Регулювання виробничих ресурсів землеробства в умовах переходу до ринкової економіки (на прикладі сільськогосподарських підприємств зони Лісостепу України)

РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ ЗЕМЛЕРОБСТВА В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ (на матеріалах сільськогосподарських підприємств зони Лісостепу України)

08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Актуальність теми. Перехід до ринкових виробничих відносин ставить сільське господарство в нові умови господарювання, які характеризуються, насамперед, незалежністю товаровиробників та конкуренцією між ними. Це, в свою чергу, висуває на передній план проблему раціонального використання наявного ресурсного потенціалу і управління виробничими ресурсами.

Проблема раціонального використання виробничих ресурсів та їх регулювання завжди гостро стояла перед економікою України, в тому числі й сільським господарством. Головною причиною такого становища є витратна модель споживання, яка склалася ще за часів Радянського Союзу. Величезні ресурси радянської економіки дозволяли не задумуватись над затратами і ціною виробленої продукції, яка була призначена, в основному, для власного споживання через закритість економіки. Внаслідок цього всюди панували затратні технології, що характеризуються високою часткою матеріальних витрат, і завдавали значних збитків виробникам. Велика ресурсомісткість продукції робить її нездатною конкурувати з іноземними аналогами не тільки на світовому, але й внутрішньому ринку.

Рівень розвитку економіки будь-якої країни значною мірою залежать від ефективності використання наявного ресурсного потенціалу. Саме від ефективності споживання виробничих ресурсів, їх економного і раціонального використання, залежить конкурентноздатність підприємства, галузі, чи економіки в цілому. Це, в свою чергу, вимагає відповідних методів регулювання виробничих ресурсів.

В сучасному сільському господарстві України в основі регулювання виробничих ресурсів лежить нормативно-ресурсний метод планування, який характеризується використанням усереднених нормативів споживання ресурсів на одиницю продукції в процесі виробництва. Це значною мірою зумовлює велику ресурсомісткість виробленої продукції і, насамперед, велику частку матеріальних витрат в структурі її собівартості. Окрім цього, на сучасному етапі він не відповідає специфіці сільськогосподарського виробництва і умовам ринкової економіки.

Тому, опрацювання нових методів регулювання виробничих ресурсів, які б відповідали цим вимогам, має важливе суспільно-економічне значення для вітчизняного сільськогосподарського виробництва.

Дослідженням питань формування і оцінки аграрного ресурсного та виробничого потенціалів, управління аграрними виробничими ресурсами та оптимізацією їх використання, формування ресурсомісткості сільськогоспо-дарської продукції займалося багато вчених та науковців. Серед них можна відмітити таких відомих вчених як В.Г. Андрійчук, В.Л. Анічин, О.А. Бугуцький, Ю.В. Василенко, П.Ф. Веденічев, Г.М. Лич, М.І. Кісіль, І.І. Лукінов, Ф.С. Мартинкевич, П.О. Мосіюк, О.М. Онищенко, Б.Й. Пасхавер, С.С. Сергєєв, В.К. Спрогіс, Л.В. Страума, С.Г. Струмілін, В.М. Трегобчук, В.Й. Шиян, Е.Ю. Юзефович, А.Е. Юзефович, та багато інших. Серед іноземних вчених, які досліджували виробничі ресурси як фактори виробництва, слід відмітити Ч. Кобба, П. Дугласа, А. Маршалла, П. Самуельсона, Р. Солоу, С. Фішера.

Однак деякі аспекти регулювання аграрних виробничих ресурсів висвітлені недостатньо. Це стосується, насамперед, деяких положень впливу виробничих ресурсів на формування кінцевого аграрного продукту та його кількісної оцінки, формування і оцінки ресурсного та виробничого потенціалу, вдосконалення методів планово-економічного регулювання виробничих ресурсів в нових ринкових умовах.

Науково-теоретичне значення, велика практична цінність, та недостатня глибина вивчення проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження за темою дисертаційної роботи здійснювались у відповідності до плану науково-дослідних робіт кафедри економіки аграрного сервісу Національного аграрного університету з тем: “Розробка наукової концепції адаптації служби аграрного сервісу до умов ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0198 U 004093) та “Економічна оцінка продуктивного потенціалу землеробства України та шляхи його удосконалення” (номер державної реєстрації 0198 U 004642).

Мета і задачі дослідження. Метою досліджень є розширення поняття економічної сутності виробничих ресурсів землеробства та теоретичне обґрунтування наукових принципів їх планово-економічного регулювання. Для досягнення поставленої мети розв'язувались такі завдання:

- поглибити поняття економічної сутності виробничих ресурсів землеробства і дослідити їх вплив на формування урожаю сільськогосподарських культур;

- конкретизувати економічну сутність понять аграрного ресурсного та виробничого потенціалів;

- дослідити тенденції та закономірності, що мають місце в системі “виробничі ресурси - випуск продукції” в землеробстві та конкретизувати принципи їх кількісної оцінки стосовно до регіону дослідження;

- вивчити тенденції та закономірності формування ресурсного і виробничого потенціалу землеробства лісостепової зони України;

- опрацювати наукові основи планово-економічного регулювання виробничих ресурсів землеробства в регіоні, який досліджувався;

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні процеси регулювання виробничих ресурсів землеробства, тенденції та закономірності формування ресурсного і виробничого потенціалів галузі землеробства зони Лісостепу України.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних і методологічних питань, пов'язаних з планово-економічним регулюванням виробничих ресурсів в галузі землеробства.

Методи дослідження. Методологічною основою виконаної дисертаційної роботи є діалектичний метод пізнання, об'єктивні економічні закони і закони землеробства, теоретичні положення аграрної економічної науки, праці провідних вчених, присвячені дослідженню питань аграрних виробничих ресурсів, ресурсного і виробничого потенціалу.

Прийоми і методи, які використовувалися автором в процесі досліджень, ґрунтуються на законі великих чисел і закономірностях масового процесу, зокрема: аналітичний (формулювання теоретичних узагальнень і висновків, та критичний аналіз результатів досліджень інших авторів); статистичних групувань (визначення впливу забезпеченості виробничими ресурсами на урожайність сільськогосподарських культур); монографічний (здійснення обстеження окремих господарств районів, що досліджувалися, з приводу формування ресурсного і виробничого потенціалів Лісостепової зони України); розрахунково-конструктивний (визначення потенційних можливостей грунтів досліджуваних районів в формуванні урожаю сільськогосподарських культур); економіко-математичний (побудова моделі оптимізації використання добрив); графічний (для візуального відображення та оцінки існуючих закономірностей в системі “виробничі ресурси - випуск продукції) тощо.

Інформаційною базою дослідження слугували первинні дані бухгалтерського обліку господарств зони Лісостепу України, статистична звітність, спеціальна література та результати власних досліджень автора, законодавчі та нормативно-правові акти органів державної влади тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові положення та висновки, викладені в дисертаційній роботі, ґрунтуються на глибокому теоретичному осмислені автором особливостей і специфіки аграрного виробництва, системному дослідженні сутності причинно-наслідкових взаємозв'язків в системі “виробничі ресурси - випуск продукції” та розробці комплексу науково-обгрунтованих принципів планово-економічного регулювання виробничих ресурсів землеробства.

Наукову новизну дисертаційного дослідження становлять такі теоретичні, методологічні, методичні і практичні результати:

доповнені раніше сформульовані положення про виробничу специфіку окремих видів виробничих ресурсів в землеробстві та їх вплив на формування кінцевого натурального продукту, зокрема доповнено схему трансформації виробничих ресурсів в кінцевий натуральний результат землеробства;

вперше систематизовано поняття аграрних ресурсного, виробничого і економічного потенціалів та розкрито спільні риси між ними (С. 6);

доповнені раніше сформульовані положення про методи регулювання виробничих ресурсів землеробства, зокрема модифіковано алгоритм визначення економічно доцільних та екологічно безпечних меж їх застосування;

вперше запропоновано підходи до визначення економічно доцільного набору нематеріальних виробничих ресурсів формування урожаю з врахуванням їх ринкової кон'юнктури;

дістали подальший розвиток науково-обгунтовані пропозиції щодо планово-економічного регулювання ринків виробничих ресурсів з врахуванням економічних можливостей аграрних товаровиробників.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони забезпечують науково-практичні засади розв'язання завдання раціонального і ефективного використання виробничих ресурсів в галузях землеробства, планування обсягів виробництва продукції рослинництва, удосконалення методів управління земельними, матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами.

Впровадження у виробництво розроблених пропозицій і рекомендацій сприятиме стабілізації та підвищенню економічної ефективності виробництва продукції рослинництва за рахунок зменшення її ресурсомісткості і трудомісткості, підвищенню продуктивності праці, раціоналізації використання наявних виробничих ресурсів і екологізації виробництва, підвищенню конкурентноздатності галузі, розв'язанню комплексу соціальних проблем на селі.

Результати наукових досліджень по дисертаційній роботі використовуються в навчальному процесі економічного факультету Національного аграрного університету при викладанні дисциплін “Управління аграрними виробничими ресурсами”, “Потенціал підприємства: формування і оцінка” та “Управління потенціалом підприємства”.

Рекомендації щодо вдосконалення регулювання виробничих ресурсів землеробства прийнято до впровадження Мінагрополітики України при розробці Національної програми розвитку АПК до 2010 року.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження є авторською розробкою системи організаційно-економічних заходів щодо планово-економічного регулювання виробничих ресурсів землеробства, практичних підходів до кількісної оцінки залежностей в системі “виробничі ресурси - випуск продукції”. Дисертантом поглиблено поняття економічної сутності та ролі виробничих ресурсів в землеробстві, досліджено тенденції і закономірності формування аграрного ресурсного і виробничого потенціалів в лісостеповій зоні України, сформульовані пропозиції щодо подальшого удосконалення методологічних і методичних принципів планово-економічного регулювання виробничих ресурсів в галузях землеробства тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку АПК в умовах ринкових економіки” (29-31 березня 2000 р., м. Київ, НАУ), міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 50-річчю економічного факультету Національного аграрного університету “Механізм господарювання та економічного зростання в АПК: стан, проблеми, перспективи” (18-19 жовтня 2001р., м. Київ, НАУ) та міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні аспекти ефективності функціонування агропромислової сфери в ринковому середовищі” (25-26 квітня 2002 р., м. Київ, НАУ).

Дисертаційна робота, як завершена наукова праця, доповідалась і розглянута на розширеному засіданні кафедри економіки аграрного сервісу Національного аграрного університету (19 квітня 2002р., протокол №7).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковано 5 наукових праць в фахових виданнях, в тому числі в окремому виданні “Наукова концепція адаптації служби аграрного сервісу до умов ринкової економіки”, загальним обсягом 1,3 др. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота викладена на 199 сторінках комп'ютерного тексту і складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який включає 234 найменування. Робота містить 38 таблиць, 19 рисунків та 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Із збільшенням урожайності зростають обсяги виробництва продукції і, відповідно, розміри грошових надходжень від їх реалізації. Це сприяє збільшенню можливостей суб'єктів господарювання в задоволенні потреб у виробничих ресурсах.

Таким чином, можна констатувати, що фінансовий стан господарств (забезпеченість їх фінансовими ресурсами) значною мірою (окрім зовнішніх факторів) залежить від розмірів наявних виробничих ресурсів і ефективності їх використання. В той же час, забезпеченість фінансовими ресурсами дозволяє нарощувати розмір ресурсного потенціалу та покращувати його структуру і, відповідно, підвищувати ефективність його використання.

Тобто має місце пряма залежність між забезпеченістю фінансовими ресурсами та розмірами й ефективністю використання наявного ресурсного потенціалу. Чим краще господарство забезпечене фінансовими ресурсами, тим більші у нього можливості в задоволенні потреб виробництва в необхідних ресурсах, застосуванні передових технологій, кращій організації виробництва, підвищенні продуктивності праці.

Іншим важливим джерелом задоволення потреби сільськогосподарських підприємств в фінансових ресурсах є банківські кредити. Тривала економічна криза внаслідок деформації товарно-грошових відносин та інфляційних процесів призвела до вимивання, перетоку фінансових ресурсів із сільського господарства в невиробничу і промислову сфери, руйнування ресурсного потенціалу галузі. Це, в свою чергу, зробило кредитування практично недосяжним для аграрних товаровиробників. Більшість підприємств галузі стали неплатоспроможними, а кредити для них надто дорогими.

Деякі позитивні зрушення в кредитному забезпеченні аграрної сфери сталися в 2000 році. Так надання кредитів комерційними банками підприємствам АПК сягнуло 1900 млн. гривень, що більше в 4,9 рази ніж в 1999 році і в 5,8 рази порівняно з 1998 роком. З наданих кредитів 43% (818 млн. грн.) були пільговими. Пільгове кредитування здійснювалося на умовах часткової компенсації ставки банківського відсотку. Більшість (92%) позичальників пільгових кредитів становили сільськогосподарські товаровиробники, які одержали 56% (458 млн. грн.) від їх загальної суми.

Зросло й повернення кредитів. Воно становило 86% по АПК в цілому, а серед сільськогосподарських товаровиробників, відповідно, 92%. Це значно підвищило кредитну привабливість галузі перед фінансово-кредитними установами. Із загальної суми одержаних кредитів 50,7% одержали підприємства розміщені в зоні Лісостепу. Це свідчить про більшу їх платоспроможність, порівняно з підприємствами, які розміщені в інших природно-економічних зонах України. Проте в структурі одержаних кредитів 68% були товарними і лише 32% грошовими.

Досвід 2000 року дозволив в 2001 році залучити в АПК уже 4700 млн. гривень кредитів, з яких пільгові становили уже більше половини - 59,6% або 2800 млн. грн.

Змінилася й структура одержаних кредитів: товарні становили - 19%, а грошові - 81%.

Це свідчить про значні зрушення в кредитуванні сільського господарства. Проте воно не є достатнім і це лише перші кроки в кредитному забезпеченні аграрної сфери.

Низька платоспроможність в сукупності з зовнішніми негативними факторами не сприяють й інвестиційній привабливості галузі. Обсяги інвестицій за десятиріччя реформ скоротилися більше ніж в 20 разів.

В цілому фінансовий стан галузі залишається слабким і нестійким.

В третьому розділі “Удосконалення регулювання виробничих ресурсів землеробства” на основі аналізу сучасних методів регулювання виробничих ресурсів в сільському господарстві та проведених досліджень запропоновано напрями їх планово-економічного регулювання та оптимізації використання, обгрунтовано необхідність дотримання економічно доцільних та екологічно безпечних меж їх застосування.

Регулювання виробничих ресурсів в аграрній сфері в умовах ринкових трансформацій передбачає насамперед оптимізацію їх використання і зниження ресурсомісткості продукції.

Оскільки головним виробничим ресурсом землеробства, його базисом є земля, то ефективне регулювання виробничих ресурсів в галузі можливе лише за умови розширеного відтворення економічної родючості грунту.

Оптимізація землекористування є важливим фактором ефективного використання ресурсного потенціалу галузі. Вона повинна враховувати закони та закономірності землеробства. Комплексний підхід до балансування елементів родючості грунту, відповідно до вимог сільськогосподарських культур, що вирощуються, дозволяє в плановому порядку регулювати використання матеріальних виробничих ресурсів, які застосовуються до землі, та дотримуватись економічної доцільності, екологічної безпеки, ресурсозбереження і розширеного відтворення родючості грунту.

На основі проведених досліджень та узагальнення методів регулювання земельних ресурсів в дисертаційній роботі пропонується комплекс заходів щодо раціоналізації землекористування в сучасних умовах.

Дослідженнями встановлено, що в сучасних умовах головним фактором збільшення виробництва продукції землеробства є застосування добрив. Тому питання оптимізації їх використання, як важливого елементу формування ресурсного і виробничого потенціалів землеробства, має важливе значення для збільшення обсягів виробництва продукції та підвищення її конкурентноздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту. Це, відповідно, сприятиме збільшенню доходності галузі.

Проведений аналіз методів оптимізації застосування добрив дозволяє зробити висновок, що найбільш придатним для визначення норм удобрення, на нашу думку, є диференційований метод, який найбільш об'єктивно і достовірно відображає існуючі причинно-наслідкові взаємозв'язки в системі “вміст елементів живлення - урожай”. При цьому норма удобрення визначається лише на ту частину запланованого урожаю, яка не забезпечена ґрунтовими запасами елементів живлення.

Специфіка об'єктів прикладання праці і коштів в землеробстві та сутність причинно-наслідкових взаємозв'язків в системах землеробства передбачають наявність економічно доцільних та екологічно безпечних меж.

У роботі опрацьовані та внесені доповнення до алгоритму оптимізації застосування добрив та визначення економічно доцільних й екологічно безпечних меж їх застосування, які дозволяють максимально ефективно використовувати потенціал земельних ресурсів та генетичний потенціал сортів сільськогосподарських культур.

Аналіз стану технічного забезпечення галузі та виконані теоретичні узагальнення дозволили обгрунтувати механізм функціонування ринку технічних засобів і його регулювання. В його основі лежить державне регулювання, оскільки тільки за державної підтримки можливо здійснити технічне переоснащення і модернізацію села, перейти на нові технологічні рівні. В роботі пропонується комплекс заходів з розв'язання даної проблеми.

Окрім створення інфраструктури з технічного забезпечення та обслуговування сільського господарства важливе значення в раціональному використанні нематеріальних виробничих ресурсів формування урожаю має ефективне їх використання суб'єктами господарювання. Запропоновано підходи до визначення економічно доцільнї їх структури з врахуванням ринкової кон'юнктури.

Сучасний фінансовий стан підприємств галузі не дає їм можливості задовольняти технологічний попит на виробничі ресурси. Задовольняється лише економічний попит, який формується економічними можливостями підприємств, їх фінансовим станом.

В роботі акцентується увага на те, що вирішення проблем ресурсного забезпечення галузі можливе лише за достатнього її фінансового забезпечення. В зв'язку з цим пропонується система організаційно-економічних заходів, які спрямовані на поліпшення фінансового стану підприємств галузі. В їх основу покладено державне регулювання системи ціноутворення, фінансово-кредитної системи та системи оподаткування.

Проведений аналіз стану ринку праці підтверджує потребу в рішучих заходах щодо розв'язання проблеми сільської зайнятості. Для ефективного регулювання ринку праці в галузі необхідно створити сприятливе економічне середовище, реструктуризувати ринок праці, реформувати політику її оплати тощо. При розв'язанні цієї проблеми провідна роль належить державі.

В умовах становлення ринків ресурсів в країні нами пропонується система заходів їх державного регулювання з метою подолання монополізму і забезпечення рівноправної конкуренції з врахуванням специфіки галузі та задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників.

ВИСНОВКИ

1. Проведені дослідження підтверджують раніше сформульовані положення про різне походження і економічну природу виробничих ресурсів в землеробстві та відповідно різний їх вплив на формування кінцевого натурального продукту галузі.

2. Виробниче споживання матеріальних виробничих ресурсів формування урожаю відбувається за загальними об'єктивними законами природи. Сутність їх полягає в тому, що всі вони є рівнозначними та незамінними. Це спричиняє виробничу ситуацію, коли одержати необхідні господарські результати стає можливим лише при наявності усього їх комплексу.

Найвищий господарський ефект може бути одержаний лише за оптимальної їх кількості та структури. Результат від комплексної (сукупної) дії факторів завжди буде вищим ніж дія окремих з них.

3. Проведені дослідження підтверджують, що сутність причинно-наслідкових взаємозв'язків в системі “виробничі ресурси - випуск продукції” в землеробстві полягає в тому, що об'єкти прикладання праці та коштів (рослини) окуповують урожаєм кожну додаткову порцію матеріального ресурсу за спадними закономірностями, які найбільш вірогідніше описуються функціональними залежностями аналітичним виразом яких є рівняння спадної гіперболи.

4. Оскільки в землеробстві кожен виробничий ресурс відіграє лише йому відведену роль, і всі вони є рівнозначними та незамінними, то результати їх дії не можна розділяти на окремі складові, або сумувати. Тобто в землеробстві відсутні інтегральні взаємозв'язки, що й підтверджують проведені дослідження. А тому ресурсний і виробничий потенціал не можна подавати як єдиний інтегральний показник.

5. Зважаючи на те, що розмір натурального результату в галузі залежить від того виробничого ресурсу, який перебуває в мінімальній кількості, основним напрямом збільшення виробництва продукції землеробства є розширення рамок дії лімітуючих факторів, зняття їх обмежуючої дії.

6. В землеробстві зони Лісостепу зосереджений значний ресурсний потенціал. Проведений аналіз стану його використання свідчить, що в землеробстві зони спостерігається вищий рівень забезпеченостість усіма видами виробничих ресурсів порівняно з іншими природно-економічними зонами і середніми показниками по країні.

Ринок праці характеризується значним надлишком робочої сили, матеріально-технічна база високим ступенем зношеності, а фінансовий стан багатьох підприємств галузі є вкрай поганим.

7. Опрацьовані кількісні характеристики закономірностей між використанням виробничих ресурсів та результатами виробництва в лісостеповій зоні України свідчать, що виробництво продукції землеробства в ній характеризується великою затратністю і низькою продуктивністю по відношенню до наявного ресурсного потенціалу, хоча більшість показників і вищі ніж в середньому по країні.

8 В результаті проведених досліджень потенційних можливостей грунтів у формуванні урожаю в досліджуваних районах, за середніх умов господарювання, виявлено, що за рахунок грунтової родючості можна досягнути таких показників урожайності основних сільськогосподарських культур: пшениці озимої - 26,1 і 28,4 ц/га., картоплі - 106,0 і 93,1 ц/га., цукрових буряків - 202,4 і 205,3 ц/га. в Бориспільському районі київської області та Підволочиському районі Тернопільської відповідно.

9. В умовах ринкової економіки використання виробничих ресурсів повинно здійснюватися з дотриманням економічно доцільних та екологічно безпечних меж їх застосування, методи визначення яких наведенні в дисертаційній роботі.

10. Оптимізація використання матеріальних виробничих ресурсів формування урожаю повинна здійснюватися виходячи з конкретних природних та організаційно-економічних умов господарювання, враховувати генетичні особливості вирощуємих сільськогосподарських культур і забезпечувати розширене відтворення родючості грунту.

11. Аналіз фінансового стану сільськогосподарських підприємств регіону показав, що в сучасних умовах сільськогосподарські підприємства не в змозі задовольняти технологічний попит на виробничі ресурси. Задовольняється лише економічний попит, який визначається їх фінансовим станом і платоспроможністю.

12. В силу специфіки аграрного виробництва та економічного становища, яке склалося, ефективне господарювання в галузі можливе лише при всебічній підтримці з боку держави. В сучасних умовах для виведення галузі з кризового стану потребує реформування політика держави в сфері фінансово-кредитних відносин, оподаткування, ціноутворення, зайнятості тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Маршалок М.С. Удосконалення методичних принципів регулювання виробничих ресурсів землеробства // Економіка АПК. - 1998.- №12. - С.46-47.

На основании проведенного анализа обеспеченности сельскохозяйственных предприятий нематериальными производственными ресурсами влияния на конечный натуральный продукт земледелия, предложено пути решения проблемы технической и технологической отсталости отрасли, ее технического переоснащения и модернизации.

Определены приоритетные направления аграрной политики государства. Обоснована и предложена система мер по усовершенствованию системы финансово-кредитного обеспечения сельского хозяйства, регулированию рынка труда и решению проблем занятости сельского населения.

Разработаны методические подходы планово-экономического регулирования производственных ресурсов в земледелии.

Ключевые слова: производственные ресурсы, земледелие, производственный потенциал, ресурсный потенциал, лимитирующий фактор, планово-экономическое регулирование, экономически целесообразные границы, экологически безопасные границы.

Мarshalok M.S. Production resources of farming are regulated in conditions of transition to market economics (after the example in forest-steppe region of Ukraine).- Manuskript.

Thesis for the scientific of the candidate of economical sciences by specialty 08.06.01 - economics, organization and management of enterprise. - National agricultural university, Kiev, 2003.

The thesis is dedication to problems of regulation production resources the sphere of farming.