вчителі, лікарі, інженери-виробничники і молоді фахівці. Залишається досить високим попит на некваліфіковану робочу силу.

Поява нового виду виробничої діяльності, а отже і нової професії є основним моментом у формуванні нового соціального класу. У процесі формування нового класу його представники здобувають специфічні економічні потреби та засоби їх задоволення, а також певні риси позавиробничої діяльності, виробляють свої норми, цінності. По мірі виникнення нових професій відбувається деяка трансформація вже сформованих класів. Представники нового класу - підприємці, менеджери, маркетологи, фінансові фахівці - стають діючими чинниками соціально-класової структури суспільства.

Крім ринку праці, одним із найважливіших економічних показників, що характеризує стратифікаційні відношення, є заробітна плата.

Особливістю заробітної плати в Україні є те, що вона не забезпечує повною мірою відновлення робочої сили людини (його здатності до праці), що й сприяє маргіналізації більшої частини суспільства, оскільки: рівень мінімальної заробітної плати не перевищує прожитковий мінімум, а її виплата здійснюється іноді із затримками.

Аналіз рівня заробітної плати як істотного елемента моделі суспільства дозволяє розглянути суть стратифікаційних процесів. З цієї точки зору на конкретному економічному етапі українське суспільство можна розподілити на дві нерівнозначні соціальні групи: до першої відносяться соціальні суб'єкти, у яких місячні грошові витрати (основу яких складає заробітна плата) перевищують прожитковий рівень, а друга формується за рахунок людей, місячні грошові витрати яких нижче рівня малозабезпеченості. У 2001 році при середньомісячному прожитковому рівні 311 грн. кількість людей першої групи склала 12,2%, а другої - 87,8% від загального числа опитуваних.

На думку економістів, модернізація структури заробітної плати у реальному житті відображається у сімох основних групах: 1) заробітна плата, яка виплачується в офіційному порядку у вигляді винагороди за фактично виконану роботу і фактично відпрацьований час; 2) неофіційна заробітна плата - винагорода за фактично виконану роботу і відпрацьований час з неофіційних, скритих від оподаткування джерел; 3) офіційна додаткова заробітна плата - винагорода за роботу понад установлені норми, особливі умови праці, включаючи надбавки, гарантовані і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії за виконання виробничих завдань і функцій; 4) тіньова додаткова заробітна плата - винагорода у відсотковому чи фіксованому вигляді з тіньового прибутку за конкретні результати діяльності працівника, передбачена при прийомі на роботу; 5) заохочувальні і компенсаційні виплати, установлені колективними договорами в офіційному порядку (наприклад, винагорода за підсумками роботи за рік); 6) заохочувальні і компенсаційні виплати з нелегальних джерел; 7) легалізована заробітна плата у вигляді дивідендів і відсотків по депозитних рахунках.

Вартість робочої сили в Україні значно нижча, ніж у Західній Європі, США, Японії, у країнах Центральної і Східної Європи й у країнах ближнього зарубіжжя. Наприклад, середня вартість робочої сили за одну робочу годину в 2002 році складала: у Німеччині - 27 доларів USA, Японії і США - 16,4 доларів, Франції - 15,5 доларів, Південній Кореї - 7,5 доларів, Румунії і Болгарії - 83 центів, Беларусії - 58,5 центів, Російській Федерації - 68 центів, Казахстані - 76 центів, а в Україні - 38 центів.

Сучасний низький рівень заробітної плати не мотивує зростання продуктивності праці, подальший розвиток виробництва, зростання кваліфікації працівників. Організація Об'єднаних Націй позначила заробітну плату, що менше 3 доларів за годину, фактором руйнування трудового потенціалу економіки.

Поряд з падінням рівня реальної заробітної плати в сучасній Україні зростає процес її диференціації. При цьому, глибока диференціація оплати праці спостерігається як на макрорівні (між галузями економіки), так і на мікрорівні (усередині підприємств).

Основними напрямками соціальної політики держави в сфері оплати праці, що сприяли б позитивному розвитку стратифікаційних процесів убік поліпшення добробуту населення в цілому, є:

- забезпечення росту реальної заробітної плати працівників за результатами їхньої роботи, кваліфікацією і професіоналізмом для того, щоб оплата праці стала головним джерелом грошових доходів населення;

- підвищення рівня державних гарантій оплати праці з метою виведення працюючих громадян з числа бідного населення;

- досягнення такого рівня заробітної плати найманих робітників, що дозволив би забезпечити стійкий платоспроможний попит населення й економічні стимули для розвитку виробництва, а також активізувати особисту участь працівників у своєму соціальному забезпеченні і страхуванні, які стали б надійним джерелом інвестицій на шляху соціального розвитку.

Проведений аналіз ринку праці та заробітної плати дозволяє зробити висновок, що сучасна економічна ситуація в Україні веде до дестабілізації соціально-класових відносин та не сприяє подальшому розвитку середнього класу.

Покращення економічних показників, яке відмічалось у 2001 р., - реальний валовий внутрішній продукт України збільшився на 9% у порівнянні з 2000 р., темп приросту промислового виробництва склав 14,2%, рівень інфляції у порівнянні з попередніми роками був рекордно низьким - 6,1% (у 1997 р. - 10,1%, у 1998 р. - 20,0%, 1999 р. - 19,2%, у 2000 р. - 25,8%) - майже не вплинуло на покращення соціального добробуту громадян України. Опитування 10,9 тисяч громадян у віці від 18 років у всіх регіонах України, проведене Українським центром економічних і політичних досліджень ім. А. Разумкова в 2001 році, показало, що значна частина українців (57,5%) вважають ситуацію в країні “важкою”, ще 19,2% населення називають її “катастрофічною”. Тоді як економічне становище в Україні назвали “гарним” тільки 2% респондентів. Найближчим часом, на думку 18,8% респондентів, ситуація в Україні “скоріше трохи погіршиться”, а 13,7% прогнозували, що вона “значно погіршиться”.

Дійсно у 2002 році у порівнянні з 2001 роком економічна ситуація погіршилася. Темп росту реального валового внутрішнього продукту зменшився до 4,1 %, темп зростання промислового виробництва - майже в два рази (7%). За рівнем економічної незалежності Україна зайняла 133 місце серед 156 країн світу, а за індексом перспективної конкурентоспроможності, що оцінює перспективи економічного росту на 5-8 років, - 77-е місце з 80-ти країн. Міжнародне рейтингове агентство Standard&Рооr's змінило прогноз рейтингу України зі “стабільного” на “негативний”.

Індекс споживчого настрою в 2002 році у порівнянні з 2001 роком зменшився на 6,5 пунктів і досяг рівня 88,8 (можливі значення індексу - від 0 до 200). Крім того, індекс економічних очікувань українців знизився на 6 пунктів, індекс поточного становища - 7,3.

Крім того, як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного в 2002 році фондом “Демократичні ініціативи”, громадяни України “незадоволені” роботою керівників країни при рішенні проблем безробіття (оцінку “незадовільно” поставили 84% учасників опитування), корупції в центральних органах влади - 82%, охорони здоров'я - 78%, поліпшення матеріального стану громадян - 77%. Згідно з даними опитування, у 2002 році погіршилися особиста безпека (52% опитаних) і захист від свавілля чиновників (49%). Серед цілей, які стоять перед Україною і є найважливішими, 54,7% опитаних назвали подолання економічної кризи. Другою за важливістю проблемою, що потребує нагального рішення, як вважають опитані, є боротьба зі злочинністю і корупцією (36,5%).

Слід відзначити, що економічна ситуація в країни сприяє деструктуризації українського суспільства, яка відслідковується у таких процесах:

перехід від кваліфікованої праці до некваліфікованої. Наприклад, кількість фахівців, що виконують науково-технічну роботу, склала в 2001 році 113,3 тис. чоловік, що на 7,5 тис. менше ніж у 2000 році. Більше 50 тис. випускників вузів не мають можливості працевлаштуватися, значна частина фахівців із вищою освітою вимушена працювати не за фахом. Це 70% осіб у сфері фізичних, математичних і технічних наук, 46% - біологічних, агрономічних і медичних наук, 76% - технічних фахівців у галузі прикладних наук і техніки;

втрата роботи і постійного місця проживання (бомжизм). У 2002 році було зареєстровано 28 321 осіб, що займаються бродяжництвом (серед них 19 435 мають спеціальність); високий рівень дитячої безпритульності. У 2002 році офіційна кількість дітей-безпритульних досягла 10 тисяч;

високий рівень злочинності. У 2001 році було зареєстровано 530 714 карних злочинів, що на 31% більше ніж у 2000 році, зростання цивільних злочинів в 2001 р. у порівнянні з 2000 р. склало 18%, господарських - 25%, адміністративних - 172%;

- перекладання своїх боргів на наступне покоління. У 2002 році державний борг склав 13 983 976 тис. доларів USA , що на 2 160 790 тис. доларів USA більше ніж у 2001 році.

У зв`язку з вищесказаним необхідно проаналізувати вплив держави на сучасні економічні процеси та визначити її роль у зміні соціально-класової структури.

Суспільство сучасного ринкового типу не може виникнути стихійно, само по собі: його формування, функціонування і коректування можливі лише за допомогою державного регулюючого впливу. Держава виступає як арбітр у міжкласових відносинах, за допомогою законодавства встановлює економічні “правила гри”, через податкову політику регулює рівень отриманих доходів, через контроль за умовами наймання і звільнення стимулює перетворення в структурі зайнятості.

Держава використовує такі інструменти регулювання стратифікаційних процесів:

економічні (бюджетна, грошово-кредитна і цінова політика; система оподаткування; контроль за рівнем інфляції і рівнем інвестиційної активності та ін.);

адміністративні (контроль над монопольними ринками; державне замовлення; регламентація діяльності підприємств та ін.);

правові ( законодавство з проблем зайнятості і соціальної захищеності; законодавство, яке регламентує економічну діяльність та ін.);

інституціональні (формування різних фондів; фінансування інститутів, рад; міжнародна інтеграція; формування альтернативних форм власності та ін.);

соціально-психологічні (встановлення мінімально-припустимого рівня добробуту і соціального захисту населення; індексація доходів громадян; сприяння зайнятості; рівень розвитку соціального партнерства; рівень розвитку системи освіти; збереження традицій і формування громадської думки та ін.).

Зрозуміло, що для зменшення гостроти соціальної напруги в суспільстві необхідно ефективно використовувати всі державні інструменти регулювання стратифікаційних процесів.

Основними напрямками соціально-економічної політики повинна стати розробка програми запобігання бідності, програми компенсації знецінених внесків громадян, програма поетапної зміни системи діючих пільг адресною допомогою малозабезпеченим категоріям населення, удосконалення механізму надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг тощо.

Необхідно відпрацювати механізм поступового наближення розміру гарантованого мінімального сукупного доходу до величини прожиткового мінімуму, розробити заходи поетапної оптимізації співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості виробничого стажу і величини заробітної плати, сприяти реалізації інноваційного потенціалу населення, здатного забезпечити пережиття кризи та післякризового етапу, створити максимально сприятливі умови для розв`язання соціально-економічних проблем на рівні органів державного та місцевого самоврядування.

Висновки

1. Дослідження проблем і тенденцій розвитку соціальної нерівності в сучасному українському суспільстві повинно в значній мірі спиратися на аналіз існуючої економічної ситуації. Відокремлення класів необхідно проводити з урахуванням певної економіко-соціальні детермінанти, яка складається з таких чинників: відношення до засобів виробництва, до розподілу суспільного багатства, наявність власності, ступень економічної незалежності та певні економіко-соціальні інтереси.

2. Становлення ринкових виробничо-майнових відносин змінило форму корпоративного ладу суспільства. Попередній період (коли уся власність належала державі) можна охарактеризувати як державний корпоративний лад. Економічна трансформація з приватизацією державної власності і нагромадженням капіталу призвела до формування об'єктивно невизначеної корпоративної системи, що зберегла реальне відчуження працівників від засобів виробництва (при цьому трансформувався характер експлуататорських відносин).

3. Марксистський підхід до класів як великих соціальних груп, що відрізняються одна від одної за своїм місцем та роллю в системі суспільного виробництва, є найбільш зручним для макросистемного аналізу соціально-класової структури суспільства. Застосовуючи цей підхід, автор приходить до висновку, що в сучасному українському суспільстві відбувається процес становлення п'яти основних класів: 1) клас крупних власників засобів виробництва та фінансових ресурсів; 2) клас державних управлінців; 3) середній клас; 4) клас привілейованих найманих робітників приватного і державного секторів економіки, що де-факто мають власність, отримують середні або низькі доходи; 5) клас непривілейованих найманих робітників з середніми або низькими доходами, які не мають власності чи мають її формально.

4. Соціально-класову структуру сучасного українського суспільства не можна вважати сформованою остаточно. Сам процес трансформації соціально-класових відносин характеризується нестабільністю та суперечливістю. Так, інтенсивність розвитку одних соціальних класів сполучається з повільним становленням інших (наприклад, середнього класу), зростання внутрішньої напруженості, антагонізм - з процесом формування певних соціально-класових відносин, за яких починають враховуватися права й економічні інтереси кожного класу.