У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульована його мета, завдання та методи здійснення, відображені наукова новизна та практичне значення.

У першому розділі „Теоретичні основи формування організованого сільськогосподарського ринку” визначено сутність і теоретичні основи необхідності переходу від стихійного до організованого сільськогосподарського ринку.

Практика історичного розвитку обмінних процесів постійно підтверджує, що ринкові механізми не є самодостатніми і потребують організованого втручання як з боку учасників сільськогосподарського ринку, так і з боку держави. У тих країнах постсоціалістичного простору, які ігнорують цю закономірність, нічим не обмежені ринкові сили призводять до економічного хаосу, різких перепадів цін на продукцію сільського господарства і доходів товаровиробників, розорення значної їх частини, згортання розвитку галузей харчової промисловості й інших сфер АПК, росту безробіття і споживчих цін, породжують соціальну напругу в суспільстві, знижують його продовольчу безпеку.

Зарубіжна економічна наука нагромадила цінні для нас знання щодо причин, які об'єктивно спонукають суспільство до необхідності організованих дій щодо формування ринку і забезпечення стабільності його функціонування. Основу цієї особливості обумовлює, насамперед, специфіка формування попиту і пропозиції на сільськогосподарську сировину.

Сприйняття споживачами змін у ціні на продукт визначається коефіцієнтом цінової еластичності попиту, який виражається співвідношенням відносної величини зміни величини попиту на товар до відносної величини зміни його вартості. Якщо коефіцієнт вище одиниці, то попит на таку продукцію є еластичним. При такому попиті зниження ціни, навіть у значній мірі, збільшує приріст продажу (попиту) в обсягах, який компенсує витрати на виробництво, реалізацію і забезпечує необхідні нагромадження. За умови, коли цей коефіцієнт нижче одиниці (попит нееластичний), зниження ціни супроводжується незначним приростом продажу і зменшенням виручки. Саме таким є попит на сільськогосподарську продукцію, оскільки споживачі досить низько оцінюють додаткове виробництво цієї продукції порівняно з іншими товарами через фізіологічні обмеження. Як тільки людина задовольняє потреби організму в їжі, вона одразу переключає свої доходи на придбання несільськогосподарських товарів та різних послуг. За розрахунками американських вчених Макконнелла К.Р., Брю С.Л., 10 % росту реального доходу на душу населення може збільшити споживання сільськогосподарської продукції не більше, ніж на 2 %. У зв'язку з технічним прогресом пропозиції сільськогосподарської продукції постійно зростають, що при нееластичному попиті обумовлює тенденцію зниження цін вільного ринку і відповідно доходів селян.

Для нерегульованого ринку характерними є досить значні зміни пропозиції, які формуються під впливом погодних умов, що не піддаються контролю з боку товаровиробників. Нестабільність обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у сукупності з нееластичним попитом на неї виступає ще однією об'єктивною причиною нестабільності цін і низьких доходів суб'єктів агропідприємницької діяльності.

Досліджується також комплекс зовнішніх факторів, які діють за межами законів попиту і пропозиції, але так само обумовлюють обмеженість можливостей сільськогосподарських товаровиробників забезпечити успішний і стабільний бізнес в умовах стихійних ринкових відносин. Зокрема у сільському господарстві застосовується значно більше матеріальних активів у розрахунку на одного працівника, ніж в економіці в цілому, що обумовлюється сезонністю сільськогосподарського виробництва, територіальною розосередженістю угідь, значною часткою енергомістких мобільних операцій, необхідністю максимального вкладення праці й засобів у короткий термін у період польових робіт й цілим рядом інших особливостей організації виробничих процесів в даній галузі. Це вимагає значних капіталовкладень з боку товаровировибників, тоді як процентні ставки комерційних банків є надто високими для селян, що за великих обсягів позичок, з однієї сторони, і нестабільності доходів в умовах неорганізованого ринку, з другої, може призвести до збитків, а то й банкрутства.

Засоби виробництва закуповуються сільськогосподарськими товаровиробниками у компаній, які займають монопольне становище, добре організовані між собою і мають підвищену ринкову владу, що в умовах стихійного неконтрольованого ринку породжує суттєвий диспаритет цін у системі товарообігу між промисловим і аграрним секторами, який вимірюється кратними величинами.

У зв'язку із зазначеним вище світовою наукою і практикою визнано, що сільське господарство неспроможне в умовах вільної ринкової економіки та індустріального суспільства до самостійного, без підтримки держави, нагромадження і відтворення. Тому наріжним каменем аграрної політики виступає концепція підтримки паритету цін і доходності сільськогосподарського виробництва, що забезпечується комплексом узгоджених між собою дій, спрямованих на виправлення економічної ситуації, що складається для селян в умовах стихійних ринків. Заслуговує на увагу досвід США, де аграрна політика ґрунтується на сільськогосподарських фермерських законах, що приймаються Конгресом кожні 5-6 років, та комплексі нормативних урядових актів і актів кожного окремо штату. Реалізація системи передбачуваних законодавчими і виконавчими органами заходів дозволяє цій країні забезпечувати керованість процесами розподілу на сільськогосподарському ринку, його стабільність, прибутковість господарств і доступність споживчих цін на продовольство.

Виділені і охарактеризовані основні складові організованого сільськогосподарського ринку. Це, насамперед, добре розвинена його інфраструктура - системоутворюючий елемент ринкової економічної системи. У роботі узагальнено і поглиблено розуміння змісту функцій ринкової інфраструктури сільськогосподарського товарного ринку, зокрема таких як: створення умов для комерційно-господарських відносин між учасниками ринку; сприяння суб'єктам сільськогосподарського ринку в реалізації їх економічних інтересів на паритетних засадах; забезпечення учасників ринку інформацією щодо кон'юктури ринку, товарів, конкурентів, посередників, споживачів; юридичне, фінансове, страхове, контрольне обслуговування учасників ринку; сприяння формуванню найбільш раціональних і прозорих каналів просування продукції від товаровиробника до споживача; надання транспортних, комунікаційних, складських послуг; популяризація та реклама товарів.

Рівень організації ринку характеризується також рівнем і глибиною його структуризації, яка означає організаційне виділення із загального сільськогосподарського ринку окремих продуктових ринків різних видів. Відокремлення окремих видів ринків об'єктивно обумовлено низкою факторів, з яких виділяються такі, як і здатність продукції до зберігання та транспортування на значні відстані (ринки зерна, свіжої продукції, непридатної до тривалого зберігання); несумісність торгівлі одночасно товарами різного призначення (ринки худоби і ринки молочної та близької до неї за санітарними вимогами продукції); вид ринкової інфраструктури (аукціон неплемінної худоби і збутовий центр худоби кооперативу товаровиробників); вид торгівлі (ф'ючерсні та готівкові ринки). У дисертації доведено, що структуризація не ототожнюється з ринковим саморегулюванням, а мережі продуктових ринків різних видів формуються під впливом самоврядних об'єднань суб'єктів продуктових підкомплексів, які у законодавчому порядку наділяються такими функціями, як: визначення зон найбільш ефективного виробництва продукції та правил дотримання необхідних технологій і асортименту; узгодження по ланцюгу просування продукції оптових та роздрібних цін; конфіскація продукції, що продається на ринку всупереч встановлених об'єднаннями правил і вимог; закупівля та продаж продукції, що здійснюються як фінансові або товарні інтервенції та ряд ін.

Розглядаються шляхи і форми співпраці самоврядних міжпрофесійних об'єднань із загальними та спеціально утвореними для управління ринковими процесами державними органами.

Раціональна побудова продуктових сільськогосподарських ринків - ще одна з основних характеристик рівня їх організованості, яка досліджується в роботі. Ланцюг просування продукції по маркетингових каналах складається з низки ланок: виробничих, агросервісних, заготівельних, транспортних, складських, пакувальних, переробних, оптової та роздрібної торгівлі. На кінцевого споживача виходить остання з них, решта - взаємодіють між собою як суміжники, відносини між якими будуються на основі актів купівлі-продажу. Доведено, що чим більше ланок віддаляє первинного виробника від кінцевого споживача, тим нижчою є ціна для першого і вищою для другого. Зведення кількості ланок в ланцюгах просування продукції до оптимальної кількості з метою наближення товаровиробника до кінцевого споживача визначає сутність раціональної побудови сільськогосподарських ринків. Світова наука і практика дає моделі досягнення цієї мети шляхом створення організаційно-правових форм вертикальної інтеграції на основі: єдиного власника; кооперації виробників продукції; об'єднання учасників ринку в агропромислові групи; контрактації продукції та ін. Розглядаються можливості адаптації окремих з них до умов України з огляду на рівень розвитку продуктових сил та наукового потенціалу, професійну підготовленість кадрів та наявність політичної волі, особливості психології суб'єктів нових організаційно-правових форм господарювання, що виникли у результаті реформування агропродовольчого комплексу.

Жоден із процесів формування організованого ринку не розвивається без державного впливу і контролю за правилами “ринкової гри”, які реалізуються через систему законодавчо-нормативних актів та органів управління, що виступають узагальнюючим критерієм подолання стихійних обмінних процесів в агропродовольчому секторі економіки.

Отже, організація сільськогосподарського ринку - це створення єдиного національного економічного середовища у вигляді цілісної системи необхідних підприємств, установ та методів, які комплексно забезпечують просування сільськогосподарської продукції від виробника до споживача на вигідних для всіх учасників умовах, засадах саморегулювання та активної участі держави. Аналіз рівня організованості українського сільськогосподарського ринку здійснено в роботі через призму дослідження регіональних ринків як складових національного.

У другому розділі „Основні проблеми формування регіонального сільськогосподарського ринку” наведено результати дослідження територіального формування попиту та пропозиції, дана загальна оцінка проблем і тенденцій розвитку інфраструктури регіонального сільськогосподарського ринку (на прикладі сільськогосподарського ринку Черкаської області), а також представлено аналіз каналів збуту стратегічно важливих для регіону видів продукції та пропозиції щодо їх удосконалення.

Проведений аналіз фактичного стану ємності регіонального ринку Черкаської області в 2001 р. у порівнянні з розрахунковою раціональною та необхідною межею виробництва продукції (пропозиції) свідчить, що потенціал регіону використовується недостатньо, окрім виробництва зерна. З ростом платоспроможності господарств збільшуватиметься попит на фуражне зерно, однак пропозиція його буде перевищувати потреби регіонального ринку.

Основою збалансованого розвитку регіональної системи "сільськогосподарське виробництво - переробка - оптовий збут - роздрібна торгівля - споживач" є забезпечення динамічної рівноваги між виробництвом (пропозиція) та споживанням (попит). Для забезпечення цієї рівноваги надлишкова пропозиція може реалізуватися шляхом продажу продукції на інших регіональних ринках, де спостерігається її дефіцит, або за рахунок розширення експорту. Важливою умовою розвитку цих процесів є наявність системи елементів інфраструктури, адаптованих до місцевих умов, продуктових (спеціалізованих) видів ринків і прозорих каналів розподілу.

Здійснено аналіз елементів інфраструктури сільськогосподарського ринку, який дозволяє стверджувати, що вони ще не сформовані, не структуризовані і не виконують функцій, які повинні виконувати в умовах ринку.

Проведено аналітичний огляд розвитку каналів збуту основних видів сільськогосподарської продукції з метою визначення рівня їх організованості і прозорості та виявлення ролі кожного каналу у формуванні цінової ситуації. Спільним для них є:

- домінування збуту на тіньовому ринку (до 65 % в окремих видах сільськогосподарської продукції);

- дезорганізація ринку натуральними виплатами в рахунок оплати праці працівникам і орендної плати - пайовикам, які в окремих видах продукції досягають 15-22%;

- практична відсутність виходу товаровиробників з власною продукцією або їх об'єднань на організовані сільськогосподарські ринки (біржі, аукціони тощо).

Досліджуються причини реалізації значної частки продукції через тіньовий ринок. Виявлено, що переважна більшість продукції реалізується в рахунок погашення грошових або товарних кредитів, які надаються комерційними структурами на початку циклу виробництва на угодах, що передбачають повернення позик натурою за цінами, які складаються в період збирання урожаю, тобто, коли вони є найнижчими. Тіньові канали формують також торговий капітал, посередники-трейдери та індивідуальні підприємці, монополісти-переробники сільськогосподарської продукції, які закуповують її безпосередньо в господарствах, диктуючи вигідні для себе ціни. Особливо це проявляється у відносинах з особистими селянськими господарствами, які виробляють м'ясо, молоко, овочі, фрукти, картоплю. Їх товарна продукція становить більше 50 % ємності вітчизняного ринку, що відіграє домінуючу роль у ціноутворенні на національному рівні.

Для усунення вимушеного продажу сільськогосподарськими підприємствами через критичне фінансове становище високоліквідних видів продукції за низькими цінами постачальникам засобів виробництва або кредиторам запропоновано впровадити бюджетне допосівне авансування участі товаровиробників у державних цільових товарних програмах, механізм якого розроблено на основі вивчення багаторічної практики застосування даного важеля в США.

Розроблена система заходів, спрямованих на формування цивілізованих каналів реалізації продукції, доступних і ефективних для дрібних товаровиробників і зручних для підприємців, які ведуть свій бізнес прозоро. Зокрема, пропонується модель організації дрібнооптового зонального ринку живої худоби, яка, з одного боку, базується на компонентах, звичних для українського селянства, з іншого - включає ряд новаторських пропозицій, що відповідають сучасним вимогам організації інфраструктурних об'єктів.

Обґрунтовані організаційно-правові форми таких ринків, критерії вибору місця розташування і схеми облаштування території; джерела формування матеріальної бази інфраструктури; механізми залучення до виходу на відкриті торги продавців і покупців; форми і методи інформаційного забезпечення учасників ринку; функції адміністративних органів, санітарних, ветеринарних та інших державних служб щодо сприяння організації збуту худоби через організовані торги; форми рекламного забезпечення; та інші організаційно-економічні аспекти створення і функціонування дрібнооптового ринку худоби.

Формування мережі таких регіональних ринків в Україні радикально вплине на ціноутворення, сприятливе як для виробників, так і покупців худоби, позитивно вплине на покращення якості м'ясного поголів'я, запобігатиме продажу хворих тварин тощо. Запропонована модель є перехідною до формування більш складних видів ринків худоби (аукціонів, електронних ринків тощо). Дисертація містить також підходи до формування центрального регіонального сільськогосподарського ринку плодів та овочів, свіжого м'яса, риби, інших видів продукції нетривалого зберігання. Такий ринок як підприємство має мати кооперативну форму і розміщуватися у зоні, щоб бути доступним для всіх його членів - сільськогосподарських товаровиробників та їх об'єднань, створюваних для спільного просування продукції на ринок. Враховуючи неспроможність селян на даному етапі самим створити такий ринок, пропонується здійснити ряд радикальних державних кроків для спонукання процесу, зокрема: безоплатне виділення земельної ділянки із земель державного резерву, утримання за рахунок місцевого бюджету персоналу ринку упродовж перших 5 років, участь держави у формуванні матеріальної бази ринку у якості асоційованого члена з наступною передачею її кооперативу як субсидії або на засадах безпроцентного товарного кредиту і ряд ін. Дотримання запропонованих принципів створення таких ринків забезпечить вихід на ринки безпосередньо виробників продукції та їх об'єднань, що сприятиме значному покращенню конкурентного середовища і зниженню споживчих цін.

У третьому розділі „Роль державного регулювання у формуванні регіональних ринків” на основі вивченого в історичному аспекті досвіду визначено основи регулятивної політики України, наявність якої виступає важливою ознакою організованого ринку.

Виділяються такі напрямки державного регулювання, як: запровадження економічних важелів впливу на вирівнювання умов відтворення в сільському господарстві; формування інституцій, які виконуватимуть функції державного регулювання; законодавчо-нормативна та економічна підтримка створення і функціонування самоврядних об'єднань, створюваних сільськогосподарськими товаровиробниками, та міжгалузевих об'єднань учасників ланцюга просування продукції від первинного виробника до кінцевого споживача.

Державному регулюванню на першому етапі, коли кризове становище економіки ще не подолано, можуть підлягати попит і пропозиції на обмежену кількість стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції, щодо яких мають розроблятися державні цільові програми підтримки. Для регулювання пропозиції пропонується в таких програмах передбачити: здійснення товарних інтервенцій у випадку наявності на ринку дефіциту встановлених видів товарів; підтримку нарощування чи скорочення посівів або консервації посівних площ окремих культур; програми дотування виробництва молока і м'яса; введення жорстких санкцій щодо ввезення продукції на вітчизняний ринок незаконним (контрабандним) шляхом; запровадження важелів обмеження імпорту на продукцію, виробництво якої в Україні забезпечує потреби ринку. Підтримка попиту на організованому ринку сільськогосподарської продукції забезпечується стимулюванням експорту, здійсненням грошових інтервенцій для викупу надлишків продукції спеціальними програмами продовольчого забезпечення найбідніших груп населення за рахунок бюджету.

З огляду на значне погіршення технологічної дисципліни в нових умовах господарювання, обгрунтовуються доцільність здійснювати підтримку участі товаровиробників у програмах лише у разі, якщо вони дотримуватимуться певних умов (утримуватимуть посівні площі в очищеному від бур'янів стані, запровадять протиерозійні системи обробітку ґрунту, створять культурні пасовища тощо). Запровадження такими програмами показника нормативної для даної зони собівартості визначених видів продукції сприятиме підвищенню їх конкурентоспроможності, зональній спеціалізації і структуризації регіональних продуктових ринків.

Державне регулювання має здійснюватися виключно економічними важелями, однак, у разі наявності позаринкового походження дій продавців або покупців сільськогосподарської продукції, порушення антимонопольного законодавства доцільно запроваджувати адміністративне регулювання цін на організованому ринку сільськогосподарської продукції.

Виконання регуляторних функцій щодо ринку вимагає створення державних інституцій. У зв'язку з цим автором запропоновано створення Агентства з регулювання аграрного ринку - адміністративної одиниці у складі Міністерства аграрної політики України, основне завдання якої - запровадження зазначених вище важелів економічного та правового впливу на формування організованого сільськогосподарського ринку.

Дане Агентство має здійснювати свої повноваження від імені та за рахунок держави в межах, що визначаються законом. Керівним органом Агентства виступає Правління, яке складатиметься з голови Правління та його заступників, що призначаються Прем'єр-Міністром України. У якості дорадчого і узгоджувального органу виступає Рада Агентства, яка складається з представників міжпрофесійних організацій, створених у межах продуктових підкомплексів. У Раді мають бути також представлені представники Міністра аграрної політики, Міністра фінансів і Міністра економіки, які призначаються і звільняються Прем'єр-Міністром за поданням міністрів.

Агентство має мати в областях свої територіальні відділення, які виконуватимуть функції у співпраці з регіональними міжпрофесійними організаціями. Таке поєднання функцій державного і громадського управління, на наш погляд, найбільше відповідає як демократичним основам ринкової економіки, так і українському менталітету.

Обґрунтовуються джерела фінансового забезпечення виконання функцій Агентства, серед яких - бюджетні асигнування, кредитні ресурси, залучені на пільгових умовах; доходи від здійснення товарних інтервенцій.

У створенні цивілізованого ринку сільськогосподарської продукції, як вже зазначалось, важлива роль належить самоорганізації сільськогосподарських товаровиробників та міжпрофесійним об'єднанням суб'єктів продуктових підкомплексів, які об'єднуються для колективного просування продукції на ринок. Міжпрофесійна організація є недержавною структурою, яка об'єднує професійні асоціації аграріїв, працівників сервісної, переробної і розподільчих сфер з метою організації маркетингового ланцюга та узгодження міжгалузевих цін на сільськогосподарську продукцію. Роль держави полягає у законодавчій легалізації таких організацій, визнанні за ними прав і повноважень в управлінні продуктовими ринками, регламентації діяльності, участі у фінансовому забезпеченні тощо. В дисертації подається концепція проекту Закону України „Про неприбуткові господарські організації в продовольчих підкомплексах”, що створюються їх суб'єктами для спільного просування продукції на ринок.

Обґрунтовується роль сільськогосподарських кооперативних ринкових структур (оптових ринків, заготівельно-збутових кооперативів тощо) у формуванні регіональних сільськогосподарських ринків. Запропоновані заходи до Державної програми підтримки розвитку сільськогосподарських збутових, переробно-збутових, інших кооперативів, які у значній мірі забезпечать оптимізацію ланок у ланцюгу просування продукції і цим сприятимуть раціональній побудові продуктових ринків.

ВИСНОВКИ

1. Сільське господарство, через притаманні йому природні особливості, найбільше страждає від руйнівної конкурентної боротьби в умовах вільного ринку концентрації економічної влади в руках промислового, торгового та фінансового капіталу, в результаті чого втрачає економічну автономію і здатність до самостійного відтворення. Зазначене обумовлює об'єктивну необхідність переходу від стихійного до регульованого сільськогосподарського ринку за активної участі товаровиробників і держави. Відхід від суто стихійних неорганізованих обмінних процесів до їх свідомої цілеспрямованої організації є сучасною домінуючою тенденцією у розвитку світового сільськогосподарського ринку. Це означає, що ринкова кон'юктура і здорова конкуренція поєднуються з активним державним втручанням в ці процеси через чітко діючі організаційно-економічні механізми, спрямовані на виправлення несприятливої для сільського господарства ринкової ситуації з метою підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, достатніх для відтворення виробничих процесів і формування доступних для населення цін на продовольство.

2. Основною складовою формування сільськогосподарського ринку є розвиток його інфраструктурних елементів. Інфраструктура ринку, виконуючи функції виявлення ринкових цін як цін реального попиту та реальної пропозиції і забезпечення розвитку обмінних процесів, виступає генератором конкурентних відносин, тобто є системоутворюючим елементом ринкової економічної системи. Елементи ринкової інфраструктури є продуктом самоорганізації, самооб'єднання та самоінтеграції в рамках чинного законодавства учасників ринку - виробників продукції збутових і переробно-збутових сільськогосподарських кооперативів, посередницьких комерційних, державних, муніципальних та інших структур.

3. Якщо сільськогосподарський товаровиробник не бере участі у формуванні елементів інфраструктури і в обмінних процесах, що здійснюються в ній, він не може користуватися перевагами великомасштабного бізнесу і втрачає економічну владу у відносинах із споживачами своєї продукції, що нині виступає одним із найвагоміших факторів, який обумовлює диспаритет цін у продуктових підкомплексах та збитковість сільськогосподарського виробництва.

4. Участь товаровиробників у структуризації ринку сільськогосподарської продукції, що є однією з основних ознак його організованості, забезпечується шляхом створення ними своїх продуктових професійних об'єднань для колективного просування продукції на ринок та ініціювання формування в межах продуктових підкомплексів міжпрофесійних (міжгалузевих) об'єднань. Змістом роботи останніх має бути постійне відпрацювання міжпрофесіональних угод щодо визначення зон найбільш ефективного виробництва продукції та правил дотримання необхідних технологій та асортименту; узгодження оптових та роздрібних цін по ланцюгу просування продукції; розрахунків квот на виробництво продукції; умов видачі ліцензій суб'єктам збуту продукції; усунення з ринку надлишків продукції шляхом знищення; конфіскації продукції, що продається на ринку всупереч встановленим об'єднаннями правилам і вимогам; закупівлі та продажу продукції, що здійснюються як фінансові або товарні інтервенції; розширення експортних зв'язків та контролю над імпортом й ін.

Необхідний закон України, який би легалізував організаційно-правові форми таких об'єднань та визначив функції, предмет діяльності, особливості їх функціонування як неприбуткових структур, взаємовідносини з податковими інституціями тощо.

5. Альтернативу і конкуренцію багаторівневій і монополізованій торговим капіталом ринковій інфраструктурі мають створити кооперативні ринкові формування, які виступають одним із найважливіших інструментів раціональної побудови продуктових ринків, сутність якої полягає у зведенні до мінімуму кількості ланок у ланцюгах просування продукції до оптимальної кількості з метою наближення товаровиробника до кінцевого споживача. На етапі їх зародження і становлення необхідна участь держави у створенні пайових фондів сільськогосподарських обслуговуючих та кооперативних кредитних формувань (кредитних банків, спілок). З цією метою пропонується ряд суттєвих доповнень до Державної програми сприяння розвитку кооперативних ринкових структур.