Фінансове стимулювання економічного розвитку в трансформаційній економіці

Размещено на http://allbest.ru

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Фінансове стимулювання економічного розвитку в трансформаційній економіці

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фінансовий економіка трансформаційний

Актуальність теми. В умовах вітчизняних ринкових перетворень особливо гостро проявились такі негативні явища, як: неефективність організації виробництва, застарілість техніки та технологій, низька ділова активність, недосконалість структури економіки, в якій переважають енергоємні та матеріалоємні галузі. Однією з причин суперечливості, непослідовності ринкових перетворень в Україні є неефективне використання адміністративних методів втручання держави в економіку країни. Провідна роль у вирішенні суперечностей трансформаційної економіки належить економічним методам регулювання суспільного виробництва.

Підвищення ефективності господарювання у сучасних умовах напряму пов`язане з вирішенням проблем забезпечення конкурентоспроможності функціонування економіки на мікро- та макрорівнях. Важливе місце у вирішенні цього завдання належить мотиваційним механізмам економічного розвитку. Серед них особливого значення набуває фінансове стимулювання економічних суб'єктів до здійснення ефективної господарської діяльності у перспективних, стратегічно важливих для держави напрямах. Розширенню виробництва на основі структурної перебудови економіки, завдяки впровадженню нових технологій, сприятиме процес використання та вдосконалення механізму фінансових стимулів економічного розвитку.

Теоретеко-методологічні основи досліджень фінансових методів впливу на розвиток виробництва були закладені у працях таких відомих зарубіжних економістів, як: Р.Дорнбуш, Дж.Кейнс, А.Лаффер, П.Самуельсон, Дж.Стігліц, С.Фішер та інших. Значний внесок у розробку теорії фінансового регулювання економічного розвитку належить також видатним ученим: Д.Аллахвердяну, А.Александрову, А.Бірману, Є.Вознесенському, В.Дьяченку, Н.Сичову.

Питанням теорії і практики впливу фінансів на економіку країни в період переходу до ринкових відносин присвячено багато вітчизняних наукових досліджень. Важливий внесок у дослідження актуальних проблем здійснення стимулюючого впливу на економіку фінансової політики в Україні належить таким вченим, як: В.Базилевич, О.Василик, В.Лагутін, І.Лукінов, І.Лютий, В.Опарін, Ю.Палкін, І.Родіонова, В.Суторміна, В.Федосов, А.Чухно та інші.

Разом з тим окремі аспекти даної проблеми потребують подальших досліджень. Дискусійним є питання сутності та класифікації фінансових стимулів як економічної категорії, недостатньо теоретично чітко обґрунтована їх роль у розв'язанні сучасних проблем розвитку національного виробництва. Залишається актуальною проблема використання зарубіжного досвіду фінансового стимулювання розвитку економіки з врахуванням специфічних умов перехідного періоду в Україні. Потребують подальших досліджень шляхи підвищення стимулюючої ролі фінансового механізму та вибір пріоритетних напрямків фінансового стимулювання економічного розвитку в умовах ринкової трансформації.

Наведене свідчить про актуальність та важливість дослідження зазначеної проблеми, що й зумовило вибір теми дисертації та її структуру.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності з планом науково-дослідної роботи кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка є складовою частиною комплексної теми “Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 01 БФ 040-01). Автором дисертації в межах даної теми розроблено: класифікацію сфер фінансового стимулювання економічного розвитку, модель механізму комплексної дії фінансових стимулів та обґрунтовані практичні рекомендації щодо фінансового стимулювання економічного розвитку в умовах трансформаційної економіки.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад фінансового стимулювання економічного розвитку і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму використання фінансових стимулів в умовах трансформаційної економіки.

Реалізація поставленої мети здійснювалась шляхом вирішення таких завдань:

визначити теоретико-методологічні основи дослідження фінансових стимулів як інструменту впливу держави на суспільне виробництво;

розкрити роль і функції фінансів у реалізації державної політики підвищення ефективності господарювання;

визначити сутність фінансових стимулів як економічної категорії та сфери їх застосування;

виявити особливості використання фінансових стимулів в умовах ринкових перетворень в Україні та їх вплив на економічні результати господарської діяльності;

визначити напрямки удосконалення системи оподаткування з метою посилення її стимулюючої ролі у розвитку виробництва;

узагальнити зарубіжний досвід фінансового стимулювання та розробити на цій основі пропозиції щодо вдосконалення і посилення стимулюючої ролі фінансових інструментів у трансформаційній економіці;

обґрунтувати практичні рекомендації щодо вдосконалення механізму використання фінансових стимулів в умовах трансформаційної економіки.

Об`єктом дослідження є економічні відносини, що виникають між державою та суб`єктами господарювання в процесі формування та використання фінансових ресурсів.

Предметом дослідження є процес використання фінансових стимулів з метою стимулювання економічного розвитку суспільства в умовах ринкової трансформації економіки.

Методи дослідження. В роботі використані загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання, зокрема: методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, тощо. В процесі дослідження динаміки економічного розвитку та вивчення показників бюджетного процесу при побудові схем, діаграм, таблиць використано метод статистичних групувань. При дослідженні функцій фінансів, зокрема стимулюючої функції у регулюванні економічного розвитку використано порівняльний аналіз існуючих наукових концепцій та підходів.

Методологічною основою дослідження стали фундаментальні теоретичні концепції вітчизняних та зарубіжних економістів, а також дослідження проблем економічного розвитку, економічної політики, фінансів та перехідних економік.

Інформаційну основу проведення дисертаційного дослідження склали: законодавчі та нормативно-правові акти України, офіційні матеріали й документи Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Рахункової палати України, науково-дослідних організацій, монографії та періодичні публікації вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у розробці теоретичних засад фінансового стимулювання трансформаційної економіки та практичних рекомендацій щодо комплексного спрямовуючого впливу на економічний розвиток України методами фінансового стимулювання. До найбільш вагомих наукових результатів дослідження, які отримані автором і виносяться на захист, належать такі:

конкретизовано сутність фінансового стимулювання економічного розвитку як механізму мотивації господарюючих суб'єктів до діяльності спрямованої на економічне зростання. Обґрунтовано та розкрито механізм дії фінансових стимулів в системі розподільчіх відносин, які виникають як у процесі акумуляції частини доходів суб'єктів господарської діяльності до бюджетів різних рівнів, так і в процесі їх використання в трансформаційній економіці;

удосконалено класифікацію форм фінансового стимулювання економічного розвитку на основі визначення відповідних сфер функціонування економічних відносин між суб'єктами господарювання (в сферах: податкової діяльності, господарських зв'язків між підприємствами, міжбюджетних та бюджетних відносин на етапі використання бюджетних коштів;

узагальнено зарубіжний досвід фінансового стимулювання у сфері оподаткування. Визначені умови використання зарубіжного досвіду в Україні в частині запровадження таких податкових інструментів, як: надання інвестиційних й інноваційних податкових кредитів та пільг, диференціація ставок оподаткування доданої вартості й прибутку;

обґрунтовано, що фінансове стимулювання є складовою економічної політики держави у сферах міжбюджетних відносин та відносин із суб`єктами господарювання на етапі витрачання бюджетних коштів. Вдосконалення фінансового стимулювання у сфері міжбюджетних відносин дозволяє розширити джерела формування бюджетних ресурсів, усунути надмірну їх централізацію та забезпечити в рамках бюджетних відносин самостійність місцевих бюджетів;

обґрунтовано, що цілеспрямований вплив органів місцевого самоврядування на суб'єкти господарювання відповідних територій має здійснюватись, переважно за допомогою механізму фінансового стимулювання, на противагу домінуючій в Україні практиці адміністративного втручання. При цьому механізм стимулювання включає заходи, спрямовані на заохочення суб'єктів господарювання до дій з реалізації стратегії економічного розвитку регіону, галузі, країни в цілому, а також заходи, що роблять інші дії підприємців економічно невигідними для них.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що теоретичні результати та висновки розвинуто до форми конкретних практичних рекомендацій щодо удосконалення існуючого механізму фінансового стимулювання. Сформульовані пропозиції можуть бути безпосередньо запроваджені органами державної влади до практичної реалізації, використовуватись при розробці заходів, спрямованих на вдосконалення механізму фінансового стимулювання розвитку економіки України.

Практичне застосування рекомендацій підтверджено довідками: Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України № 146/1/515 від 22 травня 2002 р. та Фінансово-економічного управління Військ Протиповітряної оборони України № 181/11/1886 від 6 серпня 2002 р.

Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсів: “Актуальні проблеми макроекономіки”, “Економіка Збройних Сил України”, “Військова економіка”, “Фінанси Збройних Сил України” (Довідка Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 995 від 15 квітня 2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Особистим внеском є розкриття сутності та форм фінансового стимулювання, особливостей його застосування в умовах перехідної економіки в Україні, розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи оподаткування та міжбюджетних відносин з метою стимулювання національного виробництва в Україні. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, що є результатом самостійної роботи здобувача і становлять індивідуальний внесок автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємств перехідної економіки України (19-20 квітня 2002 р., м. Київ); науково-практичних конференціях “Актуальні питання фінансового забезпечення військ” (18 квітня 2001 р., м. Київ), “Казначейське виконання видатків бюджету на утримання Збройних Сил України” (19-20 травня 2000 р., м. Київ).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у шести публікаціях у фахових виданнях загальним обсягом 2,5 друкованих аркуша.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи 202 сторінки друкованого тексту, містить 20 таблиць на 20 сторінках, діаграму на одній сторінці, рисунок на одній сторінці, 10 додатків на 10 сторінках, список використаних джерел із 204 найменувань на 17 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з'ясовано ступінь її дослідженності, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, отриманих автором.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження фінансового стимулювання економічного розвитку” розкрито економічну сутність та структуру фінансового стимулювання економічного розвитку, визначено форми та об'єкти фінансового стимулювання, а також обґрунтовано необхідність підвищення його ролі у трансформаційній економіці.

В умовах ринкових перетворень в Україні посилюється роль фінансів в економічному розвитку країни. Фінанси стають одним з найважливіших засобів впливу на економічне життя, здійснення процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту, стабілізації економічного стану держави, стимулювання ділової та інвестиційної активності.

Автором обґрунтована необхідність виокремлення, наукового дослідження та активного використання стимулюючої функції фінансів поруч із розподільчою, регулюючою і контролюючою функціями, що традиційно виокремлювались в економічній літературі. Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що за допомогою певних форм і методів фінансові інструменти впливають на економічний розвиток.

У роботі визначено, що фінансове стимулювання є процесом використання фінансових інструментів з метою мотивації суб'єктів господарювання до діяльності, спрямованої на економічне зростання. Конкретними елементами механізму дії фінансових стимулів є форми матеріального заохочення суб'єктів господарювання до досягнення певних результатів діяльності у розрахунку на отримання матеріальної вигоди. Наявність зв'язку між певною формою заохочення й виконанням дії, що дає право на заохочення, є необхідною ознакою фінансового стимулу.

Теоретично обґрунтовано зміст фінансового стимулювання, що здійснюється за допомогою фінансових інструментів, у якості яких виступають елементи розподільчих відносин, які діють як у процесі вилучення частини доходів до бюджетів та фондів (податки, внески, відрахування, інші обов`язкові платежі), так і у процесі витрачання бюджетних коштів (бюджетні субсидії та бюджетні кредити). За їх допомогою здійснюється заохочення суб'єктів господарювання на основі перерозподілу фінансових ресурсів. Фінансове стимулювання здійснюється як у формі матеріального заохочення, пов`язаного зі збільшенням фінансових ресурсів суб`єктів (податкові пільги, державні кредити тощо), так і у вигляді певного матеріального покарання (штрафних санкцій). Виходячи з економічної сутності стимулювання як спонукальних мотивів до здійснення певної діяльності з метою досягнення конкретних результатів, зазначені інструменти перетворюється в реальні стимули лише за умови їх певного цільового спрямування і залежить від того, наскільки повно вдається реалізувати їх стимулюючий потенціал.

В дисертаційній роботі акцентується увага на необхідність комплексного використання інструментів фінансової політики з метою стимулювання економічного розвитку. Об'єктами фінансового стимулювання визначені: господарська діяльність економічних суб'єктів за перспективними напрямками розвитку національної економіки; договірна дисципліна; інвестування у виробництво, яке має визначальний характер в експорті країни або заміщенні імпорту на внутрішньому ринку; господарська ініціатива місцевих органів влади в регіонах, тощо. Теоретично обґрунтовано, що вибір пріоритетних галузей національної економіки повинен бути одним із головних елементів фінансової стратегії економічного розвитку держави. Стимулюючи розвиток певних галузей і видів виробництва, держава може забезпечити необхідну структурну перебудову, якісне оновлення технологій, створити джерела довгострокового зростання й вирішення виробничих, науково-технічних і соціальних завдань.

Дослідження проблеми фінансового стимулювання ґрунтується на методологічному підході, згідно якого вади ринкового механізму, що полягають у неспроможності економічних суб'єктів забезпечити ефективний та стабільний розвиток економіки країни, можливо нівелювати економічною діяльністю держави. Ринкова система господарювання без державного регулювання процесів суспільного відтворення не здатна протистояти таким явищам, як спад виробництва, високий рівень інфляції та безробіття, що пов`язано з економічною нестабільністю.

Країни з перехідною економікою стикаються з проблемою скорочення інвестиційних витрат, спрямованих на оновлення основного капіталу, що суттєво ускладнює вихід економіки з кризового стану. За таких умов актуальність і значення стимулювання інвестиційної активності за допомогою фінансових методів та важелів суттєво зростає.

Основні сфери фінансового стимулювання (фінансове стимулювання в системі податкової політики, фінансове стимулювання у системі господарських зв'язків між підприємствами, фінансове стимулювання у системі міжбюджетних відносин та у системі бюджетних відносин із суб'єктами господарювання на етапі витрачання бюджетних коштів) - проаналізовані в контексті вирішення проблем соціально-економічного розвитку перехідної економіки України.

У другому розділі „Стимулююча роль податкової політики держави” розглянуто фіскальну та стимулюючу функції податків, запропоновано шляхи удосконалення механізму податкового стимулювання економічного розвитку, узагальнено зарубіжний досвід використання стимулюючої функції податків.

Податкова система, виступаючи складовою державної фінансової політики, є дієвим інструментом державного впливу на національне виробництво. Податкова політика визначається й провадиться державою в залежності від економічної ситуації у країні, потреб державного бюджету, перспектив розвитку національної економіки. Застосування державою таких фінансових інструментів як податки може позитивно або негативно впливати на розвиток національної економіки, стимулювати або гальмувати розвиток національного товарного виробництва.

Розглянуто перспективи застосування та пропозиції їз запровадження регресної шкали оподаткування прибутку підприємств в Україні. На нашу думку регресне оподаткування прибутку підприємств доцільно проводити за диференціованою шкалою ставок оподаткування. Кількість ставок, що застосовуються та їх розмір при цьому повинні мати стимулюючий вплив на підприємства, що полягає у спонуканні до зростання обсягів виробництва. Такий метод оподаткування може дозволити диференціювати ставки оподаткування не тільки за показниками прибутку, а й додатково за іншими значущими для економічного зростання покажчиками, як то кількість зайнятих (політика у сфері зайнятості, підтримка малого та середнього бізнесу), напрямами діяльності (підтримка окремих галузей), результатами інвестиційних та інноваційних проектів (інвестиційна та інноваційна політика) тощо.

При запровадженні механізму регресивного оподаткування необхідно враховувати, що воно не повинне сприяти зростанню недобросовісної конкуренції серед виробників та надмірній бюрократизації оподаткування прибутку. Крім того зазначений порядок може мати негативний вплив на виробників на початковому етапі їх функціонування, коли вони ще не мають достатніх фінансових ресурсів. Високі, відносно конкурентів ставки оподаткування будуть ще більше їх пригнічувати і не даватимуть змоги розвивати виробництво.

Запровадження регресивного оподаткування в першу чергу повинно передбачати стимулювання виробників до зростання прибутковості виробництва, але не до безпідставного укрупнення виробництв.

На сьогоднішній день в економіці України склалась ситуація, коли податки виконують здебільшого фіскальну функцію, тобто надається пріоритет бюджетним інтересам, а не стимулюванню розвитку національного товарного виробництва. Водночас збільшення податків лише до певного критичного рівня сприяє зростанню доходів бюджету. За межею цього рівня податки негативно впливають на доходи суб'єктів господарювання, починається падіння виробництва, а отже, звужується податкова база. У довгостроковій перспективі збільшення податкового тягаря негативно впливає на динаміку доходної частини бюджету.

Негативний вплив незваженої податкової політики наочно показав американський економіст А.Лаффер. Він встановив, що підвищення податкової ставки лише до певного рівня не підриває підприємницького стимулу і сприяє зростанню доходів бюджету. Але податкові ставки, що перевищують критичний рівень негативно впливають на доходи, спричиняючи падіння виробництва, пригнічення економічної ініціативи, зменшення, в кінцевому підсумку, доходів. Крива Лаффера демонструє сутність критичного рівня розміру податкових ставок. Здійснення курсу на зростання виробничої активності спирається на розширене відтворення на основі нагромадження. Останнє, як відомо, означає спрямування частини доходу на збільшення основних і оборотних фондів підприємств. При цьому, безперечно, податки впливають на розміри норми нагромадження, тобто відношення фонду нагромадження до національного доходу. Існує певна межа норми нагромадження, що забезпечує зростання виробництва. Надто високий рівень ставок податків ліквідує можливість нагромадження. Завищений рівень оподаткування сприяє відтоку капіталу за кордон і стримує інвестування, вкладення коштів у нові технології, вдосконалення виробництва. Внаслідок цього уповільнюється виробничий і науково-технічний розвиток, знижується конкурентоспроможність українських товарів.

Разом з тим необхідно усвідомлювати, що зниження рівня оподаткування не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету, його дія проявляється у довготривалому періоді. Період від моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету може становити декілька років. Це пов`язано з уповільненою реакцією економічних суб`єктів на зниження податків та необхідністю наявності певного часу для розширення та якісного удосконалення виробництва.

Таким чином, перед державою постає необхідність вирішення двох взаємопов`язаних завдань: з одного боку - це наповнення бюджету коштами, достатніми для виконання державою покладених на неї функцій, а, з іншого - стимулювання виробництва. Визнання й використання стимулюючої функції податків не повинно вести до приниження ролі інших функцій податків, особливо фіскальної. Встановлення оптимального рівня оподаткування для формування доходів бюджетів усіх рівнів залишається одним з головних завдань держави. Адже стимулювання господарської діяльності за допомогою податків полягає у формуванні зацікавленості у суб`єктів господарювання до досягнення максимальних результатів виробництва.

Матеріальним виразом стимулу виступає, та сума коштів, що залишається у платника податку внаслідок зменшення розміру оподаткування. Виходячи з такого розуміння стимулювання господарської діяльності, фактично всі податки можуть виступати стимулами для суб`єктів господарювання. Причому, не лише ті прямі податки, що сплачуються за рахунок прибутку, впливають на зацікавленість у покращенні результатів діяльності. Податки, що впливають на ціну товарів (непрямі і ті, що відносяться на витрати), впливають на пропозицію відповідних товарів, знижують платоспроможний попит. Так, наприклад, підвищуючи ціни на власну продукцію, виробник перекладає непрямі податки на кінцевих споживачів, що стає перешкодою для реалізації продукції. Внаслідок цього відбувається скорочення попиту на товар, якщо попит на нього є досить еластичним.

У роботі обґрунтовано, що для удосконалення існуючої системи оподаткування у напрямку посилення стимулюючої функції податків необхідно застосовувати таку дієву форму податкового стимулювання, як диференціація податкових ставок. У першу чергу, це стосується податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, які найбільш суттєво впливають на здійснення господарської діяльності в Україні. Ставки податків повинні бути диференційовані з урахуванням можливостей суб`єктів господарювання зі сплати податку та економічної й соціальної корисності різних видів діяльності, пріоритетів розвитку національного товарного виробництва.

Питання врегулювання податкових пільг є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день. Вибір суб`єктів та напрямів пільгового оподаткування - це достатньо складне завдання. Для виконання державою регулюючої та стимулюючої функцій податкові пільги є зручним та дієвим інструментом. Проте застосування податкових пільг потребує виваженого наукового підходу, обґрунтування їх доцільності. При цьому обґрунтування доцільності повинно здійснюватись, враховуючи як інтереси держави, так і інтереси платників податків. Надання надмірних пільг окремим суб`єктам господарювання посилює податковий тиск на інших суб`єктів, які не користуються податковими пільгами, що призводить до порушення принципу справедливості оподаткування (табл).

Таблиця. Обсяг загальних втрат бюджету від надання податкових пільг у 1997-2002 рр., млрд. грн.

* За 9 місяців

Окрім цього, надання значної кількості пільг ускладнює систему оподаткування, може призвести до зниження податкової дисципліни, зростання економічних зловживань та рівня тіньової економіки. Безсистемне надання податкових пільг також призводить до звуження бази оподаткування й збільшення можливостей безпідставного ухилення від оподаткування, посилює податковий тиск на тих суб`єктів, які не мають пільг. Отже пільги, що не мають стимулюючого впливу на розвиток виробництва, мають бути скасовані.

Автором зроблено висновок, що необхідно активніше використовувати і такий інструмент податкового стимулювання, як звуження бази оподаткування на суму витрат, пов`язаних з інвестиційною та інноваційною діяльністю підприємств. В розвинутих країнах спостерігається тенденція до більш широкого використання науково-виробничих парків та зон, дослідницьких центрів, пов`язаних з випуском наукомісткої продукції, що спеціалізуються на розробці нових технологій, експериментальному виробництві. Головна мета створення науково-технічних зон - стимулювання інвестиційного процесу, спрямованого на розвиток науково-технічного потенціалу, формування дієвого механізму стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень та впровадження їх результатів у виробництво.

Обґрунтовується необхідність більш широкого використання податкового кредиту для покращення основних виробничих фондів підприємств. З метою забезпечення розвитку економіки окремих територій, більш повного використання їх потенціалу необхідна подальша підтримка спеціальних економічних зон. На сьогодні в Україні потребує подальшої підтримки й вдосконалення механізм функціонування спеціальних економічних зон, які довели свою спроможність залучати та ефективно освоювати інвестиційні ресурси. Завдяки пільговому податковому та митному режимам відбувається швидкий розвиток економіки таких територій, технічне переоснащення і більш ефективна робота підприємств. Здійснення зазначених стимулюючих заходів сприятиме розвитку національного виробництва, поступово збільшуватиме податкову базу та забезпечить зростання податкових надходжень.

Зазначено, що при реформуванні податкової системи України доцільно використовувати зарубіжний досвід податкового стимулювання господарської діяльності. Враховуючи специфіку сучасного стану національної економіки, можливим є використання інструментів фінансової політики, що характеризуються ефективним стимулюючим впливом, а саме: інвестиційних й інноваційних податкових кредитів та пільг, диференціації ставок оподаткування доданої вартості і прибутку.

У розділі 3 „Фінансове стимулювання економічного розвитку в процесі розподілу бюджетних ресурсів” розглянуто фінансові стимули у системі міжбюджетних відносин, досліджено вплив бюджетного дефіциту на фінансове стимулювання економічного розвитку.

Автором доведена важливість розширення інструментарію фінансового стимулювання у сфері міжбюджетних відносин. Механізм міжбюджетних відносин повинен стимулювати місцеву владу до покращення господарювання з метою збільшення доходів, усувати байдужість місцевої влади до розвитку підприємництва на території регіону. Цілеспрямований вплив органів місцевого самоврядування на суб'єктів господарювання повинен здійснюватись переважно методами фінансового стимулювання на противагу практиці адміністративного втручання. Фінансове стимулювання суб'єктів господарювання може здійснюватись у різних формах серед яких найважливішими є державне фінансування та оподаткування суб'єктів господарювання.

Державне фінансування передусім повинне стимулювати підприємницьку діяльність за певним напрямом соціально-економічного розвитку регіону шляхом запровадження системи грантів. Механізм надання грантів відповідає системі державного замовлення і виконує низку функцій, основною з яких є виконання програм соціально-економічного розвитку регіону.

Оподаткування спрямоване на встановлення в системі фінансових відносин порядку, за якого проведення певних заходів, наприклад, природоохоронних чи інноваційних, буде вигідніше, ніж утримання від них.

Головними інструментами посилення стимулюючої ролі державних витрат повинні стати: система державних та регіональних програм за всіма напрямами видатків, система грантів за програмами соціально-економічного розвитку. Структура державних видатків повинна формуватися з урахуванням необхідності здійснення впливу на національне виробництво переважно через попит. Важливими умовами, за яких фінансове стимулювання в системі бюджетного фінансування набуде необхідної дієвості, є розширення підприємницької свободи суб'єктів усіх форм власності, законодавче розмежування повноважень уряду, обласних, районних адміністрацій, адміністрацій міст та органів місцевого самоврядування. Зазначене розмежування повноважень сприятиме не тільки вдосконаленню системи витрачання бюджетних коштів, а також стане вагомим засобом посилення фінансового стимулювання економічного розвитку.

Обґрунтовано, що формування бюджетних доходів місцевих органів влади з урахуванням фінансових стимулів, поруч з нормативним методом формування місцевого бюджету, розвиває господарську ініціативу місцевих адміністрацій щодо виявлення й використання резервів виробництва. Тому удосконалення процесу формування дохідної частини місцевих бюджетів повинно одержати правове оформлення і, в першу чергу, в Конституції України, в сучасному змісті якої визначається участь держави у формуванні доходів бюджету місцевого самоврядування. Вона фінансово підтримує місцеве самоврядування, компенсує витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади. А органи місцевої влади, головним чином, встановлюють “місцеві податки й збори відповідно до закону”. Але це стосується лише перерозподілу вже раніше створених доходів. На наш погляд, слід додати до відповідної статті таке положення: “Органи місцевого самоврядування сприяють приросту валового внутрішнього продукту регіону шляхом розробки та здійснення місцевих програм економічного розвитку”. При цьому законодавство із питань місцевого самоврядування, функціонування корпоративних підприємств та особливостей їх оподаткування повинно передбачати можливість спрямування до двох третин одержаних від реалізації зазначених програм прибутків на формування дохідної частини бюджетів розвитку місцевих громад.

Доведено відсутність в Україні чуттєвого впливу бюджетного перерозподілу на економічне зростання, оскільки кошти інвестуються у підтримку рівня життя населення, а не на його розвиток, тобто перерозподіл спрямований на підтримання (консервацію) існуючої структури споживання регіону, яка в силу цього не може стати чинником розвитку територій. В Україні розвиваються тільки ті території, виробництво яких орієнтоване на зовнішні відносно регіону ринки. Тобто джерело економічного зростання регіону сьогодні пояснюється переважно з меркантиліських позицій - визначальним є торгове сальдо. Фактом, що підкреслює саме меркантилізм у розвитку територій, які є лідерами, є низькій рівень оплати праці відносно об'єктивної дохідності виробництв (враховуючи доходи, штучно утворених посередників, а також сегменту бізнесу, що знаходиться в “тіні”). Певною мірою тільки деякі мегаполіси, наприклад Київ, мають зростання реальної заробітної плати, що стимулює поширення сучасних форм економічних відносин, та разом з іншими факторами є стимулом до відносно високих темпів економічного зростання.

Розвиток міжбюджетних відносин в Україні повинен спрямовуватись на реалізацію потенціалу стимулюючої функції фінансів щодо оптимізації діяльності суб`єктів державного управління у регіонах та органів місцевого самоуправління щодо впливу на економічне зростання територій.

У регулюванні темпів економічного розвитку традиційно значну роль відводять бюджетному дефіциту. При цьому більшість досліджень бюджетного дефіциту присвячені саме його стимулюючій ролі в економічному розвитку. Можливість стимулюючого впливу бюджетного дефіциту на економічне зростання вперше було обґрунтовано у праці Дж.М. Кейнса “Загальна теорія грошей, зайнятості і відсотка”. Але високі темпи зростання боргу України у порівнянні з динамікою макроекономічних показників та структура спрямування запозичених коштів свідчать про наявність помилок у даному сегменті бюджетної політики, які потребують дослідження та розробки рекомендацій.

Той факт, що 84% запозичень спрямовуються на фінансування бюджетного дефіциту і лише 2% - на інвестиційні проекти є неприпустимим. Тому підвищення ефективності фінансового стимулювання в Україні також пов'язане з подоланням бюджетного дефіциту.

В епоху незалежності Україна вступила з надзвичайно розбалансованим бюджетом, що потребувало значних зусиль, спрямованих на узгодження бюджетних можливостей з потребами. За цих умов бюджетний дефіцит дійсно був об'єктивно зумовлений. Але для України необхідністю є проведення політики, спрямованої на подолання бюджетного дефіциту, в першу чергу з метою усунення розбалансованості зобов'язань влади з економічними можливостями держави. Вирішення цієї проблеми стане позитивним фактором розвитку економіки України та, що не менш важливо, сприятиме посиленню внутрішньої дисципліни всіх рівнів державної влади за якість управління та використання бюджетних коштів.

Подолання бюджетного дефіциту дає можливість привести в дію механізм фінансового стимулювання. Так при відсутності бюджетного дефіциту частка податків як головного джерела фінансування державних витрат зростає. Відповідно розширюються умови для застосування податкового стимулювання суб'єктів господарювання шляхом зменшення ставок податку, а відтак, збільшення внутрішніх джерел фінансування науково-технічних розробок і запровадження їх у виробництво.

Дефіцит бюджету не слід розглядати як обов'язковий інструмент стимулювання економічного розвитку, навпаки, подолання бюджетного дефіциту, що є ознакою реалізації ефективної фінансової політики, відкриває широкі можливості для використання фінансових стимулів економічного зростання.

При цьому необхідно не тільки прийняти бездефіцитний бюджет, а й забезпечити його реальну бездефіцитність.

ВИСНОВКИ

фінансовий економіка трансформаційний

У дисертації проведено теоретичний аналіз фінансового стимулювання економічного розвитку, визначено стимулюючу роль податкової політики держави, обгрунтовані шляхи фінансового стимулювання в процесі розподілу бюджетних коштів. Проведене дослідження фінансового стимулювання економічного розвитку в трансформаційній економіці дозволяє зробити такі основні висновки і пропозиції:

1. Фінансове стимулювання є процесом використання фінансових інструментів з метою мотивації суб'єктів господарювання до дій, спрямованих на економічне зростання. Елементами механізму фінансового стимулювання є форми матеріального заохочення до певних дій та результатів, зв'язок між якими складає зміст процесу мотивації суб'єкта господарювання і є головною ознакою результативності фінансового стимулу.

2. Виокремлено та комплексно досліджено чотири основні сфери фінансового стимулювання: фінансове стимулювання в системі податкової політики, фінансове стимулювання у системі господарських зв'язків між підприємствами, фінансове стимулювання у системі міжбюджетних відносин та у системі бюджетних відносин із суб'єктами господарювання на етапі витрачання бюджетних коштів.

3. З метою посилення стимулюючої функції податків запропоновано систему оподаткування, що ґрунтується на принципі диференціації податкових ставок системи оподаткування. У першу чергу, це стосується податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, які найбільш суттєво впливають на здійснення господарської діяльності в Україні. В якості одного з елементів методологічної основи диференціації ставок податків в трансформаційній економіці запропоновано врахувати реальні можливості суб`єктів господарювання їх сплачувати та економічної й соціальної корисності різних видів діяльності, пріоритетів розвитку суспільного виробництва.

4. Дослідження питання надання податкових пільг в економіці України засвідчує, що безсистемне їх надання суб'єктам господарювання призводить до звуження бази оподаткування та посилення податкового тиску на тих суб`єктів, що не мають пільг. Обґрунтована необхідність скасування тих пільг, що не мають стимулюючого впливу на розвиток виробництва.

5. З метою прискорення інноваційно-інвестиційного типу економічного розвитку запропоновано активніше використовувати такий інструмент податкового стимулювання, як звуження бази оподаткування на суму витрат, пов`язаних з відповідною формою діяльності суб'єктів господарювання. Звуження бази оподаткування в даному випадку виступає методом фінансового стимулювання зазначених видів діяльності та якісного відтворення основного капіталу на мікрорівні. Здійснення стимулюючих заходів сприятиме розвитку національного виробництва, поступово збільшуватиме податкову базу та забезпечить економічне зростання в країні.

6. При реформуванні податкової системи України доцільно використовувати зарубіжний досвід податкового стимулювання господарської діяльності. Враховуючи специфіку сучасного стану національної економіки, перспективним є використання інструментів фінансової політики, що характеризуються ефективним стимулюючим впливом, зокрема: інвестиційних й інноваційних податкових кредитів та пільг, диференціації ставок оподаткування доданої вартості і прибутку.

7. Економічна політика у сферах міжбюджетних відносин та відносин із суб`єктами господарювання на етапі витрачання бюджетних коштів повинна формуватись з урахуванням необхідності застосування такої її складової, як фінансове стимулювання. Розвиток фінансового стимулювання у сфері міжбюджетних відносин дозволяє здійснити розмежування бюджетних ресурсів, усунення надмірної їх централізації та забезпечення в межах бюджетних відносин певної самостійності місцевих бюджетів.

8. Можливості фінансового стимулювання економічного розвитку в Україні тісно пов'язане з проблемою бюджетного дефіциту. Дефіцит бюджету негативно впливає на ефективність використання механізму фінансового стимулювання розвитку суспільного виробництва на сучасній технологічній основі. Невиконання дохідної частини бюджету створює труднощі в забезпеченні зв'язку між об'єктами фінансових стимулів та матеріальними можливостями фінансової мотивації економічних суб'єктів.

В дисертаційній роботі зроблено узагальнюючий висновок, що в інструментах реалізації фінансової політики закладений значний потенціал розвитку економіки. Ефективність фінансової політики сьогодні значною мірою залежить від опанування методами фінансового стимулювання на усіх інституціональних рівнях економічного розвитку нашого суспільства.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Палкін Ю.І., Медведєв Ю.Б. Про стимулюючу функцію податків // Економіка України _ 1998. _ №8. _ с.48-53. (0,5 д.а., особистий внесок автора полягає у виокремленні стимулюючої функції фінансів та визначені основних напрямів фінансового стимулювання у сфері оподаткування).

2. Палкін Ю.І., Медведєв Ю.Б. Роль податків в активізації трудової діяльності // Україна: аспекти праці - 1998. - №5. - с.28-31. (0,4 д.а., особисто автором розглянуті аспекти дії податкового механізму у напрямі створення сприятливих умов для активізації трудової діяльності населення).

3. Медведєв Ю.Б. Використання фінансових стимулів у підвищенні конкурентоспроможності робочої сили // Конкурентоспроможність у сфері праці: Зб. наук. праць серії “Економіка праці та соціальної сфери” / НАН України. Інститут економіки - 2001. - вип. 1. - с.59-65. - 0,3 д.а.

4. Медведєв Ю.Б. Про сучасні об'єкти фінансового стимулювання в Україні // Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу "Теорії мікро- і макроекономіки" - 2001. - вип. 8. - с.49 -54. - 0,4 д.а.

5. Медведєв Ю.Б. Взаємозв'язок фіскальної та стимулюючої функції податків // Збірка наукових праць професорсько-викладацького складу "Теорії мікро- і макроекономіки" - 2002. - вип. 10. - с.116 -122. - 0,3 д.а.

6. Медведєв Ю.Б. Фінансові стимули як економічна категорія // Економіка України - 2002. - №4. - с.64-69. - 0,.6 д.а.

Размещено на Allbest.ru