Економічні інтереси та напрями їх реалізації в особистих селянських господарствах (на прикладі Миколаївської області)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Стійкий розвиток багатоукладного сільського господарства передбачає гармонійне функціонування господарств різних за формами власності та організації праці. Однією з об'єктивно необхідних та доцільних форм організації праці в аграрній сфері є особисті селянські господарства. На сучасному етапі більшість селян завдяки реалізації власних економічних інтересів в особистих господарствах одержують основну частину сукупних доходів. Протягом останніх одинадцяти років, при загальному зниженні валового виробництва сільськогосподарської продукції в Україні, спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги та обсягів виробництва в особистих селянських господарствах.

Актуальність теми дослідження. В результаті реформування аграрної сфери економіки відбулися значні зміни в соціально-економічних умовах функціонування та розвитку особистих селянських господарств, що певною мірою пояснюється формуванням нових економічних інтересів селян. Пере хід до ринкової економіки на засадах приватної власності та широкий розвиток підприємництва суттєво коригує саму систему економічних інтересів, вносить в неї ряд принципово нових моментів. На жаль, проблемам особистих економічних інтересів селян, їх прояву та механізму дії в умовах ринкової економіки приділяється не належна увага. Назріла необхідність проведення нового етапу наукових досліджень ролі особистих господарств в продовольчому забезпеченні країни, формуванні рівня добробуту значної кількості сільського населення з врахуванням принципових змін у відносинах власності та форм господарювання на селі.

На сьогодні актуальним є аналіз нових тенденцій розвитку особистих селянських господарств, зміни їх функцій в пореформений період. Більш глибокого вивчення вимагають проблеми підвищення ефективності та товарності особистих селянських господарств, їх зв'язків з іншими суб'єктами ринкової економіки. Потребує поглибленого дослідження діяльність особистих господарств населення як напрям реалізації економічних інтересів селян. Все це підтверджує актуальність теми дисертаційного дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення та наукове обґрунтування напрямів реалізації економічних інтересів в особистих селянських господарствах, адекватних сучасним соціально-економічним умовам їх функціонування.

Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

·уточнити сутність економічних інтересів в умовах ринкової економіки;

·проаналізувати особливості формування нових економічних інтересів в особистих селянських господарствах;

·вивчити соціально-економічний стан та умови розвитку особистих селянських господарств;

·розробити нові та уточнити окремі з існуючих положень методики дослідження реалізації економічних інтересів в особистих селянських господарствах;

·обґрунтувати напрями реалізації економічних інтересів в особистих селянських господарствах на перспективу.

1. Теоретико-методичний аспект дослідження економічних інтересів

Розкриваються історичні та сучасні погляди на сутність економічних інтересів, розглядаються особливості прояву особистих інтересів у особистих селянських господарствах і їх поєднання з суспільними інтересами.

Аналіз літературних джерел дав можливість визначити сутність економічних інтересів в умовах ринкової економіки, адже категорія інтересу пронизує всі сфери суспільного життя, всі соціальні структури та відносини. Різноманітні економічні інтереси утворюють складну систему з існуючою динамікою суперечностей. Така система є нерозривною єдністю рівноправних, тісно взаємопов'язаних економічних інтересів, що знаходяться в постійному безперервному розвитку, які взаємообумовлюють існування один одного, але при цьому мають і зворотну по відношенню один до одного спрямованість. У межах системи інтересів взаємототожні та різноспрямовані інтереси належать різним суб'єктам - індивідууму, групі, колективу, регіону, державі, суспільству. Відповідно структуру цієї системи можна подати у вигляді сукупностей стійких, тривалих відносин між її елементами - економічними інтересами. Економічні інтереси є об'єктивними мотивами дій економічних суб'єктів, що зумовлені матеріальною зацікавленістю в певній діяльності та місцем даного суб'єкту в системі виробничих відносин. В ринкових умовах всі господарюючі суб'єк ти здійснюють вибір виду власної діяльності на основі співставлення очікуваних вигоди та витрат.

Взаємодія суб'єктів суспільного виробництва з приводу задоволення власних потреб визначає тип реалізації економічних інтересів. Виділяється два типи реалізації економічних інтересів: тип реалізації інтересів, характерний для командно-адміністративної економіки та тип реалізації інтересів, характерний для ринкової економіки. Досить яскраво перший тип реалізації економічних інтересів простежувався в аграрній сфері економіки, де одержавлення процесів привласнення, а отже, реалізації інтересів сприяло перетворенню селянина у найманого працівника, який позбавлений реальної власності. Продовженням таких процесів стало намагання привести всі форми господарювання до єдиної - державної. Цим пояснюється тривала боротьба з особистими господарствами селян, численні обмеження діяльності яких здійснювались з метою витіснення їх із сільського господарства. Реалізація другого типу економічних інтересів передбачає необхідність формування в аграрному секторі економіки підприємця у вигляді реального власника, у тому числі власника особистого селянського господарства.

Особисті селянські господарства в сучасних умовах є необхідною формою існування реалізації особистого та суспільного інтересів в сільському господарстві. Вони реально складають конкуренцію сільськогосподарським підприємствам у використанні трудових і матеріальних ресурсів, реалізації виробленої продукції. Особисті селянські господарства - це особлива, основана на приватній формі власності форма господарювання селян (як фізичної особи), що передбачає виробництво, переробку, споживання сільськогосподарської продукції та реалізацію її надлишків.

2. Соціально-економічний стан, форми та умови розвитку особистих селянських господарств

Розкрито сучасний стан, розвиток та роль особистих селянських господарств у формуванні рівня життя сільського населення.

Дослідження показали, що у приватному секторі аграрного виробництва, через реалізацію особистого інтересу кожного селянина, земля, праця, капітал використовуються, як правило, краще, ніж у суспільному. Незважаючи на глибоку економічну кризу 1991-1999 років особисті селянські господарства, на відміну від суспільних, допустили значно менше скорочення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства. Порівняно з 1990 р. у 2001 р. по всіх категоріях господарств обсяги виробництва валової продукції скоротилися на 40,4%, у тому числі у громадському секторі - на 53,7%. При цьому у особистих селянських господарствах виробництво зросло на 7,8%. Маючи у своєму розпорядженні 58,4% земельної площі господарства суспільного сектора в 2001 році виробили 60,8% валової продукції, а особисті селянські господарства на 5,3% землі одержали 39,2% валової продукції сільського господарства.

Аналіз динаміки обсягів виробництва окремих видів продукції рослинництва в господарствах суспільного та приватного секторів сільського господарства свідчить, що вирощування зернових культур та соняшнику залишається пріоритетом суспільних сільськогосподарських підприємств. В 2001 році ними було вироблено 71% зернових та 78% соняшнику. Разом з тим, виробництво картоплі в Миколаївський області майже повністю розміщується в особистих селянських господарствах. Надходження овочевої продукції від особистих селянських господарств в 2001 році порівняно з 1990 роком збільшилося на 56%, тоді як від суспільних сільськогосподарських підприємств воно зменшилося на 79%. Частка особистих селянських господарств у 2001 році зросла порівняно з 1990 роком і склала 66% від загального валового збору овочів.

На особливу увагу заслуговує динаміка виробництва основних видів тваринницької продукції в різних категоріях господарств. В 2001 році особистими селянськими господарствами було вироблено 78,3% молока, тоді як в 1990 році їх частка в загальному обсязі виробництва складала лише 21,4%. За одинадцять років виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах скоротилося на 85,6%.

Аналіз статистичних даних свідчить про абсолютне зменшення виробництва м'яса, яєць та вовни у всіх категоріях господарств за останні одинадцять років. При цьому особисті селянські господарства у виробництві м'яса та яєць зайняли домінуюче становище. Динаміка поголів'я худоби в особистих селянських господарствах Миколаївської області характеризується прогресивними тенденціями.

За досліджуваний період поголів'я великої рогатої худоби в цих господарствах зросло на 58,8% овець та кіз на 44,5%, а поголів'я свиней скоротилося на 21,5%. На відміну від особистих селянських господарств у сільськогосподарських підприємствах у цей час мало місце різке скорочення поголів'я худоби. Так, на початок 2002 року порівняно з 1990 роком чисельність великої рогатої худоби та свиней в цих господарствах зменшилася більш ніж на 87%, а овець майже в 10 разів.

Протягом дев'яностих років у зв'язку із збитковістю суспільних сільськогосподарських підприємств та дією ряду несприятливих факторів соціального характеру в області значно активізувалася трудова діяльність селян у приватному секторі сільського господарства. У 2001 році 33% сільського населення області було зайнято працею в особистих селянських господарствах.

Проведений аналіз свідчить про взаємозв'язок функціонування приватного та суспільного секторів сільського господарства. Залежність між грошовими доходами, одержаними від особистого господарства та рівнем заробітної плати дозволяє стверджувати, що селяни сьогодні вимушені працювати в особистих господарствах для забезпечення мінімальних потреб власної родини. Основними джерелами доходів населення на початку дев'яностих років були: заробітна плата, пенсії, різні види соціальних виплат. Але останнім часом оплата праці селян перемістилася на третє місце після доходів від особистих господарств та соціальних виплат. Надходження від ведення особистих господарств складають 68,2% сукупних доходів та значно перевищують заробітки у сільськогосподарських підприємствах.

На сучасному етапі формування ринкового середовища найбільш реально на власний добробут селяни впливають через розвиток особистих гос по дарств. Дослідження діяльності особистих селянських господарствах проводилося за допомогою анкетного опитування за участю автора, яким в грудні 2000 року було охоплено 300 господарств Миколаївської області. Для вивчення результатів діяльності таких господарств нами у процесі дослідження була використана методика визначення умовного валового доходу особистих селянських господарств, яка запропонована фахівцями Інституту аграрної економіки.

Таблиця 1

Розраховуючи результативність діяльності особистих господарств ми не включали у витрати оплату праці, тому, що вона реалізується у складі умовного валового доходу. До інших витрат включені витрати на засоби захисту рослин та тварин, добрива, нафтопродукти, електроенергія, ремонтні і будівельні матеріали. У цілому особисті господарства Миколаївської області виявилися доходними.

3. Основні напрямки реалізації економічних інтересів в особистих селянських господарствах

Обґрунтовано напрямки подальшого розвитку особистих селянських господарств, що передбачають вибір оптимальної виробничої структури особистого селянського господарства, створення обслуговуючих кооперативів, формування економічного механізму взаємовідносин особистих селянських господарств з іншими суб'єктами господарювання та державою.

Було встановлено, що в багатьох випадках структура виробництва в особистих селянських господарствах далека від раціональної. Відчувається дефіцит технологічної та економічної досвідченості власників, адже селяни повинні не лише мати бажання вести особисте господарство, а й здійснювати прогнозування розвитку господарства, планувати поточну господарську діяльність.

Пропонується вибір виробничого напряму особистого селянського господарства проводити з врахуванням ряду об'єктивних факторів. В дисертації запропоновано модель оптимізації виробничої структури особистого селянського господарства, яка може бути використана як базова. На її основі було визначено чотири варіанти оптимального співвідношення видів сільськогосподарських культур та груп тварин для господарств, які відрізняються одне від одного лише площею сільськогосподарських угідь. Проведений аналіз дозволяє пов'язати доцільність вибору тієї чи іншої структури виробництва особистого селянського господарства в залежності від наявних ресурсів. У всіх варіантах в господарстві виробляються достатні для споживання у межах фізіологічних норм обсяги основних продуктів, що важливо в сучасних умовах через незбалансованість харчування населення, зокрема сільського. Продукція, яка виробляється понад власні потреби має бути реалізована. Так, у першому варіанті у структурі виробництва повністю відсутні кормові культури, а у другому варіанті до їх складу включено лише зернові, які займають 3% площі посіву. Потреби тваринництва у кормах забезпечуються за рахунок придбання кормів та використання інших земель. Третій та четвертий варіанти передбачають вирощування кормових культур відповідно на 90% та 93% посівних площ. Основною товарною галуззю для першого та другого варіантів є рослинництво. Оптимальною для господарств першого варіанту буде спеціалізація на виробництві фруктів та ягід, в цьому випадку річний умовний дохід складатиме 7740 грн. Другий варіант найбільш привабливий абсолютною величиною умовного доходу - 11383 грн. Проте тут сильно виражена сезонність, суттєва залежність від погодних умов, найвища зайнятість. Дослідження показують, що переважна більшість господарств першого та другого варіантів повинні бути розташовані на невеликий відстані від обласного та районних центрів, тому одним з основних каналів реалізації виробленої продукції будуть місцеві ринки.

Два останні варіанти ґрунтуються на товарному виробництві молока та м'яса. Тваринницька спеціалізація господарств обумовлює більш рівномірний розподіл витрат праці протягом року, регулярність доходів. Недолік - порівняно низька величина умовного доходу. Зростання доходності таких господарств можна досягти збільшуючи поголів'я продуктивної худоби, за рахунок зниження матеріальних і трудових затрат на голову утримуваної худоби (або на одиницю виробленої продукції). В сучасних умовах реформованим сільськогосподарським підприємствам не вигідно вирощувати корми на продаж. В них посилюється контроль за використанням та зберіганням кормів. Особисті селянські господарства будуть змушені переходити на власне кормозабезпечення. Найбільш ефективним для збільшення доходу від свого господарства та зменшення власних витрат, пом'якшення проблем та труднощів, що виникають у власників особистих селянських господарств буде створення повністю контрольованих ними кооперативних структур.

З метою раціонального використання виробленої продукції в особистих селянських господарствах, підвищення рівня товарності, покращення соціальних умов проживання сільського населення доцільно у великих за кількістю дворів селах створювати кредитно-маркетингові кооперативи. Такі кооперативи мають об'єднувати селян з метою проведення кредитних операцій та надавати маркетингові послуги виробникам певного виду продукції (зерна, овочів, молока, м'яса, меду). За результатами досліджень найбільш підготовленими до таких об'єднань виявились бджолярі, оскільки більшість з них тривалий період були членами Товариств пасічників, а в сучасних умовах спільними зусиллями щороку влітку організують кочівлі пасіки на медозбір.

З метою зацікавлення власників особистих господарств в реалізації продукції бджільництва по відповідним цінам і узгодженим строкам, варто організовувати на базі 5-7 населених пунктів району кредитно-маркетингові кооперативи, що надають маркетингові послуги пасічникам, а кредитні - членам кооперативу, які можуть й не утримувати бджіл. Створення такого кооперативу було розглянуто на прикладі особистих селянських господарств Новоодеського району, в якому достатньо розвинуто бджільництво. Так, кількість бджолиних сімей в особистих селянських господарствах Новоодеського району в 2001 році складала біля 12 тисяч сімей, а обсяг виробництва меду - майже 289 тонн. Формування кредитно-маркетингового кооперативу бджолярів варто починати з визначення основних видів його діяльності (табл. 2).

Таблиця 2

До особливостей діяльності бджільницьких кооперативів слід віднести організацію кочівлі пасіки на медозбір. Суть проблеми полягає в тому, що на початку сезону кооператив повинен мати інформацію про структуру посівних площ сусідніх сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств. Таким чином, можна розрахувати потребу у запиленні сільськогосподарських культур та укласти відповідні договори. Домовленість про розташування пасік на посівах сільськогосподарських культур дозволить скласти графіки кочівлі. Нами було розроблено Методичні рекомендації по організації інтеграційних взаємозв'язків сільськогосподарських підприємств із кооперативними об'єднаннями пасічників. Згідно з статистичними даними про середні посівні площі сільськогосподарських культур у ЗАТ “Гур'ївка”, СГЗАТ “Перемога”, ЗАТ “Новопетрівське” та восьми фермерських господарствах, було складено проект використання пасік кооперативу для запилення посів. Найбільший обсяг запилюваної роботи припадає на період з 5 по 20 липня, коли квітують люцерна, соняшник, овочеві та баштанні культури. Виходячи з розрахунку, для запилення необхідна 1801 бджолосім'я, що практично відповідає їх наявній кількості. Сільськогосподарські підприємства та обслуговуючий кооператив мають бути економічно зацікавлені у співпраці, при цьому важливе значення має встановлений рівень ціни за послуги.

Ціна послуг по запиленню лише однієї культури - соняшника складатиме 3660 грн. Такий підхід дозволяє відшкодувати витрати кооперативу по організації літніх пасік та витрати пов'язані з реалізацією меду. Крім того, буде враховано закордонний досвід, за яким до 50% доходу бджолярі одержують саме від запилення сільськогосподарських культур. В США пасічник в середньому одержує до 35$ за одну бджолосім'ю, що вивезено на фермерські посіви. Як показують розрахунки (табл. 3) членам кооперативу економічно вигідно користуватися його послугами. Витрати на виробництво меду пасічника, що вступив у кооператив майже на 17% нижчі ніж при одноосібному виробництві. Кооператив має можливості реалізовувати продукцію своїх членів по ціні 8,0 грн. за 1 кг меду, все це дозволяє одержувати значно більшу суму прибутку.

Таблиця 3

Дослідження функціонування особистих селянських господарств в умовах трансформації економіки дозволило розробити ряд пропозицій, впровадження яких, на думку автора, дозволить вирішити проблеми матеріального, технічного та технологічного забезпечення таких господарств. Сучасні тенденції розвитку сільського господарства доводять доречність розвитку інтеграційних зв'язків особистих селянських господарств з сільськогосподарськими підприємствами шляхом створення підрозділів з обслуговування господарств населення. Адже переважна частина власників особистих господарств в ході реформування одержали земельні паї та майнові частки сільськогосподарських підприємств. Тому необхідне узгодження економічних інтересів колективних та особистих господарств. При цьому особисті селянські господарства варто розглядати не як альтернативу великим та середнім підприємствам, що відволікає значну частину їх ресурсного потенціалу, а як взаємодоповнюючу ланку, яка сприяє збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції та підвищенню реальних доходів сільського населення. Підрозділ з обслуговування особистих господарств повинен надавати послуги по вирощуванню сільськогосподарських культур, забезпеченню кормами, насамперед власного виробництва, а також по реалізації виробленої в особистих господарствах продукції за їх бажанням.

Роль і місце особистих селянських господарств в аграрній сфері економіки найкраще проявляється у властивих їм функціях. Розглядаючи функції таких господарств під час реформування соціально-економічної системи, слід зазначити такі чинники:

По-перше, сприяння у формуванні численних суб'єктів ринкового господарства, насамперед у створенні ефективного недержавного сектору економіки, орієнтованого на попит, конкуренцію, стимулювання ділової активності населення.

По-друге, сприяння процесам приватизації та роздержавлення економіки.

По-третє, робить вагомий внесок у розв'язання проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності особистих селянських господарств забезпечувати добробут сільського населення під час структурних зрушень економіки.

По-четверте, сприяє подоланню дефіцитності споживчого ринку та виконує функцію насичення ринку сільськогосподарською продукцією.

Усе це дає підстави зробити висновок, що функціонування особистих селянських господарств в ринковій економіці не є відокремленим. Вони становлять невід'ємний структурний елемент сучасного сільського господарства України.

Комплекс заходів, спрямованих на підтримку особистих селянських господарств має включати:

державну підтримку, яка включає правове, фінансове-кредитне, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення;

інтеграційну підтримку, яка включає інтеграційні зв'язки сільськогосподарських підприємств та особистих господарств;

самоорганізацію та кооперування особистих селянських господарств.

економічний селянський ринковий

Висновки

2. Особисті селянські господарства в сучасних умовах є необхідною формою створення підприємницького класу на селі, економічні інтереси якого ефективно реалізуються при взаємодії з економічними інтересами інших суб'єктів господарювання та держави. Вважаємо, що особисті селянські господарства - це особлива, основана на приватній формі власності форма господарювання селян (як фізичної особи), що передбачає виробництво, переробку, споживання сільськогосподарської продукції та реалізацію її надлишків.

3. Особисті селянські господарства є багаточисельними дрібними господарствами, що займають домінуючі позиції в багатьох сферах сільськогосподарського виробництва. Однак, незважаючи на значну економічну та соціально-політичну роль особистих господарств, їх діяльності не приділяється достатня увага. Особисті селянські господарства функціонують за умов відсутності організаційно-правових основ, які б регламентували їх діяльність та захищали від дискримінації. Позбавленість особистих селянських господарств правового статусу обмежує їх доступ на ринок, до межрегіональних, інформаційних, фінансових ресурсів, виключає укладання договорів.

У зв'язку із цим пропонується:

враховуючи зміну ролі та значення особистих господарств, посилення їх питомої ваги у виробництві товарної продукції надати їм статус “особисте селянське господарство” замість “підсобного”;

подальше функціонування особистих селянських господарств, підвищення їх ефективності потребує негайного прийняття Закону “Про особисте селянське господарство”, в якому необхідно визначити цілі та предмет їх діяльності, права, обов'язки, порядок взаємовідносин з іншими формами господарювання в сучасних ринкових умовах.

4. В умовах перехідної економіки особисті селянські господарства вирішують важливі соціальні задачі на селі. По-перше, сприяють більш повному використанню трудових ресурсів сім'ї, значну частину робіт виконують пенсіонери та підлітки. По-друге, близько 440 тис. селян Миколаївської області, завдяки веденню особистого господарства забезпечують значну частину своїх потреб в продуктах харчування. Особисті селянські господарства є вагомим гарантом від можливих негараздів в суспільному виробництв, зокрема і невиплата, або затримка заробітної плати, соціальної незахищеності, тощо. По-третє, надходження від особистих господарств в середньому складають 68,2% сукупних доходів селян Миколаївської області, а в окремих високотоварних господарствах ще більше.

Особисті селянські господарства виконують і соціально-політичні функції. У Миколаївській області 33% сільського населення зайнято працею в особистих селянських господарствах. Селяни, що залишилися без роботи працюють в своєму господарстві, а дехто навіть наймається в інші особисті господарства. Це призвело до розширення особистих селянських господарств, підвищення їх товарності та деякою мірою загальмувало міграцію сільського населення. Аналіз соціальних функцій свідчить про необхідність розширення практики залучення безробітних до особистих селянських господарств. З цією метою доцільно розробити спеціальне положення про зарахування до трудового стажу праці в особистих господарствах, з гарантією соціального та пенсійного забезпечення як робітників суспільного виробництва.

5. В результаті досліджень встановлено, що в багатьох випадках структура виробництва в особистих селянських господарствах не відповідає раціональній, відчувається дефіцит технологічної та економічної досвідченості власників. Адже власники повинні не лише мати бажання вести особисте господарство, а й здійснювати прогнозування розвитку господарства, планувати поточну господарську діяльність.

З цією метою пропонується наступне:

Вибір виробничого напряму особистого селянського господарства доцільно проводити із врахуванням ряду об'єктивних факторів, найбільш вагомими серед яких є:

забезпеченість земельними угіддями та їх якісний склад;

склад сім'ї та запас трудових ресурсів;

місце знаходження ринків збуту, їх особливості, наявність транспорту;

можливість переробки продукції.

Ці та інші фактори обумовлюють особливості щодо підходів при обґрунтуванні об'ємів та параметрів особистих селянських господарств. В дисертації запропоновано модель оптимізації структури особистого селянського господарства, яка може бути використана як базова.

6. Вивчення діяльності особистих селянських господарств показало, що ведення господарства поодинці знижує обсяги виробництва та негативно позначається на їх розвитку. Дослідженнями доведено, що без об'єднання зусиль на кооперативній основі практично неможливо здійснювати ефективне господарювання. Тому пропонується створювати кредитно-маркетингові кооперативи особистих селянських господарств, що дозволить поліпшити комплекс послуг та суттєво скоротити фінансові ризики.

7. У розрахунках із сільськогосподарськими підприємствами (при визначенні вартості запилення посівів) кооперативам бджолярів доцільно використовувати запропоновану дисертанткою формулу визначення ціни:

де 0,85 - коефіцієнт, що визначає частку праці бджіл у запиленні сільськогосподарських культур; Кен - коефіцієнт економічного значення ентомофільного запилення для врожайності сільськогосподарських культур; Ві - вартість валової продукції і -тої культури у поточних цінах; n - кількість запилюваних культур; і - порядковий номер культури; КN - коефіцієнт, що визначає співвідношення нормативної та фактичної кількості бджолосімей на 1 га посівів нектароносів.

8. Особисті селянські господарства потребують дієвої державної підтримки, налагодження сервісного обслуговування населення, розширення випуску промисловістю малогабаритної техніки й інвентаря з метою скорочення затрат ручної праці, розширення площ землекористування особистих селянських господарств, забезпечення консультативно-інформаційного обслуговування селян.

Література

1. Дубініна М.В. Ретроспективний погляд на теоретичну сутність економічних інтересів // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2000. - № 8. - С.23-25.

2. Куліш М.Ю., Дубініна М.В. Особисті селянські господарства - єдина стабільна форма господарювання у сільському господарстві України // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2000. - № 9. - С. 3-8.

3. Дубініна М.В. Обґрунтування необхідності створення заготівельно-збутового кооперативу особистих селянських господарств // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2001. - № 11. - С.19-23.

4. Дубініна М.В. Особисті господарства як форма реалізації економічних інтересів селян // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. монографія: в 2 т. - т. 1 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнева. - К.: ІАЕ, 2001. - С. 727-729.

Размещено на Allbest.ru