доктор економічних наук, професор Мосіюк Пилип Омелянович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри економіки аграрного сервісу

Офіційні опоненти:

У першому розділі "Наукові засади економічних взаємовідносин в енергозабезпеченні сільського господарства” розглядаються теоретична сутність, напрями і найважливіші положення економічних відносин сільського господарства з енергозберігаючою сферою виробництва.

Вихідними основами дослідження цієї частини дисертаційної роботи визначено розуміння енергетичного ресурсу сільського господарства щодо споживання ним промислових енергоносіїв та використання енергетичних засобів виробництва.

Встановлено, що сукупний енергетичний ресурс сільського господарства складається із сумарного обсягу використаних паливних, паливо-мастильних, ядерних, сонячних і інших носіїв енергії, техніко-технологічних енергетичних засобів виробництва, біоенергоресурсів рослин і продукції тварин, енергоресурсу праці робітників (рис.1).

Сутність виробничих господарських зв'язків проявляється в стійкому двосторонньому потоці переміщення продуктів виробництва і коштів між контрагентами з параметрами, обумовленими в угодах.

Погоджуючись з літературними джерелами щодо класифікації господарських зв'язків в роботі запропоновано удосконалити їх групи за ознаками призначення, ступенем стійкості і місцем виникнення. Ресурсозберігаючі господарські зв'язки розглядаються як фундаментальні для процесу виробництва в сільському господарстві і оптимальне їх формування відіграє визначальну роль в ефективності виробничого процесу, закладає основу конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Визначено, що оптимальне формування господарських зв'язків представляє собою мінімізацію витрат на їхнє встановлення в підтримку при забезпеченні збалансованого обсягу виробництва продукції. Зроблено висновок, що виявлені загальні закономірності формування ринкових економічних відносин та економічного механізму їх реалізації на практиці визначають характер побудови економічних взаємовідносин в енергозабезпеченні сільського господарства. При цьому необхідно виходити із того що енергетика взагалі і втому числі аграрна енергетика є стратегічним виробничим ресурсом, який визначає не лише стан та розвиток усіх галузей господарювання, але й безпеки країни взагалі.

Рис. 1. Структура сукупного енергетичного ресурсу сільського господарства

І держава повинна формувати не лише технічну політику в енергетичній сфері, але і мати вплив на обсяги і структуру використання енергетичних ресурсів, організацію їх добування та генерації, здійснювати регулювання розвитку енергетики. Закономірності формування економічних відносин в енергозабезпеченні сільського господарства повинні базуватися на принципах: економічна незалежність товаровиробника, комерційний характер відносин, лібералізація системи ціноутворення, зміна циклу життя суб'єкта відносин. Послідній складається із зародження, росту, стабільності і занепаду.

Необхідно визнати, що за своєю суттю збалансованість елементів енергетичного забезпечення виступає не тільки критерієм, але і основним методологічним принципом оцінки енергетичного забезпечення. Визначено, що в основі методологічних напрямів оцінки енергетичного забезпечення лежать: статистичні моделі, стандартизовані значення, економічна оцінка енергетичних ресурсів. В роботі пропонується за критерій ефективності енергозабезпечення засобами виробництва в сільському господарстві приймати приведені витрати. Крім того, узагальнивши методики визначення показників використання енергоресурсів з'ясовано, що сукупна енергія уречевлена в тракторах, комбайнах і робочих машинах визначається як добуток фактично відпрацьованого часу кожним типом машин на енергетичний еквівалент віднесений до одиниці маси машин. Робиться висновок що оцінка та аналіз ефективності виробництва крім вартісних і натуральних показників має включати і енергетичні. Потреба господарства в енергетичній техніці передбачає застосування такого її складу, за якого енергоємність виробництва сільськогосподарської продукції буде найменшою. Дослідження механізму ціноутворення на енергоресурси дає можливість визнати, що тенденції руху цін на сучасному ринку зумовлені складним комплексом різних ціноутворюючих факторів таких як попит і пропозиція, продуктивність праці, ефективність виробництва, циклічність відтворення, стан грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, місткість ринків, наявність конкуруючих виробників і продавців, державного регулювання і інших. Пропонується в ціноутворенні поряд з використанням собівартості і середньої норми прибутку на авансований капітал враховувати коефіцієнт енергетичної оцінки машини. Він визначається як співвідношення сукупних затрат енергії по всіх ресурсах використаних при виробництві і експлуатації оцінюваної машини до еталонного варіанту.

Необхідно запровадити єдину для всіх сфер виробництва методику розрахунку норми прибутку, систематично проводити переоцінку виробничих фондів шляхом їх індексації за коефіцієнтом росту ринкових цін придбання, а не оптових.

У другому розділі "Сучасний стан та тенденції енергозабезпечення аграрного виробництва" визначено, рівень забезпечення аграрного виробництва енергетичними техніко-технологічними засобами та ефективність їх використання, розглянуто постачання електро - і теплоенергії та динаміка їх тарифів, встановлено вплив енергетичних засобів виробництва і паливних носіїв енергії на результати розвитку сільського господарства.

Енергетичні засоби виробництва в сільському господарстві України із року в рік мають тенденцію старіння. Так, якщо в 2000 р. ступінь зносу склав 47,3%, то в 2001 р. - 49,6%. Процес звуженого відтворення характерний для переважної частини сільськогосподарських підприємств країни. По Україні в 2000 р. порівняно з 1996 р. балансова вартість основних засобів знизилась на 37,9% в т. ч. виробничих на 38,3%.

Причинами зниження балансової вартості основних засобів є скорочення виробництва тракторів, комбайнів інших машин і обладнання для сільського господарства. Так, у 2000 р. порівняно з 1996 р. вироблялось тракторів на 26,0%, бурякозбиральних комбайнів на 50%, автонапувалок для великої рогатої худоби на 66% менше. В цілому фондозабезпеченість сільського господарства знизилась за аналізуємий період на 23%, фондоозброєність на 13,1%.

Аналогічну тенденцію зниження мають показники фондозабезпеченності і фондоозброєності в Запорізькій області. Крім того, тут зменшилась і електроозброєнність праці яка в 2001 р. порівняно з 1999 р. склала 69,1% або 2842,3 квт-год на працюючого. Якщо в області в 1990 р. на 100 га сільгоспугідь припадало енергопотужностей 422,4, то в 2001 р. тільки 214,1 к. с. або 50,7%. Досить складна ситуація склалась в Україні з енергоносіями. Визначено що енергетика як інші галузі переживає кризу.

В країні, де основна частина електростанцій відробила не тільки регламентний термін (100 тис. год), але і всі 200 тис. год, мова повинна вестися про глобальну стратегію і тактику високого рівня. У противному випадку Україна ризикує залишитися без власної енергетики і стати імпортером електроенергії. Якщо провести аналіз структури паливно-енергетичних ресурсів Запорізької області то можна виявити такі тенденції. Загальна кількість витрачених енергетичних ресурсів у 2002 р. порівняно з 1996 р. знизилася за рахунок скорочення всіх видів ресурсів. При незмінності частки витрачання електроенергії, у загальній структурі знизилася частка витрачання теплоенергії за рахунок збільшення обсягів котельно-пічного палива. Основним фактором зниження витрат енергетичних ресурсів стала невиважена тарифна політика енергогенеруючих компаній. Підвищення тарифів спричинили зниження використання всіх видів енергії в сільському господарстві Запорізької області (табл. 1). При цьому частка використання енергії в сільському господарстві є незначною. В 2002 р. вона склала всього 2,4% порівняно з 6,7% у 1999 р.

Таблиця 1

Використання паливних і паливо-мастильних носіїв енергії в сільському господарстві Запорізької області

Правила та механізм формування тарифів на електричну енергію не забезпечують їх коректність та прозорість як для продавців, так і для аграрних підприємств-споживачів енергії. Тарифи відображають мінімально допустимі витрати та забезпечують рентабельність, яку необхідно брати за оцінку базисних витрат і втрат.

З економічним зростанням в сільському господарстві політичне чи адміністративне втручання в регулювання тарифів недопустиме, окрім окремих випадків, за яких таке втручання може тимчасово допускатися щодо специфічних споживачів державного значення, але за умов, що виробник енергії теж отримує відповідні пільги (всі ці процедури мають пройти узгодження в НКРЕ). Продавець зобов'язаний періодично надавати інформацію про статті витрат в собівартості енергії чи наданні послуг, про втрати, рентабельність та оголошувати лист наданих пільг і перелік пільговиків-агарників. Якщо в тарифах враховані різні надбавки, то інформація про них має теж бути публічною. За таких умов споживач буде дисциплінованим у оплаті за користування енергією.

Структура тарифів не є ефективною та не відповідає інтересам як постачальників, так і споживачів-аграрних підприємств, не стимулює енергозбереження. Споживач повинен бути вільним у виборі тарифів, оптові та роздрібні тарифи мають бути гармонізованими.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами енергії не врегульовані договорами купівлі-продажу енергії. У них не має того, що в ринкових умовах жоден суб'єкт господарювання в аграрному секторі економіки не може негативно впливати на іншого, тому треба виключити будь-які обмеження в постачанні енергії без згоди споживачів. У разі необхідності забезпечення сталого режиму енергосистеми (за аварійних ситуацій) допустимим є технологічне обмеження споживачів за умови, що споживачі будуть економічно зацікавлені в цьому. Продавець повинен мати право на збір платежів на умовах місячної передоплати за енергію. Повинна передбачатись можливість відключення аграрного підприємства-споживача в разі несплати за енергію.

У процесі роботи оптового ринку поступово відбулися відчутні позитивні зміни: почали працювати розподільні рахунки (поточні рахунки зі спеціальним режимом користування); в основному здійснився перехід до винятково грошових форм розрахунків; практично ліквідований бартер; різко скоротилася кількість посередників; посилилося конструктивне співробітництво НКРЕ, з органами місцевого самоврядування в плані їхньої участі у встановлені рівня тарифів на передачу і постачання електроенергії для обласних енергопостачальних компаній і щодо сприяння з їх сторони здійснення повних розрахунків за спожиту електроенергію. Розрахунки через оптовий ринок зростали - з 8% на початку 2001р. і, як відомо, близько 100% у червні 2003р. Сукупність цих факторів створила умови для обґрунтованої розробки напрямків і принципів подальшого розвитку оптового ринку електроенергії і їх реалізації з метою розширення конкурентного середовища в сільському господарстві.

У третьому розділі "Формування і розвиток економічних відносин між суб'єктами постачання і аграрного споживання” обґрунтовано розвиток економічних зв'язків та заходи ринкового забезпечення енергоресурсами сільського господарства, визначено напрями зниження диспаритету цін і оцінено застосування енергозберігаючих засобів виробництва в сільському господарстві.

Організаційними формами що забезпечують взаємозв'язки з приводу енергетичного забезпечення сільського господарства є такі, які здатні поєднувати державні і приватні інтереси. Найпоширенішими з них є акціонерні товариства з мобілізацією значних розмірів капіталу який викуплений у держави.

Приймаючи до уваги створення ринкового середовища потрібно розширяти кількість суб'єктів постачання енергоресурсів сільгосптоваровиробником. Побудова організаційних і економічних взаємозв'язків з цього приводу повинна здійснюватись на підконтрольності держави. Модель ринку енергетичних засобів і виробничих послуг повинна забезпечувати гнучкий характер і бути адаптована до соціально-економічного становища держави. Суб'єктами господарювання в сфері енергетичного забезпечення можуть бути як вільні незалежні підприємці так і сама держава. Вони можуть здійснювати свою діяльність на договірних началах не претендуючи на кінцевий результат аграрного виробництва.

Розвиток оптового ринку енергоресурсів передбачає конкурентні відносини між його учасниками, забезпечувати повну оплату за спожиті енергоносії і відповідну 100% оплату товарної продукції виробників, вирішити проблему заборгованості за куплені енергоносії та енергетичні засоби виробництва, змінити цінові дисбаланси, показати рівень витрат енергоносіїв, удосконалити і переоснастити системи комерційного обліку і інформаційного обміну, ліквідувати перехресне субсидування тарифів на електроенергію для населення за допомогою їх завищення для господарюючих споживачів. Крім того на ринку електроенергії необхідно впровадити механізми саморегулювання організаційних і платіжно-розрахункових відносин. Встановлено, що для рішення вище перерахованих задач необхідно перерозподілити господарські повноваження і взаємні відносини між центральними і регіональними органами влади, а так же узгодити інтереси виробників постачальників і споживачів ресурсів. Оптовий ринок повинен базуватись на подальшій його лібералізації, розширення маркетингових сегментів, забезпечені прямих угод між виробником і аграрним споживачем.

З'ясовано, що для створення ефективного ринку енергоресурсів у сільському господарстві потрібно застосовувати найефективніші засоби забезпечення надійності енергопостачання. Найбільш очевидними положеннями в досягненні цієї мети є наступні. Забезпечення функціонування енергетичної системи країни в постійному нормальному збалансованому режимі (коли попит на енергоносії та його задоволення забезпечуються в нормальному режимі в будь-який час доби в усі пори року, а інші режими можуть виникати тільки в короткотермінових аварійних ситуаціях). Підвищення ефективності використання традиційного палива. Налагодження співпраці з іншими країнами щодо включення в процеси глобалізації енергетичних транспортних мереж. Більш широке використання поновлюваних джерел енергії.

Значний обсяг енергетичних засобів, що використовуються в сільському господарстві, належить технічним засобам. В даний час навіть просте поповнення критичного за чисельністю парку зернозбиральних (4,5 тис. шт. на рік), кормозбиральних (2-3 тис.) бурякозбиральних (1,5 - 2 тис. шт.) комбайнів є практично нереальним і загрожує продовольчій безпеці України.

Необхідні капіталовкладення для мінімального оновлення вітчизняного парку збиральних машин на найближчі роки складають за розрахунками 8-10 млрд. грн. на рік. Головний напрям зусиль доцільно направити на мобілізацію ресурсних можливостей, на збереження енергетичних потужностей наявної матеріально-технічної бази, на забезпечення простого відтворення основних засобів.

Розширення оптового ринку енергоресурсів можне відбуватись за рахунок використання поновлюваних джерел енергії. Пропонується ввести стимулювання розвитку поновлюваних джерел енергії не через цінове заохочення аграрного товаровиробника, а через стимулювання придбання обладнання і установок за умови їх сертифікації на якість і надійність.

Для цього пропонується створити та обладнати в регіонах відповідні сертифікаційні відділи в центрах.

В роботі визначені причини диспаритету цін в забезпеченні сільського господарства енергоресурсами. Визначено, що некерована лібералізація цін в умовах монополізації енергетичної сфери веде до спаду аграрного виробництва в зниження життєвого рівня населення. Відновлення паритету цін зумовлює державу відпрацювати методологію і методику визначення реальних витрат на продукцію основної маси сільгосптоваровиробників і забезпечення їх відшкодування в ході наступного товарообміну. Для забезпечення цінового паритету і доходів сільськогосподарських товаровиробників необхідно вводити ціни відтворення, що формуються на основі середньо-галузевої норми прибутку на авансований капітал включаючи вартість землі в міру входу її в ринкові відносини. У випадку реалізації продукції за ціною нижче від відтворювальної, держава відшкодовує товаровиробнику різницю між ціною відтворення і середньою ринковою.

Для цих цілей в державному і місцевому бюджетах створюються спеціальні фонди регулювання і підтримки цін і доходів сільських товаровиробників.

Держава може регулювати взаємовідносини на ринку енергоресурсів за допомогою податкового механізму. Потрібно аграрний сектор при купівлі енергозасобів звільнити від обов'язкових платежів у бюджет і в позабюджетні соціальні фонди. Це полегшить в якійсь мірі вирішення фінансових проблем в купівлі засобів виробництва.

У відносинах з енергозабезпечення значна увага повинна належати контролю за використанням енергоносіїв і енергетичних засобів виробництва. В роботі обґрунтовується необхідність моніторингу споживання енергоносіїв.

Сучасні технології енергомоніторинга припускають організацію центрів і діагностику підприємства за рівнем споживання ресурсів (рис. 2). На першому етапі здійснюється енергетична ревізія, ціль якої одержати загальну інформацію про рівень витрати усіх видів ресурсів, оцінити питомі витрати енергії на випуск продукції. Такий аналіз дозволить провести відповідне ранжирування по енергоємності, визначити наявний сукупний енергоресурс, оцінити гостроту проблеми енергозбереження. Результатом такої роботи є норми споживання енергоресурсів і енергетичний паспорт підприємства.

Рис. 2. Модель моніторингу споживання енергії суб'єктами господарювання

На другому етапі проводиться енергетичне обстеження підрозділів і в цілому підприємства. По суті, це декомпозиція системи, виділення найбільш енергоємних об'єктів. У результаті роботи визначається карта втрат енергії і карта можливих споживачів низькопотенційних теплових скидань. Такі карти є підставою для розробки програми підвищення енергетичної ефективності підприємства. Рекомендується в програмі передбачити кілька етапів. На першому етапі планується виконання безвитратних і маловитратних проектів. По-перше, це ліквідації прямих витоків пари, газу, води. Втрати енергоносіїв скорочуються до 80%. По друге, це організаційно-технічні проекти, з яких на перший план виходять задачі удосконалювання режиму роботи і узгодження номінальної потужності систем, що генерують, зі споживачем.

Важливим моментом програми є максимально можливе залучення механізмів самофінансування проектів. Доходи від маловитратних проектів першого етапу інвестуються в проекти другого етапу. Тут плануються роботи з установки додаткових лічильників витрат ресурсів, модернізація теплової ізоляції, установка теплоутилізаторів тощо. Ці проекти вимагають матеріальних витрат. Але, частина з них надійдуть як прибуток з першого етапу, частина у вигляді інвестицій. Отже, проекти повинні бути чітко економічно обґрунтовані, пріоритети віддаються задачам, що гарантують великий прибуток при меншому періоді окупності.

Третій етап програми - це інвестиційні проекти, що спрямовані на створення сучасних систем енергетичного моніторингу. Це комп'ютеризація збору даних по основних параметрах роботи підприємства, аналізу великої бази даних. Такі системи дають можливість оперативно впливати на хід виробничої діяльності, використовувати для випуску продукції мінімально можливу кількість ресурсів.

Аграрним підприємствам варто визначати економічну оцінку різних енергозберігаючих проектів, представляти пріоритетні етапи. Так застосування нових енергетичних засобів виробництво на вирощування кукурудзи порівняно з діючою технологією дозволило збільшити рівень рентабельності цієї культури з 17,8 до 93,8%. А застосування нових комплектів машини в технологічних процесах тваринництва дозволяє скорочувати експлуатаційні витрати, забезпечує загальну економію приведених затрат у фермерських господарствах Вільнянського і Гуляйпільського районів Запорізької області в сумі 5,9 тис. грн., а у господарських товариствах - 2,03 млн. грн.

Висновки