Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.09.01 - Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ ПРАЦІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Цесарук Вікторія Олександрівна

Донецьк - 2003

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

управління продуктивність праця ринковий

Актуальність теми дослідження. Економіка України в останньому десятиріччі ХХ століття зазнала суттєвих змін у зв'язку з переходом від адміністративно - командної системи господарювання до ринкових відносин. Це вплинуло на всі економічні процеси, в тому числі на ставлення до праці і управління.

Кожне покоління людей формує своє ставлення до праці на основі накопичених знань, досвіду попередніх поколінь і прагне створити щось своє, нове. Тому продуктивність праці, що становить один із основних показників результативності розвитку економіки, циклічно змінюється як під впливом оновлення трудових ресурсів, так і під впливом технічного прогресу.

Кожний історичний етап розвитку економіки країни характеризується відповідним рівнем продуктивності праці. Цей рівень формується під впливом політичних, економічних, технічних і соціальних факторів. Продуктивність праці на промислових підприємствах України у порівнянні з 1990 р. різко знизилась. Це вплинуло на рівень життя працівників. Однак, незважаючи на низький рівень продуктивності праці і, як наслідок, неефективне використання робочої сили, підприємства недостатньо приділяють увагу вирішенню цієї проблеми. Продуктивність праці є не тільки ознакою ефективної роботи підприємства, раціонального використання ресурсів, а також і його конкурентоспроможності.

Ринкові відносини в Україні формуються на основі вітчизняного і світового досвіду управління і досягнень у розвитку науки управління. З огляду на складність ситуації в Україні, коли вітчизняні підприємства повинні адаптуватися до нових відносин та інтегруватись у світову систему, методи управління повинні забезпечити перехід до ринкових відносин з найменшими втратами для суспільства. Однак цього не відбулось. Економіка України опинилася в глибокій кризі. Країна зазнала суттєвих матеріальних і моральних збитків, які проявились у скороченні національного доходу, обсягу виробництва продуктів і послуг, зростанні безробіття, бідності. Протягом тривалого часу іде пошук нових, гнучких методів управління як на державному рівні, так і на рівні первинної ланки економіки - підприємства. Позитивні тенденції, які означились з 2000 р., знайшли відображення в таких узагальнених показниках діяльності підприємств як обсяг виробництва, зайнятість, продуктивність, підвищення заробітної плати, рентабельність.

Формування ринкових відносин, зміна форм власності істотно перевернули зміст і форми внутрішніх економічних відносин на підприємствах. Зміна внутрішнього економічного механізму супроводжувалась формуванням нового мислення керівників і стилю управління. Перед керівниками вищого і середнього рівня постали високі вимоги щодо підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, які задіяні у виробничому процесі, підвищення якості продукції і зростання обсягу виробництва на одиницю ресурсів. Таким чином, назріла необхідність концентрації зусиль не тільки на проблемі підвищення продуктивності індивідуальної праці, а перш за все, на підвищенні сукупної продуктивності на рівні підприємства.

У дореформений період розроблено методики аналізу, оцінки, та планування підвищення продуктивності праці. Цим питанням присвячені наукові праці відомих українських і російських вчених Абалкіна Л.І., Адамчука В.В., Амосова А.М., Богині Д.П., Бондар І.К., Герчикової І.М., Гупалова В.К., Калини А.В., Лук'янченко Н.Д., Сороки І.В. та зарубіжних - Мескона М.Х., Сінка Д.С., Емерсона Г. Але вони недостатньо враховують особливості перехідного періоду, нових умов управління, вплив конкуренції.

Сучасні підходи до управління продуктивністю на рівні підприємства відрізняються цілями, методами, об'єктами управління. Підсистема управління продуктивністю праці повинна органічно поєднуватись із системою управління підприємством в цілому. Цьому сприяє розробка гнучкого, всеохоплюючого механізму управління продуктивністю як складової системи управління підприємством. Вищенаведене визначає актуальність теми дослідження у теоретичному і практичному плані.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів наукових досліджень Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк) за темами “Проблеми адаптації підприємств територіальних та галузевих комплексів до економічних реформ у транзитивних економіках” (номер державної реєстрації 0199U001496) і “Формування і регулювання системи соціально - трудових відносин в умовах перехідної економіки” (номер державної реєстрації 0101U005711). У рамках наукових тем досліджено тенденції зміни продуктивності праці на підприємствах металургійної промисловості в умовах формування ринкових відносин та розроблено методику оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств за критерієм продуктивності праці.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методичного забезпечення формування адаптованого до ринкових відносин механізму управління продуктивністю праці на промислових підприємствах.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких наукових задач:

- визначити сутність, структуру і систематизувати сучасні концепції управління продуктивністю праці;

- розробити методичне забезпечення (принципи, підходи, методи, моделі) формування механізму управління продуктивністю праці на промислових підприємствах;

- узагальнити світовий і вітчизняний досвід розвитку теорії управління продуктивністю праці як складового елемента системи управлення підприємством, проаналізувати механізм управління продуктивністю праці на рівні підприємства;

- визначити пріоритетні фактори, що обумовлюють рівень обсягів виробництва і продуктивності праці на промислових підприємствах;

- проаналізувати стан організації планування підвищення продуктивності праці;

- розробити економіко-математичну модель оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств за критерієм продуктивності праці, яка дозволить оцінювати їх фінансово-господарське становище і пріоритетні фактори, що його визначають.

Об'єктом дослідження є виробничо-господарська діяльність промислових підприємств України.

Предметом дослідження є принципи, методи, моделі, механізм управління продуктивністю праці на промислових підприємствах.

У вступі обгрунтовано актуальність, сформульовано мету і завдання, об'єкти і предмет дисертаційного дослідження, особистий внесок здобувача, практичне значення здобутих результатів.

У розділі 1 “Теоретичні основи управління продуктивністю праці” розглядається поняття “управління продуктивністю праці”, роль і місце механізму управління продуктивністю праці у господарському механізмі управління підприємством.

Управління продуктивністю праці на промисловому підприємстві - це процес впливу керівника (керуючої системи) на формування умов (факторів) з метою зміни результативності виробничо-господарської діяльності, яка вимірюється відношенням результату до витрат ресурсів на одиницю продукції чи послуги.

Управління продуктивністю праці - це гнучка, адаптована до ринкових відносин система методів, способів, заходів, спрямованих на розробку і реалізацію організаційних, технічних, економічних і соціальних заходів щодо забезпечення такого обсягу виробництва продукції чи послуг, який буде визнаний і куплений споживачем в конкретному календарному періоді. Як підсистема управління підприємством, вона становить собою специфічний вид діяльності функціональних і лінійних керівників підприємства і його підрозділів, спрямована на зміну умов виробництва з метою досягнення запланованих результатів зниження витрат і зростання обсягів виробництва.

Забезпечення ефективного управління продуктивністю праці підприємства визначає ряд вимог, а саме: інтегрованість з єдиною системою управління підприємством; комплексний підхід до розробки управлінських рішень; гнучке реагування управління на зміни в зовнішньому середовищі; орієнтація на високу ефективність використання ресурсів, що задіяні у виробничому процесі і збалансовані зі зростанням продуктивності праці. Ефективність окремих управлінських рішень у короткотерміновому періоді не повинна вступати у протиріччя зі стратегічними цілями розвитку підприємства. Головною метою управління продуктивністю є пошук і реалізація потенційних резервів її зростання при забезпеченні необхідної якості продукції і послуг.

Результати проведених досліджень узагальнюють теоретичні знання про розвиток управління продуктивністю праці і базуються на принципах наукового управління, процесуального, системного, ситуаційного, адміністративного підходів до людських відносин, поведінки і кількісних методів.

Важлива роль у формуванні механізму управління продуктивністю праці належить принципам системного підходу: єдності, розвитку, глобальності мети, функціональності, ієрархії, організованості.

Виходячи з названих принципів, визначено місце підсистеми управління продуктивністю праці у структурно-функціональній моделі управління виробничо-господарською діяльністю підприємства (рис. 1).

В умовах ринкової економіки роль продуктивності праці як критерію ефективності виробництва набуває нового значення і обумовлює такі параметри діяльності підприємства: конкурентоспроможність, якість продукції, рівень реалізації технічного, наукового, інноваційного та кадрового потенціалу, можливість створення нових робочих місць і підвищення зайнятості населення, кваліфікаційний рівень робітників.

Пріоритетна роль у зростанні продуктивності належить методам і стилю управління, які зумовлюють організаційну структуру підприємства, кадрову політику, оперативне планування, систему фінансування, звітність і контроль.

Ефективний механізм управління продуктивністю праці передбачає чітке визначення його функцій. У зв'язку з цим обґрунтовано склад функцій управління продуктивністю праці і розроблено концепцію продуктивності праці, створення організаційної структури або умови її оновлення, формування інформаційної системи, здійснено аналіз продуктивності праці за об'єктами, рівнями управління і часом. Розроблено Програму підвищення продуктивності праці і оперативного планування, визначено систему мотивів і методів стимулювання підвищення продуктивності праці, створено систему регулювання і контролю виконання управлінських рішень. Система організаційного забезпечення управління продуктивністю на підприємстві обумовлює створення взаємопов'язаної системи внутрішніх структурних служб і підрозділів, що забезпечують розробку і реалізацію управлінських рішень з питань формування умов для високопродуктивної праці, виробництва і несуть відповідальність за кінцеві результати цих рішень.

Взаємодія між структурними підрозділами, які складають керуючу систему, регламентується Положенням про господарський механізм управління підприємством, у складі якого визначено місце Центру управління продуктивністю праці (ЦУПП).

Механізм управління продуктивністю праці розглядається у функціональному і змістовному аспектах. Функціональна модель механізму управління продуктивністю включає як загальні функції управління, так і специфічні, притаманні тільки для продуктивності праці (рис. 2)

Змістовна модель механізму управління продуктивністю праці визначається її сучасною концепцією, вимогами до якості, конкурентоспроможності та ефективності виробництва.

Продуктивність праці втілює у собі якість управління, якість матеріалів, сировини та устаткування, які задіяні у виробничому процесі, якість праці, продукції, обслуговування. Споживач завжди віддає перевагу якості продукції, оскільки отримує від цього вигоду у вигляді надійності, економії в експлуатації, збільшення терміну служби, тому запропоновано зміни рівня продуктивності праці досліджувати залежно від конкурентної ситуації на ринках сировини, матеріалів, інвестицій, інновацій, трудових ресурсів. У підсумку продуктивність праці відображає конкурентоспроможність господарюючого суб'єкта і використання його технічного, економічного і соціального потенціалу.

Розділ 2. Фактори, що визначають рівень продуктивності праці на промислових підприємствах

Підвищення продуктивності праці - це складний процес, який відображає одночасну дію багатьох взаємопов'язаних між собою факторів. Під факторами продуктивності праці розуміють всі причини, які безпосередньо забезпечують скорочення витрат праці. Вплив факторів на продуктивність праці виявляється у процесі аналізу, що становить важливу функцію управління.

Завдання управління продуктивністю праці полягає у визначенні впливу на продуктивність різних факторів, які потребують упорядкування їх класифікації. Дослідження виробничо-господарської діяльності промислових підприємств виявило, що науково-технічний прогрес вимагає періодичного переосмислення значущості тих чи інших факторів. Тому при систематизації факторів рекомендовано виділяти внутрішнє і зовнішнє середовище їх прямого і опосередкованого впливу. До зовнішнього середовища опосередкованого впливу входять такі фактори: політика, право, фізико-географічні умови, економіка, соціальні фактори, технологія. До зовнішнього середовища прямого впливу належать конкуренти, торгові організації, урядові і місцеві органи влади, постачальники, споживачі, акціонери, громадські організації. Можна виділити групи факторів за такими ознаками як рівень економіки і ступінь стійкості. Враховуючи той факт, що форми прояву факторів змінюються залежно від ситуації у світовому просторі, в країні, регіоні і на самому підприємстві, досліджено форми прояву факторів продуктивності на різних рівнях управління. Між факторами існує тісний зв'язок, виявлення якого дозволяє визначити напрям пошуку резервів підвищення продуктивності праці.

Управління продуктивністю праці базується на глибокому вивченні процесів і явищ, що виникають і простежуються на всіх стадіях виробничого процесу. Тому доцільно починати процес управління продуктивністю праці з діагностики ситуації, динаміки і рівня продуктивності праці у галузях і на підприємствах.

Аналіз динаміки продуктивності праці у промисловості показує, що у порівнянні з 1990 р. продуктивність праці у промисловості щорічно зменшувалась і досягла у 1995 р. 59% рівня 1990 р. В окремих галузях промисловості ситуація є значно гіршою: у чорній металургії за той же час продуктивність знизилась до 44%, у паливній промисловості - до 50%, у хімічній - до 54 %, в машинобудуванні - до 64% (1996 р.). З 1996 року, продуктивність праці поступово підвищувалась і досягла у 2000 р. у середньому 70% рівня 1990 р. (рис. 3). Обсяг виробництва за десять років (1990-2000 рр.) у промисловості скоротився до 57% порівняно з 1990 р.

Рис. 3. Динаміка продуктивності праці у промисловості і чорній металургії України

За цей же час середньорічна чисельність промислово - виробничого персоналу скоротилась більше ніж вдвічі, що значно збільшило кількість безробітних.

Неповна зайнятість, довгострокові відпустки з ініціативи адміністрації, плинність кадрів - це частина причин зниження продуктивності праці. Реальна потреба на робочу силу у промисловості скоротилась майже на 32%. Це обумовлено скороченням у 3,4 рази інвестицій в оновлення і створення нових робочих місць з високим технічним рівнем виробництва (табл. 1).

Таблиця 1. Інвестиції в основний капітал промисловості України в 1985-2000 рр. (у порівняних цінах, млн. грн.)

Значно зменшилась інноваційна діяльність на промислових підприємствах: втілення у практику нових прогресивних технологій скоротилось з 1991 по 2000 рр. на 27,9%; комплексною механізацією і автоматизацією виробництва було охоплено лише 11,7% промислових підприємств (у 2000 р.). Тільки 2000 р. відзначився незначним зростанням кількості засвоєних нових видів продукції (на 2533 більш ніж у 1991 р.). Як наслідок недостатньої інноваційної діяльності - низький технічний рівень виробництва. Наприклад, у металургійній промисловості частка виробництва електросталі і киснево-конверторної сталі у загальному обсязі виплавки сталі складала 43,9% у 1985 р., 47,3% у 1990 р. і 50,4% у 2000 р., тобто за 16 років збільшилась тільки на 6,5%, а частка готового прокату відповідно - на 2,2%.

Продуктивність праці, як правило, підвищується зі зростанням фондоозброєння. За роки реформування економіки України фондоозброєння зростало до 3% на рік. Але це не вплинуло на продуктивність праці, оскільки за цей час різко впало завантаження виробничих потужностей і фондовіддача. Аналіз використання потужностей підприємств чорної металургії показав, що за основними видами продукції лідери виробництва досягли підвищення обсягів виробництва, зокрема ВАТ “Азовсталь” у 2001 р. по готовому прокату - 86,6%, по сталі - 61,4%, по литву - 61,4%; ВАТ “Криворіжсталь” за рік збільшив виробництво агломерату, литва, сталі і готового прокату у середньому на 13,5%. Мають досягнення у зростанні виробництва також ВАТ “ММК ім. Ілліча”, який збільшив виробництво готового прокату у 2001 р. на 28,3% у порівнянні з попереднім роком, ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “ДМЗ ім. Петровського”. Але у цілому підприємства мають значні резерви виробничих потужностей.

Таким чином, динаміка продуктивності праці перебуває під впливом системи внутрішніх факторів: обсягу інвестицій, активності інноваційної діяльності, навантаження виробничих потужностей, плинності кадрів, рівня заробітної плати. Деякі проблеми були частково вирішені на підприємствах в результаті проведення економічного експерименту у металургійній промисловості (з середини 1999 р.).

Особливістю сучасної ситуації є перевага впливу зовнішніх факторів на зміни продуктивності праці. Найважливіші із них - це процес приватизації великих підприємств, кон'юнктура на зовнішньому ринку, конкуренція, антидемпінгові розслідування, проблеми повернення державою податку на додану вартість (ПДВ).

Процес приватизації великих підприємств ще не стабілізувався. Змінюються власники підприємств, які міняють технічну, інноваційну, соціальну політику, стратегію розвитку, а це відображається на кінцевих результатах, у тому числі і на продуктивності праці. Із 17 підприємств чорної металургії тільки одне підприємство - “ММК ім. Ілліча”, у результаті напруженої боротьби стало власністю трудового колективу (йому належать 88,38% акцій). На інших підприємствах іде подальший перерозподіл. Наприклад, власниками ВАТ “Азовсталь” є держава (25% акцій), Server Management Limited (Великобританія) (10,3%), Leman Commodities S.A. (Швейцарія) (13,9%), ЗАТ “Торговий дім “Азовсталь”(43,84%).

Сучасна ситуація відзначається також тим, що вітчизняна економіка більше ніж на 90% пов'язана із зовнішньоторговельним обігом, який у 2-6 разів вище, ніж у розвинутих країнах. За рахунок експорту в Україні формується до 50% ВВП. Найбільш висока експортна направленість склалась в металлургійній промисловості, де обсяги експорту досягають 75 - 80% обсягів виробництва. У 2001 р. металурги внесли до бюджету країни 47% валютних надходжень. Орієнтація на експорт змусила активізувати роботу щодо підвищення якості продукції, провести сертифікацію за міжнародними стандартами, формувати менеджерів нового мислення тощо. Але у той же час підвищилась залежність галузі від кон'юнктури на зовнішньому ринку. В 2001 р. внаслідок кризи надвиробництва закрились для металургів України саме прибуткові ринки, різко піднялися тарифи на перевезення. США зменшили імпорт сталі, ввели прикордонне мито на металургійну продукцію. Китай, який посідав перше місце в експорті металопродукції України (майже 80%), встановив тимчасову квоту. Скоротився експорт і в інші країни. Все це призвело до скорочення обсягів виробництва, і автоматично до зниження продуктивності.

У 1999-2001 рр. на обсяги виробництва металопродукції негативно вплинув нерегульований експорт лому металів. Через це деякі підприємства скоротили випуск продукції. Проблеми із забезпеченням ломом чорних металів виникли на ВАТ “ММК ім.Ілліча”, ЗАТ “ІСТІЛ-Україна”, ВАТ “МК ім. Дзержинського. Частково проблему було вирішено створенням Української асоціації вторинних металів, упорядкуванням законодавства у цій сфері і відносин між підприємствами галузі у рамках виробничо-господарського об'єднання “Металургпром”.

Невирішеною проблемою залишається своєчасне повернення заборгованості бюджету із ПДВ, що приводить до скорочення обігових коштів, затримання видачі заробітної плати, порушення фінансової дисципліни, соціальної напруженості. Все це прямо впливає на продуктивність праці.

На скорочення обсягів виробництва і реалізацію металопродукції на експорт вплинули багаточисельні антидемпінгові розслідування. За 1992-2001 рр. проти товаровиробників України було проведено 86 розслідувань, з них тільки 9 було закінчено без санкцій, а в ряді випадків українська сторона добровільно прийняла самообмеження. Україна і Європейський Союз затвердили договір про збільшення квоти на імпорт металопродукції у ЄС на 35%. Уряди Росії, України і Казахстану узгодили подальші дії у сфері виробництва і експорту металопродукції, але умови досить складні.

У цій ситуації міжнародне “сталеве” товариство намагається зробити світовий ринок металів передбаченим і керованим. Визначились три напрями регулювання ринку: 1) ліквідація зайвих потужностей, 2) створення супер-компаній, 3) використання біржової торгівлі. Україна обрала дорогу реструктуризації галузі. За 10 років (з 1991 р.) потужності були скорочені по литву на 9,4%, по сталі - на 12,3%, прокату - на 3,3%. Подальше скорочення пов'язане із зростанням безробіття і зменшенням доходів в бюджет. Пріоритетними напрямами для подальшого зростання обсягів виробництва є розвиток внутрішнього ринку металів, оволодіння східними ринками за рахунок підвищення якості продукції і конкурентоспроможності підприємств.

Маркетингові дослідження кон'юнктури на зовнішньому ринку чорних металів та інших зовнішніх факторів дозволили встановити такі напрями впливу на фактори зростання продуктивності праці і прибутку на підприємствах: розробка балансів попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; удосконалення механізму відшкодування ПДВ; більш широке використання ділового спілкування виробників і споживачів на міжнародному рівні з метою запобігання антидемпінговим розслідуванням.

Розділ 3. Пріоритетні напрями удосконалення механізму управління продуктивністю праці.

Організаційне забезпечення управління продуктивністю праці тісно пов'язане з методичним і інформаційним забезпеченням. Узагальнюючим методичним документом на кожному підприємстві повинна стати Програма підвищення продуктивності праці, яка органічно поєднує в собі всі задіяні у виробничому процесі ресурси: матеріальні, інтелектуальні, фінансові, енергетичні, часові. Механізм управління Програмою підвищення продуктивності праці визначається змістом, масштабами і часом її реалізації. Оптимальна організаційна структура механізму управління Програмою підвищення продуктивності праці як мінімум повинна містити такі елементи: цілі і завдання, показники, об'єкти, що підлягають змінам, методи і форми впливу на них; суб'єкти впливу. До основних методів управління продуктивністю праці належать: регламент, нормування, мотивація, аналіз (рис. 4).

Основою механізму управління продуктивністю праці виступає корпус керівників підприємства, який є реальною ефективною силою, спроможною створити надприбутковий продукт. Тому неефективна робота підприємства часто є наслідком неупорядкованої діяльності керівників, невизначеності цілей і відповідальності за кінцеві результаті. Тому з метою підвищення продуктивності праці доцільно оцінити професійну придатність, якість керівників всіх рівнів управління.

Робота керівника підпорядковується певним принципам, закономірностям і правилам, тому потребує визначення ступеня їх відповідності вимогам виробничої ситуації. Аналіз якості керівництва на МК “Азовсталь” підтверджує необхідність радикальної зміни системи формування управлінських кадрів. Для цього розроблено комплексну систему підготовки, перепідготовки управлінських кадрів, просування посадовою ієрархією, створення резерву керівників, оцінки якості управління.

Показниками ефективності управління обрано такі ознаки: частка керівників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу у відсотках і на 1000 робітників; частка витрат управлінської праці на 1 грн. товарної або реалізованої продукції; рівень продуктивності праці у системі управління; маса прибутку на 1 грн. витрат на утримання управлінського персоналу; частка заробітної плати управлінського персоналу в собівартості продукції та у фонді оплати праці.

Для підвищення ефективності управління доцільно частіше використовувати командний підхід при формуванні складу вищої ланки керівників. Управлінська команда, як правило, виконує стратегічну функцію управління і є її підсистемою. Діяльність команди повинна бути узгоджена з організаційною структурою управління. Основною проблемою в управлінні є узгодження командних і індивідуальних цілей, перетворення цих цілей у фактори формування команди як системи. Система ефективної особистої взаємодії і взаємодопомоги забезпечують синергічний ефект.

Продуктивність праці як інтегральний показник відображає ступінь реалізації підприємством своєї конкурентоспроможності. Управління конкурентоспроможністю обумовлює оцінку ресурсів підприємства, фінансового стану, позицію на внутрішньому і світовому ринках.

У дисертаційній роботі розроблено методику оцінки рангу підприємства, яка дозволяє визначити місце кожного підприємства у галузі або у групі однорідних підприємств. Методика апробована на статистичних даних підприємств чорної металургії. За основу взято методи багатомірного групування, кластерного і факторного аналізів.

Дослідження ознак взаємозв'язків у багатомірному просторі, що характеризують розвиток металургійних підприємств, можливе тільки у тому разі, коли об'єкти дослідження (підприємства) створюють статистично однорідну сукупність. Підприємства чорної металургії неоднорідні, оскільки відрізняються потужністю, рівнем фінансової стійкості, рентабельністю. Традиційними методами упорядкувати ознаки неможливо, тому запропоновано використовувати метод багатомірного групування на основі інтегрального показника, розрахованого як багатомірна нормована середня.

Багатомірний кореляційно-регресійний аналіз дозволив автору не тільки визначити фактори і резерви продуктивності праці, а оцінити фінансово-економічний стан розвитку підприємств, що входять у об'єднання “Металургпром”, а також визначити, які показники є головними в формуванні цього рівня.

Економіко-математичні моделі рекомендовано будувати на таких засадах:

- як змінну величину брати інтегральний показник рівня розвитку підприємств по однорідній сукупності, при цьому замінюється номінальна шкала аналогічною порядковою у системі натуральних чисел, зберігаючи при цьому відстань між сусідніми нормованими середніми;

- інформаційний простір факторних ознак також перетворюється: усі показники фінансової стійкості представляються одним нормованим показником, у аналогічній формі представляються і показники рентабельності;

- фактори, що характеризують продуктивність праці, фондовіддачу, витрати на 1 гривню товарної продукції беруться у вихідному виді.

У результаті розрахунків одержано множинні рівняння гребеневої регресії у такому вигляді:

за даними 1997 року:

=1,1%

- за даними 1999 року:

=1,4%

- за два роки:

= 1,1%

де - інтегрований нормований рівень фінансово-економічного розвитку підприємства (за даними 1997, 1999 року, та за два роки);

- продуктивність праці;

- фондовіддача;

- нормований рівень фінансової стійкості підприємства;

- витрати на 1 грн. товарної продукції;

- нормований рівень рентабельності;

- параметр регуляризації;

- множинний коефіцієнт детермінації;

- відносна похибка апроксимації, % (статистична точність).

Характеристика статистичної точності () свідчить, що похибки не перевищують 1,4% для всіх рівнянь. Це дозволяє досить достовірно оцінити залежність рівня економічного розвитку і фінансового стану підприємства від різних факторів.

За розглянутий період напрям зв'язків (за винятком фондовіддачі) і тіснота зв'язку результативної ознаки (показника) з факторами практично не змінювались. Однак за рівняннями у натурально-матеріальній формі неможливо визначити роль кожного фактора. З цією метою наведено відповідні рівняння регресії у стандартизованому вигляді, параметри якого при співставленні дають можливість визначити фактори, що впливають на рівень економічного розвитку і фінансової стійкості підприємства (див. табл. 2)

Таблиця 2. Параметри стандартизованих рівнянь регресії

Співвідношення стандартизованих параметрів рівнянь регресії показує, що за досліджуваний період склалась стійка ієрархія впливу факторів на зміни результативного показника. На першому місці - рівень рентабельності, на другому - рівень фінансової стійкості, на третьому - продуктивність праці, потім витрати на 1 гривню товарної продукції і зовсім слабким є вплив фондовіддачі. Така стійка послідовність дає можливість обгрунтовано вибрати важелі управління залежно від заданих цільових функцій управління.

Таким чином, розроблена методика аналізу системи економічних і фінансових факторів дозволяє: на основі нормованої множинної середньої визначити ранг підприємства у галузі чи серед конкурентів; виявити пріоритетні фактори впливу на економічний розвиток і конкурентоспроможність підприємства; встановити тенденцію у змінах економічних факторів і їх вплив на продуктивність праці та розробити на цій основі відповідні і своєчасні управлінські рішення.

ВИСНОВКИ

Результати аналізу, оцінки і планування продуктивності праці в окремих галузях промисловості дозволяють зробити висновки концептуально-теоретичного і науково-практичного характеру, основними з яких є такі:

1. Встановлено, що чінні методи управління продуктивністю праці на промислових підприємствах не відповідають особливостям ринкових відносин, темпам технічного прогресу, вимогам сталого розвитку економіки країни і підвищення рівня життя. Переорієнтація відношення до вирішення проблем підвищення продуктивності праці і якості продукції обумовлює практичну потребу у формуванні нового механізму управління процесом змін технічних, економічних, організаційних, демографічних та соціальних факторів.

2. Визначено, що сучасний низький рівень продуктивності праці у промисловості у порівнянні з 1990 р. та досягненнями розвинутих країн світу обумовлено рядом причин: реформуванням економіки і довгим періодом формування ринкових відносин, руйнуванням налагоджених зв'язків кооперації, скороченням інвестицій в оновлення обладнання та в інноваційну діяльність, низькою заробітною платою, слабким соціальним захистом працівників, гострою конкуренцією виробників, недосконалістю системи оподаткування.

3. На підставі аналізу існуючих підходів до управління продуктивністю праці розроблено нову концепцію, сутність якої полягає у необхідності адаптованості процесу управління, системи методів, способів, прийомів до організаційних, технічних, економічних і соціальних умов виробничо-господарської діяльності підприємства, спрямованих на забезпечення такого обсягу виробництва товарів чи послуг, що буде задовольняти попит на ринку і забезпечувати прибуток виробнику.

4. Удосконалено методичні підходи до формування механізму управління продуктивністю праці, які передбачають:

- дотримання принципів системного підходу, а саме: єдності, розвитку, глобальної мети, функціональності, ієрархії, децентралізації, організаційності і невизначеності;

- формування структурно-функціональної моделі управління підприємством, у якій відображається взаємодія і взаємообумовленість управління матеріальними ресурсами, персоналом, фінансами, виробничим процесом (операціями), прибутком, якістю і продуктивністю праці як інтегруючої функції, орієнтованої на кінцевий результат;

- виділення пріоритетних цілей, що є наслідком підвищення продуктивності праці, а саме: підвищення якості продукції і конкурентоспроможності; ступеня реалізації потенціалу підприємства (наукового, технічного, кадрового, виробничого), організаційної культури, якості життя працівників;

- врахування ряду вимог при прийнятті управлінських рішень: інтегрованості, комплексності, гнучкості, орієнтації на ефективне використання ресурсів;

- реалізацію основних функцій управління продуктивністю праці у такій послідовності: розробка концепції продуктивності праці, створення організаційної структури, формування інформаційної системи, розробка комплексної програми підвищення продуктивності праці, системи оперативного планування, методики аналізу, регулювання і контролю результатів;

- створення організаційно-методичного забезпечення, що включає моніторинг впливу структурних підрозділів на формування продуктивності праці; виділення центрів відповідальності за зміни у виробничому процесі; формування системи прав і відповідальності, заохочень і санкцій та інших елементів економічного механізму управління продуктивністю праці;

- формування вимог до корпусу керівників щодо нового мислення, професійності, підприємливості, ерудиції.

5. В організаційному механізмі управління продуктивністю праці на підприємстві провідним має бути Центр управління продуктивності праці, діяльність якого визначається Програмою підвищення продуктивності праці на підприємстві. Її основу складають економічні, організаційні, соціальні та адміністративні заходи, які забезпечать зміну умов виробництва і підвищення продуктивності праці.

6. Економічний механізм управління продуктивністю праці можна розглядати як систему факторів, що забезпечують високу результативність виробництва. У співвідношенні внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, конкурентоспроможність промислових підприємств, перевага належить зовнішнім.

7. Запропоновано математичні моделі оцінки інтегрованого нормованого рівня фінансово-господарського стану розвитку підприємства, які дозволяють на основі нормованої множинної середньої визначити ранг підприємства у галузі або серед конкурентів, виявити пріоритетні фактори в конкретній ситуації та їх вплив на продуктивність праці, конкурентоспроможність і завдяки цьому розробити обґрунтовані і своєчасні управлінські рішення.

ЛІТЕРАТУРА

Публікації у наукових фахових виданнях:

Цесарук В.А. Анализ динамики производительности и факторов, обусловивших ее уровень // Наукові праці Донецького державного технічного університету.Серія: економічна. Випуск 49. - Донецьк, 2002. - С. 206-213.- 0,53 д.а.

Цесарук В.А. Маркетинговый подход к управлению производительностью // Вісник Донецького університету: Науковий журнал. - Донецьк, 2002. - № 2-2. - С. 216 -222.- 0,37 д.а.

Цесарук В.А. Управление конкурентоспособностью предприятий черной металлургии по критерию производительности // Вісник Тернопільської академії народного господарства: Науковий журнал. - Тернопіль: “Економічна думка”. -2002. - №7/3. - С. 214 - 218.- 0,45 д.а.

Цесарук В.А., Цесарук Л.И. Производительность как фактор конкурентного преимущества предприятия // Социально-економические аспекты промышленной политики. Социально-трудовые отношения в современных экономических условиях: Сб. науч. тр. Т.1/ НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. - Донецк, 2001.- С.330 -338.- 0,46 д.а. (0,29 д.а.)

Особистий внесок: проведено аналіз конкурентоспроможності металургійних підприємств за критерієм продуктивності праці та запропоновано удосконалити зміст функцій економіко-аналітичних груп на підприємстві.

Цесарук В.А. Роль руководителей в повышении эффективности производства // Проблемы и перспективы развития экономики Украины в условиях рыночной трансформации: Сб.: Экономический вестник национальной горной академии Украины, Т.2.- Днепропетровск, РИК НГА Украины, 1999.- С. 142 -145.- 0,14 д.а.

Цесарук В.А., Цанава В.В., Цесарук Л.И. Влияние экспортной ориентации предприятия на его реструктуризацию // Материалы международной конференции “Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечение иностранных инвестиций в экономику Украины: региональный аспект. - Донецк - Славяногорск, 1998. - С.132 - 136.- 0,4 д.а. (0,2 д.а.)

Особистий внесок: автором досліджено вплив експортної орієнтації металургійних підприємств на їх економічний розвиток.

Публікації в інших виданнях:

1. Цесарук В.А Производительность труда в условиях реформирования производственных отношений // Праці Всеукраїнської наукової конференції студентів і молодих вчених “Управління розвитком соціально-економічних систем; глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” Частина 2. - Донецьк: ДонНУ, 2000. - С. 234 -236.- 0,17 д.а.

Размещено на Allbest.ru