Актуальність теми. Важливою умовою формування в Україні двохсекторної моделі соціально орієнтованої ринкової економіки є здійснення процесів реформування відносин власності. Разом з тим, в Україні ці процеси проходять недостатньо динамічно, що зумовлено їх складністю та багатоаспектністю, відсутністю належної орієнтації на ефективність виробництва та узгодженості з іншими напрямками ринкових перетворень. В результаті спостерігається, з одного боку, недостатня ефективність функціонування підприємств недержавного сектора, а з другого - втрата керованості державним сектором. Тому зараз необхідно вдосконалити механізм державного регулювання реформування відносин власності з урахуванням особливостей сучасного етапу ринкових перетворень та з позицій його орієнтації на підвищення ефективності функціонування підприємств; сприяти залученню фінансових ресурсів на інвестування реального сектора економіки.

Теоретичним, методичним та практичним питанням реформування відносин власності присвячена значна кількість праць як в світовій, так і в вітчизняній науці. Спираючись на результати досліджень в цій сфері та враховуючи особливості сучасного етапу реформування відносин власності, коли, з одного боку, до приватизації залучаються стратегічно важливі підприємства, а з другого - необхідно підвищити ефективність функціонування підприємств державного сектора економіки, актуальним є подальша розробка як теоретичних, так і методичних та практичних аспектів даної проблеми.

В даному дослідженні увага акцентується на вдосконаленні механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності з широких позицій, тобто здійснення не тільки роздержавлення і приватизації, але й вдосконалення структури та розмірів державного секторів економіки, а також визначення державного впливу на об'єкти, від діяльності яких в значній мірі залежить сталий розвиток економіки України в цілому. Актуальність та важливість даної проблеми зумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження було виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України протягом 2000-2001 рр., зокрема пов'язане з виконанням наступних тем: "Проведення моніторингу стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів" (№ держреєстрації 0101U004719); "Аналіз соціально-економічних наслідків реформування відносин власності та пропозиції щодо формування державної політики" (№ держреєстрації 0101U004721). У розробці даних тем здобувач брав участь в якості співвиконавця. Ним проведено дослідження питань державного регулювання процесів реформування відносин власності, аналізу ефективності функціонування підприємств державного та недержавного секторів економіки і обґрунтування механізму державного регулювання цього аспекту ринкових перетворень.

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження виступали державний та недержавний сектори економіки України, а його предметом - теоретичні, методичні та практичні питання регулювання процесів реформування відносин власності.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розробка науково-методичних основ і механізму регулювання процесів реформування відносин власності з позицій забезпечення сприятливих умов формування державного та недержавного секторів економіки України.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних основних завдань:

узагальнення теоретичних питань відносин власності та їх реформування з позицій забезпечення ефективного функціонування як недержавного, так і державного секторів економіки;

опанування іноземного досвіду реформування відносин власності, розміру та структури державного сектору;

оцінка законодавчої бази та методичного забезпечення процесів реформування відносин власності;

проведення аналізу здійснення процесів реформування відносин власності, ефективності функціонування підприємств державного та недержавного секторів економіки України;

обґрунтування механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності та оцінка його дієвості;

визначення напрямків та розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є логічно-діалектичні методи наукового пізнання, методи системного аналізу, а також спеціальні методи, зокрема логічного узагальнення (дозволили вдосконалити понятійний апарат процесів реформування відносин власності, напрямки покращання механізму його регулювання), порівняльного економічного аналізу (оцінити ефективність функціонування підприємств секторів економіки), експертних оцінок (спрогнозувати розміри державного сектору), статистичні методи (визначити стан і ефективність функціонування стратегічно важливих підприємств) та інші.

Наукова новизна дослідження полягає в наступних основних положеннях:

одержано вперше:

визначено поняття "стратегічно важливі підприємства" з позицій їх якісної оцінки, розроблені відповідні критерії, що враховують особливості цих підприємств. Це дозволить більш чітко визначити перелік стратегічно важливих підприємств та запровадити стосовно них відповідні механізми державного регулювання;

розроблені методичні рекомендації щодо обгрунтування доцільності зміни в межах державного сектору підпорядкування об'єктів права державної та комунальної власності на основі бізнес-плану (фінансово-економічного обгрунтування) з урахуванням особливостей цих об'єктів та перспектив їх розвитку, що сприятиме впорядкуванню процесів управління ними, а також їх ефективному функціонуванню;

удосконалено:

сутність та економічний зміст процесу реформування відносин власності, котре розглядається не лише як роздержавлення і приватизація, але й як вдосконалення режимів діяльності і підпорядкування державних підприємств з позиції поліпшення управління ними та ефективного їх функціонування;

механізм державного регулювання реформування відносин власності, що ґрунтується на широкій трактовці цього аспекту ринкових перетворень і передбачає уточнення концептуальних положень державної політики в цій сфері, визначення економічного, організаційного, правового та інформаційного забезпечення та комплексу заходів, спрямованих на поліпшення процесів формування та підвищення ефективності функціонування державного та недержавного секторів економіки;

понятійний апарат стосовно визначення державного сектору та його елементів, а також уточнено співвідношення між державним і недержавним секторами економіки з позицій врахування процесів здійснення державного підприємництва, власності держави у господарських товариствах, де їй належить понад 50% акцій (паїв). На відміну від діючого положення це дозволить більш чітко визначити розміри державного сектору та підвищити рівень управління ним;

дістали подальший розвиток:

питання регулювання орендних відносин стосовно доцільності запровадження цієї організаційно-правової форми господарювання щодо об'єктів державної власності, що не підлягає приватизації, з додатковим встановленням обмежень, що спрямовані на запобігання можливості прояву колективного егоїзму з боку орендарів;

визначення економічного змісту націоналізації та розроблені основні підходи щодо механізму її регулювання. Націоналізація визначається як примусове виняткове оплатне відчуження об'єктів права приватної власності (як правило стратегічно важливих підприємств, підприємств-монополістів, що діють на загальнодержавних ринках, а також підприємств, що мають регіональне значення) на користь держави (територіальної громади) з мотивів суспільної необхідності на умовах, визначених законодавством. Її слід розмежовувати із банкрутством і поверненням у державну власність майна, приватизованого з порушенням чинного законодавства. Це дозволить більш обгрунтовано регулювати процеси оптимізації державного сектора економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обгрунтованості висновках і пропозиціях щодо реформування відносин власності. Основні результати роботи доведені до рівня конкретних механізмів, заходів і пропозицій та використані в практиці державного регулювання, про що свідчать довідки про впровадження результатів дослідження від Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (довідка № 23-23/1591 від 29.07.2002р.) та Фонду державного майна України (довідка № 10-18-9497 від 26.07.2002р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були викладені на науково-практичній конференції за міжнародною участю "Державне управління в умовах інтеграції Україні в Європейський Союз" (Київ, 2002р.), ІІІ міжнародній науково-практичній конференції "Інвестиції ХХІ століття: проблеми ефективності" (Умань, 2002р.).

Публікації. Основні положення роботи були викладені у 8 публікаціях (з них 6 одноосібних), в тому числі 6 - наукових фахових виданнях (5 одноосібних). Загальний обсяг публікацій - 3,8 друкованих аркушів, з яких належить автору 2,8 друкованих аркушів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій автором особисто розроблені наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо реформування відносин власності. В роботах, написаних у співавторстві, особистий внесок зазначено у списку опублікованих праць.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (100 найменувань). Загальний обсяг роботи викладено на 162 сторінках, в тому числі 20 таблиць, 3 рисунки.

Основний зміст дисертації

У першому розділі дисертації "Теоретичні основи реформування відносин власності" основна увага приділяється оцінці та удосконаленню понятійного апарату, а також підходів до аналізу процесів ринкових перетворень. Економічна сутність категорії "власність" розглядається як сукупність відносин та пучка правочинностей, що відбиває одне й те ж об'єктивне явище, однак на різних рівнях аналізу. Ці підходи не тотожні, а віддзеркалюють різні рівні дослідження цього явища. Першим рівнем є розгляд власності як сукупності відносин між господарськими суб'єктами з приводу привласнення (відчуження) конкретних об'єктів. На другому рівні власність може розглядатися через призму таких аспектів як "володіння", "використання", "розпорядження". При цьому оцінка здійснюється з позицій, що відбивають об'єктивні відносини зазначеної тріади, які мають на меті конкретизувати відносини привласнення (відчуження). Конструктивним в цьому підході є конкретизація відносин до рівня пучка правочинностей. Саме з цих позицій необхідно підходити до оцінки процесів реформування відносин власності, визначення доцільності застосування до конкретного об'єкту відповідного режиму функціонування.

Реформувати відносини власності в Україні необхідно з урахуванням світових тенденцій та особливостей сучасного стану національної економіки, зокрема забезпечувати оптимальне співвідношення різних секторів економіки та їх сталий динамічний розвиток, демократизацію відносин власності, інтеграцію капіталів, підвищення ролі інтелектуальної власності, а також надійність підприємництва, гарантію захисту прав власності.

Сучасна ринкова економіка є двохсекторною, тобто представляє собою динамічне співіснування державного і недержавного секторів. У цьому зв'язку важливим є уточнення поняття "державне підприємство" та "державний сектор" з позицій врахування процесів здійснення державного підприємництва. На наш погляд, державним слід визначити підприємство (господарське товариство), що є самостійним господарюючим статутним суб'єктом з правами юридичної особи, який заснований на державній власності та володіє закріпленим за ним державним майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління, або державі належить понад 50% акцій (паїв); здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність чи здає майно в оренду (без права приватизації) з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Державний сектор необхідно розглядати у широкому і вузькому тлумаченні цього поняття. У вузькому розумінні, що необхідно статистично відстежувати, державний сектор складається лише з підприємств державної та комунальної форм власності (в тому числі й тих, майно яких здано в оренду без права наступної приватизації), а також підприємств (господарських товариств) з державною часткою понад 50% - так зване ядро державного сектору; у широкому - до них слід додати підприємства приватного сектору, на які впливає держава завдяки корпоративного контролю (при наявності пакету акцій, що менший за 50%); надання їм державного замовлення на виробництво продукції чи виконання визначених видів робіт та послуг.

У другому розділі "Методичні та аналітичні аспекти реформування відносин власності" аналізуються питання здійснення ринкової трансформації секторів економіки країни. Реформування відносин власності розглядається в широкому змісті цього поняття, тобто не лише як роздержавлення і приватизація, але й як процеси формування оптимального розміру державного сектору, вдосконалення його структури, зокрема підпорядкування державних підприємств у відповідності з вимогами ефективного їх функціонування та управління ними. Надання пріоритету та прискорення процесів приватизації для створення критичної маси недержавного сектора, розглядання її як панацеї від усіх негараздів в економіці та зменшення уваги до державного сектора, його структури та функцій привели до втрати його керованості та загострення кризових явищ в економіці.

Оцінка методичних аспектів реформування відносин власності свідчить про те, що воно, не зважаючи на продекларовані мету та принципи, зорієнтовано переважно на процеси приватизації і не стільки на цілі підвищення ефективності функціонування підприємств, скільки спрямовані на задоволення політичних завдань незворотності ринкових перетворень (особливо на першому етапі приватизації) та фіскальних інтересів держави. Крім того, недостатньо враховується необхідність створення сприятливих умов для інвестиційно-інноваційного розвитку реформованих підприємств та недооцінюється роль і місце в цьому процесі трудового колективу. Важливим фактором, що не сприяє дієвості ринкових перетворень, є відсутність взаємоузгодженості процесів реформування відносин власності з промисловою політикою, зокрема стратегією ринкової адаптації і розвитку окремих галузей економіки, а також раціоналізації обсягу та структури державного сектора, що негативно впливає на ефективність як останнього, так і економіки країни в цілому.

власність україна реформування економіка

Аналіз процесів ринкової трансформації секторів економіки країни свідчить, що найважливішими її наслідками є формування потужного недержавного сектору економіки при ліквідація державної монополії в багатьох галузях, створення основ ринкової конкуренції, а також такі економічні характеристики діяльності, які є проявом якісних змін виробництва (зокрема, підвищення ефективності приватизованих підприємств, активізація підприємницької діяльності, поповнення бюджету тощо). Так, у 2001 р. питома вага недержавного сектора складала за кількістю підприємств - 94,4%, основними засобами (за залишковою вартістю) - 47,7%, чисельністю працівників - 74,5%, чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 81,6% (за нашими розрахунками, виходячи з запропонованих підходів до визначення розміру державного сектора, ці значення дещо нижчі - відповідно 94,2, 42,2, 70,1 та 77,1%).

Незважаючи на те, що сформовано потужній недержавний сектор економіки, ефективність його функціонування ще недостатня. Більш високу ефективність підприємства недержавного сектора (порівняно з державним) досягли за показниками рентабельності основних засобів, ресурсів та чистої норми прибутку в 2001р. лише у добувній промисловості, будівництві, зв'язку та на транспорті. Разом з тим, відносно високі показники державних підприємств окремих видів економічної діяльності зумовлені тим, що у державній власності залишаються як правило потужні підприємства.

Недостатній позитивний вплив реформування відносин власності на стан національної економіки зумовлений, по-перше, незавершеністю процесів приватизації, в результаті чого у багатьох випадках не сформовано так званого ефективного власника, який був би зацікавлений у ефективному довгостроковому функціонуванні приватизованого підприємства. По-друге, не вдалось забезпечити проведення виваженої стратегії стосовно формування та ефективного управління державного сектора економіки.

В третьому розділі роботі "Державне регулювання реформування відносин власності" наводяться розроблені автором питання формування цілісної системи регулювання цього важливого напрямку ринкових перетворень. На основі запропонованих методологічних підходів розроблено механізм державного регулювання процесів реформування відносин власності (рис.1). Концептуальні підходи до реформування відносин власності передбачають здійснення цих процесів з широких позицій, тобто як формування недержавного сектору економіки, що здійснюється переважно в процесі приватизації, так і реформування державного. Державне регулювання цих процесів повинно мати на меті вирішення таких питань як забезпечення плюралізму форм власності і господарювання, активізацію рушійних сили ринкового господарства, формування і ефективне функціонування недержавного сектора економіки переважно шляхом приватизації державного майна; реформування державного сектору виходячи як з особливостей притаманних йому функцій забезпечення умов нормального функціонування економіки в цілому, так і враховуючи сфери державного підприємництва (тобто тих, де держава виступає як рівноправний суб'єкт підприємницької діяльності).

Особливістю сучасного етапу здійснення процесів реформування відносин власності є проведення грошової приватизації, перш за все стосовно реформування стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів; вирішення питань сприяння ефективному функціонуванню приватизованих підприємств та їх адаптації до ринкового середовища; посилення уваги до оптимізації розміру державного сектора як з позицій визначення підприємств, заснованих виключно на державній власності, так і формування організаційних структур холдингового типу та акціонерних товариств, де держава здійснює підприємницькі функції поряд з недержавними суб'єктами господарювання; посилення вимоги до управління і ефективності функціонування об'єктів державної форми власності. Необхідно передбачати не тільки можливість приватизації, але й націоналізації, а також банкрутства (відновлення платоспроможності), котре може передбачати доцільні зміни в структурі власності. Крім того, важливим є те, що й досі не визначені положення стосовно державного підприємництва, зокрема розвиток нових форм підприємницької діяльності на основі різних форм поєднання державної та приватної власності. Важливість цього аспекту ринкового розвитку зумовлене тим, що без взаємодії з державою та державної підтримки національні підприємці ще не в змозі самостійно забезпечити переоснащення та фінансове оздоровлення реального сектору економіки.

Необхідність вдосконалення процесів реформування відносин власності зумовлює доцільність розробки та реалізації комплексу заходів, спрямованих як на підвищення обґрунтованості механізму приватизації, так і забезпечення оптимізації державного сектора, ефективного управління державним майном. Вдосконалення процесів приватизації доцільно здійснювати у таких напрямах як: узгодження приватизаційних процесів із загальними програмами реформування відповідних галузей, формування відповідного регуляторного середовища; створення сприятливих умов для прийняття участі у приватизації зацікавлених інвесторів (як промислових, стратегічних, так і портфельних, зокрема банків, пайових та корпоративних інвестиційних фондів, пенсійних, страхових компаній); забезпечення прозорості приватизаційних процесів, захисту майнових прав інвесторів; посилення інвестиційної спрямованості приватизаційних процесів, використання коштів, отриманих від приватизації, на передприватизаційну підготовку об'єктів та інвестування (кредитування) приватизованих підприємств, перш за все стратегічно важливих; посилення контролю за дотриманням інвесторами інвестиційних зобов'язань; підвищення рівня підготовки підприємств до приватизації, реструктуризація їх боргів; гармонізація законодавства в сфері приватизації і банкрутства та відновлення платоспроможності підприємств, що унеможливлює застосування тіньових схем приватизації, відчуження активів привабливих підприємств за борги.

Серед напрямку забезпечення оптимізації обсягу і структури державного сектора та ефективного управління державним майном слід відзначити такі, як: оптимізація кількості державних підприємств; подальше скорочення переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, та таких, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані; перетворення державних підприємств у акціонерні товариства з метою залучення до них недержавних інвестицій; розмежування повноважень з формування державної політики і управління господарською діяльністю між центральними органами виконавчої влади та відповідними державними об`єднаннями (національними акціонерними та холдинговими компаніями); посилання відповідальності керівників державних підприємств, представників держави та уповноважених осіб у господарських товариствах за ефективність управління об`єктами державної власності та розроблення механізму відповідальності перед державою членів спостережних рад суб`єктів господарювання, в яких державі належать акції (паї), визначення їх повноважень та забезпечення гарантій їх діяльності.

Для цілей державного регулювання необхідно чітко визначити поняття "стратегічно важливі підприємства", їх якісні критерії та перелік таких підприємств. На наш погляд, під стратегічно важливими підприємствами слід розуміти сукупність підприємств, діяльність яких суттєво впливає на загальні умову функціонування галузей економіки, безпеку країни та життєдіяльність населення; розвиток науково-технічного, інноваційного та експортного потенціалу; виконання містоутворюючих функцій; виробництво прогресивної, конкурентноспроможної, імпортозамісної або соціально значущої продукції; забезпечення зайнятості населення, поповнення бюджетів, а також тих, що мають унікальні виробництва завдяки природним, екологічним, історичним чи культурним чинникам. Показники структури та діяльності стратегічно важливих підприємств України, наведено в табл. 1.

Важливим питанням оптимізації структури державного сектора економіки та підвищення рівня управління є врегулювання підпорядкованості об'єктів права державної та комунальної власності.

В роботі розроблені методичні рекомендації щодо обґрунтування доцільності зміни в межах державного сектору підпорядкування об'єктів права державної та комунальної власності на основі бізнес-плану (фінансово-економічного обґрунтування) з врахуванням особливостей цих об'єктів та перспектив їх розвитку. Їх впровадження в практику господарювання сприятиме впорядкуванню цих об'єктів, а також ефективному функціонуванню.

Підвищення ефективності функціонування державних підприємств може бути забезпечене завдяки передачі їх в оренду. Ця форма господарювання показала достатньо високу ефективність і, як правило, не поступається результатам діяльності державних підприємств. В разі, коли підприємство включено до переліку тих, що не підлягають приватизації, доцільним є розгляд можливості передачі його в оренду (без права викупу) із включенням в договір оренди відповідних пунктів, котрі з врахуванням статусу об'єкта регламентують особливості відносин між державою і орендарем, а також запобігають можливостям прояву колективного егоїзму за рахунок відповідного контролю окремих сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта.

Для створення ефективних важелів державного регулювання діяльності державного сектора необхідно передбачити можливість націоналізації. Їх слід розглядати як примусове виняткове оплатне відчуження об'єктів права приватної власності на користь держави (територіальної громади) з мотивів суспільної необхідності на умовах, визначених законодавством. Об'єктами націоналізація повинні бути як правило стратегічно важливі підприємства, підприємства-монополісти, що діють на загальнодержавних ринках продукції (товарів, робіт), а також підприємства, що мають регіональне значення.

Таблиця 1

Показники діяльності стратегічно важливих підприємств України за формами власності у 2001 році (%)

Процеси націоналізації доцільно розмежувати із банкрутством, цільовою купівлею пакету акцій підприємств чи інвестуванням приватних підприємств за рахунок бюджетних коштів, а також таким аспектом реприватизації як повернення у державну власність майна, приватизованого з порушенням чинного законодавства. При цьому в процесі націоналізації доцільно передбачити врахування умов виникнення об'єкта, що підлягає націоналізації (тобто в процесі приватизації чи підприємницької діяльності, а також методи оцінки вартості майна та строки оплати), та пріоритетне право колишнього власника (у разі, якщо він забезпечував ефективне функціонування об'єкта) на участь в наступній денаціоналізації об'єкта. Функції здійснення націоналізації доцільно покласти на ФДМУ, законодавчо доповнивши при цьому його функції. Доцільним також передбачити розробку бізнес-плану розвитку об'єкта націоналізації.

Врахування зазначених положень та прийняття Закону України "Про націоналізацію" буде сприяти вдосконаленню механізму державного регулювання процесів реформування відносин власності та забезпеченню важелів оптимізації державного сектору економіки.

Висновки