Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

Шляхи підвищення ефективності використання потенціалу земельних ресурсів

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

земельний гумус землеробство

Актуальність теми. Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування: порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту; розораність сільськогосподарських угідь досягає 80%, а в ряді регіонів перевищує 88% (86,2% в Миколаївській області) і є найвищою у світі; до обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі. Як наслідок, на сьогодні 14,8% загальної площі зрошуваних земель піддаються еродуванню, 1,5% - перезволоженню, понад 4% солонцюваті та засолені.

Нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення призвело до зниження родючості ґрунтів: майже на всіх землях спостерігається зменшення вмісту гумусу в ґрунті. Тільки за 20 років (з 1961р. по 1981р.) середній вміст гумусу в ґрунтах України знизився з 3,5 до 3,2%. З ґрунту щороку виноситься 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору і 0,7 млн. т калію. Щорічно ґрунти втрачають за рахунок мінералізації близько 12-15 млн. т гумусу, а за рахунок ерозії - 11-19 млн. т. Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі, а якісний стан земельного фонду постійно погіршується. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів оцінюють в сумі біля 9,1 млрд. грн. У зв'язку з цим на даному етапі постає проблема наукового обґрунтування та запровадження заходів, що сприятимуть розвитку сталого землекористування, підвищенню еколого-економічної ефективності використання потенціалу земельних ресурсів.

Вивченню проблеми підвищення ефективності використання потенціалу землі присвячені праці багатьох вчених економістів аграрників: Третяка А.М., Горлачука В.В., В'юна В.Г., Благодатного В.І., Сохнича А.Я., Тібілової Л.М., Безручко І.Н., Дмитренко В.Л., Махортова Ю.А., Татаріко О.Г. та ін. В працях названих вчених досліджені критерії та системи показників економічної, екологічної та соціальної ефективності використання земельних ресурсів, шляхи більш раціонального їх використання. Проте, слід відмітити, що практично всі дослідження, які проводились в умовах Півдня України, було проведено в дореформений період, в умовах командно-адміністративної економіки, державної та колективної власності. В післяреформений період дослідження проводились лише в Західній Україні, земельні ресурси якої мають суттєві відмінності за своїм якісним складом, середнім розміром земельного паю, структурою угідь та ландшафтом. Сьогодні, в умовах функціонування нових організаційних форм господарювання в аграрній сфері, формування ринкової системи економічних взаємовідносин між державою та підприємствами, значного погіршення екологічного стану земель постає нагальна потреба відповідного теоретичного та методичного забезпечення обґрунтування ефективного землеустрою, визначення його нових напрямів та резервів.

Все вище викладене і обумовило вибір теми даної дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до плану науково-дослідної роботи кафедри економіки та менеджменту Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили “Еколого-економічна ефективність використання потенціалу земельних ресурсів (на матеріалах агроформувань Миколаївської області)” (РК № 0102V007452) та кафедри економіки сільського господарства Миколаївського державного аграрного університету “Економіка виробництва в реформованих господарствах Миколаївської області” , яка є складовою Програми Інституту аграрної економіки УААН на 2001-2005 роки “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих ринкових умов в АПК”

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є висвітлення теоретичних основ, еколого-економічне обґрунтування та розробка еколого-безпечних механізмів та практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності використання потенціалу землі господарствами регіону в умовах ринкової економіки з метою забезпечення задоволення потреб населення достатньою кількістю якісних продуктів харчування та відродження екології навколишнього середовища.

Реалізацію поставленої мети передбачено досягти на основі вирішення таких завдань:

– висвітлення сутності ефективності виробництва та методологічних підходів до оцінки ефективності використання виробничого потенціалу аграрними підприємствами в контексті ринкових відносин;

– обґрунтування системи показників оцінки рівня та еколого-економічної ефективності використання потенціалу земельних угідь;

– дослідження сучасного стану земельних угідь, їх структури, рівень забезпеченості сільгоспугіддями та ріллею підприємств та ступінь їх використання;

– визначення еколого-економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь та оцінка ступеню впливу на неї різних факторів;

– визначення та обґрунтування пропозицій щодо підвищення еколого-економічної ефективності використання потенціалу земельних ресурсів.

Об'єктом дослідження є процес землекористування аграрних підприємств усіх форм власності в сучасних умовах.

Предметом наукового дослідження є сукупність теоретичних, методичних і практичних аспектів проблеми екологічно та економічно ефективного використання потенціалу земельних ресурсів в умовах ринкової економіки.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є основні принципи та положення економічної теорії про закономірності формування ефективності виробництва, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з проблем ефективного використання земельних ресурсів, законодавчі та нормативні акти державних органів.

В процесі дослідження використовувались такі методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), метод групувань (при виявленні взаємозв'язку між балансом гумусу в ґрунті та питомою вагою посівів с.-г. культур), порівняльний та графічний методи, кореляційно-регресійний аналіз (при виявленні залежності між врожайністю соняшнику та питомою вагою посівів соняшнику в загальній площі посіву та дозою внесення органічних добрив), метод найменших квадратів (при вивченні динаміки врожайності основних сільськогосподарських культур), аналізу і синтезу (вивчення й аналіз стану земель, еколого-економічної ефективності їх використання), метод моделювання (при розробці моделі ґрунтозахисної системи землеробства), монографічний (при дослідженні сутності ефективності виробництва, методик та підходів оцінки ефективності, механізмів підвищення еколого-економічної ефективності).

Джерелами інформації для проведення досліджень слугували статистичні збірники Миколаївського обласного управління статистики і Комітету статистики України; офіційні документи та інші інформаційні матеріали органів державного управління, наукових та інформаційно-публіцистичних видань (в тому числі, електронних); дані окремих підприємств; власні дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. Найбільш суттєвими результатами проведених досліджень, які мають наукову новизну і виносяться на захист є наступні:

– уточнено і доповнено видову класифікацію ефективності виробництва за окремими ознаками: за одержаним результатом, за методом розрахунку, за типом економічного зростання, за характером витрат, за фактором виробництва, за завданням оцінки;

– визначено принципові відмінності землі та її потенціалу, як головного фактора виробництва в сільському господарстві, порівняно з капіталом та працею у виробничій функції;

– отримали подальший розвиток теоретичні положення по методології еколого-економічної оцінки ефективності використання виробничого потенціалу підприємств та обґрунтовано напрями їх удосконалення;

– систематизовано основні напрями сучасної наукової думки щодо підвищення якості землі та ефективного управління земельними ресурсами з точки зору критерію ефективності, вираженого бажаним корисним ефектом (екологічний, економічний, еколого-економічний);

– визначено особливості землеустрою та обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення системи управління земельними ресурсами в ринкових умовах господарювання ;

– дістала подальшого розвитку методика визначення необхідної площі посіву багаторічних трав для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в сівозміні.

Практичне значення отриманих результатів полягає у науково-обґрунтованих напрямах підвищення еколого-економічної ефективності використання природно-виробничого потенціалу земельних ресурсів на рівні Миколаївської області, а саме: консервація деградованих земель, удосконалення структури посівів; запропонованій автором схемі проведення розрахунків еколого-економічної ефективності впровадження ґрунтозахисної системи землеробства в радгоспі “Степовий” Миколаївського району.

Основні положення, висновки та рекомендації наукової роботи використовуються в навчальному процесі Миколаївського державного аграрного університету та Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили і пропонуються для використання на рівні районних та обласної державної адміністрації при плануванні та формуванні регіональних програм землевпорядкування.

Пропозиції здобувача щодо впровадження ґрунтозахисної системи землеробства використовуються в практичній діяльності радгоспу "Степовий" Миколаївського району і представляють практичний інтерес для господарств інших регіонів Півдня України.

Особистий внесок здобувача. Вперше проведено комплексне дослідження рівня сталості землекористування в Миколаївській області та обґрунтовано доцільність її подальшого розвитку. Одержані наукові-теоретичні результати, обґрунтовані пропозиції і рекомендації щодо підвищення еколого-економічної ефективності використання природно-виробничого потенціалу землі аграрними господарствами Миколаївської області є особистими розробками автора.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати досліджень пройшли апробацію у виступах на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Соціально-економічні проблеми природокористування та екології” (м. Миколаїв, 10-12 жовтня 2001р.); “Реформування сільського господарства: підсумки, проблеми, перспективи” (м. Миколаїв, 29-30 листопада 2001р.); “Фінансово-економічні аспекти розвитку країн з перехідною економікою” (30-31 травня, м. Миколаїв, 2002р.); “Проблеми економічного зростання України на сучасному етапі: мікро- і макрорівень”(м. Феодосія, 21-22 червня 2002р.); “Сталість, екологізація і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи” (м. Харків, 2-3 жовтня 2002р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 5 наукових працях автора у фахових виданнях загальним обсягом 1,9 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (120 найменувань) та 7 додатків. Основна частина роботи викладена на 164 сторінках друкованого тексту, містить 51 таблицю, 18 рисунків.

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Науково-теоретичні основи економічної і екологічної ефективності виробництва” розглянуто сутність та види ефективності виробництва, роль земельних ресурсів та особливості їх впливу на формування розміру ефекту, а також методологічні підходи до оцінки еколого-економічної ефективності використання виробничого потенціалу в ринкових умовах господарювання.

Вітчизняна та зарубіжна наукові думки по-різному визначають ефективність виробництва (табл.1). Вітчизняна наукова думка розрізняє різні види та рівні ефективності, які можуть визначатись як окремо, так і в сукупності; натомість, зарубіжна наукова думка визначає ефективність виробництва як умову досягнення технологічної та економічної ефективності. Тому, при визначені рівня ефективності використання виробничих ресурсів є сенс використовувати загальноприйняту методику відношення ефекту до витрат; у разі необхідності здійснення оцінки використання виробничого потенціалу доцільніше використовувати методику за Паретто-оптимального розподілу ресурсів.

Таблиця 1. Порівняльна оцінка визначення ефективності виробництва

При визначені шляхів підвищення ефективності використання потенціалу земельних ресурсів слід враховувати, що земля як фактор виробництва в виробничій функції у порівняні з працею та капіталом має ряд принципових відмінностей: гранична межа заміни землею інших ресурсів визначається не тільки спадним ефектом масштабу, а, в першу чергу, просторовою обмеженістю; межі замінності землі працею чи капіталом дуже звужені; запровадження у виробничий процес досягнень НТП дещо розширює ці границі, але на незначні величини; здатність землі підвищувати родючість ґрунту за умов правильного використання дозволяє отримувати зростаючий ефект без збільшення масштабу виробництва.

Таким чином, центральними проблемами підвищення ефективності використання потенціалу землі є: підвищення якості землі та ефективне управління земельними ресурсами.

Вивченню вказаних проблем присвячено праці багатьох вчених економістів-аграрників. В цілому науковці в питанні щодо підвищення ефективності використання природного потенціалу землі розділились на три табори, оскільки головні розбіжності полягають у визначені ефективної системи землеробства: перший табір представляють економісти аграрники, які наголошують на інтенсивному землеробстві; друга група науковців наполягає на застосуванні альтернативних (біологічних) систем землеробства; представники третього блоку пропонують раціональне поєднання окремих заходів, що передбачає інтенсивне використання землі, та елементів біологічного землеробства, направленого на відновлення родючості ґрунту, - тобто запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

Існуючі теоретико-методологічні підходи до проведення еколого-економічної оцінки ефективності використання виробничого потенціалу не виконують в повній мірі поставлене завдання здійснення оцінки з ряду причин: по-перше, вітчизняна наукова думка не зовсім повно визначає предмет оцінки ефективності; по-друге, в аграрному секторі існують специфічні галузеві особливості, які, у сою чергу, не враховано зарубіжною науковою думкою; по-третє, вітчизняна наукова думка не має досвіду здійснення оцінки ефективності використання виробничого потенціалу в умовах становлення нової системи економічних відносин; по-четверте, і зарубіжні, і вітчизняні науковці при здійсненні оцінки ефективності використання виробничого потенціалу зосереджують увагу лише на економічних результатах. Тому, для підвищення якості оцінки використання виробничого потенціалу слід застосовувати як вітчизняні, так і зарубіжні методи та методики дослідження.

У другому розділі “Аналіз стану та оцінка ефективності використання потенціалу земельних ресурсів підприємств аграрного сектору Миколаївської області” проведено дослідження сучасного стану земельних угідь, їх структуру, рівень забезпеченості та ступінь використання сільгоспугідь та ріллі; аналіз еколого-економічної ефективності використання потенціалу сільськогосподарських угідь та оцінка впливу факторів на неї.

Аналіз даних свідчить, що в Миколаївській області зосереджено значний земельно-ресурсний потенціал: загальна земельна площа області становить 2458,5 тис. га, що складає 4,1% від загальної площі країни; площа сільгоспугідь - 2012,7 тис. га або 5,2% від площі сільськогосподарських угідь України; площа ріллі - 1700,3 тис. га, що становить 5,7% від усієї площі ріллі; середній бал родючості по області перевищує даний показник по Україні на 28 одиниць; вміст гумусу в орному шарі Миколаївщини в середньому на 0,8% перевищує даний показник по країні в цілому.

В цілому структура земельного фонду Миколаївської області за період з 1999р. по 2002р. практично не змінювалась: питома вага сільгоспугідь 81,9%; частка ріллі та сіножатей зменшилась на 0,1 в.п. і складає відповідно 69,2 та 0,2%; зросла питома вага багаторічних насаджень (на 0,1 в.п) та пасовищ (на 0,5в.п.) і становить 1,5 та 11,0% відповідно. У розрізі за групами землекористувачів структура земельного фонду за вказаний період значно змінилась: виявлено негативні тенденції до зростання частки сільськогосподарських угідь в загальній земельній площі, збільшення питомої ваги ріллі та зменшення частки пасовищ в площі сільгоспугідь. Так, за період з 2000р. по 2002р. питома вага ріллі в загальній земельній площі в господарствах суспільного та приватного секторів зросла відповідно на 10,2 та 7,0 в.п.

Збільшення розміру та питомої ваги сільгоспугідь і ріллі негативно вплинуло на показники рівня використання сільгоспугідь: за період з 2000р. по 2002р. ступінь освоєння та рівень розораності в господарствах суспільного сектора зросли відповідно на 5,5 та 6,7 в.п., а в приватних підприємствах - на 2,3 та 1,2 в.п. (табл.2).

Таблиця 2. Рівень використання земельних ресурсів в Миколаївській області у розрізі категорій господарств (на початок року, %)

Зростання частки посівів соняшнику має негативний екологічний ефект, оскільки ця культура має високий коефіцієнт мінералізації рослинних решток, що призводить до зменшення гумусу в ґрунті. Так, за період з 1990 по 2001рр. в землеробстві Миколаївської області утворився дефіцитний баланс гумусу (табл. 3).

Таблиця 3 Баланс гумусу в землеробстві Миколаївської області 1990-2001рр., т/га

Дефіцит гумусу можна покрити за рахунок внесення необхідної кількості органічних добрив. За допомогою кореляційного методу нами була підтверджена пряма залежність врожайності соняшнику від кількості внесених органічних добрив та обернена - від частки соняшнику в площі посіву сільськогосподарських культур. Розраховане рівняння кореляції: У = 10,9 + 0,85х₁ - 0,02х₂ показує, що внесення додатково 1 т органічних добрив при незмінній частці посівів соняшнику в структурі посівів сільськогосподарських культур призведе до підвищення його врожайності на 0,85 ц з 1 га; збільшення питомої ваги соняшнику на 1% при незмінному рівні внесення органічних добрив призведе до зниження його врожайності на 0,02 ц з 1 га.

Потенційна можливість забезпечення бездефіцитного балансу гумусу полягає в удосконаленні структури посівів таким чином, щоб збільшити частку багаторічних трав за рахунок зменшення посівів соняшнику. Дослідження показали, що в групі господарств, де частка соняшнику в площі посівів становить не більше 17,5%, дефіцит гумусу складає -0,22 т/га; натомість в групі господарств, де питома вага соняшнику в площі посівів досягає 24,0% і більше, дефіцит гумусу зростає до -0,50 т/га. Обернена залежність визначена при порівнянні дефіциту гумусу та питомої ваги посівів багаторічних трав: при збільшенні частки посівів багаторічних трав з 7 до 16% і більше дефіцит гумусу зменшується з -0,48 до -0,20 т/га.

Забезпечити бездефіцитний баланс гумусу можна шляхом введення спеціальних сівозмін. Слід наголосити, що запровадження спеціальних сівозмін є джерелом не лише підвищення родючості ґрунту, але ще й способом захисту ґрунту від ерозії. Так за дво- трирічного використання бобових культур у сівозміні зростає їх роль у захисті ґрунтів від ерозійних процесів, особливо на ґрунтах з крутизною схилів понад 3°, унаслідок чого шкодочинність ерозії зменшується у 8-10 разів.

Важливим джерелом відтворення родючості ґрунтів слід вважати розширення площ під сидеральними культурами: вирощування гірчиці білої післяжнивно на добриво з урожайністю зеленої маси 206 ц з 1 га забезпечує надходження в ґрунт близько 100 кг азоту, 43 - фосфору і 17 калію (на 1 га). При вирощуванні сидеральних культур поліпшується не тільки родючість, а й урожайність наступних культур у сівозміні зростає. Крім того, застосування сидератів може значною мірою компенсувати відсутність гною.

Крім вже достатньо відомих способів підвищення родючості ґрунту слід звернути увагу на нові: використання регуляторів росту рослин; використання біостимулятору - гумісолу; новий метод, який немає аналогів у світі, - використання штучного гумусу.

Відповідно до існуючої системи факторів, які впливають на родючість ґрунту, можемо виділити такі основні чинники низької віддачі земельних ресурсів (у порівнянні з потенційно можливою продуктивністю): втрата врожаю через погодні умови, механічні та агробіологічні втрати; втрати врожаю від бур'янів, шкідників та хвороб; зниження продуктивності землі через порушення технологічного процесу обробітку ґрунту: використання застарілої техніки (ущільнення ґрунтів, засмічення посівів, а також недосконалі, морально застарілі технічні можливості); відсутність меліоративних та ґрунтозахисних робіт; порушення норм, строків та способів внесення добрив; порушення структури сівозмін та ін.; зниження якості та кількості врожаю через забруднення навколишнього середовища; недоотримання врожаю через використання для посіву низькопродуктивних сортів сільськогосподарських культур. Зокрема, в 2001р., через загибель посівів по області недоотримали близько 76,1 тис. т зерна; 37,3 тис. т цукрового буряку; 3,4 тис. т соняшнику та 4,8 тис. т овочів, що в вартісному виразі складає (в порівняльних цінах 2000р.) 41,9 млн. грн.: у т.ч. - 33,0 млн. грн. по зернових, 4,5 млн. грн. по цукровому буряку, 2,7 млн. грн. по овочам, 1,7 млн. грн. по соняшнику.

Родючість ґрунтів значно знижується під впливом дії водної та вітрової ерозії. По Миколаївській області вітрова ерозія завдає шкоди на площі понад 154,7 тис. га, а в окремі роки охоплює понад 1 млн. га сільгоспугідь. Вплив водної ерозії завдає шкоди на 673,2 тис. га, 1541,8 тис. га є дефляційно небезпечними. Врожаї на еродованих землях зменшуються в 5 разів і більше. В результаті ерозійних процесів по області в середньому з 1 га ріллі втрачається від 11 до 64 т ґрунту. Площа еродованих земель щорічно збільшується на 4,8 тис. га. Недобір врожаю на орних землях, що піддаються впливу водної ерозії, за один рік лише по Миколаївському району становить близько 1,7 млн. корм. од., а в цілому по області - 75,7 млн. корм. од.

Ситуація, яка склалась в землеробстві терміново потребує впровадження заходів щодо підвищення еколого-економічної ефективності землекористування.

У третьому розділі “Шляхи підвищення еколого-економічної ефективності землекористування” висвітлено напрями удосконалення системи управління земельними ресурсами, розвитку сталого землекористування, впровадження ґрунтозахисної системи обробітку земель.

Так, система землеустрою, яка склалась в часи командно-адміністративної системи потребує удосконалення з ряду причин: земля в ринкових умовах є економічним об'єктом обігу на ринку земельних ресурсів, що означає: по-перше, земля має визначену вартість - нормативну, експертну та ринкову, в той час, як за командно-адміністративної економіки поняття ринкової вартості не існувало взагалі, а тому не розроблялись методики щодо визначення такого виду цін; по-друге, вартість землі переходить від одного суб'єкта власності до іншого, в той час, як в плановій економіці земля була об'єктом лише міжгалузевого обігу; в ринкових умовах, на відміну від командно-адміністративної економіки, система управління земельними ресурсами є “замовником” на законодавчі акти, за допомогою яких буде встановлено спосіб використання земельних ресурсів; в ринковій економіці сприятливі умови для розвитку фермерських господарств та орендних підприємств, які в більшості невеликі за розмірами, що не притаманно командно-адміністративній економіці, і вимагає нових підходів до визначення оптимальних розмірів господарств; розвиток приватної форми власності вимагає досягнення двох ефектів щодо використання природно-виробничого потенціалу земельних ресурсів: народногосподарського та комерційного (по відношенню до конкретного землекористувача), що необхідно враховувати в процесі управління земельними ресурсами, оскільки екологічні та економічні інтереси держави та землекористувача, як правило, не співпадають; екологізація виробництва, яка не мала пріоритетного напрямку розвиту за часів планової економіки, що призвело до значного погіршення екологічних показників землі.

Удосконалення системи управління земельними ресурсами в Україні на теперішньому етапі розвитку земельних відносин має бути спрямоване на вдосконалення механізмів державного регулювання землевпорядкування за такими напрямками: підтримка всіх форм власності; удосконалення системи оподаткування землі; вдосконалення орендних відносин; розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування; розвиток i контроль ринку землі; зменшення кількості конфліктів, пов'язаних з використанням землі; перехід від екстенсивних до інтенсивних форм землекористування; удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель; охорона навколишнього середовища; землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи; інформаційне обслуговування органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних i юридичних осіб; поліпшення якості контролю за господарською діяльністю на землі; удосконалення нормативно-правової i методичної бази в галузі землекористування.

Необхідність в екологізації виробництва та землекористування зокрема не викликає сумнівів, але досягнення екологічного ефекту не повинно ставати на шляху економічного та соціального розвитку. На практиці має домінувати інтенсивно-екологічний тип відтворення, за якого застосування факторів інтенсифікації буде здійснюватися в екологічно допустимих межах з урахуванням соціальних інтересів. Тому фундаментальним завданням наступного етапу земельної реформи має бути переведення аграрного сектору на сталий розвиток землекористування. Перевід землеробства на модель сталого й екологобезпечного функціонування можна здійснити за рахунок запровадження в регіональному АПК: екологічно стійких, природно-, ресурсо-, і енергозберігаючих зональних систем землеробства з науково-обґрунтованими структурами агроландшафтів, сільськогосподарських угідь і посівних площ вирощуваних культур; адаптивних, ґрунтозахисних та екологобезпечних технологій і систем обробітку ґрунтів, що дають можливість підвищувати їх родючість; природо- та енергозберігаючих гідромеліоративних систем і мало водомістких способів зрошування з урахуванням екологічних умов регіонів; комплексної екологічно виваженої механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування екологобезпечних технологій, сільськогосподарських машин нових поколінь, розроблених з урахуванням екологічних вимог і стандартів.

Одним із найефективніших заходів, що забезпечують охорону та відтворення земельних ресурсів, є впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території. В Миколаївській області нараховується 17,3 тис. га сильнозмитих ґрунтів, які підлягають консервації. Дослідження показали, що залуження цієї групи земель дозволить додатково отримати близько 104,7 тис. корм. од.; відвернути втрати близько 588 тис. т ґрунту; додатково отримати 4,9 млн. грн. чистого еколого-економічного доходу, у якому 2,9 млн. грн. складатиме чистий екологічний ефект (59,2%).

Головною метою ґрунтозахисної системи землеробства є створення стійкого агроландшафту з забезпеченням бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті. На прикладі радгоспу “Степовий” Миколаївського району визначено еколого-економічну ефективність комплексу заходів, які передбачає ґрунтозахисна система землеробства; в тому числі: оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності; створення захисних лісових насаджень, залуження земель; оптимізація структури посівних площ сільгоспкультур. Дослідження показали, що впровадження комплексу вказаних заходів дозволить:

– удосконалити структуру земельного фонду та сільгоспугідь, зменшити рівень розораності: в результаті залуження та заліснення зросте питома вага пасовищ (на 3,0 в.п.) та лісових насаджень (на 3,0 в.п.), одночасно зменшиться частка сільгоспугідь (на 3,0 в.п.); рівень розораності зменшиться на 4,0 в.п.;

– удосконалити структуру посівів сільгоспкультур: зросте питома вага посіву багаторічних трав (на 13,9 в.п.) за рахунок зменшення питомої ваги посівів озимих зернових (на 9,0 в.п.);

– підвищити протиерозійну стійкість агроландшафту, що мінімізує втрати гумусу внаслідок водної та вітрової ерозії;

– додатково отримати приріст врожаю продукції у кількості 12460 корм. од.; в тому числі, за рахунок: залуження та заліснення - 5060, удосконалення структури посівів - 4800, удосконалення системи сівозмін - 2600 корм. од.;

– забезпечити створення позитивного балансу гумусу +0,06 т/га; в тому числі, за рахунок: удосконалення структури посівів - +0,00, удосконалення системи сівозмін - +0,06 т/га;

– додатково отримати 225,5 тис. грн. чистого еколого-економічного ефекту; в тому числі, за рахунок: залуження та заліснення - 72,8, удосконалення структури посівів - 109,6, удосконалення системи сівозмін - 43,1.

При визначенні необхідного приросту площі посіву багаторічних трав для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, була використана запропонована автором формула: S_? = |Б| / К_т - К_к

де S_? - необхідний приріст площі посіву багаторічних трав для забезпечення компенсації від'ємного балансу гумусу в ґрунті, га;

Б - баланс гумусу за існуючої системи сівозмін, т;

К_к - мінералізація гумусу під культурою з від'ємним балансом, т/га;

К_т - гуміфікація гумусу під багаторічними травами, т/га.

ВИСНОВКИ

1. Розвиток приватної форми власності на землю вимагає перегляду питання щодо визначення ефективності використання її потенціалу. Оскільки земельні ресурси як основний засіб виробництва мають здатність відновлювати природну родючість ґрунту, що сприяє підвищенню економічної ефективності, слід визначати також екологічну ефективність використання земельних угідь.

2. Відсутність якісного контролю з боку держави за рівнем використання земельних угідь призвели до суттєвого погіршення структури та якісного стану земель. Значний земельно-ресурсний потенціал області використовується нераціонально: ступінь освоєння земельних ресурсів як в суспільних, так і в приватних господарствах за період з 2000р. по 2002р. зріс відповідно на 5,5 та 2,3 в.п.; рівень розораності - на 6,7 та 1,2 в.п. У загальній земельній площі зменшилась частка пасовищ на 4,9 та 1,5 в.п.

3. Порушення системи сівозмін в землеробстві області призвели до значного зростання частки посівів культур з високим коефіцієнтом мінералізації рослинних решток за рахунок зменшення посівів культур з високим коефіцієнтом гуміфікації, що негативно вплинуло на екологічну ефективність землекористування: дефіцит балансу гумусу за існуючої структури посівів в середньому становить -0,24 т/га; більше 670 тис. га ріллі піддано водній та більше 154 тис. га - вітровій ерозії; в результаті ерозійних процесів в Миколаївській області в середньому втрачається 17,2 т з 1 га; недобір врожаю на орних землях, що піддаються впливу водної ерозії, за один рік лише по Миколаївському району становить 1,7, а цілому по області - 75,7 млн. корм. од.

4. Економічна ефективність використання потенціалу сільгоспугідь в цілому та в розрізі категорій господарств Миколаївської області в динаміці знижується. Зокрема, вихід валової продукції у розрахунку на 1 га сільгоспугідь в 2001р. зменшився порівняно з 1990р. на 40,8%, в тому числі по рослинництву - на 55,9%, по тваринництву - на 67,5%. Аналогічна тенденція спостерігається по врожайності основних сільськогосподарських культур.

5. Головними проблемами підвищення ефективності потенціалу земельних угідь є покращення якості землі та ефективне управління земельними ресурсами. Покращення якості земельних ресурсів в першу чергу пов'язано з підвищенням рівня родючості. Традиційним способом підвищення рівня гумусу в ґрунті є внесення органічних добрив. Крім цього, забезпечити створення бездефіцитного та позитивного балансу гумусу можна також розширюючи площі посівів багаторічних трав за рахунок скорочення посівів культур з низьким коефіцієнтом гуміфікації рослинних решток.

6. На сьогоднішньому етапі економічних перетворень ефективний землеустрій можливий лише за умови активного державного втручання в цей процес. Державне регулювання необхідно здійснювати у напрямку посилення земельно-регуляторної та контролюючої функцій держави. Оскільки у зв'язку з незадовільним фінансовим станом більшість сільськогосподарських підприємств не в змозі забезпечити земельноохоронні заходи, на даному етапі на державному рівні слід застосовувати економічні інструменти та важелі, орієнтовані на стимулювання діяльності учасників економічного процесу. Ефективним шляхом вирішення проблем екологічного розвитку аграрної сфери має стати активізація інноваційно-інвестиційної діяльності, розвиток кредитного ринку.

7. Структурна перебудова економіки країни відбувається в основному як нерегульована з точки зору сталості процесу. Підвищенню ефективності землекористування сприятиме перевід його на модель сталого розвитку, який передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку.

8. На мікрорівні раціональне землекористування, яке передбачає покращення якості ґрунтів та ефективне управління земельними ресурсами, забезпечується комплексом заходів, який включає ґрунтозахисна система землеробства. Запропонована модель ґрунтозахисної системи землеробства радгоспу “Степовий” Миколаївського району засвідчує, що вказані заходи будуть мати позитивний еколого-економічний ефект, виражений приростом врожаю продукції у кількості 12460 корм. од.; створенням позитивного балансу гумусу +0,06 т/га; отриманням 225,5 тис. грн. чистого еколого-економічного ефекту, в тому числі 39,1 тис. грн. чистого екологічного ефекту (17,3%). При визначені необхідної площі посіву багаторічних трав для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу використана запропонована автором формула.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Соціально-економічні та правові аспекти екологізації виробництва АПК // Вісник аграрної науки Причорномор'я. -2001. -Спец. випуск №3(12). -С.98-104.

2. Реформування сільського господарства: проблеми та шляхи їх вирішення // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2001. -Спец. випуск №4(13). -С.164-172.

3. Методологічні основи оцінки ефективності використання виробничого потенціалу підприємств АПК // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 6. Економічні науки. - Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. П.Могили. -2002. -С.81-89.

4. Проблеми врегулювання механізму кредитування в аграрному секторі України // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 152. Дніпропетровськ: ДНУ. -2002. -С.129-136.

5. Підвищення ефективності використання потенціалу земельних ресурсів України // Вісник ХНАУ. -2002. -№8. -С.179-182.

Размещено на Allbest.ru